|
|
Скачати 0.53 Mb.
|
|
Культурологічний підхід в освіті В даний час затверджується той напрямок в освітній практиці, яке забезпечує його справжню гуманізацію та гуманітаризацію і яке представляє іншу концепцію процесу освіти. В її основі лежить принцип культурного різноманіття освіти, жодним чином не суперечить, а доповнює і необхідно збагачує науковий зміст освіти. Філософське та психолого-педагогічне обґрунтування формування особистості в культурі дано в працях С.І. Гессена [1]. Вихідним для нього є визнання множинності цілей, які стоять перед людиною, і вибору - адаптивно-пристосувального поведінки або того шляху, який відкривається перед особистістю як шлях її нескінченного розвитку. Точніше, це ієрархія цілей, що стоять перед людиною. Здійснення перших - практичних, в тому числі прагматичних - лише необхідний засіб для виконання цілей другого порядку, які висуває перед людиною культура. Це цілі-завдання, тобто завдання вищого порядку, що відкривають шлях нескінченного розвитку. Культура відображає буття людини у всіх сутнісних для негоопределенностях: це філософське, наукове, естетичне, моральне, релігійне і т.п. вимірювання цього буття. Будь-який предмет, річ, явище містять у собі в неявному вигляді ці «вимірювання», кожен може бути представлений як своєрідний мікрокосм. І освоєння їх (предметів, явищ) в різноманітті їх реальних зв'язків і відносин є запорукою становлення цілісної особистості. Відповідність освіти культурі означає, що наука постає перед учнями не тільки в її актуальних результатах, але і в історії наукового знання, в процесі його виникнення, його історичного особистісного творення. Нехай це будуть фрагменти історії науки, але значущі для виявлення діалогів різних вчених, різних позицій, які (діалоги) приводили до повноцінного пізнання. Адже атмосфера наукового діалогу органічно виховує інтелектуальну розкутість і сміливість мислення, цілісність та цілісність особистості. У рамках культурологічного підходу необхідно змінюються і особистісні позиції учасників педагогічного процесу - і не тільки учня, але й учителя. Стосовно до учня сьогодні наполегливо стверджується особистісно-орієнтований підхід. Установка на учня як «навчального людини» змінюється особистісно-орієнтованим підходом, значення якого визнається всіма педагогами і психологами, однак в це поняття вкладається різний зміст. У літературі можна зустріти інтерпретацію особистісно-орієнтованого підходу як гуманістичну (соціально-моральну), спрямовану на повагу учня безвідносно будь-яких особливостей характеру і вчинків в якості деякої «презумпції» його людської гідності і можливостей різноманітного самовияву. Таке розуміння має глибокі традиції в освітній практиці і заслуговує на увагу. Інша позиція в розумінні особистісно-орієнтованого підходу полягає в тому, що педагогічний процес необхідно «вибудовувати» з урахуванням інтересів і потреб вихованців таким чином, щоб кожен мав можливість вибору і самореалізації як особистості. У цьому напрямі розвивається практика багатьох шкіл, особливо за кордоном. Визнаючи значимість такого розуміння особистісно-орієнтованого підходу і необхідність його використання, не слід його перебільшувати. Дослідження показують, що зона актуальних інтересів і потреб школяра лише частково перетинається з освітніми цілями і нерідко являє собою «поле» слабодіфференцірованних, поверхнево проявляють себе бажань. Особистісно-орієнтований підхід виражається в усвідомленні і ставленні до нього як цілісної особистості, готової і здатної до різноманітного відношенню до світу. Тому в здійсненні його головне полягає не в соціально-рольової позиції партнерства учня в педагогічному процесі і не в можливості вибору навчальних предметів за інтересами (хоча і те і інше, безумовно, має психолого-педагогічне значення), а в тому, що забезпечує повноту пізнавальних і емоційно-чуттєвих зв'язків особистості школяра зі світом і живу причетність до його людських підставах і на цій основі (у діалозі з учителем по смисложиттєвим проблем буття) само здійснення , що розуміється як «само будови» своєї особистості в полі культури. При цьому зрозуміло, що оживлює все, человекосозідающім початком в процесі освіти є особистість учителя. Формуючу роль особистості педагога глибоко усвідомлював класик вітчизняної педагогіки К.Д. Ушинський, який вважав, що в порівнянні з іншими виховними впливами - методами і засобами навчання, соціально-психологічним кліматом («духом закладу») і т.п. - Особистісне вплив на «молоду душу» є самим головним. А пізніше у С.І. Гессена можна прочитати, як багато педагог передає, а учень засвоює методом «живий зарази» - тим способом, який часом не вербалізується і сприймається, мабуть, на підсвідомому рівні. Йдеться про отношенческом потенціалі особистості педагога, який мимоволі проявляється в ньому як в індивідуальності - його способі мислення, своєрідності бачення предметів і явищ, відтінках емоційних суджень, мові та стилі спілкування і т.п. К.Г. Юнг [2] вважав, що найважливішою умовою, що сприяє визріванню особистості в дитині, є сам вихователь (батько, вчитель) як особистість: «Ніхто не в змозі виховати особистість, якщо він не є особистістю». Слід сказати і про спрямованість педагогічного процесу на учня (дитини, підлітка) і в меншій мірі на вчителя, дорослого, нібито вже сформованого в зрілу особистість, людину. Традиційно вважалося, що педагогічний процес спрямований на учня, а бажання Л.Н. Толстого вчитися писати у селянських дітей сприймалося багатьма як дивацтво великого художника. Тим часом Л.Н. Толстой розробив формулу реального змісту діалогічної взаємодії особистостей в ході педагогічного процесу. Суть такої взаємодії рівноправних, одно-цікавих, самодостатніх і самобутніх особистостей в тому, що кожна з них має в своєму розпорядженні достатніми для продуктивного і змістовного діалогу можливостями. Потенціал особистості учня не слід ні скидати з рахунків взагалі, як це іноді робиться, ані применшувати, як це робиться значно частіше. У позиції вчителя, коли він не тільки вчитель, але і учень свого учня, криється можливість діалогічного спілкування, яке найбільш відповідає цілям виховання. Це діалог не за формою, а по змістовному наповненню, коли обговорювана проблема постає в різних аспектах бачення, розуміння, емоційної забарвленості. Через аналіз, розлом, перебір можливих точок зору діалог веде до цілісного розгляду явища, предмета. Виховна сила і ефект діалогу в тому, що знання (істина) як би вирощується на очах і в голові кожного з його учасників. Діалог стимулює творче начало в особистості, її своєрідність у розумінні й оцінці найбільш значущих для неї аспектів життя та діяльності. У діалозі «вчитель - учень» учасники взаємно доповнюють один одного, а якщо такого взаєморозуміння немає, то перед нами не педагогічний процес, а муштра і натаска ... Сьогодні в нашій країні в умовах відсутності ідеологічних обмежень і послаблення адміністративного диктату посилився пошук нових педагогічних стратегій і тактик, в особливості недирективних систем і методів виховання. Це те, що складається у вигляді альтернативних шкіл, які розвиваються як експериментальні майданчики для вивчення інноваційних методів і засобів. Альтернативні концепції У вітчизняних дослідженнях виділяються школа «діалогу культур» В.С. Біблера, концепції освіти, стрижнем розвитку яких є особистісно-гуманний підхід (В.А. Сухомлинський, Ш.А. Амонашвілі), новаторські школи, що поклали в основу ідею співпраці педагога з учнями. Інтерес ряду педагогів і психологів викликає відома в світі Вальдорфська школа. Виникла в 1919 р. вона привернула нову хвилю інтересу в усьому світі, в тому числі в нашій країні. Засновником школи був відомий антропософія Р. Штейнера, який розробляє вчення про людину і духовному пізнанні світу. Виховання, по Р. Штейнер, - засіб привести духовне в людині до духовного початку Всесвіту, засіб розкриття закладених у людині таємних духовних сил. Вальдорфська школа відкрито протистоїть традиційній, споруджуваної на природничих засадах, - її змісту, методам і прийомам навчання. Прагнучи викликати і культивувати духовні імпульси і переживання, педагоги цієї школи надають особливе значення експресивним методів навчання і виховання. Учні багато часу займаються мистецтвом, художніми ремеслами, спілкуванню з живою природою і т.п. Результатом такого виховання стають особистості, орієнтовані на глибоке, емоційно відчуте духовне ставлення до природного світу і до оточуючих людей. Однак багато хто відзначає, що це може ускладнити їх адаптацію в суспільстві. Запитання і завдання 1. На яких підставах розрізняються педагогічні концепції? 2. У чому, на ваш погляд, проявляється особистісно-орієнтований підхід в освіті? 3. Чому діалог є настільки важливим для гуманізації та гуманітаризації педагогічного процесу? 4. «Технократичне мислення - це світогляд, суттєвими рисами якого є примат засобу над метою, мети над смислом і загальнолюдським інтересом, сенсу над буттям і реальностями сучасного світу, техніки (у тому числі психотехніки) над людиною і цінностями» (Зінченко В.П. Освіта , культура, свідомість / / Філософія для XXI століття. М., 1992. С. 93). Наведіть приклади, в чому може проявитися технократичне мислення педагога і психолога. План семінару «Психологічні підстави педагогічного процесу» 1. Соціальні та психолого-педагогічні основи формування освітніх концепцій. 2. Переваги і обмеження традиційних концепцій освіти. 3. Психолого-педагогічні характеристики культурологічного підходу. 4. Охарактеризуйте одну альтернативну концепцію. Основна література 1. Гессен С.І. Основи педагогіки. М., 1995 (Введення). 2. Юнг К.Г. Конфлікти дитячої душі. М., 1995 (Гл. «Про становлення особистості»). 3. Філософсько-психологічні проблеми розвитку освіти. М., 1981 (Гл. 3, 4). 4. Зінченко В.П., Моргунов Є.Б. Людина розвивається. М., 1994 (Гл. 6). Додаткова література 5. Біблер B.C. Школа «діалогу культур» / / Радянська педагогіка. 1988. № 11. 6. Валіцького А.Л, Сучасні стратегії освіти / / Педагогіка. 1997. № 2. 7. Калгрена Ф. Виховання до свободи / Пер. з нім. М., 1992. 8. Мислення вчителя (особистісні механізми та понятійний апарат) / Под ред. Кулюткіна Ю.М. і Сухобской Г.С. М., 1990. Сучасне російське освіта: від когнітивно-орієнтованої до особистісно-орієнтованої освітньої парадигми Для того щоб визначити механізми впливу освіти на формування особистості, необхідно визначити, що є освіта. У сучасній психолого-педагогічній літературі освіту трактується наступним чином: - Освіта - процес, спрямований на розширення можливостей компетентного вибору особистістю життєвого шляху і на саморозвиток особистості (О.Г. Асмолов); - Освіта - процес і результат цілеспрямований, педагогічно організованої і планомірної соціалізації людини (Б.М. Бим-Бад, А.В. Петровський); - Освіта - творення людиною образу світу в собі самому шляхом активного представлення себе в світі предметної, соціальної і духовної культури (АА. Вербицький); - Освіта - механізм оволодіння культурою (П.Г. Щедровицький). Виявити сутнісний статус освіти можна лише поставившись до нього як феномену культуротворчості. Культура і освіта тісно пов'язані один з одним «Освіта як навчання, виховання, формування є основною культурною формою людського існування, воно лежить в його основі. Без передачі культурних зразків і способів взаємодії людини зі світом, здійснюваних в освітньому просторі, неможливо уявити людське життя »[10. -С. 13]. Освіта виступає не тільки засобом трансляції культури, але й саме формує нову культуру, розвиває суспільство. Завдяки реформі російської освіти активізувався інтерес до ідей культурно-історичного підходу розвитку людини. Педагогічна діяльність визначається як «особливий вид соціальної діяльності, направленої на передачу від старших поколінь молодшим накопичених людством культури і досвіду, на створення умов для їх особистісного розвитку та підготовку до виконання соціальних ролей у суспільстві» [9. - С. 24]. Стратегією пошуку педагогічних технологій стає стратегія побудови розвиваючого способу життя, різних навчальних і виховують середовищ. У сучасному російському суспільстві формуються нові цінності - цінності саморозвитку і самоосвіти, які стали основою особистісно-орієнтованої освіти. Спеціаліст -предметник вже не здатний задовольнити запити сучасної педагогічної практики. Вимагається педагог-професіонал, який, «по-перше, є суб'єктом педагогічної діяльності, а не носієм сукупності наукових знань і способів їх передачі; по-друге, орієнтований на розвиток людських здібностей, а не тільки на трансляцію знань, умінь, навичок; по-третє, вміє практично працювати з освітніми процесами, будувати розвиваючі освітні ситуації, а не просто ставити і вирішувати дидактичні завдання »[10. - С. 73]. Реалізація прогресивної тенденції в розвитку освіти пов'язана з послідовним переосмисленням наступних традиційних функцій освіти: 1) трансляція і репродукція істини у вигляді готових знань, умінь, навичок; 2) тотальний контроль за дитиною; 3) бачення у вчителя суб'єкта педагогічної діяльності, а в учня - об'єкта його впливу. Альтернативною моделлю сьогодні стає гуманістична, сотворческая модель освіти, обумовлена наступними функціями: 1) відкриття проблемності та смислів в оточуючих людину реальностях; 2) створення умов вільного вибору сфер прилучення до соціально-культурних цінностей; 3) створення умов сотворческая спілкування вчителя й учня для постановки і рішення сутнісно важливих питань буття; 4) культивування всіляких форм творчої активності і вчителя і учня. Починаючи з 1960-х рр.. вітчизняна психологія і педагогіка збагатилися ідеями діалогу, співпраці, спільного дії, поваги особистості. Переорієнтація педагогіки на людину і його розвиток, відродження гуманістичних традицій є основою для якісного оновлення освітнього процесу. Можна виділити наступні культурно-гуманістичні функції освіти: - Розвиток духовних сил, здібностей і вмінь, що дозволяють людині долати життєві протиріччя; - Формування характеру та моральної відповідальності в ситуаціях адаптування і розвитку соціальної та природної сфери; - Оволодіння засобами, необхідними для досягнення інтелектуально-моральної свободи і особистої автономії; - Створення умов для саморозвитку творчої індивідуальності і розкриття духовних потенцій [9. - С. 121]. Таблиця 2 Когнітивно-орієнтована парадигма Особистісно-орієнтована парадигма
Центральним моментом ціннісно-орієнтованої та особистісно-спрямованої моделі розвитку освіти є співтворчість всіх учасників освітнього процесу, в якому створені умови для самовдосконалення кожного суб'єкта. Це передбачає створення рефлексивної середовища: в мисленні - через рішення проблемно-конфліктних ситуацій, в діяльності - через формування установки на кооперування, а не на конкуренцію, в спілкуванні - через розвиток відносин, передбачають доступність власного досвіду людини для іншого і відкритість досвіду для себе. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Реферат на тему: «Гендер як соціокультурний феномен» Вступ. Гендер як важлива соціодиференціальна складова розвитку сучасного українського суспільства |
ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО ТРЬОХ РОКІВ... Розвиток дитини в перинатальний період. Дородові матриці. Пологи. Анатомо-фізіологічні особливості новонародженої дитини. Рефлекси,... |
| RETRO 2010 02 — 06. 07. Crimea, Ukraine Сучасні науковці характеризують цей процес в трьох основних напрямках техніко-технологічному, соціальному та культурному. Тому й... |
Тема Освіта як предмет економічного дослідження Роль освіти в розвитку сучасного суспільства Вони всі взаємозв'язані і взаємозалежні, але освіта є базою для всіх інших. Освіта є суттєвим фактором поліпшення охорони здоров'я... |
| Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, турботливе й... Не можна вимагати від дитини неможливого – до певного рівня і певного кола знань різні діти йдуть по різному |
СТАБІЛЬНІТЬ І ЦИКЛІЧНІСТЬ УГРУПОВАНЬ ОРГАНІЗМІВ На основі аналітичного... На основании аналитического и синтетического подходов мы рассматриваем феномен стабильности растительных сообществ и, в целом, биогеоценозов... |
| ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ЦЕНТРУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ У статті розкриваються особливості організації інклюзивної освіти в умовах Центру розвитку дитини |
Закони і категорії соціології Структура і функції соціології як науки Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії.... |
| ЗАКОНУКРА Ї Н И Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |
ЗАКОН УКРАЇНИ Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |