“ЗАТВЕРДЖУЮ”
Заступник начальника Управліня
МНС України в Миколаївській області
Підполковник вн. служби
С.С.Сушкевич
“_____” _____________ 2006 р.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
проведення заняття з гуманітарної підготовки
з начальницьким складом УМНС
Тема 6: «Історія української державності: витоки та етапи становлення
Навчальна мета: Ознайомити начальницький склад з історією української державності:
витоки та етапи становлення
Час: 45 хвилин
Місце проведення: актовий зал або учбовий клас.
Навчально-матеріальне забезпечення: план-конспект.
Література: підручники та атласи з історії України
Порядок проведення заняття:
1. Організаційний момент - __5____ хв.
перевірка присутніх;
оголошення теми і мети заняття, питань, які мають вивчатися.
2. Контроль знань - ___10____ хв.
перевірка засвоєння раніше пройденого матеріалу.
3. Викладення матеріалу теми - ___25___ хв.
Питання, які вивчатимуться:
1. Основні етапи українського державотворення.
Питання та їх короткий зміст
|
Методичні вказівки
|
ОСНОВНІ ЕТАПИ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ:
Київська Русь (7-10ст);
Галицько-Волинська держава (10-14ст);
Приєднання південно-західних земель України до Литви і Польші(14-16ст);
Українські землі у складі Речі Посполитої (16-17ст);
Виникнення козацтва і утворення Запорізької Січі. Боротьба козацтва проти Кримського ханства та Туреччини (16-17ст);
Формування Української державності під час Визвольної війни (16-17ст);
Гетманство на Україні;
Наступ царизму на автономию України. Автономія Лівобережжя і Слобожанщини;
Переділ українських земель, Правобережні і західні землі;
Наддніпрянська Украина та її населення у складі Росії;
Національне відродження Наддніпрянщини;
Політизація українського национального Руху, Кирило-Мефодіївське товариство;
Устрой західноукраїхнських земель у складі Австрійської імперії(18ст);
Національне відродження на західноукраїнських землях, «Руська трійця»;
Наддніпрянська Україна у 19ст, Кримська війна та її наслідки для України;
Західна Україна у 20ст.;
Україна у першій світовій війні, національний Рух у Галичині і Наддніпрягнщині;
Утворення Центральної Ради;
4-й універсиал УЦР, война більшовицької Росії проти УНР;
Правління гетьманського режиму, Директория.
Західно-Українська Народна Республика.
Входження України до складу СРСР;
УкраЇна в умовах незалежності.
Протягом багатьох століть у кривавій боротьбі з численними ворогами – кочовиками, монголо-татарськими й турецько-татарськими завойовниками, під владою Литви, Польші, Угорщини, Росії, Австрії – український народ відстоював свою незалежність, право на існування, право на власну мову, культуру, історію.
Наших предков гнобили, наші предки воювали, втрачали землю і волю, відвойовували втрачену територію і свободу, стримували орди, страждали й боролись.
РОЛЬ ГЕТЬМАНА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В СТАНОВЛЕННІ ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ. ОСНОВНІ ПЕРІОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ.
Богдан Хмельницький брав участь у польсько-турецькій війні 1620-1621рр., зокрема в битві під Цецерою (там загинув його батько, а сам Богдан потрапив у полон, де перебував два роки). Після повернення Хмельницький разом із запорожцями неодноразово ходив у 20-х рр. у морські походи на турецькі міста,став сотником,потім військовим писарем на Запоріжжі. Після ординації 1637р.він знову чигиринський сотник, осподарює у себе на хуторі Суботові. В 1846 його хутор пограбували польський шляхтич Чаплинський, при цьому було побито малолітнього сина Б.Хмельницького. Спроби законним шляхом розв'язати конфлікт ні до чого не призвели. Більше того, Хмельніцького ув'язнили. Богдан був змушений втекти на Запоріжжя, де його прихильники вигнали польский гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. Так його особиста доля переплелася з долею українського народу.
Основні періоди Національної революції.
1. січень 1648р.- серпень 1649р.- період перших великих перемог, революційних змін політічного і соціального економічного характеру, найбільший розмах народної боротьби, визволення значної частини українськіх земель, що закріпив Зборівський договір;
2. серпень 1649 р. - січень 1654 р.- розбудова української національної козацької держави, продовження збройної боротьби;
3. січень 1654 р. - липень 1657 р.- вступ Моськовського царства у війну з Польшею і Москви, перехід України під проектат Москви;
4. липень 1657р.- березень 1664 р. - боротьба старшинских угруповань за владу, переплетіння громадянської війни з элементами визвольної боротьби проти Польші і Москви, поділ України на Правобережну і лівобережну частини з протилежними ними політичними орієнтаціями.
Прагнучи забезпечити тил та посилити свої військо, Богдан укладає угоду про союз з кримським ханом.На бік Хмельницького перейшли рестрові козаки, які вбили пропольски настроїного старшину.
На зустріч Богдану вийшло два загони польских військ, які він вирішив розгромити по частинах. Війська Хмельницького зустрілися з авангардом польских військ під керівництвом сина коронного гетьмана С.Потоцького ( 10 тис.чол.) в урочищі Жовті Води. Бої тривали з 19 квітня по 6 травня 1648 р. Гетьманскі війська було розгромлено. 3 тисячі поляків потрапили в полон.
15-16 травня 1658 р. війська Хмельницького (15 тис. повсталих і 4 тис.татар ) зустрілися з основним загоном польских військ (20 тис) в районі Корсуня. Поляки знову були розгромлені. 8500 з них потрапили в полон, в тому числі обидва гетьмани: Потоцький і Калиновський. У цей час ( 10 травня ) помер
польский король Владислав, що створило сприятливі умови розгортання повстання.
Спочатку Богдан Хмельницький не думав відділяти Україну від Польщі , вимагаючи збільшити реєстр до 12 тис., захистити православну віру але подальші події спричинили зміну його намірів. Своєю резиденцією Хмельніцький зробив місто Чигирин, де почав формувати свою армію.На вересень 1648 р. було сформовано 35 полків чисельністю 80 тис.чол.
Повстання поширилося по всій Україні.Основною силою його було селянство, а ядром - козацтво. Богдана Хмельницького підтримали всі верстви населення України, за винятком великих магнатів та вищого православного духовенства.
Нова велика битва між повсталими і польским військом відбулася 11 - 13 вересня 1648 р. біля м.Пилявці (нині Хмельницька обл.). Польське військо нарахувало близько 50 тис.чол., а також декілька тисяч слуг. У Хмельницького було разом з татарами 85 тис.чол. Поляки зазнали нищівної поразки. Повстанцям дісталися величезні трофеї і до 80 гармат, на 10 млн. золотих усілякого добра, багато оздоблені капрети, золотий та срібний посуд, 120 тис. во-
зів з кіньми.
Бойові дії продовжилися у 1649 р. 5-6-серпня в битві під Зборовом (нині Тернопільська обл.) Богдан Хмельницький завдав відчутних втрат польскій армії,але її врятував від розгрому татарський хан, який не бажав посилення України, чому, безперечно, сприяла б нова перемога Хмельницького. Хан пішов на таїмні переговори з королем, отримав багаті подарунки і змусив Хмельницького укласти з польским монархом мирну угоду.
За Зборівським договором (7 серпня 1649р.) число реїстрових козаків збільшувалось до небаченої раніше кількості - 40 тис.
Шляхта могла повернутись до своїх маєтків. Під владу гетьмана переходили три воїводства: Київське, Чернігівське, Брацлавське. Державні посади могли займати лише православні; гетьман отримував у свої користування Чигирин з округою; київський митрополит одержував місце в сенаті.
Цим договором були незадоволені обидві сторони: поляки хотіли привести Україну до покори за станом на 1647 рік ; богато селян дуже нарікали, що не увійшли в реєстр, ї на те, що шляхтичі повертаються в маєтки. Нові бої були неминучими.
18 червня 1651 р. польське військо (150 тис.чол.) і повстанців (100 тис.+ 50 тис. татар) зійшлися біля міста Берестечка на Волині.
Спочатку події разгорталися вдало для козаків, але 20 червня татари не витримали артилерійського обстрілу і почали тікати, захопивши з собою Б.Хмельніцького, який намагався їх зупинити. Повстанці опинилися в тяжкому становіщі - позиційному і психологічному. І Богуну вдалося вивести частину війська з оточення, але поразка і втрати були великими. У битві полегло близько 30 тис. чоловік. Польські і литовські війська зайняли значну частину України разом з Київом. Але населення не припинило опору. Тому обидві сторони
погодились на переговори.
18 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківський договір. Реестр зменшувався до 20 тис.чол. Реєстрові козаки могли жити лише на Київщині. Гетьмана позбавляли права вступати в міжнародні відносини. Cеляни повинні були повернутись до панів.
Бойові дії тривали і в наступному році. 22-23 травня 1652 року Б.Хмельницький у битві біля гори Батіг (нині с.Четвертинівка Вінницької обл.) розгромив 20-тисячне військо. Близько 15 тис. поляків загинуло. Це була найблискучіша перемога Хмельницького.
Восени 1653 р. головне польське військо зосереджується під Жванцем (нині Хмельницька обл.). Його оточили полки Богдана Хмельницького і кримські татари. Поляки дуже потерпали від холоду, голоду і хвороб і булі напередодні
поразки, але знову їх врятував кримський хан, який уклав с королем таємну угоду, за якою останній повинен був заплатити татарам 100 тис. червонців і дозволяв їм 40 днів брати ясир на Волині. Відносини з Україною повинні були регулюватись умовами Зборівської угоди.
Військові перемоги Богдана Хмельницького спричинили суттєві зміни в становищі всієї України.
Зразком для політичного ладу країни був устрій Запорізької Січі.
Формування Української держави відбувалося в умовах війни. Тому для виконання державних функцій використовували перевірену на практиці військово-
адміністративну, полково-сотенну організацію козацтва.
Адміністративна система складалася з декількох ланок. Центральне місце в ній займав гетьман, яким з 1648 р. був Б.Хмельницький. Йому належала вища війскова, законодавча, виконавча і судова влади. Найважливіші військово- політичні питання мала розв'зувати військова рада,в який могло брати участь все військо. У зв'зку з тим, що чисельність досягла 200 тис.чол., у раді, як правило, брали участь ті військові частини, які перебували поряд – інші полки надсилали своїх представників.
Більш дійовим і постійним органом була генеральна рада старшін. До неї входили: обозний, 2 осаули, 2 судді, генеральний писар; пізніше - також генеральні хорунжиї, бунчужний і підскарбій. Раду генеральної старшини скликав гетьман перед кожною військовою радою, а також при необхідності вирішити складні питання.
Вся територія України поділялась на полки, кількість яких залежно від обставин змінювалась ( у 1648 р.- 40,1649 -16, у 1650 р.- 20). На чолі полку стояв полковник, призначений гетьманом або обраний полковою радою Йому належала вся повнота влади на території полку. Разом з полковником військові й адміністративні функції здійснювала також полкова старшіна: полковий писарь, обозний, суддя,осаул. Полки поділялися на сотні на чолі з сотником і аналогічною полковою старшіною.В полку могло бути до 20 сотен.
Сотні поділялися на курені (по 20-30 козакўв у кожному) на чолі з курінним
отаманом. У містах і селах управління здійснювали отамани, а в тих, що мали магдебурське право - магістри начолі війтами.
Полково-сотенний устрій української держави був унікальним явищем у світовому державному будівництві, притаманним лише України. Особливістю
його було й те, що він означав здійснення не ліше військової влади, але
адміністративної і судової. Іншою особливістю була виборність органів влади
значна роль колегіальних установ, що було новим для Європи. Тогочасний
державний лад України був прогресивнішим, ніж в інших країнах.
Успіхи у визвольній війні спричинили суттєві зміни у соціально-економічній ситуації в Україні. Вплив козацтва як соціальної групи, його чисельність значно зросли. Вільніше стали почуватися селяни і міщани, хоча багаторічні безперервні бої, розруха, людські та матеріальні втрати виснажували народ.
Нова українська держава створювалась на основі ідеології української козацької державності, де провідною верствою населення мало стати козацтво.
Вже у 1649 р. Б.Хмельницький висуває ідею створення незалежної, соборної
(об'єднанної) козацької України в етнічних межах. Він справедливо вважає цю державу спадкоїмницею Київської Русі. Державу Богдана Хмельницкого можна кваліфікувати як аристократичну республіку. У 1650 р.ії територія становила 200 тис.кв.км, а населенняня - 1,5 млн. осіб. Проте слід відзначити що територія України не була сталою внаслідок майже перманентної війни.
Богдан Хмельницький проводив активну політику. Він розумів, що сама Україна навряд чи зможе звільнитися від польського панування, тому вже з 1648 р. цілеспрямованно шукав спільників. Йому вдалося укласти військовий союз з Кримським ханством, і татари брали участь в усіх найважливішіх битвах з польським військом ( щоправда, їх роль у цьому, як задувалось вище, була неоднозначною). Вів Хмельницький переговори і з Туреччиною про можливу участь цієї країни у війні проти Польщі.Султан пропонував перейти в його підданство, але Хмельницький не погодився. Прагнучи ізолювати Польщу, він налагоджував відносини з Молдавією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією. Активно вели переговори про співробітництво (з 1648 р.) з Московським царством. Було встановлено дипломатичні зв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією. Це свідчить про те, що Україна стає суб'єктом міжнародних відносин та міжнародного права.
ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА . 8 СІЧНЯ 1654 Р.
Перебіг війни з Польщею, попри значні успіхи і перемоги українського війська, все більше переконував Б.Хмельницького і старшину в тому, що самим їм не звільнитися від польського панування. Тому Богдан Хмельницкий активно шукав сильних союзників. У 1650 - 1651 рр. відбулися переговори про можливий перехід "під руку " турецького султана. Останній навить оголосив, що Хмельницький ї його васалом, але цей проектне було втілено, оскільки турки активно у справі війни не включалися,"дозволяючи" це робити татарам, які були ненадійним союзником. До того ж значним бар'єром була релігійна несумісність мусульман і христіян, давняя ворожнеча через жорстокі напади татар на українські землі. Тому Б.Хмельницкий вирішив обрати "менше зло", звертаючись з проханням про допомогу до Москви. Така пропозиція була вигідною Московії з точкі зору ії геополітичних інтересів, оскільки надавала вихід до Чорного моря, послаблюючи давніх суперників - Кримське ханство, Литву та Польщу.
1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві прийняв рішення, щоб "гетьмана
Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке з містами і землями взяти під государеву руку". 31 грудня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли прибули до Переяслава.
8 січня 1654 р. у Переяславі відбулася генеральна військова Рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України ( міщани, селяни, духовенство). На ній були присутні 12 полковників, 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули на Раду 5 полковників, мітрополит С.Косів. Не було й представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воїводств, у яких мешкало понад 1\3 населення тогочасної України. Учасниками Ради були близько 300 осіб.
Богдан Хмельницький запропонував, щоб учасники Ради обрали собі одного государя з чотирьох : турецького султана, кримського хана, польського короля, або московського царя. Охарактеризувавші кожного, Богдан Хмельницький висловився за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями.
Рішення Переяславської Ради було документально закріплене так званими "Статтями Богдана Хмельницького" або "Березневими статтями" (затверджені царем і Боярською думою в березні 1654 р.). Це був договір між Україною і Московським царством. Москва зобов'язувался вступити у війну проти Польщі. Україна переходила "під руку" московського царя як самостійна держава - зі своїм главою (гетьманом), своїм політичним устроїм, теріторіїю. Реєтр встанавлювали в 60 тис. чоловік, козаки могли жити і судитись за своими законами. Гетьман міг вступати у міжнародні відносини з іншими державами крім Польщў і Туреччини. Главу держави мало обирати військо і лише повідомляти про це царя. Збір податків залишався за українськими урядовцями, але вони повинні були передавати їх частину московським. Таким чином суверенітет Української держави частково обмежувався в міжнародній та фінансовій сферах. А сам Переяславський договір:
1). констатував відділення України від Речі Посполитої;
2).означав міжнародно-правове визнання Української держави;
3).засвідчував внутріполітичний суверенітет Української держави,
зберігав ії основні політичні інститути;
ПОНЯТТЯ СОБОРНОСТІ ТА ЙОГО РОЛЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ДЕРЖАВОТВОРЕННІ
Поняття соборності в національно-політичному розумінні єднання Наддніпрянщини і Галичини було задеклароване Головною Руською Радою у Львові ще 1848 року.
Однак ця ідея остаточно викристалізувалася на зламі ХІХ і ХХ століть.
Першу спробу теоретично обґрунтувати боротьбу за самостійну соборну Українську державу зробив у 1895 році Юліан Бачинський у праці "Україна irredenta", в якій на підставі наукового аналізу дійшов висновку, що політична самостійність і соборність України необхідна передумова ії економічної та культурної розбудови.
У 1914р. в Галичині було організовано Головну Українську Раду, яка проголосила у своєму заклику "За волю України" утворення самостійної і соборної української держави зі столицею в м. Києві, де були б українське керівництво і український парламент (дума), вибраний усім українським народом.
Та тільки в січні 1919 року була проголошена самостійна соборна незалежна Українська держава.
А до цього після збройного виступу січових стрільців у листопаді 1918р. було створено Західно-Українську Народну республіку на чолі з головою української національної Ради Євгеном Петрушевичем та столицею у м.Львові.
У грудні 1918р. керівництво Західно-Української Народної республіки провело переговори з Київським керівництвом про злуку ( тобто воз‘єднання) з Українською народною республікою (столиця м. Київ). від Галичини, Буковини й Закарпаття були обрані делегати на Трудовий конгрес, скликаний у м.Києві. Делегація ЗУНР прибула до Києва на чолі з Л.Бачинським, віце-президентом Західно-Української Народної республіки - основним автором закону про воз‘єднання.
Урочистий Акт Воз‘єднання розпочався 22 січня 1919р. о 12.00 на Софіївському майдані, де зібралися десятки тисяч киян і військовиків, духовенство. В присутності іноземних дипломантів держсекретар Л.Цегельський передав голові Директорії В.Винниченкові Грамоту-ухвалу Української Народної республіки. Було зачитано універсал, в якому проголошено про з'єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською (Придніпрянською) Народною Республікою в одну суверенну Народну Республіку. Від нині злилися в одно Галичина, Буковина, Закарпаття, Придніпрянська Україна в одну Велику Україну.
Універсал підписали: В.Вінниченко, О.Андрієвський, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко.
23 січня в оперному театрі м.Києва відбувся Трудовий конгрес. За Акт Воз‘єднання проголосували всі чотириста делегатів. Було ухвалено скликання парламенту Великої Соборної України і перейменування Західно-Української Народної республіки на Західну область Української Народної Республіки, від якої до Директорії було обрано Є.Петрушевича. та подальший процес об'єднання України був призупинений під тиском зовнішніх сил.
Директорія УНР зазнала поразки від більшовицьких військ і втратила майже всю свою територію, а Західні терени з часом були захоплені Польщею.
Впродовж десятиліть історіографія замовчувала сам акт проголошення воз‘єднання українських земель. Лише в 1990р. в пам'ять про славетну акцію 1919р.було влаштовано "живий ланцюг" з тисяч громадян від Києва до Львова і далі до Карпат.
Ідея соборності України належить до провідних і в наші дні.
РОЗБУДОВА ДЕРЖАВИ. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ.
Створеня незалежної Української держави починалося за дуже складних умов: необхідно було здійснити перехід від статусу союзної з обмеженим суверенітетом до статусу повністю незалежної держави.
Україна обрала мирний, еволюціний шлях державотворення, який передбачав реформування існуючих органів влади і створення нових, які відповідалиб потребам незалежної держави.
У короткий період незалежної України було ухвалено найважливіші законодавчі акти : Декларацію прав національностей України, Закон «Про громадянство України», «Закон про свободу совісті і релігійні організації», тощо. У 1992 році були затвердженні Гімн, Прапор і Малий герб України – тризуб. Дуже важко проходив процес ухвалення Конституції Укураїни, який розтягнувся на п’ять років . Вона була ухвалена тільки 28 червня 1996 р. Ухвалення Конституції заклало основи становлення Української держави як демократичної, соціальної і правової.
Важливим чинником у державному будівництві є створеня збройнгих сил України, митної та прикордонної служби.
У 2002р Президент України (тоді ще Л. Кучма) заявив про необхідність проведення в Україні політичної реформи. Зараз положення цієї реформи успішно втілюються в життя. Реформа передбачає створення в Україні парламентсько-президентської республіки європейського зразка. Згідно даної реформи на останніх парламенських виборах було сформовано уряд парламентською більшістю.
Однак на шляху розбудови демократичної правової держави існує чимало перепон. Одна з найголовніших полягає в тому, що переважна частина сучасної політичної еліти на всіх рівнях походить з партійнономенклатурних кіл радянського періоду. Вона зберегла старі традиції управління і в багатьох випадкакх застосовує адміністративний ресурс, намагаючись якомога більше бюрократизувати життя суспільства.
Чимало представників влади тісно пов’язані з кримінальними структурами. Україна за даними міжнародного співтовариства, вважається державою, яка має один з найвищих рівнів корупції у світі, що пронизує фактично все управління суспільним життям.
Досвід політичного життя в Україні показує, що правлячі кола далеко не завжди проводять політику у загальнонаціональних інтересах. Про це свідчить ціла низка гучних скандалів в Україні за останні 5 років ( справа колишнього прем’єра П. Лазаренко, справа з вбивством журналіста Г. Гонгадзе, касетний скандал з підслуховування та публікація розов колишнього Президента Кучми, неодноразові продажі «Криворіжсталі» та інше.)
В Україні існує понад ста політичних партій. Значна частина цих партій знаходиться під контролем влади і проводить її політику. Тривалий час в Україні постійно триває протистояння між парламентами та Президентами. Триває політична реформа в Україні та перерозподіл повноважень між Президентом України та Кабінетом Міністрів України.
Лише через плідну співпрацю всіх гілок влади в державі можливо подолати протистояння та продовжити позитивний поступ у світове товариство демокративних і економічно розвинених держав.
|
Вибірково дати під запис
|
4. Закріплення вивченого матеріалу - ___20____ хв.
Питання для закріплення:
4.1. Назвіть основні етапи українського державотворення?
4.2. Назвіть основні періоди Національної революції та роль Б.Хмельницького у українському державотвореню ?
4.3. Коли відбулася Переяславська Рада? Роль переяславського договору?
4.4. Яке значення понняття соборності Україні для її державотворення?
4.5. Які особливості та проблеми успішного державотворення відбуваються у сучасній, незалежній Україні?
5. Підведення підсумків - ___5___ хв.:
вказати на питання, які вимагають підвищеної уваги;
оголосити оцінки;
відповісти на запитання.
План-конспект склав:
Начальник відділу ВР та ПЗ
УМНС
Підполковник вн.сл. С.В. Власенко
|