I хронологічний (первісна епоха), стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час; II
|
|
Скачати 1.08 Mb.
|
 ще вищий кримін. суд Реформою передбачалося створення місцевих і загальних судів. До місцевих судів належали мирові судді і з’їзди мирових суддів. Діяли за формулою: один суддя на одну судову дільницю. Мировий суддя обирався на З роки повітовими земськими зборами, а у великих містах — міськими думами. Обраних кандидатів затверджував Сенат. Мирові судді мали право розглядати справи про дрібні злочини і проступки. Мирові судді поділялися на дільничих і почесних, до останніх належали ті, що виконували свої функції безоплатно. Апеляційною інстанцією для мирових суддів був з'їзд мирових суддів, який територіально відповідав мировому округу. З'їзд складався з усіх дільничих і деяких почесних мирових суддів. До загальних судів відносилися окружні суди і судові палати. Окружні суди — це суди першої інстанції, які запроваджувалися для кількох повітів чи однієї губернії, становлячи судовий округ. Суди складалися з двох відділень — кримінального і цивільного. Кримінальне відділення поділялося на коронний суд і суд присяжних засідателів. Участь присяжних дозволялася лише з кримінальних справ. З одного боку були присяжні засідачі та коронний суд з іншого (3 судді). Окружним судам були підсудні всі кримінальні справи, вилучені із відання мирових судів, а також цивільні, сума позову яких становила більше 500р. Для проведення попереднього слідства за кримінальними справами створювались відділення судових слідчих, які тісно співпрацювали з міліцією. Друга інстанція – судова палата, одна на кілька губерній, вона складалася з двох департаментів - цивільного і кримінального. Голови і члени палати призначалися імператором за поданням міністра юстиції.Вищим судовим органом був Сенат— орган, який формувався за указом імператора. Водночас з новою системою судоустрою продовжували діяти станові суди для духовенства, військових, селян. Існував Верховний суд, який розглядав справи щодо вищих цивільних посадових осіб, генералітету, придворної аристократії. №33 Органи місцевого самоврядування за Земською реформою 1864р. З 1 січня 1864 року „Положенням про губернські і повітові земські установи" впроваджувалися нові органи місцевого управління, що отримали назву земства. До їх відання належало управління місцевим господарством, освітою, медичним обслуговуванням, благоустроєм. Діяльність земств контролювало Міністерство внутрішніх справ, губернатор і предводитель дворянства. Керівництво земських установ затверджувалося імператором або міністром внутрішніх справ. Положенням запроваджувалися розпорядчі і виконавчі органи земського управління. Перші поділялися на губернські та повітові земські збори, другі — відповідно на губернські та повітові земські управи. Розпорядчі та виконавчі органи місцевого управління мали представницький характер і обиралися на 3-річний термін. Однак вибори до земств були нерівними і багатоступеневими, перевагу на них отримували представники дворянства. №34 Міська реформа 1870р. Міські органи самоврядування У 1870 році було започатковано міську реформу. У містах створювалися органи місцевого управління. Вони поділялися на три ланки: міські виборчі збори, міська дума (розпорядчий орган), міська управа (виконавчі повноваження). Міські виборчі збори скликалися тільки в період проведення виборів. На зборах обиралися гласні (члени) міської думи, які в свою чергу на 4-річний   термін обирали міську управу. Залежно від розмірів і адміністративного значення міст України кількість гласних у них коливалася в межах 30-70 осіб. Очолював міську думу і управу міський голова. Голова губернського міста затверджувався міністром внутрішніх справ, повітового — губернатором. Вибори до міської думи, як і до земських установ, були багатоступеневими. Правом голосу володіли тільки російські піддані, котрі проживали в місті не менше 2-х років, досягли 25-літнього віку і мали нерухомість чи аналогічну власність на території міста. Державним службовцям, працівникам правоохоронних органів заборонялося брати участь у виборах до міської думи.На Україні міська реформа 1870 року проводилася поетапно. Спочатку вона запроваджувалася у великих містах, насамперед у Києві, Полтаві, Харкові, Херсоні, Чернігові, Одесі. Лише через п'ять років вона охопила Правобережжя, і до кінця 1880 року була проведена на всій території України. №35 Зміни в суспільному устрої України в другій половині XIX - ст. на початку XX ст. Суспільні відносини на Україні після ліквідації Гетьманщини пройшли швидку адаптацію до суспільного ладу Російської імперії, набравши, зрештою, ідентичних форм. Серед соціальних груп виділялося чотири основні верстви: Дворянство. Серією загальних і спеціальних законів першої половини XIX ст. українське дворянство було урівняне в правах із російським. Після селянської реформи 1861 року дворянство втратило беззастережне право розпоряджатися долями мільйонів кріпаків. Проте воно не втратило свого панівного становища. Буржуазія та робітничий клас — дві верстви, які, формуючись одночасно, перебували в стані ворожнечі одна до одної. Як одна, так і інша, істотно відрізнялися від західноєвропейських аналогів. Робітництво на Україні мало свої особливості:
Буржуазія перебувала на привілейованому становищі. Селянство. У середині XIX ст. царський уряд усвідомив, що гальмом у розвитку капіталістичних відносин є прив'язаність селянина до землі і свого поміщика. Гордіїв вузол певною мірою розв'язала аграрна реформа від 19 лютого 1861 року. Саме в цей день російський цар ухвалив низку законодавчих актів, які започаткували процес звільнення селян від кріпосної залежності. Далі див. №31. Селян на території України поділяли до звільнення від кріпацтва на: приватновласницьких (поміщицьких) селян, двірських селян, селян дрібнопомісних власників, кріпосні та посесійні робітники, удільні та державні селяни. В Україні державні селяни становили майже половину загальної кількості селян. №36 Військова реформа 1864 - 1874рр За військовою реформою територія імперії поділялася на округи, система яких зберігалася згодом протягом всього 20ст. Українські губернії ввійшли до складу Київського, Одеського і Харківського округів. Але головним у реформі був перехід у 1874р. до загальної військової повинності чоловіків після 20 років. Умови проходження служби полегшувалися, хоча й зберігалася муштра та рукоприкладство офіцерів. Замість 25р. служби при рекрутських наборах перебування в армії скорочувалося до 6-7р. Термін служби значно зменшувався для тих, хто мав освіту. Відповідно до «Статуту про загальний військовий обов'язок» 1874 р. дворян залучали до військової служби, але для них встановили пільги, які забезпечували їм посади офіцерів, а термін служби було скорочено. №37 Запровадження адвокатури і нотаріату. Реформування прокуратури за Судовою реформою 1864р. Судова реформа 1864 року виписала права прокуратури. На неї покладалися обов'язки з нагляду за діяльністю судових установ, слідством, місцями позбавлення волі, підтримка обвинувачення в суді. Створювалася адвокатура. Вона була незалежною від суду і прокуратури, виконувала функції захисту звинувачених у суді з кримінальних справ або представляла інтереси сторін у цивільному процесі. Адвокати називалися повіреними. Запроваджувався нотаріат. Нотаріальні контори дозволялося відкривати лише в губернських і повітових центрах. Вони отримали право посвідчувати документи і оформляти угоди. №38 Проведення контрреформ 70 - 80р.р. XIX ст. Насамперед це торкнулося нар. освіти. З 1884 уряд обмежував створення поч. шкіл нар. освіти та збільшував кількість церк.-парафіял. шкіл Синоду. Заборонялося приймати до гімназій дітей дрібних крамарів, челяді тощо. Були прийняті нові статути реальних уч-щ і гімназій, які вносили істотні зміни в систему освіти (збільшувався строк навчання у класич. гімназіях до 8 років, між ун-тами та реальними уч-щами створювався штуч. розрив у програмах з метою закрити шлях до ун-тів дітям різночинців тощо). Спробою реставрації кріпосн. порядків було введення у 1889 інституту земс. начальників. Вони мали право втручатися у рішення сільс. зборів, призначення та звільнення посад, осіб, застосовувати до селян різні покарання. 1890 прийнято нове Положення про земські установи, яке внесло обмеження у земс. реформу. Були внесені зміни у виб. систему земств. Три курії збереглися, але в першій було введено становий принцип — обирати і бути обраними могли тільки поміщики. Селяни обирали лише кандидатів до повітових земс. зборів, а далі губернатор з їх числа призначав гласних. 1892 проведено міську контрреформу. Нове Міське уложення 1892 різко підвищило майн. ценз при виборах, внаслідок чого прикажчики і дрібні крамарі були позбавлені права обиратися до міських дум. Цього права не мали також євреї. Посилився нагляд за органами міського самоврядування з боку урядових адм. органів: було утворено заг. установи для земс. та міських органів самоврядування — губернські в земських та міських справах присутствія, які очолювали губернатори. Найб. змін зазнали суд. система та її принципи: суттєво обмежено незалежність суд. влади і надано право адм. органам втручатися у діяльність судів, скасовано принцип незмінності суддів, утворено вище дисциплінарне присутствіє з правом зміщення та переміщення суддів, обмежено принцип гласності, запроваджено слухання за зачиненими дверима широкого кола справ, а також нові правила складання списків присяжних засідателів, які повністю виключали можливість участі у суд. процесі дем. та ліберальних елементів, тощо. Істотно обмежувалася компетенція суду присяжних, з його ведення вилучено важливі категорії справ. Законом від 12(24).VIІ 1889 у більшості губерній країни ліквідовувалася мирова юстиція і замість неї впроваджувалася складна система судів для розгляду справ, які раніше належали до компетенції мирової юстиції. №39 Інвентарні правила 1847 - 1848рр., та їх введення в Правобережній Україні Для цього в Правобережній Україні, де кріпосницький гніт був найнадмірнішим, з ініціативи малоросійського генерал-губернатора Д. Бібікова у 1847— 1848pp. було проведено інвентарну реформу, змістом якої став опис поміщицьких маєтків (сподівалися також, що ця реформа відверне селян від підтримки польського національно-визвольного руху). Складання інвентарів було обов'язковим. Було складено 8437 інвентарів. На їх основі царський уряд розробив правила, котрі визначали розміри земельного наділу кріпака і встановлювали розміри панщини та інших повинностей залежно від майнового стану селянського господарства. За інвентарними правилами наділ надавався селянинові у довічне користування, поміщик не міг ні відняти його, ні зменшити. Поміщики зустріли ці правила вороже, і в грудні 1848 р. за розпорядженням малоросійського генерал-губернатора князя Васильчикова були внесені доповнення до інвентарних правил, які урізали поступки селянам, надані першою реформою. Можливості для сваволі поміщиків залишилися, наприклад дозволялося віддавати селян у рекрути або засилати їх до Сибіру. Надання селянам землі в 1861р. здійснювалося на основі даних так званої інвентарної реформи 1847-1848 pp. Свого часу вона мала на меті зменшити апетити поміщиків та впорядкувати кріпосницькі повинності. Для цього в кожному маєтку поміщика запроваджувалася інвентарна книга, до якої вписувалися встановлені кріпосником розміри селянських наділів, норми поміщицьких зобов'язань та інші повинності селян. Тепер, згідно з Маніфестом від 19 лютого 1861 року та місцевим положенням про поземельний устрій, за селянами закріплювалися угіддя в обсягах, визначених інвентарною книгою. №40 Державний та суспільний устрій Кримського ханства XV - XVIII ст. Верховна влада зосереджувалася в руках хана, якого затверджував турецький султан. Хан мав право карбувати власну монету і тримати армію. Ханський престол протягом усього періоду існування Кримського ханства утримувала династія Ґіреїв. Другою особою після хана був калга - офіційно призначений спадкоємець престолу. Помічником хана та главою уряду були нуреддін та великий бей (каймакан). Сини хана, як правило, отримували посади сераскірів і очолювали орди, які кочували поза межами півострова та управляли територією підвладних християнських народів. Офіційними розпорядниками і виконавцями волі хана були аги - чиновники ханського двору (понад 150 чоловік). Кожен з них мав чітко визначені обов'язки. Феодальну верхівку Кримського ханства становили кілька найвпливовіших родів. На чолі їх стояли беї - вища татарська знать. Як васали хана, беї були зобов'язані платити данину із земельних володінь і виставляти військо. Васалами беїв були мурзи - прямі й побічні потомки родоначальника. Мурзи отримували від беїв землі та різні привілеї. Беї та мурзи фактично зосереджували в своїх руках усю повноту влади як в економічному, так і в політичному житті. Вони складали диван (вищий законодавчий та виконавчий орган), відали судами, фінансами і впливали на зовнішню політику верховного правителя. Беям та мурзам протистояло нове служиле дворянство - капи-кулу (особиста ханська гвардія). До феодальної верхівки належало і духовенство (улеми), очолюване муфтієм. До привілейованої верстви населення тут належали ремісники та купці. Ремісники поділялися на касти і мали над собою наглядачів - нахібів, які за найменшу провину позбавляли їх права займатися ремеслом. Основну масу населення складали «чорні» татари - скотарі та землероби. Вони утворювали нижчу верству населення і були відомі під назвою каракемиків, чи чорнокостих. Скотарі й землероби були юридично вільними, але перебували в сильній економічній залежності від великих землевласників. Вони були зобов'язані працювати на утримання своїх родів, платити податки за землю, віддану на відкуп, виконувати ряд повинностей, у тому числі брати участь у військових кампаніях за наказом хана чи бея. Безправною і найбільш експлуатованою масою населення в були раби використовувалися у господарстві татар. Невільники обробляли землю, виконували тяжкі земляні роботи, доглядали худобу, добували сіль тощо. Рабині-жінки займалися переважно домашнім господарством, а молоді й гарні дівчата потрапляли до гаремів. №41 Система державного управління в Україні в другій половині XIX ст. Чинними для України органами центральної влади були: - Імператор очолював державу, мав повноваження абсолютного монарха; -Державна Рада — законодавчий орган, що розробляв проекти законів для затвердження імператором. До неї входили представники вищих органів влади та великі землевласники. Кількість членів Державної Ради не було сталою. У різні роки вона коливалася в межах 40-80 осіб. На засіданнях головував імператор. В разі його відсутності — один із членів Державної Ради. Проіснувала з незначними змінами з 1810 по 1917 рік;
№42 Маніфести 8 серпня і 17 жовтня 1905р., та їх основні положення „Маніфест 17 жовтня 1905 року" надавав населенню основні політичні права, зокрема, свободу слова, сумління, зборів та союзів, гарантував недоторканість особи. Його положеннями розширювалися виборчі права, надавалися законодавчі права Державній Думі, встановлювалися принципи контролю за виконавчою гілкою влади. Жовтневий Маніфест уперше в історії Росії проголосив заснування парламенту(Державна Дума). За Маніфестом від 17 жовтня 1917 р. Державна дума була постійно діючим органом, який мав суттєве право в галузі законодавства й управління. Маніфест визначав залучення до участі в Думі деяких класів населення, які раніше були позбавлені виборчих прав. №43 Положення про вибори до Державної Думи та їх зміст 6 серпня 1905 р. був прийнятий закон «Положення про вибори до Державної думи». Цей правовий акт містив ряд істотних виборчих обмежень для значної кількості підданих Російської імперії. Так, з виборчого корпусу виключалися жінки, особи чоловічої статі, молодші 25 років, військовослужбовці, учні, «бродячі інородці». Високий майновий ценз виключав з числа виборців робітників і селянську бідноту. Вибори передбачалися по куріях від землевласників, міських жителів та селян і були багатоступеневими. При цьому поміщики і великі буржуа голосували за двоступеневою системою, а селяни — за чотириступеневою системою. Російська куріальна система виборів копіювала найконсервативніші західно-європейські виборчі закони. 11 грудня 1905 р. було видано указ «Про зміни Положення про вибори до Державної думи», який розширив коло виборців. Раніше засновані землеробська, міська та селянська виборчі курії доповнювалися робітничою курією. Робітники могли брати участь у виборах за підприємствами, що налічували не менше 50 осіб. Розширювався склад виборців від міської курії. На підставі цього нормативного акта здійснювалися вибори депутатів Державної думи І і II скликань. З червня 1907 р. було оприлюднене нове антидемократичне «Положення про вибори до Державної думи». Новий виборчий закон суттєво урізав представництво в Думі деяких окраїн Російської імперії. Зросла кількість виборців від землевласницької курії і скоротилася — від селянської. Особливо зменшувалися виборчі права робітників. Міська курія поділялася на дві курії. До першої входили так звані «цензові елементи», тобто власники нерухомості, які обирали більше половини виборців. За такої системи більша частина виборщиків обиралася, зрозуміло, дворянством і великою буржуазією. На частку ж робітників припадало лише 2,4% виборців. Усього ж активним виборчим правом користувалися лише 15% населення Російської імперії. №44 Імператорська влада за „Основними законами Російської імперії" Формально мали характер конституційного закону. Наголошувалося, що вся повнота влади зосереджувалася у імператора, однак про абсолютний її характер не йшлося. Законодавча влада віднині здійснювалася імператором спільно з Державною Радою і Державною Думою. В новій політичній системі закріплювалась провідна роль монарха. Скликання парламенту, тривалість сесій, перерва засідань визначалися указом імператора. Таким чином, більшість дослідників вважають, що Основні закони 1906 року перетворили абсолютну монархію в Росії в особливий тип конституційної монархії. №45 Функції Державної Думи за „Основними законами Російської імперії" Державна дума була органом насамперед законодавчим. Вона мала право обговорювати внесений на її розгляд законопроект, могла його прийняти або відхилити, внести до його тексту поправки і зміни. Одночасно Державна дума наділялася правом законодавчої ініціативи, тобто правом висувати пропозиції про зміни чинного або видання нового закону. Основні закони містили норми про вилучення із законодавчої компетенції Державної думи: устрій установ, що перебували у віданні Міністерства імператорського двору, а так само порядок управління ними визначалися безпосередньо царем, а постанови з військово-судової і військово-морської судової частин видавалися у порядку, встановленому у зводах військових і військово-морських постанов. Цар сам вже не міг приймати закони. Він мав право затверджувати (або не затверджувати) те, що розглядалося Державною думою. Проте Цар міг самостійно приймати надзвичайні закони у невідкладних випадках під час перерви у засіданнях Державної думи. Їй належало право розгляду і затвердження державного розкладу витрат і доходів. Однак, вона не могла розглядати бюджетні питання, пов'язані з діяльністю військового міністерства і міністерства імператорського двору. Не втручалася Дума і в питання про витрати на утримання імператорської родини. Прийнятий Державною думою законопроект аж ніяк не ставав законом. Законопроект з Державної думи надходив до Державної ради, яка могла за наявності бажання його відхилити. №47 Перебудова органів управління під час першої Світової війни в Російській імперії В роки першої світової війни державний лад Російської імперії залишився в основному незмінним. Зберігалося царське самодержавство. З перервами у роботі функціонували Державна рада і Державна дума. Однак ряд надзвичайних органів були створені відповідно до закону від 17 серпня 1915 р. чотири Особливі наради: з оборони, палива, продовольчої справи, перевезення палива, продовольчих і воєнних вантажів. Головне призначення нарад полягало в об'єднанні заходів для забезпечення армії і флоту предметами бойового і матеріального постачання, в мобілізації всієї економіки країни на потреби війни. Провідна роль серед нарад належала Особливій нараді з оборони, її голова здійснював загальне керівництво діяльністю усіх інших Особливих нарад. Особлива нарада є вищою державною установою. Жодне урядове місце або особа не дає Особливій нараді приписів і не може вимагати від неї звіту. Завдання покладені на Особливу нараду виконувалися нею за допомогою цілої системи комісій і комітетів. Були створені, наприклад, такі комісії: підготовча комісія із загальних питань, підготовча комісія з артилерійських питань, підготовча комісія з авіаційних питань, спостережна комісія, реквізиційна комісія, евакуаційна комісія. Структура, форми, методи роботи Особливих нарад з палива, продовольчої справи, перевезення палива, продовольства і воєнних вантажів були такими самими, як і в Особливої наради з оборони. Різниця полягала практично тільки в предметах відання кожної з перелічених Особливих нарад. Указом від 20 липня 1914 р. оголошувався воєнний стан. На території, де вводився воєнний стан, повноваження щодо охорони державного порядку і громадського спокою переходили до воєнних властей: головнокомандувача і командувачів армій. У районі дій армії її командувачеві підпорядковувалися місцеві генерал-губернатори та особи, які наділялися правами останніх. Із введенням військового стану генерал-губернатори також отримували додаткові можливості: видавати обов'язкові постанови з питань, що стосувалися громадського порядку і державної безпеки; встановлювати за порушення таких обов'язкових постанов покарання; забороняти будь-які збори; а також вживати інші аналогічні заходи, спрямовані на зміцнення безпеки держави. №48 Аграрна реформа Столипіна та її впровадження в Україні Столипін поставив собі за мету зруйнувати общину, створити на селі міцне, заможне селянство, яке було б опорою існуючій владі. Реформа була започаткована від 9 листопада 1906р. і завершена Законами від 14 червня 1910 і 29 травня 1911р. Скасовувались обов’язкові земельні общини і надавалось кожному селянинові право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву «відрубу». Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати «хутір». Тільки угіддя – ліс, сіножаті – залишалися у спільному володінні. Для України ця реформа не була такою важливою, тому що тут лише 43,6% селянських господарств були общинними. Відруби та хутори відводилися селянам не тільки на надільній землі. Уряд створив спеціальний фонд з державних та викуплених Селянським банком у поміщиків земель, які продавалися селянам на виплату протягом 55,5р. Через цю реформу селянам належало вже 65% усієї землі України, а на Правобережній Україні та Полтавщині майже вся земля перейшла в приватну власність. №49, 50 Зміни в державних інститутах на Україні після Лютневої революції 1917р., Державно-правові взаємовідносини Центральної Ради з Тимчасовим Урядом Таким чином, українська влада підпорядковувалася центральному органу Росії — Тимчасовому уряду. До скликання Установчих зборів в його руках зосереджувалися законодавча і виконавча влади. Українська Центральна Рада — це представницький орган різноманітних верств тогочасного суспільства. її вищим органом визнавалися Загальні збори (сесії). Загальні збори мали скликатися один раз на місяць, однак за увесь час роботи відбулося лише дев'ять сесій. З метою оперативного управління 8 квітня 1917 року Центральна Рада створила Комітет Центральної Ради. До нього входили Президія УЦР (голова та два заступники) та 17 членів. Комітет обирав голів комісій, котрі входили до складу УЦР, її секретарів, скарбника. Він готував проекти найважливіших політичних документів, ухвалював і проголошував їх від імені Центральної Ради. У червні-липні відбулася реорганізація Комітету. Він став називатися Малою Радою, кількість якої зросла до 56 осіб. Виконавчі функції покладалися на Генеральний секретаріат Української Центральної Ради, створений 15 червня 1917 року. Після проголошення III Універсалом Української Народної Республіки Генеральний секретаріат виконував обов'язки уряду України, а після ухвалення IV Універсалу був реорганізований у Раду Народних Міністрів. Важливою складовою структур УЦР були її численні постійні та тимчасові комісії. №51 Закони про громадянство від 2 - 4 березня 1918р. Законом про громадянство Української Держави від 2 липня 1918 року визначалася належність до українського громадянства. Запроваджувався так званий „нульовий варіант". Він передбачав визнання всіх російських підданих, котрі перебували в Україні на момент видання цього закону, громадянами Української Держави. Ті, хто вагався, мав рік на прийняття остаточного рішення. Подвійне громадянство заборонялося. №52 Закон про національну персональну автономію від 9 січня 1918 р. Центральна Рада при розробленні цього закону використала ідеї національно-персональної автономії, висунуті соціал-демократами Австрії, однієї з найбільш багатонаціональних держав світу. Модель національно-персональної автономії австрійських соціал-демократів дозволяла задовольнити інтереси особистості, нації та держави одночасно, не порушуючи територіальної цілісності держав та не перешкоджаючи прогресивним інтеграційним процесам. Цей вид автономії мав декілька назв. По-перше, її називають національно-персональною, як таку, що передбачає входження індивіда у ту чи іншу національну спільність на добровільних персональних засадах. По-друге, цю автономію ще називають екстериторіальною, оскільки вона не пов’язується жорстко з територією. І, по-третє, таку автономію іменують культурною, тому що її компетенція обмежується, зазвичай, сферою культури. №53 Гетьманат П. Скоропадського. Центральна влада та управління Української держави Одні вважать цю форму правління перехідною від парламентської до президентської республіки, інші — конституційною монархією, де актом конституційного характеру стали оприлюднені 29 квітня 1918 року „Закони про Тимчасовий державний устрій України". Саме в цьому документі з'являється змінена назва держави — Українська Держава. У гетьмана зосереджувалася вся повнота законодавчої та виконавчої влади. Він визнавався головнокомандувачем армії і військово-морського флоту. Представляв Українську Державу на міжнародній арені, здійснював помилування, міг переглянути вироки і припинити кримінальне переслідування, якщо останнє не порушувало законних інтересів громадян. Закон набирав чинності лише після затвердження його главою держави. Він затверджував і звільняв Раду Міністрів у повному складі. Передбачалося створення Сейму, однак закон про нього так і не був розроблений. Рада Міністрів здійснювала координацію та організацію діяльності центральних органів управління. її очолював Голова Ради Міністрів, який особисто формував склад Кабінету. Саме Рада Міністрів розробляла проекти законів, обговорювала їх на своєму засіданні і передавала на затвердження гетьману. Найвищою судовою інстанцією продовжував залишатися Генеральний суд, члени якого тепер призначалися гетьманом. №54 УНР періоду Директорії: центральні та місцеві органи влади та управління Законодавча і виконавча влада на останньому етапі Української революції зосереджувалася у Директорії Української Народної Республіки, їй належала судова та вища військова влада в країні. Директорія стала революційним органом з диктаторськими повноваженнями. Ще однією гілкою влади був - Трудовий Конгрес або його ще називають предпарламент, до складу якого було обрано представників від робітників, селян і трудової інтелігенції. На останньому засіданні 28 січня 1919 року Конгрес ухвалив "Закон про форму влади на Україні", яким вся влада передавалася Директорії "до скликання сесії Трудового Конгресу". Директорія отримала право приймати закони, які підлягали затвердженню на найближчій сесії Конгресу. У міжсесійний період мала працювати Президія Конгресу, функції якої взагалі не були окреслені. Інший документ, „Універсал Трудового Конгресу", передбачав створення при Директорії низки депутатських комісій. Кожна комісія мала контролювати діяльність одного або кількох міністерств. Саме Раді Народних Міністрів Директорія передавала законодавчі повноваження, зосередивши в себе функції верховної влади Республіки. Влада на місцях передавалася волосним, повітовим, губернським комісарам і отаманам, яких призначала Директорія. У деяких губерніях було відновлено діяльність дореволюційних органів міського і земського самоврядування — земські зібрання та земські управи і міські думи та міські управи. Майже скрізь діяли революційні ради робітничих і селянських депутатів. 24 червня 1919 року була затверджена інструкція "Про тимчасову організацію влади на місцях", у відповідності з якою волосний комісар призначався на посаду повітовим, повітовий — губернським. Останній затверджувався Міністром внутрішніх справ. Кандидатура губернського комісара подавалася на затвердження Директорії. Виконавчими органами на рівні повіту були комісаріати, а на рівні губернії — управління. На губернських комісарів покладався нагляд за виконанням розпоряджень центральної влади, організація мобілізаційних робіт, керівництво міліцією тощо. Він наділявся правом видавати обов'язкові постанови щодо охорони громадського порядку, здійснював загальне керівництво органами місцевого самоврядування. №55 Вищі та місцеві органи влади та управління ЗУНР 13 листопада Українська національна рада визначила конституційні засади новоствореної держави, ухваливши "Тимчасовий Основний закон". У ньому закріплювалося верховенство і суверенітет народу, який мав реалізуватися через представницькі органи, обрані на основі голосування за пропорційною виборчою системою. Виборчим правом наділялися всі громадяни держави, незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламенту — Сейму — вся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді, виконавчої — Державному секретаріатові. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому тлі (згодом тризуб), прапором — синьо-жовтий. Уряд ЗУНРу — Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким був сформований ще 9 листопада 1918 року. У його першому складі було 14 міністерств. Згодом структура і персональний склад уряду зазнали певних змін. У селах та містах ними визнавалися громадські та міські комісари, у повітах — повітові комісари. У Законі зазначалося, що надалі повітових комісарів призначатиме і звільнятиме державний секретар внутрішніх справ, якому підлягали повітові військові коменданти, коменданти жандармерії. Повітові комісари, в свою чергу, призначали громадських і міських комісарів. В усіх повітах належало обрати повітові національні ради, а у громадах і містах — громадські та міські ради. Для охорони громадського порядку у багатьох повітах і громадах обирали народну міліцію, у деяких — зберігали, оновивши її склад, жандармерію. №56 Судова система Української держави ( Гетьманат П. Скоропадського) 8 липня 1918р. гетьман затвердив Закон про створення Державного Сенату як „вищої в судових і адміністративних справах державної інстанції. В ньому визначалися структура Сенату, вимоги до сенаторів та порядок їхнього призначення. Державний Сенат поділявся на три Генеральні суди: адміністративний, цивільний та карний. Сенаторів уперше призначав гетьман, а пізніше вони обиралися самим Сенатом і затверджувалися главою держави. До кандидата пред'являлися наступні вимоги: наявність вищої юридичної освіти і не менше 15 років трудового стажу в судових органах, на адвокатській службі чи викладацькій роботі. Сенатору заборонялося займатися будь-якою іншою діяльністю, крім наукової та викладацької. Найнижчими судовими інстанціями продовжували залишатися мирові суди. №57 Судоустрій ЗУНР Державний секретаріат судівництва у лютому 1919 року розпочав докорінну перебудову судової системи. З цією метою вся територія держави була розділена на 12 судових округів і 130 судових повітів, у яких передбачалося обрати окружних і повітових суддів. Для національних меншин встановлювалася гарантована квота: поляки мали обрати 25 суддів, 17 — євреї. Окрім цього, Українська національна рада ухвалила низку інших законів, зокрема, про скорочення термінів стажування — з трьох років до двох; про тимчасове припинення (у зв'язку з умовами військового часу) діяльності суду присяжних; про запровадження у судочинство української мови, принципів гласності, змагальності, широкого демократизму, безумовного права звинуваченого на захист тощо. Для розгляду кримінальних справ законом Української національної ради 11 лютого тимчасово створено трибунали першої інстанції. Вони діяли в повітах у складі голови і двох членів. Вищою інстанцією з цивільних і кримінальних справ мав стати Вищий суд, а останньою — Найвищий державний суд. №58 Центральні та місцеві органи влади і управління УСРР за Конституцією 1919р. УСРР проголошувалася державою „трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства". Влада трудящих мала здійснюватися через Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Визначалися структура і компетенція вищих органів державної влади. Найвищим органом проголошувався з'їзд Рад, а в період між з'їздами діяв ВУЦВК, який утворювався з'їздом і звітував перед ним. Повноваження Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не були чітко розмежовані. Кожен із центральних органів влади отримав право видавати закони, що суперечило азбуці демократії. Конституція визначила також структуру, компетенцію та порядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів й обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми. №59 Судова реформа в УСРР 1922р. ------- 60. Основні принципи виборчої системи УСРР за Конституціями 1919 і 1929рр. К |
Схожі:
| Урок з історії середніх віків 7клас Тема: Людина середньовіччя Дидактична: З'ясувати, що представляла з себе людина середньовіччя, я складались її стосунки з природою, яким було населення в цілому,... |
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст до н е в Стародавній Індії,... |
| Що являли собою Олімпійські ігри у стародавній Греції? У якому виді спорту змагалися атлети під час проведення перших Олімпійських ігор? |
СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ Семінар Загальна характеристика культури Середньовіччя. 2 год Високе (Класичне) Середньовіччя від X-XI століть до приблизно XIV століття. Характеристика періоду |
| Дмитро Комаров повернувся з Індонезії: побував в кратері живого вулкану,... Дмитро Комаров повернувся з Індонезії, де знімав новий сезон програми "Світ навиворіт". Подорож тривала 4 місяці. За цей час Дмитро... |
Календарно-тематичне планування з української літератури (7 кл.) І семестр Вступ. Художній твір як явище мистецтва, новий ірреальний світ, створений письменником |
| За його понтифікату папство досягло найвищої могутності в часи Середньовіччя.... У православній церкві відомий як Григорій Двоєслов. Справив найбільший вплив на церкву раннього Середньовіччя. Заснував півчі школи,... |
Термін «бальні» відноситься до парних непрофесійних світських танців,... Ці танці дуже сильно видозмінювалися, будь-яка епоха європейської історії — відродження, класицизм, романтизм — породжувала своєрідний... |
| Цікаві факти про школу Школа, виявляється, дуже давня. Слово «школа» походить від грецького слова «сколе», що означає «дозвілля». Таких шкіл, які ми звикли... |
Первісна (переоціне- на) вартість |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua