|
|
Скачати 306.82 Kb.
|
3. Формування і розвиток соціологічної думки в Україні. Соціологічна думка в Україні розвивається як частина світової соціологічної думки. В розвитку соціологічної думки в Україні можна виділити три основні етапи: перший – з кінця 70-х років ХІХ століття до 1918 року.; другий – від 1918 року до кінця 80-х років ХХ століття і третій – з кінця 80-х років ХХ століття до наших днів. Перший етап пов’язаний насамперед з діяльністю т. зв. “Женевського гуртка” (Михайло Драгоманов, Сергій Подолинський та ін.), а також таких видатних вчених, як Михайло Грушевський (1866-1934), Михайло Туган-Барановський (1865-1919), Богдан Кістяківський (1868-1920). Для цього етапу характерним є те, що українська соціологія перебуває під впливом західної соціологічної думки, а також те, що українські вчені не були фаховими соціологами і займалися соціологічною наукою принагідно, в руслі своїх філософських, історичних, правових чи економічних досліджень, досліджуючи тільки окремі проблеми суспільного життя. Жоден з українських вчених в той час не створив власної цілісної теорії Представники “Женевського гуртка” (Михайло Драгоманов, Сергій Подолинський та ін.), який називався так тому, що його учасники об’єдналися навколо українського часопису “Громада”, який вони видавали у Женеві в 1878-1882 роках, виступали популяризаторами творів європейських соціологів. Михайло Драгоманов одним із перших не лише в українській, але й у російській суспільно-політичній думці в теоретичному плані і в розробці політичної стратегії сформулював основні ідеали розвитку громадянського суспільства. В його розумінні суспільство мало складатися з вільних, економічно і соціально забезпечених індивідів, діяти на основі громадської ініціативи і асоціації, поєднання приватних і колективних інтересів та розв’язання суперечностей між ними на засадах взаємоповаги, діалогу та компромісів, пошуку суспільних цілей та завдань. Сергій Подолинський – автор першої праці української праці соціологічного характеру – “Ремесла і хвабрики на Україні” (Женева, 1880). Михайло Грушевський захопився соціологією перебуваючи в Парижі, куди його запросили в 1903 році прочитати лекції з історії України. В 1919 році він заснував у Відні Український соціологічний інститут. Як професор Інституту викладав курс генетичної соціології і підготував свою основну соціологічну працю “Початки громадянства (генетична соціологія)”. Критикував марксистську теорію за її претензії на універсальність і однобічне бачення джерела еволюції тільки в зміні економічних відносин. Вважав, що основною рушійною силою еволюції є протиборство індивідуалістичних та колективістських тенденцій. Наполягав, що дію усіх факторів соціального розвитку врахувати неможливо тому, що всі вони є опосередковані впливом свідомої людської волі на суспільний процес. Богдан Кістяківський за українофільство був вигнаний з чернігівської гімназії, київського та харківського університетів. У 1895 році виїхав за кордон. Вчився у Берлінському університеті під керівництвом відомого соціолога Георга Зіммеля. Вважав, що автоматичне перенесення природничо-наукового мислення в соціологію не дозволяє пізнати особливості соціального світу. Виступав з аналізом моральної оцінки соціальних явищ, заперечуючи класову доктрину марксизму. Велику роль у суспільстві відводив елементам культури, які в стабільній спільноті перетворюють владу в і усі її атрибути в елементи суспільної свідомості. Якщо ж цього не відбувається, то в суспільстві переважає правовий нігілізм, який приводить до соціальних збурень. Другий етап розвитку української соціології охоплює період від листопада 1918 року до початку 90-х років ХХ століття. В листопаді 1918 року відбулося академічне оформлення української соціології: була створена Всеукраїнська академія наук у структурі якої діяла кафедра соціології (керівник – Богдан Кістяківський).Початок 90-х років ХХ століття – час занепаду Радянського Союзу і початок якісно нового етапу у розвитку українського суспільства. В рамках цього періоду вирізняються дві течії в українській соціологічній науці – соціологія в УРСР і українська соціологія в еміграції. В УРСР у 20-і роки відбувається інституціоналізація соціології, набуття нею статусу соціального інституту. Поряд з уже згаданою кафедрою соціології в рамках ВУАН, Михайлом Грушевським, після його повернення в УРСР у 1924 році було відкрито секцію методології і соціології при науково-дослідній кафедрі історії України. Функції соціологічного інституту фактично виконувала утворена наприкінці 1925 року “Асоціація культурно-історичного досліду”. З кінця 20-х – початку 30-х років в УРСР торжествує тоталітарний режим, марксизм остаточно утверджується як ідеологічна основа суспільства. Це привело до розгрому соціології і її повного занепаду в УРСР. Соціологічні дослідження, що спираються на точні факти, були непотрібні тоталітарному режимові, оскільки вступали в суперечність із пропагандою т. зв. “завоювань соціалізму”. Соціологічні установи ліквідовуються. багато українських вчених винищили фізично, були перервані будь-які зв’язки із світовою соціологічною наукою. До 1990 року в Україні не було жодної окремої соціологічної установи, жодного факультету соціології в університетах. У тоталітарній державі соціологія своєю науковою об'єктивністю та здатністю до обґрунтованих прогнозів суперечила ідеології, управлінському волюнтаризму та бюрократичному суб’єктивізму. Українська соціологія в еміграції диспонувала достатньо значною кількістю відомих вчених та наукових інституцій. У міжвоєнний період головними центрами української соціологічної думки в еміграції виступали Український соціологічний інститут у Відні, заснований Михайлом Грушевським, Український науковий інститут в Берліні. Але головним центром української емігрантської науки у 30-х роках була Чехословаччина. Тут знаходилися такі наукові осередки, як Український вільний університет (на кафедрі соціології працювали Олександр Ейхельман, Володимир Старосольський, Віктор Доманицький) та Український інститут громадознавства у Празі (Микита Шаповал, Володимир Петрів), Українська господарська академія в Подєбрадах (Ольгерд Бочковський). Після Другої світової війни наукові центри української еміграції перемістилися за океан – у США і Канаду. Соціологічні студії в еміграції у цей час не проводилися планово. Не існує соціологічної інституції, ані спеціального соціологічного видання, які би об’єднували українських соціологів у діаспорі. Третій етап у розвитку української соціології починається з часу проголошення України самостійною державою. Це час рішучого поступу та визнання соціології важливою фундаментально-прикладною наукою з конструктивним світоглядним потенціалом. У 1993 році Міністерство освіти України надало соціології статус базової навчальної дисципліни, тобто обов’язкової для викладання і сьогодні в Україні немає вищого навчального закладу у якому би студенти не вивчали цю науку. Створено десятки науково-дослідних та комерційних закладів, котрі забезпечують зрослу потребу суспільства в соціологічній інформації (Соцінформ, “Українська перспектива”, Соціс-Геллап та ін.). Значний внесок у розвиток вітчизняної соціології зробили вчені — соціологи, що працюють у вищих навчальних закладах Києва (М. Захарченко, М. Лукашевич, М. Пірен, І. Гавриленко, Л. Ніколаєнко, В. Хмелько, Ю. Яковенко та ін.), Харкова (О. Якуба, В. Астахова, В. Бакіров, В. Соболев, Л. Герасіна, І. Рущенко, В. Шкода, Ю. Чернецький, О. Сидоренко та ін.), Львова (А. Хоронжий, Н. Черниш, В. Піча), Одеси (І. Попова, Н. Победа, Е. Гансова, В. Подшивалкіна, В. Оніщук та ін.), Дніпропетровська (В. Городяненко, В. Полторак) та інших центрів науки і освіти України. Нині соціологія знаходиться в пошуку власної автентичності, виробляє свою методологічну базу, концептуальну схему та відповідний їм понятійно-категоріальний апарат. Кардинально переглядається предмет її досліджень. В якості центрального поняття, ключової соціологічної категорії виділяється громадянське суспільство, а сама соціологія розуміється як самостійна наука про соціальні спільноти-суб'єкти, механізми їх становлення, функціонування й розвитку. Створюються умови для методологічного плюралізму в соціології, існування різних підходів, орієнтацій в соціальних дослідженнях. Українська соціологічна школа набуває рис національної, що знаходить прояв не стільки в проблематиці досліджень, скільки в акцентах на традиції соціально-гуманітарних досліджень української культури в цілому. |
| ДО НАРАДИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ЦЕНТРАЛЬНОГО РАЙОННОГО ВІДДІЛУ Але як Ви знаєте, є надводна й підводна частина айсберга. Отож якщо над водою перебуває невелика частина того, що зроблено з 100%... |
І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Курс “Організація баз даних та знань” – це складова частина державного стандарту освіти на рівні бакалавра |
| ЛЕКЦІЯ 3 Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин |
Лекція 7 8 Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.) |
| Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)» Лекція Робота з фінансовими функціями. Створення, редагування і форматування графіків і діаграм (2 год.) |
Тестова частина Оцінювання: за кожну правильну відповідь нараховується 1 бал; отримана сума множиться на коефіцієнт 1/3 і маємо певний бал (максимум... |
| Лекція Державна мова мова професійного спілкування Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації |
План-конспект лекцій (Частина 1) Операційна система ОС — головна частина системного програмного забезпечення. Операційна система управляється командами |
| Лекція №1 Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.) |
Лекція ВСТУП. ПРЕДМЕТ ГІДРАВЛІКИ І КОРОТКА ІСТОРІЯ ЇЇ РОЗВИТКУ Рис.... Вона має порівняно простими методиками розрахунку в порівнянні з теоретичною механікою рідини, де застосовується складний математичний... |