|
|
Скачати 0.68 Mb.
|
|
Тема 7. Особливості розвитку української культури ХХ ст. Етапи та періодизація розвитку української культури:
Українська культура на переломі епох. Новий етап духовного, культурного і національного самоусвідомлення. Освіта, преса, заклади збереження культури. Наука і техніка. Філософія та гуманітарні науки. Розвиток мистецтва. Музика і театр. Архітектура, образотворче мистецтво, художня література. Україна у Першій світовій війні. Українська національна революція 1917-1920 рр. Створення нових умов для поступу і розвитку української національної культури. Поразка визвольних змагань і поділ українських етнічних територій між різними державами – негативний фактор для цілісного розвитку української культури. Український ренесанс 20-х років – його суперечності й трагічний обрив. Політика українізації в радянській частині України та її суть. Причини українізації. Врахування національних факторів при комплектуванні кадрами державного і партійного апарату, громадських організацій – так звана політика «коренізації». Запровадження української мови, вивчення національно-політичних та історико-побутових умов України, національних звичаїв та обрядів. Розвиток культур національних меншостей як складова частина українізації. Концепція «боротьби двох культур», її подолання. Постанова РНК УРСР про впровадження української мови в школах і радянських установах (21 вересня 1920 р.). Постанова ВУЦВК і Раднаркому УРСР «Про заходи забезпечення рівноправності мов та про сприяння розвиткові української мови» (1 серпня 1923 р.). Декрет Раднаркому УРСР «Про заходи по українізації навчально-виховних і культурно-освітніх установ» (27 липня 1920 р.). Порядок, терміни українізації навчальних закладів республіки. Підготовка вчителів і викладачів, видання підручників і посібників. VIII Всеукраїнський з’їзд Рад (17-20 січня 1920 р.) про втілення в життя програми культурного будівництва в республіці, проведення політики українізації. Створення першого в історії українського народу державного органу в справах культури – Народного Комісаріату освіти. Його діяльність у справі українізації (1924-1927 рр.). О.Шумський. Створення Центральної Всеукраїнської Комісії для керівництва українізацією. В.Чубар, І.Булат, М.Скрипник. Досвід і практична робота в справі українізації. Постанова ВУЦВК та РНК УРСР «Про забезпечення рівноправності мов та про сприяння розвитку української культури» (6 липня 1927 р.) – кодифікація законодавчих актів у справі українізації. Позитивні наслідки політики українізації. Помилки і недоліки (адміністрування, примусова українізація, короткі терміни, перекручення). Згортання українізації наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. Кампанія проти «націонал-ухильництва». О.Шумський, М.Скрипник, М.Хвильовий. «Розстріляне відродження». Перебудова народної освіти, її структура. Ліквідація масової неписьменності серед дорослого населення. Шляхи і методи її здійснення. Система підготовки нових робітничих кадрів. Республіканська надзвичайна комісія з ліквідації неписьменності (1920 р.). Г.Петровський. Загальноосвітня трудова семирічна школа. Зростання професійно-технічних середніх навчальних закладів. Перебудова вищої школи. Галузеві, спеціальні інститути. Особливості й недоліки в розвитку освіти. Система і структура позашкільної освіти і виховання. Культурно-освітні заклади, їх типи: народні будинки, хати-читальні, селянські будинки, робітничі клуби, червоні кутки, бібліотеки, пересувні й стаціонарні музеї, «Просвіти». Досягнення у розвитку науки. Діяльність Української Академії наук. Видатні вчені України. В.Вернадський, В.Липський, Д.Граве, К.Воблий, В.Кістяківський, М.Кащенко, М.Крилов, Л.Ландау, М.Боголюбов, І.Курчатов, Ю.Кондратюк, Є.Патон, О.Палладін, М.Птуха, П.Тутковський, О.Богомольц, О.Бродський, М.Гамалія, Д.Заболотний, Ф.Яновський, М.Стражеско, В.Данилевський, А.Кримський, М.Холодний, М.Яворський, М.Грушевський, К.Гуслистий, Д.Багалій та ін. Збагачення світової науки відкриттями вчених України. Водночас зародження в науці певних вульгаризаційних тенденцій, що розвивалися під впливом політизації, більшовицької ідеологізації суспільства у цей період. Плідна праця вчених-українців на еміграції: авіаконструктор І.Сікорський, бактеріолог П.Андрієвський, біохімік І.Горбачевський, фізики Г.Кістяківський, С.Тимошенко, історики Д.Дорошенко, Н.Полонська-Василенко, С.Наріжний, І.Огієнко, філософи І.Мірчук і Д.Чижевський, літературознавці М.Гнатишак, Г.Костюк, Б.Лепкий, Ю.Луцький, мистецтвознавці Д.Антонович, В.Січинський, В.Щербаківський. Особливості літературних і мистецьких процесів 20-х років ХХ ст. Дискусії і суперечки в літературних і мистецьких колах, творчі групи й асоціації, їх ідейні й художні платформи. Літературні та художні об’єднання: спілка селянських письменників «Плуг» (1922 р.), пролетарських письменників «Гарт» (1923 р.), «Вільна академія пролетарської літератури» – ВАПЛІТЕ (1925 р.), «Всеукраїнська спілка пролетарських письменників» – ВУСПП (1927 р.); «Асоціація художників Червоної України» – АХЧУ (1922-1923 рр.), АРМУ – «Асоціація революційного мистецтва України», «бойчукісти» та ін. Їх роль у культурному піднесенні та ідейно-художня боротьба між ними. Ідейні перешкоди на шляху формування художньої культури: правого напряму – теорії «мистецтво для мистецтва», «аполітичності літератури»; лівого напряму – пролеткульт, формалісти (модерністи, футуристи, імажиністи і т.п.). Українські радянські літературні діячі й письменники: В.Блакитний, М.Хвильовий, М.Зеров, П.Филипович, В.Винниченко, Г.Косинка, М.Семенко, Ю.Клен, Д.Загул, М.Драй-Хмара, В.Мисик, М.Ірчан, Ю.Меженко, Я.Мамонтов, О.Вишня, Є.Плужник, Б.Антоненко-Давидович, П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, М.Бажан, П.Усенко, А.Малишко, П.Панч, Н.Забіла, Ю.Яновський, Ю.Смолич, А.Головко, К.Гордієнко, З.Тулуб, Іван Ле, М.Годованець, М.Куліш, І.Кочерга, Д.Фальківський, Г.Шкурупій, В.Поліщук, О.Корнійчук, М.Панченко та ін. Західноукраїнські письменники: М.Тудор, Б.Антонич, О.Гаврилюк, О.Кобилянська, П.Козланюк, І.Вільде, О.Маркуш, В.Гренджа-Донський, Ф.Потушняк, В.Пачовський, М.Бараболя, Л.Дем’ян. Пошуки шляхів утвердження реалізму в театральному мистецтві. Видатні майстри сцени – П.Саксаганський, М.Заньковецька, Г.Затиркевич-Карпинська, М.Садовський, Л.Курбас, Г.Юра, І.Мар’яненко, О.Ватуля, Г.Борисоглібська, Б.Романицький, С.Крушельницька, А.Бучма, Ю.Шумський, Н.Ужвій, О.Сердюк, Є.Пономаренко, В.Добровольський, П.Нятко та ін. Модерний український театр «Березіль» Леся Курбаса. Музичне мистецтво. Новаторські пошуки у ньому. Творці української музики і хорових співів – композитори М.Леонтович, Я.Степовий, К.Стеценко, Г.Верьовка, Л.Ревуцький, Л.Богуславський, Б.Левитський, П.Козицький, Н.Городовенко, М.Вершківський, В.Верховинець, Б.Лятошинський, Ф.Соболь. Західноукраїнські композитори – В.Барвінський, О.Людкевич, Ф. і М. Колесси, С.Козак, Д.Січинський, Б.Кудрик, Р.Сімович. Новітні неоромантичні напрями у їхній творчості. Відкриття концертних установ. Формування музичних, хорових, танцювальних професіональних і самодіяльних колективів. Хорові капели « Кошиця», «Думка», «Бандуристів». Архітектура, живопис і скульптура. Пошук відповідної добі форми архітектури. Становлення стилю модерн, конструктивізму, авангардизму, кубізму. Дальший розвиток монументальної скульптури. Батальний, пейзажний, портретний жанри живопису та графіки. Відомі представники творчих митців: архітектори Д.Дяченко, В.Троценко, Г.Жуков, С.Кравець, С.Серафимов, М.Фільгер; скульптори О.Архипенко, Ф.Балавенський, І.Кавалерідзе, В.Риков, М.Паращук, І.Севера; художники М.Бойчук, М.Самокиш, В. і Ф.Кричевські, О.Мурашко, О.Новаківський, Г.Світлицький, І.Їжакевич, К.Малевич, А.Петрицький, М.Бурачек, Г.Нарбут, М.Жук. Кіномистецтво України, складність його становлення і розвитку. Українське радіо. Заснування кіностудій та виробництво художніх фільмів (1922). Їхня тематика. Перші звукові фільми. Творчість кінорежисерів В.Гардіна, П.Чардиніна, О.Анощенка, Г.Стебового, Л. Лукова, І.Савченка, Д.Вертова, В.Соловйова, І.Кавалерідзе та ін. Плідна творчість О.Довженка. Його кінофільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля», їх місце в історії українського та світового кіномистецтва. Радіо. Перша радіостанція в Україні (1924). Створення радіоцентрів у Харкові, Києві, Дніпропетровську, Одесі. Радіофікація міст, містечок і сіл. Швидке зростання ролі радіо в політичному і культурному житті населення України. Вихід української культури на міжнародну арену і завоювання нею європейського і світового значення. Створення (1925 р.) і діяльність українського товариства культурних зв’язків із закордоном, його стосунки із зарубіжними прогресивними об’єднаннями та організаціями. Участь українських митців у міжнародних художніх виставках в Італії, Бельгії, Голландії, Австрії, Німеччині. Зарубіжні гастролі хорових капел «Кошиця» і «Думки» (1929 р.). Успіхи українського кіномистецтва у Франції, Чехословаччині, Голландії, США, Канаді. Проведення в Харкові Конференції Міжнародного бюро революційної літератури – МБРЛ (листопад 1930 р.) як визнання досягнень у розвитку української культури. Труднощі у розвитку художньої культури: невиразність в ідейних поглядах частини діячів культури, розпорошеність художніх сил. «Літературна дискусія» 1925-1928 рр. та її наслідки для розвитку української культури. Постанова ЦК КП(б)У «Політика партії в справі української художньої культури» (травень 1927 р.). Псевдовизначення культурно-творчих дискусій націоналістичними ухилами (СВУ, шумськізм-хвильовізм, опришківщина). Початок жорстокого переслідування творчої та наукової інтелігенції. Тема 8. українська культура під гнітом тоталітаризму (1930-1955 рр.) Антинаціональна політика сталінізму на Україні, її згубні наслідки для розвитку української культури. Ідеологізація й одержавлення культурного життя. Ліквідація незалежних культурно-творчих організацій. Адміністративно-вольові методи керівництва культурними процесами. Нігілістичне ставлення до збереження національної самобутності. Нівелювання національної різноманітності. Переслідування, безпідставні звинувачення діячів культури і науки в політичних злочинах і націоналістичних ухилах. Невиправдані звинувачення, репресії щодо української інтелігенції. »Варварське» знищення численних пам’яток національної історії та культури в музеях і архівах, зруйнування пам’ятних архітектурних споруд, невіглаське «прополювання бібліотечних фондів». Втручання партійно-державних установ у релігійне життя. Заборона та переслідування Української Автокефальної Православної церкви, Греко-католицької церкви та інших церковних конфесій. Ліквідація на Україні вогнищ польської, грецької, болгарської, німецької літератури, видавництв нацменшостей (Укрдержнацменвидав), закриття їх закладів культури і мистецтва. Антигуманна культурна політика сталінського режиму на західноукраїнських землях. Створення системи середньої і вищої освіти, культурно-освітніх закладів згідно вимог будівництва соціалізму. Закриття газет і журналів, видавництв, музеїв, театрів, кіностудій, громадсько-культурних товариств. Засудження і вилучення з культурного і наукового обігу творчої спадщини В.Винниченка, Б.Грінченка, М.Грушевського, П.Куліша, інших діячів національної культури і науки, оголошення їх «засновниками» і «проповідниками» буржуазно-націоналістичних концепцій і шкіл. Українська культура в роки Другої світової війни. Фатальні наслідки для української культури усіх регіонів України. Сталінська та гітлерівська окупація не могли спинити і знищити культурне життя України. Патріотичний опір народу. Поява праць істориків, письменників, публіцистів, присвячених героїчним сторінкам історичного минулого України. Вихід у світ високопатріотичних творів П.Тичини, В.Сосюри, М.Рильського, О.Гончара та ін. Схематичні теми війни представлені у творчості художників В.Касіяна, О.Довгая, О.Шовкуненка, М.Дерегуса, М.Глущенка, К.Трохименка. Всенародний ентузіазм у відбудові пам’яток історії та культури України. Політико-ідеологічна реакція у перші повоєнні роки – «ждановщина». Постанови ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У 1946-1951 рр. Вилучення із активного творчого процесу талановитих представників творчої інтелігенції. Л.Каганович і авторитарно-волюнтаристські методи, їх впровадження під виглядом боротьби проти «націоналізму» і «космополітизму». Суб’єктивістські перекручення у культурному будівництві республіки, гальмування творчих пошуків діячів культури і науки. Нова хвиля звинувачень і переслідувань відомих представників української літератури і мистецтва – О.Довженка, М.Вириківського, Б.Лятошинського, С.Маслова, П.Панча, М.Рильського, В.Сосюри, В.Симоненка, Ю.Яновського; істориків, літераторів, філологів – С.Білоусова, І.Крип’якевича, К.Гуслистого, М.Супруненка, Ф.Ястребова, А.Малевича, О.Білецького, Є.Кирилюка, Є.Шабліовського, К.Данькевича та ін. Утвердження так званого «соцреалізму» як загального і єдиного обов’язкового для всіх художнього методу відображення дійсності. Лакувальні тенденції у літературі і мистецтві. Орієнтація на відображення радянської історії на основі сталінського підручника з історії ВКБ(б), відхід науковців від правдивого висвітлення складностей і суперечностей пожовтневої історії України. Огульне відкидання усталених в минулому побутових традицій і звичаїв під виглядом боротьби з реакційними пережитками релігії, міщанства, націоналізму. Негативний вплив цих подій на побутове і моральне життя населення. Часткова лібералізація радянського режиму після 1953 року. Реформування шкільної освіти. Реорганізація вищих навчальних закладів. Надмірна заідеологізованість навчально-виховного процесу в усіх видах освіти. Певні наукові досягнення. Подальший розвиток природничих, фізико-математичних, науково-технічних і медичних наук. Науково-технічні досягнення й нові галузеві напрямки: електрозварювання, літако- і ракетобудування, космонавтика, кібернетика, використання атомної енергії у мирних цілях. Уславлені вчені світового рівня Є.Патон, О.Богомолець, О.Антонов, В.Глушков, М.Амосов та ін. Тема 9. українська культура 60-80-рр. ХХ ст. Успіхи й недоліки в культурному будівництві під час так зв. «хрущовської відлиги» Вплив тогочасних партійних рішень на зміну морального клімату в житті суспільства, на розвиток освіти, науки і культури. Реабілітація значної частини репресованих діячів української культури, повернення їх творчості громадськості. Нова генерація української творчої інтелігенції. «Шестидесятники» та їх лідери – І.Дзюба, І.Драч, Л. Костенко, Ю.Литвин, В.Марченко, Д.Павличко, Б. Олійник, М.Руденко, В. Стус, Є.Сверстюк, І.Світличний, В.Симоненко, В. Чорновіл. Репресії проти них та інших. Реанімація українознавства. Прояви волюнтаристських тенденцій, їх негативна роль. Нова хвиля штучних перешкод у розвитку освіти, науки і культури в період «застою». Національна політика в Україні. Абсолютизація штучно створених категорій «радянський народ», «зближення націй». Витіснення української мови з різних сфер суспільного життя. Спотворення історії України і культури українського народу. Політика подальшої русифікації. Адміністративно-командні методи керівництва культурою, штучне обмеження свободи творчості, формалізм, показуха. Негативні наслідки падіння морально-етичних норм і духовності. Стан загальноосвітньої, середньої і вищої освіти. Школи робітничої і селянської молоді. Закон про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти (1958 р.). В.Сухомлинський. Впровадження обов’язкової середньої освіти молоді (1972 р.). Підготовка спеціалістів у вузах. Зміцнення матеріально-технічної бази вузів. Істотні зміни в освітньому рівні населення України. Успіхи і прорахунки в освітній справі. Зниження якості навчання у загальноосвітній школі, у підготовці спеціалістів. Падіння авторитету загальноосвітньої і спеціальної школи. Пошуки шляхів виведення освіти з кризового становища. Особливості й тенденції розвитку науки. Діяльність Академії наук УРСР. О.Палладін, Б.Патон. Розширення географії наукових центрів і масштабів досліджень. Створення наукових центрів Академії Наук УРСР у Львові, Одесі, Донецьку, Ужгороді. Творчі здобутки вчених України в нових наукових напрямах кібернетики, спеціальних сплавів металів, металофізики, радіоастрономії. Розширення і зміцнення міжнародних зв’язків і співробітництва в галузі науки із зарубіжними вченими й науковими установами. Відставання суспільних наук. Догматизм і схоластика – основні причини втрат у галузі науки і культури, у вихованні молодого покоління. Література 60-80-х років. Тоталітарні негоції, їх від’ємний вплив на розвиток літературного процесу, його строкатість і нерівномірність і, водночас, невід’ємність української літератури від загальнолюдської культурної спадщини. Організація і заснування нових періодичних літературних видань: журнали «Прапор» (Харків, 1956 р.), «Радянське літературознавство», «Народна творчість та етнографія», «Всесвіт» (Київ, 1956, 1957, 1958 рр.); газети «Друг читача» (1960 р.), «Літературна Україна» (1962 р., раніше – «Літературна газета»). Встановлення республіканських літературних премій імені Лесі Українки, П.Тичини, М.Рильського, Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка (1962 р.). Відживлення національних джерел, заблокованих у попередні десятиліття, вибіркове усунення білих плям культури, неповне повернення в естетичний обіг визначних художніх творів. Зміна короткочасної хрущовської «відлиги» брежнєвсько-сусловськими «заморозками» другої половини 60-х – перша половина 80-х рр. ХХ ст. Тиск партійного диктату на будь-яке «свободомисліє» в літературі, жорстоке переслідування за відступ від приписів послідовно витворюваного тоталітарною системою «соціалістичного реалізму» у всіх сферах культури і духовності. Утім наперекір ідеологічним схемам панівного режиму тих десятиліть, у літературному процесі виникають нові продуктивні тенденції у майстрів пера т.зв. «третього покоління» (М.Рильський, П.Тичина, М.Бажан, В.Сосюра, А.Малишко, Л.Первомайський, І.Муратов, О.Гончар, В.Мисик, П.Воронько та ін.) Прихід нової хвилі творчих поколінь у поезії, прозі, критиці. Поетичне і прозове «шістдесятництво» – дві генеральні тенденції нового покоління митців. Поезія. Поети-шістдесятники – Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Віталій Коротич, Володимир Коломієць, Володимир Лучук, Роберт Третьяков, Володимир Підпалий, Петро Скунць; згодом – Павло Мовчан, Роман Кудлик, Ігор Калинець, Веніамін Кушнір, Василь Голобородько, Анатолій Бортняк, Петро Засенко, Борис Нечерда, Ірина Жиленко, Василь Стус, Володимир Базилевський, Леонід Талалай, Роман Лубківський, Петро Осадчук, Микола Воробйов, Микола Холодний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк (обидва літкритики). Відродження поетики – шістдесятники українського слова, його первісного змісту, сповідальності й правдивості, руйнування авторитарного, знеособленого стилю мовлення, ідеологічних стереотипів масової свідомості. «Припливна» поетична хвиля 70-х років – В.Бойко, Л.Горбенко, П.Перебийніс, М.Каменюк, Л.Скирда, С.Пушик, С.Майданська, А.Кичинський, Я.Ярош, М.Влад, В.Забаштанський, В.Терен, Д.Кремінь, Р.Чілачова, І.Царинний, П.Перерва, М.Данько, В.Колодій та ін. Поетичні дебюти різноликої «молодої» поезії 80-90-х рр. – Ю.Буряк, В.Герасим’юк, Л.Таран, П.Гірник, І.Римарук, І.Малкович, І.Мироненко, В.Корзун, В.Рубан, М.Григорів, В.Цибулько, С.Либонь та ін. Проза 60-80-х років – як «скромне прозове шістдесятництво». Основні стильові течії у прозі: конкретно-реалістична, лірико-романтична і «химерна» (фольклорно-міфологічна). Поява великих епічних і народореалістичних творів М. Стельмаха, П.Загребельного, С.Скляренка, С.Добровольського, Р.Іваничука, Р.Федорова, Р.Горака, А.Головка, К.Гордієнка, Д.Бедзика, В.Бабляка, Б.Бойка, В.Міняйла, І.Вільде, Ю.Мейгеша, І.Чендея, М.Томчанія, Р.Андріяшика, Є.Гуцала, В.Шевчека, О.Сизоненка, Г.Тютюника, О.Гончара, Ю.Мушкетика, А.Мороза, Ю.Щербака, І.Пільчука, Ю.Хорунжого, В.Яворівського, Б.Янчука, О.Дмитренка, В.Близниця, Ф.Зубанича, А.Дімарова, С.Пушика, І.Григорука, Б.Харчука, В.Дрозда, О.Ільченка, В.Земляка. Література української діаспори. Діяльність об’єднання МУР (Мистецький Український Рух), спілки письменників «Слово», Нью-йоркської групи українських поетів, «празька школа» поетів (Євген Маланюк, Олег Ольжич, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, Наталя Лівицька-Холодна). Творчість письменників і поетів на еміграції Василя Барки (1908-2003), Уласа Самчука (1905-1987 рр.), Івана Багряного (справжнє прізвище Лозов’яга, 1906-1963 рр.), Наталени Королевої (1888-1966 рр.), Юрія Косача (1909-1988 рр.), Богдана Кравціва, Остапа Тарнавського, Тодоса Осьмачки, Михайла Ореста, Емми Андрієвської, Віри Вовк, Богдана Рубчака, Богдана Бойчука та інших менш відомих талантів. Поступове влиття діаспорної літератури в інтегральний досвід всього українського національного письменства. Літературні процеси в сучасній Україні. Найважливіші чинники літературного процесу на зрізі віків (кінця ХХ – початку ХХІ століття). Три явища цього процесу: вільне спілкування з досі практично закритими культурами Заходу; зняття заборон на вилучені з культурного процесу явища української культури «розстріляного відродження»; злиття двох потоків літературного процесу – падіння мурів між материковою Україною і її численними представниками в еміграції. Переструктурування літературного процесу. Децентралізація та ліквідація літературної «вертикалі». Створення альтернативних Спілці письменників України (СПУ) літературних організацій – Асоціації українських письменників (АУП), літгуртків, регіональних угрупувань за територіальним принципом, за генераційними потоками та поколіннями. Подолання офіційних кодів радянської літератури. Фронтальний перегляд жанрової структури, проблематики, стильових орієнтирів творчості. «Авангардний бунт» 90-х років ХХ ст. Три естетично-літературні орієнтації: неомодернізм, постмодернізм (неоавангардизм) і неонародництво. Народження нової мистецької свідомості у творчості так званих «вісімдесятників» і «дев’яностиків». Пошук мистецьких орієнтирів представниками молодої української літератури. Розмаїття творчих манер. «Буабізм» та його завади. Творчість найяскравіших представників сучасного українського письменства. Проза – Валерій Шевчук, Оксана Забужко, Валерій Діброва, В’ячеслав Медвідь, Галина Пагутяк, Марія Матіос, Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Юрій Іздрик, Василь Шкляр, Андрій Кокотюха, Василь Кожолянко, Тарас Прохаська, Євгенія Кононенко, Євген Пашковський та інші. Поезія – Любов Голота, Наталка Білоцерківець, Василь Герасим’юк, Віктор Неборак, Олександр Ірванець, Володимир Цибулько, Юрко Позаяк, Тарас Федюк, Іван Малкович, Наталка Фурса, Іван Андрусяк, Олександр Бригинець, Віталій Борисполець, Павло Гірник, Олег Лишега, Петро Мідянка, Сергій Ждан, Роман Скиба, Павло Вольвач, Кость Москалець, Олег Соловей, Людмила Таран та інші. Представники сучасного українського гумору і сатири. Дискусійність сучасного літературного процесу, утвердження української літератури як цілісного феномену європейського та світового культурно-історичного процесу. Мовна ситуація в сучасній Україні. Початок боротьби за надання українській мові статусу державної. Закон «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р. Законодавче забезпечення функціонування державності української мови у незалежній Україні продовж 90-х рр. ХХ ст. – першого десятиріччя ХХІ ст. Низька ефективність мовної політики і непослідовність дій влади різних рівнів у галузі мовних відносин. Інновації в системі української мови та тенденції її розвитку. Українська мова в Новому Світі. Мови національних меншин. Нинішня мовна ситуація в Україні. Активізація конфліктної полеміки щодо можливості надання російській мові статусу офіційної мови в Україні при збереженні за українською мовою статусу державної. Скандальний закон «Про засади державної мовної політики» прийнятий Верховною Радою і підписаний Президентом України. Драматургія і театр. Ідеологічна заангажованість «корнійчуківської лінії» в драматургії та її згубний вплив на розвиток театру 30-60-х років. «Оспівування», «звеличування», ідеалізація переваг усього соціалістичного у дусі «соцреалізму». П’єси О.Корнійчука, І.Кочерги, Я.Галана, М.Зарудного, Є.Кравченка, Ю.Яновського, Л.Дмитерка, О.Ільченка та ін. Драматургія української еміграції того часу: В.Винниченко, О.Олесь, С.Черкасенко, І.Багряний, Ю.Косач, І.Костецький. Благотворний і своєрідний вплив на українську драматургію короткочасного «потепління» 60-х років. Пошук національної специфіки жанру, традиційних скарбів українського фольклору. Поява драматичних творів Олександра Левади («Фауст і смерть»), Михайла Стельмаха («Правда і кривда», «На Івана Купала»). Ідеологічна запрограмованість драматургії 70-80-х років пов’язана із формулою «переваг соціалістичного радянського ладу» та «суспільство реального гуманізму». Творення численних п’єс у стилі «соцарту» – неповнокровних, часткових, половинчастих, художньо вторинних. Початок пошуку деміфологізації радянської дійсності засобами драматургії й театру. Драматичні твори Юрія Щербака, Ліни Костенко, Лариси Хоролець, Дмитра Кишелі, Каска Минка, Василя Баковича та ін. Новітня українська драматургія. Перехід від панівної соцреалістичної проблемно-тематичної диференціації до багатогранної системи модифікації форми. Поділ новітньої драматургії на два опозиційні крила – неореалістичне і постмодерністське. Деміфологізація радянської історії. Поєднання традиційної історичної драми із жанровими ознаками модерної, постмодерної драми із виразним неоміфологічним акцентом. Розвиток історико-біографічного жанру. Найпомітніші історичні, реалістичні й постмодерністські драми Валерія Шевчука «Алімпій», «Данило Галицький» і «Легенди про Довбуша» В.Босовича, «Леся Українка» Я.Майстренка, «І все-таки я тебе зраджу...» Неди Нежданої, цикл «П’єси про великих» Валерія Герасимчука, «День Мазепи» Марії Ласовської-Крук, «Доки море перелечу...», «Петлюра» Василя Фольварочного, «Іконостас України» Віри Вовк, поема-тетралогія «Тарас» Богдана Стельмаха та ін. Основні тенденції театрального життя (процесу) 70-80-х років. Пошуки нової сценічної образності. Регламентація та нормування творчих зусиль майстрів сцени ідеологічними і естетичними канонами та кліше «єдиновірного соцреалізму» радянського мистецтва. Поява, розповсюдження і опанування сценою нового типу спектаклів «вистави-концепції» і моделі «вистави-повідомлення». Поступовий перехід театрального мистецтва від масштабних суспільно-політичних, партійно-революційних проблем до тем і сюжетів індивідуального людського життя, психології окремої особистості, її внутрішнього світу і моралі. «Реалізм без берегів» у творчості талановитих театральних режисерів. С.Данченко, О.Ріпко, В.Опанасенко (Львів), А.Горбенко, А.Літко, О.Барсегян (Харків), В.Грипич, М.Равицький (Запоріжжя), Є.Золотой (Чернівці), Я.Геляс (Тернопіль, Ужгород), С.Сміян, В.Лизогуб, Е.Митницький (Київ), Ф.Верещагін (Вінниця), В.Оглоблін, Г.Кононенко та ін. «Актори інтелектуальної манери гри», репрезентанти української акторської школи – В.Маляр, Н.Ужвій, В.Івченко, Б.Ступка, Л.Кадирова, С.Олексенко, Б.Козак, М.Табаринов, а згодом О.Сердюк, Б.Романицький, Н.Доценко, М.Гринько, Г.Янушевич, Г.Глухий, Ф.Стригун, М.Задніпровський, Є.Пономаренко, Н.Копержинська, П.Кумаченко та ін. Основні тенденції театрального процесу 80-х років. Перехід до нового способу художнього мислення. «Чорнобильська трагедія» – вияв повної неспроможності влади, загнивання «тюрми народів». Нова політична орієнтація. Відбиття суперечливих реалій у театральному мистецтві. Процес накопичення сил. Здобутки і невдачі, злети і падіння років «перебудови». Проблема сучасника. Вистави на морально-етичні теми, «молодіжні» проблеми. Українська історико-класична тематика. Вистави християнської тематики. Світова класика на сцені українських театрів 80-х років. Українська сценографія, її минуле і сучасне. Музичне українське мистецтво 60-80-х років. Симфонічну творчість репрезентують композиторські сили різних поколінь під рубрикою «сучасна українська музика». Б.Лятошинський, Л.Ревуцький, М.Колеса, С.Людкевич, М.Вериковський, А.Кос-Анатольський, брати П. і Г.Майбороди, В.Кирейко, А.Штогаренко, В.Губенко, І.Мартон. Нове покоління композиторів-авангардистів у симфонічній музиці – М.Скорик, І.Карабиць, Ю.Іщенко, Л.Дичко, В.Губа, Є.Станкович, Л.Грабовський, В.Бібик, Л.Колодуб, Л.Дичко, Я.Верещагін, В.Зубицький, В.Сильвестров, В.Годзяцький, Ю.Мейтус. Розвиток інструментальної музики, камерно-вокальної. Композитори-шістдесятники. Європейський рівень сучасної композиторської музики. Українська опера, оперета та балет. Процес їх творення як жанру. Пісенний жанр та пісенна творчість композиторів О.Білаша, В.Верменича, І.Шамо, Б.Буєвського, С.Сабадоша. Естрадна творчість. Композитори В.Івасюк, Л.Дутковський, І.Поклад, І.Білозір, Т.Петриненко. Виникнення численних вокально-інструментальних ансамблів (ВІА) та їх виконавці (Н.Яремчук, В.Зінкевич, С.Ротару, В.Морозов, П.Дворський). Щорічний фестиваль «Червона Рута» – україномовний напрямок у сучасній молодіжній музиці. Розвиток традиційного хорового мистецтва, виокремлення у ньому великого самостійного пласту – духовної музики. Українське сакральне мистецтво сучасної доби. Нові форми музичного побуту в жанрі популярної масової культури. Українська поп-музика. Рок гурти – «Кому вниз» (соліст А.Середа), «Зимовий сад» (соліст О.Тищенко), «ВВ» («Воплі Відоплясова», соліст О.Скрипка), «Брати Гадюкіни» (соліст С.Кузьмінський), «Мертвий півень» (сестри Тельнюк), «Плач Єремії» (соліст Т.Чубай), «Океан Ельзи» (лідер С.Вакарчук), «Гайдамаки» (соліст О.Ярмола), «Мандри» (соліст С.Фоменко), «Тартак» (соліст О.Паложинський). Творення ними самостійних, оригінальних зразків сучасної української масової культури. Сучасний музичний авангардизм і неоромантизм. Музично-концертне життя. Його найяскравіші виконавці: співаки Б.Гмиря, М.Литвиненко-Вольгемут, І.Паторжинський, З.Гайдай, Є.Мірошниченко, Б.Руденко, Ю.Гуляєв, А.Мокренко, М.Кондратюк, А.Солов’яненко, К.Огнєвой, В.Любимова, Є.Колесник; диригенти-симфоністи Н.Рохлін, С.Турчак, І.Лацанич, Ф.Глущенко; хорові диригенти А.Авдієвський, М.Кречко, В.Іконник, З.Антків; інструменталісти-скрипалі: О.Криса, О.Пархоменко, Ю.Мазуркевич, Б.Которович, Л.Шутко; піаністи О.Слободяник, М.Крушельницька, О.Криштальський, М.Сук, В.Єресько; органісти А.Котляревський, С.Дайч. Фольклор першої третини ХХ ст. Народні пісні і частушки. Творчість Січових стрільців. Фольклор західноукраїнських земель. Фольклор національних меншин України. Народна творчість періоду Другої світової війни та повоєнного часу. Казки. Перекази та легенди. Оповідання, анекдоти. Думи та історичні пісні. Балада. Пісні-хроніки. Обрядова лірика. Весільні пісні. Родинно-побутові та соціально-побутові ліричні пісні. Коломийки. Взаємодія фольклорної і нефольклорної культури на сучасному етапі. Образотворче мистецтво. Течії, види, жанри в історичному контексті. Народницький реалізм за доби постімпресіонізму. Постімпресіонізм. Модерн (сецесія, югендстиль). Примітив – примітивізм – авангард. Офіційне і неофіційне мистецтво доби тоталітаризму. На захід від радянської України. У полоні офіційної безконфліктності. Шістдесятництво та доба постмодернізму. Останнє двадцятиріччя ХХ ст. Скульптура ХХ ст. Скульптурні школи – харківська, київська, львівська. Іван Кавалерідзе. Скульптор Михайло Лисенко та його учні Василь Бородай, Михайло Грицюк, Богдан Довгаль, Юрій Синькевич, Андрій Фушенко, Інна Коломієць, О.Сухоліт, Роман Петрук, Володимир Кочмар. Найвизначніші скульптурні твори в Україні. Архітектура 60-80-х років. Загальна характеристика розвитку. Стилі та естетична виразність в архітектурі. Історизм та еклектизм в архітектурному розвитку. Неоренесанс. Неокласицизм. Неоготика. Неороманський стиль. Російський, або російсько-візантійський стиль. Новоросійський стиль. Український стиль (неоукраїнський, український модерн). Модерн і раціоналізм в Україні. Містобудування. Архітектура промислових споруд, житла, громадських споруд. Масові громадські заклади. Театри. Торговельні заклади. Спортивні споруди. Лікувально-оздоровчі заклади. Палаци культури і багатофункціональні зали. Готелі. Туристичні споруди. Вокзали. Палаци одруження. Архітектура музейних комплексів. Охорона історичного середовища і реставрація пам’яток архітектури. Архітектура села. Традиційне декоративне мистецтво. Художні промисли. Історико-соціальний контекст. Особливості розвитку. Етапи суспільного осмислення. Декор, стінописи, розписи на склі, папері, деревині; писанки, витинанки. Художній текстиль: вишивання, ткацтво, килимарство. Кераміка і скло. Народна майоліка. Деревообробництво: різьбярство і дерев’яна скульптура. Головні підсумки історії декоративного мистецтва та становлення дизайну в ХХ – на початку ХХІ ст. |
| № Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави Тема № Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття з гуманітарної підготовки Тема: Історія української державності. Витоки й становлення української державнсті |
| 12: Історія української державності: витоки та етапи становлення Навчальна мета: Ознайомити начальницький склад з історією української державності |
6: Історія української державності: витоки та етапи становлення Навчальна мета: Ознайомити начальницький склад з історією української державності |
| 6: Історія української державності: витоки та етапи становлення Навчальна мета: Ознайомити начальницький склад з історією української державності |
Таблиці Фактори, які впливали на розвиток української культури в 1917 1921рр Багато представників української творчої інтелігенції увійшли до складу УЦР, органів управління Української держави П. Скоропадського,... |
| Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури |
МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Мета Мета ознайомити студентів з головними етапами розвитку української культури, сформувати систему знань про роль та місце української... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ... Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,... |
Тема 1 Особливості української ментальності Предмет, завдання, об’єкт, основні проблеми, що вивчає курс «Історія української культури» |