|
|
Скачати 1.03 Mb.
|
45.Соціальна структура суспільства. Соціальна структура суспільства — це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою соціальних груп, спільностей та інститутів, пов'язаних між собою відносно сталими відносинами. Соціальна структура формується за різними ознаками: класовими, національними, статевими, віковими, професійними та ін.Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють міжсобою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний істратифікаційний аспекти.Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад,структура сім'ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік,дружина, діти; у системі освіти — учитель, учень; в економіці —підприємець, робітник і т. д. Соціальні позиції (статуси) та зв'язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участііндивідів у відповідних видах діяльності, формуються складнішіструктурні елементи суспільства — соціальні групи.Статус - це позицiя у певнiй соцiальнiй структурi суспiльства з певними правами та обов'язками.Статуси вiдрiзняються: правами та обов'язками , які визначаються ісоцiальними нормами.Кожна доросла людина у сучасному суспiльствi має кiлька статусiв(наприклад, студент, син, приятель, громадський дiяч i т.iн. - в однiйособi).Статус визначає, по-перше, де саме - в якiй соцiальнiй позицiї -лдина,"включена" до суспiльства, "з'єднана" з ним. По-друге, статусвизначає, як саме людина має поводитися з iншими людьми - представникамиiнших статусiв.Наприклад, статус дочки визначає основнi взаємовiдносини тiєїособи, що займає цей статус, з iншими членами родини. 46.Соціальна функція права. Для збереження стабільності с-тва необхідно щоб підростаюче покоління глибоко засвоїло правові цінності і норми які діють в даній державі.Результатом правильної соціалізації є формування в індивіда правової свідомості,культури та поведінки.Свідомість-це набір взаємопов’язаних ідей та емоцій, що виражають відношення с-тва чи індивіда до права його системи та структури і представляє собою с-му знань та оцінок з приводу права, його застосування та форм вираження.Є будення та теоретична.Поведінка-соц.значуща поведінка індивідів і підконтрольна їх свідомості воля передбачена нормами права яка тягне певні наслідки.Є правомірна:об’єктивно-правомірна-дотримання в силу внутрішніх переконань,ситуаційно-правомірна-дотримання норм залежно від ситуації, законопослушна-інтереси особи розходяться з змістом норм але вона їх дотримується.Неправомірна:ситуативно-випадкова-скоєння правопорушення непередбаченого в зв’язку з обставинами або під впливом афекта,обумовлена-скоєнн правопорушення з повним розумінням того що дії заборонені і за це встановлюється відповідальність. 47.Соціальні інститути,та їх види. Соціальний інститут— відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства. Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів:— економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;— політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;— культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;— соціальні — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо.Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. 48.Соціальні конфлікти як стан соціальних відносин. Це вища стадія розвитку суперечностей у системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів суспільства, яка характеризується максимальним посиленням суперечливих тенденцій та інтересів їх поведінки. Щодо сутності соціальних конфліктів у соціологічній науці склалося дві точки зору. Одна з них (К. Маркс) виходить з того, що конфлікт — це тимчасовий стан суспільства, організації, який може бути подоланий різноманітними засобами. За другою (Р. Дарендорф, Л. Козер та ін.), конфлікт — це нормальний стан, об'єктивна риса соціальних систем, зумовлена суперечливою природою суспільного життя, результат опору відносинам владарювання і підкорення. Придушення соціального конфлікту веде до загострення, а раціональна його регуляція — до підконтрольної еволюції. Цим зумовлені функції соціальних конфліктів: інтеграція соціальних організацій (вплив на встановлення оптимального співвідношення індивідуальних і групових інтересів); сигналізація (виявлення проблем, недоліків тощо); інновація (внаслідок конфлікту визначаються шляхи подолання опору інновації); інформація (через конфлікт розкривається латентна інформація); стабілізуюча, гносеологічна та навчальна. Конфлікт є найважливішою формою відносин суб'єктів соціальної взаємодії, мотивація яких зумовлена різними цінностями і нормами, інтересами і потребами. Сутнісний його аспект полягає в тому, що ці суб'єкти діють у межах ширшої системи зв'язків, яка модифікується (закріплюється або руйнується) під впливом конфлікту. 49. Соціальний статус особистості - це місце в соціальній структурі групи чи суспільства. Соціальний статус віддзерка¬лює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях. Усі соціальні статуси можна розділити на два основних типи:- приписані, вроджені;- набуті, досягнуті.Приписані статуси - це статуси, що їх надає людині група чи суспільство незалежно від її здібностей і зусиль. До них належать стать, раса, національність, членство в королівській сім'ї тощо.Набуті статуси - це такі статуси, яких особистість до¬сягає завдяки власним здібностям і зусиллям. Це, зокрема: дружина, професор, банкір, студент тощо. На відміну від приписаних статусів, набуті перебувають під контролем людини та набуває вона їх за власним бажанням.Розрізняють також соціальний і особистий статуси.Соціальний статус - це місце людини в суспільстві, котре вона посідає як представник великої соціальної групи (про¬фесії, статі, віку, верстви, релігії та ін.).Особистий статус - це місце індивіда в малій соціальній групі. Він залежить від того, як його оцінюють і сприймають члени групи.Із соціальним статусом тісно пов'язана соціальна роль, іноді її називають динамічним аспектом статусу.Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто має за¬значений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом.Виконання соціальної ролі має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження.Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалі¬зації. Рольове навчання має дві мети:• навчитися виконувати обов'язки й реалізовувати права відповідно до ролі;• набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповіда¬ють певній ролі.Людина є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. Множинність соціальних ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності. 50.Соціологічна думка в Україні. Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках XIX ст. дослідженнями Женевського гуртка українських учених, праці яких друкувалися найчастіше в тамтешньому журналі «Громада».С. Подолинський значну увагу приділяв аналізові соціального становища різних груп людей, причин соціальної диференціації (їх убачав у привласненні панівним класом додаткової вартості), соціальної мобільності (залежить від національної належності особи). Ці думки висловлені у праці «Ремесла і фабрики на Україні».Серед вчених-дослідників українського суспільства кінця XIX ст. насамперед вирізняється постать Михайла Драгоманова (1841—1895), який чимало уваги приділяв перспективності історичного поступу України і можливості її самостійного існування на європейському терені. Національне питання він вважав одним із найважливіших. Максим Ковалевський (1851—1916)у двотомній праці «Соціологія» (1910) писав, що тільки соціологія може ставити собі за мету розкриття елементів, необхідних для блага суспільства, тобто для його порядку і прогресу, а також всіх різноманітних біосоціальних причин, від яких вони залежать.Відомий вчений Володимир Антонович (1834—1908) використовував свої історичні, етнографічні, археологічні знання для вивчення соціальної структури, психосоціальних типів, поведінки натовпу, чинників соціального розвитку. Він є одним із перших вітчизняних дослідників, які пов'язували назву «Русь» із слов'янським племенем полянСаме Антонович запропонував для практичного вжитку термін «Україна-Русь», який, на його думку, мав не лише утверджувати наступність історичного минулого і сьогодення, а й певною мірою самою згадкою про старі часи сприяти консолідації українського народу, територіально поділеного між Австро-Угорщиною та Росією.Учень Антоновича Михайло Грушевський (1866—1934) вважав, що соціальний прогрес однаковою мірою визначається біологічними, економічними та психологічними чинниками. На особливу увагу заслуговують соціологічні погляди Грушевського щодо питання виникнення і розвитку української та російської народностей, становлення державності в Україні та Росії. 51. Соціологічні дослідження – інструмент пізнання соціальної реальності. Основне завдання соціологічних досліджень — добування фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони. Соціальний факт — це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності. Соціологічне дослідження складається з трьох основних етапів: підготовчого (розробка програми дослідження), основного (проведення емпіричного дослідження), завершального (обробка й аналіз даних, формування висновків і рекомендацій). Кожний етап включає в себе ряд важливих процедур.Залежно від складності й масштабності аналізу предмета виділяють три види соціологічного дослідження: розвідувальне (пілотажне), описове, аналітичне.Найбільш простим видом є розвідувальне (пілотажне) дослідження. Воно будується на спрощеній програмі й охоплює невеликі сукупності, має стислий за обсягом інструментарій. Інструментарій — це методичні документи, за допомогою яких здійснюється збір первинної соціологічної Інформації (анкети, бланк-інтерв'ю, питальники, картки для фіксації результатів спостереження чи аналізу документів тощо).Описове дослідження є більш складним видом соціологічного аналізу. Воно проводиться за розробленою програмою, на базі апробованого інструментарію і застосовується відносно великої спільності людей (наприклад, колектив великого підприємства). Збір інформації тут може бути доповнений методами спостереження, аналізу документів.Аналітичне дослідження — найбільш поглиблений вид соціологічного аналізу. Воно не тільки описує структурні елементи явища, що вивчається, але й з'ясовує його причини. Підготовка аналітичного дослідження вимагає значного часу, ретельно розробленої програми, інструментарію, попередньої уяви про об'єкт, який вивчається. За методами збору Інформації даний вид соціологічного дослідження носить комплексний характер. З гносеологічної точки зору соціологічне дослідження за об'єктом та процедурою є емпіричним, а за рівнем узагальнення воно може бути й емпіричним, і теоретичним. 52. Соціологічні ідеї ГербертаСпенсера. Рисами науки Спенсера є ідеї прогресу, еволюціонізму, і подальший розвиток позитивізму Конта. Основи соціології Спенсера:1. Еволюціонізм. У своїй праці «Основи біології» Спенсер розвиває ідеї дарвінізму в соціологічному сенсі. На його думку, у суспільстві виживає найсильніший, існування суперництва і боротьби - природно.2. Організмічна теорія. Суспільство подібно якомусь біологічному організму у своєму пристрої та функціонуванні.Еволюція по Спенсеру - це суцільний ріст науки від простої недиференційованої однорідності до комплексу диференційованої неоднорідності.Саме Спенсер ввів поняття диференціації та інтеграції.Диференціація - це поява з якоїсь однорідності різноманіття; розчленовування на форми і ступеня; виникнення в організмі в процесі розвитку морфологічних і функціональних відмінностей.Інтеграція - це виникнення цілісності, єдності в системі, заснованих на взаємодоповнюваності та взаємозалежності окремих елементів.Спенсер розділяє суспільства на:1. Прості.2. Складні (є ієрархія, структура поділу праці);Спенсер вважав очевидним схожість суспільства з біологічним організмом як будовою, так і функціонуванням. Подібність полягало в факторах:1. Ріст. І організм, і суспільство мають тенденцію до зростання і розвитку.2. Суспільство складається з індивідів як організм - з клітин.Однак існують і відмінності:1. Навідміну від біологічного організму, що має конкретну форму, елементи суспільства розвіяні в просторі, мають значну автономію (свободою пересування як мінімум, можуть покинути одне суспільство і включитися в інше).2. В суспільстві немає єдиного органу, що концентрує здатність відчувати і мислити. 53. Соціологічні ідеї Карла Маркса. Серед фундаторів соціологічної науки, особливе місце належить Карлу Марксу (1818-1883). Хоча сам вчений ніколи не називав себе соціологом, його теоретичні надбання, справили великий вплив на розвиток світової соціологічної думки, як за часів життя Маркса, так і за сучасних умов.Соціальна теорія, з точки зору Маркса, повинна базуватися на „життєвій реальності людських індивідів”, які борються за своє існування. Основу Марксового підходу до аналізу суспільних процесів становить матеріалістичне розуміння історії, за яким головним її детермінантом є економічний розвиток. За Марксом, характер суспільних відносин визначає спосіб виробництва матеріального життя як певна єдність продуктивних сил та виробничих відносин. Теорія класів є наріжною у Марксовому розумінні історичного розвитку людства. Він вважав, що історія – це ні що інше, як історія класової боротьби.Маркс вважав, що кожне суспільство створює два антогоністичних класа, між якими не вщухає гостра боротьба. Тільки пролетаріат, за думкою вченого, подолає класові антагонізми та приведе людство до комунізму – асоціації індивідів, де вільний розвиток кожного буде передумовою вільного розвитку всіх.Для соціологічної теорії Маркса велике значення має його концепція відчуження під яким він розумів руйнування людської природи, зумовлене структурою буржуазного суспільства, капіталістичним ладом в цілому. Маркс доводив, що в умовах буржуазного суспільства особистість відчужена від результатів своєї праці, від процесу виробництва, від себе і своєї спільноти.Основні праці К. Маркса: "Німецька ідеологія" (1845), "Злиденність філософії" (1847), "Маніфест Комуністичної партії" (1848, у співавторстві з Ф. Єнгельсом), "Капітал" (1867), "Передмова до критики політичної економії" (1873). 54. Соціологічні ідеї Макса Вебера. Макс Вебер (1864-1920) – німецький соціолог, соціальний філософ та історик, засновник розуміючої соціології і теорії соціальної дії.За Вебером, не будь-яка взаємодія є соціальною, а тільки така, в якій індивіди беруть участь свідомо, осмислено.Отже, соціальну взаємодію, вважав Вебер, треба розглядати у контексті значень і смислів, які вкладають у неї її учасники. Відтак аналіз соціальної взаємодії, на думку вченого, потребує розуміння (на відміну від природознавчої процедури, яку застосовували соціологи-позитивісти). Саме тому соціальну теорію М. Вебера називають розуміючою соціологією. Її предметом німецький дослідник вважав соціальну дію. Вебер вирізняв чотири типи соціальної дії: традиційний, афективний, цілераціональний та цінніснораціональний.Традиційні дії здійснюються індивідом завдяки тривалій звичці. Афективні базуються на афектах, тобто несвідомих психологічних імпульсах та почуттях.Цілераціональнідії притаманні людині, яка чітко уявляє собі мету дії та засоби її досягнення, а також враховує можливу реакцію інших людей на свої дії. Вебер виходив з того, що в історичному процесі зростає ступінь раціональності соціальних дій, особливо це стосується, на його думку, економічної сфери суспільства.В соціології Вебера значне місце посідає проблема цінностей, зокрема, моральних, політичних, естетичних, релігійних. Вебер визначає цінність як „установку тієї чи іншої історичної епохи”, як „властивий епосі напрямок інтересу”. Така трактовка цінностей має велике значення для реалістичного пояснення свідомості людей, їх соціальної поведінки та діяльності. Вона відіграла важливу роль у розробленій Вебером теорії соціальної дії, про що йшлося вище.Головні праці М. Вебера: „Об’єктивність” (1904), „Протестантська етика і дух капіталізму” (1905), „Про категорії розуміючої соціології” (1913), „Господарська етика світових релігій” (1913-1919), „Політика як покликання і професія” (1919), „Господарство і суспільство” (1921). |
| 1. Базові компоненти соціального життя Можна сказати, що цінності обґрунтовують норми, завдяки чому вони разом створюють єдину ціннісно-нормативну структуру культури |
УРОК № З Тема. Базові структури алгоритмів. Конструювання алгоритмів Базові поняття й терміни: алгоритм, виконавець, базові структури алгоритмів, слідування, розгалуження, повторення, блок-схема |
| Урок хімії в 9 класі з теми програми «Розчини» Базові поняття й терміни: розчини, компоненти розчину, розчинник, розчинена речовина, розчинність, електроліти, неелектроліти, електролітична... |
Видатки загального та спеціального фондів, (тис грн.) [3, 4] Вирішення проблем соціального блоку, зокрема підвищення платіжної спрямованості та рівня життя населення, поліпшення усіх аспектів... |
| ПРОГРАМА економічного і соціального розвитку ЛУГИНСЬКОГО РАЙОНУ Пенсійне забезпечення та розвиток загальнообов’язко-вого державного соціального страхування |
Програми соціального захисту окремих категорій громадян у Програма соціального захисту окремих категорій громадян у м. Синельниковому на 2009-2013 роки була направлена на розв’язання проблем... |
| А як створити найефективнішу школу у світі? Підхід до людини як вищої цінності, джерела соціального прогресу, активного творця свого життя, відповідального члена суспільства... |
Постановка наукової проблеми та її значення «соціальна робота», її особливості як професійної діяльності. Поява нової спеціальності зумовлена потребами суспільства і відповідає... |
| 1. Авторитаризм: визначення, суттєві риси Базові типи політичної культури за Алмондом та Верба: Патріархальний, підданства,активістській |
Засідання комісії/уповноваженого/із соціального страхування Розглянувши звернення та документи про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг застрахованим особам,... |