ЛЕКЦІЯ 1 (частина 2)

Скачати 306.82 Kb.

Назва	ЛЕКЦІЯ 1 (частина 2)
Сторінка	2/3
Дата	17.03.2013
Розмір	306.82 Kb.
Тип	Лекція

bibl.com.ua > Історія > Лекція

1 2 3

Соціологічна концепція марксизму.

Елементи позитивістського й натуралістичного підходів до суспільства та людини властиві соціологічному вченню марксизму. При створенні цього вчення німецькі науковці Карл Маркс (1818—1883) та Фрідріх Енгельс (1820—1895) відштовхуються від натуралістичних установок позитивізму, який вимагає розглядати соціальні явища як об'єктивні факти і будувати суспільствознавство за взірцем природознавства, з характерним для останнього причинно-наслідковим поясненням процесів та явищ навколишнього світу. Це дає їм змогу тлумачити прогрес суспільства як природно-історичний процес. На їхнє переконання, природно-історичний процес розвитку людства є таким же закономірним, необхідним і об'єктивним, як і природні процеси.

Конкретизація етапів розгортання природно-історичного процесу здійснюється К.Марксом і Ф.Енгельсом через вчення про суспільно-економічні формації. Саме поняття «формація» К.Маркс запозичує із сучасного йому природознавства: ним у геології, географії, біології визначалися певні структури, пов'язані єдністю умов створення, подібністю складу й взаємозалежністю елементів. У марксистському вченні характеризуються п'ять суспільно-економічних формацій: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична й комуністична (з першою фазою — соціалізмом). Кожна з них створює послідовні сходинки історичного процесу, завершуючись комунізмом, який у майбутньому має перемогти у всесвітньо-історичному масштабі.

Одна суспільно-економічна формація замінюється іншою в процесі соціальних революцій, яких, відповідно, є чотири типи: соціальні революції при переході від первісної до рабовласницької та від рабовласницької до феодальної формації, буржуазна і соціалістична революції. Діючими особами революцій є класи-антагоністи: раби й рабовласники, селяни й феодали, пролетарі й буржуа.

Отже, соціологічна концепція марксизму будується на визнанні дії в природно-історичному процесі об'єктивних закономірностей, сформульованих у таких законах:

закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил;
закон первинності базису і вторинності надбудови;
закон класової боротьби і соціальної революції;
закон природно-історичного розвитку людства через зміну суспільно-економічних формацій.

Соціологічний психологізм. Концепції соціологічного психологізму в кінці XIX — на початку XX ст. виникають практично одночасно у кількох країнах Західної Європи та США. Серед них можна виокремити три основні групи теорій:

соцієтальні течії, які об'єднує спроба тлумачення суспільного життя як результату розвитку свідомого начала та розгляд психіки індивіда як продукту суспільства;
групові течії, представники яких вважають, що соціальні процеси і явища пояснюються через дію психології соціальних груп;
індивідуалістичні течії, в основі яких лежить переконання, що сфера соціального зумовлена дією індивідуальних психічних чинників і тому повинна досліджуватися через аналіз психіки індивіда.

Прикладом першої групи течій може слугувати психологічний еволюціонізм. Його засновником вважають американського дослідника Лестера Ворда

Головні ідеї соціологічного еволюціонізму, які належать

Л.Ворду, Ф.Ґіддінґсу та іншим представникам течій цього типу, можна згрупувати таким чином:

Намагання наповнити положення про всезагальну еволюцію та розвиток суспільства людською сутністю, акцентувати на важливості психічних, розумових, а не суто біологічних чинників у цьому еволюційному процесі;
прагнення створити всеохопну соціологічну систему, виходячи з психологічних основ;
визнання визначального впливу групи або суспільства в цілому на окремого індивіда;
розуміння суті соціальних процесів як зіткнення біопсихічної природи людини з суспільними умовами її існування;
визнання винятково важливої ролі колективного людського інтелекту як головного рушія історичного розвитку.

Прикладом групових течій соціологічного психологізму є психологія натовпу, засновником є Гюстав Лєбон. Він вважає, що сучасна йому цивілізація є продуктом інтелектуальної творчої еліти, але життя європейського суспільства на порозі XX ст. знаменує собою початок якісно нового етапу розвитку: на заміну «ери еліти» приходить «ера натовпу», «ера маси».

Настання ери натовпу він вважає початком занепаду цивілізації.

Риси натовпу:

зараженість спільною ідеєю;
відчуття непоборності власної сили і всемогутності;
втрата почуття відповідальності;
нетерпимість, догматизм, схильність до навіювання;
готовність до імпульсивних дій та бездумного наслідування лідерів тощо.

До третьої, індивідуалістичної течії соціологічного психологізму входить багато теорій і концепцій, однак зупинимося лише на інстинктивізмі англійського, а згодом американського соціолога й психолога Вільяма Мак-Дуґала. Суть даної теорії полягає в тому, що інстинкти розглядаються як основа життя, і форми людської поведінки та діяльності пояснюються через детермінування інстинктів, що притаманні людині.

Роль Е.Дюркгайма в історії соціології є дуже важливою, він суттєво вплинув на подальший розвиток світової соціологічної думки. Його внесок у поступ сучасної соціології полягає в обґрунтуванні особливого предмета й методу цієї науки. Він звернув увагу на такі проблеми соціологічної науки:

природа суспільства як системи, що саморегулюється;
причини об'єднання людей у суспільство;
нормальний і патологічний стан суспільства;
значення інститутів виховання й контролю у процесі соціалізації людини;
принципи функціонального підходу до аналізу суспільних явищ;
соціологічне обґрунтування політики реформ тощо.

Веберу належить центральне місце у класичній соціології. Його основні положення:

суспільство — це автономна реальність, докорінно відмінна від природи;
ця відмінність полягає в тому, що в суспільстві діє наділена свідомістю людина, вчинки і поведінку якої покликана досліджувати у свій специфічний спосіб соціологія;
специфіка дослідницького методу соціології полягає у намаганні зрозуміти сенс вчинків і саму діючу особу;
з розвитком суспільства і самої людини в її діях зростає момент раціональності;
зростання раціональності в ході історичного розвитку є однією з головних тенденцій поступу людства в цілому;
соціологія як наука повинна бути вільною від суб'єктивних оціночних суджень;
професійна етика соціолога вимагає унезалежнення від пануючих у суспільстві ідеологій та власних пристрастей і симпатій.

Німецька Формальна філософія (Зіммель, Тьонніс).

Основні соціологічні погляди Тьонніса

• соціологія вивчає суспільне життя;

• суспільне життя складається з певних соціальних зв'язків;

• не держава утримує єдність суспільства, а спільна воля людей жити разом;

• тип соціального зв'язку визначається типом волі (природної, інстинктивної, розумової, раціональної);

• історичний процес складається з двох протилежних віх спільного життя людей — спільнот, заснованих на соціальних зв'язках, реального органічного життя і природній волі, та суспільства, яке виступає механічним утворенням, посталим на волі розумовій, раціональній

Схематично можна зобразити так положення Вебера, Дюркгейма, і нім. соціології.

2. Сучасні соціологічні теорії

Протягом XX ст. західна соціологія зазнає величезних змін і нині становить собою надзвичайно складну систему ідей, гіпотез, концепцій, теорій, методів дослідження й способів опису різноманітних соціальних явищ.

Парадигма в соціології – це певний ціннісно-нормативний підхід, який визначає кут зору крізь призму якого відстежуються, аналізуються та узагальнюються соціальні явища та процеси.

Поняття парадигма є ширшим за поняття теорія чи концепція. В рамках сучасної соціології виділяють різні парадигми. Одним із варіантів є поділ на структурні парадигми, які включають в себе теорії макрорівня та інтерпретативні парадигми, що включають теорії мікрорівня.

Структурні парадигми розглядають організацію, функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні. Інтерпретативні парадигми акцентують увагу на дослідженні й тлумаченні людської поведінки на мікрорівні. Емпірична соціологія має за мету розв'язання практичних завдань із керування суспільними процесами, розробку засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівні конкретно-соціологічних досліджень.

Засновниками сучасного структурного функціоналізму вважають американських соціологів Толкотта Парсонса і Роберта Мертона.

Отже, основними складовими теорій структурно-функціонального аналізу є:

розгляд суспільства як системи взаємопов'язаних структур, що складають його й утворюють єдине ціле; всі елементи системи залежні один від одного в силу різних виконуваних ними функцій;
розуміння соціальних інститутів (держави, церкви, профспілок тощо) не так як самостійних утворень, як частин соціальної системи, що впливають на функціонування всього суспільства;
визнання індивіда (діючої особистості) як основного елемента системи; він входить до соціальної структури суспільства через виконувану ним соціальну роль;
твердження, що суспільне життя залежить від солідарності, засновується на взаємодії та співробітництві діючих у ньому індивідів;
положення про те, що в основі соціального життя лежать норми й цінності; воно включає певні обов'язки людей і необхідність соціального контролю;
висновки, що соціальні системи є інтегрованими і тяжіють до стабільності; дисфункції у суспільстві — це ненормальний, патологічний стан, який слід змінювати на краще; велику роль у цьому відіграє соціологія, бо саме вона здатна виявляти соціальні відхилення і попереджати про них відповідні соціальні інститути.

Представниками соціології конфлікту вважаються Дарендорф, Кеннет Боулінг.

Основними рисами конфліктної парадигми є визнання, що:

соціальні системи роздирають суперечності;
соціальні системи прагнуть до змін;
в основі соціального життя лежать непримиренні інтереси, тому конфлікт є постійним, органічним внутрішнім станом кожної соціальної системи;
соціальні конфлікти мають радше позитивне значення для суспільства, оскільки сприяють його адаптації до змін, появі нового й прогресу в кінцевому підсумку;
соціальні конфлікти вимагають соціального контролю з метою запобігання соціальним вибухам і повної руйнації соціальної системи; соціологія посідає провідне місце у профілактиці конфліктів та їх оптимальному розв'язанні.

До другої гілки теоретичного соціологічного знання належать інтерпретативні парадигми, скеровані на дослідження не суспільства в цілому з його структурою та функціями, а на вивчення дій окремих людей і малих груп. Серед них на чільному місці символічний інтеракціонізм (від англ. - взаємодія). Представники - Джордж Мід, Блумер.

Для символічного інтеракціонізму характерним є:

розуміння суспільства як символічної взаємодії людей та груп;
у процесі взаємодії люди конструюють об'єкти і змінюють зовнішнє середовище;
взаємодія розглядається не як взаємодія усталених соціальних ролей, а як реально існуючих, сповнених внутрішніх суперечностей, почуттів та емоцій, людей.

Феноменологічна соціологія – Альфред Шюц.

Основними принципами феноменологічного підходу до розуміння й пояснення соціальної реальності є такі положення:

Самостійною парадигмою в історії соціологічної думки є інтегральна соціологія російського, а згодом американського соціолога П. Сорокіна. Його інтегральна (від лат. цілий) об'єднуюча соціологія охоплює всі соціологічні аспекти культури в її найширшому вияві.

Таким чином, творчий внесок П.Сорокіна в історію сучасної соціологічної думки надзвичайно вагомий. Йому належать:

• створення всеосяжної макросоціальної соціологічної теорії із залученням елементів мікросоціального аналізу за допомогою принципу інтегрального синтезу;

розробка структури інтегральної соціології, до якої входять соціальна аналітика (вчення про будову суспільства), соціальна механіка (вчення про соціальні процеси) і соціальна генетика (теорія еволюції суспільного життя);

вироблення та обґрунтування теорії соціальної дії;
розв'язання проблем горизонтальної та вертикальної мобільності;

дослідження соціальної структури суспільства і розробка поняття «соціальна стратифікація» як постійної характеристики будь-якого організованого суспільства;
створення моделі соціокультурної динаміки, центральною категорією якої є цінність.

Емпірична соціологія з'являється й розвивається поряд із теоретичною соціологією, але набуває самостійного значення лише на початку XX ст. як специфічна галузь соціологічних досліджень з особливими тенденціями й логікою розвитку.

Головні риси емпіричної соціології такі:

ототожнення наукової соціології з емпіричними дослідженнями;

вимога звільнення соціології від оціночних суджень і перетворення її на ціннісно нейтральну соціальну науку, яка інформує зацікавлені системи про реальний стан суспільства, уникаючи його оцінок;
з'ясування істинності наукового пізнання лише на основі емпіричних процедур, таких, як опитування, анкетування, інтерв'ювання, експеримент, спостереження, математичні та статистичні методи;
визнання всього, що існує, підвладним соціологічному поясненню і соціальному управлінню.

1 2 3

Схожі:

ДО НАРАДИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ЦЕНТРАЛЬНОГО РАЙОННОГО ВІДДІЛУ Але як Ви знаєте, є надводна й підводна частина айсберга. Отож якщо над водою перебуває невелика частина того, що зроблено з 100%...	І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Курс “Організація баз даних та знань” – це складова частина державного стандарту освіти на рівні бакалавра
ЛЕКЦІЯ 3 Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин	Лекція 7 8 Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.)
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)» Лекція Робота з фінансовими функціями. Створення, редагування і форматування графіків і діаграм (2 год.)	Тестова частина Оцінювання: за кожну правильну відповідь нараховується 1 бал; отримана сума множиться на коефіцієнт 1/3 і маємо певний бал (максимум...
Лекція Державна мова мова професійного спілкування Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації	План-конспект лекцій (Частина 1) Операційна система ОС — головна частина системного програмного забезпечення. Операційна система управляється командами
Лекція №1 Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.)	Лекція ВСТУП. ПРЕДМЕТ ГІДРАВЛІКИ І КОРОТКА ІСТОРІЯ ЇЇ РОЗВИТКУ Рис.... Вона має порівняно простими методиками розрахунку в порівнянні з теоретичною механікою рідини, де застосовується складний математичний...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання