|
|
Скачати 194.16 Kb.
|
|
Бондаренко В.Я., педагог-організатор Черкаської спеціалізованої школи № 18 РЕФЕРАТ на тему: «Гендер як соціокультурний феномен». Зміст
1. Вступ. Гендер як важлива соціодиференціальна складова розвитку сучасного українського суспільства. Мультивекторність розвитку сучасного українського суспільства спонукає до пошуку теоретичних обґрунтувань суспільних трансформацій та до аналізу їх чинників. Ґендер є важливою соціодиференціальною ознакою буття соціуму, а дослідження його соціально-практичного змісту заторкує фундаментальні характеристики суспільних відносин. Сучасна епоха зумовлює необхідність переосмислення традиційних ґендерних схем та ролей і їх сприйняття. В основі ґендерної теорії лежить твердження, що ґендер присутній у всіх соціальних процесах, а ґендерний підхід передбачає наявність ґендерних чинників впливу на всі аспекти людського суспільства, культури та взаємодії. Поняття гендеру увійшло у вжиток з соціології і означає соціальну стать людини на відміну від біологічної статі, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступ до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці і є одним з базових вимірів соціальної структури суспільства. Вживання слова "гендер" як загального синоніму слова стать є некоректним. В літературі існує декілька концепцій гендера. Це обумовлено як відносною «молодістю» гендерного підходу (перші наукові праці з'явилися близько двадцяти років тому), так і складністю самого феномена. Для всіх них базовим положенням є розрізняння понять стать (sex) і гендер (gender). Стать — це термін, що означає ті анатомо-біологічні особливості людей (в основному — в репродуктивній системі), на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Гендер — це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. В рамках цього підходу гендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування і взаємодію в сім'ї, а і визначає їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Гендер, таким чином, трактується як один з базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними і культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. [8] Осмислення суперечливих змін в українському суспільстві і потреба в коригуванні позицій у питаннях гендерної та сексуальної соціалізації підростаючого покоління вимагають перегляду і модифікації цілей, принципів і змісту підготовки вчителів, практичних психологів та соціальних педагогів. Саме тому в системі вітчизняної вищої ( і особливо педагогічної ) освіти необхідне викладання гендерних курсів і особливо курсу гендерної педагогіки , предметом дослідження якої поряд з іншими є проблема корекції процесу соціалізації молоді залежно від статі в епоху глобальних соціально-економічних трансформацій. Актуальність. Кінець ХХ – початок ХХI століття відзначаються в Україні особливо швидкими і глибокими суспільними змінами, які викликали необхідність майже перманентної перебудови системи освіти та її адаптації до нових реалій й вимог. Україна підписала міжнародні документи в яких визначається гендерна дискримінація і взяла зобовязання щодо її подолання. [10] У разі, якщо до концепту гендерної рівності поряд із рівністю прав та можливості увійде також і рівність результатів, виникнуть передумови становлення біархатного типу організації гендерного виховання. У сучасній педагогічній науці і практиці проблема статі вивчена і представлена далеко недостатньо. Відсутність повноцінного ґендерного виховання і сексуальної просвіти не лише приводить до відхилень у формуванні особистості, невротичних і поведінкових порушень, нещасливих шлюбних стосунків, але й виявляється часом серед факторів, що призводять до виникнення серйозніших психічних розладів. Не випадково в останні роки ґендерна тематика у психолого-педагогічній науці набуває все більшої популярності. Очевидно, що жорсткі стандарти традиційної культури щодо фемінінності й маскулінності, які проводяться суспільством через школу, є анахронізмом і стають об’єктивною перешкодою для ефективної соціалізації вихованців. Гендерний підхід орієнтований на формування і утвердження рівних, незалежних від статі можливостей самореалізації людини в усіх сферах життєдіяльності. Для розуміння і професійної участі в процесі гендерної соціалізації дітей педагогу необхідна система наукових знань про гендер , педагогічні аспекти виховання й освіти як гендерні технології, фактори, умови і критерії ефективної тендерної соціалізації школярів. Огляд літератури. Останнім часом у науці чітко розмежовуються біологічні і соціокультурні аспекти відмінностей чоловічого і жіночого, пов’язуючи їх з поняттями статі і ґендеру. І. С. Кон вважає, що до середини ХХ ст. статева належність індивіда вважалась визначеним біологічним фактом, з якого автоматично виводились усі тілесні, соціальні й психологічні відмінності між чоловіками й жінками. Він пише: „Сучасна наука розрізняє біологічну репродуктивну стать – статус індивіда як самця чи самки – і соціальну стать як сукупність соціокультурних і поведінкових характеристик і ролей, що визначають особистий, соціальний і правовий статус чоловіка чи жінки у певному суспільстві” [1]. А Е. Гідденс справедливо доповнює його, відзначаючи, що „розмежування статі і ґендеру є фундаментальним, позаяк чимало відмінностей між жінкою і чоловіком зумовлюється причинами, які не є біологічними за своєю природою” [2]. Разом з тим, постійно необхідно пам’ятати про те, що стать і ґендер є гранями, аспектами людської особистості, а не абсолютно самостійними речами. Через це вони є взаємопов’язаними і взаємодоповнюючими. Ретроспективу соціально-культурної специфіки фемінності досліджено у працях О.Кісь, М.Рубчак, Н.Лавриненко. [7] Т.Говорун та О.Кікінежді дійшли до висновку: «Протягом своєї історії Україна не знала існування патріархатної сім`ї, яка була основним типом сімейного устрою як на Сході, так і на Заході » [4]. На думку Л. В. Штильової, смисл поняття „ґендер” полягає передовсім в ідеї соціального моделювання чи конструювання статі (на відміну від біологічної статі, яка задається генетично) [3]. Соціальна стать конструюється соціальною практикою. Суспільство формує систему норм поведінки, що ставить виконання певних ролей у залежність від біологічної статі індивіда. Відповідно, виникає жорсткий ряд уявлень про те, що є „чоловіче” і що є „жіноче” в конкретному суспільстві. Невідповідність статі і ґендеру – розповсюджена причина важких невротичних станів. Мета. Пояснити гендер як соціокультурний феномен і як один з базових вимірів соціальної структури суспільства. Завдання. 1. Розглянути гендер як складний соціокультурний конструкт та виділити найважливіші аспекти трансформації гендерних відносин у сучасному українському суспільстві. 2. Пояснити актуальність перегляду системи традиційної освіти і виховання з точки зору гендерної теорії і важливість гендерного виховання у процесі соціалізації особистості. 3. Розглянути новелістичну казку як один з елементів соціальної культури народу. Порівняти гендерні стереотипи, відображені в українських та російських новелістичних казках і зробити висновки щодо установок на біархатну модель сім`ї, закріплену в українській ментальності. 2. Трансформація гендерних відносин в індустріальних та постіндустріальних культурах. Особливо суттєвий вплив на соціалізацію молоді, її підготовку до суспільної взаємодії чинять статеворолеві зміни, які відображають об’єктивні процеси, що відмічаються в усіх індустріальних і постіндустріальних культур освіту. Найпомітнішими з них є: 1. Злам традиційної системи ґендерної стратифікації, різке ослаблення поляризації жіночої і чоловічої соціальних ролей. Традиційний ґендерний розподіл праці втратив жорсткість і нормативність, більшість соціальних ролей взагалі не диференціюються за статевою ознакою. Спільна трудова діяльність і спільне навчання значною мірою нівелюють відмінності в нормах поведінки і психології жінок і чоловіків. Звісно, все ще існують переважно чоловічі і жіночі професії, зберігаються відмінності чоловічих і жіночих ролей у сім’ї і т. п. Але вони все частіше сприймаються не як прояв природного порядку речей, а як простий емпіричний факт чи наслідок індивідуальних відмінностей, не обов’язково пов’язаних зі статтю. 2. У політичній сфері змінюються ґендерні відносини влади. Чоловіки поступово втрачають монополію на публічну владу. Загальне виборче право, принцип громадянського рівноправ’я статей, збільшення номінального й реального представництва жінок у владних структурах – такі тенденції сучасності. Це не може не змінити соціальних уявлень чоловіків і жінок один про одного і про себе. 3. Змінюються самі культурні стереотипи маскулінності й фемінінності. Вони стають менш жорсткими і полярними, внутрішньо суперечливішими, що свідчить про їх конструктивістське походження. Традиційні риси в них переплітаються з новими, значно повніше враховується різноманітність індивідуальних ситуацій. І, що особливо важливо, вони значно частіше, ніж раніше, віддзеркалюють жіночу точку зору. Зміни в структурі ґендерних ролей позначаються в соціокультурних ґендерних стереотипах. Хоч у масовій свідомості нормативні чоловічі і жіночі властивості як і раніше є альтернативними, принцип „або/або” не є однозначно панівним. Багато соціально значущих рис особистості вважаються ґендерно-нейтральними. Ідеальний тип „справжнього чоловіка”, який завжди був умовним і часто проектувався в минуле, тепер остаточно втратив свою монолітність, а окремі його компоненти, наприклад, агресивність, що раніше вважались позитивними, стали проблематичними і дисфункційними, доцільними лише в певних, суворо обмежених умовах (війна, спортивні змагання тощо). Це сприяє утвердженню погляду на маскулінність як маскарад, виступ тощо. [9] 4. Серйозні трансформації відбуваються в шлюбно-сімейних стосунках. У міру того як старі економічні й соціальні функції сім’ї (виробничий осередок, осередок споживання, основне середовище соціалізації дітей тощо) слабшають, збільшується цінність духовної і психологічної близькості між членами сім’ї. Шлюб усе більше стає індивідуально-вибірковим, укладається за вільним вибором. У сучасному шлюбі значно більше рівності, поняття батьківської влади все частіше замінюється поняттям батьківського авторитету, більш справедливим стає розподіл домашніх обов’язків, психологізуються подружні і батьківські стосунки. Але і стійкість шлюбів на основі психологічної сумісності менша. Зростає варіативність шлюбних стосунків, що відповідає зростанню цінності індивідуальності. 5. Докорінна зміна у ставленні до еротики, сексу, стосунків між статями: крах традиційних сексистських установок стосовно жінок; інтелігенція, а вслід за нею й інші прошарки населення перестають бачити у сексуальності щось ганебне. Сексуальність визнається такою ж невід’ємною рисою особистості, як і всі інші; слабшають культурні заборони стосовно голизни, увійшли в обіг деякі слова, які раніше вважались непристойними; зміна ставлення до тіла пов’язана із загальною зміною ставлення до емоцій. „Виховання почуттів” у сучасному розумінні означає не лише здатність контролювати і стримувати, але й виражати свої почуття, слухати „веління серця”. Змінюється характер чоловічої та жіночої сексуальності. Важливий аспект цього процесу – ріст терпимості до гомосексуальності, причому найбільше це проявляється серед молодих і освічених людей. 6. Суттєво змінюється характер соціалізації дітей. Зростає роль товариства однолітків порівняно з впливом батьків. А оскільки шкільне навчання переважно є спільним, це зменшує статеву сегрегацію і полегшує взаєморозуміння хлопчиків і дівчаток, створюючи психологічні передумови для більш рівних стосунків між дорослими чоловіками і жінками в різних сферах суспільного та особистого життя. 7. Зберігається довічна чоловіча потреба відрізнятися від жінок. Дистинкція, відокремлення, відмежування від первісно жіночого, материнського начала – необхідний аспект чоловічої самоідентифікації. Бути чоловіком – значить передовсім не бути жіночним. Маскулінність – це реактивне утворення, протест проти материнської опіки, що розповсюджується пізніше на всіх жінок. Цей розрив необхідний. Надто ніжна і одночасно владна материнська любов робить хлопчика пасивним, непристосованим до життєвих труднощів. Однак це відокремлення хворобливе і травматичне. Один із засобів його психологічного виправдання і легітимізації – чоловіча ненависть до жіночності. [6] Важливим соціальним інститутом, що сприяє формуванню і підтриманню специфічних маскулінних цінностей, самосвідомості і стилю життя залишається ієрархічне чоловіче співтовариство. Хлопчика роблять чоловіком не жінки, а інші чоловіки, чи то власний батько, з яким він ідентифікується, чи дорослі чоловіки, що здійснюють над ним обряд ініціації, або співтовариство одностатевих підлітків, які кращі вихователі, ніж батьки, бо вони безжалісні. Групи хлопців відрізняються високою внутрішньогруповою і міжгруповою змагальністю, мають виражену ієрархічну структуру і дисципліну. [5] 3. Необхідність перегляду системи традиційної системи освіти і виховання з точки зору гендерної теорії соціалізації особистості Усі вищевикладені процеси дали підстави прихильникам фемінізму 80–90-х років наполягати на повному перегляді всієї системи традиційної освіти у зв’язку із здійсненням у ній ранньої ґендерної стереотипізації на основі сексистських установок, широко легалізованих у науковій літературі. На патріархатну школу покладалась відповідальність за проведення ідей про творчу обмеженість жінок, формування комплексів „професійної неспроможності”, соціальної депривованості у дівчат. Саме в школі відбувається інституалізація „відтворюючого інстинкту” жінки через експлуатацію політично заангажованих міфів про „материнство” як основу суспільного статусу жінки. [8] Традиційна педагогіка акцентує увагу на явних біологічних відмінностях між хлопчиками і дівчатками, що в практиці обертається універсалізацією і закріпленням соціально сконструйованих відмінностей, серед яких домінує маскулінний стандарт патріархатної культури. Ці стереотипи все частіше вступають у суперечність з реальними трансформаціями ґендерних відносин у сучасному українському суспільстві, стають на заваді розкриття індивідуальностей, рівноправ’я статей, стійкого розвитку демократичних відносин. Не дивлячись на всі спроби виглядати „особистісно зорієнтованою”, така педагогіка може бути тільки імперативною в своєму прагненні відпрацювати єдиний ґендерний конструкт, підганяючи під нього всіх. Педагогіка, позбавлена ґендерного кругозору (чи ґендерного виміру), нічого іншого запропонувати не може. Безстатеве навчання і виховання викликало і викликає сьогодні в багатьох психологів, нейрофізіологів і педагогів занепокоєння щодо спотвореного виховання хлопчиків і дівчаток і неадекватності способів їх навчання, а в підсумку – розвитку їх особистості. Здійснювати гендерний підхід в освіті дітей – це значить діяти з розумінням соціального, конструктивістського походження категорій «чоловічого» і «жіночого» в суспільстві, ставити особистість та індивідуальність дитини в розвитку і вихованні вище традиційних рамок статі. Школа повинна надавати учням можливість розвивати індивідуальні здібності та інтереси, незалежно від належності до тієї чи іншої статі, протистояти традицій ним стандартам стосовно статей. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану за ознакою статі соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, які пов'язані з їх гендерним статусом, індивіди конституюють гендерні відмінності і одночасно обумовлені ними системи панування і володарювання. Всі ці чинники доводять актуальність перегляду ситеми традиційної освіти і виховання з точки зору гендерної теорії і важливість гендерного виховання у процесі соціалізації особистості. 4. Новелістична казка як носій гендерних стереотипів народу і основа формування гендерної свідомості дитини Природа статі, гендерні стереотипи стали предметом психологічних досліджень під впливом суспільно-політичних емансипаційних рухів з початку 20-го сторіччя. Як наслідок всіх цих досліджень, сучасне розуміння жінок та чоловіків включає в себе не лише поняття про стать, але й також поняття статевої ідентичності (як психологічний феномен) та гендеру як соціокультурного конструкту статей. Смисли та умовності розуміння та ідентичності статей проявляються у культурах всіх народів, включені практично у всі прояви впливів національної культури на формування особистості як на рівні сім'ї, так і на рівні суспільства. Одним з найважливіших елементів соціальної культури народу є новелістична казка, яка, з одного боку, є носієм гендерних стереотипів конкретного народу, а з іншого, є основою для формування свідомості дитини. Казка з усією своєю інтернаціональністю та повторюваністю у багатьох народів Європи та світу, все ж таки є суто інтимним, неповторним для кожного народу продуктом його творчості. Один з найвизначніших дослідників казки В.Я.Пропп приймав це, зазначаючи, що "кожний народ має свої національні казки, свої сюжети" та "навіть за умови спільності сюжету кожний народ створює національні його форми". У народній казці відбиваються ті соціально-психологічні стереотипи, які впливають на самоідентифікацію особистості через засвоєння цих стереотипів та їх реалізацію у своєму власному соціальному житті, зокрема на рівні сімейних стосунків. Особливу роль в формуванні особистості за допомогою казки відіграють гендерні стереотипи, що закладені у новелістичних народних казках. Для української казки є характерним, що дружина селянина майже не поступається в активності своєму чоловікові. Вона порається разом з чоловіком на їхньому клаптику землі. Цікавим елементом є місце землі у родині. Якою б бідною не була родина, як би скрутно вона не жила, а у сім'ї завжди є своє поле. Це є відображенням основних соціальних тенденцій життя людини в Україні - наявності власності на землю. Буває, що в героїв казки немає, чим засіяти цю землю, чи вони сіють лише 3 зернини (казка "Дарунки з трьох зернин", соняшники, інші рослини, займають у сусідів, у багатого брата, але землю вони мають завжди. У цій цікавій деталі, народ кодує свій генетичний зв'язок з матнікою-землею. Разом з працею на полі жінка виконує ще багато хатньої роботи. Важливою психологічною особливістю моделей поведінки та гендерних стереотипів, що існують у героїв української казки, є те, що домашня робота визнається цінною, може встати поряд з роботою чоловіка на рівні свідомості, визнається поряд з чоловічою важкою роботою і це часто прямо визнається героєм казки-чоловіком (казка "Лінива", казка "Гостина". Звідси прослідковуються тенденції гендерної рівності в українській сім'ї, закладаються основи ненасильницьких стосунків між чоловіком та жінкою. Важливим є те, що в українській казці жінка обов'язково є вірною супутницею чоловіка по життєвих негараздах та щасливих перипетіях. Казка стверджує могутність та силу повної сім'ї на життєвому шляху, підкреслює її непереборність. Ані фізичні вади, ані відсутність мудрості (казка "Мудра дівчина", ані бідність (казка "Про Долю" не шкодять чоловіку одружитися. Навпаки, у ряді казок подається інформація, що будучи бідним і обіцяючи молодій лише захист та своє кохання, чоловік набував достатку з розумною жінкою. Окремою є категорія українських казок, в яких чоловік живе один. Цікаво що причина самітності чоловіка подається лише єдина. Він втратив дружину під час пологів. Так до кінця днів він і залишається з дітьми сам ("Три сини", "Названий батько". Варіант холостяцького існування просто відсутній. Відразу впадає в очі відсутність агресії у діях кого-небудь з героїв українських соціально-побутових казок. У найбіднішій сім'ї, як би скрутно не жилося, просто відсутні сварки. Гімном взаєморозуміння між чоловіком і жінкою є казка "Калиточка", в якій чоловік іде на ринок міняти волів на коня та воза, аби самостійно хазяйнувати і їздити до церкви чи до родичів. Так у дорозі він здійснює низку обмінів і врешті-решт несе додому калиточку. По дорозі він зустрічає чумаків, які б'ються з ними об заклад, що жінка його за такі зміни просто вб'є. Але, на диво, жінка лише сплескує долонями і промовляє: "Добре, що живий лишився". Ця казка є апологетом сімейного порозуміння та стверджує цінність не матеріального, що за волею Божою дається і забирається без можливості втручання у це людини, а дорогих серцю людей, чоловіка чи дружину, бо з ними можна пережити все і достаток, і бідність. Що стосуються насильства в сім'ї, то, виявляється, для казкових героїв української сім'ї є неприпустимим чоловіку бити навіть нерозумну жінку, що прагне загнати його на той світ. Так у казках "Наполеглива жінка" та "Як чоловік нарозумив жінку" після відверто негуманної поведінки дружини, чоловік має законне право віддячити їй тим же, але він лише штовхає її з силою на підлогу. Проте, за надто вже легким виявом агресії іде обов'язкова згадка про те, що ось тепер заживуть вони у злагоді. Все вище згадане стосується жінки-дружини селянина-бідняка. Але у українських казках, надзвичайно часто зустрічаються і дружини заможних селян, проте доля їх вже зовсім інша. Образ цієї жінки є блідим і переважно згадується як факт. Вона не має дійової активності, це статична фігура. Відсутні діалоги багатого селянина та його дружини, на відміну від колоритних діалогів у бідній сім'ї, сумних чи веселих, мудрих чи жартівливих, але завжди живих та змістовних, багатий чоловік ніколи не радиться з дружиною, так як це робить його бідний брат. Але він її і не б'є, і не принижує. Подібна агресивна поведінка чоловіка відсутня. Просто він ставиться до неї як до придатку, до матері своїх дітей, але не більше. Цікавим є факт, що в кінці казки, коли багатий платить за свою зажерливість або життям (казка "Убогий та багатий", казка "Правда та кривда" або багатством та статусом (казка "Два брати", казка "Злидні", казка "Дарунки з трьох зернин", вона отримує рівно стільки ж, скільки отримав чоловік. Вона карається у той же мірі, але по ходу казки особливо нічого поганого не робить. Можливо, це справедливе як для казкаря рішення засуджує її пасивність по відношенню до злих дій чоловіка. Можливо і те, що одружившись з багатим вона не прикладала жодних зусиль для здобуття добробуту, що є неприпустимим згідно народної моралі. Існують казкові сюжети, в яких така дружина залишається вдовою (казка "Убогий та багатий", що теж є карою за те, що вона не вміє працювати і тому вона приречена на загибель. Таким чином, для української казки є характерними повага до праці, до мудрості, до рівноваги, до партнерства і не є притаманним для чоловіка знущання, приниження та фізичне насильство щодо дружини. У російських народних новелістичних казках образ жінки-дружини виокремити надзвичайно важко. Дружина тут не є активним героєм, її образ блідий, часто лише придатковий. Типовою реакцією дружини на дії її чоловіка є здивування, просто пасивна реакція - "помітила та здивувалася" (казки "Сосватанные дети" та "Две Доли" . У інших же казках дружина або помирає на початку казки, або взагалі не згадується як така, що можна ідентифікувати, як її фізичну віддаленість від чоловіка - мандрівника. З такого сухого подання було важко виділити типаж жінки, яка вона є, чим щоденно займається, що цінує. У центрі уваги російських казок не виявлено землі як власності сім'ї та подій навколо роботи на ній. Головні герої скоріше ідентифікуються навколо торгівлі (купці або ремісники). Психологічно вони відділені від сім'ї, чоловік та дружина не мають спільних справ, не є партнерами. Фактично жінка виступає чи як чарівниця, чи як красуня, чи як примарний образ. Чоловік є головним, сильним, відділеним від сім'ї. Гендерні стереотипи є наступними: чоловік важливий, а жінка чи не важлива, чи підпорядкована, чи є подарунком за звитяги чоловіка. Любов ніби і є у казці, але немає жодних подій, де чоловік та жінка діють разом і виконують гендерні ролі. Такі стереотипи надихають на думку про тоталітаризм у стосункам між чоловіком та жінкою, на безпорадність жінки у сімейних стосунках. На нашу думку, одержані нами результати відкривають напрямок подальшого аналізу процесів формування моделей поведінки людини на терені народної казки у гендерному контексті. Своєрідна казкова прірва між колоритним жіночим образом української казки та блідим жіночим образом російської казки потребує додатково дослідження із залученням доробку науковців у галузі психоісторії. 5. Висновок
Рівноправ”я жінок та чоловіків проголошується в статті 24 Конституції України: „Громадяни мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько – політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров”я жінок, встановлення пенсійних пільг, створення умов, які дають жінкам можливості поєднувати працю з материнством, правовим захистом. Моральною та матеріальною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям. Вироблення нових підходів до розуміння взаємин статі, здатність сприйняти багатомірність «чоловічого» та «жіночого» начал в особистості є важливими умовами самореалізації особистості, права бути самим собою. 6. Список використаних джерел
|
|
ОСВІТА як соціокультурний феномен Особливості ставлення до дитини... Цілі і завдання освіти є елементом ціннісно-нормативної культури суспільства, похідною від соціальних уявлень про природу і можливості... |
RETRO 2010 02 — 06. 07. Crimea, Ukraine Сучасні науковці характеризують цей процес в трьох основних напрямках техніко-технологічному, соціальному та культурному. Тому й... |
|
Рефератiв з дисципліни з (найменування навчальної дисципліни ) дисципліни Реферат може бути написаний по будь-якій темі з приведеного списку. За бажання написати реферат на тему, яка не увійшла до переліку,... |
Проблеми адаптації і дезадаптації студентів до навчального процесу... |
|
Тема: «Гендерні стереотипи та їх вплив на формування особистості випускника школи» Поняття для засвоєння підлітками: гендер, гендерна рівність, гендерні стереотипи, статтєва самосвідомість, психологічні конструкти... |
Реферат На тему Київський національний економічний університет кафедра правового регулювання економіки Р Е Ф Е Р А Т На тему: Права людини в "Загальній... |
|
Глобальні проблеми людства. Міжнародні соціальні проблеми реферат українською Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількісної і якісної межі коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства... |
СТАБІЛЬНІТЬ І ЦИКЛІЧНІСТЬ УГРУПОВАНЬ ОРГАНІЗМІВ На основі аналітичного... На основании аналитического и синтетического подходов мы рассматриваем феномен стабильности растительных сообществ и, в целом, биогеоценозов... |
|
Реферат на тему Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Поняття та система транспортних злочинів |
Реферат З ІНФОРМАТИКИ НА ТЕМУ: «Історія розвитку операційних систем» МасOs. Метою проекту було створення багатокористувацької інтерактивної операційної системи |