6. ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНІ КОМУНІКАЦІЇ
В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
6.1. Основні риси інформаційного суспільства
Кінець двадцятого століття вивів комунікаційні процеси на новий рівень. У XX столітті робота з інформацією стала однією з виробничих сил суспільства. Виникли такі країни, як Японія, що будують своє економічне благополуччя, використовуючи цю сферу. Інформаційне суспільство розглядається як якісно новий етап цивілізаційного розвитку. Концепцію інформаційного суспільства розробляли Д. Белл, К. Кояма, Й. Масуда, Ф. Машлуп, Е. Тоффлер та ін. Ф. Машлуп у першій половині 1960-х років уводить у науковий обіг термін “інформаційне суспільство”. Американський вчений Е. Тоффлер говорить про інформацію, що стає сировиною. Отже, в цих концепціях інформація розглядається як рушійна сила суспільного розвитку. Поняття “інформаційне суспільство” отримало широке поширення.
На всіх попередніх етапах розвитку основні зусилля суспільства були спрямовані на полегшення фізичної праці людини за допомогою мускульної сили тварин і різних механізмів. Інформаційне суспільство направлене на полегшення й інтенсифікацію в першу чергу інтелектуальної діяльності людини на основі використання нової інформаційної техніки й інформаційних технологій, у тому числі й штучного інтелекту.
Технологічні характеристики інформаційного суспільства:
наявність і використання персонального комп’ютера як невід’ємного атрибута кожної сім’ї, організації, підприємства, установи;
налагоджена праця локальних, корпоративних, національних і міжнародних інформаційних мереж, що забезпечують оперативну комунікацію членів суспільства;
нові види діяльності в інформаційних мережах;
посилення ролі центрів, які забезпечують автоматизовану генерацію, зберігання, оброблення й використання різних видів інформації.
З економічної точки зору інформаційне суспільство – це суспільство, в якому:
провідною галуззю економіки є інтелектуальне виробництво;
інформаційні ресурси розглядаються як найбільш потенційне джерело багатства, а інформація – як виробнича сила;
інформаційний сектор розвивається більш швидкими темпами порівняно з іншими галузями, промисловість за показниками зайнятості й частки в національному продукті поступається сфері послуг, де домінує збирання, оброблення, зберігання й розповсюдження інформації;
інформація для населення стає предметом масового споживання і доступною кожному завдяки тому, що є відносно дешевою.
Із соціально-політичної точки зору інформаційне суспільство являє собою відкрите демократичне суспільство, метою якого є підвищення рівня благополуччя свої громадян.
В інформаційному суспільстві основну групу складають працівники інформаційної сфери; дотримуються демократичні права й свободи громадян; є гарантованим доступ до інформації, який полягає в тому, що кожний член суспільства може своєчасно отримати інформацію з будь-якої держави незалежно від місця його знаходження.
На форумі Європейської Ради 1995 року було визначено такі стратегічні завдання щодо розбудови інформаційного суспільства Європи:
створення законодавчої бази, що покликана поліпшувати існуючі демократичні права (захист приватної власності, демократичних структур);
установлення правил, дотримання яких стимулює можливість використання нових технологій (якісний зміст, легкий доступ, прийнятний тариф).
Отже, інформаційне суспільство – це суспільство, у якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій і технологій зв’язку. Воно характеризується такими показниками:
техніко-технологічний (загальна комп’ютеризація);
соціально-економічний (перетворенням інформації на ключовий економічний ресурс);
політичний (демократизація, гласність, відкритість, гарантування свободи слова, зборів та ін.);
інтелектуальний (розквіт науки, мистецтва, освіти).
Пророком електронної комунікації вважають Герберта Маршалла Маклюєна (1911 – 1980), канадського професора літератури. У 60-х роках XX ст. він видає ряд книг: “Галактика Гутенберга” (1962 р.), “Медіум – це послання” (1967 р.), “Війна і мир у глобальному селі” (1968 р.). Головна думка цих праць: духовний і матеріальний прогрес визначають не знаряддя праці, не економіка, політика чи культура, а технології соціальної комунікації, тобто комунікаційні канали, якими користуються люди.
6.2. Історія виникнення глобальної комунікаційної системи інтернет
Наприкінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття Агентство перспективних розробок Міністерства оборони США створило комп’ютерну мережу, яка об’єднала всі наукові центри країни (в основному університети), для забезпечення обміну інформацією і її збереження на випадок ядерної війни. Було розроблено технологію зв’язку між мережею й комп’ютером за допомогою протоколів, яка використовується й понині. Поступово комп’ютерна мережа охопила всі вузи США, до неї приєдналися приватні інформаційні й поштові системи, різні гуманітарні й комерційні служби.
На початку 90-х років в Європейському центрі ядерних досліджень в Женеві Тім Бернес Лі розробив технологію “всесвітньої павутини” (World Wide Wed = WWW). До цієї “павутини” ввійшли організації різних країн, і інтернет став міжнародною глобальною комп’ютерною мережею.
Інтернет – це глобальна соціально-комп’ютерна мережа, яка призначена для задоволення особистих і колективних комунікаційних потреб за рахунок використання телекомунікаційних технологій.
Сьогодні інтернет має близько 30 мільйонів абонентів у більш ніж 180 країнах світу. Щомісяця розмір мережі збільшується на 5–7 %. Перше місце за кількістю користувачів інтернету посідають США, друге місце – Китай, третє – Японія, четверте – Німеччина, п’яте – Великобританія.
Всесвітня павутина WWW є інформаційно-пошуковою системою, яка складається з таких елементів:
інформаційні ресурси у вигляді Web-сторінок, які являють собою адресовані машинозчитуючі документи, що містять текст, графічну інформацію й посилання на інші документи; система посилань створює гіпертекст, який полегшує інформаційний пошук;
сайти – сукупність сторінок, що належать приватній особі або підприємству; сайти мають свої адреси; на одному сервері можуть розміщуватися декілька сайтів; каталоги й файли – засоби організації інформаційних ресурсів;
інформаційно-пошукові мови словникового й класифікаційного рівня, які забезпечують пошук інформації за ключовими словами й індексами (російськомовні “Рамблер”, “Апорт”, “Індекс”, “Ау”; англомовні Altavista, Info-seek та ін.);
логічні операції, які використовуються під час пошуку з допомогою операторів І, АБО, НІ, розширеної пошукової зони шляхом відкидання закінчень і суфіксів;
технічні засоби реалізації у вигляді серверів з розміщеними на них сайтами й сторінками та засобами зв’язку;
програмне забезпечення, яке містить протоколи, що регулюють обмін інформацією між комп’ютерами, систему адрес комп’ютерів, сайтів, документів, сторінок, гіпертекстові мови для опису змісту документів, спеціальні програми, які забезпечують рух в мережі (браузери та ін.).
Інтернет – не тільки інформаційно-пошукова система, адже вона вирішує не властиві ІПС функції, створює віртуальні клуби за інтересами. Для цього використовуються телеконференції, чати.
В інтернеті розповсюджується безліч документів, що стосуються функціонування мережі й роботи в ній користувачів, а так ж документів з різних сфер життя: науки, культури, економіки.
Інтернет використовується в освітніх програмах, системі охорони здоров’я, бібліотеках, музеях, працевлаштуванні, громадських ініціативах. Так, наприклад, в системі освіти великого поширення набуває дистанційне навчання, суть якого полягає в замінюванні фізичного переміщення студентів до джерела знань, віртуальним переміщенням знань до студентів. Особливого поширення набуває дистанційне навчання студентів – заочників.
За допомогою баз даних інтернету, де зібрано всі дані про компанії, вакансії, вимоги до претендентів полегшується працевлаштування людей. В інтернеті немає єдиного пункту або підсистеми реєстрації, контакт здійснюється з постачальником послуг, що надає доступ до мережі через місцевий комп’ютер.
6.3. Інтернет як гіпертекстова і гіпермедійна система
В основу інтернету закладено технологію гіпертексту – нелінійної форми запису текстової інформації з позначенням посилань на фрагменти тексту будь-якого документа, який знаходиться в автоматизованій інформаційній системі.
Гіпертекст – це сукупність змістовно взаємозв’язаних знаків, де від кожного знака під час читання є можливість переходу не до одного-однісінького, який іде за ним, а до багатьох інших, так чи інакше пов’язаних з цим знаком. У гіпертексті як смислові елементи можуть бути не тільки окремі слова, фрази або документи, але й зображення, музичний супровід. Людина користується не тільки письмовою й усною мовами, але й зображенням будь-яких видів, кіно- і відео роликами, таблицями й схемами, які створюються комп’ютером.
WWW – всесвітня павутина, яку побудовано на технологіях гіпертексту, може бути охарактеризована як інформаційна гіпертекстова система. Вона пропонує шляхи переходу від одного документа до іншого в пошуках необхідної інформації. Такий шлях переходу називають навігацією.
Піонерами гіпертексту вважаються Ванневер Буш, Дуглас Енгельбарт і Теодор Нельсон. Термін “гіпертекст” запровадив Теодор Нельсон 1965 року. Класичне визначення його виникло тільки 1987 року. Гіпертекст дає можливість зв’язати текст, звук, фотографії, графіки та інші форми інформації в осмислене ціле.
Мультимедійні ресурси відрізняються від немультимедійних таким:
дані (інформація) зберігаються й обробляються в цифровій формі за допомогою комп’ютера;
можуть містити різні види інформації (не тільки текстову, але й звукову, графічну, анімаційну інформацію, відео зображення т.д.);
суттєвою особливістю є інтерактивність, активна взаємодія ресурсів, програми, послуги й людини, їхні взаємовпливи; користувач може не тільки взяти продукт, але й добавити до нього свої матеріали, тобто виступити співавтором;
містить гіпертекст.
У мережі інтернет докорінно змінюється спосіб побудови текстового простору – на заміну одномірному тексту приходить багатомірний електронний гіпертекст. Саме ця якісна трансформація самої структури тексту вказує на входження в постгутенбергівську еру – текст більше не може мислитися винятково як лінійно вибудований, що має визначену спрямованість, структуру й межі, тобто він перестає відповідати принципам, які були запроваджені Гутенбергом. Читаючи книгу, не можна залишити її меж, при цьому не відкладаючи її. Коли читач змушений звертатися до інших джерел, то йому доводиться відкласти один текст, вийти за рамки його простору і перенести увагу на інший, такий же принципово одномірний територіально обмежений текст. В інтернеті можна зробити миттєвий перехід від одного тексту до іншого, при цьому, не залишаючи простір вихідного текстового поля, варто вказати на позначене гіперпосиланням слово або позицію і виникне інший текст. Первісний текстовий фрагмент при цьому не зникає, а лише відходить на який час на другий план.
Отже, якщо звичайний текст є лінійним і рухатися в його просторі можливо тільки в напрямах, обмежених полем тексту, то гіпертекст відкриває нові виміри в текстовому універсумі.
6.4. Нові інформаційні технології
Нові інформаційні технології – це сукупність сучасних електронних технічних засобів і програмного забезпечення, а також організацій, форм і методів їх застосування в інформаційній роботі, яка спрямована на ефективне використання інформаційних ресурсів у різних галузях життєдіяльності людей. Нові інформаційні технології сучасного етапу розвитку суспільства відрізняються не тільки засобами інформатизації на основі комп’ютерів, різними методами вирішення завдань, новою організацією виробництва, але й принципово новими формами діяльності.
Нові інформаційні технології містять різні електронні засоби збереження й управління інформацією. До них належать бази, банки даних і знань.
База даних – це сукупність даних, які відображають ту або іншу предметну область у вигляді інформаційної моделі та організовані за певними правилами.
Банк даних – автоматизована інформаційна система, яка містить декілька баз даних, систему управління базами даних (СУБД), пакети прикладних програм (ППП) і відповідні технічні засоби.
База знання – семантична модель, яка призначена для подання у комп’ютерному вигляді знань, накопичених людством у певній предметній області.
Не менш важливим компонентом нових інформаційних технологій є методи інформаційної роботи, які адаптовані до можливостей електронних засобів комунікації й обробки інформації. Методи визначають найбільш ефективні шляхи й способи вирішення на основі комп’ютера таких завдань інформаційної роботи, як цільовий пошук і збір, оперативне оброблення, надійність збереження, перероблення й ефективне використання соціальної інформації.
Нові інформаційні технології мають ряд відмінних рис і переваг порівняно з традиційними інформаційними технологіями. Основні переваги нових технологій полягають у тому, що вони переводять інформаційний обмін на безпаперовий рівень, зменшують кількість помилок у текстах, прискорюють підготовку матеріалів, підвищують якість їх оформлення, автоматизують більшість функцій в інформаційних і комунікаційних процесах, замінюють рутинну працю на творчу, перетворюють масиви документів у інформаційні ресурси розвитку й вирішення складних проблем життєдіяльності суспільства.
Залежно від сфери інформаційної діяльності форми застосування нових інформаційних технологій мають свої особливості. У вирішенні комунікативних завдань використовується електронна пошта, телекомунікаційні мережі, у професійній діяльності – автоматизовані робочі місця, локальні мережі, персональні комп’ютери; під час навчання – автоматизовані навчальні системи, електронні підручники, дистанційне навчання.
Організація процесів, стадій інформаційної роботи, яка ґрунтується на використанні комп’ютерних технологій та електронних засобів, становить четвертий компонент інформаційних технологій. Це змінило традиційне уявлення про взаємовідносини між посадовими особами, були переглянуті їхні функціональні обов’язки, сповнило новим змістом службові комунікації, встановило новий порядок між різними організаційними структурами.
Застосування новітніх технологій забезпечує:
загальне оброблення документів, їх верифікацію й оформлення;
збереження документів;
дистанційну роботу співробітників з документами;
уведення, персональне оброблення й передавання документів;
роздрукування текстів документів;
обмін інформацією між базами даних;
обмін локальною й персональною інформацією;
поліграфічне оформлення документів;
моделювання рішень;
інформаційну підтримку рішень.
6.5. Документно-комунікаційні інститути
в період інформаційної трансформації суспільства
Результатом застосування комп’ютерних технологій в інформаційній сфері є створення нового виду документів – електронного. У суспільстві виникла можливість не тільки фіксувати на електронних носіях нову інформацію, але й створювати електронні копії раніше виданих документів різних форм (рукописних, друкованих, графічних, аудіо- і відеодокументів).
Електронний документ з точки зору збереження й можливостей доступу до інформації має великі переваги порівняно з іншими видами, тому формування колекцій електронних документів значно розширює кумуляційні, меморіальні й комунікативні функції документно-інформаційних інститутів, сприяє кращому задоволенню інформаційних потреб користувачів.
Бібліотека, у якій сформовано фонд електронних документів, з одного боку, отримує надійні страхові копії, а з другого – можливість одночасного обслуговування майже необмеженої кількості користувачів, які знаходяться не тільки в бібліотеці, але й за її межами, іноді й за межами держави, в якій її розташовано.
Потенційні можливості бібліотек із задоволення інформаційних потреб користувачів значно зростають із впровадженням у їхню діяльність мережних технологій. Стає можливим об’єднати можливості усіх бібліотек світу. Людство за всю свою історію розвитку може отримати повне зібрання усіх документів, створених ним раніше. Незалежно від того, що реально самі документи будуть знаходитися в різних кінцях планети, засоби зв’язку надають можливість отримати про них інформацію.
Завдяки високому ступеню компактності електронних документів знижується необхідна площа для їх збереження. Електронні документи дають можливість вирішити проблему недостатньої площі фондосховищ.
Розвиток глобальної мережі створює нові можливості оперативного доступу користувачів до світових, національних і регіональних ресурсів.
Дослідження, проведені останнім часом науковими бібліотеками, свідчать, що з року в рік зростає попит користувачів на електронну інформацію. Сучасна модель обслуговування в науковій бібліотеці неможлива без надання інтернет-послуг. Бібліотеки формують конкурентоспроможне інформаційне середовище. Це приводить до змін у комплектуванні фондів. У бібліотеках створюють бібліотечні веб-сайти. Віртуальні довідкові служби дають можливість обслуговувати не тільки відвідувачів бібліотек, але й широкі кола користувачів книгарень, які не змогли отримати необхідної інформації.
Створення української віртуальної довідкової служби в бібліотеках тільки розпочалося, але перші результати свідчать про своєчасність і великі перспективи цього напряму діяльності, особливо для універсальних бібліотек.
Сучасний інтернет забезпечує доступ до фондів багатьох музеїв. Музейні сайти поділяють на сайти реально існуючих музеїв і музеїв віртуальних. Перші являють собою частину реально існуючих музеїв – художніх, історичних, етнографічних, археологічних та ін. Більшість сайтів – це стислі путівники по музею, які містять інформацію про історію музею, часи відвідувань, постійні експозиції, виставки, колекції та окремі предмети.
Всесвітній портал доступу до музеїв і культурної спадщини у мережі знаходиться за адресою www.museumland.сom. На ньому розташовано найбільшу у світі базу даних, яка містить понад 10000 посилань і більш ніж 110 сторінок (дані на початок 2000 р.).
Унікальний доступ до баз даних усіх музеїв Франції пропонує міністерство культури цієї країни. Доступ дає можливість робити пошук за темами, місцем знаходження, отримати посилання на Web-сайти музеїв (http://mistral.culture.fr:8004/cgi-bin/multione /MUSEOFILE).
Дослідна лабораторія музеїв Франції у Луврі зібрала колекцію з 26000 предметів культури, кожний з яких має 150 зображеннь.
Друга група музейних сайтів – це сайти віртуальних музеїв. Десять років тому в мережі було всього декілька таких музеїв. Сьогодні, наприклад, в Італії, їх понад 8000. Віртуальний музей Канади об’єднав предмети мистецтва, які зберігаються в різних колекція по всій країні. У Росії створено віртуальний Музей російського примітивізму (http://museum.ru/museum/primitiv). Картини на сайті можна замовляти у будь-якому порядку, за любими параметрами: художник, час створення і т.д.
В Уругваї, коли політичний режим не дозволив побудувати реальний художній музей, художники створили віртуальний. Тепер віртуальний музей мистецтв в Уругваї є, а в реальному житті його немає.
Музеї на своїх сайтах організовують віртуальні виставки картин окремих художників до їх ювілеїв, тематичні виставки.
Архівна справа – найбільш закрита частина культурної спадщини, але суттєві зміни, пов’язані з технологіями інформаційного суспільства, не оминули й цю сферу діяльності. Архіви створюють електронні бази даних з оцифрованими зображеннями й описами до них. Як приклад інтернет-каталогу можна навести каталог російського архіву “Персональный каталог фотодокументов Санкт-Петербурга” (http://www.photoarchive.spb.ru). Марбургський фотоархів надав доступ до мільйона фотографій зі своєї колекції у мережне користування.
У всесвітній павутині наведено й засоби масової інформації. Наприклад, німецьке наукове товариство забезпечує доступ до 439 електронних журналів видавництва “Шпрінгер”.
Для вчених і медичних працівників відкрито електронну базу даних “Медлайн”, яка містить дані про публікації у 3800 медичних журналах з наданням можливості замовити повний текст статті. Українські мас-медіа почали появлятися у мережі з середини 90 років XX ст. Поява мас-медіа в інтернеті географічно розширює аудиторію, руйнує кордони на політичній карті світу. Так, придбати в Україні газету, яку видано, наприклад, у Швейцарії або Нідерландах, досить складно, або зовсім неможливо. Інтернет глобалізує інформаційні процеси й продукти. Доступ до інформаційних продуктів інтернету можливий у будь-який час.
Нарівні з багатьма позитивними аспектами інформаційне суспільство несе людству ряд нових глобальних соціальних і технологічних проблем, які пов’язані насамперед з інформаційною безпекою. Перші негативні наслідки використання інформації суспільство відчуло вже зараз. Вони виявляються під час локальних військових конфліктів у вигляді агресивного інформаційного впливу не тільки на безпосередніх учасників військових конфліктів (солдат, офіцерів), але й на мирних громадян країн-учасників військового конфлікту і на все світове співтовариство.
Інформаційну агресію відчувають також окремі організації й громадяни у повсякденному житті. Потік пропагандистської інформації відчутний під час політичних кампаній (виборів, ювілеїв, референдумів). За допомогою сучасних технічних засобів, насамперед радіо, телебачення, інтернету, рекламна інформація різного характеру, яка використовує іноді й агресивні методи, все активніше проникає в професійне й особисте життя громадян.
Великий асортимент послуг, які надаються комп’ютерними мережами, включаючи покупку товарів, відвідування концертних залів, театрів, музеїв, спортивних змагань, письмове, усне спілкування з колегами й друзями, створення віртуальних підприємств, міст і навіть сімей, незважаючи на великі переваги, загрожує людству звуженням особистих контактів. Масове тиражування й розповсюдження продукції низької якості (художніх творів в галузі музики, кіно, художньої літератури) насаджують користувачам певні цінності, штампи, стереотипи.
Широке застосування інформаційних технологій привело до нової стратифікації суспільства – інформаційно багатих та інформаційно бідних країн. Слід враховувати, що 80 % обсягу інформації та інформаційних продуктів створюються англійською мовою, але 75 % людства її не знають.
Інформаційна нерівність, яка існує всередині деяких країн, призводить до поділу людей на елітну групу та на інших. До інших в першу чергу відносять сім’ї з невеликим доходом, мешканців сіл, людей похилого віку, інвалідів.
Задоволення багатьох важливих потреб індивіда, соціальних груп, суспільства в цілому залежить від стану інформаційних ресурсів, якими вони володіють і які перетворюються на основний ресурс суспільного розвитку. Суспільство все більше усвідомлює, що інформація – це не другорядний атрибут діяльності, а стратегічно важливий ресурс, ефективне використання якого дає можливість заощаджувати інші види ресурсів (сировинні, енергетичні, трудові). Тому нарівні з безпекою енергетичною, продовольчою розглядають питання інформаційної безпеки.
Останні роки продемонстрували чітку залежність процесів стабілізації й дестабілізації сучасних держав від того чи іншого функціонування їхньої інформаційної інфраструктури. У сучасному світі нова роль інформаційної складової робить можливим повалення урядів багатьох країн. Немає необхідності ані у військових діях, ані в кровопролитті. Так було в Албанії, Болгарії, Індонезії. Вибори в Югославії, де президента, який пережив дві війни й економічну блокаду, вдалося зняти суто мирними засобами – інформаційною компанією до й особливо після виборів. Сьогодні світ живе за іншою моделлю, ніж раніше, коли інформація не є наслідком події, а сама формує ті чи інші подальші події.
Інформаційна сфера стала сьогодні базовою для розвитку всіх інших сфер: економічної, політичної, військової, дипломатичної. Інформаційні ресурси країни відображають її статус на світовій арені. В інформаційному суспільстві, коли інформація стала продуктивною силою, деякі країни, такі, як Японія, вже можуть жити за рахунок продажу саме інформаційного продукту.
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. – К., 1999.
Блюменау Д.И. Информация и информационный сервис / Д.И. Блюменау. – М., 1989.
Бориснев С.В. Социология коммуникации / С.В. Бориснев. – М., 2003.
Винер Н. Кибернетика, или Управление и связь в животном и машине / Н. Винер. – М., 1983.
Воробьев Г.Г. Документ: информационный анализ / Г.Г. Воробьев. – М., 1973.
Дулатова А.Н. Информационная культура личности / А.Н. Дулатова, Н.Б. Зиновьева. – М., 2007.
Земсков А.И. Электронные библиотеки / А.И. Земсков. – М., 2003.
Зиновьева Н.Б. Документ в комуникации и восприятии / Н.Б. Зиновьева, И.А. Саякина, И.И. Пашнина. – Краснодар, 1995.
Інформаційна культура / за заг. ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного. – Ірпінь, 2007.
Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / М. Кастельс. – М., 2000.
Комова М.В. Документознавча термінологія / М.В. Комова. – Л., 2003.
Корогодин В.И. Информация – основа жизни / В.И. Корогодин. – Дубно, 2000.
Коряковцева Н.А. Хрестоматия по информационной культуре / Н.А. Коряковцева. – М., 2007.
Кушнаренко Н.Н. Документоведение / Н.Н. Кушнаренко. – К., 2006.
Маклюэн М. Галактика Гутенберга: становление человека печатающего / М. Маклюэн. – М., 2005.
Національні бібліотеки світу на початку XXI століття /уклад. І. Цуріна, Л. Горбунова. – К., 2005.
Отле П. Библиотека, библиография, документация: избр. тр. пионера информатики: пер. с ан., фр. / П Отле. – М., 2004.
Публичные библиотеки в век цифоровой информации / под ред. П.А. Козаченкова. – М., 2004.
Современная западная социология. Словарь. – М., 1990.
Современный словарь иностранных слов. – М., 1993.
Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации / А.В. Соколов. – СПб., 2002.
Справочник информационного работника / Науч. ред. Р.С. Гиляревский, В.А. Минкина. – СПб, 2005.
Столяров Ю.Н. Документные ресурсы / Ю.Н. Столяров. – М., 2001.
Чекмарьов А. Національна система електроних бібліотек / А. Чекмарьов. – К., 1998.
Шарков Ф.Э. Теория коммуникаций (базовый курс) / Ф.Э. Шарков. – М., 2004.
Шенон К. Работа по теории информации и кибернетике / К. Шенон. – М., 1963.
Швецова-Водка Г.М. Документознавство / Г.М. Швецова-Водка. – К., 2007.
Шлыкова О.В. Культура мультимедиа / О.В. Шлыкова. – М., 2004.
ЗМІСТ
1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ 7
“ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНІ КОМУНІКАЦІЇ” 7
1.1. Предмет і завдання курсу 7
5. ЕВОЛЮЦІЯ ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНИХ КОМУНІКАЦІЙНИХ СИСТЕМ 38
6. ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНІ КОМУНІКАЦІЇ 46
В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 46
|