3. Тенденції розвитку страхового ринку України.
На сьогодні страховий ринок України характеризується зростанням
основних показників його діяльності та перебуває на етапі поступового інтег-
рування у світовий. З кожним роком зростає кількість страхових компаній
(рис. 1). Перші комерційні страхові компанії почали створюватися у 1990 р.,
коли значно розширилося законодавства щодо розвитку ринкових відносин.
Інтенсивному зростанню кількості страхових компаній у 1991-1996 рр. сприяло: створення дочірніх компаній російськими страховиками в Україні, формування відділеннями Укрдержстраху паралельних комерційних страхових компаній, утворення страхових компаній при галузевих міністерствах та відомствах, створення страхових компаній при великих фінансово-промислових структурах та громадських організаціях, а також з ініціативи зарубіжних інвесторів. Однак велика кількість новостворених страхових організацій, ще не означала створення повноцінного страхового ринку. Значна частина цих страхових компаній одержувала доходи від діяль-
ності "фінансових пірамід", або інфляційних коливань. У 1997 р. на ринку
спостерігаємо різке падіння кількості страхових компаній (майже у 2,9 раза),
і поступове зростання їх кількості з 1998 по 2008 рр. Станом на початок
2008 р. кількість діючих страхових компаній становила 447 і зросла на 8,7 %
порівняно з попереднім роком. Серед усіх страхових компаній страхування
життя ("life") здійснювало 65 компаній або 15 %, решта страхових компаній
здійснювали види страхування інші, ніж страхування життя ("non-life").
Важливими показниками, що характеризують загальний розвиток
страхового ринку, є: сукупні обсяги премій та виплат, розміри статутних
фондів страхових компаній, їх власного капіталу й активів, страхових резер-
вів; частка страхування у ВВП країни, рівень виплат, частка ризиків, що пе-
редаються в перестрахування та ступінь присутності іноземного капіталу.
Ще зовсім недавно страховий ринок України був важкодоступним для
іноземного капіталу. Таке становище склалося через протекціоністську спря-
мованість вітчизняного законодавства – участь іноземців обмежувалася 49-
відсотковою часткою у статутному фонді страхової компанії. Але сьогодні
можна спостерігати дещо іншу ситуацію. На початок 2008 р. на ринку працю-
вало 78 страхових компаній з іноземним капіталом (з них 11 компаній з
100 % іноземним капіталом). Іноземний капітал на страховому ринку Укра-
їни представлений 30 країнами. Найбільшу частку в загальній сумі іноземно-
го капіталу становить капітал Великобританії та Північної Ірландії (18,4 %),
США (12,8 %), Польщі (11,3 %), Кіпру (10,5 %), Нідерландів (9,9 %), Росії
(9,8 %), Австрії (8,0 %) [16]. В Україні вже працюють Allianz, Generali, AXA,
PPF, Wiener Stadtische, UNIQA, Vienna Insurance Group, Fortis, ТуранАлем,
"Росгосстрах". У роздрібному сегменті ризикового страхування лідерами є
українська СК "Оранта" та італійська Дженералі Гарант. Вибитися в десятку
лідерів намагаються Allianz, ПРОВІДНА (група "Росгосстрах") і Княжа (Vienna Insurance Group). У сегменті страхування життя пальму першості ділять
Alico AIG Life (США), вітчизняна група "ТАС" і Дженералі Гарант Страху-
вання Життя з італійськими інвестиціями [14]
Український страховий ринок приваблює іноземні страхові компанії
своїм високим потенціалом розвитку. Страхові ринки в США, країнах Євро-
пи зростають на 1-2 % щороку, тоді як в Україні загальний обсяг зібраних
страхових премій, за даними Ліги страхових організацій (ЛСОУ), у 2006 р.
зріс на 7,6 %, у 2007 р. – на 26,6 % (до 17,6 млрд грн). Сегмент страхування
життя взагалі зростає на 50-60 % щороку. Про високий потенціал зростання
свідчить і частка страхування у ВВП – 2,5 % в Україні та 15 % у західних
країнах. Інша причина експансії закордонних компаній на український ри-
нок – висока дохідність страхової справи в Україні. Вітчизняні страховики
хоча й скаржаться на низький рівень прибутковості бізнесу, однак цифри
свідчать про протилежне.
На нашу думку, перевагою присутності іноземного страхового капіталу на українському страховому ринку є можливість використання новітніх технологій і світового досвіду; покращення якості обслуговування страхувальників; удосконалення державного регулювання страхової діяльності на основі гармонізації правового середовища у страховій сфері й приведення його у відповідність до світових стандартів; підвищення вимог до капіталізації національних страховиків, що, зрештою, сприяє збільшенню фінансової стійкості та конкурентоспроможності страхових компаній.
Важливою проблемою українського страхового ринку сьогодні є не-
відповідність розмірів статутних фондів страховиків законодавчим нормам.
У законі України "Про страхування" зазначено, що протягом двох років із
дня його прийняття, статутний фонд страховика (крім страхування життя) по-
винен бути сформований на рівні 500 тис. євро, а протягом трьох років досяг-
ти 1 млн євро. Аналогічно для страховиків, що займаються страхуванням
життя 750 тис. євро і 1,5 млн євро відповідно. Наявні тенденції на страховому
ринку є обнадійливими – вони свідчать про прискорені темпи капіталізації
протягом останніх років і зростання фінансової спроможності національного
страхового ринку. Подібні явища особливо важливі з огляду на необхідність
підвищення конкурентоспроможності вітчизняних страховиків в умовах по-
рівняно вільного доступу на страховий ринок України іноземного капіталу.
Загальний обсяг сплачених статутних фондів вітчизняних страховиків
збільшився з 23 млн грн у 1995 р. до 10,634 млрд грн у 2007 р.; величина
сформованих страхових резервів зросла відповідно з 65,2 млн грн. до
8,423 млрд грн. Динаміка зростання статутних фондів є цілком зрозумілою.
На наш погляд, це свідчить: по-перше, про виконання вимог страхового законодавства щодо мінімально сплаченого статутного фонду; по-друге, про привабливість для інвестування страхового ринку як галузі, що динамічно розвивається; по-третє, про усвідомлення страховиками необхідності збільшити фінансову потужність для безумовного виконання страхових зобов'язань.
У абсолютних показниках на ринку страхування спостерігається зрос-
тання валового збирання страхових премій і страхових відшкодувань протя-
гом 1994-2007 рр. (рис. 2) Так, обсяг зібраних страхових премій з 144,2 млн
грн у 1994 р. зріс до 18,008 млрд грн у 2007 р., тобто майже у 125 разів.
Зростання валових страхових виплат незначне, хоча в абсолютних по-
казниках можемо констатувати, що вони збільшились з 129,2 млн грн у
1997 р. до 4212,97 млн грн у 2007 р.
Особливої уваги також заслуговує аналіз загального рівня страхових
виплат в Україні (брутто норми збитковості) – цей показник наочно де-
монструє ефективність страхового бізнесу, адже дає можливість оцінити, яку
частину від отриманих коштів страхові компанії спрямували на виплати, зас-
відчує якість роботи страховиків щодо матеріального захисту юридичних та
фізичних осіб від найрізноманітніших ризиків. Здійснене дослідження українського страхового ринку засвідчило як
здебільшого позитивні, так і окремі негативні тенденції його розвитку. Це зу-
мовлено низкою специфічних особливостей страхування, яке належить до фі-
нансових інститутів національної економіки, що найдинамічніше розвива-
ються. Під впливом розвитку ринкових відносин змінюється характер страхо-
вої діяльності, що проявляється в появі нових і розвитку різних видів страху-
вання, збільшенні кількості стабільно функціонуючих страхових компаній;
існує тенденція до прискореного процесу самоорганізації вітчизняного стра-
хового бізнесу.
Водночас нинішній рівень розвитку страхування є неприпустимо низьким для ринкових умов господарювання; триває тенденція концентрації страхового капіталу і поділу ринку страхових послуг; вітчизняні страхові компанії характеризуються досі ще низькою фінансовою місткістю; інституціональному середовищу вітчизняного страхового ринку притаманна
нерозвиненість традицій. Усунення негативних чинників розвитку страхового ринку пришвидшить соціально-економічні реформи та забезпечить стабільний розвиток національної економіки, сприятиме інтеграції України до регіональних та світових страхових ринків.
Лекція 2
Маркетинг у страхуванні
1. Зміст та цілі маркетингу в страховій діяльності.
2. Комплекс маркетингу на страховому ринку.
3.Стратегія збуту на страховому ринку.
4. Страхові посередники
1. Зміст та цілі маркетингу в страховій діяльності.
На сучасному етапі значне місце в діяльності більшості суб'єктів господарювання має маркетинг - система заходів та прийомів, що дає змогу більшою мірою забезпечити задоволення потреб споживачів та відповідно досягнути виробнику оптимальної для нього норми прибутку. Страхові компанії як виробники специфічних послуг не залишаються осторонь. Страховий маркетинг нині є важливим інструментом взаємодії страхової компанії та її оточення, його основне призначенням - оптимізація співпраці зі споживачами страхових послуг.
Дослідження особливостей страхового маркетингу вимагає акцентування уваги на таких аспектах: визначення його змісту та цілей, дослідження процесу побудови маркетингової стратегії, розробка основних елементів комплексу маркетингу страхової організації.
Поняття страхового маркетингу не має наразі єдиного трактування в сучасній навчальній чи науковій літературі. Страховий маркетинг визначають як дії з попереднього аналізу ринків та клієнтури, а також як методологію їх завоювання та утримання. Це трактування розглядає страхувальника не як повноправного суб'єкта страхових відносин, а лише як об'єкт докладання зусиль страховиком у процесі продажу страхового продукту. На нашу думку, правильним є інше, більш повне трактування: страховий маркетинг - це комплекс заходів, спрямованих на формування та постійне вдосконалення діяльності страхової компанії, а саме:
розробка конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників );
впровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами;
збирання та аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика.
Хоча страховий маркетинг, як було зазначено, є частиною загальної маркетингової науки, проте він має певні відмінності, зумовлені специфікою страхової діяльності:
довгостроковий характер взаємовідносин між страховиком та страхувальником, що зумовлює ситуацію, коли якість та рентабельність продукту можна оцінити лише через декілька років (страхування життя);
неподільність страховика та страхової послуги. Якість страхового продукту прямо пов'язана з репутацією та фінансовим станом страхової компанії;
суттєве державне регулювання ринку страхових послуг та відсутність патентування страхових продуктів, що передбачає безперешкодне копіювання вдалих продуктів конкурентами.
Сутність страхового маркетингу можна проілюструвати за допомогою його функцій. Отже, маркетинг має на меті:
дослідження ринків та клієнтської бази страховика - це дослідження нинішніх та потенційних клієнтів з метою виявлення таких груп споживачів, залучення яких принесе страховику найвищі прибутки;
дослідження власного страхового портфеля страхової компанії - це аналіз вірогідності настання страхових випадків від таких характеристик клієнтури, як її географічне положення, стать, професія;
розробку вимог до страхових продуктів - процес виявлення їх властивостей, що найбільше відповідають потребам споживачів;
просування страхових послуг на ринок.
Маркетинг залежно від часового горизонту, на якому проводяться відповідні маркетингові заходи, можна поділити на оперативний (організаційний, структурний) та стратегічний (товарний, ринковий). Якщо стратегічний маркетинг як система дій покликаний дослідити стан відповідного ринку, визначити потреби певного ринку й на основі цього дослідження розробити відповідний страховий продукт, виділити найбільш прийнятні канали збуту, оптимальну ціну тощо, то оперативний маркетинг має вдосконалювати роботу страхової компанії шляхом коригування її внутрішньої будови (вибір оптимальної системи збуту, стимулювання збуту, вдосконалення поділу праці по горизонталі та вертикалі).
Ефективність діяльності страховика в процесі виведення на ринок та подальшого продажу на ньому нового страхового продукту значною мірою залежить від ефективно побудованої маркетингової стратегії.
Зрозумілим стає факт, що стратегічний маркетинг, про який ішлося вище, отримує відображення в маркетинговій стратегії страховика - концентрованому висвітленні всіх маркетингових зусиль страхової компанії. Отже, маркетингова стратегія страхової організації - це комплексна реалізація даних, отриманих страховиком у процесі дослідження ринку, що дає змогу провести оцінку матеріалів за станом ринку в динаміці та виробити оптимальну стратегію страховика.
Маркетингова стратегія страхової організації реалізовується за допомогою таких інструментів:
дослідження та сегментація ринку;
політика в галузі розробки страхових продуктів, позиціонування продукту;
цінова політика;
спосіб організації продажу страхових послуг, організація каналів збуту;
політика формування споживчого попиту (public relations, реклама тощо).
Отже, в узагальненому вигляді маркетингова стратегія зводиться до аналізу стану ринку, потенційної та наявної клієнтури страхової організації, сегментації ринку та розробки ефективного комплексу маркетингу.
Сегментація ринку та позиціонування компанії. Сегментація ринку є інструментом аналізу страхового ринку і становить поділ ринку відповідно до конкретних критеріїв на визначене число складових, всередині яких клієнти будуть максимально схожі між собою.
Сегментація поділяється на маркетингову (поділ ринку відповідно до поведінки страхувальників при придбанні страхового продукту) та технічну (виокремлення сегментів, що є максимально схожими за рівнями ризиків).
Сучасна практика дає змогу проводити сегментацію за будь-якими критеріями, проте основними серед них є:
поведінкові критерії;
за типом ризиків;
географічні критерії;
демографічні критерії;
соціально-економічні критерії;
за рівнем активності страхувальника в процесі придбання продукту (активні, пасивні).
Розвиненість ринків значно впливає на глибину сегментації. На розвинених зарубіжних ринках нині поширеною стала практика саме технічної сегментації - приведення рівнів страхових тарифів на страхові продукти у відповідність до рівня ризику кожного окремого страхувальника. Проте надмірна сегментація провокує необгрунтовані втрати в процесі аналізу відповідних сегментів і здатна спровокувати втрату клієнта в процесі зарахування його до того чи іншого сегмента (надмірна кількість питань в анкеті тощо).
Позиціонування - це робота з уявою споживача. Страхова компанія повинна створити певний ринковий імідж своїх послуг, сформувати у свідомості цільових споживачів унікальне їх сприйняття, відмінне від послуг конкурентів.
Отже, сегментація та позиціонування як першочергові інструменти в процесі вироблення маркетингової стратегії страхової організації дають змогу ретельно проаналізувати стан ринку, висвітлити основні сегменти, в яких доцільним стає проведення подальших маркетингових заходів, та побудувати оптимальний комплекс маркетингу.
2. Комплекс маркетингу на страховому ринку.
У теорії маркетингу комплекс маркетингу розглядається як набір контрольованих змінних маркетингу, сукупність яких може використовувати компанія для досягнення бажаної реакції цільового ринку. Традиційно контрольовані змінні маркетингу описуються формулою "4Р", яка складається з товару, ціни, каналів розподілу та маркетингових комунікацій(product, price, place, promotion). Враховуючи особливості послуги як товару, більшість науковців дійшла висновку, що у сфері послуг, з метою впливу на поведінку споживача, слід використовувати не чотири традиційні функціональні змінні маркетингу, а сім. Модель 4Р була доповнена ще трьома змінними: процес (спосіб надання послуги), матеріальне середовище та персонал (process, physical evidence, people). Ця модель отримала назву "7Р".
Страховий продукт - це комплекс послуг, спрямованих на попередження та ліквідацію наслідків конкретного переліку несприятливих подій, визначених договором страхування. Страховий продукт охоплює основні та додаткові послуги (страхова експертиза, технічний, медичний асистанс тощо).
Є інший підхід до структури страхового продукту. Страховий продукт має ядро та оболонку.
Ядро продукту - це технічні характеристики продукту (ризики, страхова сума, франшиза тощо), умови виплати страхового відшкодування, економічні характеристики (страховий тариф, індексація страхової суми у випадку інфляції тощо), додаткові послуги при настанні страхового випадку.
Ядро продукту відображається в його оболонці: конкретному документі (страховому полісі), рекламі страхового продукту, роз'ясненні особливостей страхового покриття, діях представників страховика при укладенні угоди та ін.
Розробка та впровадження нового продукту характеризуються значними затратами, і страхові компанії, як правило, дублюють продукти конкурентів. Проте виникають ситуації, коли продукт конкурента не задовольняє вимог страховика чи у випадку виходу на ринок з абсолютно новим продуктом з метою захоплення частини ринку та відповідно отримання дохідності, вищої, ніж у конкурентів. У таких ситуаціях виведення продукту передбачає реалізацію кількох етапів.
1-й етап. Пошук ідеї, економічне обґрунтування, оцінка можливостей страховика, аналіз ринку.
2-й етап. Розробка механічної частини нового продукту та його реального виконання.
3-й етап. Розробка маркетингової стратегії.
Процес появи нових продуктів та виведення з ринку старих відображається в життєвому циклі продукту. Виявлення фази, в якій перебуває продукт, має важливий вплив на обсяги його продажу, обсяги фінансових надходжень, та, відповідно, передбачає проведення певних поточних маркетингових заходів. Життєвий цикл страхового продукту має такі етапи.
Виведення страхового продукту на ринок
Основною метою страховика на цьому етапі стає формування попиту на продукт, що потребує великих вкладень у розвиток мереж збуту, рекламу. Продаж є незначним. Основною метою маркетингових зусиль є створення можливостей для ознайомлення клієнтів з новим продуктом.
Етап зростання. Попит зростає, тарифи адаптуються відповідно до ринкових вимог, стає можливим дослідження реакції споживачів на продукт. Мета маркетингових заходів - збільшення частки ринку.
Етап зрілості. Уповільнення приросту продажу, що досягає максимуму. Метою маркетингових заходів є максимальне збільшення прибутків та частки ринку.
Етап спаду. Страховий продукт втрачає привабливість, обсяги продажу знижуються. Успішна модернізація продукту дає змогу знову перейти на етап зростання. Мета маркетингових зусиль - зниження витрат.
3.Стратегія збуту на страховому ринку.
Страхування як технологічний процес діяльності страхової компанії складається з таких основних етапів: андерайтинг, продаж, перестрахування, супровід договору страхування, врегулювання страхових подій, пролонгація. Безперечно, одним з найголовніших є продаж. Стратегічні цілі страхової компанії можна визначити в кількох варіантах, проте в кожному з них базовим є обсяг продажу (отриманих страхових платежів) страхової компанії: 1. Орієнтовна ринкова вартість страхової компанії за експертними оцінками (табл. 20.1):
Таблиця 20.1. Експертна оцінка вартості страхових компаній країн Східної Європи залежно від річного обсягу продажу
Частка ринку. %
|
Оціночний коефіцієнт для компаній зі страхування життя
|
Оціночний коефіцієнт для компаній зі страхування, відмінного від страхування життя
|
До 5
|
1,2
|
0,6
|
Від 5 до 15
|
1,25
|
0,65
|
Від 15 до 35
|
1,3
|
0,7
|
Від 35 до 50
|
1,4
|
0,75
|
Більше 50
|
1,5
|
0,8
|
Зрозуміло, що чистий прибуток є частиною доходу, основним видом якого є валовий збір страхових премій (обсяг продажу).
3. Досягнення (утримання) частки страхового ринку У % за обсягом продажу.
4. Темпи приросту зібраних премій (обсяг продажу) мають випереджати на X % середні темпи приросту страхових компаній з певного переліку (визначених, наприклад, за методом бенчмаркінгу).
5. Додатково можуть бути поставлені такі цілі (варіанти):
5.1. За мережею збуту - на певну дату мати не менше X філій і У віддалених робочих місць, з яких прибутковими мають бути понад Z %.
5.2. За мережею агентів - фізичних осіб (як каналу збуту) - мати понад X агентів, з яких У осіб із середньорічним доходом не менше Zтис. грн.
5.3. Зі вхідного перестрахування:
Фінансовий результат = Отримані страхові платежі (обсяг продажу) - Страхові виплати - Накладні витрати (N% отриманих страхових платежів).
5.4. Зі страхових продуктів, що реалізуються (обсяг продажу), мати понад X, з яких серійно мають реалізовуватись понад У %. "Серійно" - кількість укладених договорів має бути не менше Z % від загальної кількості договорів у компанії.
Як зразок стратегічної цілі страхової компанії, можна навести стратегічну мету "Міллея холдинг" (Японія) - групи страхових компаній зі страхування життя і ризикових видів страхування, що утримує 25 % зібраних страхових премій на ринку Японії. Так, у звіті "Проміжні результати за 2005 рік. Нова корпоративна стратегія на 2005-2008 рр." стратегічною метою на 10 років визначено: "Стати страховою групою світового рівня з поступовим розширенням страхового бізнесу, збільшити скоригований дохід втричі, при цьому національний бізнес у структурі портфеля збільшити зі страхування життя з 17 % (2005 р.) на 20-25 % (у 2015 р.), "страхування, відмінного від страхування життя" - з 76 % на 40-50 %, міжнародний бізнес довести з 4 % до 20-25 %, а скоригований ЙОЕзбільшити з 3,7% до 8%"'. Крім того, проміжна стратегія формується на три найближчі роки (до 2008 р.) і містить такі дані:
доходи: підписана нетто-премія, комбінований індекс витрат, до якого входить індекс збитковості та інших витрат, отриманий дохід;
продаж продуктів та послуг: розширення асортименту, перехресний продаж, збільшення корпоративних договорів, нормативи врегулювання;
мережа збуту: розвиток мережі - географічний і кількісний, зростання семи категорій страхових агентів, параметри добору і навчання;
клієнти: спрощення процедур продажу, врегулювання, стандартизація канцелярської роботи в офісі та в агентській роботі, бухобліку, розвиток інформаційних технологій.
З викладеного видно, що функція продажу є наскрізною в кожному з варіантів стратегічної цілі. При цьому важливо визначити, як у поточній діяльності страхової компанії формуються показники з продажу, або якого вигляду набуває стратегічна мета страховика з доходів після декомпозиції (розчленування) за джерелами формування валового доходу.
В основному варіанті декомпозиції стратегічної мети визначено чотири основних показники розподілу доходів: за категоріями клієнтів, каналами збуту, видами страхових продуктів та регіональними підрозділами (дирекціями, філіями, відділеннями страховика тощо) (рис. 20.1).
Під час опрацювання основного варіанта декомпозиції стратегічної мети в страхових компаніях треба звертати увагу ще на два важливих показники.
1. Перехресний продаж (продаж кількох страхових продуктів одному клієнту) проводиться для зміцнення і розширення бази постійних клієнтів. Категорія постійних клієнтів є визначальною з огляду на те, що, як свідчить практика:
а) якщо клієнт має один договір страхування - ймовірність того, що він залишиться клієнтом цієї страхової компанії через рік становитиме близько 10 %;
б) якщо він одночасно має два договори страхування - ймовірність підвищується до 34-40 %;
в) якщо у клієнта три і більше договорів страхування - ймовірність підвищується до 60 %.
2. Пролонгація договорів страхування або продовження дії договорів страхування з одним і тим самим клієнтом. Враховується те, що, за даними маркетингових досліджень:
а) на залучення нового клієнта, що раніше не страхувався, в середньому потрібно 8 умовних одиниць затрат праці;
б) на те, щоб застрахувати клієнта, застрахованого в іншій страховій компанії, треба 16 умовних одиниць затрат праці;
в) на продовження договору страхування з клієнтом, що раніше вже був застрахований у цій страховій компанії і отримує належне обслуговування, потрібна лише 1 одиниця затрат праці.
Отже, важливим засобом підвищення ефективності діяльності страхової компанії, формування і розвитку бази постійних клієнтів є і перехресний продаж, і пролонгація чинних договорів страхування (рис. 20.2).
Страховики-практики вважають для страхової компанії, що здійснює ризикові види страхування, важливим бажаним показником наявність у клієнтській базі більше 75-80 % постійних клієнтів.
На практиці застосування цього методу декомпозиції стратегічної мети для директора регіонального підрозділу страховика (філії) і для окремого продавця можуть бути вжиті такі варіанти (рис. 20.3, 20.4).
У процесі декомпозиції показниками, що викликають найбільше суперечок між топ-менеджерами і аквізиторами (продавцями), є пропорція розподілу плану за регіональними підрозділами та за видами страхування. Усунути конфлікт можна, застосовуючи такий метод об'єктивного визначення цих показників.
4. Страхові посередники
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про страхування» страхова діяльність в Україні може проводитись за участю страхових посередників.
Страхові посередники допомагають страхувальникам перекласти витрати у зв'язку з різноманітними ризиками на професіоналів -страховиків.
Страховими посередниками можуть бути страхові та перестрахові брокери, а також страхові агенти.
Діяльність страхових агентів і страхових брокерів дуже схожа між собою, але їхній юридичний статус чітко розрізняється.
Під агентською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення робіт, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів страхування (підготовка й укладення договорів страхування, роботи, пов'язані з обслуговуванням договорів), у тому числі оформлення всіх потрібних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.
Брокерська діяльність – це професійна діяльність суб'єктів підприємницької діяльності на користь страхувальника або перестрахувальника (цедента), спрямована на визначення його потреби в отриманні страхових послуг, консультування, надання допомоги у розробці умов договору страхування, пошук страховиків, які відповідають вимогам страхувальника, ведення переговорів та укладення договорів страхування за дорученням страхувальника, проведення розрахунків за договорами страхування, підготовка документів для врегулювання питання про збитки у разі настання страхового випадку.
Страховими брокерами можуть бути юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.
Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів здійснюється як виключний вид діяльності і може включати:
консультування;
експертно-інформаційні послуги;
роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування);
інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.
До діяльності страхових брокерів застосовують такі обмеження:
страховий брокер не може проводити інші види діяльності, у тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку;
страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 % загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року;
розмір отримуваних страховим брокером - юридичною особою страхових платежів протягом коленого кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного капіталу страхового брокера;
страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договором страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі такі операції здійснює страховик.
Перестрахові брокери – це юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу в перестрахуванні як перестрахувальник.
Законодавство дозволяє здійснення діяльності страхового та пере-страхового брокера однією юридичною особою за умови виконання вимог щодо здійснення такої діяльності.
Страховими агентами можуть бути громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування).
Тобто страхові агенти, на відміну від страхових (перестрахових) брокерів, які є уповноваженою особою покупця, тобто страхувальника (перестрахувальника) як їхній представник чи консультант, є представниками продавця - страховика і діють в його інтересах за винагороду згідно з агентською угодою (договором доручення).
Термін "страховий агент" і "страховий брокер" потрібно розуміти не тільки як фізичну особу, а й страхові агентства, які є структурним підрозділом страхової компанії з певною кількістю агентів, і брокерські контори з найманим персоналом. У страховій практиці посередницькі функції можуть виконувати також банки, туристичні агентства, транспортні підприємства, відділення зв'язку, нотаріальні контори, казначейства, універмаги, будівельні компанії та ін.
Водночас, незважаючи на те, що основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів є сприяння продажу страхових послуг, їм притаманні свої, специфічні функції [14] (табл. 4.1).
Таблиця 4.1
Функції страхових посередників
Страховий агент
|
Страховий брокер
|
Від імені та за дорученням страховика укладає договори страхування та продає страхові поліси
|
Визначає об'єкт страхування
та страхові ризики, які необхідно
застрахувати страхувальнику
|
Оформляє страхову документацію
|
Проводить порівняльний аналіз послуг і фінансового стану страховиків
|
Має право проводити страхові
виплати
|
Підбирає клієнту кращого,
зі своєї точки зору, страховика
|
Виконує представницькі функції
|
Оформляє договір страхування
|
Забезпечує своєчасне перерахування страхових внесків страховику
|
Здійснює контроль за своєчасним надходженням внесків
|
Страхувальники через мережу посередників можуть довідатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися її послугами. Посередники, як правило, оперативно реагують на зміни ринкової кон'юнктури страхових послуг, що дозволяє страховику пропонувати такі види страхування, які користуються найбільшим успіхом на ринку.
За допомогою посередників страховик отримує можливість користуватися джерелом первинної інформації про те, чого прагнуть страхувальники, як вони сприймають ті чи інші види страхування, що пропонують їм посередники. Це дає змогу страховій компанії розширити коло страхувальників та удосконалити страхові продукти.
З метою створення відповідних умов та розвитку брокерської та агентської діяльності в Україні створено Асоціацію професійних страхових посередників.
У країнах з розвиненою ринковою економікою роль посередника все частіше виходить за межі простого встановлення контактів між страховиком і страхувальником. Страховий посередник здійснює вивчення ризику, аналіз необхідних гарантій, формулювання умов договору, обробку статистичних даних тощо.
До професіоналів страхового ринку відносять:
спеціалістів з оцінювання ризику (андеррайтерів та сюрвейерів);
спеціалістів з оцінювання збитків (аварійних комісарів і диспашерів);
спеціалістів з розрахунку страхових тарифів (актуаріїв);
Андерайтер – висококваліфікована й відповідальна особа страховика, уповноважена виконати необхідні процедури з розгляду пропозицій і прийняття ризиків на страхування (перестрахування). Андерайтер оцінює ризик, визначає ціну та інші умови страхування.
Сюрвейер – експерт, який оглядає судна, вантажі та інше майно, що приймається на страхування. На підставі висновку сюрвейера страховик приймає рішення про укладання договору страхування.
Аварійний комісар – особа, яка на доручення страховика з'ясовує причини настання страхового випадку та розмір збитків (у страхуванні переважно транспортних ризиків). За наслідками роботи аварійний комісар складає аварійний сертифікат, в якому фіксуються можливі причини, характер і розмір збитку, зумовленого страховим випадком.
Диспашер – фахівець у галузі морського права, який здійснює розрахунки з розподілу витрат при аварії між заінтересованими сторонами: власником судна, вантажу і фрахтівником.
Актуарій – офіційно вповноважена особа, котра, маючи відповідну фахову підготовку, з допомогою методів математичної статистики обчислює страхові тарифи (докладно було розглянуто раніше).
У 1999 р. було утворене Українське актуарне товариство, яке об'єднує фізичних осіб – спеціалістів з актуарної та фінансової математики, які мають відповідну кваліфікацію і можуть займатися актуарними розрахунками.
|