КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ОБЛАСНОГО ІНСТИТУТУ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

До 6 5- річчя

Чернівецького обласного інституту

післядипломної педагогічної освіьти

П.В. Осколов, В.Ф. Федорак, Н.І. Черкач

КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ

ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ОБЛАСНОГО ІНСТИТУТУ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Чернівці

2005

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

До 6 5- річчя

Чернівецького облсного інституту

післядипломної педагогічної освіти

П.В. Осколов, В.Ф.Федорак, Н.І.Черкач

КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ

ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ОБЛАСНОГО ІНСТИТУТУ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Чернівці

2005

Затверджено до друку

вченою радою

Чернівецького ОІППО

П р. № 3 від 13 жовтня 2005р.

П.В. Осколов, В.Ф. Федорак, Н.І. Черкач Короткий нарис історії Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Передмова В.М. Крамара – Чернівці: Зелена Буковина, - 2005 – 60 с.

Автори:

Осклов П.В. Глава ІІІ

Федорак В.Ф. Глава ІІ, висновки.

Черкач Н.І. Глава І

Рецензент: Гуйванюк М.Р., кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України

ЧНУ ім. Ю. Федьковича.

Відповідальний за випуск: Осколов П.В., директор Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

При підготовці видання використані матеріали Чернівецького обласного державного архіву, архіву Чернівецького ОІППО, особистих архівів авторів та рукопису "Іісторії освіти Чернівецької області у 1940-1970 роках" П. Д. Онищенка, директора Чернівецького обласного інституту удосконалення вчителів у 1944-1964 роках.

Друк …… ………. Зам. ……

Наклад……

П Е Р Е Д М О В А

Ви тримаєте в руках короткий нарис історії одного з наймолодших обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти України – Чернівецького.

Однак, не дивлячись на те, що він один з наймолодших за віком, оскільки є ровесником нашої області, інститут має багату і цікаву історію. У ній переплелися історія бурхливого і багатого на події минулого, ХХ століття, і стрімкий початок століття нинішнього.

У його історії – і великі надії рубіжного для краю 1940–го, і трагедія війни та післявоєнного лихоліття, і напружена праця кількох поколінь буковинських освітян уже нового, радянського вишколу.

Тут бився пульс освітньої політики у регіоні в перші роки становлення незалежної України, кипіли пристрасті у пошуках відповіді на ті виклики, які ставили перед освітою суспільство і держава, що попрощалися із тоталітарним минулим.

Тут раділи малим перемогам і щоденно трудилися для того, аби вони переростали у великі, десятки кращих представників освіти нашого краю, відчуваючи свою причетність до великої справи підвищення фахової майстерності учительства області - скромних сівачів розумного, доброго, вічного, чиї плани розраховані не на рік чи десятиліття, а на віки, оскільки вони пов'язали свою долю з вихованням дітей.

Усі, хто так чи інакше мав відношення до інституту, завжди відзначали його велику притягальну силу для педагогічного корпусу області. Тут завжди панувала доброзичлива атмосфера, повага до педагогів і розуміння їх проблем., були в пошані честь і гідність – свої і чужі, висока внутрішня культура і , якщо хочете, шляхетність.

Цю ауру світла, добра і простого людського тепла працівники інституту передавали як естафету від покоління до покоління, а кому утримувати її було не під силу, мусив іти…

Це видання покликане до життя кількома причинами. Перша з них - пошанування людей, котрі мали причетність до інституту за 65 років. Вони варті того. І ми спішимо надати цю послугу живим та знаходимо час згадати про тих , хто уже пішов від нас назавжди…

По – друге, в цьому короткому нарисі ми хочемо показати, як інститут протягом цього часу виконував свою основну місію як державна установа, які форми і методи роботи використовували наші попередники, що нового знаходили ми, якими були проблеми інституту і як їх розв’язували. Дана робота є спробою об’єктивного аналізу документально підтверджених фактів, оскільки історія інституту невіддільна від історії суспільства України та краю.

І, нарешті, третя група чинників пов’язана з тим , що історія інституту – це і частина історії освітньої галузі Буковини, яка завжди відігравала помітну роль у поступі краю. У цьому сенсі історія інституту є тією краплею води, через яку можна пізнати море…

Вона дає нам шанс зупинитися, краще ознайомитися зі своїм минулим і, як говорив у свій час Едісон, зійшовши на плечах попередників, в такий спосіб набратися сил для того, щоб сміливіше йти до нових висот майбутнього....

В.М. Крамар, кандидат фізико-математичних наук, доцент ЧНУ ім. Ю. Федьковича, начальник управління освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації

Г Л А В А І

Становлення та діяльність інституту в період радянської влади

(1940-1991 р.р.)

Зі встановленням радянської влади на території Північної Буковини відбуваються кардинальні зміни в системі світи.

28 серпня 1940 року разом з іншими установами та закладами освіти розпочинає свою роботу новий структурний підрозділ - обласний інститут удосконалення вчителів. Першим директором інституту був призначений Полікарп Архипович Котко.

Завданням інституту було організувати роботу педагогів області над втіленням в життя комуністичної ідеології, радянського способу життя.

Швидкими темпами організовував десятиденні курси перепідготовки інститут удосконалення вчителів для тих, хто погодився працювати в системі освіти з числа безробітних учителів, випускників гімназій, учительських семінарій, університету. Майбутніх педагогів знайомили з організацією та системою роботи в радянських школах, методами навчання та виховання.

За місяць навчання курсову перепідготовку пройшли 1200 чоловік у три потоки. Крім того, окремо організували курси для 12 шкільних інспекторів РВНО та курси завідувачів початкових шкіл.

На основі положення народного комісаріату обласний відділ освіти та інститут удосконалення вчителів відкрили районні педагогічні кабінети, крім Герцаївського району, де всі школи були румуномовні і не знайшлося фахівця який міг займатися такою відповідальною ділянкою роботи, а також організували 83 методичні кущі при середніх і семирічних школах. Саме на їх базі мали проводитисьсемінари, даватися відкриті уроки, курси тощо. Поступово налагоджувався процес навчання та виховання.

Всі початкові школи станом на 16 вересня забезпечили навчальними програмами, а для старших класів не вистачало програм з математики та історії. В україномовних школах справа з підручниками була вирішена, але школи з румунською мовою навчання зовсім не були забезпечені підручниками через відсутність таких.

Працівники інституту в міру можливостей намагалися оранізувати роботу над ліквідацією неписьменності серед дорослого населення. Це було досить непростою справою через відсутність учителів, брак приміщень, бо ряд шкіл працювали у три зміни і, крім того, ще функціонували школи для дорослих у вечірній час. Основну увагу звернули на допризовників, серед яких значилося 4736 неписьменних і 4866 малописьменних, їх мали навчити писати, рахувати, читати до призову у Червону армію. У зв’язку з неповною забезпеченістю педагогічних кадрів на територію Чернівецької області направили сотні педагогів зі східних та південних районів України, які за прискореною програмою закінчили навчання в педагогічних школах і мали забезпечити навчально-виховний процес на території Чернівецької області.

Поряд з наданням методичної допомоги, підготовкою до екзаменів працівникам інституту доводилося займатися великою кількістю різноманітних доручень: агітацією радянського способу життя, переписом населення, організацією піонерських та комсольських організацій, розповсюдженням радянської книги, участі у різноманітних заходах, мітингах на честь революційних свят. Усі працювали над втіленням соціалістичної ідеї в ім’я кращого майбутнього з великим ентузіазмом. Та заплановане не вдалося здійснити через напад фашистської Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року.

У березні-квітні 1944 року рівнинна частина буковинської землі позбулася окупації. Згідно з наказом обласного відділу освіти від 16 квітня 1944 року директором інституту призначається 24-річний Петро Данилович Онищенко, а через тиждень видаються накази на бібліотекаря Д.Г Алтной., бухгалтера М.А. Айнгорна, фізика Л.Н. Вайнінгера, завгоспа В.Г. Лебля У травні приступили до своїх обов’язків наукові співробітники: з природничих наук - М.І. Грищенко, іноземних мов – Ф.М. Гутман, початкових класів –

Л.Д. Руденко. Роботи було непочатий край. Почали з інвентаризації та упорядкування наявного майна, складання каталога відповідної літератури, прибирання приміщень, ремонту електроосвітлення, меблів, побілки та фарбування, заготовки палива на зиму. Та найбільшою проблемою для невеличкого колективу стала відсутність продуктів харчування, промислових товарів. Оформивши відповідні документи, отримали у міському відділі торгівлі для працівників інституту хлібні, продуктові і промтоварні карточки.

Поряд з іншими справами розпочалася підготовка до проведення курсів міських учителів молодших класів. З числа чернівецьких педагогів призначили завідуючою міських курсів Є.І. Шідловську та завідуючу навчальної частини М.А. Ковальову. Кожен співробітник читав лекції за своїм фахом з 21 липня по 1 серпня, але кількість годин, витрачена на це, не зараховувалася в робочий день і компенсовувалася роботою після 18 години. За цим дуже слідкував директор. За планом прочитали лекції з основ радянської педагогіки, методики історії, географії, природознавства, каліграфії. Крім того, кожен співробітник повинен був прочитати лекції на районних курсах. На кожного припадало по 3 або 4 райцентри.

З вересня 1944 року працівники інституту почали надавати консультації учителям, які строго реєструвалися і консультований отримував розписку про те, що йому надана відповідна консультація фахівця. За невиконання розпорядження директора інституту стосовно трудової дисципліни могли притягнути до карної відповідальності, про що повідомлялося в наказі від

8 вересня 1944 року.

До кінця листопада облвно призначило завідуючих кабінетами: історії та географії - А.М. Батмана, білогії і хімії - М.І. Грищенко, мови - А.М. Косань, початкових класів - Г.А. Малевич. Кожен працівник направлявся у відрядження по підготовці до січневих конференцій терміном на 9 днів з метою вивчення стану справ того чи іншого району. Після приїзду писали довідку про виконану роботу, вказуючи позитивні і негативні сторони у перевірених закладах та яку надано методичну допомогу. Знаходилась робота і на вихідні дні, під час яких читалися лекції про повторення навчального матеріалу та підготовку учнів випускних класів до екзаменів.

П.Д.Онищенко до кожного виїзду в район ставився дуже уважно. При зустрічах з завідуючими районного відділу освіти на нарадах чи семінарах або сам. буваючи в районі, перевіряв документи, пов’язані з перебуванням працівників у районі. Замість того, щоб іти у відпустку, брав компенсацію, таким чином будучи завжди на роботі.

Під час проведення курсів у завідуючих кабінетів теж не було відпочинку. Навіть у неділю вони мали придумувати різні види дозвілля для курсантів у вигляді культпоходів у кіно, театр, музеї, філармонію, обговорення книг. У випадку читання годин у міських школах, технікумах, учительському інституті чи університеті співробітники відпрацьовували свої робочі години після 18 і до 21год. Категорично заборонялося відлучення з інституту хоча б на одну годину без погодження з адміністрацією. В обов’язковому порядку у реєстраційній книзі фіксував присутність чи відсутність на роботі (з якої причини). Якщо не було відповідного запису, то це вважалося прогулом. Запізнюючись на роботу навіть на 5–10 хвилин, жінки отримували зауваження, хоча у них були вдома маленькі діти, яким треба приділяти увагу: відвести у дитячий садок або ясла. Ніхто не мав права сказати, що він здебільшого приходить з роботи вночі і має зробити певні хатні справи. Про відгули ніхто не мав права говорити.Особливо важким було становище у завідуючої дитячими будинками Є.В Кузнєцової. Їй приходилося відбувати з одного відрядження у інше від 3 до 8 днів. Майже два десятки дитячих будинків треба було не тільки відвідати, але й вирішити усі проблеми, пов’язані з їхньою діяльністю, надати методичну допомогу вихователям, підготувати до різних конкурсів, семінарів, що були досить актуальними у 50-х роках минулого століття. Вона вивчала і описувала досвід вихователів, проводила контрольні роботи, диктанти і на цю роботу витрачено тисячі годин у сотнях звітів, написаних нею досить добросовісно, так як за всім цим стояли діти, у яких загинули або померли рідні під час війни. Тільки у другій половині 50-х разом з нею у дитячі будинки почали виїздити зав.кабінетом математики І.Т. Луценко, укр.мови та літератури - Т.Ф. Бондаренко, історії - І.Ф. Мінаков та інші.

Чітко розписувався режим роботи у 50-х роках. Уроки або лекції читалися до 11 години дня. Вивчалася робота шкіл міста з 13 до 16, а з 16 до 18 – завкабінетами та методисти підвищували свій ідейно-теоретичний рівень в педагогічних закладах та бібліотеках міста. Прийом відвідувачів призначався з 12 до 16 години. У визначений час здійснювались виїзди по школах. У 1956 році працівники здійснили 199 виїздів по школах. З них у Глибоцький район – 28, Новоселицький - 22, Кіцманський - 20, Сторожинецький – 19, а найменше в Сокирянський – 6, Заставнівський – 9 і Путильський – 11. Кожної суботи з 16 до 18 проводились наради при директорові, де доповідалось про виконану роботу і найбільше зверталась увага на недоліки в роботі, а їх у кожного було чимало. Майже всі співробітники піддавались критиці і рідко кому виносили подяки. Оголошені догани знімались на честь революційних свят та до Нового року.

У 1957 році після виходу у світ ряду постанов партії та уряду пов’язаних з виробництвом особлива увага звертається на виробниче навчання.Завідуючий кабінетом трудового навчання і профорієнтації В.М. Морозов разом з методистами по машинознавству, електротехніці, слюсарній і столярній справі вивчають перспективи розширення виробничого навчання; стан проходження виробничої практики; для молодих учителів, директорів шкіл проводять семінари-інструктажі, та семінари-практикуми. Кабінету трудового навчання допомагали всі співробітники інституту. По розробленій пам’ятці перевіряли стан справ і давали відповідні рекомендації І.Ф. Мінаков, І.Т. Луценко, С.А. Константинов, Д.Є. Ульянова, Т.Ф. Бондаренко, Ф.Й. Васильова, І.А. Ієвлєв В.М. Говоров, Г.А. Малевич та інші. Тільки у квітні 1960 року співробітники побували 94 робочі дні у відрядженнях. З крема, у Хотинському районі- 25, Новоселицькому – 23, Кельменецькому –20. Організовуються середні школи з виробничим навчанням, поглиблюється вивчення сільського господарства, будівельної справи, де готують учнів до майбутньої практичної діяльності.Багато проводиться педагогічних нарад по цьому питанню, так як трудове навчання стало головним предметом у школі, районі, області, державі. Згодом, на початку 60-х років, це дасть плідні результати, коли учні випускного класу на чолі з секретарем комсомольської організації всім класом йшли працювати в колгосп, на новобудови або на виробництво, а освіту здобували заочно.

Закономірним явищем вважалося перервати відпустку і перенести її на пізніший термін через підготовку до учительських конференцій чи інших заходів. 24 дні розривалися на два, а то і три рази або компенсовувалися.

У прикордонні райони працівник інституту міг потрапити через перепустку, які щороку видавали або обмінювали в обласному управлінні внутрішніх справ.

З метою покращення методичної роботи в школах надання допомоги на місцях вирішили організували в районах педагогічні кабінети на громадських засадах і за ними закріпити методистів:

1.Луценко І.Т. – Глибоцький р-н ; 8. Кноль М.Л.-Новоселицький р-н;

2. Гайнічер І.М. – Герцаївський р-н; 9. Бурсу І.П. - Вашківський р-н;

3 Колінкауцький А.В.- Чернівецький; 10. Унгурян Л.І.- Кельменецький р-н;

4 Мінаков І.Ф. - Заставнівський р-н ; 11.Кузьменко В.П. –Хотинський р-н;

5. Бабчиніцер Л.І.- Вижницький р-н ; 12 Ієвлєв І.А. –Путильський р-н;

6. Слюсар Б.Н.- Кіц манський р-н; 13 Горбик П.В. – Садгірський р-н;

7. Морозов І.Ф. – Садгірський р-н.; 14 Рушковський К.П. - Сторожинецький р-н

Прикріплені методисти періодично надавали консультації, але не рідше одного разу на чверть. За цю ділянку роботи відповідав заступник директора Кноль М.Л.

2. Встановити, що завідуючі кабінетами спільно з місцевим комітетом профспілки повсякденно здійснюють громадський контроль за дотриманням всіма працівниками інституту правил внутрішнього розпорядку.

Директор Ткач І.О. (1965 – 1976 рр.) звертає увагу на роботу учительських конференцій, висловлені на них пропозиції кращих педагогів вважаючи найбільш актуальним те, що йде від самого учителя і саме там найбільш відчутні позитивні сторони або помилки в педагогіці. Всі пропозиції з районів обговорювалися на нарадах при директорі. Серед них чимало слушних і по сьогоднішній день. Зокрема про те, що мало друкується матеріалів в пресі про міжпредметні зв’язки, роботу над удосконаленими програмами, не вистачає дидактичного матеріалу. Про недоцільність стройової підготовки дівчат під час військової справи, про те що не розроблені теми за удосконаленими програмами, що не залучаються до роботи методичних об’єднань члени екзаменаційних комісій з ВУЗів, немає морального заохочення по операції «Живи, книго!», відсутні підручники з співів, малювання, військової підготовки, «Червона книга», робочі зошити, контурні карти, стандартне обладнання для географічних майданчиків, завдання для проведення шкільних та районних олімпіад, література для позакласного читання, нагородження учителів урядовими відзнаками та багато інших чим жила школа того часу. Ці пропозиції ставали предметом обговорення в колективі і подавалися у вищестоячі установи та заклади, зокрема у науково-дослідні інститути.

У 80-х роках інститут працював у тісному контакті з обласним відділом народної освіти, яким тоді керував Володимир Петрович Чубенко. Директор інституту Юзефович Л.І. (1976-1984 рр) на початку 80-х років намагався покращити роботу в інституті, вивчає методичну службу області, дізнається де найкраще поставлена робота в закладах аналогічного типу на Україні. Він звертається до завідуючого Донецьким обласним відділом освіти з проханням дозволити познайомитися з кращими методкабінетами в області. Отримавши позитивну відповідь, формує делегацію з 16 чоловік. До неї входили методисти з районів та міста Чернівці, які мали можливість побачити одну з кращих методичних служб на Україні в місті Горлівка, а потім побачене запровадити у школах області.

Працівники інституту брали активну участь у всеукраїнських конференціях, семінарах де виступали і обмінювалися напрацьованим досвідом буковинських шкіл, дитячих садків, будинків піонерів. Зав.кабінетом дошкільного виховання Максимова О.П. у Севастопольському інституті обмінювалася досвідом з проблеми підготовки дітей до школи, зав.кабінетом фізики Човгун В.М. – ефективності використання технічних засобів у навчальному процесі в Киїському ІУВ, а зав. кабінетом рос. мови та методист кабінету виховної роботи Ніщенко А.С. – формування патріотичного світогляду учнів у процесі викладання основ наук в Донецькому інституті УКВ.

КУРСОВА ПЕРЕПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ У РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

Радянська система освіти передбачала підвищення професійного рівня учителя після закінчення навчального закладу з метою ознайомлення з новими досягненнями педагогічної науки, кращим педагогічним досвідом та психолого-педагогічними спостереженнями в державі на період проведення курсової перепідготовки. Не дивлячись на те, що продовжувалася війна, інститут розпочав свою роботу над підготовкою проведення курсів у місті Чернівцях та звільнених від фашистської окупації районних центрах. За складеною програмою, затвердженою директором 21 липня 1944 року, вікрилися курси для учителів початкових шкіл, так як в області вони були переважаючою частиною навчальних закладів. Проблем було чимало. У першу чергу не вистачало кваліфікованих педагогів, а тому завідуючі просили йти працювати у школу всіх, хто з місцевого населення мав курс закінченої або навіть не закінченої австрійської чи румунської гімназії, обіцяючи їм подальше навчання у педагогічному училищі або учительському інститутуті. Не було на чому писати, і тому використовували недописані листки паперу різних канцелярських установ часів румунської окупації, важко вирішувалися питання з житлом для сільських учителів у райцентрах і не на останньому місці стояло забезпечення харчуванням. Та ніхто не жалівся, бо всі були в однакових умовах і знали, що солдатам на фронті значно важче, а вони - рядові на мирній землі, де треба навчати дітей. Серед слухачів були не тільки учителі, але й секретарі колишніх судових установ, фінансових органів, бухгалтери, які знайомились з методикою викладання і навчання в початкових класах. Співробітники, прочитавши лекції на міських курсах поїхали по райцентрах . Одного дня слухачі слухали все про каліграфію, іншого – історію, а далі географію, природознавство, арифметику та інші, в залежності від того, хто за фахом був лектор.

За роботу курсів відповідав завідуючий кабінетом, який вже на початку вересня їздив по районах і складав списки майбутніх слухачів курсів, підшуковував лекторів в учительському інституті чи університеті, у залежності від програми міністерства освіти, знаходив відповідний готель для слухачів, підбирав культурну програму (в театр, походи вкіно чи музей), а якщо не вистачало курсантів, то їздив у район або йшов у міські школи за тими, хто ще не пройшов курсову перепідготовку, щоб був виконаний план. Така проблема виникала досить часто, але найбільше у повоєнний час: у 1953 році, коли багато педагогів навчалися заочно, повиходили заміж і народили дітей.

Навчальний план складався з 167 годин відповідно до програм міністерства освіти України. Після завершення місячного навчання учителі складали іспити та заліки з предметів навчального плану. Своїх навчальних аудиторій не було, а тому роботу курсів базували у середніх школах №2, №9 та фізико-математичному корпусі Чернівецького університету, а згодом у СШ №2. Через брак приміщення навчання організовувалося у дві зміни з 8 години ранку до 20 години вечора . До послуг курсантів була інститутська бібліотека, у якій можна було прочитати і законспектувати рекомендовані праці Сталіна, Леніна, Маркса, Енгельса, які вважалися одним з найголовніших складових навчання. А також Крупської, Макаренка, Ушинського.

У випадку поганого відвідування занять без поважних причин учителя відраховували з курсів і наказ доводили до відома того управління освіти, звідкіля був курсант.

У другій половині 60-х років відчувається новизна в роботі інституту Директор Ткач І.О. дозволяє вивчати на курсах досвід учителів не тільки в аудиторіях, але й проводити практичні заняття для поглибленого вивчення знань з основ наук, які потім можна застосовувати на практиці. Учителі географії побували на екскурсіях у містах Яремчі, Делятині, Калуші, Івано-Франківську та інших місцях, пов’язаних з викладанням географії. Цікавішими стали заняття для учителів хімії та фізики, які безпосередньо бували на виробництві і бачили, як застосовуються на практиці знання з цих предметів , що стало поштовхом для проведення екскурсій для школярів. В цей же період у навчальному процесі кабінетом технічних засобів ( зав. кабінетом Ковтун Ф.Т.) запроваджується новинка того часу – курси кінодемонстраторів, розраховані на 60 годин за навчальним планом. З них на практичні заняття відводилося 24 години. Після їх закінчення складався іспит і присвоювалася кваліфікація кінодемонстратора. Таким чином, вирішувалая проблема застосування технічних засобів по сільських школах.

Багато прийшлося докласти зусиль кабінету початкового навчання (завідуюча Івасюк С.І) у 1969 році у зв’язку з переходом початкової ланки освіти з чотирьохрічної на трирічну систему. Охоплено курсовою перепідготовкою всіх учителів, які мали навчати дітей в перших класах. Особлива увага зверталась на безперервний цикл між дитячим садком і школою. Вважалося, що дитина у семирічному віці могла протягом першої чверті освоїти «Буквар», навчитися додавати і віднімати та писати усі букви. У місті ця проблема була вирішена, але не в селі, де більшість дітей дошкільного віку виховувалися вдома. Тому не дивно, що після уроків учителі залишали учнів освоювати ази грамоти або використовували уроки праці, малювання ,фізичної культури та співів, щоб не відставати з основ наук.

До послуг слухачів був гуртожиток на 180 місць, що давало можливість охопити навчанням без всяких проблем значну частину педагогів сільських шкіл

Уже у 70-х роках чимало педагогів широко впроваджували досягнення психолого-педагогічної науки і передового досвіду учителів України.

З приходом в інститут директора Л.І. Юзефовича поліпшуєтьса докурсова і післякурсова робота. Районні методичні кабінети проводили співбесіди з учителями про їхню підготовку до виїзду на курси, а після курсової перепідготовки про використання у практиці роботи рекомендацій, одержаних під час навчання. Завідуючі кабінетами та методисти інституту вивчали стан навчально-виховної роботи на місцях, аналізували роботу слухачів до і після курсів. У 1982 році поглибленою підготовкою при вузах було охоплено 690 учителів, а при інституті - 1735 чоловік.

Л.І. Юзефович неодноразово відвідував лекції і на нарадах вказував на істотні недоліки лекторів. Він вимагав глибини викладу, робити висновки, давати список рекомендованої літератури. В наказі №162 від 7 липня 1980 року відзначено: 2.Звертаю увагу всіх методистів, що до читання лекцій і семінарів будуть допущені тільки ті методисти, які матимуть прорецензовані лекції.

Завкабінетами, методистам необхідно максимум уваги приділити підвищенню ідейного та науково-теоретичного рівня кожної лекції, забезпечувати його науковою інформацію, тісно пов’язати з рішенням нашої партії і уряду про школу, з практичним завданням вчителів щодо навчання і комуністичного виховання молоді. Ряд методистів були суворо попереджені за допущені недоліки в організації методичної роботи та впровадження в практику роботи вчителів передового педагогічного досвіду. Всю роботу дирекція намагалася спрямувати на подальше удосконалення системи роботи з педагогічними кадрами, впровадження в практику досягнень педагогічної науки, піднесення рівня навчання і комуністичного виховання. Зокрема в наказі №145 від 14 червня 1982 року «Про підвищення кваліфікації педагогічних кадрів» вказав, що одним з голвних завдань курсів і семінарів є підготовка педагогічних кадрів до ведення активної наступальної пропагандистської роботи до вміння давати своєчасну відсіч ворожій ідеології, передавати ці якості своїм вихованцям. Формувати у них почуття радянського патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму, відданості ідеалам комунізму.

Необхідно зосередити увагу слухачів курсів і семінарів на питання ознайомлення учнів з постановами ЦК КПРС у тісному зв’язку з вивченням у школах життя , діяльності, ідейно-теоретичної спадщини В.І.Леніна.

Дуже важливо було приділяти увагу таким аспектам ідейно-морального виховання, як антирелігійна пропоганда, формування у підростаючого покоління якостей войовничих атеїстів, подолання в окремих учнів та їх батьків релігійних забобонів.

Необхідно було максимально реалізувати на лекційних і семінарських заняттях ті розділи і теми удосконалених програм, які орієнтували учителів на організацію роботи щодо профілактики порушень соціалістичної законності і моралі, крадіжок, на вихованні бережного ставлення до соціалістичної власності, шкільного майна, обладнання електротранспорту, підручників, продуктів харчування, особливо - до хліба.

Досягнуто було угоди з Чернівецьким державним університетом про виділення місць у профілакторії університету для одночасного проходження курсів і лікування учителів з сільської місцевості хто хворів на сердечні, нервові та інші види захворювання.

У 80-х роках співпрацював інститут більше з фізичним факультетом ЧДУ. Для слухачів курсів у 1985-1986 н.р. з основ інформатики і обчислювальної техніки виділялись аудиторії та викладачі для проведення занять. Програма передбачала 108 годин на машині ЕОМ ЕС – 1045 у дисплейному класі.

Поряд з курсами для учителів-предметників, бібліотекарів, вихователів дитячих садків та інтернатних установ були курси для пропагандистів шкіл наукового комунізму, розраховані на 90 чоловік, які за 12 днів мали прослухати і законспектувати лекції, прочитані в основному працівниками партійних органів, прослухати лекції про керівну і спрямовуючу силу КПРС, міжнародне становище, роль соціалістичних держав у світовому співтоваристві.

У середині 90-х років розроблена модель навчально-тематичного плану. Метою курсів було дати вчителю сучасні уявлення про: а) психолого-педагогічний процес навчання і виховання учнів; б) нові педагогічні технології та передовий педагогічний досвід; в) нові досягнення науки; г) процес соціально-економічного, політичного і духовного відродження України.

За термінами курси мали бути від двох до чотирьох тижнів.

За напрямками: тематичні, загальні, інтегровані, категорійні, авторські, рівневі.

На відміну від попередніх років відмовились від пропонованої тематики зверху, а більше почали звертати на цьому практичну діяльність та блокову систему викладу матеріалу. Серед них: 1.Гуманітарна підготовка. 2. Функціональна і фахова підготовка. 3.Індивідуально-творча робота. 4.Контрольно-оціночні заняття.

Перший блок підпорядковувався тематиці курсів. Рекомендувалась проблематика у гуманітарному блоці: 1.Соціально-екологічний та політичний розвиток України. 2.Актуальні питання історії України. 3. Проблема духовного розвитку України. 4.Мовна політика на Україні та культура мовлення. 5. Соціальні, екологічні, культурологічні проблеми сучасної школи.

У цей же період створюються лабораторії нових педагогічних технологій, які стали експерементальними майданчиками. Саме по них оцінюється ефективність нових досягнень пропаганди і впровадження в школах досягнутих результатів. Постійний пошук, діагностика, інформаційна діяльність, надання практичної допомоги є основними напрямками діяльності всього колективу обласного науково-методичного інституту післядипломної освіти через які зростає кожний учитель міської чи сільської школи Буковинського краю.