I хронологічний (первісна епоха), стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час; II
|
|
Скачати 1.08 Mb.
|
 83. Поняття революційної законності в Радянській законності. У 1920 – 1930-х роках в СРСР було проведено широкомасштабний законодавчий експеримент із впровадження в правове поле держави ідеології „революційної законності”. „Революційна законність” зводилася до того, що суворі закони, які були прийняті у 1920 – 1930-х роках, стосувалися „контрреволюціонерів”, а не самої влади, яка проводила політичні репресії. Радянські політично-репресивні закони втілили особливий тип революційного мислення, яке більшовики прищеплювали народу як елемент повсякденного буття. До категорії явних чи потенційних „контрреволюційних елементів” було зараховано й наукову інтелігенцію радянської України. „Революційна законність” базувалася на принципах революційної доцільності боротьби з контрреволюцією. Вона широко впроваджувалася як справді революційна законність у період проведення політичних репресій 1920 – 1930-х років. Саме ці роки характеризуються масовістю судових процесів, а терміни „революційна законність”, „революційна доцільність”, „нещадне знищення”, „розстріл на місці” широко вживалися у нормативно-правових актах. + Експропріація куркулів повинна була здійснюватися не тільки державою, а й самими селянами, в іншому випадку втрачався її показовий характер. "Неправі ті товариші, які думають, що можна і треба покінчити з куркулем у порядку адміністративних заходів, через ДПУ..., — підкреслював Сталін у звіті ЦК XV з'їздові ВКП(б). — Куркуля треба взяти заходами економічного характеру, на основі революційної законності"136. "Революційна законність" з'явилася, зокрема, у вигляді статті 127 Кримінального кодексу УСРР, яка передбачала "за злісне підвищення цін на товари шляхом скуповування, приховування або невипуску таких на ринок позбавлення волі на строк до одного року з конфіскацією всього або частини майна"137. Ця свавільна норма суперечила визнаному державою праву на приватну власність. Товаровиробник позбавлявся свободи дій в економічному житті, його змушували продавати вироблену власною працею продукцію, навіть коли він цього не бажав. 84. Поняття диктатури пролетаріату в Радянський Україні. В марксизмі означення влади, яка встановлюється внаслідок революції й здійснюється робітничим класом на чолі зі своєю партією. В практиці по смерті Леніна (1924) і приходу до влади Сталіна термін диктатура пролетаріату почав використовуватися у значному спрощенному сенсі. Акцентувався заклик застосування терору, який почав слугувати закріпленню влади Партії, а пізніше окремих осіб, а не якимось суспільним інтересам. Цю схему слід за СРСР повторювали країни-сателіти. Наслідком стала справжня диктатура, що спиралася на необмеженій владі вузької групи осіб, що не мала нічого спільного з передачею влади до робітничого клас у первісному розумінні. Секретар Політбюро ЦК ВКП(б) в 1920-х роках, Б. Г. Бажанов у своїх спогадах писав: За марксистською догмою — у нас диктатура пролетаріату. Після семи років комуністичної революції все населення країни, пограбоване й злиденне, — пролетаріат. Звичайно, усе воно ніякого відношення до влади не має. Диктатура встановлена над ним, над пролетаріатом. Офіційно в нас ще влада робітників і селян. Тим часом, усякій дитині очевидно, що влада тільки в руках партії, і навіть уже не в партії, а партійного апарата. У країні купа всяких радянських органів влади, які є насправді зовсім безвладними виконавцями й реєстраторами рішень партійних органів. Політбюро — верховна влада, але це — надзвичайно секретно, це повинне бути приховано від усього миру. Усе, що ставиться до Політбюро, строго секретно: всього його рішення, виписки, довідки, матеріали; за розголошення секрету винним загрожують усякі кари. Але брехня йде далі, просочує все. Профспілки — це офіційні органи захисту трудящих. Насправді — це органи контролю й жандармського примуса, єдине завдання яких полягає в тому, щоб змусити трудящих якнайбільше працювати, якнайбільше з них видати для рабовласницької влади. Вся термінологія брехлива. Винищувальна каторга називається «виправно-трудовими таборами», і сотні брехунів у газетах співають дифірамби незвичайно мудрої й гуманної радянської влади… 85. Кревська та Городельська унії між Литвою і Польщею та їх значення для подальшої долі українських земель. Кре́вська у́нія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь). Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії П'ястів) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі. Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви. Проти Кревської унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Вітовтом, двоюрідним братом Ягайла, яка домоглася збереження Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави (див. Городельська унія 1413). У 1392 за Острівською угодою Ягайло був змушений визнати Вітовта своїм намісником, a 1398 Вітовт проголошує себе повновладним Великим князем Литовським під номінальнoю зверхністю польського короля, чим фактично розриває Кревську унію. Городе́льська унія 1413 — угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городлі на річці Західний Буг. Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Разом з тим визнавалася політична зверхність польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Результатом Городельської унії було зміцнення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом.     86. Функції Державної Ради за "Основними законами Російської імперії 1906 р." Державна рада - в 1906-1917 роках вища на ряду з Державною думою, законодавче (верхня палата першого російського парламенту), а до цього з 1810 по 1906 роки - вища законодорадчих установа Російської імперії. Вищим органом, покликаним координувати діяльність законодавчої, виконавчої та судової влади, був Державна рада - сполучна ланка між цими гілками влади і імператором. «Всі закони, постанови та установи, - говориться в проекті, - в першу їхнім виглядом пропонуються і розглядаються в Державній раді і потім дію державної (імператорської) влади надходять до призначеному їх вчиненню в законодавчому порядку, судном і виконавче». Члени Державної Ради призначаються імператором, який і головує в Раді. Жоден закон не може вступити в силу без затвердження його імператором. Державна рада складався з чотирьох департаментів: 1. департаменту законів, що розглядає загальнодержавні законопроекти; 2. цивільних і духовних справ; 3. державної економії, у віданні якого перебували питання фінансів, промисловості, торгівлі та наук; 4. військового; 87. Переяславська Рада 1654 р. та її значення для державності України. Переяслáвська рáда 1654 р. — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у м. Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою. Історичні передумови: Під час національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького 1648—1657 рр. уряд Гетьманщини підтримував дипломатичні стосунки і укладав воєнно-політичні союзи з багатьма державами — Кримським ханством, Туреччиною, Московією, Молдавією та ін. Постійні зради Кримського ханства, ненадійність з боку інших союзників штовхали гетьмана на підтримання тісних контактів з Московією, яка була зацікавлена у зростанні свого впливу в Україні. Генеральна військова рада у Переяславі: У Переяславі відбулася 8 (18) січня 1654 р. старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. У ній взяли участь представники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духовенства. Під час публічної церемонії гетьман і козацька старшина присяглися на тім, «щоб бути їм із землею і городами під царською великою рукою невідступно». Після зачитання царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги. Однак Б.Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Боярин В.Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, у зв'язку з чим гетьман і старшини пішли на нараду, яка тривала декілька годин, а посли залишились чекати у соборі. В ході наради полковники переяславський П.Тетеря та миргородський Г.Лісницький приходили і просили В.Бутурліна скласти присягу, але безуспішно. Одночасно керівник посольства двічі стверджував, що цар охоронятиме всі права України і заявляв, що «царское слово переменно не бывает». В. Бутурлін відмовився присягати від імені царя, посилаючись на те, що цар не присягае своїм підданим. Ніякого письмового договору в Переяславі укладено не було. Після тривалої наради і враховуючи слова Бутурліна, які гетьман і старшина тлумачили як рівнозначні присязі царя, українська сторона склала присягу. Всього у день Переяславської Ради присягу склали 284 особи. Від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор (хоругву), булаву та шапку. Після від'їзду Бутурліна козацька старшина з гетьманом узялися за вироблення умов договору. Було вирішено віддати Україну під проекторат Московської держави зі збереженням основних прав і вільностей Війська Запорозького; було написано проект договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, якого привезли в Москву наприкінці березня 1654 р. переяславський полковник П. Тетеря і військовий суддя Самійло Зарудний. Після Переяславської Ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. За їхніми даними присягу склали 122 542 особи чоловічої статі. Безумовно, ця цифра була завищена царськими ярижками. Відмовились підтримати Переяславську угоду й присягати московському царю ряд представників козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський (царських представників там побили киями), Уманський козацькі полки, деякі міста, зокрема Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом С.Косівим. Не присягала Запорізька Січ. Політично-історичні наслідки: У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували. 88. Порядок приєднання Правобережної України до складу Російської імперії. Ослаблення Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. дало можливість Прусії, Австрії та Росії розчленувати цю державу. Відбулося три поділи Речі Посполитої. І поділ - у 1772 р. Росія загарбала частину Білорусії, Австрія - Галичину) Прусія - споконвічні польські землі. У 1774 Авсрія загарбала Буковину, а ще в кінці XVII ст. - Закарпаття. Таким чином, наприкінці XVIII ст. всі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрії. ІІ поділ - 1793р.. Росія загарбала Правобережну Україну та білоруські землі, Прусія - польські землі. ІІІ поділ - 1795 р.. До Росії відійшла Західна Волинь, Західна Білорусія, більша частина Литви і Курляндія (частина Латвії). Прусія -західно-литовські землі і поділила з Австрією польські землі. Польська держава перестала існувати. Однак більшість українського населення зберігало свою етнічну самобутність. Поділи Польщі призвели до того, що з ліквідацією державних кордонів між Ліво- та Правобережною Україною, створилися сприятливіші умови для розвитку українського народу як у господарській, так і в духовній сферах. Царський уряд після приєднання і не помишляв про відновлення на Правобережжі козацьких полків. Протягом 90-х рр. ХVIII ст. на її територію були поширені загальноімперські адміністративні органи та установи. В краї почали діяти намісницькі, а згодом губернські правління, царські судові органи тощо. Становище народних мас майже не змінилося. Одночасно польські магнати одержали від царських властей нові чини, звання, права російського дворянства. 89. Порядок приєднання українських земель до Польщі за Ризьким договором 1921 р„ та їх правовий статус. РИЗЬКИЙ ДОГОВІР 1921 --- угода між Польщею, з одного боку, і РСФРР та УСРР, з другого, укладена у березні 1921 у Ризі після завершення польсько-радянської війни 1920. Мирні переговори між воюючими сторонами розпочалися у серед, серпня 1920 у Мінську, а на поч. вересня були перенесені до Риги, де тривали з перервами аж до весни 1921. Дипломатичні представники УСРР (Д. Мануїльський) і ГСРР (В. Баран, Н. Хомин) під тиском московського Раднаркому увійшли до спільної російсько-української делегації, яку очолив І. Иоффе. 26.9. до Риги прибула делегація Західно-Української Народної Республіки на чолі з К. Левицьким. Однак польська і радянська сторони виступили проти її офіційної участі у переговорах, хоча представники УСРР і ГСРР на цьому не наполягали і навіть намагались встановити особисті контакти із співвітчизниками. За цих умов делегація ЗУНР зробила кілька заяв-протестів до президії конференції та іноземних журналістів, в яких різко засудила польську окупацію Галичини і відстоювала право українського населення краю на самовизначення. На першому етапі переговорів ці наполягання підтримували дипломати радянської України, однак вимоги екзильного уряду ЗУНР не були враховані при підписанні основних документів. 11.10.1920 радянські та польські повпреди уклали перемир'я і підписали попередній мир між державами. 18.3.1921 між Польщею, з одного боку, і РСФРР та УСРР, з другого, був підписаний мирний договір. Згідно з його умовами сторони зобов'язались припинити військові дії; анульовувався Варшавський договір 1920 між Польщею та УНР; встановлено новий кордон, за яким західноукраїнські та західно-білоруські землі визнавались за Польщею. 15.3.1923 новий кордон по р. Збруч затвердила Рада амбасадорів у Парижі. У сьомій статті Ризького договору Польща зобов'язувалась надати “особам російської, української і білоруської національності, які перебувають у Польщі, на основі рівноправності національностей, всі права, що забезпечують вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів”, крім того, “особи російської, української і білоруської національності в Польщі мають право, в межах внутрішнього законодавства, культивувати свою рідну мову, організовувати і підтримувати свої школи, розвивати свою культуру і створювати з цією метою товариства і спілки”. Однак польський уряд систематично не виконував умови договору щодо забезпечення національно-політичних прав українського населення Другої Речі Посполитої. 90. Судоустрій України в складі Австро-Угорської монархії др. пол. XVIII -ХХст.ст, У Північній Буковині (з 1775 року), у Східній Галичині та в Закарпатській Україні діяла судова система Австро-Угорської імперії. Судовими органами тут були жупи (комітети). Усі смертні вироки затверджував губернатор. Рішення судів виносились іменем імператора. З 1774 року в судовій практиці Галичини стало обов'язковим використання австрійських правових актів. Першою інстанцією для сільського населення стали домініальні суди, для міського — магістратські, для шляхти — земські. |
Схожі:
| Урок з історії середніх віків 7клас Тема: Людина середньовіччя Дидактична: З'ясувати, що представляла з себе людина середньовіччя, я складались її стосунки з природою, яким було населення в цілому,... |
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст до н е в Стародавній Індії,... |
| Що являли собою Олімпійські ігри у стародавній Греції? У якому виді спорту змагалися атлети під час проведення перших Олімпійських ігор? |
СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ Семінар Загальна характеристика культури Середньовіччя. 2 год Високе (Класичне) Середньовіччя від X-XI століть до приблизно XIV століття. Характеристика періоду |
| Дмитро Комаров повернувся з Індонезії: побував в кратері живого вулкану,... Дмитро Комаров повернувся з Індонезії, де знімав новий сезон програми "Світ навиворіт". Подорож тривала 4 місяці. За цей час Дмитро... |
Календарно-тематичне планування з української літератури (7 кл.) І семестр Вступ. Художній твір як явище мистецтва, новий ірреальний світ, створений письменником |
| За його понтифікату папство досягло найвищої могутності в часи Середньовіччя.... У православній церкві відомий як Григорій Двоєслов. Справив найбільший вплив на церкву раннього Середньовіччя. Заснував півчі школи,... |
Термін «бальні» відноситься до парних непрофесійних світських танців,... Ці танці дуже сильно видозмінювалися, будь-яка епоха європейської історії — відродження, класицизм, романтизм — породжувала своєрідний... |
| Цікаві факти про школу Школа, виявляється, дуже давня. Слово «школа» походить від грецького слова «сколе», що означає «дозвілля». Таких шкіл, які ми звикли... |
Первісна (переоціне- на) вартість |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua