§ 22. -ИК, -НИК та ін.
Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик.
походження: історик, медик, фізик, але: механік, прозаїк, хімік.
-ИВ(О)
У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: постачальник; волочильник
-АЛЬ, -ЕНЬ, та ін.
Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишемо з ь: коваль, скрипаль; велетень, в’язень; бельгієць, мовознавець, переможець; здатність, свіжість; вихователь, любитель.
-ИНН(Я), -ІНН(Я) та ін.
Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишемо з двома н.
Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня.
-ЕЧОК [-ЄЧОК], -ЕЧК(А) [-ЄЧК(А)], -ИЧОК, -ИЧК(А) та ін.
Суфікси зменшено-пестливих слів -ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бувають тільки в словах, що походять від іменників із суфіксами -ик, -иц(я): вогничок, кошичок, вуличка, паличка. В інших випадках уживаємо суфікси з е (є): вершечок, мішечок, краєчок; діжечка, копієчка, Марієчка, річечка; віконечко, словечко, яєчко.
-ЕНК(О) [-ЄНК(О)], -ЕНЬК(О, А) [-ЄНЬК(О)]
. В ім. Чол. роду після приголосних уживається суфікс -ок із випадним о в непрямих відмінках: вершок, гайок, кийок, кілок, лужок, стручок; після м’яких приголосних перед суфіксом -ок пишемо ь: деньок, пеньок.
-ИР, -ИСТ, -ИЗМ, -ІР, -ІСТ, -ІЗМ
Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригадир, командир; бандурист, дантист, пейзажист; класицизм, педантизм, тероризм; після решти приголосних пишемо -ір, -іст, -ізм: вампір, гарнір, пломбір; піаніст, спеціаліст; модернізм, плюралізм, але в утвореннях від власне українських коренів пишемо -ист, -изм: боротьбист, побутовизм, речовизм та ін.
Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеїст, героїзм, конвоїр.
У присвійних прикметниках, утворених від іменників першої
відміни, після приголосних (крім й) пишемо суфікс -ин: ба?ба — ба?бин,
Галя — Галин, Катя — Катин, Коля — Колин,; після
голосних та апострофа — -їн: Марія — Маріїн, Софі?я — Софі?їн,
Примітка. Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж,
ч(щ), ш: О?льга — О?льжин, дочка? — доччи?н, сва?ха — сва?шин.
5. -ИН-(ИЙ), -ЇН-(ИЙ). У прикметниках із значенням присвійності,
утворених від назв тварин, після приголосних (крім й) пишемо суфікс
-ин-(ий): бджоли?ний, голуби?ний, гороби?ний, качи?ний, орли?ний; після
голосних і апострофа — -їн- (ий): змії?ний, солов’ї?ний.
13. Вживання м’якого знака і апострофа.
Ь
Після літер на позначення м’яких д, т , з, с, дз, ц, л, н, що закінчують склад: мідь, мабуть, будьте, призьба, просьба, Лодзь, олівець, березіль, глибінь.
Після літер на позначення м’яких приголосних перед о в середині складу: утрьох, льон, синьоокий;
У суфіксові –ськ-, (-зьк-, -цьк-): учнівський, паризький, юнацький, але: ковзкий, боязкий, різкий, в’язкий, плаский, баский (зк, ск не суфікси);
у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісьньк-, -ісіньк, -юсіньк-: рідненький, квітонька, близенько, добрісінький, гарнюсінький.
після л перед буквами на позначення приголосних: сильний, вітальня, зухвальство, але: тарілка-тарілці, білка-білчення (лц, лч походять від лк)
у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І відміни та іменників середнього роду на –нн(я), -ц(е) ІІ відміни: пісень, долонь,світлиць, завдань, віконець;
у 3 особі однини і множини дійсного та у 2 особі однини і множини наказового способів дієслів, а також у стягнених формах інфінітива та зворотної форми частки: котиться, котяться, котись, котіться.
М’який знак пишеться в іншомовних словах:
після д,т, з,с,л,н перед я,ю,є,ї якими позначаються два звуки: монпансьє, Мольєр, ньюйорківці, але: увертюра, малярія, нюанс, дюна, (я,ю позначають звуки «а», «у» і пом’якшення попередніх приголосних)
після л,н перед йо: мільйон, компаньйон, каньйон.
відповідно до вимови після л,н перед літерами на позначення приголосних, а також у кінці слова: мольберт, Тянь-Шань, (але: алхімія, балкон), гриль, герань (але: акрил, шаблон).
М’який знак (Ь) не пишеться:
після б,п,в,м,ф: дріб, степ, любов,вісім, верф;
після ж,ч,ш,щ: упряж, зустріч, пишеш, морщся;
після н перед ж,ч,ш,щ і суфіксами –ств-,-ськ-: інженер, кінчик, цвірінчати, менший, гетьманщина,селянство, велетенський, але: неньчин (ненька), бриньчати (бренькіт);
після р у кінці складу: Харків, звір,ударте,гіркий, але: Горький.
‘
Апостроф – графічний знак, яким передають на письмі тверду вимову приголосних перед «йа», «йу», «йе», «йі», що на письмі позначаються літерами я,ю,є,ї.
Апостроф вживається перед я,ю,є,ї
після б,п,в,м,ф якщо перед ними немає інших літер на позначення приголосних (крім р), які належали б до кореня: п’ятниця, нав’ючити,солом’яний, мереф’янський, у верхів’ї, В’ячеслав, верб’я, черв’як, верф’ю, розм’якшити, але: різдвяний, духмяний (перед в,м, стоять літери д,х, що належать до кореня);
після р у кінці складу: пір’я, матір’ю, у сузір’ї, подвір’я;
після к у слові Лук’ян і похідних від нього: Лук’янович,Лук’янченко.
після префіксів та першої частини складних слів, що закінчується літерами на позначення приголосних: роз’їзд,без’ядерний,об’єднати, з’юрмитися, дит’ясла, кон'юнктура, ад’ютант,але: пів-Японії(власна назва);
у словах іншомовного походження після б,м,в,п,ф,г,к,х,ж,ч,ш, а також після р у кінці складу: п’єса, В’єтнам,інтерв’ю,Х’юстон,Руж’є,бар’єр.
14. Подвоєння та подовження в групах приголосних.
1. Іменники сер. Рід обличчя, жін. Рід стаття, чол.. рід Ілля.
Род. Відмінок множ. Нульове закінчення, закінчення -ей- - то подвоєння не зберігається. Статей
Подовжені приголосні являють собою збіг двох фонем. Такі звуки вимовляються приблизно в півтора раза довше, ніж звичайні. На письмі вони позначаються подвоєнням букв.
Приголосні звуки подовжуються і відповідно подвоюються букви, якщо одна частина слова (морфема) закінчується, а друга починається на той самий звук: беззвучний (без + звучний), віддати (від + дати), наддніпрянський (над + дніпрянський), законний (закон + ний), чавунний (чавун + ний), туманність (туман + ність), розрісся (розріс + ся), піднісся (підніс + ся), піввідра (пів + відра), піввіку (пів + віку), страшком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст)-
Але подовження приголосних і відповідно подвоєння букв не відбувається, якщо немає збігу двох однакових приголосних: казармений (казарм + є + ний), пореформений (по + реформ + є + ний), буквений (букв + є + ний), потомствений (потомств + є + ний), дерев'яний, олов'яний, конопляний, пшоняний.
Подовжується приголосний н у наголошених суфіксах -енн-, -анн-:
а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна,
чи найбільшу міру якості: страшенний, здоровенний, ви
соченний, нескінченний, невблаганний, несказанний, нездійсненний, незліченний, нездоланний, недоторканний',
б) у прикметниках-старослов'янізмах: благословенний, блаженний, мерзенний, огненний, окаянний, священний, спасенний, а також: божественний (із ненаголошеним суфіксом -енн-).
Крім того, подовжується н у словах останній, старанний, притаманний, захланний, численний.
Не подовжується н у прикметниках, які не вказують на більшу, ніж звичайна, міру якості, та в дієприкметниках, навіть якшо суфікс -єн- чи -ан- у них наголошений: нескінчений, незддланий, нежданий, довгожданий, шалений, скажений, навіжений, жаданий, вихований, з 'єднаний, придбаний, в'їджджений, сповнений.
У похідних словах написання нн або н зберігається: нескінченний — нескінченність, нескінчений — нескінченість, недоторканний —недоторканність, вихований — вихованість, забезпечений — забезпеченість, навіжений — навіженість, притаманний — притаманність.
Виникає подовжений приголосний чч в іменниках, утворених від прикметників на -цький: донецький — Донеччина, німецький — Німеччина, турецький — Туреччина, гайдамаць' кий ~ гайдамаччина. В іменнику Вінниччина, утвореному таким самим способом від прикметника вінницький, звук ч не подовжується, хоча й пишеться чч. Не подовжується звук ч і пишеться одна буква ч в іменнику Галичина.
Подовжуються приголосні і подвоюються букви також у словах овва, ввесь, бовван, бовваніти, ссати, ссавець, лляний 0 льняний).
Подовжуються і відповідно позначаються подвоєними буквами м'які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) та пом'якшені шиплячі (ш, ч, ж), якщо вони стоять між двома голосними:
а) в іменниках середнього роду: засідання, питання, вив чення, життя, знаряддя, мотуззя, колосся, дозвілля, обличчя, затишшя, бездоріжжя, Запоріжжя; але в назвах - молодих істот подовження немає: теля, щеня, козеня, порося;
6} в орудному відмінку однини іменників III відміни перед закінченням -ю: мідь — міддю, сіль — сіллю, доповідь — доповіддю, мазь — маззю, Оболонь — Оболонню, туш — тушшю, річ — річчю, подорож — подорожжю;
в) у словах Ілля, суддя, стаття, рілля, породілля, баддя, зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню.
Подовжується приголосний і подвоюється буква л у дієслові ллю, ллєш і т. д., а також у похідних: наллю, виллєш тощо.
Подовження приголосного й подвоєння букв зберігається в різних словоформах тих самих слів та в похідних словах: суддя, судді, суддею, суддів, суддівство, суддівський; життя, життям, життів, життєвий, життєвість, життєздатність; Ілля, Іллею, Ілліч, Іллєнко.
Проте немає подовження в прикметниках судейський, житейський та в родовому відмінку множини іменників статей, бадей, породілей. Річ у тім, що в давній українській мові в усіх названих вище випадках після м'якого приголосного виступав звуки, наприклад: [суд'йа], [стат'йа], [т'ін'йу], [жиґйа]. Згодом звук й уподібнився до попереднього м'якого приголосного: [суд'д'а], [стат'т'а], [т'ін'н'у], [жит'т'а]. Але таке уподібнення не відбулося там, де перед звуком й було вже два або більше приголосних, звук й у такому разі випав: [йун'іс'т'йу] — [йун'іс'т'у], [жоуч'йу] — [жоуч'у]. Після губних та р звук й залишився: [кровйу], [мат'ірйу] (пишемо: кров'ю, матір'ю). Залишився звуки і в словоформах статей, бадей, породілей та в прикметниках судейський, житейський, тому що між попереднім приголосним і ним з'явився вставний є, як у словах земля — земель, пісня — пісень, ескадрилья — ескадрилей.
Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається: передмістя, запястя, тертя.
15.ПРАВОПИС НЕНАГОЛОШЕНИХ ГОЛОСНИХ
Ненаголошений о
А)У складах із ненаголошеним о пишеться та сама літера (буква), що й під наголосом.
Приклади: косити - косить, розумний - розум, ходити - ходить
багатий, багато, багатство, багаття, багач, гарячий, гарячка, гаразд, качан, хазяїн
Б) У деяких словах на місці о перед постійно наголошеним а(я) маємо у вимові й на письмі а,а пишеться також у деяких похідних словах з іншим наголосом:
багатир (багач), гарячеале. богатир (силач), гончар, лопата, поганий, ропа, солдат, товар 2. Ненаголошені е, и
А) У складах із ненаголошеним е та и пишеться та сама літера, що й під наголосом.
великий - велич, село - села, клекотіти - клекіт, ви^ едкий - високо, мирити - мирний, криве – криво
Б) Пишеться е:
а) у групах -єре-, -еле-;
б) у суфіксах -еня-, -єн-, -енк-, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель;
в) коли е при зміні слова випадає або чергується з і.
веретено, дерев'яний, ожеледь, пелена, шелепа вовченя, принесений, Лйсенко, батенько, семеро, гарнесенький, стежечка, цілитель жовтень - жовтня, вітер - вітру, корінь - кореня, осінь – осені
В) Пишеться и:
а) у групах -ри-, -ли-;
б) інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом.
В ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі-;
в) коли сумнівний голосний, треба співстав-ляти з російськими словами:
— російська літера и відповідає українській и;
— російські літери о або е відповідають українській і.
гримати, дрижати, блимати,кришити (крихта), тримати (стримувати), блищати (блискавка)дрімати, тріщати, злітати,кипяток - кип'яток, чистота - чистота метла - мітла, сноп – сніп.
16.Правопис прислівників
Кількість прислівників поповнюється переважно за рахунок прийменниково-іменникових сполучень. Деякі з цих сполучень перейшли у прислівники і пишуться разом або через дефіс.
Разом пишуться:
прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);
складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч.
Окремо пишуться:
прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником.
Найуживаніші з них такі:
без: без кінця, без черги, без упину, без жалю;
на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку;
до: до побачення, до речі, до краю, до діла;
з: з радості, з жалю, з горя, з розгону;
в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;
прислшникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою.
Через дефіс пишуться:
прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їх-ньому, по-нашому;
прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє;
прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, бііьш-менш, часто-густо, любо-дорого;
прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам'ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.
17 ) Правопис іншомовних слів
- И –
1) « Де ти з’їси цю чашу жиру »
Диван, джинси, антилопа, динаміка, периферія, коридор, дивізія
2) Власні назви :
Ватикан, Чикаго, Чилі.
3) Анти, деци :
Антибіотики, дециметр, децибел.
4) ди, що озн. вибір
Дилема
5) Власні назви – ида - , ика –
Антарктида, Шиллер.
ЗАПАМ`ЯТАТИ :
Кит, бинт, кизил, скипидар, мигдаль, левада, кипарис, шпиталь, башкир, калмик, киргиз, кинджал, диякон.
18. Написання складних слів.
- разом –
1) усі складноскорочені слова
Нацбанк, облвиконком.
2) якщо можемо складні прикм . переробити на підрядне словосполучення
Народногосподарський ( народне господарство )
3) слова з словом загально пишемо разом.
Загальноосвітній
4) якщо першою частиною є присл.
Вищезазначений, трохи вище зазначено
ЗАПАМ`ЯТАТИ :
Абсолютно сухий, хімічно зв’язаний, суспільно необхідний, суспільно небезпечний, суспільно важливий, суспільно корисний
інші слова з словом суспільний пишемо через дефіс ( суспільно – історичний )
- разом –
Авіа -, авто, аеро, гідро, електро - , кіно, мікро, агро, біо, вело, водо, газо, геліо, гео, екзо, екстра, зоо, ізо, космо, макро, метео, моно, мото,псевдо, радіо, стерео, супер, теле, термо, фото, фоно.
- з дефісом –
1) повтор. однакових слів чи синонімічних
Більш – менш , тишком – нишком, з давніх – давен, несьогодні – завтра, врешті - решт
Але, Н.в + О.в
Кінець кінцем, сама самотою
2 ) прикладка
Хлопчик – богатир ( але ріка Москва )
3) - з дефісом –
Екс, лейб, віце, обер, міні, максі, військово, воєнно.
Але, військовополонені, військовозобов’язаний
19.Лексичні норми сучасної української мови.Лексика з огляду на її п оходження.Лексичні норми-норми,які регулюють правильність слововживання у властивих їм значеннях на сучасному етапі.Корінна лексика-слова упорядковані з індоєвропейської мови,спільноснословянською,спільносхіднословянською,власне українська мова.(борщ,вареник,юшка).Іншомовна лексика-запозичені слова.Найпоширеніші помилки в лексиці:
1.Уживання слів у невластивому для контексту значень.
2.Уживання слів-парпзитів.
3.Перенасичення тексту іншомовними словами.
4.Тавтологія
5.Уживання зайвих слів.
6.Сплутування паронімів і омонімів.
7.Порушення фразеологічної точності.
8.Мовленнева недостатність.
20.Особливості вживання синонімів.Міжмовна омонімія.
Синоніми уживаються:
А)для уникнення надмірного повторення;Б)для точнішого вираження думки.
Міжмовна омонімія-продукт взаємодії близько споріднених норм
21 ПОРОНІМИ В ПРОФ МОВЛЕННІ. ВИКОР ІНШОМОВНИХ СЛІВ
Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.
Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок,
Адрес. Адреса.
Адрес — письмове привітання на честь ювілею тощо.
Адреса — напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.
Виборний. Виборчий.
Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду.
Виборчий — пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів, наприклад: виборча кампанія, виборче право, виборчий бюлетень та ін.
Іншомовні слова – це запозичені з грецької, латинської, старослов’янської, французької тощо. Іншомовні слова в офіційно діловому мовленні повинні вживатися в тому разі, якщо немає відповідника в українській мові. До інтернаціоналізмів належать фінансові терміни, лексика бухгалтерського обліку тощо. Слід використовувати в одному тексті тільки укр., або іншомовні слова
22 МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ. ІМЕННИК. КАТЕГОРІЯ РОДУ
Морфологічні норми охоплюють правила утворення функціонування граматичних норм різних частин мови.
Назви професій, посад,звань у проф. мовленні, а також прикметники залежні від них, стоять тільки в Ч.роді (у ж.р. коли зазначене жіноче ім’я чи прізвище(головний лікар Іванова зазначилА)
Тільки ж.р. медсестра, актриса, балерина
Іменник з [0] закінченням Ч.рід
Р.в [а], [я], [у], [ю] Сибіру
О.в [ом], [ем] Сибіром
Іменник [0] Ж.р
Р.в [і] мігрені
О.в [ю] мігреню
Рід невідмінюваних іменників
Ч.р
1) особи Ч. статі- рефері, портьє
2) назви тварин – крихітний колібрі
Ж.р
1) особи Ж статі – фрау, місс
С.р
Назви неістот – метро, табло
Категорія відмінка
Р.в іменника. Ч.р
[а], [я]
Конкретні назви - вагон[a], кобзар[я] Назви міст, Назви річок наголос на А, Назви мір довжини,ваги,часу )# року, віку,ранку); Назви квітів та дерев, іншомовні
[у], [ю]
Абстрактн6і поняття – бол[ю], грипп[у]; назви країн, територій; назви кущових і травянистих ; назви будівель, споруд,організацій; подвійні назви міст;
23 труднощі у використанні категорії відмінка іменників – 22 Категорія відмінка
24.Особливості відмінювання прізвищ,імен.
Запам’ятати:Кирило,Пилип,Іполит,Сава,Калістрат,Тетяна,Сара,Констянтин;
Анна,Неллі,Нонна,Римма,Бетті,Геннадій.
Імена по-батькові:
ч.р.,докінцевої пригол.+ович:Васильович,Андрійович,Анатолійович,Ігорович.
Ж.р.,до кінц.пригол.+іви(а):Андріївна,Василівна,Ігорівна.
Запам’ятати:Ілля-Ілліч-Іллівна
Лука-Лукич-Лукович-Луківна
Сава-Савич-Савович-Савівна(Хома,Кузьма)
Григорій-Григорович-Григорівна.
Відмнювання імен:
Не відмінюються прізвища:
Ж.р на о та на приг.:Марія Голуб,Оксана Коваленко;
Ч.прізвища на-их,ого,ова,акі:Черних,Жеваго,Таракі,Борзово;
З не типовими для укр.м закінч.:Ле,Роде,Трублаїні.
Деякі іншомовні прізвища.
Групи ім:
Тв.гр.-тв.пригол:Микола
М’як.гр.-м’як пригол.:Василь,Марія,Наталя;
-ар,-ир-мн.,нульове закінч.-м’яка група:Ігор-Ігоря-Ігорем;Лазар-Лазаря-Лазарем.Мішана гр.-шипл.
Відмінювання імен і прізвищ:
1В.(ч.р:закінч. а,я;ж.р:а,я)
2.як ім.
2В.ч.р,нульове зак.(стіл,кінь,ніж-Волох,Токар,Кардаш)
2.Прізв. ів,їв,ов,ев,їн-ч.р,відмін,як ім.,але в Ор.в.(ин),ж.р-відм.,як прикм.(Павлів,Турчин,Павлова)
3.Прізв.на закінч.ий,ч.р,ж.р зак.а(як прикм)(Ковалевський,Ковалевська)
Відмінюв.імен
1)Ч.р,нульове зак.(як ім),але у М.в тільки закінч. ові,еві,єві(як ім:стіл,кінь Ігор,Дмитро)
2)ч.р і ж.р закінч а,я(як ім.:площа:Наталя,Микола)
3)імена з нульов.зак:ж.р(Любов,Нінель)(як ім.:ніч,піч)
25.УТВОРЕННЯ ІМЕН ПО БАТЬКОВІ. ПРАВОПИС ІМЕН.
1. При утворенні чоловічих імен по батькові вживають суфікс
-йович, -ович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркія-нович, Васильович, Семенович (Сеньович) та ін.
2. При утворенні жіночих імен по батькові вживають суфікс
-івн(а), після голосних — -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславів-на, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна та ін.
3. Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил, їх слід пам'ятати:
Григорій — Григорович, Григорівна Сава — Савич (-ович), Савівна
Ілля — Ілліч, Іллівна
Микита — Микитович, Микитівна
Яків — Якович (-левич), Яківна (-лівна)
4. У родовому відмінку жіночі імена по батькові закінчуються тільки на -івн(и), -ївн(и), у давальному — -івн(і), -ївн(і). Наприклад:
Р. Вікторії Володимирівни (неправильно: Володимирівно)'
Людмили Тимофіївни Тимофіївно'і) Д. Вікторії Володимирівні (неправильно: Володимирівни Людмилі Тимофіївні Тимофіївній)
ІМЕНА:
Кінцеві приголосні основи г, к, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням -і змінюються на з, ц, с: Ольга — Ользі, Палажка — Палажці, Солоха — Солосі.
У жіночих іменах типу Одарка, Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з’являється звук о: Oдарок, Пapаcoк.
В іменах типу Антін, Нестір, Ничипір, Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір і виступає тільки в називному відмінку, у непрямих — о: Антона, Антонові й т. д., але: Авенір — Авеніра, Лаврін — Лавріна, Олефір — Олефіра.
Імена, що закінчуються в називному відмінку на -р, у родовому мають здебільшого закінчення -а: Віктор — Віктора, Макар — Макара, Cвітозаp — Світозара, але: Ігор — Ігоря, Лазар — Лазаря.
Ім’я Лев при відмінюванні має паралельні форми: Лева й Льва, Левові й Львові та ін.
26.ПРИКМЕТНИК.ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ В ПРОФ.МОВЛ.
Прикметник - це самостійна частина мови, яка виражає постійну ознаку предмета в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. Ознака предмета, названа прикметником, може бути безпосередньою або вираженою через стосунок до інших предметів, осіб, явищ, дій, станів, кількості, обставинної ознаки.
Якісні прикметники виражають безпосередню ознаку предмета, пов'язану з називанням кольору, розміру, форми, смаку, зовнішніх чи внутрішніх властивостей предмета, напр.: синій, малий, солодкий, лисий, спокійний. Мовець може передавати своє особливе емоційне ставлення до якості предмета за допомогою специфічних суфіксів згрубілості та пестливості (-езн-, -елезн-, -ущ-/-ющ-, -еньк-, -есеньк-, -ісіньк- та ін.), напр.: довгий — довжелезний, синій — синенький, синесенький; тонкий — тоненький, тонюсінький.
Ступені порівняння - це граматична категорія прикметників, яка ґрунтується на протиставленні форм якісних прикметників, які називають ознаку, виражену більшою чи меншою мірою порівняно з такою самою ознакою в іншому предметі чи в тому самому предметі, але в різні періоди його розвитку.
Розрізняють два ступені порівняння - вищий та найвищий, кожен з яких має просту та складену форми вираження:
Проста форма вищого ступеня твориться від основи якісного прикметника за допомогою суфіксів -ш-, -іш-, вибір яких зумовлений законами милозвучності, пор.: дорогий — дорожчий, але теплий — тепліший. Від деяких прикметників вищий ступінь твориться за допомогою обох суфіксів, які є носіями різних семантичних відтінків, пор.: рідші випадки /рідкіша олія, товща дошка / товстіша людина, але варіантними є форми старший і старіший, тихший і тихіший.
2. Складена форма вищого ступеня твориться додаванням слів більш abo менш до прикметника, напр.: більш (менш) дорогий, більш (менш) теплий, більш (менш) гарний.
Для творення найвищого ступеня порівняння використовують слова найбільш (найменш), які додають до форми прикметника, напр.: найбільш (найменш) дорогий, найбільш (найменш) теплий, найбільш (найменш) гарний.У діловій мові перевагу надають складеній формі ступенів порівняння прикметників.
Треба пам'ятати, що не всі якісні прикметники утворюють ступені порівняння. Це залежить від специфіки значення та структури основи. Не мають ступенів порівняння прикметники, які виражають:а) абсолютну ознаку, напр.: мертвий, глухий, сліпий;
б) масть тварин, напр.: чалий, гнідий, буланий, вороний; в) неповний вияв ознаки, напр.: темнуватий, білявий, зеленавий; г) ознаку предметів на основі кольорової схожості до інших предметів, напр.: кремовий, бузковий, шоколадний; д) суб'єктивну оцінку якості, напр.: темненький, синенький, старезний; е) недосяжну ознаку, напр.: нездоланний, незрівнянний, нескінченний.
А також прикметники, які мають у своїй структурі префікси пре-, ультра-, архі-, над-, напр.: прегарний, ультрамодний, архіважливий, надважкий, або є складними, напр.: темно-синій, жовтогарячий.Порушення правил творення форм ступенів порівняння та норм їх уживання призводить до зниження рівня культури мовлення.
Присвійні прикметники виражають ознаку предмета за належністю його людині або тварині.Отже, відповідно твірною базою можуть бути лише назви істот, від основ яких утворюються присвійні прикметники за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн), рідко -ач- (-яч-) або нульового, напр.: Микола —> Миколин, Петро —> Петрів, Андрій —> Андріїв, Оксана —> Оксанин, Марія —> Маріїн, зозуля —> зозулин, соловейко —> соловейків, вовк —> вовчий.
27. Займенник. Можливі помилки у використанні. Правопис
Займенник — частина мови, яка замінює іменник у реченні. Вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки?.
Наприклад: ти, ніщо, жодний, мій, той, усякий, стільки.
Займенники, відмінювання та правопис їх
1. Займенники я, ти, він, вона, воно, ми, ви, воно є
а) вказівними;
б) означальними;
в) особовими;
г) питальними.
Будь-який займенник увести в речення, підкреслити його як член речення.
2. Форми називного відмінка, а також роду та числа не має займенник
а) хтось;
б) себе:
в) стільки;
г) хтозна-який.
Будь-який займенник увести в речення, визначити його відмінок, рід та
число (якщо є).
3. Займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки е відносними, коли вони
а) вживаються для утворення питальних речень;
б) вживаються для зв'язку частин складного речення:
в) вказують на відношення до діючої особи;
г) вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку, кількість. Скласти (або пригадати) й записати складне речення із відносним займенником.
4. Заперечні та неозначені займенники утворилися від
а) особових займенників;
б) вказівних займенників;
в) питальних займенників;
г) означальних займенників.
Скласти (пригадати) й записати речення із заперечним або неозначеним
займенником.
5. Через дефіс пишуться такі займенники:
а) хтось, деякий, абичий, котрийсь;
б) абищо, декого, котрогось, щось;
в) казна-хто, будь-кого, що-небудь. хтозна-скільки:
г) аби в кого, де в кого, хтозна до якого, аби з ким.
Будь-який займенник, що пишеться через дефіс, у формі непрямого
відмінка ввести в речення
6. Окремо з ні пишуться такі заперечні займенники:
а) ніхто, нічим, ніякому, нічийому;
б) ні про що, ні перед чим, ні від чого, ні до якого;
в) нічим, нікому, ніякому, нікого;
г) ніякий, нічий, ніякого, ніким.
Поданий фразеологізм (ні/на/що не годиться; ні/в/якому разі; пропасти ні/за/що; ні/з/чим не розминеться) записати, знявши риски та ввести в речення.
Помилки
Типовою помилкою є введення займенника у формі, невідповідній іменникові, який замінюється, наприклад: Тепер ти, Петре, знаєш, що відчуває людина, коли його зневажають. Тут займенник його "узгоджений" або з російським словом человек, або з українським чоловік — синонімом слова людина. Не відповідає літературній нормі вживання займенника вони як співвідносного із збірним іменником; У мене на дні народження зібралось дуже цікаве товариство. Майже всіх їх (?) я знаю ще з інституту.
28. ВІДМІНЮВАННЯ ЧИСЛІВНИКІВ
Числівники один, одна, одне (одно) в називному відмінку мають форми коротких прикметників. У середньому роді паралельно вживаються дві форми: одне й одно.
1. Прислівники від п'яти до десяти, від одинадцяти до двадцяти, тридцять, п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюються за таким зразком:
Н. п'ять сімнадцять
Р п'яти (п'ятьох) сімнадцяти (сімнадцятьох)
Д. п'яти (п'ятьом) сімнадцяти (сімнадцятьом)
3. п'ять (п'ятьох) сімнадцять (сімнадцятьох)
О. п'ятьма (п'ятьома) сімнадцятьма (сімнадцятьома)
М на п'яти (п'ятьох) на сімнадцяти (сімнадцятьох)
Н. п'ятдесят
Р. п'ятдесяти (п'ятдесятьох)
Д. п'ятдесяти (п'ятдесятьом)
3. п'ятдесят (п’ятдесятьох)
О. п'ятдесятьма (п'ятдесятьома)
М. на п'ятдесяти (п'ятдесятьох)
Запам'ятайте:
в усіх відмінках, крім називного, маємо паралельні форми. У всіх складних числівниках на -дцять, -десят — від¬мінюється тільки друга частина;
у числівниках одинадцять, чотирнадцять наголошується склад -на-, на відміну від російської мови. Але у знахідному відмін¬ку — наголос на закінченні -ох: одинадцятьох, чотир¬надцятьох;
у числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні від¬бувається чергування і з е, о: шести, семи, восьми.
2. Числівники сорок, дев'яносто, сто в усіх відмінках, крім називного й знахідного, мають закінчення -а (сорока, дев'я¬носта, ста).
3. Складні числівники на визначення сотень відміню¬ються за зразком:
Н. двісті триста п'ятсот
Р. двохсот трьохсот п'ятисот
Д. Двомстам трьомстам п'ятистам
3. двісті (двохсот) триста (трьохсот) п'ятсот (п'ятисот)
О. двомастами трьомастами п'ятьмастами
(п'ятьомастами)
М. (на) двохстах (на) трьохстах (на) п'ятистах
Числівник чотириста відмінюється як триста. Числівники шістсот, сімсот, вісімсот, дев'ятсот відмінюються як п'ятсот.
У цих числівниках відмінюються обидві складові частини і пишуться вони разом.
У числівниках п'ять, шість, дев'ять, десять та в усіх чис¬лівниках на -ддять зберігається пом'якшення після кінцевого приголосного т. Усередині такого складного числівника пом'якшення після т немає. Наприклад: п’ятсот, п’ятдесят, шістсот, п’ятнадцять, дев’ятсот. Але в орудному відмінку в числівниках: три, п'ять, шість, дев'ять, десять зберігається пом'якшення кінцевого приголосного основи. Наприклад: трьома, п’ятьма (п’ятьома), шістьма (шістьома). Зберігається пом'якшення в усіх числівниках на -дцять в орудному від¬мінку: дванадцятьма (дванадцятьома), дев’ятьма (дев’ятьома) тощо.
4. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини:
Н. триста вісімдесят сім
Р. трьохсот вісімдесяти (вісімдесятьох) семи (сімох)
Д. трьомстам вісімдесяти (вісімдесятьом) семи (сімом)
3. триста (трьохсот) вісімдесят (вісімдесятьох) сім (сімох)
О. трьомастами вісімдесятьма сьома (сімома)
(вісімдесятьома)
М. (на) трьохстах вісімдесяти (вісімдесятьох) семи (сімох).
5. У складених порядкових числівниках відмінюється ли¬ше останнє слово: дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'я¬тий — ...дев'ятого (дев'ятих), дев'ятому (дев'ятим), дев'ятий (дев'яті), дев'ятим (дев'ятими), на дев'ятому (дев'ятих).
6. У дробових числівниках чисельник відмінюється як кількісний числівник, знаменник — як порядковий: дві п’ятих, двом п'ятим, двома п'ятими; три десятих, трьом десятим, трьома десятими і т. д.
7. Неозначені числівники багато, небагато, кілька, декілька — відмінюються як числівники п'ять, шість (але без паралельних форм):
Н. кілька, декілька, багато
Р. кількох, декількох, багатьох
Д. кільком, декільком, багатьом
3. Н. або Р.
О. кількома, декількома, багатьма
М. (на) кількох, декількох, багатьох
8. Збірні числівники обидва, обидві відмінюються у не¬прямих відмінках так: обох, обом, обома, (на) обох.
Збірні числівники двоє, троє, п'ятеро та ін. — у непрямих відмінках мають форми кількісних числівників (два, три, п’ять
29. Узгодження числівника з іменником. Числівник як компонент складних слів.
а) 2,3,4, а також два з половиною, три з четвертю у Наз.відм. множини.
34 студенти, 25 стільці. Вийнятки: грамадянин – громадяни, але два громадянина, два друга.
б) від 5 і до безкінечності – Род.відм.множини
в) дробові , а також півтора, півтори - Род.відм.однини (одна шістнадцята фіналу, півтора місяця, півзвука).
Числівник2,3,4 поєднуючись з іменником 4 відміни, або множинними у Наз.відм. вимагають додаткового лічильного слова. – штуки,пари,голови,одиниці.
Числівник як компонент складних слів
а) 2,3,4 – дво,три,чотири, якщо далі приголосна, або (я,ю,є) – двоповерховий, двоярусний.
Вийняток: двохмільйонний
-двох, - трьох, - чотирьох,- якщо далі голосна (двохіндексний).
У складі складних слів, числівник приймає форму родового відмінку.
б) 100, 90- винятки (сімдесятип’ятикілометровий, дев’яностовідсотковий).
Але: якщо числівник 500-900 стоять після числівника 1000, то зберігають Наз.відмінок.
в) Числівник 1000 входить до складу складних прикметників чи прийменника «тисячо»
Мовні формули на позначення часу: з 12.00 до-12.15. «На» (10 хв. на першу). з 12.15до-12.30 «по» (20 хв. по дванадцятій). З 12.30 до- 12.45. «до» (25 хв.до першої). З 12.45 до- 13.00 «за» (за 15 хвилин перша).
30. Особливості використання дієслова і його форм
1) У проф.мовл.вжив. тільки закінчення «ти» (здійснити, наказати)
2) НЕ вжив. умовний спосіб «би», «б», «якби»
3) НЕ використ.складна форма майбутнього часу: - иму, - имети, - имеш, - имуть.
4)Дієвідміни
І дієвідміна:
Однина:1. -чую. 2. -еш (-єш). 3. -е (-є)
Множина: 1. -емо (-ємо). 2. -ете (-єте). 3. –уть (-ють)
ІІ дієвідміна (за особами)
Однина: 1. –бачу. 2. –иш (-їш). 3. –ить (-їть)
Множина: 1.- имо (-їмо). 2. – ите (-їте). 3. –ать (-ять).
І дієвідміна
1). –ати- (не після шиплячої, завжди перша дієвідміна)
свистати – свищещ, свище, свищуть
2) – оро – оло – перед закінченням «ти», колоти, молоти, колють, мелють.
3)суфікси –ну, -ува- перед закінченням «ти» - брести, бредуть.
ІІ дієвідміна
1) –и,-і,-а- (після шиплячих) перед зак. «ти», у першій особі однини зникають. (клеїти-клею,клеять,клеїш).
2) бігти, боятися, стати, стояти
5) НЕ вживають: - учий, - ючий, - ачий, - ячий. Їх слід замінювати іменником (завідувач, користувач, вступник).
6) Якщо незазначено виконавця дії, то використ.форми: -но, - то, біля нього не має Ор.відм. (постанову прийнято одноголосно; графік керування змінено).
31.Дієслова 2 – 3 дієвідміни
.За типом відмінювання дієслова поділяються на дієслова 1-ої і 2-ої дієвідмін:
Практично 1-а і 2-а дієвідміни поділяються за закінченням 3-ої особи множини теперішнього часу, тобто до 1-ої дієвідміни належать дієслова, які у 3-ії особі множини мають закінчення -уть, -ють (думають, хочуть, переживають), до 2-ої дієвідміни- закінчення -ать, -ять (сушать, варять).Голосні звуки [е], [є] та [и] (ї) в закінченнях дієслів, за якими розрізняються дієвідміни, називають
|