|
|
Скачати 1.03 Mb.
|
55. Соціологічні ідеї Огюста Конта. Огюст Конт (1798 - 1858) – французький філософ та соціолог, один із засновників позитивізму у соціології. Конт вважав, що соціологія як наукова дисципліна повинна будуватися за аналогією з природничими науками та базуватися на позитивному (здобутому за допомогою наукових методів – спостереження, експерименту тощо) знань про суспільство. Визнаючи суспільство частиною органічної природи, О.Конт доходить висновку щодо закономірностей суспільного розвитку. Суспільство, за його думкою, розвивається за тими ж законами, що й природа. Саме тому Конта вважають одним із засновників еволюційно-органістичної теорії.Методами соціологічного аналізу Конт назвав такі, як спостереження, експеримент, порівняння та історичний метод. За допомогою цих методів соціологи повинні досліджувати суспільство, яке, згідно Конту, є вищою реальністю (на відміну від індивіда, який, вважав французький вчений, є абстракцією). Під суспільством Конт розумів усе людство або якусь його частину, пов’язану консенсусом (взаємною згодою).Соціологічне вчення Конта складається із двох частин – соціальної статики, яка описує закони існування суспільства, та соціальної динаміки, яка закони та схеми суспільної трансформації. Надаючи великого значення соціології, Конт підкреслював її перетворюючу роль у суспільстві та вважав такою ж важливою, як і роль релігії. На його думку, соціологія повинна призвести до революції в умах людей, що й сприятиме прогресивному розвитку суспільства.Головні праці Огюста Конта: „Курс позитивної філософії” (у 6-ти т.т) (1830-1842), „Система позитивної політики” (у 4-х т.т.) (1851-1854) 56. Соціологічні ідеї Сен-Симона. Клод Анрі де Сен-Сімон (1768-1820) – французький філософ, один із засновників концепції “утопічного соціалізму”. Ідеї Сен-Сімона справили велике враження та були засвоєні О. Контом, який до 1820 року був його особистим секретарем. Сен-Сімон одним із перших висловив точки зору щодо примату методів природничих наук у пізнанні суспільного життя. Виходячи з цього, він розробив концепцію „соціальної фізіології”, у якій поєднав раціоналістичні погляди з історицизмом у тлумаченні суспільних явищ. Сен-Сімон вважав, що розвиток суспільства перш за все обумовлен зміною пануючих у ньому філософсько-релігійних та наукових ідей. На його думку, визначальну роль в історії відіграє „індустрія”, яку він розумів як сукупність різних видів економічної діяльності людей. Такого ж значення він надавав відповідним „індустрії” формам власності та класам. Свої ідеї та пануючі теорії власності будь-яка суспільна система розвиває поступово і до кінця. Після цього „органічна”, творча епоха змінюється на „критичну”, руйнівничу епоху, яка веде до побудови більш ефективного суспільного ладу. Таким чином, у соціологічній концепції Сен-Сімона зроблено перший крок до аналізу соціальних явищ як різних боків закономірного розвитку цілісного організму-суспільства. Розуміння всесвітньої історії пов’язано у Сен-Сімона з думкою про прогрес як поступовий рух людства від нижчих суспільних форм до вищих відповідно зі стадіями розвитку мислення: релігійною, метафізичною та позитивною (науковою). Сен-Сімон стверджував, що побудова нового суспільства, якості якого задовольняли б переважну більшість населення, перш за все залежить від інтенсивного розвитку промисловості та сільського господарства, виробничих сил суспільства та викорінювання у ньому паразитизму. Головними рисами „промислової системи” Сен-Сімон вважав перетворення суспільства у всезагальну асоціацію людей, введення обов’язкової для всіх виробничої праці, надання однакових можливостей щодо застосування своїх здібностей, введення розподілу за “здібностями”, перетворення державної влади у знаряддя організації промисловості, поступове утвердження всесвітньої асоціації народів та всезагального миру при стиранні національних кордонів.Концепція Сен-Сімона (через О. Конта та безпосередньо) мала великий вплив на розвиток соціологічної думки у Франції, Германії, Італії, Росії та інших країнах.Головні праці К. Сен-Сімона: „Нарис науки про людину” (1813), „Праця про всесвітнє тяжіння” (1813), „Про промислову систему” (1821), „Катехізис промисловців” (1823-1824), „Нове християнство” (1825). 57. Соціологічні ідеї Еміля Дюркгейма/ Еміль Дюркгейм - фундатор соціології як науки, як професії і як предмета викладання.Еміль Дюркгейм (1858-1917 рр.) є видатним французьким соціологом, який стояв у витоків знаменитої соціологічної школи його імені. Основні твори: "Про розподіл суспільної праці", "Правила соціологічного методу", "Елементарні форми релігійного життя", "Самогубство" та інші. Е. Дюркгейм - засновник нового методу для дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". Напротивагу натуралізму та психологізму, що панували у другій половині XIX століття, соціологізм, на його думку допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат вченого про те, що "соціальні факти слід розглядати як речі", означає, що суспільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і природні. Соціологія, як і природничі науки, повинна ґрунтуватися на раціонально-емпіричному фундаменті. Соціальні факти можуть бути матеріальними (кількісними): щільність населення, шлюбність, розлученість та нематеріальними: суспільна думка, надіндивідуальні уявлення, судження. Саме у дусі "соціологізму" Е.Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство. Зосередившись на соціальних чинниках самогубств, він виводить три типи останніх: а) егоїстичне, зумовлене розривом соціальних зв'язків між індивідом та групою: б) альтруїстичне, викликане зворотнім процесом повним "розчиненням" індивіда у колективі; в) аномічне, спричинене соціальною розрухою, дезорганізацією, хаосом, що панує у суспільстві. Аналізуючи якісно різні суспільства, Е.Дюркгейм створив вчення про солідарність у суспільстві. Вона буває двох типів: механічна, яка властива до індустріальному суспільству, та органічна, притаманна індустріальному суспільству. Для суспільств з механічною солідарністю характерні такі фактори: жорстка регламентація, підкорення людини вимогам колективу; мінімальний рівень розподілу праці; пріоритет колективної власності; одноманітність почуттів та вірувань; нерозвиненість особистості. Суспільства з органічною солідарністю побудовані на розвинутому розподілі праці, що, у свою чергу, спричинює відмінність, а не подібність людей; ця відмінність ґрунтується на автономності індивіда і його свободі. У таких суспільствах солідарність народжується об'єктивно, адже люди потребують взаємодії через обмін, а це, знову ж таки, призводить до співпраці та кооперації. Якщо у суспільствах з механічною солідарністю панують норми кримінального права з репресивними санкціями, то у суспільствах з органічною солідарністю домінують норми кооперативного права з реститутивними санкціями. Ця ідея Е.Дюркгейма набула особливої актуальності у наш час. Здійснюючи аналіз суспільних процесів, Е.Дюркгейм вводить у науковий обіг цілу низку нових понять. Серед них особливе значення має поняття аномія - стан у суспільстві, який характеризується відсутністю норм та правил регуляції поведінки індивідів, наявністю ціннісно-нормативного вакууму, коли старі норми вже не спрацьовують, а нові ще не народилися. Такий стан є характерним для перехідних суспільств (у тому числі і для сучасної України). Е. Дюркгейм дав глибокий соціально-філософський аналіз моралі та релігії, пояснення яких запропонував шукати у самому суспільстві; здійснив також цілісний аналіз інституту сім'ї, висунувши ідею про еволюцію останньої у майбутньому через поступове відмирання її функцій внаслідок розвитку самого суспільства. Загальні принципи вивчення суспільства як само організованої та само врегульованої системи лягли в основу структурного функціоналізму, до фундаторів якого справедливо відносять Е.Дюркгейма. 58. Соціологія в системі соціальних наук. Соціологія в суспільному знанні виконує інтегруючу функцію, це пов’язано з тим, що людські відносини та люди пронизують сферу інтересів будь-якої суспільної ланки, соціологія досліджує всі соціологічні процеси незалежно від того, до якої сфери вони відносяться: еономічної, політичної, правової , релігійної, моральної тощо.Крім того соціологія вивчає взаємозв’язок між явищами, що відносяться до предметів дослідження різних суспільних наук (політологія, економіка, право, історія, філософія, психологія, менеджмент).У системі суспільних наук соціологія найчастіше взаємодії з і історією. Об'єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Історія вивчає минуле суспільства, йогорозвиток у хронологічні послідовності.Соціологія більше переймається актуальними сучасними проблемами. Багато спільного між соціологією та філософією. Але соціологія має справу не лише з абстрактними законами та категоріями, а й конкретними фактами дійсності. Її висновки та узагальнення здебільшого мають частковий, але не універсальний характер.Соціологія працює і на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей і форм функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є основою всіх соціальних відносин і процесів, умовою життєдіяльності людини, багато економічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. І навпаки,соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічна соціологія) значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.Соціологія тісно пов'язана з політологію. Її взаємозв'язок виявляється в тому, що з'ясування закономірностей політичного життя є ефективним за умови розгляду суспільства, як соціальної системи. Крім того, суспільство не можна пізнати і змінити без впливу на політичні структури. Взаємодія соціології та політології покликала до життя нову галузь науки — політичну соціологію. Із психології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки,особистих та масових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які є необхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі та суспільстві.Вивчаючи взаємини людей у колективі, сім'ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія використовує понятійний апарат, основні ідеї етики.Отже, соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом, соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв'язків тощо. 59. Специфіка молодіжної субкультури. Субкультура – це соціальне угрупування певної кіль кости людей, об'єднане тим, що кожен з його представників зараховує себе до нього,тобто ідентифікує.. Кожен представник чи носій субкультури приймає норми, цінності, картину світу, стиль життя та інше за зразок свого існування, не завжди піддаючи їх осмисленню, часто-густо керуючись сліпим бажанням нових відчуттів і вражень. Але паралельно з цими внутрішніми моментами існують і зовнішні атрибути, які свідчать про приналежність до певного угрупування, як наприклад: жаргон (сленґ), зачіска, одяг, зовнішній вигляд та ін. Зокрема для молодіжної субкультури „хіппі” було характерне довге волосся, а для „панків” – вистрижена голова зі смужкою волосся посередині, яка називається „ірокез”. Найчастіше субкультури виникають довкола певного центру чи ініціатора, які проповідують певні погляди у сфері музичних стилів, способі життя, ставленні до соціальних явищ. Їх учасниками є переважно молоді люди. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися із собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію у соціумі, власне самоствердження серед „світу дорослих” тощо. Головні характеристики молодіжних субкультур:1. Специфічний стиль життя і поведінки;2. Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді;3. Нонконформізм, тобто протиставлення себе решті суспільства, вороже ставлення і війна з його принципами поведінки, міжлюдські стосунки тощо;4. Зовнішня атрибутика (тілесний вигляд, одяг, музика тощо), яка має символічне значення;5. Ініціативний центр чи ініціатор створення зародження певної субкультури. Сучасна наука виводить певну класифікацію молодіжних субкультур. Загалом розрізняють такі їх різновиди:- романтико - ескапітські субкультури (хіппі, толкієністи, байкери...); - гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери...); - кримінальні (гопники, скінхеди...); - анархо-нігілістичні (панки та інші). 60. Становлення соціології права. Соціологія права - одна з численних галузей соціологічної науки, покликана дослідити феномен права з позицій соціології.Становлення соціології права як науки зазвичай пов'язують з іменами французького філософа і соціолога Еміля Дюркгейма (1858-1917) та австрійського юриста Євгена Ерліха (1862-1922). У своїх вихідних посилках автори керувалися працями О. Конта, який вперше обгрунтував необхідність соціології (соціальної фізики) як самостійної науки про суспільство.О. Конт зіграв помітну роль у зародженні соціології права як науки. По-перше, він обгрунтував один з основних принципів цієї науки, згідно з яким закони повинні виводитися з досвіду соціального життя, а не з апріорно сформульованих законодавцем понять. По-друге, О. Конт справедливо зауважив, що соціальне наукове пізнання, в тому числі і пізнання права, слід здійснювати з використанням методології точних наук.Основи соціології права отримали подальший розвиток у роботах Е. Дюркгейма, який вніс значний внесок у розробку її основоположних ідей, систему понять і методів соціологічного дослідження.Е. Дюркгейм розглядав право як соціальний факт, тобто правило, вироблене колективом людей, що став для них звичною і спирається на державний примус. Організований характер санкцій автор вважав головною ознакою права, що відрізняє його від моралі і інших соціальних норм.Якщо суспільство занепадає, знаходиться в кризовому стані, то й особистість робить спроби вийти за межі соціальної солідарності, здійснювати протиправні діяння. Стан суспільства, в якому діють норми застаріли, а нові суспільством ще не створені, Е. Дюркгейм називав аномією. Одним з яскравих показниківтакого стану суспільства є зростання числа самогубств. На відміну від більшості вчених-юристів та соціологів, Е. Дюркгейм не вважав злочин соціальним злом. Навпаки, він бачив у них «фактор суспільного здоров'я», оскільки функціонування суспільства без злочинів взагалі неможливо. Поява соціології права як самостійної науки зазвичай пов'язують із ім'ям Є. Ерліха і його роботою «Основи соціології права», виданої в 1913р.Заслуга автора полягає в тому, що він вніс значний внесок у обгрунтування значущої для соціології права ідеї «живого права». «Живе право» знаходиться не в статтях закону, а в конкретних, фактичних відносинах.Соціологію права Є. Ерліх виводив за рамки правознавства, вважаючи, що створена ним наука являє собою частина, розділ прикладної соціології. На його думку, вся юридична наука не має права на самостійне існування. Вона повинна входити в соціологію, оскільки право як соціальне явище являє собою певний аспект, частина суспільного буття. Полеміка про поняття і місце соціології права в системі соціальних і правових наук продовжується і сьогодні. Французький юрист-соціолог Ж. Карбоньє на початку 70-х рр. XX ст. Зазначав, що поняттю «юридична соціологія» нерідко надають більш широке значення, ніж поняття «соціологія права». Остання обмежується тільки власне правом - нормами та інститутами, в той час як юридична соціологія охоплює всі явища, більш-менш пов'язані з правом. Між тим, на його думку, соціологія права і соціологічна юриспруденція є тотожними поняттями.Найбільших успіхів добилися юристи та соціологи у вивченні проблем соціології кримінального права, соціології сім'ї, законодавчої та судової соціології. Серед досліджень, що проводяться в межах законодавчої соціології, викликали значний інтерес і отримали широке розповсюдження дослідження ефективності дії норм права.У середині і наприкінці XX ст. соціологія права найбільш інтенсивно розроблялася чотирма науковими школами: соціолого-інституційної, прагматичної, реалістичної і емпіричної. |
| 1. Базові компоненти соціального життя Можна сказати, що цінності обґрунтовують норми, завдяки чому вони разом створюють єдину ціннісно-нормативну структуру культури |
УРОК № З Тема. Базові структури алгоритмів. Конструювання алгоритмів Базові поняття й терміни: алгоритм, виконавець, базові структури алгоритмів, слідування, розгалуження, повторення, блок-схема |
| Урок хімії в 9 класі з теми програми «Розчини» Базові поняття й терміни: розчини, компоненти розчину, розчинник, розчинена речовина, розчинність, електроліти, неелектроліти, електролітична... |
Видатки загального та спеціального фондів, (тис грн.) [3, 4] Вирішення проблем соціального блоку, зокрема підвищення платіжної спрямованості та рівня життя населення, поліпшення усіх аспектів... |
| ПРОГРАМА економічного і соціального розвитку ЛУГИНСЬКОГО РАЙОНУ Пенсійне забезпечення та розвиток загальнообов’язко-вого державного соціального страхування |
Програми соціального захисту окремих категорій громадян у Програма соціального захисту окремих категорій громадян у м. Синельниковому на 2009-2013 роки була направлена на розв’язання проблем... |
| А як створити найефективнішу школу у світі? Підхід до людини як вищої цінності, джерела соціального прогресу, активного творця свого життя, відповідального члена суспільства... |
Постановка наукової проблеми та її значення «соціальна робота», її особливості як професійної діяльності. Поява нової спеціальності зумовлена потребами суспільства і відповідає... |
| 1. Авторитаризм: визначення, суттєві риси Базові типи політичної культури за Алмондом та Верба: Патріархальний, підданства,активістській |
Засідання комісії/уповноваженого/із соціального страхування Розглянувши звернення та документи про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг застрахованим особам,... |