Шашкевич Маркіян Семенович (1811 1843) -український письменник, культурно-громадський діяч

Скачати 194.05 Kb.

Назва	Шашкевич Маркіян Семенович (1811 1843) -український письменник, культурно-громадський діяч
Дата	10.12.2013
Розмір	194.05 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Література > Документи

Шашкевич Маркіян Семенович (1811 - 1843) -український письменник, культурно-громадський діяч.

Зачинатель нової української літератури в Західній Україні. Закінчив 1838 р. Львівську духовну семінарію, був слухачем Львівського ун-ту. Очолив літературний гурток прогресивної молоді «Руська трійця». За його ініціативою вийшов альманах «Русалка Дністровая” (1837). Виступав проти запровадження для українського письма польського алфавіту.

Шевченко Тарас Григорович (1814 - 1861) - український поет, художник, мислитель. Народився в сім'ї селянина-кріпака, наймитував. У 1832 р. Шевченко був відданий у науку до художника

В. Ширяєва в Петербурзі, в 1838 р. викуплений з кріпацтва і прийнятий до петербурзької Академії мистецтв, де став учнем К. Брюллова. В 1845 р. здобув звання художника. Повернувся в

Україну. Працював у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У 1846 р. вступив до Кирило-Мефодіївського товариства,

очолив його ліве крило. Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства в 1847 р. Шевченка було заарештовано. За вірші, в яких поет закликав до повстання й повалення самодержавства, його було заслано в солдати в Оренбурзький окремий корпус. В 1857 р. звільнено з заслання. Помер Шевченко у своїй майстерні в Петербурзі. В травні

1861 р. прах його перевезено в Україну, до Канева, поховано на Чернечій (тепер Тарасова) горі.

Хоткевич Гнат Мартинович (літературний псевдонім - Гнат Галайда; 1877 - 1938) - письменник, актор, мистецтвознавець, режисер. Організував 1895 р. на Харківщині селянський театр, у 1901 р. - перший український робітничий театр у Харкові та в 1907 р. - Гуцульський театр у с. Красноїлові (тепер Івано-Франківської. обл.). Автор історичних художніх творів, у яких відобразив антифеодальну та національно-визвольну боротьбу українського народу (п'єси «Довбуш» і «Гуцульський рік», драматична тетралогія «Богдан Хмельницький», роман «Берестечко», повісті «Камінна душа» та «Довбуш»), наукових розвідок про Г. Сковороду, Т. Шевченка, Ю. Федьковича, О. Кобилянську, про українську музику і театр. Перекладач творів зарубіжних класиків.

Українка Леся (справжнє прізвище - Косач-Квітка Лариса Петрівна; 1871 - 1913) - поетеса і громадська діячка.

Здобула глибоку і різнобічну освіту. Знала бл. 10 мов. На формування літературно-естетичних поглядів Л. Українки великий вплив мав М. Драгоманов. Успішно працювала в різних жанрах літератури. Виступала як поетеса, драматург, прозаїк, перекладач, публіцист, літературний критик. За художньою силою поезії Українки стоять на рівні кращих світових зразків і продовжують традиції Т. Шевченка, І. Франка. Новим явищем в українській драматургії стали написані протягом 1896 - 1913 рр. твори «Кассандра», «В пущі», «Камінний господар» та ін., в яких виражено актуальні філософські і морально-етичні проблеми. Вершина художньої майстерності Українки - драма-феєрія «Лісова пісня» (1911), яка утверджує людську мрію, високі почуття, перемогу краси над бездуховністю.

Франко Іван Якович (1856 - 1916) - письменник, поет, учений, публіцист, громадський діяч. Продовжувач традицій Т. Шевченка у творчості і громадській діяльності. За пропаганду ідей вітчизняної революційної демократії зазнав переслідувань і арештів. Автор збірок творів політичної («З вершин і низин», «Іван Вишенський», «Мойсей»), філософської та інтимної («Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби») лірики. Драматичні твори: «Сон Святослава», «Учитель», «Кам'яна душа» та ін., соціальна драма «Украдене щастя». Праці з історії та теорії літератури, історико-публіцистичні праці, про життя і побут робітників і селян Сх. Галичини тощо. Наукові праці з економічної теорії та аграрного питання.

Тесленко Архип Юхимович (1882 - 1911) - письменник. Виступав проти самодержавства, розвінчував Державну думу. Зазнав утисків з боку царського уряду. Справжнього визнання набув у жанрі реалістичного оповідання («Хуторяночка», «Школяр», «Син» та ін.). Найвидатнішим твором Тесленка є повість «Страчене життя» (1911) про знівечену долю обдарованої сільської жінки. Кореспонденції Тесленка до київських газет «Рада» та «Село» спрямовані проти глитаїв, царських урядовців, місцевої влади.

Тобілевич Іван Карпович (літературний псевдонім - Карпенко-Карий; 1845 - 1907) —драматург, актор, режисер, театральний діяч. Один з організаторів і режисер аматорського гуртка в Єлизаветграді (1865). Як драматург виступив на початку 80-х років. Автор сатиричних комедій «Сто тисяч» (1890), «Хазяїн» (1900); реалістично-побутових драм «Бурлака» (1883), «Наймичка» (1885), «Безталанна» (1886); п'єс на історичні теми «Бондарівна» (1884), «Савва Чалий» (1899). З 1878 р. - учасник Єлизаветградської громади. Як актор виступав у трупах М. Старицького (1883 - 1884), М. Садовського (1888 - 1890), один з керівників трупи П. Саксаганського (1890 - 1907).

Старицький Михайло Петрович (1840 - 1904) - письменник, театральний і культурно-громадський діяч, учасник Старої громади. Разом з М. Лисенком 1872 р. організував у Києві аматорський гурток. З 1883 р. - директор трупи М. Кропивницького, у 1885 р. очолив власну трупу. Директор і режисер трупи М. Садовського (1892 -1897). Автор історичних драм «Богдан Хмельницький» (1887), «Маруся Богуславка» (1897),«Остання ніч» (1899) та ін., трилогії «Богдан Хмельницький» (1894 - 1897). Один із засновників музичного жанру в українському театрі.

Стеценко Кирило Григорович (1882—1922) —композитор, диригент, педагогічну музичну освіту здобув у Київському музичному училищі та Музично-драматичній школі М. Лисенка. Викладав у Києві, Білій Церкві. Працював у музичному відділі Міністерства освіти (1917—1919). Твори: опери «Кармелюк» (не закінчена), «Іфігенія в Тавриді» (1922), дитячі опери «Лисичка, Котик і Півник» (1910), «Івасик-Телесик» (1911); музика до вистав «Сватання на Гончарівці»

(1909), «Гайдамаки» (1919) тощо, кантати, хори, обробки народних пісень, літургії, церковні хори, рецензії, навчально-методичні праці.

Сковорода Григорій Савич (1722—1794)—філософ, поет, просвітитель—гуманіст. Навчався у Києві. Викладав у Переяславському та Харківському колегіумах. Останні 25 років життя мандрував по Україні, пропагуючи свої філософські погляди. Зміст людського буття бачив у самопізнанні. Засуджував кріпацтво. У майбутньому суспільстві вважав необхідними відносини братерства і любові. Засуджував всілякі спроби розпалювання ворожнечі між народами. Щастя людини вбачав у праці, яка відповідає її природним нахилам. Головний педагогічний принцип Сковороди— розвиток природних здібностей людини. Автор багатьох філософських праць, віршів, байок, пісень тощо.

Пестель Павло Іванович (1793 - 1826). Очолив декабристський рух в Україні. Уклав программу Південного товариства під назвою «Руська правда», яка передбачала усунення монархії,

кріпосного права та встановлення республіканського ладу. Разом з тим послідовно виступав проти федерації народів Російської імперії, заперечував право на самовизначення

неросійських народів, негативно ставився до ідеї незалежності України. Страчений разом з іншими керівниками декабристів у Петропавловській фортеці.

Петлюра Симон Васильович (1879—1926)—один із лідерів Революційної української партії (РУП), яку в 1905 р. було перейменовано на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Секретар (міністр) Генерального Секретаріату у військових справах Центральної Ради (1917), у

квітні—грудні 1918 р.— голова Київського губернського земства і Всеукраїнського союзу земств, один з організаторів Директорії і головний отаман військ УНР, з лютого 1919 р.—голова уряду України—Директорії. У 1920 р. емігрував до Польщі, в 1924—до Парижа.

Пимоненко Микола Корнилович (1862—1912) —

український живописець. Закінчив 1882 р. Київську рисувальну школу і 1884 р.—петербурзьку Академію мистецтв. Твори: «Весілля в Київській губернії» (1891), «Ворожіння» (1893), «Гопак» (1910) та ін.

Міхновський Микола (1873—1924)—політичний та

громадський діяч. Закінчив юридичний ф-т Київського ун-ту. Промова Міхновського на Шевченківському святі 1900 р. у Полтаві і Харкові, надрукована у Львові під назвою «Са-

мостійна Україна», стала програмою Революційної української партії (РУП) у перший період її діяльності. В 1917 р.—член Центральної Ради та Генерального військового комітету,

один з ініціаторів організації українського війська. Ідеолог державної самостійності України

Нечуй-Левицький Іван Семенович (справжнє прізвище — Левицький; 1838—1918) — письменник, етнограф, літературний критик. У 1865 р. закінчив Київську духовну академію. Викладав у Полтавській духовній семінарії. Започаткував в українській літературі жанр соціальної повісті

й роману, створив галерею образів представників різних верств українського населення.

Максимович Михайло Олександрович (1804 - 1873)

історик, етнограф, ботанік, поет.

Родом з Черкащини. Перший ректор Київського ун-ту

(1834 - 1835). Один із засновників вітчизняної ботаніки. Його збірки «Малоросійські пісні» (1827), «Українські народні пісні» (1834), «Збірник українських пісень» (1849) поклали по-

чаток українській фольклористиці. Автор досліджень з історії Київської Русі, історії козацтва. Поет. Створив етимологічний

українській правопис, так звану «максимовичівку».

Маркевич Микола Андрійович (Маркевич; 1804—

1860)—історик, письменник і етнограф. Автор

«Історії Малоросії», що охоплює події з давніх

часів до кінця XVIII ст.; праць з етнографії.

Науковий інтерес становить зібрана Маркевичем колекція

документів з історії України XVII—XVIII ст.

Мирний Панас (справжнє прізвище — Рудченко;

1849—1920) —письменник. Світогляд і літературно-естетичні погляди сформувалися під впливом творчості Т. Шевченка та народництва 70-х років ХІХ ст. У романі «Хіба ревуть воли, як

ясла повні?» (1880, у співавторстві з І. Я.Рудченком) змальовано історію українського села, відображено протест селян протии соціального гноблення.

Лисенко Микола Віталійович (1842—1912)—композитор, основоположник української класичної музики, етнограф. Закінчив 1865 р. Київський ун-т; у 1867— 1869 рр. навчався в Лейпцігській консерваторії, в 1874— 1876—у М. Римсько-

го-Корсакова в Петербурзькій консерваторії. У 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Автор опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», «Наталка Полтавка», опер для дітей — «Коза-дереза», «Пан Коцький»,

«Зима і Весна», оперети «Чорноморці». Своїми

інструментальними творами Лисенко започаткував інструментальні жанри української музики. Написав дослідження, присвячені народній музиці.

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 - 1897) - історик, письменник, етнограф. У 1837 – 1839 рр. навчався у Київському університеті. Був членом Кирило-Мефодіївського товариства, належав до його ліберального крила. У працях Куліша з історії козаччини простежується його критичне ставлення до антифеодального козацько-селянського руху та діячів, що сприяли зближенню України з Росією. В літературній діяльності Куліш використовував засоби романтизму та «етнографічного реалізму». Заснував друкарню в Петербурзі, де видавав твори українських письменників, працював у журналі «Основа». Створив оригінальний український правопис («кулішівка»).

Коновалець Євген (1891-1938) – полковник Української галицької армії (УГА), голова проводу ОУН (1929 - 1938). Представляв студентство в ЦК Української національно-демократичної партії. У 1917 р.- один з організаторів куреня, полку, дивізії, корпусу січових стрільців. Влітку 1921 р. керував Українською військовою організацією (УВО) у Львові. З грудня 1922 р.- в еміграції, ініціатор створення українських

організацій соборного характеру у Франції, Німеччині, Австрії.

Костомаров Микола Іванович (1817—1885) —історик, письменник, публіцист. Закінчив Харківський ун-т, викладав у Київському ун-ті. Один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства (1846), автор його програмних документів. У 1859—1862 рр.—професор Петербурзького ун-ту. Автор праць з української історії («Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа та мазепинці», «Гетьманство Виговського» та ін.),

дослідження «Русская история в жизнеописаниях ее важнейших деятелей», а також драм («Сава Чалий», «Переяславська ніч»), поезій. Займався українською етнографією.

Котляревський Іван Петрович (1769—1838)—письменник, громадський діяч. Народився і працював у Полтаві. У 1818—1821 рр.—директор Полтавського театру. Підтримував зв'язки з декабристськими колами. Його іронічно-комічна поема

«Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою, яким закладалися основи сучасної літературної мови. П'єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» (1819) започаткували нову українську драматургію і увійшли до репертуару національного театру.

Капніст Василь Васильович (1758, за ін. даними, 1757—1823) —поет і громадський діяч. Походив з дворянської родини. Був на військовій службі, потім — предводитель дворянства, гене-

ральний суддя Полтавської губернії Один з лідерів опозиційного руху українського дворянства проти ліквідації автономії України. 1788 р. подав Катерині II проект про поновлення козацьких полків (використаний Г. Потьомкіним при створенні Чорноморського війська). 1791 р. Капніст звертався до прусського уряду з пропозицією про допомогу в разі повстання в Україні проти Російської імперії.

Каразін Василь Назарович (1773—1842) — учений,

винахідник, освітній і громадський діяч. Народився на Харківщині, освіту здобув у пансіоні в Харкові та гірничому ін-ті в Петербурзі. Був близький з О. М. Радищевим. Каразін— ініціатор створення ун-ту в Харкові (1805). Для поширення на-

укових знань заснував «Філотехнічне товариство» (1811—1818). За критику політики царського уряду ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці (1820—1821), потім висланий під нагляд поліції у с. Кручик, де заснував хімічну лабораторію,

метеорологічну станцію, відкрив народну школу; намагався полегшити становище селян. Автор багатьох винаходів та наукових праць з кліматології, сільського господарства, гірничої справи, конструювання сільськогосподарських машин тощо.

Кармалюк (Кармелюк) Устим Якимович (1787—

1835) - ватажок селянського антикріпосницького руху. Народився на Вінниччині в сім'ї кріпака. Очолив селянський повстанський рух, що в 1814—1828 рр. охопив кілька повітів

Подільської губ. В 1830—1835 рр. повстання поширилося на Київщину та Бессарабію. У ньому брали участь бл. 20 тис. селян. Загони Кармелюка чинили напади на поміщицькі маєтки. Чотири рази Кармелюка засуджували до каторжних робіт у Сибіру, але кожного разу йому вдавалося тікати. Убитий із засідки в с. Шляхові Коричинці (Хмельницька

обл.).

Катерина II Олексіївна (Софія - Фредеріка - Августа Ангальт - Цербстська; 1729 - 1796) - російська імператриця (1762 - 1796). Прийшла до влади в результаті палацового перевороту, усунувши свого чоловіка Петра III. У внутрішній політиці захищала інтереси дворянства. За Катерини II ліквідовано залишки політичної автономії України. 1764 р. - скасовано гетьманщину, 1765 р. - розформовано реєстрові козацькі полки, 1775 р. - зруйновано Запорозьку Січ. Особисто віддавала накази про придушення Коліївщини та Турбаївського повстання (1789 -1793). Катерина II проводила активну зовнішню політику. В результаті поділів Польщі (1773, 1793, 1795) до Російської імперії приєднано Правобережну Україну, в ході російсько-турецьки х війн (1768 - 1774, 1787 - 1791) - південноукраїнські землі та Крим.

Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович (справжнє прізвище - Квітка; 1778 - 1843) - письменник, громадський діяч. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинский вестник» (1816 - 1817). Вихід двох книжок «Малоросійських повістей» (1834 - 1837) знаменував початок нової української художньої прози. К.-О. - один із засновників жанру соціально-побутової комедії в українській драматургії (п'єси «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»). Своєю творчістю Квітка-Основ”яненко сприяв формуванню нової української літератури та літературної мови.

Кобилянська Ольга Юліанівна (1863—1942) —українська письменниця демократичного напряму. В ранніх творах «Людина», «Царівна», «Він і Вона» та ін. письменниця відстоювала право жінки на рівність, повноцінне духовне життя. Повість «Земля» (1912) вважається одним з кращих у світовій літературі творів про селянство і землю. У 1915—1923 рр. створила ряд оповідань, спрямованих проти імперіалістичної війни. Влітку 1941 р. виступила із статтями

проти фашистської агресії. Тільки смерть врятувала Кобилянську від військово-польового суду (через хворобу письменниця залишилася в окупованих Чернівцях). У своїй творчості Кобилянська розвивала кращі традиції народності, реалізму та демократизму в українській літературі XX ст.

Заболотний Данило Кирилович (1866—1929) —український мікробіолог та епідеміолог, акад. АН України з 1922 р., у 1928—1929 рр.— її президент. У 1891 р. закінчив Новоросійський в Одесі, у 1894 р.— Київський університет. В

1919—1923 рр.—ректор Одеського мед. інституту, де організував першу в світі кафедру епідеміології. З 1929 р.— директор організованого ним у Києві Інституту мікробіології та епідеміології (нині Ін-т мікробіології і вірусології АН України ім. Д. К. Заболотного).

Єфремов Сергій Олександрович (1876—1937) —український учений, державний і громадський діяч. Народився в с. Пальчику на Черкащині. Закінчив Київський університет. У 1905—1907 рр. перебував в Українській радикальній партії, згодом став одним з ініціаторів створення «Товариства українських поступовців» (ТУП). У червні 1917 р. після реорганізації ТУП в Українську партію соціалістів-федералістів став її головою. Одночасно в Центральній Раді виконував обов'язки секретаря з національних справ. Після жовтня 1917 р. повернувся донаукової діяльності. Автор фундаментальної праці «Історія українського письменства», монографій про творчість І.Франка, Марка Вовчка, Тараса Шевченка. Брав участь у створенні Всеукраїнської академії наук. Заарештований 1930 р. за сфабрикованим звинуваченням. Отримав вищу міру покарання, яку замінили каторгою. Загинув, очевидно, у 1937 р.

Драгоманов Михайло Петрович(1841—1895)—публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Закінчив 1863 р. історико-філологічний факультет Київського університету, з 1864 р.— його приват-доцент, з 1870 р.—доцент. Редагував газету «Киевский телеграф», керував прогресивним крилом київської Старої громади. Після звільнення у 1875 р. з університету за політичну неблагонадійність 1876 р. емігрував у Швейцарію, де створив своєрідний осередок політичної еміграції, який був центром української думки за кордоном протягом наступних двадцяти років. Заснував у Женеві вільну українську друкарню (1878— 1882), де видав збірник статей «Громада», журнал «Громада» (разом з С. Подолинським і М. Павликом), заборонені царизмом твори Т. Шевченка, П. Мирного та ін. Політичним ідеалом Драгоманова була федеративна держава, в якій домінували б адміністративний децентралізм та культурно-національна автономія і розвивались інтернаціональні політичні, економічні та культурні зв'язки. Автор праць з історії України, збірок «Історичні пісні малоруського народу».

Грінченко Борис Дмитрович (літературні псевдоніми — Василь Чайченко, П. Вартовий, Б. Вільхівський та ін.; 1863—1910) - письменник, педагог, літературознавець, лексикограф, етнограф. Історик, публіцист, видавець, громадсько-культурний діяч. З 1902 р. жив і працював у

Києві. Редактор української щоденної газети «Громадська думка», журналу «Нова громада». В 1904 р. виступив одним з організаторів Української радикальної партії (УРП). У

1906—1909 рр.—голова товариства «Просвіта». Грінченко

упорядкував і видав «Словарь української мови» (1907—1909), видав три томи «Етнографічних матеріалів». Писав підручники, педагогічні розвідки.

Грушевський Михайло Сергійович (1866 - 1934) - історик, літературознавець, письменник, публіцист, організатор української науки. Президент УНР. Закінчив 1890 Київський університет. З 1897 - голова Наукового товариства імені Шевченка, яке очолював до 1914 року. У 1898 - 1907 - редактор «Записок Наукового товариства

імені Шевченка», член редакції журналу «Літературно-науковий вісник». Засновник і голова Українського наукового товариства (1907). Грушевський заснував (1908) Товариство українських поступовців (ТУП). З березня 1917 р.—голова Центральної Ради та її виконкому. З квітня 1918

р.—Президент УНР. За Гетьманщини перебував у підпіллі. У 1919 р. емігрував за кордон (Прага, Берлін, Відень, Женева, Париж). У 1924 р. повернувся в Україну. Очолив кафедру історії України та історичний відділ ВУАН. З 1929 р.— академік АН СРСР. На початку 30-х років Грушевський був звинувачений у керівництві «Українським національним центром» і заарештований. Похований у Києві, на Байковому цвинтарі. Грушевський - автор багатьох наукових праць.

Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813- 1873) - композитор, оперний співак, актор, драматург. Навчався в Київській духовній семінарії, з 1838 р. - в Петербурзі. Автор першої української опери "Запорожець за Дунаєм", музики до водевілю "Ніч на Івана Купала".

Головацький Яків Федорович (1814—1888)—поет, етнограф, історик, фольклорист і педагог. З 1849 р.— професор, у 1864—1866 рр.—ректор Львівського університету. Разом з М. С. Шашкевичем та І. М. Вагилевичем входив до прогресивного літературного гуртка «Руська трійця», що видав альманах «Русалка Дністровая» (1837). Найважливішою працею є збірник «Народні пісні

Галицької і Угорської Русі»(1878).

Винниченко Володимир Кирилович (1880 - 1951) - український письменник, політичний діяч. Навчався в Київському університеті. За нелегальну політичну діяльність був виключений і ув'язнений. У 1907 - 1914 рр. - в еміграції. З 1907 р. - член ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії. Винниченко - один з організаторів Центральної Ради, заступник голови Центральної Ради, голова Генерального секретаріату і генеральний секретар внутрішніх справ (1917 - 1918). Із серпня 1918 р. - голова «Українського національного союзу». Організатор антигетьманського повстання. В лис-

топаді 1918 - лютому 1919 рр. - голова Директорії. В 1919 р. емігрував. У 1920 р. після повернення в Україну В. було прийнято до КПб)У, введено до складу ЦК і призначено членом ВУЦВК, заступником голови Раднаркому та наркомом закордонних справ республіки. Проте невдовзі він вийшов з партії і уряду. З 1920 р. в еміграції. Присвятив себе літературній діяльності. В еміграції написав соціально-психологічні драми «Закон», «Великий секрет», «Пророк», «Над» та ін. 1920 р. у Відні надруковано тритомну книжку Винниченка «Відродження нації», в якій розповідається про надзвичайно складні та суперечливі політичні події в Україні в 1917 - 1919 рр. Під час другої світової війни був в'язнем концтабору на території Франції. У повоєнні роки займався живописом (понад 100 творів)

Вагилевич Іван Миколайович (1811 - 1866)-

український поет, філолог, етнограф, громадський діяч. Закінчив Львівську духовну семінарію. Один з організаторів «Руської трійці». В альманасі «Русалка Дністровая»

опублікував поезії «Мадей» та «Жулин і Калина» (1837), пройняті визвольними мотивами. Автор «Заміток о руській літературі» (1848), де зробив огляд українського письменства, перекладу українською та польською мовами «Слова о полку Ігоревім». У 1848 р. приєднався до анти-

австрійської політичної організації «Руський собор». Зазнав переслідувань з боку австрійських властей та уніатської церкви

Васильківський Сергій Іванович (1854 - 1917)-

живописець. Навчався 1876 -1885 рр. у петербурзькій Академії мистецтв, удосконалював майстерність у Франції. З 1888 р. жив у Харкові. Автор пейзажів і жанрових картин про героїчне минуле українського народу («Сутичка запорожців з татарами», «Козаки в степу»). Разом із М. Самокишем підготував альбоми «З української старовини» (1900), «Мотиви українського орнаменту» (1912).

Вернадський Володимир Іванович (1863 - 1945) -

основоположник геохімії, біогеохімії, радіогеології, перший президент АН України (1918 - 1921). Ідеї Вернадського лягли в основу нових напрямів у геології, мінералогії, гідрогеології. Праці Вернадського зберігають сучасність у вирішенні проблем навколишнього середовища та екології.

Беретті - архітектори, представники класицизму. Академіки петербурзької Академії мистецтв. Вікентій Іванович Беретті (1781 - 1842). Спорудив у Києві головний корпус університету (1837 -1842), будинок інституту шляхетних дівчат (1839 - 1843), обсерваторію. Олександр

Вікентійович Б. (1816 - 1895) - син. Спорудив у Києві будинок колишнього пансіону Левашової (50-ті роки XIX ст., тепер Президія АН України), анатомічний театр (1851 - 1853), першу Київську гімназію (1852, тепер гуманітарний

корпус університету). Співавтор проекту Володимирського собору (1850 - 1896).

Білозерський Василь Михайлович (1825 -1899)-

громадський діяч. У 1845 р. брав участь в

організації Кирило-Мефодіївського братства, у

1848 р. засланий до Петрозаводська. В 1861 -

1862 рр.- редактор першого українського

щомісячного журналу «Основа». Активний член

гуртка петербурзьких українців.

Багалій Дмитро Іванович (1857-1932) - український історик і громадський діяч; закінчив 1880 р. Харківський університет. Учасник Старої громади, Харківської громади. Приват-доцент (з 1883 р.), професор (з І887 р.), ректор (у 1906 - 1910 рр.) Харківського університету; 3 1919 р.- академік АН України. Автор праць з історії Слобідської, Лівобережної і Південної України.

Антонович Володимир Боніфатійович (1834 - 1908) - український історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в м. Махнівці Київської губернії. Закінчив медичний та історико-філологічний факультети Київського

університету. Один з організаторів Київської громади, В 1863- 1880 рр.- головний редактор Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві; з 1878 р.- професор Київського університету, з 1881 р. - голова Історичного товариства Нестора - літописця. Автор праць з історії,

археології та етнографії України. Вивчав українське козацтво, Коліївщину, міста, старожитності України.

Аркас Микола Миколайович (1853 - 1909) - український історик, композитор, громадський діяч і просвітитель. Народився в Миколаєві. Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1875). У 1875—1893 рр. служив у морському відомстві в Миколаєві. Робив записи і обробку народних пісень, романсів. Написав оперу «Катерина» за сюжетом однойменної поеми Т. Г. Шевченка. Автор книги «Історія України-Русі» (1908) - першої історії України, виданої українською мовою. Був засновником і першим головою миколаївської самодіяльної організації

«Просвіта».

Бутурлін Василь - російський дипломат, військовий діяч, боярин. Очолював російське повноважне посольство на Переяславській раді 1654р. У 1655 командував російськими військами, які разом з полками Б.Хмельницького визволили

від польсько-шляхетських військ значну частину західно-українських земель. Взяв у полон коронного гетьмана Потоцького.

Чубинський Павло Платонович (1839 - 1884) - етнограф і фольклорист. За «українофільську діяльність» у 1862 р. був висланий до Архангельська. У 1869 - 1870 рр. очолював етнографічно-статистичні експедиції з вивчення України, Білорусі та Молдови. Матеріали цих експедицій видано за його редакцією. Чубинський зробив значний внесок у розвиток української національної культури. Автор слів пісні-гімну «Ще не вмерла Україна».

Схожі:

27 серпня 1856 р., с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт 28 травня 1916... Якович Франко (27 серпня 1856 р., с. Нагуєвичі, Дрогобицький повіт – 28 травня 1916 р., Львів) – український письменник, поет, публіцист,...	Васи́ль Костянтинович Королів (Старий) Васи́ль Костянтинович Королів (Старий) (4 лютого 1879, с. Ладин Прилуцького пов. Полтавської губернії. – †2 грудня 1941, Прага) —...
Літературні псевдоніми - Петро Шелест, Іван Степовик, 24 лютого 1865 -... Липа Іван (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик, 24 лютого 1865 — 13 листопада 1923) — громадський і політичний діяч,...	Рильський Максим Тадейович Рильський Максим Тадейович (19 березня 1895 24 липня 1964), український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч
СТАТУ Т Українського культурно-освітнього центру ім. Iвана Франка Товариство називається «Український культурно-освітній центр ім. Iвана Франка». Коротка назва: Український Центр	ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ СВ. ПАМ’ЯТІ СТАХ ГАБА Ділимося сумною вісткою, що 3 липня 2010 р в Торонто, Канада, відійшов у вічність відомий український громадський діяч св пам’яті...
Програма начально-тематичних екскурсій Початкова школа. Екскурсія... Українська література. Екскурсія «Тарас Григорович Шевченко – український письменник»	Ю. А. ЦЕЛЕВИЧ – видатний діяч культури (1843-1892) Ю. Целевич стає доктором фiлософiї, а за кiлька мiсяцiв до своєї кончини, вiн не доживши i до полудня вiку, на шостих загальних зборах...
100 академік М. Марр, 80 видатний археолог Генріх Шліман, понад 60... М. Марр, 80 видатний археолог Генріх Шліман, понад 60 український науковець і письменник Агатангел Кримський	Олександр Петрович Довженко (10 вересня 1894 25 листопада 1956) український... Олександр Петрович Довженко (10 вересня 1894 — 25 листопада 1956) — український письменник, режисер, кінодраматург

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання