|
|
Скачати 3.29 Mb.
|
Етнічний склад населення України Люди, що населяють територію України, відзначаються приналежністю до різних етносів. На сучасному етапі розвитку етноси утворюють об’єднання у формі націй. Нація – це вища форма етнічної спільноти, яка утворюється впродовж значного історичного періоду із племен і народностей. Вона відзначається спільністю походження, психології і характеру, мови, території проживання, економічною єдністю людей, які до неї відносяться. Україна є державою української нації, бо немає більше у світі іншої країни, де б інтереси українців задовольнялися так повно і всебічно. Ідея про багатонаціональність української держави є дещо помилковою. Тільки українці є автохтонним народом у нашій країні і вони формують національне ядро держави. Всі інші народи, що проживають в Україні, утворюють етнічні (національні) меншини. Українці є корінним населенням всієї території України, але внаслідок складних етнічних процесів, які відбувалися впродовж всієї історії формування української держави, цей народ перебував у тісному взаємозв’язку з іншими народами, що населяли і населяють нашу країну. Сьогодні українці складають основне населення держави Україна. Це один з найбільших народів Європи і другий за чисельністю у слов'янському світі. Згідно з останнім переписом (1989 р.) українці в своїй країні становили майже дві третини населення (72,7%). Тут проживало 84,8% українців, які жили в тогочасному СРСР - 37,4 млн. В основному українці рівномірно розподілені по всій території держави за винятком Криму і південного сходу. У сільській місцевості вони складають до 90% населення, в містах - до 70%. Етнічний склад України формувався впродовж тривалого історичного часу. Цей процес відбувався з різною інтенсивністю під впливом різноманітних факторів (соціально-економічних, політичних, воєнних, релігійних та інших). Етнічний склад населення України змінювався як в часі (із зміною політичних устроїв), так і по її регіонах. Зміну національного складу населення нашої держави слід пов’язувати з колонізаційними хвилями національних меншин на її територію, з еміграційними процесами українців та іншими причинами. Аналізуючи ці дані, можна встановити наступні характерні особливості етнічного складу населення України: а) впродовж XX століття, незважаючи на великі втрати українців у двох світових війнах, під час репресій, голодоморів та депортацій, вони становили в Україні переважну більшість і майже завжди складали 3/4 її населення; б) за названий період в Україні з різних причин суттєво скоротилась кількість населення окремих національних меншин, які були чисельними в 20-30-х рр. (євреї, поляки, німці, татари та ін.), натомість збільшилась частка представників східно-слов’янських народів (росіян, білорусів). Вона зросла в основному за рахунок збільшення кількості росіян. в) в перспективі докорінних змін в етнічному складі населення України не відбудеться. Дещо зросте питома вага українців, зменшиться частка окремих національних меншин. В силу політичних, історико-географічних, соціально-економічних та інших факторів в Україні склалися певні територіальні відмінності в етнічному складі її населення. Так, за кількістю етносів, частка яких в загальній кількості населення регіону не нижче 0.1% в Україні можна виділити три групи регіонів. До першої належать регіони, де в кожному із них проживає 12-18 етносів, а питома вага українського етносу коливається від 24.3% (АР Крим) до 82 % (Херсонська область). Ця група регіонів характеризується високою часткою російської меншини (від 14.1% в Миколаївській області до 58 % в АР Крим). До цієї групи належать області Донбасу (Донецька, Луганська), Придніпров’я (Дніпропетровська, Запорізька), Півдня (Миколаївська, Одеська, Херсонська), АР Крим, Харківська область. Особливістю названої групи регіонів є те, що в них проживає багато національних меншин з дуже малою кількістю населення кожна. Національною меншиною вважається група людей не корінного етнічного статусу, але яка живе у сучасному для себе етносередовищі. В Україні – це представники всіх націй, крім української. За даними останнього перепису населення національні (етнічні) меншини в Україні становили 14 млн. чол., або 27.3 % від усіх жителів. Тут живуть представники понад 100 націй. Найчисельнішими з них є росіяни, євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, цигани, кримські татари та ін. За особливостями динаміки кількості населення національні меншини в Україні в другій половині XX ст. можна віднести до трьох груп: 1) меншини, в яких кількість населення збільшувалась (росіяни, білоруси, румуни, вірмени, цигани, узбеки, корейці, туркмени); 2) меншини, в яких кількість населення утримувалась майже на одному рівні (молдавани, болгари, угорці, греки, татари казахи, словаки, таджики, естонці, киргизи, комі-перм’яки, чеченці, араби); 3) меншини, в яких кількість населення зменшилась (євреї, поляки, чехи, башкири, латиші). Перше місце серед національних меншин в Україні займають росіяни - 8.3 млн.осіб, або 17.3% від загальної кількості населення Особливістю розселення росіян в Україні є те, що вони нерівномірно розміщені у її регіонах. За часткою росіян у загальній кількості населення у державі виділяються Донецька область (22 %), АР Крим (14.1 %), Луганська (11.8%), Харківська (8.8%), Дніпропетровська (7.5%), Одеська (6.1%), Запорізька (5.8%), Миколаївська (2.1%), Херсонська (2.0%) області та м.Київ (4.0%). Нижче 2-ох відсотків росіян від загальної їх кількості проживають на територіях інших областей. Ще однією особливістю розселення росіян в Україні є те, що значна більшість із них проживає передусім в містах (87.6%). Значне місце серед національних меншин в Україні посідають євреї. Їх чисельність постійно скорочується: якщо в 1926 р. в Україні проживало 2.7 млн. громадян єврейської національності, то 1989 р. - 486.3 тис.осіб, то в 2001 р. – 103.6 тис.осіб. Сучасне розселення євреїв в Україні характеризують матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Зараз 99.2% усіх євреїв проживає у міських поселеннях України і тільки 0.8% - у сільській місцевості. Зараз в Україні працює товариство єврейської культури, відновлюються єврейські національні школи, синагоги, видаються газети мовою ідиш. Білоруси – це третя за кількістю громадян меншина в Україні. Її чисельність постійно зростає. В 2001 р. їх кількість становила понад 275.8 тис. Близько 80 % з них проживало в міських поселеннях. Білоруси з давніх-часів селилися в Україні, спочатку - в її північних районах, а в XVIII-XIX ст. - на сході та півдні. Багато з них тепер проживає на сході та на півдні України. Майже 70% білорусів проживає у сільській місцевості Рівненської області. В Україні проживає близько 260 тис. молдаван. За даними перепису населення 2001 року, понад 70% їх проживало на території Одеської та Чернівецької областей, значно менше в інших областях. Особливістю сучасного розселення молдаван в Україні є те, що в переважній більшості представники названої національної меншини проживають у сільській місцевості. Болгари проживають в Україні в переважній більшості (87.1%) компактно на території Одеської і Запорізької областей. В незначній кількості вони є і в інших областях. Болгарські колонії з’явились на півдні України в другій половині XVIII ст. під час боснійсько-турецької війни. Болгари в Україні - переважно сільські жителі. Поляки - одна з найдавніших національних меншин України. Вони селилися на українських землях ще з княжих часів. Колонізація поляками Лівобережної України розпочалася наприкінці XVI - на початку XVII ст. За переписом населення 2001 року в Україні проживало 144.1 тис. поляків. Угорці на території України складають близько 156.6 тис.осіб і проживають переважно на території двох областей України - Закарпатської (96.7%) і Дніпропетровської (0.5%), в основному в сільській місцевості. Поселення німців в Україні має свою історію. Так, перші сільські німецькі поселення появились на початку XVIII ст. на Закарпатті (поблизу Мукачева та Сваляви), а згодом в Галичині, Буковині, на півдні Волині. На західноукраїнські землі німці прибували в міста, створювали свої колонії в сільській місцевості. В другій половині XVIII ст. німці при сприянні царського уряду селилися в Східній Україні. В післявоєнні роки значна частина німців з Східної України була Зараз в Україні налічується близько 33 тис. німців. Зараз німці проживають у 18-ти областях та АР Крим. Понад 50% німців України проживають в Причорномор’ї та Приазов’ї. Румунів в Україні майже 151.0 тис.осіб. Найдавніші румунські поселення в Україні були засновані в XV ст. на території сучасних Закарпатської та Чернівецької областей. За переписом населення 2001 року в Чернівецькій області проживало 75.8% всіх румун України, а в Закарпатській - 21.2%. Греків в Україні проживає понад 91.5 тис.осіб. Вже в V-VII ст. до н.е. на півдні України виникли грецькі колонії, грецькі міста-держави (Ольвія, Херсонес та ін.). У кінці XVI ст. і на початку XVII ст. зв’язки між Грецією і Україною активізувалися і багато купців-греків за згодою Б.Хмельницького оселилося в Ніжині, чимало греків було в цей час у Києві, Переяславі. Зараз найбільша кількість українських греків проживає в Донецькій області (84.6%). Незначна їх кількість – у АР Крим, Запорізькій, Одеській, Дніпропетровській, Луганській областях. Татари в Україні (переважно поволзькі) живуть, головним чином, в міських поселеннях Донбасу. Їх налічується понад 73.3 тис.чол. Кримські татари - давні жителі Криму, головна національна меншина України. Багато з них у XVII-XIX ст. емігрувало до Туреччини. А в 1944 р. згідно з рішенням Державного комітету оборони тодішнього Союзу РСР кримські татари були депортовані з півострова за межі України. На їх місце масово завезено росіян з Росії. Кримські татари в умовах незалежної України почали повертатись на свою історичну батьківщину, уряд України виділив значні кошти на їх переселення, будівництво житла тощо. За переписом 1989 р. в Україні проживало 46.8 тис. кримських татар, а 2001 р.- 248.2 тис.осіб. На території АР Крим їх проживає 98.0%, значно менше в Запорізькій та Херсонській областях. Особливістю сучасного розселення кримських татар на території АР Крим є те, що понад 75% з них проживає у сільській місцевості. В 2001 р. в Україні проживало 99,9 тис. вірмен. Особливістю їх сучасного розселення є те, що переважна більшість їх проживає у міських поселеннях. Так, в більшості областей України в міських поселеннях проживає від 75 до 95 % вірмен від їх загальної чисельності. Вірмени належать до давніх національних меншин в Україні. Ще з княжих часів вони осідали великими колоніями в галицьких містах (Львів, Івано-Франківськ, Снятин, Кути, Галич, Броди), в Криму, Києві, пізніше на Поділлі, Волині та інших місцях. Цигани як окрема національна меншина з’явилися в Україні у XV-XVI ст. Більшість із них прибули в Україну з Балкан, Румунії, Бессарабії. В 2001 р. їх проживало 47.6 тис.осіб. Переважна більшість циган проживає у міських поселеннях, за винятком Одеської області, де в містах тільки 47.7% з них. За післявоєнний період в Україні значно зросла кількість азербайджанців (від перепису населення 1970 р до 1989 р. в 3.4 рази). В 2001 р. їх проживало 45.2 тис. осіб. Гагаузи розселилися по всьому півдню України, але майже 9/10 з них проживає в Одеській області. За переписом 2001 р. в Україні проживало 31.9 тис. гагаузів, з них 27.4 тис.осіб (86.5%) - у Буджацькому степу на Одещині. Займаються вони в основному сільським господарством, зокрема виноградарством. Чимало національних меншин з’явилося в Україні внаслідок міжреспубліканських міграцій в повоєнний та пострадянський періоди. Це, передусім, азербайджанці, узбеки, казахи, корейці, таджики, комі та ін. Але частка їх в етнічному складі населення незначна. Зменшується кількість населення таких меншин як албанці, словаки, чехи, естонці, латиші. Переважна більшість людей, які належать до етнічних меншин, проживають в міських населених пунктах України. Представники різних етнічних меншин в Україні мають однакові права, вони вільно спілкуються своєю мову, розвивають культурні традиції, спільно із українцями будують незалежну і демократичну державу. 2. Ментальність та національний характер українців Поняття “ментальність” дає можливість проаналізувати психологічний склад людей у етнічному, соціальному та політичному контексті. Ментальність демонструє певну усталену поведінку та цінності конкретного народу й носить світоглядний характер. Аналіз міфології, фольклору, архетипів і колективної підсвідомості дає можливість побачити ціннісно-смислові утворення етнічних суб’єктів. Вони є головними компонентами у структурі етнічної ментальності. Український народ протягом усієї його історії супроводжує світоглядна толерантність, яка проявляється у різних формах втечі від зовнішнього світу на самоту – в ідеалізований, вигаданий міфічний світ. Можливо тому, в українському суспільстві – родина відігравала й відіграє велику роль і має особливу цінність. “До свого роду, хоч по горло в воду“ – без родини українець не уявляє повноцінного, змістовного життя. Досить важливим у формуванні ментальності українців був архетип Богині-Матері. Він став одним з основних елементів, які вплинули на формування українського національного характеру. Архетип матері тісно пов’язаний з культом Великої Богині, який виник ще під час трипільської культури, а потім трансформувався в культ Богородиці. Архетип Матері позбавив світогляд українців від агресивної активності. Наслідком цього явища стає пасивна терплячість, досить низька практична життєздатність і низький зовнішньо-культурний стан: економічна нерозвинутість (при значних природніх ресурсах), аполітичне мислення. В ментальності українців в певній мірі прослідковується недовіра до інтелекту, а перевага, в свою чергу, надається почуттям, тож вагомі здобутки українців пов’язані з духовною культурою (філософія, мистецтво, лірична поезія, народні пісні). Багато дослідників, в тому числі М. Костомаров, В. Липинський, В.Винниченко, відзначають таку характерну рису характеру українців, як індивідуалізм, що часто набуває крайніх форм егоцентризму. Він проявляється у схильності до непокори, в анархічному індивідуалізмі з його проявами у різних формах опосередкованого потягу до особистої свободи, з відсутністю організації, стійкості і дисципліни. Зосередженість на проблемах внутрішнього, особисто-індивідуального світу, призвела до переваги власних інтересів над громадськими: постійна соціальна конфронтація, неможливості дійти згоди навіть у дуже відповідальні, переломні моменти. Серед негативних рис національного характеру виділяються також взаємне непорозуміння, неузгодженість між словом і ділом, відсутність чіткої визначеності, соціальна відмежованість, імпульсивність, мрійливість. Компромісним варіантом між егоцентризмом і формами колективної взаємодії є свободолюбство і гуманізм, який визначає тільки такі способи соціальної організації, що ґрунтуються на принципах добровільності і ні в чому не обмежують свободи волі. Сильний вольовий елемент ментальності українців породив інститут козацтва. Слово “козак” прийшло до нас із Середньої Азії і означало вільну, незалежну людину. “Степ та воля –козацька доля: коли козак у полі, то він на волі”. Звідси несприйняття та осуд будь-якого обмеження волі та актів насильства. Проте багато дослідників українського етносу наголошують на недостатньо розвинутій соціальній волі. Перевага емоційності, споглядальності, мрійливості над волею в характері українця, часто призводять до того, що поставлені цілі не були досягнуті. Неадекватність вольової регуляції відображається і в упертості, яка проявляється у прагненні діяти по-своєму, всупереч розумним доказам чи порадам. Отже, ментальність народу беззаперечно впливає на культуру етносу. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Національні образи світу (часто підсвідомі), стереотипи поведінки, або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображенням етнічної ментальності, тобто того, що можна назвати “духом народу”. Космополітична ж культура, яку донедавна називали інтернаціональною, денаціоналізує особистість, позбавляє її почуття патріотизму. Національні відмінності — це перш за все відмінності в психології мислення, яка відображається насамперед у мові, а також у розумовій творчості, що випливає з ментальності етносу. Поняття національний характер охоплює типові якості і психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів. Територія кожного народу має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування національного характеру. Багатство українських земель сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо родюча земля обдаровує людину без особливих зусиль з її боку. На войовничість українського народу вплинули історичні чинники, оскільки наша країна завжди потребувала захисту від численних завойовників. Таким чином, утворився “авантюрно-козацький” тип характеру. Важливою рисою характеру як конкретної особистості, так і етнічної групи, є здатність до саморегуляції. Це рівень самостійності, розвитку самосвідомості, самоконтролю, відповідальності за своє життя. Проте тривала відсутність в Україні державності не сприяла формуванню в нації відповідальності за власну долю, породила політичну пасивність, очікування, що хтось інший допоможе розв’язати її проблеми. Коріння протиріч – у непоєднанні сильного, владного, чоловічого початку із м’яким, мрійливим жіночим. Чоловічий початок дуже часто очікується ззовні. Звідси постійна залежність від чужорідного впливу. Якщо сподівання щодо вирішення проблем не здійснюються, українці мають особливість – шукати винуватців не в собі, а в образі представників інших етнічних груп (поляків, росіян та ін.). В свою чергу такі риси ментальності українців як емоційність, підвищена чутливість душі, схильність до образ, породжують слабку вольову регуляцію. Тривале повторення таких ситуацій закріпло у поведінці тенденції очикування, які особливо проявляються у скрутні переломні періоди життя нації. Національний характер поняття багатогранне, воно вміщує як позитивні так і негативні компоненти. Та у кожного народу є риси характеру, за якими його пізнають у світі. Такі риси формуються під впливом історичних та культурних чинників і є своєрідною визитівкою етносу. Національними позитивними рисами українців є працелюбність, гостинність, статичність сімейних стосунків, повага до старших, мужність, здоровий оптимізм. Національний характер не може зводитись до якої-небудь однієї домінуючої риси і тому слід уникати акцентуації і абсолютизації в характеристиці будь-якого народу, в тому числі й українського. Важливо усвідомити, що знання про ментальність, національні риси характеру, психологічні особливості народу потрібні перш за все для самовдосконалення як нації так і окремо взятого індивіда, оскільки він є складовою частиною народу. І хоча національний характер не є сумою характерів окремих індивідів, але духовне здоров’я нації цілком залежить від здоров’я кожної особистості. Прадавній афоризм “пізнай самого себе”, не раз проголошуваний античними мудрецями і розвинутий вітчизняним філософом Григорієм Сковородою, не втратив свого значення й сьогодні. Тож усвідомлення того, що кожен українець є спадкоємцем мудрої нації, багатої духовно і морально в значній мірі може сприяти нашому подальшому вдосконаленню та розвитку. |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Головченко О. М., Ананьєв Є. П. Сучасна економічна теорія: курс лекцій – Одеса: м. Роздільна ТОВ «Лерадрук», 2012. 204 с |
Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів... |
|
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів... |
Курс лекцій для студентів факультету заочної форми навчання |
|
Опорний курс лекцій Київ 2011 ЗМІСТ Список використаної літератури |
Конспект лекцій Частина II Суми Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,... |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012.... |
Основні напрямки діяльності Ліги прочитано курс лекцій з історії України від найдавніших часів до сьогодення |
|
Курс лекцій Укладач Одним словом, взаємовідносин, що їх Дарвін називає умовами, які породжують боротьбу за існування. 1 |
КУРС ЛЕКЦІЙ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ ТА ГАЛУЗЕВОЮ СКЛАДОВИМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ... У курсі лекцій із загальної та галузевої складових у стислій формі висвітлюються питання державного управління і місцевого самоврядування,... |