ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства освіти і науки,
молоді та спорту України
29 березня 2012 року № 384
Форма № Н - 3.04
Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі
Кафедра фінансів і кредиту
“ЗАТВЕРДЖУЮ”
Директор ХІФ УДУФМТ
____________К.Г.Сердюков
“31" серпня 2012 року
Опорний конспект лекцій
«Страхування»
галузь знань 6.030503 «економіка та підприємництво»
напрям підготовки 6.030503 «міжнародна економіка»
факультет фінансів
Харків
2012 рік
З М І С Т
Вступ
Тема1. Сутність, принципи та роль страхування.
Лекція. Сутність, принципи та роль страхування.
1.Передумови виникнення і форми страхування.
2.Зміст, функції та принципи страхування.
3.Необхідність і форми страхового захисту.
Тема 2. Класифікація страхування.
Лекція. Класифікація страхування
1. Поняття класифікації страхування та її значення.
2. Класифікація страхування за об’єктами.
3. Обов’язкова та добровільна форми страхування.
Тема 3.Страхові ризики та їх оцінювання.
Лекція. Страхові ризики та їх оцінювання.
1. Поняття та види ризиків.
2.Зміст та структурна характеристика ризику.
3. Концепція управління ризиками.
Тема 4. Страховий ринок.
Лекція 1 Страховий ринок
1.Становлення та характеристика страхового ринку України.
2. Структура страхового ринку.
3. Тенденції розвитку страхового ринку України.
Лекція 2. Маркетинг у страхуванні
1. Зміст та цілі маркетингу в страховій діяльності.
2. Комплекс маркетингу на страховому ринку.
3.Стратегія збуту на страховому ринку.
4. Страхові посередники
Тема 5.Страхова організація.
Лекція. Страхова організація (компанія)
1. Страхова компанія як базова ланка страхового ринку.
2. Стратегія страхової компанії.
3. Організаційна структура страхової компанії.
Тема 6.Державне регулювання страхової діяльності.
Лекція . Державне регулювання страхової діяльності
1. Необхідність та зміст державного регулювання страхової діяльності.
2. Ліцензування страхової діяльності.
3. Оподаткування страховиків.
Тема 7.Особисте страхування.
Лекція 1. Страхування життя
1. Зміст і види страхування життя.
2. Змішане страхування життя.
3. Стан та перспективи розвитку страхування життя в Україні.
Лекція 2 Медичне страхування
1. Необхідність та структура медичного страхування.
2. Обов’язкове медичне страхування.
3. Добровільне медичне страхування.
Тема 8. Майнове страхування.
Лекція 1. Страхування майнових інтересів
1. Структура та принципи майнового страхування.
2. Вартісна оцінка майна, що підлягає страхуванню.
3. Врегулювання вимог страхувальника щодо відшкодування збитків.
Лекція 2 Страхування майна юридичних осіб
1. Страхування майна на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки
2. Страхування технічних ризиків.
Лекція 3 Страхування майна громадян
1. Страхування будівель
2. Страхування тварин
3. Страхування домашнього майна
Тема 9.Страхування відповідальності.
Лекція. Страхування цивільної відповідальності.
1.Необхідність, зміст і структура страхування цивільної відповідальності.
2. Страхування професійної відповідальності
3. Страхування джерел підвищеної небезпеки
4. Страхування інших видів відповідальності
Тема 10. Перестрахування і співстрахування.
Лекція. Перестрахування і співстрахування.
1. Необхідність та перспективи розвитку співстрахування в Україні.
2. Поняття та значення перестрахування у забезпеченні гарантій страхового захисту
3. Види та методи перестрахування
4. Стан та перспективи розвитку перестрахування в Україні
Тема 11. Доходи, витрати і прибуток страховика.
Лекція 1Доходи, витрати і прибуток страховика
1. Доходи страховика.
2. Витрати страхової компанії
3. Прибуток страховика.
Тема 12. Фінансова надійність страхової компанії.
Лекція 1 Фінансова безпека страховика
1. Поняття фінансової надійності
2. Джерела забезпечення фінансової безпеки страхової організації
3. Платоспроможність страховика та методи її оцінки.
|
|
Глосарій
Рекомендована література
В С Т У П
Інституціональне реформування суспільних, економічних та політичних відносин в Україні і потреби сучасного ринку підвищують потребу у страховому захисті громадян, суб’єктів господарювання та держави.
Ринкова економіка неможлива без розвинутої сфери страхування. Найважливішим чинником у подоланні існуючих проблем у сфері страхування є трансформація погляду на страхування як на необхідний атрибут ринкової економіки, піднесення в громадській думці його ролі, відведення страхуванню того місця в ринкових перетвореннях, яке воно має посідати.
Можливість надання широкого спектра страхових послуг залежить від державної політики та розвитку страхових відносин на вітчизняному й міжнародних ринках страхування і перестрахування.
Розвиток страхового бізнесу потребує посилення ролі як страхової науки, так і практичних заходів відпрацювання законодавства й економічних умов функціонування страховиків, засвоєння досвіду багатьох країн і підвищення страхової культури населення.
На сучасному етапі потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є особливо важливими, оскільки для усунення наслідків збитків саме відшкодування через систему страхування має позитивні макроекономічні наслідки. Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримка соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування страхування.
Враховуючи, що сучасний спеціаліст, крім фахових знань, повинен мати широку ерудицію, логічно мислити, швидко сприймати все новітнє, виникає необхідність формувати та розвивати страхову культуру. Специфічні страхові відношення стали не тільки об’єктом страхової науки, але й предметом вивчення дисципліни «Страхування».
Метою курсу є послідовне формування в студентів основних положень теорії й практики страхування фізичних і юридичних осіб в умовах ринкових відносин.
Основними завданнями курсу є:
з'ясування об'єктивної необхідності і сутності страхових послуг, які надаються як юридичним особам так і громадянам;
засвоєння методів організації роботи страховика щодо реалізації страхових послуг;
розгляд умов надання страхових послуг в галузі особистого, майнового страхування та страхування відповідальності;
опанування організаційних засад фінансової діяльності страхових компаній.
Предметом курсу є система відносин між сторонами страхової угоди з приводу купівлі-продажу страхових послуг.
Конспект лекцій укладений відповідно до програми курсу «Страхування» та рекомендований до видання кафедрою фінансів ХФ УДУЕФ.
Тема 1
Сутність, принципи та роль страхування.
Лекція. Сутність, принципи та роль страхування.
1.Передумови виникнення і форми страхування.
2.Зміст, функції та принципи страхування.
3.Необхідність і форми страхового захисту.
1.Передумови виникнення і форми страхування.
Людство завжди прагнуло уникнути негараздів. Не маючи можливості запобігти їх виникненню та впливу, воно намагалося обмежити згубний вплив небажаних подій. Вважається, що первинні форми страхування виникли у далеку давнину. Зокрема, в законах вавілонського царя Хаммурапі передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів внаслідок розбійного нападу, пограбування тощо.
На території Стародавньої Греції практикувалися угоди купців-піратів щодо розподілу доходів від торговельно-розбійницьких операцій, а також розподілу втрат внаслідок різноманітних морських небезпек.
Специфічна форма страхування існувала в Україні між чумаками. Зміст її полягав у тому, щоб спільно відшкодовувати збитки потерпілому в дорозі від падежу вола і т. ін.
Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі, передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних корпорацій, колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті (для виконання культових обрядів, встановлення пам'ятників, допомоги сім'ям, що втратили годувальника тощо). На відміну від первинних форм страхування, які не передбачали попереднього нагромадження страхового фонду, але зобов'язували відшкодувати збитки спільно у порядку їх перерозподілу між певною спільнотою, страхування у Стародавньому Римі ґрунтувалося на обов'язковості регулярних платежів, що дозволяло акумулювати грошові засоби та створювати страховий фонд до настання небажаного (страхового) випадку. Ці засоби мали суворо цільове призначення, їх не можна було використати, скажімо, на погашення боргу і т. ін. їх міг отримати тільки спадкоємець за заповітом, а не за законом, оскільки лише особа, визначена тим, хто заповідав, здатна найліпше використати грошові страхові засоби за цільовим призначенням. І хоч римське право регламентувало належність рабовласнику результатів усіх угод, укладених його рабом, господар не мав права на привласнення його (раба) страхової суми.
Статут колегії чи спілки регламентував випадки втрати права на отримання страхового відшкодування. Це, насамперед, самогубство та несплата на момент смерті щомісячних внесків пізніше встановленого терміну.
Середньовічне, або гільдійно-цехове страхування, спершу було досить схожим на страхування у професійних колегіях та спілках. Воно ґрунтувалось на наданні взаємодопомоги без попереднього переліку страхових подій та розмірів виплати за ними. У міру розвитку гільдійно-цехове страхування запровадило регулярні внески, встановило перелік страхових випадків, за яких передбачалося відшкодування збитків з урахуванням ступеня ризику, конкретизувалися форми та розмір страхових виплат. У цей період формується поділ страхування на майнове та особисте. Майнове страхування було покликане відшкодовувати збитки, що виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від причини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо.
Цікавою ознакою середньовічного страхування було зобов'язання членів гільдійної або цехової каси сприяти один одному в обмеженні збитків, спричинюваних пожежами, стихійними лихами, грабунками тощо. Недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодування.
Крім того, в межах середньовічного страхування відбулося відособлення таких страхових фондів, які обслуговували не тільки членів страхової організації, а й сторонніх осіб. Це фонд для вдів, сиріт і т. ін.
І, зрештою, так звані родові та общинні взаємодопомоги, різноманітні державні страхові заходи, що зародилися і застосовувалися в цей історичний період, можна розглядати як прообраз ринкових форм страхування.
2. Зміст, функції та принципи страхування.
Характеристика ринкового змісту страхування як системи перерозподільних відносин ґрунтується на виділенні таких специфічних його ознак:
наявність у страхових відносинах не менше двох сторін та співпадіння їх інтересів;
страхування породжує грошові перерозподільні відносини, специфікою яких є те, що вони виникають між: учасниками, котрі пов'язані з солідарним розподілом величини збитку одного із них на всіх;
Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій.
страхування передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як за територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками,
страхування передбачає зворотність страхових платежів, внесених до страхового фонду та цільове використання страхових резервів виключно на покриття наперед визначених збитків, які можуть відбутися в тих чи інших випадках.
Офіційне визначення терміну страхування наведено в Законі України «Про страхування» (ст. 1), відповідно до норм якого страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
У ст. 2, 3 Закону «Про страхування» визначені основні суб’єкти страхових взаємовідносин – страховик, страхувальник, застрахований, вигодонабувач.
Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених Законом «Про страхування», а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України.
Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Тобто застрахований – це особа, життя, здоров'я і працездатність якої є об'єктом страхування.
Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати (у договорах особистого страхування – за згодою застрахованого) громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових відшкодувань (виплат), а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
Наприклад, в особистому страхуванні, вигодонабувач – особа яка отримує страхову виплату у разі смерті страхувальника (застрахованого).
Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:
з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Функції страхування – це зовнішній прояв суті страхування як економічної категорії. Оскільки страхування відбиває ідею застереження, захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб та безпеки, то воно виконує такі функції:
– ризикова функція полягає у передаванні страховику за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором страхування.
Завдяки цій функції реалізується об'єктивний характер економічної необхідності страхового захисту. Страхування, по суті є своєрідним механізмом передачі ризику від страхувальників до страховика за збитки, заподіяні їм внаслідок настання несприятливих подій (обставин).
– функція створення і використання страхових резервів полягає у накопиченні страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків, що виникли у страхувальника внаслідок стихійного лиха, нещасного випадку або іншою подією.
Функція формування спеціалізованого страхового фонду реалізується в системі страхових резервів (запасних і резервних фондів), які забезпечують стабільність страхування, гарантію виплат і відшкодувань. Кошти страховика у вигляді страхових резервів можуть формуватись як в обов'язковій, так і в добровільній формах. Держава, виходячи із економічної і соціальної ситуації в країні, регулює даний процес. Формування страхових резервів - основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них.
– функція заощадження коштів полягає у накопиченні коштів страхувальника його внесками і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненні заощаджуваних коштів страхувальнику. Це стосується лише страхування життя.
При правильному розрахунку страхових тарифів та достатньому розмірі зібраних страхових премій накопичуються значні кошти, які направляються на інвестиційні програми. Населенню вигідніше заощаджувати кошти таким чином у страховій системі, ніж у банках, адже у разі настання нещасного випадку страхувальник одержить грошову компенсацію, виходячи зі страхової суми із одночасним збереженням накопиченої до кінця дії договору страхування страхової суми незалежно від виплачених компенсацій за страховими випадками. У банку він одержить тільки гроші на вклад (з урахуванням відсотків).
– превентивна функція полягає у фінансуванні заходів для запобігання страхової події або мінімізації збитків, відповідно до умов страхування.Наприклад, обладнання об'єктів протипожежним устаткуванням, придбання медикаментів, засобів захисту у випадку ДТП тощо. Сюди відноситься і правовий вплив на страхувальника, закріплений в умовах договору страхування і орієнтований на збереження застрахованого ним майна.
Зазначені функції страхування є специфічними. Разом з тим, страхування як складова частина фінансів, виконує і інші функції, притаманні фінансам в цілому, насамперед – контрольну функцію, яка виражає властивість страхування до строго цільового використання коштів. Відповідно до неї здійснюється страховий контроль за правильним проведенням страхових операцій.
Окремі дослідники ще виділяють і інвестиційну функцію, яку пов'язують із тим, що страхування забезпечує поліпшення стану грошового обігу, підвищення купівельної спроможності національної валюти, збільшення інвестиційних можливостей країни.
Страхування як система економічних відносин ґрунтується на таких специфічних принципах:
– конкурентність – вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком - виду страхування;
– страховий ризик – певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання;
– майновий інтерес – об’єктивна зацікавленість юридичних та фізичних осіб у збереженні об'єктів, у які вкладені гроші, життя та здоров'я при настанні різних несприятливих подій та нещасних випадків. Майновий інтерес повинен піддаватися фінансовій оцінці та виникати на законних підставах;
Якщо з'ясується, що особа, яка виступала в ролі страхувальника, не мала майнового інтересу, договір страхування в цьому випадку вважається недійсним.
– максимальна сумлінність сторін. Ні страховик, ні страхувальник не мають права приховувати один від одного інформацію, що стосується об’єкта страхування;
Страхувальник повинен повідомити про будь-який суттєвий факт, усі відомості, що дозволили б зробити висновки про ступінь ризику, відомості про минулі збитки, наявність інших страхових полісів тощо.
– відшкодування в межах реально завданих збитків. Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку;
Тобто відшкодування, що виплачується, повинно повернути страхувальника, який зазнав втрати, у такий же фінансовий стан, в якому він перебував перед настанням збитку;
– франшиза – передбачена договором частина збитків, що в разі настання страхової події не відшкодовується страховиком. Франшиза може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми.
Страхова сума – це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести відшкодування при настанні страхового випадку. При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати реальну вартість майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору страхування.
Розрізняють умовну і безумовну фрашизу. Умовна франшиза засвідчує право звільнення страховика від відповідальності за шкоду, якщо її розмір не перевищує розміру франшизи, і збиток підлягає відшкодуванню повністю, якщо його розмір перевищує франшизу. Безумовна франшиза свідчить, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом франшизи.
Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити самострахування дрібних (а іноді й середніх) ризиків, створюють власні фонди ризику (резервні фонди). З огляду на наявність такого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприклад, правила страхування можуть фіксувати кількість днів хвороби до початку надання страхової допомоги. Але якщо застрахований хворів довше, то допомога виплачується за всі дні непрацездатності. Безумовна франшиза найчастіше поширені при страхуванні автотранспорту та деяких інших об'єктів. Це дає змогу страховикам уникнути розрахунків з дрібних ризиків і тим самим значно зменшити витрати на ведення справи.
Приклад:
Розглянути умови використання умовної та безумовної франшизи, якщо страхова сума за договором майнового страхування складала 600 тис. грн., а франшиза 2% від цієї суми. Збитки страхувальника дорівнюють: а) 10 тис. грн.; б) 150 тис. грн.
Рішення:
1. Визначаємо розмір франшизи: 600 × 0,02 = 12 тис. грн.
2. Аналізуємо варіант «а» (збитки страхувальника 10 тис грн.): страхове відшкодування не буде сплачено, оскільки збитки є меншими ніж франшиза.
3. Аналізуємо варіант «б» (збитки страхувальника 150 тис грн.):
за використання умовної франшизи, відшкодування становитиме повну суму (150 тис грн.), оскільки збитки перевищують розмір франшизи;
за використання безумовної франшизи, відшкодування становитиме 138 тис. грн., оскільки сума збитків буде зменшена на суму франшизи (150 – 12 = 138).
|
– причино-наслідковий зв'язок. Основою договору страхування є причина виникнення збитку. Причому, деякі причини ведуть до страхового відшкодування, а інші – ні. Важливим є визначення саме фактичної причини настання збитку. Ці причини завжди попередньо прописуються у страховій угоді.
– суброгація – це право страховика на стягнення заподіяної шкоди з третіх осіб, винних у збитках страхувальника, за яки страховик виплатив страхове відшкодування. Таке право страховик має лише у межах виплаченої суми.
Не слід думати, що відшкодування страховиком страхувальникові (застрахованому) завданих збитків завжди означає уникнення відповідальності справжніх їх винуватців. Адже це перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, тягло б за собою значне подорожчання страхових послуг. У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли розраховуватиме страхове відшкодування;
– контрибуція – право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.
Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об'єктом страхування більш як один раз. Наприклад, одяг може бути об'єктом страхування у складі полісу на домашнє майно, багаж - у складі автомобільного полісу чи полісу зі страхування туристських подорожей. Таке дублювання стає ще виразнішим, коли йдеться про страхування комерційних ризиків, причому поліси, що тією чи іншою мірою дублюють відповідальність за збереження одних і тих самих матеріальних цінностей, видаються здебільшого різними страховими компаніями. Цей принцип дуже важливий, тому що його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя й здоров'я кілька разів з метою наживи.
– співстрахування і перестрахування (докладно в окремій темі).
Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Такі обмеження диктуються інтересами додержання достатньої платоспроможності страховика. Неважко уявити страхову компанію з мінімальним статутним фондом. Такий страховик міг би надавати послуги лише за дрібними об'єктами. Наприклад, вартість нового автомобіля багатьох марок або три-чи чотирикімнатної квартири значно перевищує ліміт можливостей компанії. Це дуже незручно. Такий страховик мав би відносно більші витрати на ведення справи і менші перспективи на отримання прибутку, а отже, був би неконкурентоспроможним. Суперечність між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими можливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогою співстрахування і перестрахування.
Співстрахування – це страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками.
При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обов'язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об'єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування.
Перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх зобов’язань перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика. Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
Отже, різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в першому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а при перестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком, так званим цедентом, який, у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності в іншого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про наявність договору на перестрахування.
Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у збалансуванні страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє підвищенню місткості національного страхового ринку. Через перестрахування здійснюється вихід на міжнародні страхові ринки. Докладно ці два процеси будуть розглянуті в окремій темі.
– диверсифікація означає обмеженість поширення активності страховиків за рамки основного бізнесу.
Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації обмежені. Закон України "Про страхування" передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.
Водночас принцип диверсифікації має істотне значення всередині окресленої щойно діяльності. Ідеться про територіальне та галузеве розосередження взятих на страхування ризиків. Чим воно відчутніші, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша.
Надзвичайно важливо додержувати принципу диверсифікації, розміщуючи страхові резерви. Прислів'я «Розумний господар не кладе всі яйця в один кошик» безпосередньо стосується страхування. Тепер страховики мають право розміщувати свої кошти на депозитних рахунках у банках, у цінних паперах та нерухомості. Проте можливості маневрування розміщенням коштів з метою підвищення ступеня їх ліквідності й отримання інвестиційних доходів істотно обмежені.
3. Необхідність і форми страхового захисту.
Страхування є однією із ланок фінансової системи. Це одна із найдавніших категорій суспільних відносин. Початок страхування відноситься до далекого минулого в історії людства.
Страхові відносини, закріплені в письмовому договорі страхування як цивільно-правова угода, відомі вже з часів пізнього Середньовіччя, коли завдяки великим географічним відкриттям значно розширились можливості морської міжнародної торгівлі, що спричинювало збільшення ризиків, пов'язаних із використанням нових можливостей. Зародившись у період розкладання первіснообщинного ладу, страхування поступово стало невід'ємним атрибутом і суспільного буття, і ринкової економіки.
Об'єктивна необхідність страхування зумовлюється тим, що збитки часто виникають під дією руйнівних факторів, що не контролюються людиною.
Історичний розвиток суспільства свідчить про те, що все людське буття пов'язано із непередбачуваними обставинами, які призводять до знищення майна, загибелі людей або завдають шкоду їх здоров'ю. Згадані обставини можуть бути зумовлені стихійними лихами, неврожаями, війнами, соціальними потрясіннями тощо. Такі обставини призводять до того, що результати діяльності людей за тривалий період часу можуть бути зведені нанівець. Діючи на природу, люди водночас відчувають її негативний вплив на себе. Створена людством матеріально - технічна база за певних обставин стає зоною підвищеної небезпеки як для життя, здоров'я, так і їх діяльності. На даний час поряд із збитками, що завдають стихійні лиха, не меншої шкоди завдають людству ДТП, авіакатастрофи, морські випадки, соціальні і криміногенні явища. За таких умов збитки не спричиняють цивільно-правової відповідальності, що робить неможливим їх відшкодування і вони залишаються в майновій сфері самого потерпілого, котрий не може покрити їх, не завдавши відчутного обмеження своєму життєвому рівню. Отже, за умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового поводження людей існує потреба попередження, усунення і відшкодування збитків внаслідок настання несприятливих подій чи ризиків. Не маючи можливості запобігти їм, людство прагнуло обмежити їх негативний вплив і захистити себе, своє майно на випадок несприятливих подій. На початку історичного розвитку людства первинні форми захисту існували у вигляді спільних (недоторканих) запасів продуктів харчування, одягу та інших продуктів праці. Про це свідчать знахідки доісторичного, античного, середньовікового та нового періодів цивілізації. Пізніше окремі фізичні особи, товариства, брали на себе функції щодо створення спільного фонду і захисту від ризиків, що призвело до появи нового виду людської діяльності в галузі економіки - страхування.
Таким чином, страхування виникло і розвивалося із ідеї спільної розкладки збитків, маючи за кінцеву мету задоволення потреб суспільства в захисті від різних випадковостей - ризиків. У ньому реалізовувались певні економічні і соціальні відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.
Відносини, що складаються у суспільстві з приводу попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування збитків складають зміст категорії страхового захисту.
Початковий зміст даної категорії пов'язують із словом "страх". Людина відчуває страх перед втратою всіх набутих цінностей, або життя і здоров'я, а звідси і її прагнення захистити себе, своє майно від цього.
У свою чергу категорія страхового захисту поділяється на дві самостійні категорії:
категорію страхового захисту майнових благ, де об'єктом виступають всі матеріальні блага, що мають вартість;
категорію страхового захисту населення (громадян), де об'єктом виступають життя і здоров'я, тобто те, що не має вартості.
Категорія страхового захисту громадян помилково ототожнюється з категорією соціального страхування. Проте в Україні соціальне страхування складає окрему самостійну економічну категорію, окрему ланку фінансової системи. Соціальне страхування засноване на принципі колективної солідарності та створенні суспільних страхових фондів за рахунок збору обов'язкових страхових внесків із доходів працюючого населення і підприємств (таких як Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України та інші). Соціальне страхування є обов'язковим у силу закону і некомерційним, тому що не має за мету одержання прибутків. Економічну основу соціального страхування складають страхові відносини, умови яких є загальними і встановлюється державою. У преамбулі Закону України "Про страхування" (див. додаток А) зазначено, що дія вказаного Закону не поширюється на державне соціальне страхування.
Категорія страхового захисту має певні специфічні ознаки, які зумовлені такими чинниками:
випадковим характером настання страхових подій;
надзвичайністю і незвичним характером нанесення шкоди;
вираженням збитку чи шкоди в натуральній чи грошовій формах;
необхідністю подолання наслідків страхових подій і відшкодування збитків.
При цьому постає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що збитки можуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів самого суб'єкта (юридичної чи фізичної особи). Однак це спричинює їх відволікання від основного призначення-забезпечення життєдіяльності й безперервності виробництва.
Наслідки такого відволікання залежать від розмірів збитків і призводять до скорочення обсягів виробництва та масштабів життєдіяльності, або до припинення діяльності взагалі. Такий варіант - дуже ризикований.
Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків – страхових фондів, які виступають матеріальним втіленням системи страхового захисту, для створення яких спрямовується частина ВВП. Страховий фонд створюється у формі резерву матеріальних і грошових коштів для покриття збитків, спричинених несприятливими чи ризиковими подіями.
На даний час суспільна практика залежно від суб'єктів власності на ресурси, котрими виступають держава, окремі суб'єкти господарювання та страховик, виробила три основні організаційні форми існування страхового фонду:
а) централізовані резерви держави утворюються за рахунок загально державних ресурсів. Основне призначення - відшкодування збитків і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі розрухи і призвели до значних людських жертв. Резерви формуються як в натуральній, так і в грошовій формі.
Натуральні – це постійно обновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Вони є стратегічними запасами держави, що знаходяться у підпорядкуванні спеціалізованого державного відомства - Державного матеріального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У грошовій формі - це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є Кабінет Міністрів України.
Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страховий захист поточної діяльності юридичних і фізичних осіб відноситься до їх важливих функцій і не може бути повністю перекладений на державу. З цією метою юридичні особи організовують самострахування.
б) фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) - це організаційно - відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як в натуральній, так і в грошовій формах. Призначення цих фондів – оперативне подолання тимчасових ускладнень в процесі господарювання.
В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюються насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають за мету пом'якшити або усунути негативний вплив природно - кліматичних умов на результати господарювання. В ринковій економіці значно розширені границі самострахування, так як суб'єкти господарювання прагнуть захистити себе від постійно змінюваного економічного середовища, забезпечити собі можливість працювати без будь-яких зривів. З цією метою відповідно до чинного законодавства України кожен суб'єкт господарювання створює резервний фонд (капітал) за рахунок розподілюваного прибутку в розмірі 15-25% від статутного капіталу. Крім резервного фонду підприємства можуть формувати інші фонди, які мають за мету покриття непередбачуваних витрат і збитків (наприклад, фонд ризику, фонд уцінки товарно-матеріальних цінностей тощо). Недоліком системи самострахування є те, що воно змушує суб'єктів відволікати свої оборотні кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, у свою чергу, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.
в) фонд страховика – найбільш універсальна форма страхового захисту виступає (відповідно до чинного законодавства – страхові резерви), який створюється за рахунок великої кількості його учасників як юридичних, так і фізичних осіб, які виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову форму вираження.
Витрачання коштів фонду відбувається на конкретні цілі - на відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покриття збитків; у даному випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як в просторі, так і в часі, що в кінцевому підсумку приводить до високої маневреності, оборотності коштів. Страхові відносини між учасниками страхового фонду організовуються через спеціалізовані страхові організації страхові компанії або страхові товариства (узагальнена назва - страховики).
|