|
|
Скачати 153.01 Kb.
|
Лінгвістика тексту
Тексти для опрацювання
Здається, Леся знову прийшла на дніпровські схили… Прийшла і спинилась на галявині серед розкішних дерев і барвистих квітів київського Першотравневого парку. Зосереджена, задумлива. І не віриш, що з бронзи постала вона: книжка в руках, а сама задивилась на Дніпро, на неосяжні далі… І ніби чує, як її слово, нетлінне в своїй великій правді, красі і ніжності, з покоління в покоління йде крізь серця людські. Бронзова статуя Лесі Українки, яку створив київський скульптор Василь Бородай, вражає тонким відчуття характеру поетеси. Метал під його руками ніби сповнився музичних ритмів і революційного пафосу поезії великої дочки нашого народу. Дивишся на скульптуру – на думку спадають рядки самої Лесі: «Ні! Я жива! Я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає…» (З журналу)
Не лише по Каневу, а й по всіх довколишніх селах швидко поширилась чутка, що приїхав Остап Вишня. І в другій половині дня біля канівської пристані зібралось багато людей. Тисячі півтори їх прийшло, приїхало верхи на конях, щоб побачити і привітати свого улюбленого письменника. І коли Павло Михайлович вийшов на палубу, усміхнувся до людей і вклонився, його закидали квітами. – А ми Вас не забули! – чулося з натовпу. Павло Михайлович брав по квіточці з букетів, кидав троянди і чорнобривці чоловікам, жінкам, дівчатам. Знову повторював: «Спасибі вам»!» - і знову кланявся. А люди аплодували, аплодували, сяяли, усміхнені. І тоді я побачив, як Павло Михайлович дістав з кишені хустинку і змахнув з нею сльозу з лиця. Так повсюдно зустрічали і проводжали Павла Михайловича. І насамперед тому, що був він добрий і людяний і в творах, і в житті… Гадаю, що взагалі духовною засадою творчості великого нашого сатирика були саме доброта і любов до людей. Прагнучи захистити своїм словом добро від зла, письменник і обрав зброю переднього краю – сатиру, гумор. (С.Олійником)
Київ називають матір’ю міст руських, а Київську Русь – колискою трьох братніх народів: російського, українського і білоруського. В XIV – XV століттях сформувались вони з єдиного кореня – древньоруської народності. У кожного – свої особливості економічного життя, мови, культури, побуту. Кожний народ пройшов крізь тяжкі випробування, але ніколи не згасло у них почуття братерства, єдності,спільності історичної долі, прагнення до возз’єднання. З 1648 до 1654 року тривала визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування, і в ній активну участь брали хоробрі кияни. У грудні 1648 року вони радо стрічали українське військо, що поверталось на чолі з Богданом Хмельницьким з героїчного походу. А січневого дня 1654 року на майдані біля Софії щиро вітали Московське посольство, схвалюючи рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією. Це було здійснення одвічної мрії українського народу, поворотним етапом в його житті. Перед Україною відкрилися тоді широкі можливості для економічного і культурного піднесення. У Києві швидко розвивалося ремесло, торгівля,посилилися його зв’язки з Москвою, Новгородом, Смоленськом, з іншими російськими містами. (З журнал)
За чотири кілометри від старовинного міста Канева, на мальовничих схилах правого берега Дніпра, розташований Державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка». З давніх-давен цей куточок привертав увагу митців, художників, поетів, композиторів. З Чернечої гори відкривається простір безкраїх степів, чути відгомін повноводного Дніпра-Славути. Влітку 1859 року ці місця відвідав великий син українського народу Тарас Григорович Шевченко. Фізично знесилений десятирічним засланням, переслідуваний жандармами, поет мріяв хоч останні роки свого життя прожити на рідній землі. Саме тут між Каневом і селом Пекарі, поблизу Дніпра задумав оселитись Кобзар. Та його мрії не судилося здійснитись… Народного співця заарештували і втретє вислали за межі України. То була його остання зустріч з рідним краєм. Помер Тарас Григорович Шевченко у Петербурзі, де й був похований. Незабаром після похорону друзі Кобзаря, виконуючи його заповіт, перевезли прах поета з Петербурга на Україну. Тут, коло Канева, на високій Чернечій горі над Дніпром, 22 травня 1861 року поховали Тараса Шевченка. З того часу назвали Чернечу гору Тарасовою. У липні 1923 року було відкрито перший тимчасовий пам’ятник-бюст Т. Г. Шевченка. У 1925 році Шевченкова могила і парк навколо неї оголошуються державним заповідником. 1939 року з нагоди 125-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка на його могилі було відкрито бронзовий монумент. Автор проекту – скульптор М. Г. Манізер. Поряд з могилою Кобзаря в парку спорудили двоповерховий музей. Нині територія музею-заповідника займає площу понад 18гектарів. (І. Кутовий)
У грудні тисяча вісімсот шістдесят сьомого року в Празі відбувся концерт слов’янської музики, в якому з великим успіхом виступив молодий, нікому до того невідомий український піаніст i композитор, що виконав власні фортепіанні обробки народних пісень. Захоплення слухачів викликала концертна обробка пісні «Гей, не дивуйте!», що була народним гімном часів визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. 3 її мелодії, мужньої, сповненої непереможної сили й героїзму, композитор створив цілу музичну картину. В ній чути відгомін далекої битви й могутні кроки народного війська, що наближається під звуки фанфар. У кульмінації вдало використано чоловічий хор, у виконанні якого пісня прозвучала як героїчний гімн народові-переможцю. Молодим музикантом, на долю якого випав такий успіх, був майбутній основоположник української музичної класики — композитор Микола Віталійович Лисенко, в ту пору студент Лейпцігської консерваторії, а пізніше автор багатьох опер, кантат, хорових i фортепіанних творів, камерних ансамблів i науково-теоретичних праць (З журналу).
Леса — наше богатство и красота. Если ты зря уничтожил дерево, ты нанёс ущерб народному хозяйству. Себя и других обокрал. А сколько радости доставляло оно людям! Лес хорош и зимой и летом. Но особенно он красив весной. Вот зеленокудрая берёзка еле слышно разговаривает с нарядной рябиной; молча слушает их всегда нахмуренный, но теперь тоже радостно взволнованный кедр; смягчила свои колючие иголки изящная ель и спешит пригласить в ликующий весенний хоровод, может быть, менее прекрасную, но всё же милую в своей оживлённости подружку-сосну... Страшно представить, что могло бы произойти, если бы леса вдруг не стало. Без леса пески, гонимые ветром, стали бы разгуливать из края в край, как они сейчас гуляют в пустыне Сахаре. Сколько усилий многих поколений людей требуется, чтобы остановить их уничтожающее жизнь движение! А реки... Тем, что они не пересыхают даже в самое жаркое время года, они тоже обязаны лесам, постоянно регулирующим сток воды. Невозможно перечислить всё, что даёт нам лес. ( Л. Асеева).
Село Шевченкове на щедрій землі Черкащини. Про нього на Україні знає кожний, воно відоме багатьом, сюди приїздять численні зарубіжні гості. Це —святиня. В Шевченковому (колишній Кирилівці) пройшло дитинство великого сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка, звідси починався шлях поета у велике, як подвиг, життя, його він потім не раз відвідував уже відомим поетом і художником, про нього залишив нам хвилюючі сторінки у своїй творчості. Великою любов'ю і увагою оточили шевченківці пам'ятні місця в селі, пов'язані з іменем їх великого земляка. Дбайливо доглядаються могили батьків поета, спеціальний павільйон збудовано над хатою дяка, в якій навчався грамоти і «носив воду школярам» сирота Тарас. Державним заповідником оголошено садибу, на якій пройшло дитинство Шевченка. Найкрасивішу вулицю в селі названо його іменем. На центральній площі села відкрито пам'ятник великому Кобзареві. (В. Шевченко).
За селищем, у вигині степу,— озеро. Велике голубе око степу. Воно дивиться в небо і брижиться на сонці. Воно неглибоке, і в ньому не водиться риба. Воно солоне й застояне. І його хвилі, кволі й сонні, лизнувши солончаковий берег, бридкують ним і завертають, але не мають де дітися, знову неохоче напливають, щоб ліниво відхлинути. Те озеро— душа степу. В ньому купаються діти. Тут миють машини й худобу. А під вечір і весь день по неділях на солончакових берегах спочивають жниварі — чоловіки й жінки, старі й малі. Озеро забирає їхню втому, залишає на їхніх спинах шари білої солі. Вона аж хрумкотить на зубах. А озеро — ласкаве та миле. І в ньому разом з людьми купається сонце. Так влітку. А з ранньої осені на ньому зачинають сердито ворушитися хвилі. Згодом ті хвилі, розгойдані й могутні, здіймаються валами. Тоді озеро сивіє. Воно реве й стогне. І ніхто не знає, чого йому треба. А воно то втікає від берегів, то налітає з новою силою, б'ється об них, кипить, і вали-хвилі стають піною. Не підходь, не підступись... (Б. Харчук).
Луч света, который входит в это мгновение к нам в окно, всего восемь минут назад покинул поверхность Солнца, однако энергия, которую он несёт с собой, зародилась в глубинах звёздного горнила задолго до начала земной цивилизации. Каждую секунду четыре миллиона тонн солнечного водорода превращаются в мощное излучение, которое в конечном счёте уходит в космическое пространство. Но Солнце громадно; оно может ещё многие миллиарды лет расходовать своё вещество столь же расточительно, как оно делает это уже пять миллиардов лет. Временами на Солнце возникают гигантские вспышки, оно извергает чудовищные количества энергии. Потоки невидимых излучений и колоссальные облака солнечного газа вторгаются тогда в верхние слои нашей атмосферы. Наши органы чувств, защищенные толстым воздушным одеялом, остаются в неведении о штормах, разыгрывающихся на окраине атмосферы. Однако неистовство этих бурь находит своё отражение во множестве загадочных и грозных явлений. Испокон веков эти явления практически оставались незамеченными, если не считать красивых полярных сияний. Но после изобретения телеграфа и радио электрические и магнитные возмущения стали вполне явственно давать знать о себе. (З журналу).
Целое лето синички прятались в густых ветвях леса, а с наступлением первых холодных дней, когда багряная красота осени остаётся в воспоминаниях, а зима с её освежающими душу холодами, с ее блеском и неистовым снегом задерживается где-то в пути — вдруг под окном зазвенели весёлые птичьи голоса. Пасмурно надворе, а оживлённая болтовня неунывающих птичек напоминает о радостных весенних днях. Прилетели синицы под окно, расположились на голых ветках и начали бойко скакать, исследовать каждую трещинку, каждый сучок, дробно стуча крепкими клювиками по стволу: нет ли чего-нибудь вкусненького. Синица не любит человеческого соседства. И не прилетела бы никогда сюда синица, если бы не выгнал её из лесу голод. Все помёрзло, насекомых не стало, а около людских домов можно найти остатки пищи, крошки, зёрнышки, можно забраться и в кладовую да полакомиться там мясом или салом. А иногда удаётся синице разделить обед с зазевавшейся собакой, бдительным хранителем человеческого жилья. Прыгают, резвятся синицы, бесстрашные, ловкие лесные акробаты. (Л. Асеева). Много синиц гибнет зимой, особенно в метельные, снежные дни. Злая стужа не страшна птичке: тёплая пушистая шубка надёжно защищает её от морозов. Но что спасёт синицу от голода? Налетят безжалостные ветры, снегопады, закроют, залепят каждый сучок, каждую трещинку на дереве, где можно было бы найти личинки насекомых, и наступят для синиц чёрные дни. Вот в такую-то пору и появляются они около человеческого жилья. В такие дни надо помогать птицам. Вместо ловушек и сетей нужно ставить кормушки для голодных синиц. Ничего не стоит каждому из нас насыпать в кормушку горсть пшена или отходы стола. Как интересно наблюдать за лакомящимися синицами, зная, что ты помог голодающим птицам и, может быть, спас их от гибели. Люди всегда любили и любят эту птичку за её бесхитростную и незатейливую песню, за её ловкость, веселый нрав и берегут её. Польза, приносимая синицей, велика. Эти птицы питаются насекомыми, среди которых много вредных. Они поедают насекомых в несметном количестве. ( Л. Асеева).
Широка асфальтова стрічка шосе примхливо звивається по горах. То зірветься в темну ущелину, то почне дертись на круте узгір'я, то раптом вибіжить аж на верховину. І тоді у ніжно-рожевому серпанку відкривається бірюзове безмежжя — обрій злився з морем, і здається що воно бере початок, черпає силу, могутню красу самі з цього бездонного неба. Залишились позаду Байдарські ворота, і шосе знов мчить униз... Чудовий, поетичний кримський край! Скільки легенд складено, скільки віршів, написано про тебе скільки поетів і художників назавжди віддали тобі своє серце! Забіліли перші будиночки — ось-ось постане перед нами місто морської слави нашої Вітчизни — місто-герой Севастополь. Та перш ніж побачити його, ви обов'язково звернете увагу на білокам'яний обеліск і суворий красивий будинок, що стоїть на високій горі. Ці мовчазні суворі вартові ніби промовляють: хто ти, подорожній? Що привело тебе до цього міста, на варті якого ми стоїмо? Чи відомо тобі, що ступаєш на священну землю? Спинись і низенько вклонись їй. Земля ця — Сапун-гора! Тут під час Великої Вітчизняної війни гриміла історична битва. ( О.Васильєвим).
Любов і відданість наша народові не символічна, а довічна! І праця наша довічна, бо є для кого трудитися, є кому ввірити образ і серце, є в кого черпнути глибин життя, глибин історії, глибин людяності. Народ і народність! Це те сутнє, первозданне, без чого я не мислю щедрого посіву, творчого цвіту іі плоду. Зі своїм великим народом, живучи його суттю, живучи його хлібом насущним, і ми виходимо на творчу ниву не як споглядачі, а як орачі і сіячі. На цьому стоїть і стоятиме наша поезія, проза, драматургія і воістину барвінкова дитяча література. Тож кладім своє життя у книги про любов — про любов до матері Вітчизни, про любов до її вірних синів, про любов до наших сивих матерів, творімо пісні пісень. Творімо ж, побратими, вклоняючись своєму великому народові безмір'ям відданості, безмір'ям любові. (М. Стельмах)
С чего начинается Родина? Для меня началась она с наших широких днепровских плесов, с теплого каравая душистого хлеба, с белой кипени цветущих садов. В детстве мне казалось, что весь этот прекрасный мир мне просто подарили ко дню рождения. Что всегда так и было — поля, которые принадлежат всем, хлеб, который выращивают для всех. И когда мне мама рассказала, что мой прадед умер от голода в одну из засух, в то время когда на барском подворье белыми булками кормили свиней, мне страшно стало... Наверное, с тех пор начала я понимать, что мир, в котором я живу, щедрости которого радуюсь, мне не подарили, а его для меня завоевали. Кровью. Жизнью. Лишениями. Поэтому так много памятников на нашей земле — скромных обелисков, у подножий которых всегда лежат живые цветы. (3 журналу.)
Під іскристим півднем шумить Великий шлях, упираючись широким, туго натягнутим луком у високі жита, що вже заквітували на все поле. Сизуватий колос перегойдує на тонких білих ниточках жовто-зеленаві палички квіту. Не жалкуючи, що відмовився поїхати на прогулянку до городищенських лісів, Дмитро увійшов у голубі жита, і вони прикрили його прогрітими хвилями, а колос, викупаний сонцем, вклоняється ниві, то темніючи, то просвітлюючись. Які неповторні шерехи випрядає нива; вона то стрепене дужими і м'якими крилами і до самого обрію летить, то враз відкинеться назад, стихне, як пісня. Дмитро уважним поглядом вдивляється в далечінь, мов читає живу карту ланів; у плюскіт стебла непомітно вплітаються рідні голоси, і кожне поле дивиться на нього допитливими очима його друзів, що, мов казку, підводили до сонця народне добро. Ні, таки справді щось казкове було в широкому привіллі, по вінця сповненому надійними хвилями, і тим хвилюючим співом жайворонка, коли здається, що він сіє і сіє червоні зерна пшениці на невидимі чутливі струни. (М. Стельмахом)
Коли мені кажуть «Київ», я бачу Дніпро, стоячи па Володимирській гірці, я схиляюся над неосяжним простором, що відкривається моїм очам унизу, і в мене таке відчуття, неначе я —птах, мовби лечу я, розпластавши руки-крила, заточую великі кола над тим чарівним світом, який лежить унизу. Коли мені кажуть «Київ», я бачу кам'яні маси будинків і зелені скверики коло них, горбаті вулички і широкі промивини площ, Володимира і стародавні узвози, кам'янисто-безладну площину Подолу і затінені липами вулиці Печерська, чарівливо-химерну Солом'янку і Татарку, віддалену від міста Глибочицькою балкою, повною зеленої, сивої імли, таємничості. Коли мені кажуть «Київ», я бачу, як рано-вранці квапиться Київ на роботу на великі заводи, незліченні установи — цю неодмінну належність столиці. Я бачу, який молодий наш Київ, який він бадьорий, веселий і життєрадісний. Є міста, в яких минуле — більше, значиміше, ніж нинішність є міста, що лише ждуть свого майбутнього, перебуваючи, так би мовити, в зародку; Київ гармонійно поєднує в собі три виміри часу. Київ вічно молодий, він у вічному русі, в невпинних змінах. Великі історичні міста великі не тому, що завжди були незмінними, а тому, що змінювалися, оновлювалися, зростали. Коли згадаємо, на якому маленькому клаптику землі виник город Ярослава Мудрого дев'ятсот років тому, то побачимо, до яких фантастичних розмірів розрослося наше місто нині. (П. Загребельним) |
|
Прочитайте текст. Визначте тип і стиль мовлення. Які за будовою речення... |
Дидактичний матеріал до теми «Речення зі звертаннями» Спишіть речення, розставляючи розділові знаки при звертаннях. Назвіть звертання, визначте, які з них поширені |
|
Контрольна робота по темі «Африка» І варіант Прочитайте текст та визначте назву протоки: «Уздовж цієї протоки проходить морський кордон між Африкою та Європою. Протоку називають... |
1. Поміркуйте й коротко викладіть свої думки з приводу одного з висловлювань Запишіть речення, виконайте синтаксичний розбір (підкресліть головні та другорядні члени речення, дайте загальну характеристику,... |
|
Визначте які найголовніші загальнонаціональні завдання стояли перед... Визначте яке місце займала Україна в планах воюючих у Першій світовій війні сторін? Порівняйте ці плани |
В. По/українськи, до/низу, після/завтра, не/слід, з/верху. Г. На/пам'ять,... Яку зі стилістичних фігур використано в поданому складному синтаксичному цілому (ССЦ)? |
|
У якому творі П. Тичини осмислюється трагедія під Крутами? Визначте найточніше продовження речення. У поезії П. Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить…» |
10 клас VІІ варіант (червоним виділено правильну відповідь) Завдання... Б території, які зберігаються людиною в естетичних, оздоровчих, наукових та освітніх цілях, де заборонено використання природних... |
|
А 8 Б -2 В 2 Г 3 Складіть частотну таблицю та визначте середнє значення, використовуючи такі дані |
- Визначте основний критерій за яким німецький нацизм відрізнявся від італійського фашизму |