|
|
Скачати 0.68 Mb.
|
| Тема 5. Розвиток української культури у кінці XVIІI – ХІХ століть Історичні умови розвитку культури. Українське національне відродження, його генеза і суть. Поділ на етапи (періоди). Період збирання спадщини – академічний (дворянський) етап (кінець XVIІI – 30-ті роки ХІХ ст.). Його особливі риси та характеристики. Формування української національної самосвідомості. Основні фактори цього формування. Головні центри українського національного відродження – Харків, Київ, Львів, Ніжин, Перемишль. Народницький (українофільський) етап національно-культурного відродження (1840-1880 рр. ХІХ ст.). Кирило-Мефодіївське товариство та його програмні документи. Т.Г.Шевченко. Роль його творчості у становленні та подальшому розвитку української культури. Т.Шевченко – ідеолог модерної України, апостол правди і свободи для багатьох прийдешніх поколінь українців. Початок третього модерністського етапу національно-культурного відродження. Його характерні риси (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Національно-культурне відродження на західноукраїнських землях та його особливості (Галичина, Північна Буковина, Закарпаття). Освіта і наука у підросійській Україні кінця XVIІI – першої половини ХІХ ст. Реакційна політика царського самодержавства щодо української культури. Структура загальної і професійної освіти. Її становий і відомчий характер. Реформа системи освіти 1803-1804 рр. Мережа початково-парафіяльних шкіл. Гімназії, приватні пансіони, інститути шляхетних дівчат, ліцеї. Професійні навчальні заклади: кадетські корпуси, медичні школи, військові училища. Вищі навчальні заклади. Харківський, Київський університети – осередки наукових і науково-педагогічних знань. Наукові товариства і установи. Культурно-освітні заклади, характер їх діяльності. Встановлення поліцейського нагляду за ними у підросійській Україні. Досягнення в галузі природничих і гуманітарних наук. Визначні вчені: Тимофій Осиповський, Михайло Остроградський, Михайло Максимович, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Григорій Полетика, Осип Бодянський, Дмитро Бантиш-Каменський, Микола Маркевич, Василь Каразін, Дмитро Журавський, Григорій Калиновський, Михайло Цертелєв, Ізмаіл Срезневський, Іван Рижський, Олексій Павловський та ін. Освіта і наукові знання на західноукраїнських землях у кінці XVIІI – першій половині ХІХ ст. (Галичина, Північна Буковина, Закарпаття). Освітня політика правителів Австрійської імперії на західноукраїнських землях. Процес націоналізації української греко-католицької церкви. Роль культурно-просвітницької діяльності відомих діячів греко-католицької церкви в Галичині – Івана Могильницького, Михайла Герасевича, Варлаама Компоневича, Івана Лаврівського, Антона Ангеловича, Михайла Левицького, Івана Снігурського, Дениса Зубрицького. На Закарпатті – Андрея Бачинського, Іоникія Базиловича, Михайла Лучкая, Олександра Духновича, Адольфа Добрянського, Олександра Павловича. Початкова, середня і вища освіта. Науково-освітні центри – Львів, Перемишль, Ужгород, Чернівці. Відкриття кафедри української мови та літератури у Львівському університеті. Львівський інститут Оссолінських. Спроба налагодження культурних зв’язків між східно- і західноукраїнськими землями. Участь у цих зв’язках представників освіти, науки, мистецтва із Закарпаття – Івана Орлая, Михайла Балудянського, Петра Лодія, Василя Кукольника, Андрія Дудровича, Юрія Гуци-Венеліна, Костянтина Павловича та ін. Вплив ідей романтизму на українську культуру кінця XVIІI – першої половини ХІХ ст. Романтизм й елементи реалізму – ознаки літератури. Роль творчості І.П.Котляревського в становленні української літератури та пробудженні національної самосвідомості українців. Розвиток української літератури першої половини ХІХ ст. представлений плеядою письменників і поетів із всіх етнічних земель України – Павло Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Амброзій Метлинський, Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич, Микола Устиянович, Олександр Духнович, Олександр Павлович. Їхня літературна спадщина. Т.Г.Шевченко – основоположник критичного реалізму в українській літературі, виразник загальнолюдських гуманістичних ідеалів. Літературна спадщина Т.Шевченка. Художнє життя того часу. Загальна характеристика. Становлення і розвиток професіональної культури. Народна творчість – основа формування професіональної літератури, театрального, музичного, образотворчого мистецтва. Становлення фольклористики як науки. Збиральницька й видавнича діяльність М.Цертелєва. Його праця «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень» (Петербург, 1819 р.). М.Максимович. Його збірники пісень: «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні», «Збірка українських пісень» (1827, 1834, 1849 рр.). Розвиток фольклористики на західноукраїнських землях. «Русалка Дністровая» (1837 р.) – перший український літературно-науковий альманах. Його засновники М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький. Театр і музика. Поміщицькі, аматорські, мандрівні театри. Домашні театри Г.Тарновського в Качанівці на Чернігівщині та А.Трощинського в Кибинцях на Полтавщині. Виникнення професійного театру в Києві, Одесі, Полтаві, Харкові, Катеринославі, Чернігові. Творчість видатних акторів М.Щепкіна, К.Соленика, Т.Пряженківської. Театральні групи на західноукраїнських землях. Музичні товариства, їх діяльність. Музична освіта. Музичні видання. Витіснення духовного канту піснею-романсом. Розвиток професійного музичного мистецтва. Основні центри музичного життя. Творча діяльність композиторів-педагогів О.Аляб’єва, А.Барсицького, М.Вербицького, Й.Витвицького, М.Глінки, С.Гулака-Артемовського, А.Едлічки, К.Матезонського. Меценати і шанувальники українського музичного мистецтва Кирило і Андрій Розумовські, М.Галаган, Д.Ширай та ін. Архітектура, образотворче мистецтво і художньо-стильові зміни в них. Вплив соціально-економічного розвитку на планування і забудову міст і містечок. Зміна пишності українського бароко стриманим стилем класицизму (російський ампір). Створення великих міських ансамблів в Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Києві, Херсоні, Полтаві. Архітектори Тона де Томон, А.Маленський, В.Беретті, А.Захаров, І.Мартос, А.Мельников. Створення палацово-садибних, пейзажно-декоративних парків – «Софіївка» в Умані, «Олександрія» в Білій Церкві, палацові парки-комплекси в Батурині, Качанівці, Сокиринці, Тростянці та ін. Професійна і народна скульптура, її зв’язок з архітектурою. Вплив класицизму з елементами реалізму. Увінчання в монументальній скульптурі визначних діячів і подій історії України. Творчість відомих українських і російських талановитих скульпторів І.Мартоса, П.Клодта, В.Демута-Малиновського, А.Меленського, Ф.Щедріна, С.Шахматова. Видатні галицькі скульптори – С.Фесінгер, А.Осинський, Й.Пінзель, М.Полейовський, І.Оброцький. Живопис. Розвиток побутового, історичного, пейзажного та інших жанрів малярства. Позитивний вплив Петербурзької академії мистецтв на розвиток українського живопису першої половини ХІХ століття. Найяскравіші представники критичного, реалістичного живописного мистецтва в тогочасній Україні – В.Тропінін, К.Павлов, А.Мокрицький, В.Штернберг, І.Сошенко, М.Сажин, І.Зайцев, Л.Жемчужников, І. Соколов, К.Трутовський. Творчість Т.Шевченка як художника – новий етап в українському образотворчому мистецтві. Його послідовники в зображенні життя, побуту, звичаїв українського народу в ті часи. Декоративно-прикладне мистецтво та традиційно-побутова культура і звичаї. Святковість і обрядовість. Збагачення трудової обрядовості. Сімейний побут. Весільна обрядовість. Зникнення архаїчних і поява нових обрядів, обумовлених прогресом суспільного розвитку. Сільські художні промисли. Народний живопис, килимарство, декоративне ткацтво, вишивання. Географічно-територіальне (регіональне) розташування художніх промислів на Україні. Визначальні фактори розвитку української культури другої половини ХІХ ст.: розвиток нових виробничих систем (капіталізму), технічний прогрес, формування соціальних станів і класів капіталістичного суспільства, посилення національно-колоніального гніту, реакційна політика царизму щодо розвитку національних культур взагалі й української зокрема. Репресивні заходи царського уряду проти української мови. Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва 1863 р., Емський указ 1873 р. імператора Олександра ІІ про заборону будь-яких публікацій і видань українською мовою, її вживання у сценічній творчості. Нищення і заборона царизмом українського культурного руху, репресії і переслідування української інтелігенції за «сепаратизм», «українофільство». Супротив царизму – посилення вимог прогресивної інтелігенції на право існування рідної мови і культури. Участь інтелігенції у суспільно-політичному русі, єднання здорових творчих сил нації. Виникнення «Громад» і «Хлопоманів». В.Антонович, Т.Рильський, Ф.Панченко, М.Зібер, П.Житецький, О.Кониський, П.Чубинський та ін. М.Драгоманов – борець за вільний розвиток української культури та її поширення, за об’єднання слов’янських народів, розповсюдження гуманістичних та інтернаціональних ідей. Переміщення центру українського національного культурного руху на західноукраїнські землі, до Львова. Заснування культурно-освітніх товариств «Просвіта» (1867 р.), Товариства ім. Т.Г.Шевченка (1873 р.; із 1892 р. – Наукове товариство). Українсько-руська видавнича спілка. Періодичні видання під керівництвом І.Я.Франка, М.І.Павлика: «Друг», «Громадський друг», «Дзвін», «Мета», «Нива», «Зоря», «Житє і слово», «Правда», «Слово» та ін. Зародження радикального напряму у визвольному русі. І.Франко, О.Терлецький, С.Левицький, С.Данилович. Процес консолідації української нації. Посилення суспільно-політичних і культурних зв’язків між східно- і західноукраїнськими землями. Розвиток освіти на Україні. Відкриття недільних шкіл (перша – в Києві, жовтень 1852 р.). Боротьба прогресивних кіл суспільства за навчання українською мовою у недільних і початкових школах. Система середньої і вищої освіти. Колегія Павла Галагана – зразковий середньо-освітній заклад. Організація вищої жіночої освіти. Розвиток професійної освіти: педагогічної, медичної, технічної. Формування національної інтелігенції, її роль у громадсько-політичному житті. Діяльність прогресивної громадськості в галузі культури й освіти народних мас. Створення товариств грамотності (Київ, Харків, Одеса) та їх діяльність. Виникнення нових форм культурно-освітньої роботи серед робітників – народні університети, клуби, курси. Розвиток науки. Основні наукові центри України: університети, галузеві інститути, наукові товариства (дослідників природи, математичні, фізико-математичні, історичні). Досягнення в галузі природничих, гуманітарних, педагогічних наук. Визначні діячі природничих наук (О.Ляпунов, М.Бекетов, В.Стеклов, І.Мечников, І.Сєченов, А.Ковалевський, Д.Заболотний, Н.Склифосовський, В.Левицький); суспільних наук (М.Бенге, С.Гогоцький, А.Спір, К.Ганкевич, М.Зібер, С.Подолинський, А.Постников); історичних наук (М.Грушевський, М.Костомаров, В.Антонович, І.Новицький, О.Левицький, І.Лучинський, Д.Багалій); філологічних (О.Потебня, П.Житецький, К.Михальчук); етнографічних: П.Чубинський, Б.Грінченко, В.Гнатюк. Успіхи в розвитку літератури. Творча літературна й громадсько-політична діяльність Марка Вовчка, Л.Глібова, С.Руданського, І.Нечуя-Левицького, Ю.Федьковича, Панаса Мирного, М.Коцюбинського, П.Грабовського, І.Франка, Лесі Українки, О.Кобилянської, П.Куліша, О.Свидницького, Н.Кобринської, О.Кониського, М.Павлика, О.Маковея. Усна народна творчість. Розвиток драматургії і театрального мистецтва на позиціях так званого критичного реалізму. Провідні письменники-драматурги, організатори театрального мистецтва М.Старицький, М.Кропивницький, І.Карпенко-Карий (І.Тобілевич). Леся Українка та Іван Франко в українській драматургії. Аматорське театральне мистецтво. Його демократична спрямованість і роль у розвитку професіонального театру. Аматорські колективи І.Озаркевича, О.Бачинського, Т.Романовича в Галичині. Умови існування українського театру в Наддніпрянській Україні в 70-90-ті роки. Визначні актори аматорських і професіональних театрів: М.Заньковецька, О.Вірина, І.Бурлака, М.Кропивницький, М.Садовський. Театральні трупи (колективи) М.Старицького, М.Кропивницького, М.Садовського, П.Саксаганського. Музична культура. Створення і діяльність місцевих товариств, їх організаторська і виконавська діяльність в популяризації музичного мистецтва. С.Гулак-Артемовський, М.Лисенко – класики українського музичного мистецтва. Видатні композитори: П.Сокальський, П.Ніщинський, М.Калачевський, М.Вербицький, І.Лаврівський, І.Воробкевич, Л.Січинський, О.Нижанківський. Українська тематика у творах видатних російських композиторів П.Чайковського, М.Мусоргського, М.Римського-Корсакова. Образотворче мистецтво. Художні (малювальні) школи в Києві, Одесі, Харкові. Діяльність мистецьких об’єднань: «Товариство красних митців», «Товариство південноросійських художників» (Одеса), «Київське товариство художніх виставок». Художня освіта. Розвиток портретного, побутового, пейзажного жанрів мистецтва. Становлення батального живопису. Творчість Л.Жемчужникова, К.Трутовського, М.Пимоненка, С.Васильківського, Г.Ладижинського, П.Левченка, К.Крижицького, Ф.Красицького, К.Устияновича, Т.Копистинського, М.Самокиша, П.Мартиновича, В.Орловського. Українські передвижники М.Кузнєцов, К.Костанді, С.Світославський, О.Мурашко – засновник Київської малювальної школи (1875 р.). Пошуки нового стилю в архітектурі. Монументальна і жанрова скульптури. Найвизначніші архітектори та майстри скульптури: О.Бекетов, Ф.Гонсоровський, Ю.Захаревич, З.Горголевський, Л.Позен, Б.Едкарде, П.Забіла, О.Северин, Т.Баранович, П.Війтович, А.Попель, Т.Рігер. Народна творчість, основні її риси. Наймитські і заробітчанські пісні. Народна музична творчість. Масове поширення жартівливих, гумористичних, сатиричних пісень, коломийок, пісень-танців. Удосконалення технічного і художнього рівнів традиційного мистецтва вишивання, народного ткацтва, килимарства, художньої кераміки. Розвиток художніх розписів, обробки металів. Видове багатство народного декоративно-прикладного мистецтва. Побут і звичаї. Тема 6. українська культура на зламі століть. Характерні риси модерністського періоду нового національно-культурного відродження 1890-1914 рр. Історичні умови та визначальні фактори розвитку української культури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Культура як умова відродження нації в українській естетичній традиції. Вагомі досягнення на шляху формування нової української людини, її самостійницьких прагнень на початковій стадії модерного українства – доби національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу. Виникнення політичних партій і рухів на Заході й Сході України як провідників національного відродження. Проникнення ідей національного відродження в широкі народні маси. Формування на цій основі нового типу українського інтелігента – патріота України. Поява на суспільно-політичній арені України плеяди видатних політичних і культурних діячів. І.Франко, М.Грушевський, Ю.Бачинський, М.Міхновський. Український модернізм в духовній культурі та його особливості (неоромантизм, авангардизм, неокласицизм, експресіонізм, пролетарські течії). Початок функціонування української культури як цілісної системи. Освіта і наука. Мережа початкових і середніх загальноосвітніх і професійних шкіл. Незадовільне матеріальне становище шкіл, навчальних закладів, вчителів. Університети, спеціальні вищі навчальні заклади. Вища освіта для жінок. Демократизація народної освіти. Активізація передової інтелігенції у справі позашкільної освіти і культурно-освітньої роботи. Діяльність Київського і Харківського товариств грамотності й організація нових. Відкриття недільних шкіл, курсів, бібліотек-читалень. Діяльність Х.Алчевської на Харківщині. «Просвіти» та їх діяльність. Народні університети. Боротьба різних політичних угрупувань і партій за вплив на освітні установи і товариства. Закриття царизмом культурно-освітніх закладів і товариств у період реакції, переслідування і гоніння їх діячів. Демократизація науки. Її прояв у популяризації наукових знань серед народу. Науково-громадська діяльність вчених: О.Ляпунова, В.Стеклова, С.Реформатського, П.Тутковського, О.Северцова, Д.Гусєва, С.Навашина. Досягнення в галузі природничих і технічних наук, їх творці: Б.Букреєв, П.Воронець, В.Кирпичов, Є.Патон, О.Динник, Д.Граве, М.Кравчук, О.Терпигорєв, Л.Лутугін, Д.Заболотний, В.Філатов, В.Високович, М.Зелінський, Д.Рожанський, М.Пильчивов, М.Трінклер. Дослідження історії й культури України. Вчені-історики М.Грушевський, В.Барвінський, Д.Багалій, І.Крип’якевич, О.Єфименко, М.Довнар-Запольський, Д.Яворницький, В.Іконников, В.Хвойка, Ю.Кулаковський. Наукові та науково-технічні товариства. Діяльність товариств дослідників природи, фізико-математичних, фізико-хімічних, природознавчих. Київське товариство повітроплавання, його діячі Д.Григорович, І.Сікорський, П.Нестеров. Піонери повітроплавання – вихованці Одеського аероклубу С.Уточкін, М.Єфімов. Дослідницька, видавнича, лекційна діяльність історико-філологічного товариства, архівних комісій, товариства історії і старожитностей, з охорони пам’яток старовини і мистецтва. Внесок громадських товариств у науковий прогрес, розширення зв’язків між вченими, їх боротьба проти самодержавної політики обмеження освіти, науки і культури. Міжнародне визнання праць вчених України. Періодичні видання і книгодрукування. Українські газети і журнали: «Хлібороб», «Рідний край», «Громадська думка», «Рада», «Боротьба», «Літературно-науковий вісник», «Молода Україна», «Світ» та ін. Українські літературні збірники та альманахи. «Киевская старина», «Україна», «Дзвін». Періодика на західноукраїнських землях. Газети «Воля», «Земля і воля», «Діло», «Червоний прапор», «Борба», «Неділя». Діяльність «Літературно-наукового вісника». І.Франко, В.Гнатюк, ОМаковей, М.Грушевський (Львів-Київ). Українські видавництва: «Час», «Лан», «Вік», «Ранок», «Просвіта», «Записки Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка» у Львові (ЗНТШ), «Українсько-руська видавнича спілка», «Руська бесіда» у Чернівцях. Відбиття складності суспільно-політичного життя, ідеологічної боротьби в художній культурі. Загострення протиріч між різними ідейними і художньо-естетичними течіями та напрямками. Продовження письменницької діяльності на засадах демократичного реалізму І.Франком, М.Коцюбинським, П.Мирним, П.Грабовським. Творчість С.Васильченка, А.Тесленка, В.Стефаника, О.Кобилянської, М.Черемшини, Л.Мартовича, О.Маковея, В.Винниченка, Б.Грінченка, Т.Бордуляка, О.Олеся, О.Пчілки та ін. Творчість Лесі Українки – унікальне явище в українській і світовій культурі. Новаторські (модерністські) тенденції й жанри в українській літературі. Представники модернізму: М.Вороний, П.Карманський, Б.Лепкий, О.Луцький, В.Пачовський, С.Твердохліб, М.Яцків, П.Чарнецький, С.Сріблянський (Шаповал), М.Євшан, Р.Чупринка, М.Фінлянський та ін. Піднесення літературно-мистецького життя. Активізація діючих творчих об’єднань і створення нових. Київське літературно-артистичне товариство (1895 р.), його активні працівники і почесні члени: М.Старицький, М.Лисенко, Леся Українка, Л.Толстой, І.Рєпін, М.Римський-Корсаков, В.Стасов, В.Полєнов та ін. Товариство південноросійських художників (1890 р.), Товариство харківських художників (1900 р.). «Союз співацьких і музичних товариств» (з 1907 р. – «Музичне товариство ім. М.В.Лисенка»). Поглиблений інтерес передових діячів художньої культури до життя і звичаїв народу, його історичного минулого. Драматургія і театральне мистецтво. Боротьба передових діячів проти занепадництва, ремісництва в театральному мистецтві. Піднесення громадянського значення театрального мистецтва в період революції 1905-1907 рр. Реалістичні традиції і творчі пошуки українських драматургів і письменників І.Карпенка-Карого, М. Старицького, М.Кропивницького, Г.Хоткевича, Л.Яновської, Лесі Українки, В.Винниченка, С.Васильченка, А.Крушельницького, О.Олеся, С.Черкасенка. Творча діяльність провідних професіональних театральних колективів, очолюваних корифеями української сцени П.Саксаганським, М.Садовським, І.Карпенко-Карим, М.Кропивницьким. Перший український стаціонарний театр М.Садовського (Київ, 1907 р.), його репертуар. Майстри сцени: М.Заньковецька, Г.Борисоглібська, О.Полянська, С.Паньківський, Л.Ліницька, Ф.Левицький. Початок творчого шляху «Молодого театру» Леся Курбаса. Розвиток аматорського театрального мистецтва. Театральні трупи: Д.Гайдамаки, О.Суслова, О.Суходольського, Л.Сабініна та ін. Театральне життя на західноукраїнських землях. Діяльність напівпрофесіональних, напіваматорських труп – Драматичного товариства ім. І.Котляревського у Львові, Львівського театру «Руська бесіда» (М.Садовський), Буковинського народного театру в Чернівцях, Товариства ім. І.Тобілевича в Станіславові та ін. Масове створення в містах, містечках і селах України робітничих і селянських аматорських гуртків як засіб залучення народних мас до мистецтва, підвищення їх культурного рівня. Музичне життя. Активізація діючих і створення нових музично-громадських товариств і об’єднань. Розширення музичної освіти. Становлення оперного мистецтва. Народнопісенна творчість – джерело розвитку української музичної культури. Композиторська і громадсько-культурна діяльність основоположника національної класичної музичної школи М.Лисенка. Заснування ним музично-драматичної школи в Києві 1904 р. (із 1913 – консерваторія). Діяльність талановитих композиторів К.Стеценка, Я.Степового, М.Леонтовича, С.Людкевича, Д.Січинського, О.Нижанківського, В.Сокальського, Ф.Колеси, А.Вахнянина. Заснування у Львові першого музичного інституту ім. М.Лисенка. Українське хорове мистецтво, його досконалість. Хорові колективи. Активний розвиток різних жанрів українського образотворчого мистецтва та архітектури. Український модерн – панівний стиль європейського модерну в поєднанні українських національних традицій та мотивів. Визначні майстри пензля: О.Мурашко, С.Васильківський, С.Світославський, П.Левченко, М.Пимоненко, Г.Світлицький, Ф.Красицький, О.Богомазов, Ф.Кричевський; західноукраїнські художники І.Труш, Я.Петрак, О.Новаківський, А.Монастирський, М.Івасюк та ін. Видатні графіки О.Кульчицька, М.Самокиш, І.Їжакевич, Г.Нарбут, П.Мартинович, В.Корнієнко, К.Малевич, брати Бурлюки. Панівний стиль модерн в архітектурі у поєднанні з українськими мотивами. Творчість архітекторів В.Городецького, Г.Гая, О.Вербицького, О.Кобелєва, В.Обремського, В.Осьмака, В.Кричевського, В.Фельдмана, П.Альошина, О.Бекетова. Дерев’яна архітектура гуцулів і бойків. Оформлення скульптури як самостійного виду національного образотворчого мистецтва. Кращі представники української пластики: Л.Позен, Б.Едуарде, Ф.Балавецький, М.Гаврилко, І.Кавалерідзе, А.Попель, М.Паращук, О.Архипенко. Нові риси у побуті і звичаях. Зростання міст, містечок, робітничих селищ, основні їх типи. Народні звичаї в спорудженні та оздобленні житла. Свята, звичаї та обряди. Усна народна творчість. Форми і стиль української народної музики, пісні. Стильове удосконалення традиційного народного прикладного мистецтва і художньої кераміки, художнього ткацтва, килимарства, вишивки, різьблення по дереву, художньої обробки металу. Поширення фабричних виробів у побуті робітників і селян. Вплив загальнокультурного піднесення на розвиток фізичної культури і спорту. Вироблення системи фізичного виховання. Діяльність «Товариств сприяння фізичному розвитку учнівської молоді», «Соколів», «Січей». Важка атлетика. Іван Піддубний. Спортивні товариства і гуртки. Київське гімнастичне товариство «Російський сокол». Популярний вид спорту – футбол (1898 р.). Авіаційні товариства, гуртки, аероклуб. Участь спортсменів з України в Всеросійських олімпіадах. Досягнення високого ступеню розвитку загальнонаціональної української культури, її історичної зрілості в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Широкий вихід української культури на європейський і світовий терени, її зв’язок з новими прийомами і формами світової культури. |
| № Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави Тема № Історія Української державності. Витоки й етапи становлення Української держави |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття з гуманітарної підготовки Тема: Історія української державності. Витоки й становлення української державнсті |
| 12: Історія української державності: витоки та етапи становлення Навчальна мета: Ознайомити начальницький склад з історією української державності |
6: Історія української державності: витоки та етапи становлення Навчальна мета: Ознайомити начальницький склад з історією української державності |
| 6: Історія української державності: витоки та етапи становлення Навчальна мета: Ознайомити начальницький склад з історією української державності |
Таблиці Фактори, які впливали на розвиток української культури в 1917 1921рр Багато представників української творчої інтелігенції увійшли до складу УЦР, органів управління Української держави П. Скоропадського,... |
| Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури |
МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Мета Мета ознайомити студентів з головними етапами розвитку української культури, сформувати систему знань про роль та місце української... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ... Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,... |
Тема 1 Особливості української ментальності Предмет, завдання, об’єкт, основні проблеми, що вивчає курс «Історія української культури» |