Виховна година
Подорож Т.Шевченка по Поділлі та Волині
Ведуча: Т.Шевченко, його слова завжди поміж нас – від першого і до останнього рядка віщої книги «Кобзаря».
У ньому перші наші, не позичені, а власні знання історії краю й душі народу, його любові, і вистражданих дум, і віри в добро й незнищенність душі людської.
Учень: У кожного свій Шевченко. Наш – ще й на отчій землі – Поділлі і Волині. Ми пишаємося тим, що великий син України побував у нашому краї, наша земля надихала його на написання ряду творів, створення яскравих образів.
Учениця: У 1843 році для виявлення, збирання і публікації історичних документів і старожитностей, збирання відомостей і фіксації пам'яток старовини, організації і здійснення археологічних розкопок, публікації результатів досліджень при київському, подільському і волинському генерал-губернаторові була створена Тимчасова комісія, частіше відома під назвою Київської Археологічної комісії.
У цю наукову установу в березні 1845 року в званні некласного художника був затверджений Тарас Григорович Шевченко.
Учень: Він цілком задовольняв Комісію як співробітник для замалювання історичних, археологічних та інших пам'ятних записів легенд і переказів.
Шевченко активно включився в роботу комісії та за її дорученням відвідав більшість губерній України – Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільську та Волинську, обстеживши та змалювавши велику кількість найрізноманітніших різночасових пам'яток історії та культури, особливо археологічних та мистецьких . Відомості і згадки про них, їх описи і зображення він залишив у багатьох своїх творах, зокрема повістях «Музикант», «Наймичка», «Варнак», «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Княгиня», «Близнецы», «Щоденнику», «Археологічних нотатках», листуванні та малюнках.
Учениця: 21 вересня 1846 року Шевченко одержав від київського генерал-губернатора розпорядження такого змісту:
«Г. сотруднику временной комиссии для разбора древних актов Шевченка. Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской, Волынской губернии и постараться собрать следующие сведения:
1-е О народних преданиях ,местных повестях, сказаниях, песнях и всему, что Вы узнаете, составить описание, а песни, рассказы и предания сколько можна списать в том виде, как они есть.
2-е О замечательных курганах и урочищах, где и в каком месте они есть и какие на счет собственно их существуют на месте предания и рассказы, а также и исторические сведения. С этих курганов снять эскиз на счет их формы и величины и описать каждый по собранным сведениям.
3-е Осмотреть замечательные монументальне памятники и древние здания и составить им описание, чтобы можно было распорядиться снять с них в будущем году рисунки. Если бы где Вы имели возможность достать какие-либо древности, письменне грамоты и бумаги, то таковые доставить ко мне, или узнав, где они находяться, и о том донести.
4-е Кроме сего, оправитесь в Почаевскую Лавру и там снимите: а) общий наружный вид Лавры; б) внутренности храма; в) вид на окресности и террасы.
Все собранные Вами сведения, описания и рисунки по возвращении Вашем в Киев представить ко мне.
Подорожную и примерно на прогоны и кормове 150 руб. серебром при расходной тетради Вы получите из моей канцелярии.
Генерал-губернатор Д. Бибиков»
Учениця: Одержавши необхідні документи для себе і місцевих властей, митець, не затримуючись, вирушив у милий його серцю волинський «богом благословенний край» і прекрасне Поділля.
Як вважають дослідники, маршрут його лежав на так званому Великому подільському трактові з Києва на Поділля через Віту-Поштову, Васильків, Гребінку, Білу Церкву, Сквиру, Липовець Брасав, Кирилівці, Нову Ушицю, Соснівку, Рахнівку до Кам'янця-Подільського.
«Нужно мне было сьездить в Каменец-Подольский, и я Трохима взял с собой, а чтобы занять его чем-нибудь в дороге, я дал ему чистую тетрадку и велел записывать все, что случится во время дороги, начиная с названия почтових станций, сел, городов и рек».- пише Кобзар у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».
На жаль, тут згадується лише перший пункт після Києва, в якому побували подорожні, - станція Віта.
Учениця: Їдучи до Кам'янця-Подільського, десь поблизу Могилева-Подільського, по дорозі до Нової Ушиці, Шевченко побачив Дністер з його скелястими берегами, про який згадує на засланні в поезії «Меж скалами, неначе злодій»:
Меж скалами, неначе злодій,
Понад Дністром іде вночі
Козак і дивиться йдучи
На каламутну темну воду,
Неначе ворогові в очі…»
В губернському центрі Поділля Кам'янці-Подільському Шевченко не лише знайомився з його численними середньовічними архітектурними спорудами, а й збирав перекази і пісні, за його словами «про славного лицаря» селянського ватажка Устима Кармелюка, ім'я якого тісно пов'язане з цим старовинним подільським містом.
Під час подорожі по Поділлі та Волині Шевченко записав рядки невідомого варіанта пісні про Кармелюка, а також інші зразки народної творчості. Шевченко уважно записував усе, що бачив і чув. Багато йому допомагали знайомі.
Учень: Учитель географії Кам'янець-Подільської міської чоловічої гімназії Петро Чуйкевич записав до альбому Шевченка народні пісні: «Пливе щука з Кременчука», «Зійшла зоря із вечора», «Ой, Кармелюче, по світу ходиш». Під останньою піснею рукою Шевченка зазначено: «Кам'янець. 1846 літа 3 октября. От Петра Чуйкевича». Ця зустріч з Чуйкевичем є, на жаль, одним свідченням про перебування Шевченка у місті над Смотричем.
У Кам'янці-Подільському поет перебував десь між 2 і 7 жовтня1846 року. 2 жовтня подільський архієпископ надіслав до Археологічної комісії повідомлення про те, що він розпорядився сприяти Шевченкові у виконанні ним завдань комісії, а 7 жовтня цивільний губернатор Кам'янця-Подільського у листі до київського генерал-губернатора повідомляє про те, що він зробив все для виконання Шевченком завдань археологічної комісії.
Учениця: З документів, які збереглися, випливає, що наступним після Кам'янця-Подільського пунктом подорожі Шевченка на Поділлі і Волині був Почаїв. Проте, щодо маршруту цієї подорожі є різні гіпотези.
Одні дослідники вважають, що перш ніж вирушити на Волинь, йому потрібно було потрапити до її центру Житомира, щоб передати керівникам губернських властей розпорядження генерал-губернатора і засвідчити себе перед ним. Дослідники припускають, що його маршрут з Кам'янця-Подільського до Житомира йшов через Ярмолинці, Проскурів, Меджибіж, Летичів, Хмільник, Бердичів і Кодню. За іншою гіпотезою, Шевченко з Кам'янця-Подільського вирушив безпосередньо до Почаєва, спочатку через Ярмолинці і Проскурів, а потім вже через волинські міста Старокостянтинів та Ізяслав, які також мають середньовічні відомі пам'ятки і пов'язані з важливими історичними подіями. До речі, у повісті «Варнак» Шевченко згадує місто Заслав (Ізяслав).
Учень: Перебуваючи на Поділлі і Волині, Шевченко звернув увагу на велику кількість замків та палаців і протиставив їх великій кількості курганів (могил) у Придніпров'ї, розглядаючи ті й ті, як свідків різної історичної долі окремих частин однієї і тієї ж землі – України. В повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» він писав: « На полях Волыни и Подолии вы часто любуєтесь живописними розвалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как, например, В Остроге и Корце». Про що ж говорять ці похмурі свідки минулого? «О деспотизме и рабстве! О холопах и магнатах! Могила или курган на Подолии и Волыни - большая редкость. По берегам же Днепра, в губерниях Киевской или Полтавской, вы не пройдете и версты поля, не украшенной высокой могилой, а иногда и десятком могил. И не увидите ни одной развалины на пространстве трех губерний… Что же говорять пыливому потомку эти темне могилы на берегах Днепра и грандиозные руины дворцов и замков на берегах Днестра? Они говорять о рабстве и свободе. Бедная, малосильная Волынь и Подолия, она охраняла своих распинателей в неприступних замках и роскошных палатах. А моя прекрасная, могучая, вольнолюбивая Украина (Поднепровье) туго начиняла своим вольным и вражим трупом неисчислимые огромные курганы. Они своей славы на поталу не давали, ворога под ноги топтали. Вот что значит могилы и руины. Но напрасны грустны и унылы ваши песни, задумчивые земляки мои. Их сложила свобода, а пила тяжкая одинокая неволя»
Учениця: Закінчує ж митець свої роздуми певним і логічним висновком про те, що незважаючи на деякі відмінності пам'яток окремих районів України, належать вони одному населенню, одному народові, історична доля окремих частин якого була різною.
«Од берегов тихого Дона до кременистих берегов быстротекущего Днестра одна почти земля, одна речь, один быт, одна физиология народа, даже и песни одни и те же. Как одной матери дети. А минувшая жизнь этой кучки задумчивых детей великой славянской семьи не одинакова».
Вчитель: Подорож 1846 року допомогла великому Кобзареві ще більше вивчити свій край і народне життя, глибше зрозуміти прагнення народу, набратися наснаги з джерел народної творчості.
|