|
|
Скачати 412.41 Kb.
|
«Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. I. – К., 2003. – С. 147–148. Охарактеризуйте специфіку етнополітичної ситуації в Кримській Автономії у 1990-х рр. У післявоєнний період Крим зазнав кардинальних етносоціальних змін унаслідок організованих масових переміщень до нього. Характерною тенденцією в етнічній мапі Криму стало збільшення частки російського населення. Русифікація охопила всі галузі культурного життя: видання преси, наукової, художньої літератури; шкільну та вищу освіту, мистецьке життя. Це спричиняло зміни в етнічній самосвідомості народів та етнічних груп Криму, формувало комплекс меншовартості порівняно з російським народом, призводило врешті-решт до етнічної деградації. Ситуація з Кримом загострилася в 1991–1992 рр. у зв’язку з пошуками статусу для Криму (територія його дорівнювала 27 тис. км2, населення – 2,5 млн. чоловік). В лютому 1991 р. Верховна Рада України відновила Кримську Автономну Республіку, а 29 квітня 1992 р. було прийнято закон «Про статус Автономної республіки Крим», у якому підкреслювалась неподільність території України, надавалися широкі законодавчі та виконавчі права місцевій владі. Та вже 5 травня 1992 р. Верховна Рада Криму прийняла Акт про державну самостійність Криму, висловлюючи пропозицію до Верховної Ради України укласти двосторонній договір. Складні переговори керівників Криму й України наприкінці травня 1992 р. привели до того, що Верховна Рада Криму скасувала свій Акт. Верховна Рада України рішуче виступила на захист територіальної цілісності країни, зробила ще один крок до демократизації державного життя. Цю позицію підтримала й більшість громадян України. В 1993–1994 рр. у соціально-політичному та економічному житті Криму відбувалося в основному те саме, що й в інших регіонах України. На початок 1995 р. ситуацію в Криму було політично стабілізовано, що вселило в мешканців регіону надію не тільки на здолання тимчасових труднощів, а й на визначення основ перспективного розвитку. З проголошенням державної незалежності України етнополітична ситуація в Криму зазнала виразних змін. Зокрема, в Кримській автономії 1990-х рр., як вважають дослідники, було сформовано кримськотатарську національно-персональну автономію: активно діє вертикаль органів національного самоврядування, яка включає Курултай (з’їзд), Меджліс (Центральний виконавчий орган), регіональні й сотні місцевих меджлісів у місцях компактного проживання кримських татар. При президентові Україні діє рада представників кримськотатарського народу. Кримських татар обирають депутатами Верховної Ради України, Верховної Ради Автономії Республіки Крим (один із них є її віце-спікером), вони становлять 12% депутатів місцевих рад. Три кримських татарина є членами уряду АРК. Під патронатом Меджлісу створено кримськотатарські громадські організації, засоби масової інформації, мережу навчальних закладів, шкіл, класів з національною мовою або з двома мовами навчання, кримськотатарський музично-драматичний театр, Республіканську кримськотатарську бібліотеку ім. І. Гаспринського, творчі професійні й самодіяльні колективи. Кримськотатарська мова є однією з трьох офіційних мов Автономної Республіки Крим. Попри гострі соціально-економічні проблеми, невирішену проблему забезпечення земельними наділами, більшість представників етному, його політична еліта лояльно ставляться до української держави. З одного боку, такий напрям етнополітики дає татарам змогу повною мірою релізувати свої національно-культурні інтереси, з другого – проголошує їхнє привілейоване становище порівняно з іншими етносами. За даними перепису, кримські татари становлять близько 12% населення республіки. Тому держава враховує інтереси інших депортованих національних меншин Криму. Наприклад, постійно збільшується кількість недільних шкіл, факультетів вищих навчальних закладів з вивчення болгарської, німецької, вірменської та грецької мов. Вони діють майже в кожному районному центрі автономії. Певні досягнення у сучасній етнополітиці не заперечують сепаратистської тенденції з боку представників окремих етносів. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. I. – К., 2003. – С. 154–155; Ч. ІІ. – К., 2003. – С. 91. Проаналізуйте законодавчу базу, яка регулює умови культурного і духовного розвитку національних меншин у сучасній Україні. Один із пріоритетів державної етнополітики України – забезпечення через відповідне законодавство однакових можливостей для участі громадян, незалежно від їхньої національності, в усіх сферах матеріального і духовного життя, гарантії їхніх рівних прав і свобод, що створює оптимальний баланс інтересів етнічних спільнот. У «Декларації про державний суверінітет України» від 16 липня 1990 р. поняття «народ України» трактується як «громадяни Республіки усіх національностей». Їм гарантовано право вільного національно-культурного розвитку, користування рідними мовами в різних сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації. При цьому забезпечується національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості й традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя. «Декларацією прав національностей» від 1 листопада 1991 р. було створено правові засади для самоорганізації національних меншин, прояву їхньої ініціативи та політичної активності. Вони отримали державні гарантії прав на сповідання своєї релігії, використання національної символіки, відзначення національних свят, на розвиток вільних контактів з історичною батьківщиною. Перші законодавчі акти України узгоджувалися з положеннями Загальної Декларації прав меншин ООН та міжнародних пактів про права і свободи особистості. Саме цим можна пояснити те, що проголошення незалежності України широко підтримали не тільки українці, а й інші етнічні групи. Про це свідчить аналіз підсумків Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., понад 90% учасників якого підтвердили Акт проголошення незалежності України, який відповідає інтересам усіх національностей, з яких складається народ України. Закон України «Про національні меншини в Україні», котрий Верховна Рада прийняла 25 червня 1992 р., низка інших документів разом з Конституцією України гарантують забезпечення національним меншинам рівних політичних, економічних, соціальних та культурних прав. Зокрема, Конституція України гарантує забезпечення національним меншинам рівних політичних, економічних, соціальних та культурних прав: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України». Визнавши українську мову державною, Конституція України (ст. 10) водночас гарантує «вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України». Закріплене Законом України про національні меншини України право на національно-культурну автономію гарантує користування і навчання рідною мовою, вивчення рідної мови в державних закладах або через національні культурні товариства, задоволення потреб у літературі, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, яка не суперечить чинному законодавству. В інших законах України «Про громадянство України» (1991 р.), «Про освіту» (1992 р.), «Про біженців» (1997 р.) зафіксовано основні тенденції в державній етнополітиці. Надзвичайно складною проблемою для українського суспільства стало відновлення прав депортованих народів. Українська держава зобов’язалася вжити комплекс заходів щодо їхньої правової, соціально-політичної та культурної реабілітації. Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання, пов’язані з поверненням кримських татар у Кримську АРСР» (1992 р.), «Про утворення Фонду депортованих народів Криму» (1992 р.), «Про утворення Республіканської комісії у справах депортованих народів Криму» (1992 р.) та інші сприяли виділенню матеріальних та фінансових ресурсів на виконання програм економічного та соціально-культурного забезпечення депортованих народів Криму. Безпосередньо за управління та контроль щодо проведення державної етнополітики відповідає Державний комітет Україниу у справах національностей та міграції з відповідними управліннями і відділами обласних держадміністрацій. Його було створено 1996 р. після ліквідації відповідного міністерства. При Кабінеті Міністрів діють Фонд розвитку національних меншин, Рада національно-культурних товариств України. Значну роль у справах нацменшин відіграє депутатська постійна комісія Верховної Ради. Український фонд культури розробив спеціальну програму «Збереження і розвиток культур народів, які живуть на території України». Етнонаціональний аспект віддзеркалено в «Комплексній програмі основних напрямів у розвитку культури до 2005 р.». Створення державних структур свідчить про велике значення етнополітичного фактора для утвердження сувернітету України, побудови правової демократичної держави. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. I. – К., 2003. – С. 148–157. Назвіть головні причини масового переселення українців за кордон у кожну з чотирьох «еміграційних хвиль». «Міграція населення» – добровільне або вимушене переселення, переміщення населення у межах країни (внутрішня), а також з однієї країни до іншої для постійного або тимчасового перебування в ній (зовнішня). Остання має назву «Еміграція». З погляду країни нового перебування цей процес називається іміграцією, а новопоселенні – імігрантами. Еміграція буває тривала – на постійного поселення, тимчасова і сезонна. Хвилі еміграції з України – концепція, згідно з якою виділяються чотири основні хвилі міграції українців з українських земель. «Першу хвилю», що почалася в останніх десятиліттях ХІХ ст. й тривала до вибуху Першої світової війни, зумовили переселенські акції російського й австро-угорського урядів на Далекий Схід і Балкани (Воєводина і Боснія) відповідно, та збезземелення значної частини українського селянства Галичини й Буковини, що супроводжувалося його виїздом на роботу переважно в різні країни Північної та Південної Америки. Так, до Сполученого Королівства прибуло кількасот осіб з цієї хвилі. «Друга хвиля», що тривала загалом з 1920 до 1930 р., була здебільшого політичною: з України виїхало багато осіб, які в 1917–1920 рр. брали участь у змаганнях за самостійність України. Спочатку вони осіли переважно в Центральній і Західній Європі, а відтак багато переїхало на американський континент. «Третя хвиля» тривала з 1940 до 1954 р. і складалася з осіб, які опинилися поза Україною внаслідок Другої світової війни і відмовилися від повернення. Після війни більшість спочатку перебувала в таборах переміщених осіб та військовополонених, а потім поселилася в різних країнах Західної Європи та американського й австралійського континентів. «Четверта хвиля» почалася в другій половині 1980-тих рр. у зв’язку з лібералізацією політичного режиму в СРСР і триває досі. Внаслідок економічної кризи, що супроводжувала розпад СРСР і становлення незалежної України, мільйони українців виїхали й далі виїжджають на роботу в різні країни світу. «Історія України». (Соціально-політичні аспекти). Навчальний посібник / Заг. ред. Б. П. Ковальського. – Ч. I. – К., 2003. – С. 105–120. |
| ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ІСПИТУ ЗА ФАХОМ ДЛЯ АБІТУРІЄНТІВ, ЯКІ ВСТУПАЮТЬ... Поняття про статистику як суспільну науку, її виникнення та розвиток. Предмет і методологічні основи статистики. Етапи статистичного... |
1. Давня історія України Позначте науку, що вивчає минуле за речовими історичними джерелами Вкажіть галузь історичної науки, що вивчає речові (матеріальні) пам’ятки та реконструює за ними давню історію суспільства |
| Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський... Тема ВІТЧИЗНЯНАТРАДИЦІЯ В ЕКОЛОГІЇ: МЕТОДОЛОГІЧНІ І КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПІЗНАННЯ БІОСФЕРИ |
Календарно-тематичний план "Основи кадрового менеджменту" для професії... Теоретико-методологічні основи управління персоналом. Концепція управління людськими ресурсами |
| ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з антисуїцидальної МЕТА: розглянути з особовим складам 1-го караулу основи християнства, його історію та основи віровчення |
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з антисуїцидальної МЕТА: розглянути з начальницьким складам СДПЧ-3 основи християнства, його історію та основи віровчення |
| Модуль ІІІ Охарактеризуйте впровадження християнства як державної... Головною подією князювання Володимира Святославовича, безперечно, є загальнодержавна християнізація Русі 988 р |
Міністерство освіти України скоротило список предметів незалежного тестування Реформи у сфері освіти тривають. Нову систему тестування й надалі намагаються поліпшити. Тепер з переліку дисциплін, з яких проводитимуть... |
| Змістовий модуль 3: «Основи діагностики, лікування та профілактики... Змістовий модуль 3: «Основи діагностики, лікування та профілактики основних хвороб органів дихання» |
Прочитайте текст, визначте межі ССЦ, визначте підтему кожного з ССЦ,... Прочитайте текст, визначте вид зв’язку в ньому, назвіть лексичні засоби міжфразового зв’язку |