2. Класифікація страхування
|
|
Скачати 3.15 Mb.
|
|
Тема 5 Страхова організація. Лекція. Страхова організація (компанія) 1. Страхова компанія як базова ланка страхового ринку. 2. Стратегія страхової компанії. 3. Організаційна структура страхової компанії.
Страховики (страхові компанії, страхові товариства) – суб'єкти страхування (страхового ринку), котрі відповідно до отриманої ліцензії беруть на себе зобов'язання за певну плату відшкодувати страхувальникові або іншим учасникам страхового ринку завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму. В Україні відповідного до чинного законодавства страховиками визнаються фінансові установи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей страхового законодавства, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Законодавство із страхування передбачає також можливість утворення державних страхових організацій, а також товариств взаємного страхування. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії. Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, головне завдання якої в економіці ринкового типу – надання страхових послуг, що забезпечують надійний страховий захист юридичним і фізичним особам. Страховики можуть розрізнятися за належністю на приватні і державні (публічні). Публічні страховики створюються і керуються, здебільшого, від імені держави (уряду). Їх створення може відбутись шляхом засновництва з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна в державну власність. Приватними страховиками можуть бути індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Унікальною формою об'єднання приватних індивідуальних страховиків виступає англійська корпорація "Ллойд". Виникла ще у XVII ст. Сьогодні " Ллойд" налічує понад 26 000 членів, об'єднаних майже в 400 синдикатів. Синдикат "Ллойда" має свій порядковий номер і переважно назву одного із провідних членів синдикату - агента-керуючого. Кожен страховик називається в практиці "Ллойда" андеррайтером. Він безпосередньо здійснює страхову діяльність "на свій ризик", виходячи із власних фінансових можливостей, несе пропорційну відповідальність індивідуально і не відповідає за інших членів. Синдикат не є юридичною особою. Це форма об'єднання членів для спільного ведення справ по страхуванню і перестрахуванню. В "Ллойді" переважно сконцентровані чотири основні види страхування: морських, неморських, авіаційних і автомобільних ризиків. Створення страховиків такого типу значного поширення не набуло. Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави. Так, у колишньому СРСР до поч. 90-х років існувала монополія держави у страховій галузі. Усі страхові операції здійснювала єдина державна організація - Держстрах СРСР, а в Україні - Укрдержстрах, які підпорядковувались Міністерству фінансів. Така монополія існувала в свій час і в Царській Росії. Сьогодні в деяких країнах з ринковою економікою ще зберігається монополія на страхову справу (Ірландська Республіка, Індонезія). У Франції більшість страхових організацій створеніна основі приватного капіталу окремих фізичних та юридичних осіб. У зв'язку з переходом до ринкової економіки в Україні змінилась загальна соціально-економічна ситуація, розширився попит на страхові послуги, що призвело до активної перебудови організації страхування, демонополізації страхової справи, створення комерційних страхових компаній. Укрдержстрах на поч. 90-х рр. був реорганізований спочатку в Українську комерційну страхову компанію "Укрдержстрах", а пізніше (в 1994 р.) на його базі була створена Національна акціонерна страхова компанія (НАСК) "Оранта". У цілому ж основним критерієм створення різних страховиків була база, на якій вони створювались. Відповідно до цього виділяють 4 типи страховиків: перший тип – відносно великі страхові компанії (колись союзного значення) з широкою мережею периферійних філій, що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб; другий тип - комерційні страхові організації, що створені на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано, що зумовило перехід кваліфікованих працівників цих установ до інших компаній; третій тип – страхові компанії, що створені комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами. Перші роки самостійної української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній, котрі, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування системних ризиків; четвертий тип – "кептивні" страховики, створені при галузевих міністерствах, відомствах, підгалузях, сферах виробництва. Характерною особливістю цих компаній був великий вплив на їх роботу відповідних міністерств, відомств, державних корпорацій. Страхові компанії складають основу інституційної та територіальної структури страхового ринку. 3а інституціональною ознакою страхові компанії можуть бути створені як акціонерні товариства, товариства з додатковою відповідальністю, товариства з повною відповідальністю, командитні товариства та товариства взаємного страхування. В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять страхові компанії у формі акціонерних товариств. Акціонерне страхове товариство (корпорація) – це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток – акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів. У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучити до страхового бізнесу багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити інвестиції. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів. Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами. По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів. По-друге, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників. По-четверте, процедура створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти. Перспективнішими для страхового бізнесу є відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. В Україні поняття "товариство" і "компанія" нерідко ототожнюються, не розрізняючи на практиці страхових товариств і страхових компаній. Це пов'язано з поширенням і у нашій країні міжнародної страхової термінології, де страховика часто називають страховою компанією. У закордонній практиці страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають вигляду страхової компанії. Товариство, як правило, не створюються в формі державної власності. Водночас у багатьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС). Товариство з додатковою відповідальністю – один з видів господарських товариств, статутний капітал якого поділений на частки, визначені статутними документами. Учасники відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у випадку недостатності цих коштів –додатково майном. Товариство з повною відповідальністю – це об'єднання кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожен з них несе повну відповідальність згідно з зобов'язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном. Командитне товариство передбачає об'єднання кількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники (повні члени) несуть відповідальність згідно із зобов'язаннями товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші (командисти або вкладники) відповідають тільки своїм вкладом. Однією з форм страхового захисту сьогодні є товариства взаємного страхування (ТВС), які створюються на основі централізації коштів пайової участі його членів (докладно розглянуто в попередній темі). Серед вітчизняних страхових компаній вирізняються кептивні страхові компанії, сферою діяльності яких є захист інтересів засновників. Як правило створюються кептиви потужними виробничими підприємствами, корпораціями або промислово-фінансовими групами, представленими банками, пенсійними та інвестиційними фондами та іншими фінансовими та кредитними установами. Переваги їх в тому, що вони охоплюють великий потенційний сегмент страхового ринку, який обслуговується корпоративним страховиком, а проникнення конкуруючих страхових компаній на цей сегмент є майже неможливим. Основний недолік – однорідний склад страхового портфеля, що спричинює негативний вплив на фінансову стійкість страховика. За територією обслуговування (географічною ознакою) страхові компанії можна поділити на: місцеві, регіональні, національні та транснаціональні (міжнародні). В Україні досі немає транснаціональних страхових компаній. Досвід країн Європейського Союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно для страховиків – адже ризики територіально розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток. За характером виконуваних операцій (спеціалізацією) виділяють:
За розміром (величиною) статутного капіталу та іншими техніко-економічними показниками, які визначають місце страхових компаній на ринку, виділяють: великі, середні та малі страхові компанії. Сьогодні для оцінки страхових організацій використовують різні рейтинги, оскільки єдиної методики оцінки поки що не розроблено. У світовій практиці для визначення рейтингу страховика найчастіше користуються послугами всесвітньо відомих рейтингових агентств Стандарт енд Пурс і Мудіс Сервіс. У вітчизняній практиці визначення рейтингу страховиків здійснюється переважно за такими показниками: власні кошти; страхові резерви; страхові платежі; рівень виплат; обсяг страхової суми, переданої в перестрахування; рівень платоспроможності; кількість діючих договорів страхування. 2. Стратегія страхової компанії. Стратегія страхової компанії - це генеральна програма дій компанії, узгоджена з головною метою страхової організації. Головна мета, коли вона визначена і досяжна, сприяє підвищенню ефективності роботи страхової компанії. Від ступеня обґрунтованості обраної стратегії залежить успіх компанії. Мета, що випливає із завищеної оцінки можливостей організації, може призвести до катастрофічних наслідків. У страховій практиці роботи страхових компаній можна виділити дві основні стратегії: 1. Стратегія оновлення - передбачає безперервний процес пошуків і впровадження нових методів управління, зорієнтованих на послідовне вдосконалення страхової справи. Опрацювання стратегії має враховувати адаптацію до зовнішнього середовища, внутрішню координацію та організаційне передбачення. Тому стратегічні програми потрібно складати доволі гнучкими, аби при потребі їх можна було переорієнтувати або модифікувати. 2. Адаптація до зовнішнього середовища - розуміються дії, що супроводжують пристосування компанії до нових сприятливих можливостей розвитку бізнесу, а також до нових обмежень, які виникають на цьому шляху. Стратегічний план компанії має бути довгостроковим за метою діяльності, але досить гнучким за методами досягнення мети. Приблизно кожні півроку його доцільно коригувати залежно від зміни макроекономічних показників, що характеризують темпи економічного зростання (спаду), рівень інфляції та безробіття, структурні зміни в економіці, умови оподаткування юридичних і фізичних осіб тощо. Загальна стратегія страхової компанії відпрацьовується групою експертів і має бути схвалена вищим керівництвом ще до здійснення перших інвестицій. Ставиться реальна мета перед компанією, визначаються етапи її досягнення і способи контролю за ходом виконання завдань. Визначається коло фахівців, які обійматимуть ключові посади. Продумується система набору та професійної підготовки персоналу. Багато страхових компаній користуються такою схемою побудови стратегії: 1. Загальні положення. 2. Період, на який розрахована стратегія. 3. Стратегічні орієнтири: майбутня роль і завдання компанії. 4. Аналіз і оцінювання становища компаній: конкурентна позиція, стосунки зі страхувальниками, фінансовий стан. 5. Визначення пріоритетів: нові страхові послуги, нові страхувальники, досконаліші методи маркетингу. 6. Розрахунок кінцевих фінансових результатів. Надзвичайно важливе значення для ефективної реалізації стратегії страховика має бізнес-план. Мета бізнес-плану - конкретизувати діяльність компанії на найближчу перспективу (3-5 років) згідно з потребами ринку і можливостями мобілізації для цього відповідних ресурсів. За наявності грамотно складеного бізнес-плану керівники мають змогу досконало вивчати перспективи розвитку компанії, координувати зусилля, спрямовані на досягнення мети, визначати систему показників, необхідних для контролю за діяльністю компанії, готувати компанію до можливих змін у ринковій ситуації, чітко формулювати обов'язки відповідальних осіб. Бізнес-план дає відповідь на запитання про те, який капітал потрібний для розвитку компанії згідно з визначеною метою і яка очікується ефективність його використання.
Під структурою компанії розуміються насамперед зв'язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями (департаментами), відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії. Організаційна структура набирає таких форм, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньоорганізаційні процедури. Структура управління компанією може будуватись за такими принципами: Принцип лінійного підпорядкування. Це означає, що вищі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Наприклад, указівки керівника страхової компанії є обов'язковими для всього персоналу. Такий порядок, коли підлеглим структурам доводиться вирішувати справи виключно через "верхи", забезпечує відповідний рівень контролю за діями структурних підрозділів компанії. Проте в разі додержання лише функції лінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво, перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього управління втрачає оперативність, найкваліфікованіші працівники відволікаються від опрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії. Принцип функціонального підпорядкування. Право давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з обліку матеріальних і грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні будь-якого підрозділу компанії. Носій функцій може отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюється на дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально заохотити працівника може керівник компанії або та особа, якій делеговані ці права. Принцип лінійно-штабного підпорядкування. Це, здебільшого, "мозкові" центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. До них, крім штатних працівників, нерідко залучають консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такі фахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають керівництву свої висновки і пропозиції. Консультанти не наділяються правом давати розпорядження працівникам компанії. Страхові компанії, формуючи свої організаційні структури, використовують, зазвичай, усі три принципи. Важко уявити, наприклад, Національну акціонерну страхову компанію (HACK) "Оранта" без урахування можливостей раціонального поєднання лінійного та функціонального підпорядкування підрозділів, їх співробітників. Що ж до принципу лінійно-штабного підпорядкування, то він у багатьох компаніях довго недооцінювався. Найбільшою страховою організацією в Україні за низкою параметрів і досі лишається HACK "Оранта". Структура цього страховика доволі складна. Вона охоплює чотири рівні управління: центральний офіс (Правління компанії), обласні (Київську і Севастопольську міські) дирекції, міські та районні відділення й філії. Ця компанія - наступниця колишнього Укрдержстраху. До 1994 року вона мала свої відділення в усіх районах України. Згодом зі складу HACK "Оранта" виокремилися як самостійні юридичні особи деякі обласні дирекції. Так утворилися відкриті акціонерні товариства "Крим-Оранта", "Оранта-Дніпро", "Оранта-Донбас", "Оранта-Лугань", "Оранта-Січ". Останніми роками HACK "Оранта" відкрила низку філій і відділень в областях, де функціонують названі щойно самостійні страховики. Типову структуру страхової компанії подано на на рис. 5.1. Багато компаній мають розгалужену мережу дирекцій, філій, відділень та представництв. Філія страховика – це відокремлений підрозділ, що не є юридичною особою. Він може мати власну назву, яку дозволяється використовувати згідно Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на які страховик отримав ліцензії і право на здійснення яких було надано філії загальними зборами учасників страховика. Таке право може бути надане повністю або з обмеженнями. Зі світової практики відомі три системи організації роботи страхових компаній з філіями. Кожна з них має свої переваги і недоліки. Вибір тієї чи іншої системи роботи з філіями залежить від конкретних обставин. Централізована система. Вона передбачає прийняття всіх рішень, що стосуються андеррайтингу та відшкодування збитків, на рівні центрального офісу (головної контори). Тут підписуються поліси, здійснюються розрахунки, пролонгуються поліси. На філії покладаються видача бланків, отримання і перевірка анкет на страхування та покриття збитків.  Рис. 5.1. Типова структура страхової компанії [49]. Ці документи пересилаються до центрального офісу для прийняття рішень. Переваги цієї системи полягають у тому, що вона вимагає менше висококваліфікованих фахівців, скорочуються витрати на ведення справи. До недоліків слід віднести те, що працівники філій мають малі перспективи для кар'єри, на прийняття рішень витрачається багато часу, причому рішення не завжди враховують місцеві умови. Децентралізована система. За цієї системи більшість рішень, що стосуються укладення договорів і відшкодування збитків, приймаються у філії. Остання самостійно поновлює договори і веде облік. Звичайно, що рішення філії мають узгоджуватися з політикою, що її проводить компанія в цілому. Перевагою є те, Що у філії працює більш кваліфікований персонал, ніж при централізованій системі, клієнти мають можливість оперативно отримати більше послуг. До недоліків можна віднести недостатній обсяг роботи для кваліфікованих працівників, ускладнення Щодо перестрахування ризиків. Регіональна система. За такої системи серед філій виокремлюються головні для даного регіону. У них зосереджується група фахівців з андеррайтингу, оцінювання та відшкодування збитків. Вони обслуговують потреби кількох філій, що працюють у даному регіоні. Це компромісний варіант, де враховуються переваги і недоліки централізованої і децентралізованої систем. У філіях зосереджується великий обсяг інформації про поліси, страхові внески, відшкодування збитків, заробітну плату, комісійні винагороди. Для опрацювання цієї інформації використовуються комп'ютери. Існує тісний зв'язок між філіями і головним офісом. Завдяки високій швидкості роботи факсів, комп'ютерів, принтерів, ксероксів, електронної пошти прискорилося оформлення страхових послуг. Відпала потреба в рутинній ручній роботі, що її виконували різні службовці. Представництво страховика – це відокремлений підрозділ останнього, який не є юридичною особою, діє згідно з Положенням про представництво, не маючи права безпосередньо продавати страхові поліси, а також здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність. Представництво виконує функції і завдання, які сприяють організації та здійсненню статутної діяльності страховика, виступає від імені страховика і фінансується ним. Представництва можуть бути створені на території як України, так і іноземних держав. Вони мають такі завдання: збір інформації, реклама, пошук клієнтів страховика в даному регіоні або країні, виконання репрезентативної функції, надання консультацій. Також можуть діяти агентства страхових компаній, які надають представницькі послуги, виконуючи водночас деякі операції, пов'язані з підготовкою проектів страхових договорів, обстеженням наслідків страхових випадків. Створення регіональної мережі - справа вельми витратна. З певним розвитком посередницьких структур компаніям, можливо, стане вигідніше користуватися послугами страхових агентів і брокерів, щоб підтримувати необхідні зв'язки з віддаленими від центрального офісу страхувальниками. Зарубіжний досвід показує, що останніми роками структури управління спрощуються. Так, у Великій Британії є чималі за нашими мірками компанії, які мають всього два-три структурні функціональні підрозділи. Багато компаній практикують періодичне переміщення співробітників з одного підрозділу до іншого. Це сприяє підвищенню їхньої кваліфікації, допомагає оволодіти знаннями з ведення справи й на інших ділянках роботи компанії. Працівники сприймають такі заходи позитивно, як один із способів боротьби із закостенінням організаційної структури. Тема 6 Державне регулювання страхової діяльності. Лекція . Державне регулювання страхової діяльності 1. Необхідність та зміст державного регулювання страхової діяльності. 2. Ліцензування страхової діяльності. 3. Оподаткування страховиків. 1. Необхідність та зміст державного регулювання страхової діяльності. Специфічність страхування як економічної категорії, обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому відношенні та об'єктивною необхідністю запобігання і подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат. Страховий захист може бути забезпечений лише за умови, якщо суспільство має відповідні кошти для запобігання і відшкодування матеріальних втрат. Звідси виникає об'єктивна необхідність обособлення для цієї мети частини валового національного продукту, тобто формування страхового фонду, який являє собою резервний запас матеріальних і грошових засобів для забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення і надання допомоги людям на випадок настання надзвичайних подій. Страховий фонд створюється в результаті перерозподілу валового національного продукту. На практиці існує три форми організації страхового фонду, в яких суб'єктами власності на його ресурси виступають держава, окремий виробник чи страховик (спеціалізована страхова компанія). Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупність особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству, організація, надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим страхування виступає, з одного боку, засобом захисту виробництва, підприємництва, майна, добробуту людей, а з іншого - як вид діяльності, що приносить прибуток. Страхування має такі характерні риси, які виділяють його з інших економічних категорій: - наявність двох сторін: страховика і страхувальника; - цільове призначення створюваних грошових фондів та їх витрати лише на покриття втрат у завчасно обумовлених випадках; - замкнутість перерозподільних відносин між учасниками страхування; - часовий і міжтериторіальний розподіл ресурсів; - еквівалентність відносин, тобто поверненість платежів, оскільки вони призначені для виплат спільноти страхувальників. Економічна сутність страхування проявляється в його функціях, які обумовлюють суспільне призначення даної категорії. Страхування виконує такі основні функції: 1) ризикову, оскільки страхування пов'язане з ризиковим характером виробництва. В рамках дії ризикової функції здійснюється перерозподіл грошової форми власності серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій; 2) попереджувальну. Значна частина перерозподільних відносин пов'язана з функціонуванням попереджувальних заходів зменшення страхових ризиків. Разом з тим організація цих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання страхової події; 3) заощаджувальну. Довгострокові види страхування є засобом накопичення населенням коштів до настання певної події в їх житті аж до закінчення строку страхування. Сучасні економісти відзначають, що страхування як економічна категорія включає такі основні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об'єкта страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий випадок, витрати (збиток) страхувальника, страхова виплата. Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку здебільшого продавались товариствами взаємного страхування. Найбільш інтенсивно всі форми і види страхування розвивалися в ХХ ст. і воно стає невід'ємним атрибутом ринкової економіки при нерівномірному розвитку страхового бізнесу в окремих країнах і континентах. Революційні події в жовтні 1917 р. внесли і відповідні зміни у ведення страхової справи, оскільки в 1918 р. вона була оголошена державною монополією. Всі страхові операції здійснювалися Головним управлінням державного страхування при Міністерстві фінансів з єдиними правилами і тарифами по кожному виду страхування. За роки радянської влади страхова справа розвивалася нерівномірно, оскільки державна власність становила до 94% вартості майна, що перебувало на балансах господарських формувань. Держстрах СРСР по суті був монополістом у страхуванні. Починаючи з 1991 року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати всі питання організації страхової діяльності. 1991-1996р. - це період створення і прийняття перших законодавчих актів по регулюванню діяльності на страховому ринку. Страховий ринок України функціонував на базі нормативних документів, що регламентують діяльність господарчих товариств узагалі, не з огляду на особливості даної сфери. 7 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про страхування". Необхідність прийняття цього закону була очевидна, оскільки старе страхове законодавство вже не могло еффективно регулювати діяльність страхових організацій та інших учасників страхового ринку. У період становлення ринкової економіки страховий ринок в Україні значно збільшив свої обсяги і досяг якісно нового рівня розвитку. Кінець 90-х років характеризувався збільшенням кількості страхових договорів, стабілізацією кількості страховиків і їхньою спеціалізацією за видами страхування, розвитком перестрахувальних операцій. Проте розвиток страхової справи ще сильно відстає від рівня країн з ринковою економікою навіть в умовах незалежної держави, що зумовлює необхідність проведення глибоких економічних реформ, складовою частиною яких повинна бути ефективна система страхування фізичних і юридичних осіб. 2. Ліцензування страхової діяльності. Ліцензування страхової діяльності є одним з головних методів регулювання процесу формування страхового ринку. Призначенням ліцензування є перевірка підготовленості страхової компанії до проведення страхової діяльності. Ліцензування страхової діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування" на підставі Ліцензійних умов проведення страхової діяльності, затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства фінансів України. Ліцензування страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, видаючи ліцензію на проведення конкретних видів страхування та перестрахування, передбачених Законом України "Про страхування". Установчі документи (статут та установчий договір) повинні містити ті види діяльності, якими дозволено займатися страховику. Для одержання ліцензії страховик подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України заяву. Заява подається за встановленою формою, в якій повинні бути вказані:
До заяви додаються:
Термін розгляду ліцензійної справи – 30 днів з часу одержання усіх передбачених документів. Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України. Суперечки щодо відмови у видачі або відкликанні ліцензії вирішуються у судовому порядку. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування. Для здійснення діяльності страховими брокерами їм необхідно мати сертифікат на таку діяльність, який видається згідно з «Інструкцією про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру брокерів та регулювання їх діяльності». Допустити страхову компанію на ринок, видати їй ліцензію – цим контроль не вичерпується. Поточна діяльність страхової компанії контролюється на підставі звітності. Перевірку дотримання вимог щодо публікації балансу, контроль за правильністю відображення даних у звітності здійснюють представники державних органів шляхом різного роду перевірок страхових організацій за такими напрямами:
Перевірки можуть здійснюватися планово й позапланово – якщо необхідно – при наявності порушення законодавства з боку страхової компанії. Особлива увага сьогодні приділяється контролю за:
Однією з головних умов належного виконання страховиком прийнятих на себе зобов'язань є фінансова надійність страховика. Чинниками, які забезпечують фінансову надійність страховиків є:
Загальні положення забезпечення платоспроможності страховиків наведено у ст. 30 Закону України "Про страхування":
Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, крім страхування життя, установлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Особливості формування статутного фонду страховика наведено в ст. 2 Закону. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, крім страхування життя. У разі створення страховика або збільшення зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Також забороняється використовувати для формування статутного фонду страховика векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, у позику, під заставу і вносити нематеріальні активи. Стосовно товариств із додатковою відповідальністю Закон лише вказує на необхідність створення ними статутного фонду, проте ніяк не визначає його розмір. Страховики можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації, з урахуванням особливостей щодо забезпечення правонаступництва щодо укладених договорів страхування, встановлених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. При ліквідації страховика він виключається з Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків). Може бути здійснено реорганізацію страховика (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення). Згідно ст. 13 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" реорганізація (ліквідація) страхових організацій здійснюється з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, зокрема, Законів України "Про страхування" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Виключення страховика з державного реєстру суб'єктів підприємницької діяльності місцевими органами влади у зв'язку з його ліквідацією або реорганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у єдиний Державний реєстр страховиків (перестраховиків). 3. Оподаткування страховиків. Для страховиків передбачено особливийпорядок оподаткування доходів. Ця особливість зумовлена такими причинами. По-перше, страховик виконує різні за своєю економічною та соціальною спрямованістю операції:
Із усіх перерахованих вище операцій тільки страхові операції мають відмінне від отримання прибутку цільове спрямування, їх метою є страховий захист страхувальників. По-друге, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 18 листопада 1997 р. виділяє два види страхування:
Страхування ризиків охоплює майнове страхування і страхування відповідальності. Облік операцій зі страхування життя фізичних осіб ведеться страховиками окремо. Законодавство по-різному підходить до оподаткування доходів від цих двох видів страхової діяльності. Об'єктом оподаткування страхової діяльності є валовий дохід від страхової діяльності. Для ризикових видів страхування валовий дохід - це сума страхових внесків, страхових платежів або страхових премій, нагромаджених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування та перестрахування ризиків на території України або за їх межами. Цей дохід оподатковується за ставкою 3 %. Ставка оподаткування в цьому разі не залежить від результатів фінансової діяльності страховика, включається в ціну страхового платежу і набуває для страховика рис непрямого податку. Розглянемо, яким чином здійснюється оподаткування доходів страховиків, отриманих від операцій зі страхування життя. 1. Згідно із Законом "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 18 листопада 1997 р. не оподатковуються доходи страховиків-резидентів, одержані від операцій зі страхування життя, які передбачають страхову виплату в разі настання таких страхових випадків:
2. Уразі дострокового розірвання договору зі страхування життя доходи, отримані страховиком, підлягають оподаткуванню за підсумками податкового періоду, протягом якого відбулося розірвання договору, за ставкою 6 %. 3. Доходи від страхування майнових інтересів, пов'язаних зі здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованого, оподатковуються за ставкою 3 7с. |
Схожі:
|
Зміст, структура та види майнового страхування До майнового страхування відносять: страхування засобів повітряного, наземного та водного транспорту, страхування вантажів, інших... |
Знання принципів страхування необхідно для всіх учасників страхового... Виду страхування. Цей принцип повною мірою стосується лише добровільних видів страхування. Страхувальникові надається можливість... |
|
СТРАХУВАННЯ Страхування”, оволодіти теорією і практикою страхової справи, набути навики фінансово-економічної роботи у сфері страхування, що... |
Необхідність, зміст та структура страхування відповідальності Страхування відповідальності галузь страхування, в якій об'єктом страхування виступає відповідальність перед третіми юридичними або... |
|
Реферат на тему: “ Місце страхування Разом з тим, для страхування характерні економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів і коштів для нагромадження лише... |
Класифікація галактик за Е. Габблом Послідо́вність Га́ббла Послідо́вність Га́ббла — класифікація галактик, запропонована в 1936 році Едвіном Хабблом. Відтоді запропоновано більш докладні класифікації,... |
|
«Сутність, принципи та роль страхування» Страхування – це самостійна економічна категорія чи елемент фінансових або кредитних відносин? |
Тематика контрольної роботи з дисципліни «Страхові послуги» Термін дії договору страхування в окремих видах страхування: порівняльний аналіз |
|
Закон України «Про страхування» Халілова Л. Е. Методичний посібник: «Страхування в України»». /Под ред. Е. Е. Добржанской, Н. В. Николаєвої : – с. 29 |
1. Сутність принципи і роль страхування Говорушко Т. А., Еш С. М., Дем’яненко І. В., Г.І. Лановська. Страхування. Курс лекцій для студентів спеціальності «Фінанси» денної... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua