МЕДІАТОРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
У СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ
ЗМІСТ
ВСТУП.......................................................................................................3-5
РОЗДІЛ І. КОНФЛІКТИ У СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1. Конфлікт як деструкція соціально-психологічного клімату студентського середовища..................................................................................6-10
1.2. Стратегії, стилі і тактики поведінки студентів у конфліктних ситуаціях.............................................................................................................10-19
РОЗДІЛ ІІ. ЗМІСТ МЕДІАТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ
2.1. Характеристика моделей посередницької діяльності......................20-24
2.2. Експериментальне дослідження та його результати...........................................................................................................25-30
ВИСНОВКИ...............................................................................................31-32
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................33-34
ВСТУП
Однією з ознак суспільства сучасного типу є висока конфліктогенність. Конфліктогенність в суспільстві, як «процес наростання протиріч у поглядах, інтересах і цінностях під впливом ендогенних і екзогенних факторів, що призводить до зіткнення сторін і загострюючі способи взаємодії між ними».
Конфліктогенність суспільства є соціальним явищем, систему об'єктивних обставин і суб'єктивних образів, що формують напруженість, як результат соціальної взаємодії великих соціальних груп, що включають свою систему відносин і групові інтереси. Великі соціальні групи охоплюють соціальні класи, політичні партії, соціальні верстви, етнічні спільності, національні утворення, які створюються на основі загальних ознак (економічних, політичних, етнічних та ін.). Конфліктогенність суспільства відображає наявність загрози суспільству. В конфліктогенності переплітаються об'єктивні і суб'єктивні конфліктогени. Конфліктогенність - проміжна ланка від стійкого стану соціальної структури до розгортання соціальних конфліктів.
Конфліктогенність студентського середовища відрізняється занадто високими показниками, що обумовлюється, перш за все, внутрішніми протиріччями юнацького віку, перехідністю соціального становища від власне дитини до молодої людини, від учня до повноправного учасника сфери науки і виробництва, необхідністю у короткий термін адаптуватися до нового (на відміну від шкільного) соціального середовища й опанувати систему знань і умінь, достатню для подальшої успішної соціально-професійної соціалізації.
Можна виокремити декілька основних напрямків дослідження гармонійного та толерантного виходу із конфліктних ситуацій. Зокрема, це:
розробка понятійного апарату та схем аналізу конфліктів;
типологія конфліктів, встановлення їх причин і стратегій вирішення;
умови запобігання та рекомендації щодо їхнього конструктивного вирішення. Дослідженню цих проблем присвятили свої наукові розробки, Є. М. Бабосов, А. Я. Анцупов, В. Ф. Вишнякова, Г. І. Козирєв, Н. В. Грішина.
Безпосередньо висвітлювали питання розв’язання конфліктів у соціально-педагогічному середовищі А. І. Шкіль, Н. В. Алікіна, О. Б. Бовть, В. Рахмаштаєва, О. І. Степанова, Н. Д. Левітова, О. В. Степанова, І. Фурманова. Однак, на сьогоднішній день ще не з’ясовано усі аспекти зазначеної проблеми, зокрема майже недостатньо вивченою є проблема мінімізації конфліктогенності й конфліктності у студентському середовищі, можливостей й особливостей застосування з цією метою технології медіації, що й зумовило вибір теми дослідження „Медіаторська діяльність у студентському середовищі”.
Об’єкт дослідження – медіація як соціально-педагогічна технологія попередження та подолання конфліктів.
Предмет дослідження – особливості організації медіаторської діяльності у студентському середовищі
Мета дослідження – здійснити системний аналіз сутності конфліктів у студентському середовищі й обґрунтувати та експериментально перевірити зміст і особливості організації в ньому медіаторської діяльності.
Гіпотеза дослідження полягає у припущенні про те, що організація медіаторської діяльності у студентському середовищі буде ефективною, якщо медіатор:
здатен зрозуміти позиції, інтереси й мотиви студентів, вирішувати складні проблеми міжособистісних стосунків у студентському середовищі;
володіє вміннями авторитетного впливу на переговорний процес, створення робочої атмосфери на переговорах, контролю за виконанням досягнутих угод;
вміє розробляти та впроваджувати експериментальну програму попередження й подолання міжособистісних конфліктів на основі використання інтерактивної тренінгової технології.
Відповідно до мети й гіпотези дослідження було визначено такі завдання:
вивчити спеціальну літературу з проблеми дослідження;
розкрити сутнісні особливості конфліктів та їх деструктивний вплів у студентському середовищі;
охарактеризувати стратегії, стилі й тактики поведінки студентів у конфліктних ситуаціях;
проаналізувати моделі посередницької діяльності та специфіку їх застосування у студентському середовищі;
розробити та експериментально перевірити програму медіаторської діяльності із попередження та подолання конфліктів у студентському середовищі.
Для реалізації поставлених у роботі завдань використовувались наступні методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури, яка стосується об’єкта дослідження, загальнопсихологічні методи (спостереження, бесіди, контент-аналіз, опитувальники), експертне письмове індивідуальне опитування щодо особливостей проявів стилів конфліктної поведінки студентів. Кількісна обробка отриманих результатів здійснювалася за допомогою традиційних прийомів статистичного аналізу (кількісний і якісний аналіз).
Теоретичне значення роботи полягає в уточненні і доповненні наявних у науці уявлень щодо залежності проявів певних стилів поведінки індивідів та змісту медіаторської діяльності у студентському середовищі.
Практична значущість одержаних результатів визначається тим, що дослідження дало можливість доповнити знання власне про специфічні прояви стратегій поведінки у конфліктній ситуації студентів і розробити рекомендації, що спрямовані на профілактику і корекцію даних проявів.
РОЗДІЛ І. КОНФЛІКТИ У СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ
ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Конфлікт як деструкція соціально-психологічного клімату студентського середовища
Студентська аудиторія є конфліктною в силу її вікових особливостей, але, коли студенти об'єднуються в навчальні групи, процес конфліктності може стати незворотним і вже від самих студентів залежать особливості протікання конфліктів в групі.
У педагогічній практиці [13] основними видами міжособистісних конфліктів у вузі є: конфлікти „студент-студент”; конфлікти „студент-викладач”; конфлікти „студент-адміністрація”.
Міжособистісні конфлікти серед студентів досить часті. Процес соціалізації (адаптація, самоідентифікація і т. д.) провокує різного роду конфлікти і не тільки у середовищі навчального закладу. Проблема полягає у тому, що сама структура побудови сучасної вищої освіти по принципу підкорювання та протиставлення („викладач-студент”, „старший-молодший”, „сильний-слабкий”, „успішний-неуспішний” і т. д.) стимулює юнацьку конфліктність. Крім того, студенти несуть з собою до вузу у трансформованому вигляді всі соціальні протиріччя нашого суспільства. „Накладуючись” на не до кінця сформовану юнацьку психіку, ці протиріччя разом з іншими причинами породжують грубість, жорстокість, озлобленість в міжособистісних відносинах студентів [10].
Дослідження Г. В. Михайлової показали, що причини конфліктів студентів технічного вузу можна розділити чотири на групи:
психологічні,
соціально-психологічні,
організаційно-педагогічні,
соціально-економічні [6].
Особистісні особливості членів групи є найбільш типовими причинами конфліктів. Одні студенти впевнені, що конфлікти є наслідком розходження інтересів і життєвих цінностей, характерів і темпераментів, точок зору. Інші впевнені, що конфлікти відбуваються через небажання чи нездатності членів групи зрозуміти іншого, надати допомогу, поважати чужі інтереси, думки і рахуватися з ним. Грубість, нетактовність, агресивність у спілкуванні, обман, глузування і зневага теж є причинами конфліктів.
До соціально-психологічних причин виникнення конфліктів серед студентів вузу можна зарахувати відсутність згуртованості, відносини антипатії, конкуренції, боротьбу за лідерські функції в групі та ін.
До організаційно-педагогічних причин конфлікту Г. В. Михайлова зараховує такі, як несправедлива оцінка викладача, лояльне або упереджене ставлення викладача до окремих членів групи та ін., Т. Е. Недоліки в організації навчальної діяльності студентів, в діяльності викладачів.
Причини четвертої групи - соціально-економічні, такі як економічний стан, соціальний статус, - згадуються рідше всіх інших. Відмінності членів навчальної групи за економічним становищем, соціальним статусом стають причиною конфліктів в тих випадках, коли „одні поважають іншого в зв'язку з матеріальним становищемˮ [6].
Міжособистісні конфлікти між студентами та викладачами виникають на перших і останніх курсах. У юнацькому віці відбувається зміцнення особистості, відстоюється позиція „Я-дорослий”, яка є причиною для виникнення конфліктної ситуації з викладачем.
На думку психолога М. Рибакової [3], серед конфліктів між викладачем і студентом виділяються наступні конфлікти:
конфлікти діяльності (виникають з приводу успішності студента, виконання ним учбових завдань);
конфлікти вчинків (виникають з приводу порушення студентом правил поведінки у вузі та поза ним);
конфлікти відносин (виникають у сфері емоційно-особових відносин студентів і викладачів).
Конфлікти діяльності виявляються у відмові студента виконати учбове завдання або при поганому його виконанні. Це може відбуватися з різних причин: стомлення, важке засвоєння учбового матеріалу, а іноді невдале зауваження викладача замість конкретної допомоги при ускладненні в роботі.
Подібні конфлікти часто відбуваються зі студентами, що зазнають труднощів у навчанні; коли педагог веде предмет у групі нетривалий час і відносини між ним і студентом обмежуються учбовою роботою. Таких конфліктів менше на парах кураторів (т’юторів). Останнім часом спостерігається збільшення таких конфліктів через те, що викладач часто висуває завищенні вимоги до засвоєння предмету, а оцінки використовує як засіб покарання для тих, хто порушує дисципліну. Вважається, що ця проблема є дуже актуальною у теперішній кредитно-модульній системі освіти у вищих навчальних закладах, де кожен бал безпосередньо впливає на майбутню оцінку студента. Такі ситуації часто стають причиною покидання навчання здібними, самостійними студентами, а у інших знижується інтерес до пізнання взагалі.
Конфлікти вчинків виникають, якщо педагог помилився при аналізі вчинку юнака, не з’ясував мотиви, зробив необґрунтований висновок. Адже, один і той самий вчинок може викликатися різними мотивами. Викладач коректує поведінку студентів шляхом оцінки їх вчинків при недостатній інформації про їх справжні причини. Іноді він лише здогадується про мотиви вчинків, погано знає відносини між юнаками, тому цілком можливі помилки при оцінці поведінки. Це викликає цілком виправдану незгоду студентів.
Конфлікти відносин часто виникають в результаті невмілого розв’язання педагогом проблемних ситуацій і мають, як правило, тривалий характер. Ці конфлікти мають особливе значення, породжують тривалу неприязнь студента до викладача, надовго порушують їх взаємодію.
У вищих навчальних закладах студенти-юнаки прагнуть до автономії, відкрито відстоюють право бути самим собою, самостійно вирішувати питання, які торкаються особисто їх, мають особисті вподобання, а також погляди на те, що відбувається навколо них. У такому віці реакція на не тактичні зауваження стає набагато гострішою і може призвести до конфліктів у будь-якій формі.
Конфлікти типу „викладач-студент” на думку педагогів виникають через наступні причини: порушення дисципліни на парі; погано виконане домашнє завдання; нездорові відносини між студентами.
Іноді студенти у випадках неадекватної оцінки їхніх знань конфліктують у відкритій формі, але частіше студент носить у собі приховані форми протесту у вигляді негативних відчуттів: недовір'я, ненависті, презирства, ворожості, ревнощів, жаги помсти тощо, якими він ділиться зі своїм оточенням.
Конфлікти на рівні викладач - студент мають складні форми. Основна роль в їх попередженні та вирішенні випадає на викладача, який може використовувати для цього деякі необхідні в цих випадках методики і вимоги:
- при звіті студента необхідно психологічно налаштувати його до максимально можливої плідної відповіді, виключити виникнення стресової ситуації;
- у разі незадовільної відповіді взаємодія студент - викладач повинна закінчуватися усвідомленням студентом того, що мова йде не про те, що його відповідь не задовольняє особисто викладача, а про те, що вона не відповідає вимогам програми;
- у жодній формі та з жодного приводу не можна допустити образи студента;
- викладач повинен володіти собою і своїми емоціями в будь-якій ситуації;
- всі невдачі у взаємовідносинах зі студентами й у створенні конфліктних ситуацій викладач повинен вважати своїм власним прорахунком.
Конфлікти між адміністрацією і студентами, загалом, відтворюють конфлікти між студентами і педагогом. Їх особливість полягає лише у тому, що у ролі адміністрації найчастіше виступає група людей або особа, яка не читає пар у групі, тому не може безпосередньо вплинути на певного студента чи групу загалом. Найчастіше причинами таких конфліктів у вузі є не передбачувані зміни у навчальному контракті, збільшення платні через ріст річного рівня інфляції (для студентів-платників), недостатня кількість державних місць, зміни у розкладі, кількості семінарів і лекцій, збільшення навчальних годин на тиждень, виконанням старостою своїх адміністративних обов’язків тощо.
Стратегії, стилі і тактики поведінки студентів у конфліктних ситуаціях
Поняття „стилю”, „стратегії” поведінки в конфлікті визначені у роботах Д.Смелсера, Р.Мертона, Д.Г.Скотт, Л.В.Сохань як найтиповіші способи діяльності особистості в конфліктній ситуації на основі реалізації внутрішніх спонук. Таким чином, стратегія поведінки особи формується на основі типу особистості. Дослідження О. Анцупова, М. Боришевського, Н. Грішиної, Є. Єгорова, С. Єреніна, О. Журавльова, В. Кушнірука, Г. Ложкіна, О. Шилова пов’язані саме з визначенням характеристик учасників конфліктної взаємодії та типології психологічних особливостей поведінки особистостей в конфлікті [1, c. 79].
Багатовіковий досвід участі людей у різних конфліктах і їхньому вирішенні, незліченні спостереження за конфліктуючими сторонами, спеціальні наукові дослідження та узагальнення дозволили вченим виділити основні стратегії поведінки під час конфлікту.
Наприклад, Р. Блейк і Дж. Моутон називають п'ять таких стратегій:
ухилення;
згладжування;
примус;
компроміс;
вирішення проблеми.
1.Ухилення. Ця стратегія має на увазі, що людина намагається уникнути конфлікту, тобто не потрапляти в ситуації, що провокують виникнення суперечностей.
|