«ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ЗАСОБІВ НА УРОКАХ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ В ПТНЗ»


Скачати 433.75 Kb.
Назва«ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ЗАСОБІВ НА УРОКАХ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ В ПТНЗ»
Сторінка3/4
Дата08.04.2013
Розмір433.75 Kb.
ТипУрок
bibl.com.ua > Інформатика > Урок
1   2   3   4

1.2. Методика та організація виробничого навчання



Методика та організація виробничого навчання залежить від мети цього навчання на відповідному етапі (операційний етап, етап виконання комплексних робіт). Це дуже важливе методичне положення, яким постійно повинен користуватися майстер. Мета навчання, тобто, що повинні досягти, визначає і зміст, і форми, і методи, і засоби навчання.

Основною метою виробничого навчання в операційний період – навчити учнів правильно та якісно виконувати основні трудові прийми і їх складові, які складають операцію, в усіх її різновидах.

На базі вже вивчених операцій учні виконують послідовно комплексні роботи, що ускладнюються, шляхом застосовування цих операцій в різній технологічній послідовності. Тут вже трошки інша мета: наряду з правильністю виконання трудових прийомів та операцій в цілому головними цілями при цьому є: навчити учнів складати вивчені операції в конкретному технологічному процесі виконання учбово-виробничих робіт: навчити учнів робити швидко й точно, тобто на цьому етапі навчання у учнів формуються швидкісні й точнісні навички, а також навички планування праці, виконання технічних вимог (якість роботи).

Урок виробничого навчання включає слідуючи структурні елементи: вступний інструктаж, самостійна робота учнів та поточний інструктаж майстром, заключний інструктаж.

Вступний інструктаж (ВІ).

Ознайомлення учнів з темою та метою уроку. Дуже важливо правильно розкрити учням мету уроку, тобто дати їм цільову установку на урок. Цільова установка – це не просто інформація, яка записана у вас в плані, не стільки повідомлення, що повинні зробити учні, скільки роз’яснення, для чого вони будуть це робити, чому навчаться, яке значення має це для позитивного оволодіння професією.

Перевірка знань учнів по матеріалу, який вже вивчений на уроках теорії, а також на попередніх уроках виробничого навчання, пов’язаних з матеріалом даного уроку.

Перекликання матеріалу наступного уроку зі знаннями та виробничим досвідом учнів – основа для виконання учнями вправ та самостійної роботи. Шляхом такого перекликання в розумі учнів «наводяться мости» між тим, що вони знають і вміють, і тим, що вони будуть вивчати на уроці.

Таке перекликання проводиться шляхом опитування учнів на початку вступного інструктажу. Мета опитування не стільки в тому, щоб перевірити знання учнів (хоча і це важливо), скільки в забезпеченні можливості застосування цих знань на практиці, пов’язати теорію з практикою. Тому питання повинні носити сугубо практичну направленість. При формулюванні питань слід мати на увазі, що найбільш ліпше ставити такі питання, для відповіді на які необхідні не тільки пригадування, але й активне мислення учнів. Такі «продуктивні» питання починаються словами: «Чому?»; «Поясніть»; «Порівняйте і зробить висновок».

На уроках, де учні будуть виконувати роботи комплексного характеру питання повинні бути направлені на самостійне вивчення учнями креслень, схем, технологічних карт, вибір раціональних режимів.

Дуже важливо також ставити перед учнями такі питання, які потребують застосування знань загальноосвітніх предметів. Важливо також активізувати всю групу. Способи можуть бути різні:

  • задається питання всій групі, а потім викликається один;

  • відповідь на бажання;

  • варіювання питань по складності, в залежності від індивідуальних особливостей учнів;

  • оцінка відповіді одногрупника;

  • виправити помилку у відповіді.

Якщо в результаті опитування Вам стане зрозуміло, що більшість учнів не знають матеріал. Майстер сам повинен дати необхідні пояснення, добитися чіткого розуміння та первинного засвоєння їх учнями.

Пояснення та демонстрація прийомів та способів виконання виробничих завдань – при вивченні операцій та розбір технологічної послідовності та способів і виконання наступної роботи – при виконанні робіт комплексного характеру.

Головна задача майстра на цьому етапі уроку – закласти в пізнання учнів основу для успішного виконання вправ та самостійних робіт. Особливе значення це має при першо-початковому вивченні прийомів, операцій, функцій.

Готуючись до показу трудових прийомів та способів, важливо правильно відібрати, що демонструвати учням. Показувати слід тільки ті прийоми та способи роботи, які для учнів на даному уроці є новими. Раніше вивчені прийоми та способи, які будуть застосовувати в процесі вправ, показувати немає необхідності, потрібно тільки перевірити, чи вміють учні їх виконувати. Ефективність показу прийомів та способів праці залежить від притримування ряду правил та умов. Основні з них зводяться до наступного:

  • важливо зуміти переконати учнів в практичній значущості і важливості прийомів, що вивчаються та способів, в необхідності якісного їх засвоєння для успішного засвоєння професії;

  • необхідно забезпечити добру видимість прийомів, які демонструє майстер. Велике значення для ефективності показу має правильне співвідношення демонстрації та слова майстра. Не можна показувати прийоми мовчки. Майстер повинен пояснити задачі, сутність та значимість прийомів, які демонструє та способів роботи; давати попутні пояснення, звертаючи увагу учнів на найбільш суттєві і позбуджувати учнів до аналізування; підводити висновки пояснення;

  • демонстрацію прийому слід урізноманітнювати демонстрацією наочних посібників, на яких зображено прийоми, а також із намальованими на дошці. Значно полегшує показ та його засвоєння учнями, якщо у майстра на робочому місці є інструкційна карта, яка розкриває найбільш раціональну послідовність трудових прийомів, яка містить необхідні інструктивні вказівки про правила їх виконання;

  • слід широко практикувати контроль засвоєння учнями, позбуджувати учнів задавати питання майстрам;

  • закріплення та перевірка засвоєння учнями матеріалу вступного інструктажу; додаткові повторні пояснення та показ прийомів та способів роботи.

Методика та організація проведення цієї частини інструктажу визначається головною метою ВІ – підготувати учнів до успішного виконання учбово-виробничих завдань на уроці. В кінці ВІ ви не повинні обмежуватися питанням: «Все зрозуміло? Всі зрозуміли, як потрібно зробити?».

Тут опитування повинно носити сугубо практичний характер. Наприклад: повторити правила виконання операцій, показати способи контролю праці, повторити правила ТБ. При виконанні робіт комплексного характеру слід запропонувати розбір схем, креслень, розбір технічних вимог до якісних робіт. На таку перевірку не слід жаліти часу, особливо при першо-початковому вивченні нових прийомів та операцій. В заключну бесіду потрібно заохотити якомога більше учнів, особливо «слабких». І тільки переконавшись, що більшість учнів зможуть почати роботу, можна роздавати завдання. Якщо такого переконання немає, ВІ не можна рахувати закінченим. Майстер не має педагогічного права обрікати учнів на засвоєння трудового процесу методом «проб та помилок». Тому майстер повинен ще раз пояснити та показати те, що не засвоєно учнями.

Поточний інструктаж (ПІ).

Основна дидактична мета ПІ – добитися, щоб учні виконували учбово-виробничі завдання з найменшою кількістю помилок та недоліків. ПІ учнів майстром проводиться, як правило, індивідуально. Основною організаційною формою індивідуального ПІ є цільові обходи майстром робочих місць учнів (роз’яснення, вказівки, зауваження, поради для коректування дій учнів та пробудження їх до самостійних дій; вимоги та вказівки, які сприяють вихованню у учнів обережності, акуратності, уваги, відповідальності).

Великий вплив на успішність навчання справляє оцінка. При визначені оцінки за вивчену операцію є:

  • правильність виконання прийомів та способів роботи;

  • якість роботи, підтримання технічних вимог;

  • раціональність організації праці та робочого місця;

  • підтримання правил безпеки праці.

Майстер повинен вміло використовувати «політику оцінки» для підвищення зацікавленістю учнів до учбової роботи, стимулювання їх.

Заключний інструктаж (ЗІ).

Основна дидактична мета ЗІ – на основі аналізу успіхів та недоліків уроку показати учням чому вони навчились, наскільки просунулись в оволодінні професією, що і як потрібно робити, щоб не допускати недоліків та закріпити успіхи. На ЗІ виносяться наступні основні питання:

  • повідомлення про досягнення мети уроку;

  • підведення підсумків та аналізу виконаних учбово-виробничих завдань групою;

  • розбір типових помилок та характерних недоліків, розгляд шляхів їх попередження та усунення;

  • аналіз виконання учнями правил т/б, використання робочого часу;

  • підведення підсумків змагання, повідомлення оцінок;

  • повідомлення теми слідую чого уроку, видача домашнього завдання.


1.3. Методи виробничого навчання
Під методами навчання розуміють способи сумісної діяльності майстра виробничого навчання та учнів, за допомогою яких досягається оволодіння учнями знань, навичок та вмінь, професійної майстерності, розвиваються розумові та фізичні сили, творчі здібності.

Методи навчання класифікують в залежності від джерел інформації, на основі якої формують знання, навички, вміння, а також від характеру та співвідношення діяльності майстра та учнів при використанні цих джерел. Тому загальні методи виробничого навчання можна розділити на три групи: словесні, наочні та практичні.

Окремо специфічну групу утворюють методи перевірки знань, навичок та вмінь, застосованих у виробничому навчанні. До них відносять:

  • поточні спостереження,

  • усне та письмове опитування, виконання,

  • аналіз перевірочних практичних завдань, кваліфікаційних пробних робіт.

Словесні методи.

До словесних методів відносять:

Усне викладання матеріалу (розповідь-лекція) – використовуються для систематичного, логічно послідовного, відносно тривалого викладання майстром учбового матеріалу. В процесі викладання, як правило, розповідь супроводжується демонстрацією плакатів, діаграм, зразків, інструментів і т.ін.

В залежності від дидактичної мети лекції можуть бути вступними, оглядовими та узагальнюючими.

Бесіда-пояснення – спосіб викладання учбового матеріалу, при якому використовуються питання до учнів, їх відповіді. Бесіда-пояснення починається з короткого вступу, в якому дається представлення про тему та ставляться питання, щоб організувати та направити учнів. Викладання повинно бути логічним, тобто передчасне приводило до розуміння наступного. Однак повинен бути перехід від відомого до невідомого, від мети до засобів. Періодично в процесі бесіди майстер має ставити риторичні запитання. Закінчуючи бесіду-пояснення майстер підкреслює важливі моменти викладаємого матеріалу.

Самостійна робота учнів з технічною літературою. Знання учнів та виробничі вміння поповнюються та закріплюється в процесі самостійної роботи учнів з технічною літературою (самостійне читання підручників, робота з довідниками, вивчення правил та інструкцій з техніки безпеки). Майстер даючи домашнє завдання, пов’язане з роботою над книжкою, повинен чітко сформулювати мету завдання, розкрити задачі, які потрібно розв’язати учневі.

Для кращої підготовки учнів до роботи в учбовій майстерні потрібно вводити домашні завдання. Кількість завдань та їх об’єм залежить від теми. Найбільш ефективно давати учням давати учням в тиждень одне завдання, яке складається з двох-трьох питань, необхідно зауважити, що більшість тем учбовою програми складають не одне, а два-три завдання різного змісту. Це дасть можливість майстру диференціювати завдання в залежності від виробничих умов, індивідуальних особливостей учнів групи, їх загально освітнього рівня, їх можливостей, успішності. В завдання можна включати: складання технологічної послідовності, графічні роботи, складання карток-дефектів, написання рефератів. При видачі домашніх завдань майстер пояснює учню їх сутність, практичне значення та найбільш раціональні способи їх виконання.

Письмове інструктування.

Письмовими інструкціями є інструкційні, технологічні картки. Що дає змогу створювати в учнів правильне представлення про сучасні технології, зв’язки між виробничим та теоретичним навчанням. За цих умов інструкційна картка, в якій все описане та проілюстровано кожний прийом роботи та викладена послідовність (більш детально ми зупинимось на наступному занятті).

Наочні методи.

Демонстрація наочних посібників, трудових прийомів, натуральні зразки, ізопосібники, обладнання, плакати, макети, механізми, таблиці, моделі, пристосування, схеми, діафільми, інструменти, діаграми, матеріали.

Демонстрація наочних посібників – метод, за допомогою якого у учнів формується певний зразок трудових дій. Використання наочних посібників дає можливість учневі ліпше сприймати та засвоювати матеріал. При використанні наочних посібників майстер видержує наступні вимоги:

  • учнів попередньо інформують про те, що вони будуть спостерігати і з якою метою;

  • демонстраційний наочний посібник повинен стояти на видному місці;

  • у сприйнятті наочності повинно приймати участь більшість органів почуттів (зір, слух, осязання).

Показ трудових прийомів є особливо-важливим методом інструктажу, демонстрація їх повинна носити навчальний характер. Відомо, що учні мало запам’ятовують при спостеріганні нової для них роботи, яку виконують в денному темпі.

В процесі показу майстер повідомляє учням про те, що він хоче показати; пояснює кожен свій рух та дію; підкреслює його значення; супроводжує показ демонстрацією відповідних плакатів та інших наочних посібників.

Більшість прийомів спочатку повинно виконуватися майстром в повільному темпі. Це допомагає учням розібратися, з яких трудових рухів складається прийом, вловити способи їх виконання.

Іноді, майстер припускається помилки, яка значно знижує ефективність демонстрації, наприклад:

  • майстер звертає увагу учнів на багато моментів одночасно; потрібно в певній логічній послідовності переключати увагу з одного моменту на інший;

  • пояснення майстра не відповідають тому, що в даний час він показує;

  • розповідь майстра під час показу не повинна бути багатослівною.

РОЗДІЛ 2

ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В

ПРОЦЕСІ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ В ПТНЗ

2.1. Сутність інтерактивного навчання
Традиційна система учіння, за якої учні виступали об’єктом роботи викладача (учителя) і повинні були відтворити певну суму знань, вже не може бути ефективним методом для досягнення навчальних цілей. Засвоєння знань завершується утворенням відповідних понять та вмінь, які у свою чергу мають бути включені до системи через практичну діяльність учнів. Лише за таких умов засвоєні знання будуть свідомо використані в реальних життєвих умовах. Проте репродуктивний характер навчальної діяльності, у ході якого відбувається звичайне запам’ятовування і відтворення певного об’єму інформації створює фрагментарні знання, які в подальшому не знаходять свого подальшого використання. Крім того, лише відтворення знань обмежує учнів у формуванні таких узагальнених вмінь, як аналіз, синтез, оцінювання та ін., що є передумовою розвитку навичок високого рівня, коли вони засвоюють не тільки знання, а й способи оперування ними, методи, що допомагають здобувати їх.

У зв’язку з цим, все більшого поширення набувають педагогічні технології, за яких учні навчаються творчо та критично мислити, працювати в групі над проблемою, планувати власну діяльність, здійснювати аналіз об’єктів, процесів чи явищ. Учні обмірковують чи висловлюються з приводу отриманих результатів, ставлять запитання і відповідно виявляють готовність до планування подальшої роботи. Такий практичний підхід до процесу пізнання дає змогу привчати учнів до виділення засвоюваних знань в цілісну систему. Зрозуміло, що учні в цьому випадку діють як суб’єкти процесу пізнання, співпрацюють з викладачем та один з одним, розуміють, що вони роблять і для чого.

Модель навчання, за якої учні стають активними співучасниками власного процесу пізнання називають інтерактивною. Дослівно «інтерактив» з англійської мови означає – здатний до взаємодії чи діалогу [2]. Суть такого навчання полягає в тому, що учні перетворюються на активних учасників навчального процесу, вступають в співпрацю з викладачем та одногрупниками. На інтерактивному уроці викладач використовує спеціальні інтерактивні прийоми, які дозволяють йому залучати до роботи більшу частину групи, ніж за традиційних активних чи пасивних методів навчання.

Відносно інтерактивного розглядають три моделі навчання.

  1. Пасивна модель навчання, за якої (під час лекції) відбувається монолог викладача (учні пасивно сприймають навчальний матеріал).

  2. Активна модель, за якої відбувається (наприклад під час бесіди) діалог викладача з учнями, які приймають активну участь у засвоєнні знань.

3. Інтерактивна модель навчання, за якої відбувається полілог, коли відбувається діалог не лише між викладачем та учнями, але й між всіма учасниками процесу пізнання [13].

Отже, за інтерактивної моделі активну участь у процесі пізнання беруть всі без виключення його учасники. Саме в цьому розумінні інтерактив визначається як практичне навчання. Практика полягає в тому, що учні, які знаходяться в інтерактивному середовищі, вже не можуть залишатись пасивними спостерігачами навчального процесу, а, навпаки, стають активними його співучасниками. Тому перед викладачем постають нові завдання на відміну від традиційних. По-перше, учень перетворюється з об’єкта процесу пізнання на суб’єкта. За таких умов він повинен бути мотивованим до процесу пізнання, розуміти, що хоче він і що очікує від нього викладач. Крім мотивації, учень мусить чітко усвідомлювати кінцевий результат власної навчальної діяльності з метою її корекції і планування. По-друге, активна участь суб’єкта передбачає володіння ним необхідною кількістю методів, за допомогою яких можна навчатись і навчати інших. Як показує передовий досвід ці два положення є найбільш суттєвими з точки зору методики, обумовлюють перегляд традиційної моделі навчання, як в практиці викладача безпосередньо на уроці, так і під час підготовки до уроку, що має відповідно відображатись на його структурі та методиці проведення [7, с. 159].

В літературних джерелах з питань інтерактивного навчання можна знайти твердження, що інтерактив не є принципово новим для педагогічної практики [5, с. 116-122].

Для українських навчальних закладів інтерактивне навчання бере свій початок ще з 20-тих років минулого століття, коли численні реформи радянської влади призведи до появи таких прогресивних для того часу методів як: бригадно-лабораторного, робота в парах змінного складу, проектного, виробничі і трудові екскурсії, виробничі практики. З часом інтерактивні методи навчання були офіційно засуджені і заборонені.

Проблема використання технологій у навчальному процесі є однією з важливих у педагогічній теорії та практиці. Сьогодні вивченням цієї проблеми займається широке коло вчених-педагогів (А. Алексюк, В. Андрущенко, В. Безпалько, Р. Гуревич, С. Гончаренко, В. Сидоренко, О. Коберник, М. Кадемія, О. Пєхота та багатьох інших).

Незважаючи на те, що інтерактивні технології досить широко висвітлюються в науковій літературі, поза увагою дослідники залишаються практичні основи їхнього впровадження у навчальний процес ПТНЗ. Потребують більш ретельного розгляду саме методичні та технологічні особливості використання інтерактивних засобів. Так, технології навчання мають свої методичні переваги і недоліки. Активна участь всіх без виключення учасників інтерактивного навчання дає змогу педагогу вирішити низку методичних проблем і серед них:

  • утримувати увагу учнів протягом всього заняття;

  • залучити до роботи над темою заняття всіх без виключений учнів;

  • оцінити кожного учасника навчального процесу;

  • підвищити рівень засвоєння навчального матеріалу.

Разом з тим досвід застосування педагогами інтерактивних методів навчання виявляє найбільш поширені труднощі, які виникають на інтерактивному уроці і з-поміж них:

  • нераціональне використання навчального часу;

  • зниження ролі викладача;

  • недостатня мотивація учнів до процесу пізнання.

Перед тим, як розглянути методичні шляхи реалізації інтерактивних засобів на уроках виробничого навчання, звернемось до основних умов, які обумовлюють наявність інтерактивну на занятті та є провідними для сучасних досліджень методики трудового (виробничого) навчання, як галузі педагогіки.
2.2. Педагогічні умови впровадження інтерактивних технологій
Використання інтерактивних технологій на уроках виробничого навчання – це своєрідний перехід від навчання, орієнтованого на запам’ятовування і відтворення до навчання, спрямованого на розвиток самостійного свідомого мислення учнів. Традиційний підхід на уроках виробничого навчання, що склався десятиріччями, створював таке навчальне середовище, в якому учні виконували інструкції майстра виробничого навчання. Методика ознайомлення і навчання учнів виробничим технологічним операціям зводилась в основному до демонстрування. Викладач у ході демонстрації і пояснень унаочнював виробничу операцію чи дію, а учень в процесі вправ та практичної роботи мав її відтворити. Це відіграло на певному історичному проміжку позитивну роль у становленні і розвитку вітчизняної освіти, яка була орієнтована на масову підготовку робітничих кадрів [7, с. 160].

З часом стало зрозуміло, що тих конкретних умінь та навичок «прив’язаних» до певної спеціальності, які формувались у учнів вже не достатньо, і у своїй більшості вони залишаються досить примітивними аби забезпечувати самостійну фахову діяльність майбутнього фахівця виробництва. Наприклад, політехнічна освіта потрібна не лише майстрам виробничого навчання, але й керівникам та іншим працівникам, що займаються управлінською діяльністю в умовах виробництва. За таких умов важливо не лише володіти технологічними операціями, але й потрібні уміння більш високого рівня узагальнення: уміння працювати в групі, планувати роботу чи створювати власний проект, критично мислити, здійснювати аналіз, оцінювати результати власної діяльності, вибір одного розв’язку проблеми з декількох можливих варіантів і т.д. Такі уміння і навички практичного спрямування можуть бути сформовані у спеціально створеному інтерактивному середовищі, в якому викладач перестає діяти, як транслятор певної суми знань, і більше співпрацює з учнями, як рівноправними учасниками навчального процесу.

Підсумовуючи вище викладене та аналіз відповідної наукової літератури з питань розвитку творчих, здібностей в учнів через впровадження активних та інтерактивних технологій, дають змогу визначити умови, за яких відбувається інтерактивне навчання [7; 13; 16]:

1. Відмова викладача від всеохоплюючого контролю за мисленням учнів, яке проявляється в оцінюванні об’єктів чи явищ, висловлюванні припущень, власне поведінці під час навчального процесу. Цей принцип передбачає перехід викладача від командного (авторитарного) стилю спілкування до дискусійного, діалогічного спілкування, коли учень (чи колектив учнів) стає автором якоїсь точки зору.

2. Створення викладачем таких навчальних ситуацій, за яких в учнів формуються уміння здійснювати вибір з декількох можливих варіантів. Вказана умова є принциповою для сучасної методики виробничого навчання, тому обґрунтуємо її більш докладно.

За традиційної методикою викладач, готуючись до уроку, добирав об’єкт праці і орієнтувався на те, що вказаний об’єкт є той зразок, за яким учні будуть опановувати відповідні технологічні операції. Перехід викладача до інтерактивної моделі навчання вимагає створення умов на занятті, коли в учнів буде можливість здійснювати свій вибір. Якщо триматись традиційного підходу до практичної роботи, то створюється ситуація, при якій така робота «за зразком» практично повністю виключає інтерактив, оскільки під час бездумного виконання вказівок викладача не існує потреби в залученні учнів до активної та інтерактивної роботи на занятті. В такому разі у них виховується виконавча дисципліна та вправність у виконанні операцій. Уміння ж більш високого рівня (творчого та критичного мислення) залишаються поза увагою викладача та його вихованців.

3.Залучення всіх без виключення учнів до розв’язку поставленої проблеми. Немає потреби коментувати вказані вимоги, оскільки інтерактив відбувається лише тоді, коли відбувається полілог всіх учасників навчального процесу.

4. Організацію навчального процесу на особистісному та розвиваючому підходах. Ще дві з половиною тисячі років тому Сократ визначив, що стосунки викладача (вчителя) і учня не повинні зводитися до суб’єкт-об’єктних, це – суб’єкт-суб’єктні стосунки. Сутність особистісного підходу у навчанні полягає в тому, що учень-суб’єкт навчання – займає центральне місце у цьому процесі, вчитель же повинен забезпечити йому оптимальні умови для саморозвитку. Саме такий підхід, ми вважаємо, створює найбільш оптимальні умови для створення інтерактивного середовища на занятті з виробничого навчання. Тому викладач повинен розрізняти традиційне втручання від інтерактивного впливу на учнівський колектив. Втручання передбачає, що викладач діє (через комплекс методів) на учня. Викладач самостійно (без участі учнів) визначає їхні освітні потреби і намагається їх задовольнити. Учень розглядається тут як об’єкт втручання. Інтерактивний вплив забезпечує такі стосунки, в ході яких викладач і учень проявляють себе як незалежні партнери (обидві ролі однаково важливі і здійснюються у взаємодії викладача й учня). Викладач розглядається як співучасник, який підтримує, консультує учня, створює для нього такі ситуації, які полегшують його діяльність.

На завершення, зазначимо, що визначення шляхів впровадження інтерактивних технологій на заняттях із виробничого навчання варто розглядати відповідно до вищевказаних вимог, які обумовлюють створення відповідного інтерактивного навчального середовища.

2.3. Класифікація інтерактивних засобів навчання
Сучасний період розвитку суспільства, оновлення всіх сфер його соціального і духовного життя потребує якісно нового рівня освіти, який відповідав би міжнародним стандартам.

Нині значна увага приділяється методам інтерактивного навчання із застосуванням комп’ютерних програм, які реалізують діяльністний підхід до навчання. Засобами реалізації зазначеного підходу слугують комплекси програмно-апаратних засобів (комп’ютер, мультимедійний проектор, сенсорна дошка, web-камера, графічний планшет тощо), за допомогою яких організують навчально-пізнавальну діяльність шляхом інтерактивного навчання.

Інтерактивні технології навчання – це така організація процесу навчання, у якому студенту або учню неможливо не приймати участь в колективному, взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесу навчального пізнання [9, с. 6].

Методи інтерактивного навчання захоплюють учнів, пробуджують в них інтерес та стимулюють мотивацію, навчають самостійності в розумовій діяльності.

Сучасні методи навчання потребують відповідних засобів їх реалізації. Обов’язковою складовою навчального середовища є сучасні інтерактивні засоби навчання.

Інтерактивні засоби навчання дозволяють внести до навчального процесу інтерактивну складову. Використання їх у процесі навчання дозволяє значно підвищити рівень взаємодії між викладачем і учнем.

Комплекс апаратних засобів, необхідних для забезпечення інтерактивного навчання, як правило, складається з комп’ютера, інтерактивної дошки, мультимедійного проектора та пристроїв зв’язку (web-камера, система передачі даних, адаптер тощо). До складу комплекса може також входити пристрій тактильного введення даних (інтерактивний безпровідний планшет; інтерактивний рідинокристалічний дисплей (інтерактивна графічна панель), об’єднуючий в собі функції монітора і цифрового планшета; система інтерактивного опитування – пульти, безпровідні мікрофонні системи) і система звукового супроводу (рис. 2.1).






Рис. 2.1. Комплекс інтерактивних засобів навчання
Викладач, стоячи біля інтерактивної дошки, може задавати свої запитання, а учні за допомогою інтерактивних безпровідних планшетів можуть відповідати на питання викладача, ставити свої питання, брати участь в процесі обговорення. Таким чином, між викладачем і учнями виникає інтерактивний діалог, що значно підвищує рівень сприйняття і розуміння матеріалів заняття. Якщо студент працює біля дошки, то викладач може вільно переміщатися по аудиторії і вносити корективи за допомогою безпровідного планшета [3, с. 31-38].

Для великих аудиторій зручно застосовувати інтерактивний рідинокристалічний дисплей, який об’єднує в собі функції монітора і цифрового планшета. Зображення проектується за допомогою мультимедійного проектора на великий екран. Викладач, стоячи лицем до аудиторії, за допомогою спеціальної ручки пише безпосередньо на екрані рідинокристалічного дисплея. Учні можуть вносити на екрані свої зміни за допомогою безпровідних планшетів.

Для контролю знань зручно використовувати безпровідні пульти. Під час заняття викладач ставить питання, а учні відповідають на них простим натисненням на кнопки пульта. Результати опитування зберігаються і відображаються в режимі реального часу. Після закінчення заняття результати опитування можна експортувати в MS Excel або інший програмний продукт і проводити аналіз.

Використання безпровідних мікрофонних систем дозволяє учням чути викладача, що сприяє концентрації уваги на занятті, підвищує ефективність процесу навчання.

Всі компоненти, які входять до складу комплексу апаратних засобів можуть працювати як єдине ціле, так і незалежно один від одного. Навчальні заклади можуть підібрати собі будь-який комплект відповідно до освітніх завдань які необхідно вирішити.

Педагогічно доцільним, дидактично обґрунтованим є застосування сучасних засобів навчання тільки тоді, коли викладач знає особливості засобу навчання, вміє, має навички управління цим засобом. Кожен викладач завжди був творцем своїх занять, в інформаційному суспільстві він ним і залишається, а всі засоби інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) є тільки допомогою в його діяльності [4].
2.4. Інтерактивне заняття з виробничого навчання у ПТНЗ
Досвід майстрів виробничого навчання, які впроваджують інтерактивні технології переконує, що інтерактивна практика повинна застосовуватись під час розробки форми майбутнього виробу, пошуку необхідної інформації, оцінювання результатів роботи чи складання подальшого плану дій.

Перед тим як розглянути принципові положення інтерактивного заняття з виробничого навчання та відповідні рекомендації щодо його проведення вкажемо на основні ознаки технологічної освіти.

Педагогічна технологія має чітко запланований навчальний результат, тоді як методика навчання має передбачуваний результат. Під час технологічної освіти викладач діє за певним алгоритмом, який не може змінюватись чи зазнавати повної інтерпретації. Технологічні прийоми навчання можуть бути відтворені іншими суб’єктами педагогічної діяльності (зрозуміло, з відповідним рівнем підготовки). Методику ж не завжди можна відтворити, швидше лише вдосконалити (здійснити інтерпретацію), враховуючи власний досвід роботи. Так, методична майстерність викладача проявляється не лише у володінні методами навчання, але й в особистісних рисах його характеру. Методичні прийоми роботи розроблені чи вдосконалені одним викладачем не завжди можуть бути використані іншим.

Наступною ознакою технологічних прийомів роботи є активна та інтерактивна участь всіх учасників навчального процесу. Викладач виступає у ролі консультанта спостерігаючи і корегуючи діяльність учнів. Методика ж навчання передбачає, в кращому випадку, спільну діяльність учнів та викладача. Проте головним моментом є відповідальність вчителя за досягнення навчальних результатів, тоді як технологічне навчання передбачає перенесення такої відповідальності на учнів [17, с. 58-64].

Враховуючи вказані ознаки, зазначимо на які технологічні питання необхідно звернути увагу викладача готуючись до інтерактивного уроку:

  • усвідомлення учнями практичних завдань заняття (Що треба зробити?);

  • особиста зацікавленість учнів до навчального матеріалу, щире прагнення довести розпочату справу до кінця (Для чого нам це треба? Що для цього потрібно знати та вміти?);

  • як зробити так, щоб ініціатива учнів у навчально-трудовій діяльності на уроці не перешкоджала учителю у досягненні навчальних завдань?

З одного боку на інтерактивному занятті учні мають навчитись відповідально ставитись до теми, мети, завдань, навчального матеріалу, тобто свідомо проходити всі етапи заняття – розуміти, що на даний момент досягли, а що ні, і що для цього треба ще зробити. З іншого боку викладач, ввідаючи учням ініціативу, робить для цього відповідні методичні (технологічні) кроки (повідомляє мету і завдання заняття, підсилює мотивацію і т.д.), які не лише створюють умови для активної та свідомої діяльності учнів, але й приводять всіх учасників навчального процесу до запланованого результату [18, с. 27-32].

Отже, підсумовуючи, треба відзначити, що діяльність викладача в умовах технологічної освіти має бути чітко структурованою та спланованою. У зв’язку з цим розглянемо структуру інтерактивного уроку виробничого навчання та відповідні вимоги до його проектування.

Оскільки заняття – це не лише форма організації навально-виховної діяльності у вигляді співпраці учнів та викладача, але й творча його робота. Тому вкажемо лише основні структурні елементи заняття, які створюють передумови для впровадження інтерактивних технологій навчання і залишають місце для творчої роботи викладача. Серед таких елементів є наступні [17, 18]:

  • тема і мета заняття;

  • актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів;

  • очікуваний навчальний результат;

  • мотивація навально-виробничої діяльності учнів;

  • рефлексія учнів.

Готуючись, до уроку викладач розв’язує низку завдань, серед яких крім традиційного, для виробничого навчання, визначення змісту практичної роботи, провідними є визначення теми, мети та завдань.

Традиційно, склалось так, що мету заняття викладач визначав виключно для себе. Це діяло за умов, коли учні виступали об’єктом навчального процесу. Для сучасного, технологічного, навчання важливо усвідомити, що основна навчальна мета заняття має бути сформульованою для учнів (як суб’єкта навчального процесу), і може бути їм повідомлена. Виховну і розвиваючу мету заняття викладач формулює для себе, і відповідно ця частина мети учням не повідомляється. Викладач може не повідомляти взагалі будь-яку частину мети, але виходячи з умов технологічної доцільності основну навчальну мету визначають для учнів.

Визначаючи мету інтерактивного заняття доцільно не стільки триматись за стереотипний принцип «триєдиної мети», як зважити на такі важливі чинники, що стосуються розвитку.

Наступним важливим етапом інтерактивного заняття з виробничого навчання є актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів. Загальновідомо, що нові знання не закріплюються окремо від вже відомого, «старого» знання. Тому викладачу важливо «ухопитись», за життєвий досвід чи «старі» знання учнів, на основі яких можна було б «закріпити» нові знання. Виходячи з цього, мета даного етапу активізувати роботу учнів через наявні у них знання, які вони отримали на заняттях з основ наук чи життєвого досвіду. З точки зору методики принциповий момент цього етапу настає тоді, коли викладач спирається виключно на знання або досвід учнів і, таким чином, підводить їх до теми заняття. Поширена помилка, коли викладач говорить більше, за учнів, пояснює, розповідає тощо. Суттєвою ознакою цього етапу є активне висловлювання учнів – говорити повинні діти, а викладач більше слухати, робити акцент на тих відповідях, які наближають учнів до теми і завдань заняття. Вдало проведена актуалізація завершується підсумком, котрий проводить викладач або викладач спільно з учнями.

Очікувані навчальні результати визначають на основі навчальної мети, які обов’язково повідомляються учням на початку заняття. Якщо мета може поширюватись на розділ навчальної програми, то очікування стосуються виключно даного заняття. Коли учні не знають чи не зрозуміли, що від них очікує викладач, то вони вже не можуть бути достатньо активними чи інтерактивними учасниками власного процесу пізнання. Звідси наступні технологічні вимоги:

  • очікувані результати мають бути короткими і максимально зрозумілими для кожного учня;

  • під час повідомлення очікувань викладач мусить забезпечити зворотній зв’язок з учнями. Так, після повідомлення очікуваних результатів (завдань) з’ясовують, чи всі зрозуміли сказане, і докладно пояснюють незрозумілі місця чи слова;

  • не варто перевантажувати заняття завданнями, адже їх необхідно досягти на даному занятті. Тому їх кількість і зміст повинні бути реальними і посильними для учнів;

  • очікувані результати заняття формулюються для учнів, а не для викладача;

  • в підсумках заняття вчитель знову повертає учнів до завдань заняття. Тут, важливо щоб учні назвали, які завдання було виконано, а які ні.

Оскільки технологічна освіта передбачає кінцевий (заплановний) результат, то викладачу необхідно планувати свою роботу так, щоб передбачити інтерактивний вибір учнів. Під час традиційного навчання такої проблеми не виникало, оскільки викладач мав авторитарне рішення, стосовно того, що саме потрібно знати і вміти учням. Інструмент, завдяки якому розв’язується вказана проблема є мотивація навчально-трудової діяльності учнів. Під час мотивації важливо переконати школярів для чого їм потрібно виконувати дану роботу, засвоювати відповідні знання, уміння і. т.д.

Психологи доводять, що в нервовій системі людини не існує такої ділянки, яка б відповідала за «бездіяльність» чи «неробство». Якщо учень не працює під час заняття чи веде себе пасивно – це означає, що він не мотивований на даний вид діяльності. У зв’язку з цим можна стверджувати, що «не встигаючі» учні це учні, в яких відсутня мотивація до навчання, а відповідно маємо низький рівень навчально-трудової активності таких учнів. Мотивацію необхідно розуміти як «рушійну силу» навчального процесу, своєрідне «паливо» для «двигуна» інтерактивного заняття. З цією метою можуть бути використані методи, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей подив, здивування, збуджують інтерес до теми проекту тощо. Це може бути і цікава розповідь викладача, і бесіда, і демонстрування наочності, й нескладна інтерактивна технологія («мікрофон», «мозковий штурм» тощо).

Чи не найбільш вагомою частиною інтерактивного заняття є його підсумок – усвідомлення результатів виконаної роботи. Як вже зазначалось вище особливістю технологічної освіти є запланований результат, за досягнення якого відповідають учні, а не викладач. Останній виступає тут лише рівноправним співучасником навчального процесу. Таку технологічну вимогу можна реалізувати, якщо викладач створить умови для рефлексії учнів. Рефлексія – це діяльність людського мислення спрямована на осмислення знань, аналіз його змісту і методів пізнання, своїх дій, самопізнання.

У психології виділяють декілька класифікацій мислення.

За змістом мислення виділяють:

  • конкретно-дійове мислення в практичній маніпулятивній діяльності, безпосередньо включене в практичну діяльність, не виділене з неї;

  • наочно-образне мислення з опорою на образи сприйняття чи образи уявлення;

  • абстрактне мислення з опорою на абстрактні, поняття і міркування.

Традиційно на заняттях із виробничого навчання учнів залучали лише до конкретно-дійового мисленн. Окремі викладачі-новатори розвивали наочно-образне мислення учнів під час залучення їх до проблемного навчання, розробки чи вдосконалення конструкції виробу тощо. В цьому плані розвиток мислення учнів не знаходив свого належного системного підходу на уроках виробничого навчання.

З точки зору методики рефлексія — це усвідомлення учнями результатів власної діяльності на занятті. Вказаний етап можна провести за такою схемою: викладач пропонує учням порівняти заплановані завдання заняття з одержаними результатами, встановити зв’язок між тим, що вже. відомо для виготовлення об’єкту проектування, і тим, що необхідно ще зробити чи яких набути знань, умінь щоб реалізувати проект. У цій частині викладач через продумані наперед запитання з’ясовує:

  • зміст виконаної учнями роботи;

  • учні порівнюють реальні результати з тією метою і завданнями, які повідомлялись на початку заняття;

  • чому отримали саме такий результат, а не інший?

  • що потрібно змінити для успішної реалізації проекту?

Результати правильно проведеної рефлексії проявляються в тому, що учні можуть самостійно дійти думки про необхідність замінити конструкційного матеріалу, з якого виготовлена деталь об’єкту проектування чи внести окремі конструктивні елементи – зняти фаску, змінити розташування отвору в конструкції виробу тощо.

Отже, структурні елементи інтерактивного заняття спрямовані на те, щоб перевести учня від об’єкт-суб’єктної моделі навчання до суб’єкт-суб’єктної. Викладач повинен прагнути до того, щоб перекласти відповідальність за успішне досягнення навчальних завдань на учнів. Це не означає, що педагог бездіяльно спостерігає за роботою учнів. Основні зусилля викладача на інтерактивному занятті повинні бути спрямовані на реалізацію основних чотирьох його структурних елементів, які виступають найбільш дієвими засобами для керівництва інтерактивною грою учнів в досягненні запланованих результатів:

  • актуалізацію опорних знань та життєвого досвіду учнів (в інтерактиві обговорити «Що знаємо з даного питання?»);

  • повідомлення завдань чи очікуваних навчальних результатів (учитель може обговорити питання, наприклад: «Про що треба дізнатись, щоб виготовити запланований виріб?»);

  • навчально-трудової мотивації («Для чого нам це потрібно?» «Де можна це застосувати?»);

  • рефлексії («Чи досягай запланованих результатів?», «Про що треба ще дізнатись, щоб виконати заплановане?").

Практичний досвід роботи провідних майстрів виробничого навчання засвідчує, що успішна реалізація вказаних етапів заняття, створює сприятливі умови для впровадження інтерактивних засобів та методик навчання. І, навпаки, використання інтерактивних засобів та методів без належної підготовки учнів (через повідомлення завдань, мотивації, рефлексії) не дає підстав говорити про його ефективність, навіть називати таке заняття «інтерактивним» можна лише умовно.

ВИСНОВКИ
Сучасний період розвитку суспільства, оновлення всіх сфер його соціального і духовного життя потребує якісно нового рівня освіти, який відповідав би міжнародним стандартам.

Нині значна увага приділяється методам інтерактивного навчання із застосуванням комп’ютерних програм, які реалізують діяльністний підхід до навчання. Засобами реалізації зазначеного підходу слугують комплекси програмно-апаратних засобів (комп’ютер, мультимедійний проектор, сенсорна дошка, web-камера, графічний планшет тощо), за допомогою яких організують навчально-пізнавальну діяльність шляхом інтерактивного навчання.

Методи інтерактивного навчання захоплюють учнів, пробуджують в них інтерес та стимулюють мотивацію, навчають самостійності в розумовій діяльності.

Сучасні методи навчання потребують відповідних засобів їх реалізації. Обов’язковою складовою навчального середовища є сучасні інтерактивні засоби навчання.

Отже, інтерактивні засоби набули широкого використання у педагогічній діяльності. Застосування новітніх інформаційних технологій в навчальному процесі зумовлено з одного боку, необхідністю підготувати учня до його майбутнього робочого місця, а з іншого – необхідністю більш ефективної передачі знань, що має на меті підвищення рівня якості інформаційної компетентності та компетенції майбутнього фахівця.

В даній курсовій роботі було досліджено ефективність застосування інтерактивних засобів в процесі виробничого навчання в ПТНЗ, доведено результативність застосування інтерактивних технологій на уроках професійної підготовки учнів, а також теоретично обґрунтовано форми, методи і педагогічні умови, в яких використання інтерактивних засобів навчання стає засобом підвищення ефективності навчання.

Встановлено, що використання інтерактивних засобів в навчальному процесі закладів професійно-технічного типу при підготовці фахівців:

  • дозволяє покращити рівень засвоєння навчального матеріалу;

  • інтерактивні засоби у професійній підготовці орієнтовані не тільки на потреби та специфіку навчального процесу, а й на розвиток особистості, в тому числі і на творчий розвиток учнів;

  • підвищує професійну компетентність і вільну орієнтацію у сфері інформаційних технологій, гнучкість та адаптацію мислення при розв’язанні фахових завдань у майбутніх фахівців.

  • сприяє активізації пізнавального інтересу учнів до матеріалу, що вивчається;

  • спонукає до більш ефективного процесу формування знань, умінь та навичок на уроках професійного навчання.

ДОДАТКИ
Додаток А

План-конспект інтерактивного уроку з використанням мультимедійного проектора та інтерактивної дошки
1   2   3   4

Схожі:

План Застосування інтерактивних технологій на уроках трудового навчання...
Уроки трудового навчання як основа гармонійного розвитку особистості
Уроку виробничого навчання
«ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО КОМУНІКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІГРОВОГО ПРОЕКТУВАННЯ НА УРОКАХ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ»
Використання інтерактивних методів навчання на уроках хімії та
Проблема над якою працюю: Розширення пізнавальної компетентності учнів на уроках хімії та формування навичок навчальної діяльності...
ТЕНДЕНЦІЇ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМИ КОМП’ЮТЕРНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ
Резюме. Розглянуто тенденції розвитку та застосування сучасних інформаційних технологій у навчанні. Висвітлено такі аспекти, як застосування...
Уроках математики в Украйнській гімназії з використанням технології...
Ами змістом навчальної дисципліни, зокрема математики, а й сформованість компетентності учня як загальної здатності особистості....
Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури
Анотація. У статті описано досвід використання інтерактивних методів навчання на уроках української мови та літератури з метою активізації...
Використання інтерактивних та мультимедійних технологій на уроках...
Хочу звернути увагу на використання інноваційних технологій на уроках світової літератури
Використання інтерактивних та мультимедійних технологій на уроках...
Хочу звернути увагу на використання інноваційних технологій на уроках світової літератури
План роботи
Мета: показати шляхи застосування інтерактивних технологій на уроках іноземної мови, навчити різноманітних прийомів вербального та...
Практики з виховної роботи: поглиблення і розширення теоретичних...
ПТНЗ та їх застосування у вирішенні конкретних педагогічних завдань під час проходження практики
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка