|
|
Скачати 0.89 Mb.
|
|
Аудиторія - це потенційна сукупність людей, яких у даний момент можна класифікувати як читачів, глядачів і слухачів. Це ті, до кого адресоване повідомлення ЗМІ, ті хто знайомиться з новинами про поточні події, дивиться розважальні програми чи відує художні вистави, читає газети чи слухає радіопередачі. Усе це - аудиторія ЗМІ, але не аудиторія як така. Поняття аудиторії взагалі ширше: до неї відносяться також ті, хто в даний момент не має контакту зі ЗМІ, наприклад, слухачі лектора суспільства "Знання" чи відвідувачі кінотеатру, естрадного концерту, футбольного матчу. Аудиторії ЗМІ класифікуються найчастіше в залежності від комуникатора, наприклад, читачі "Комсомолки" чи "Літературної газети", слухачі "Маяка", телеглядачі ГРТ і т.п. Свої аудиторії є в телесеріалів - "Санта-Барбари" і "Просто Марії", таких телепередач, як "Наш сад". Зрозуміло, межі аудиторії умовні. Ніхто не прикріплений назавжди до однієї газети чи передачі і кожний може перейти в іншу аудиторію. Аудиторія - явище короткочасне, розмите, хоча в соціологічних опитуваннях намагаються з'ясувати склад тієї чи іншої аудиторії. Більш точне встановлення складу і смаків конкретних аудиторій допомагає краще організувати інформаційний потік у ЗМІ. За кордоном за соціологічні дані такого роду платять чималі гроші. Соціологи в Англії виявили досить стійкі аудиторії. Так, мало - і середньо утворену аудиторію цікавлять злочини, секс, спорт, розваги і комікси. Високоосвічена аудиторія віддає перевагу політиці, традиційнім видам мистецтва, дискусії. Масова комунікація адресована великій й анонімній аудиторії - "усім, кому це може бути цікаво". Це послання повинне залучити як можна більшую кількість людей, у протлежному випадку ті, хто його зробили, не зможуть утриматись у бізнесі. Роль телебачення у сучасному суспільстві Кожну історичну епоху і тип суспільства знаменують великі відкриття. У доіндустриальнім суспільстві революційні зміни зробило відкриття вогню, колеса й алфавіту, в індустріальному - друкованого верстата, парової машини і конвеєрної стрічки, у постіндустріальному суспільстві - атомної енергії, комп'ютера і телебачення. Про останнє варто поговорити особливо. Усього лише за півстоліття, що минули з того часу, як на Всесвітньому ярмарку 1939 р. Эн-Бі-Сі почало регулярне телемовлення на Сполучені Штати, ТБ поширило свій вплив на людство набагато ширше і швидше, ніж усі попередні винаходи. Його вплив на формування способу життя, людських взаємин, структури керування і навіть на розуміння цивілізації виявилося дуже глибоким. Воно дає можливість відчути себе в центрі подій і, як не дивно, досягає мети: незрима присутність мільйонів глядачів додає будь-якій події розмах і значимість. Телебачення прискорило темп життя, спресувавши місяці в тижні, дні і навіть години. Воно формує міфи, переписує історію. Герої серіалів і естрадні зірки увійшли до нас у будинки і стали ледве чи не членами родини, тим, що називають ерзац-друзями. Події пригодницьких, детективних, любовних, героїчних, і політичних фільмів здаються нам ледь чи не реальнішими, ніж дійсні. Телебачення поєднує людей. Подробиці любовної пригоди американського президента з колишньою секретаркою Білого дому росіяни знають не меньш, ніж американці. Ми засуджуємо чи схвалюємо його вчинок приблизно в тім же процентному співвідношенні, що і самі американці. Але й американці довідуються про перестановки в російському уряді не пізніше, ніж самі росіяни (якщо не раніш). Саме дивне, що деякі міністри вперше довідалися про своє звільнення, призначення чи пересування з повідомлень телебачення. Сьогодні телебачення - не тільки головний засіб, що забезпечує беззупинний потік інформації і у корені змінюющій зміст соціальної взаємодії, у суспільстві, але і важливий соціальний інститут, продукцію якого ми споживаємо так само, як і продукти харчування, одяг, різні пристосування і послуги. З одного боку, це полегшує і різноманітить наше життя, а з іншого боку - змушує платити дуже високу ціну, якщо мати на увазі особисту волю і змушене проходження визначеними соціальними моделями1. Відповідно до матеріалів дослідження рейтингів мережних телеканалів і телебачення, проведеного фірмою "Медиа Мар" у квітні 1997 р. (репрезентативна вибірка - близько 8 тис. респондентів у 41 місті РФ), середній час, протягом якого людина дивиться телепередачі, складає 246 хв. у день. Якщо в будні дні телевізору приділяється 237 хв., то у вихідні цей показник трохи вище - 270 хв.2 Переважна більшість (87%) домогосподарок щодня дивляться телепередачі більш 3 година., сполучаючи це з домашніми справами. Молодь дивиться телевізор по кілька годин 3 - 4 дні в тиждень. Найменше сидять перед телевізорів підприємці. Третина з них дивляться телепередачі лише у вихідні дні. Засоби масової інформації впливають на соціальне поводження людей. Показуючи велич морального подвигу людини, історії звичайних людей, що зуміли вижити в самих важких умовах, телебачення вселяє нам більше надії й оптимізму. У той же час воно сприяє поширенню скептицизму, показуючи з екранів людські пороки, ворожнечу політичних партій, корупцію і злочини, паніку на біржах або черзі у прилавків. Можливо, у суспільстві було б менше насильства, якби звичайна дитина до досягнення зрілого віку не переглядала десятки тисяч дійсних актів насильства в останніх новинах і розіграних у фільмах. Можливо, якби потоки компромату не виливалися всіма ЗМІ, народ відносився б з великою повагою до соціальних і власних лідерів. Інститут соціальних і маркетингових досліджень "Gfk МR" провів у 1997 р. комплексне опитування населення Росії, у ході якого 2079 респондентам пропонувалося оцінити ступінь важливості телебачення як способу одержання інформації будинку в найближчі два роки: 87% оцінили його як основне джерело інформації1. Сила ТБ полягає в глибокому впливі на спосіб мислення. Воно здатно реставрувати старі і породжувати нові міфи. Популярні телеперсонажі стають носіями моральних якостей не менш глибоких, чим персонажі чи Достоєвського Шекспіра, причому доступні вони незрівнянно більш широкій публіці. Телеперсонажі надовго залишаються в пам'яті в першу чергу тому, що в стиснутому виді відбивають риси національного духу. Вони стають еталонами поводження і моральності. ТБ займало важливе місце в політичному, культурному і економічному життю народу ще під час існувания Радянського Союзу. Особливу роль воно грало в період гласності, проголошеної Михайлом Горбачовим. Його образ настільки точно відповідав ставлениям про політика, що культивують засоби масової інформації, що деякі радянологи думали, що Горбачову не удалося б завоювати й утримати владу без допомоги телебачення. Телебачення актуалізує нашу реальність. У боротьбі думських фракцій у парламенті Росії постійно йдуть посилання на телерейтинги, що показують зльоти і падіння популярності політичних лідерів. Після того як у вересні 1998 р. Держдума в перший раз не обрала В.Черномирдіна на посаду прем'єр-міністра, перед другим ту ром з високої трибуни його супротивники,аргументуючи неприйнятність цієї кандидатури, раз у раз посилалися на дані телевізійного опитування, проведеного перед тим каналом НТВ ( проти Черномирдіна виступили 90% що подзвонили). Нинішні президенти звертаються до народу своєї країни не з трибуни на головній площі столиці, але з газетних смуг чи по радіо, або з екранів телебачення. Воно консолідує націю і народи, тримає в курсі останніх подій кожного з нас. Без нього ми не можемо представити сучасне суспільство, а суспільство не може знайти контакт із сучасниками без допомоги телебачення. Телеекран став центром сімейного вогнища, довкола нього збираються друзі, родичі і гості. Він прикував нас до диванів, стільців і крісел. Сьогодні ми не беремо участь у подіях, а спостерігаємо їх на екрані. Ми меньш відвідуємо театри і стадіони, але разом з тим і політичні мітинги, що при масовому скупченні переростають у бунт, а той - у революцію. Можливо, телебачення зробило нас меньш рухливими, але зате і меньш бунтарськими. Эмпирічні дані показують, що безпосередньому живому спілкуванню люди приділяють у десятки разів меньше часу,ніж тому ж телебаченню, перегляду серіалів і викторін чи комп'ютерним іграм. З колиски телебачення учить нас спочатку дивитися, і тільки потім - почувати і думати. Воно показує події уже відібраними, відредагованими. По інерції ми приймаємо їх за сирий матеріал, хоча на ділі це перероблений продукт, результат колективної творчості. Сучасне ТБ представляє багато різноманітного навчаль ного матеріалу в спеціальних і науково-популярних передачах. Студенти коледжів і університетів одержують заочне утворення не тільки через засоби ТБ, але і по мережах Інтернету. Телебачення зарекомендувало себе ідеальним засобом реклами будь-яких товарів. За великі гроші будь-який канал готовий підбудуватися під вимоги телереклами чи трансляцію спортивних змагань. На час Олімпійських ігор Південна Корея перевела годинник для того щоб Америка змогла дивитися передачі в прямому ефірі! ЗМІ виступають культурним посланцем західного світу, де вони власне і зародилися, на Азіатському, Латиноамериканському й Африканському континентах. Мас-медиа, вісник постіндустріального суспільства, зіштовхнувшись тут із суспільством доіндустриальним, зробили на останнє необоротний вплив. Раніш місцеві культури до відомого ступеня були захищені від впливу західної культури величезними відстанями на суші і на море. Поки західна культура добиралася до сільської глибинки, а на це ішли місяці і роки, її вплив виявлялся ослабленим. Крім того, він не торкался широкого кола населення. Спочатку объектом впливу ЗМІ ставали численні групи місцевих еліт, що вступали в контакти з місіионерами, плантаторами, адміністраторами. Проходили десятиліття, перш ніж цей вплив здобував масовий характер. З появою ЗМІ положення різке змінилося. Вони скоротили відстань і час, звели до мінімуму проміжний вплив на передану інформацію, подолаючи бар'єри письменності і бідності, і дозволили на психологічному хоча б рівні придбати таку мобільність, який вони не могли досягти на фізичному рівні. Не залишаючи мереж громади, селянин міг побувати у Парижі чи на Апенінах. Раніш недостність коштів не дозволяла місцевим мешканцам вершити навіть поїздку на автобусі, не говорячи про потяг. Їхня подорож не простиралася далі прилеглого містечка. Тепер же у своїй уяві вони могли подорожувати по всіх країнах світу. уявлювані подорожі зробили сильний дестабілізуючий вплив на місцеві культури. Зросли потреби. Знання породило надії, яким не призначено було збутися. Збільшилося розчарування. Пішли ланцюжки политичних переворотів. Багатим і бідним не хотілося жити по-старому, а по-новому вони ще не вміли. Наплив споживчих товарів з розвинутих країн сопроводжувався відповідною психологічною обробкою, яка ведеться за допомогою ЗМІ. Якщо країни, що розвиваються, і інтегровані у світову економіку, то скоріше як ринки збуту. Використання дешевих іноземних програм не проходить безслідно. По-перше, знижуються вимоги до роботи національних продюсерів. По-друге, у глядачів культивується цікавість до сексу, насильству і помилковим стереотипам. Після тривалого тиску глядачи і від місцевих режисерів вимагають продукці, аналогічної західній. По-третє, іноземні програми поволі насаджують спосіб життя, стиль одягу і смаки, що чи не можуть бути задоволені місцевою економікою, уперечать цінностям місцевих культурніх традицій. ЗМІ виконують сьогодні ту ж роль, яку в часи промислової революції грали залізниця і морські шляхи, - це артерії для вільної циркуляції інформації. У країнах, що розвиваються, ЗМІ виконують наступні функції: · Допомагають поширювати грамотність і утворення серед жителів віддалених районів. · Забезпечують національну інтеграцію країни, де різнорідний склад населення або природні фактори - величезні ліси, пустелі і гори - є перешкодою до об'єднання. · Забезпечують ефективне адміністративне керування в країнах, де великі відстані є на перешкоді для інтеграції. Лекція №6 Міжкультурне спілкування Концепція «чистого спілкування» Г. Зиммеля. Німецький соціолог Георг Зиммель (1858-1918), що створив теорію чистого спілкування («социации»), стверджував, що спілкування в звичайному значенні слова – це ігрова форма соціальної взаємодії. Так, на вечірці люди «грають у суспільство», тобто утягують у різні форми соціальної взаємодії, позбавленого серйозних основ. Це і є «чисте спілкування». Серйозне спілкування зводиться до легкої бесіди, ерос – до кокетства, етика – манерам, естетика – до смаків. Світ «чистого спілкування» - тендітний штучний утвір, що у будь-який момент може зруйнувати той, хто замість легковажної балаканини здумає підняти обговорення серйозної наукової теми або переслідувати ділові інтереси, тобто відмовиться грати за правилами гри. Спілкуючись між собою, люди розповідають не про сімейні справи, погоду або види на врожай. Змістом їхньої бесіди виступають соціальні символи і значення. Виділені курсивом поняття складають атрибути соціальної взаємодії. Потрапляючи в ситуацію «чистого спілкування», учасники на час виявляються від своєї «серйозної» сутності і занурюються в ігри «понарошку», на час забуваючи про свої проблеми і повсякденні турботи, про статуси і ролі, що виконуються ними в реальному житті. Вони відіграють нову роль – роль безтурботного співрозмовника. На думку П. Бергера, така форма спілкування, така форма спілкування «зустрічається вкрай рідко і можлива винятково серед рівних по своєму соціальному статусі людей». «Чисте спілкування» - це особливий різновид митецької гри спілкування, що не зв'язане з рішенням насущних життєвих проблем. Її фіктивність усвідомлюється зовсім чітко. Однак у реальному житті ми знайдемо безліч інших форм спілкування, що іноді або часто перетворюються у фіктивне спілкування. Воно виникає в тих випадках, коли хоча б один зі співрозмовників не додає серйозного значення змістові розмови: викладач у тисячний разів вислухує чергову відповідь студентів на давно знайоме питання, слухачі засипають на нудній лекції, пасажири равнодушно вислухують чергову рекламу в автобусі, у сотий раз проїжджаючи по тому самому маршруті. Міжкультурне спілкування. Величезна кількість людей тимчасово живуть або працюють за кордоном і знаходяться в такий спосіб поза рідною культурою. Соціологи виділяють кілька категорій таких людей:
Межкультурные контакти мають на увазі, що між партнерами існує чіткий поділ ролей і кожен суб'єкт виконує запропоновані культурою (тієї країни, де він знаходиться) норми поводження. В основному ролі маються на увазі на хазяїв, гості і чужинців. Останню категорію людей називають прибулець, іммігрант, чужоземець, біженець. В Австралії використовуються такі поняття, як «новий австралієць», «новий приятель», «емігрант, що живе на гроші, що надсилаються з батьківщини». Американці говорять про «постійно проживаючих чужоземців». У Європі слово «гастарбайтер» застосовується стосовно іноземних робітників, що працюють за контрактом або нелегально. Труднощі соціальної взаємодії між представниками різних культур виявляються в наступних областях:
Форми ритуальної комунікації в різних суспільствах відрізняються, оскільки включають не тільки вербальну, але і невербальну інформацію. І невідомо, який з них навчитися сутужніше. В одних країнах люди при зустрічі обіймаються і цілують один одного в щоку, в інших таке поводження може вважатися непристойним. В Америці більшість людей не соромляться відкрито виражати свої почуття, а в Японії або в арабських країнах відвертий прояв емоцій викликає незручність. А. Шумилін Жести в культурах світу Американець і араб, обоє бізнесмени, уклавши довгоочікуваний контракт, жмуть один одному руки, після чого перший, у силу прийнятих у нього будинку звичок, влаштовується в м'якому кріслі, закинувши ногу на ногу, а другий, зробивши перепрошуючі жести, залишає приміщення. Незабаром американцеві дають зрозуміти, що угода підписана зайво поспішно і краще було б про нього забути. Американець у повному здивуванні. Але людина, знайомий зі звичаями різних країн, пояснить йому, що, закинувши ногу на ногу, «янкі» зробив непрощенну помилку: показати підошву своїх черевиків жителеві Саудівської Аравії - образа, сильніше якого в цьому королівстві не придумати. У спілкуванні з людьми Сходу європейців чекає маса несподіванок. Негативне погойдування головою індіанців означає згода, а не заперечення. Відомий американський жест «Про кей» (великий і вказівний пальці утворять кільце, а три інших распрямлены) буде сприйнятий як непристойний жест у Греції і Бразилії, як знак погрози в Єгипті і як прохання заплатити гроші в Японії. Узагалі на Сході культура пояснення жестами досить різноманітна. У Японії або в Кореї вона мінімально контактна. Вітати там предпочитают уклонами (чим нижче уклін, тим більше поваги), а досить своєрідний спосіб рукостискання використовується найчастіше в офіційних ситуаціях – приветствующий обома долонями обіймає кисть приветствуемого. Широко посміхатися, демонструючи зуби, вважається непристойним для східних жінок. Посміхаючись, вони звичайно прикривають рот рукою. Пристойності, що вимагають в арабів не дивитися прямо в очі співрозмовникові, європейці нерідко розцінюють як ознака нечесності або нещирості партнера. В іншому ж світі контактне спілкування – рукостискання, обійми, поцілунки – широко поширений. В арабських країнах прийняті рукостискання на будь-який смак і манер: від мимоходно-мимолетного до тривалої процедури вітання, коли міцно стиснуті руки двох людей нескінченне число раз трясуться рухами вниз. Арабські жінки в країнах Перської затоки під час такого вітання звичайно не стискають руки друг дружку, а лише доторкаються ними горизонтально і тільки выпрямленными долонями. Саудовец при рукостисканні в знак розташування попридержит якийсь час у своїй руці вашу. У Судану ж вірний знак розташування до співрозмовника – поплескування по плечу, перш ніж простягнути руку. Джерело: Комсомольська правда. 1994. 18 лютого. Зведення до перенісся брів, змах рукою або широке розведення рук у різних культурних контекстах позначає: подив або невдоволення, погрозу або прояв нервозності, дружність або ворожість. Існують і такі жести, значення яких по-різному в рамках однієї і тієї ж культури. Так, наприклад, військовий може віддавати честь, тільки коли він одягнений у військову форму. А от коли честь віддає людина в цивільному одязі, це може розцінюватися як дуріння або навіть знущання. Культура звертання до іншої особи У класичній латині слово «Ego» уживалося, щоб підкреслити значущість особи і протиставити його з іншим. Подібно прямому поглядові в очі, що у багатьох тварин служить сигналом виклику, а в людей ретельно регламентується (підданим нерідко заборонялося піднімати ока на свого государя; донині вважається непристойним і зухвалої пильно дивитися в очі незнайомій людині), звертання від першої особи, незалежно від свого змісту, має відтінок самоствердження. Для запобігання зв'язаної з цим конфронтації була вироблена система язикових ритуалів, зокрема, непряма форма звертання, коли той, до кого звертаються, називається в третій особі або описово («мій государ», «синьйор»). Шанобливість у звертанні до вищої особи доповнюється зневажливими епітетами стосовно себе: замість «я» говорять, наприклад, «покорнейший слуга», «невартий раб». Ця церемоніальна мова, або «мова титулів», має древню традицію і представлена у всіх мовах. Особливо витонченими формами користуються народи Південно-Східної Азії. У китайській і в'єтнамській мовах узагалі не прийнято говорити про себе в першій особі: замість «Я» покладене вказувати те відношення, у якому що говорить знаходиться до співрозмовника. Звичаї говорити про себе в третій особі відтворює, аж до деталей, що існує соціальну ієрархію. Індивід у такий спосіб без кінця нагадує собі, що перед особою свого короля він – підданий, перед особою вчителя – учень, перед старшим – молодший і т.д. Він, так сказати, не існує інакше, як у зв'язку з іншим. Його «Я» послідовно ідентифікується з його численними сімейними і соціальними ролями. Соціальні джерела цієї диференціації чітко видні в китайській мові, де поняття «Я» виражається по-різному, у залежності від того, чи символізує воно гордість, самоствердження або самознищення. У ввічливій розмові людин описує себе словом «чэнь» (спочатку – «раб», «підданий») або «моу», що значить «хтось» або «хто-небудь» (значення, прямо протилежне унікальності і неповторності «Я»). У службовій переписці древнього Китаю вживалося багато інших зневажливих синонімів «Я» («ню» - «раб», «низький»; «юй» або «мін» - «дурний»; «ди» - «молодший брат» і т.п.). Навпроти, у звертаннях від імені імператора підкреслювалася його одиничність, неповторність, при цьому уживалися вираження «гуа-жэнь» («самотня людина») або «гу-цзя» («посиротілий пан»). Іншими словами, форма «Я» служить своєрідним вираженням соціального статусу людини і рівня його домагань. Американський психолог Р. Браун вивів наступну закономірність: форми словесного спілкування вищих до нижчого збігаються з формами взаємного звертання добре знайомих, близьких людей рівного статусу, а форми звертання нижчих до вищого збігаються з тими, котрими взаємно користуються люди рівного статусу, мало знайомі один з одним. Так, у російській мові старший по положенню або вікові може звертатися до молодшого на «ти», і ця форма звертання прийнята також серед близьких людей рівного статусу; молодший же звертаються до старшого на «ви», і таке звертання прийняте також серед не особливо близьких людей рівного статусу. Та ж закономірність діє й у невербальному спілкуванні (жести, дотики): старший може поплескати молодшого по плечу, тоді молодший повинний знаходитися від старшого на «шанобливій відстані». Джерело: Кін И.С. У пошуках себе. М.,1984. Спілкування між людьми убрано в різні форми й умовності. Спосіб спілкування продиктований культурними нормами, що пропонують, кок повинні звертатися або спілкуватися один з одним старші за віком і чином, чоловіки і жінки, законослухняні і злочинці, тубільці й іноземці. Дотику, афекти, любов і секс Порівнюючи США і Бразилію, а в принципі і будь-яку іншу латиноамериканську країну, ми виявляємо разючі культурні контрасти в області фізичних контактів і прояву почуттів. «Не доторкайтеся до мене», «Заберіть руки!» - такі природні прояви стандартів американської культури, але не бразильської. Американці не люблять, щоб до них доторкалися. Культури в усім світі сильно розрізняються в питанні про границі персонального простору. Коли американці гуляють, розмовляють або танцюють, вони зберігають визначену дистанцію між собою. Це і є їхній персональний простір. Бразильці, що дотримують меншу дистанцію, інтерпретували б звичаї американців як прояв холодності. Коли бразильці вступають у бесіду, вони роблять крок уперед, а американці, навпаки, відступають. Подібні телодвижения зовсім не видають у бразильців або американців свідомий намір установити більш дружні відносини зі співрозмовником. Кожний виконує запропоновану йому власною культурою програму поводження. Найбільш разючі культурні розрізняючи між двома народами виявляються в області доторкань, поцілунків і обійм. Представники середнього класу в Бразилії привчають своїх дітей, будь те мальчик або дівчинка, цілуватися з усіма родичами. Оскільки в цій країні поширені великі родини, то цілуватися приходиться із сотнями людей. Жінки цілуються все життя. Вони цілують родичів чоловіків і жінок, друзів, родичів друзів, а якщо рахують потрібним, те й інших людей. Крім того, чоловіка вітають один одного міцним рукостисканням і зніманням головного убору. Чим ближче відносини між людьми, тим гаряче вітання. Провівши довгий час у Бразилії і повернувши в США, я знайшов вітання американців холодними і безособовими. Багато бразильців розділяють мою думку. Так само думають і американці італійського походження. Багато американців бояться фізичних контактів, соромлячись виявляти почуття любові або сексуальні бажання. Відповідно до авторитетної думки клінічного психолога Дэвида Климека, що написав книгу про інтимні і шлюбні відносини американців, «в американському суспільстві», якщо ми вийдемо за рамки простих фізичних телодвижений, сексуальне поводження людей не дуже-те витончене». В американців емоції і любов замкнуті сімейною сферою сексуальних відносин. Коли дружина просить чоловіка «бути поласкевее», вона має на увазі (або чоловік вважає, що дружина має на увазі) «бути посексуальнее». Якщо послухати суспільні дискусії і подивитися те, що пишуть газети, то виявиться, що в американській культурі любов і секс означають те саме. Однак секс і любов не є синонімом для бразильців. Вони постійно цілуються, обіймаються і доторкаються друг до друга. Однак прояв таких почуттів і прояв сексуальних бажань у бразильській культурі різні. Фізична демонстрація теплих почуттів зміцнює родинні зв'язки і не має на увазі сексуальних намірів. Джерело : Kottak C.P. Anthropology: The Exploration of Human Diversity. N.Y.: McGraw-Hill, Inc.1994. P.40-41. Культурні конвенції. Культурне життя перетворилося б у некерований хаос, якби щораз нам приходилося у всіх подробицях з'ясовувати значення будь-якої своєї дії, перш ніж зробити його. Коли ми утримуємо людину, що збирається переходити вулицю на червоне світло, ми знаємо, що не слід кричати на нього. Коли нас знайомлять з людиною, ми не запитуємо себе, як довго ми повинні потискувати руку. Ми зіштовхуємося з величезною кількістю культурних правил, яким навчаємося з раннього дитинства і які упорядковують наша взаємодія з іншими. Їх називають культурними конвенціями. Вони стосуються часу і місця соціального спілкування людей. Іншими словами маються на увазі на тимчасові і просторові. Просторові конвенції розглянув у своїй книзі «Персональний простір» (1969) Роберт Соммер. Він стверджує, що в кожної людини є невидиме коло, що відзначає його особистий простір. Це персональна теорія, що людина, за невеликим винятком, не дозволяє порушити іншим. Просторові конвенції можна спостерігати в повсякденному житті. Приміром, в американському суспільстві загальноприйнята дистанція при розмові – біля двох футів (фут – це приблизно 30 див), тому якщо вона надмірно скорочується, американець почуває дискомфорт. Просторові норми часто визначаються тим, як люди використовують погляд. Скажемо, знаходячись на ескалаторі в метро магазині, можна помітити, що незнайомі люди уникають дивитися прямо в очі один одному, предпочитая дивитися в стать або на вивіски, що висять нагорі. Пояснення полягає в тому, що візуальний контакт очима може бути зрозумілий як запрошення до вербального контакту. У своїй цікавій книзі «Мовчазна мова» (1959) американський антрополог Эдвард Халл описав культурні варіанти дистанції, який дотримують двоє людей, що розмовляють. Вона може бути різна – від мінімальної (ніс до носа) в одних суспільствах до максимальної (кілька кроків) в інші. Її величина зовсім не довільна, а корениться в менталітеті народу, у загальних представленнях про те, що таке приватне (особисте) простір і з якої відстані воно порушується. В іншій книзі «Схований вимір» (1969) Халл, ґрунтуючись на даних спостережень і інтерв'ю з дорослими вихідцями із середнього класу півночі США, виявив чотири загальноприйнятих дистанції, використовувані для спілкування. Так, що зненацька зустрілися коханці, учасники двобою по армреслингу або боротьбі прибігають до реального тілесного контакту або до максимально короткої дистанції. Така персональна дистанції складає від 0 до 18 дюймів (дюйм – 2,54див). На цьому відстань «присутність однієї людини не є випадковим, і один раз воно може приголомшити, тому що сильно збільшує емоційну енергію, що повідомляється. Погляд (часто перекручений), запах, випару, що виходять від людського тіла, звук, інтонація й емоційний тон людського голосу – усе це разом служить сигналом невипадкового контакту з іншим тілом». Особиста дистанція (від 1.5 до 4 футів) може мислитися «як мала захисна сфера або ковпак, якої організм відмежовується від інших». Велика частина співрозмовників обмежується цим простором. Випадкові зустрічні контакти допускаються на відстані від 4 до 12 футів. Цю зону можна назвати соціальною дистанцією. Вона характерна для спеціально улаштованих збор. Нарешті, частина комунікацій відбувається «поза колом особистої вовлеченности». На публічній дистанції (більш 12 футів) голос перебільшений і посилений, а значна частина спілкування переміщається в сферу жестів і тілесних поз. Це дистанція публічної аудиторії і театральних представлень. Э. Халл описує розходження в дистанціях, яких дотримують представники різних культур у різних ситуаціях. Він показує, що сприйняття приватної території, розмовній дистанції і публічній дистанції, що зберігається в американців, німців, французів, японців і арабів, сильно розрізняється. Культурні розходження в поняттях простору відбиті у відчутті людиною того, наскільки сильно він має потребу в самоті або, навпроти, байдужий до юрби і перенаселеності. Порівнюючи американців з арабами, Халл підкреслює, що нюх (відчуття запаху) – найважливіший механізм, що регулює дистанцію в арабів. Араби, коли розмовляють, принюхиваются, знаходячи для себе приємним і бажаним переживання запаху тіла іншої людини. Отже, вони ведуть бесіду на більш короткій відстані, чим американці. У той же самий час німці відчувають потребу в приватному просторі, огороджуючи його стінами і двер. Такого відчуття в арабів немає. У США «власність» на якусь суспільну територію (місце в залі, наприклад) іноді визначається тим, хто першим його займе. Для арабів власність на простір визначається тим, хто першим почав рухатися в напрямку до незайнятого місця, незалежно від того, хто першим досяг його. Для араба не існує такої речі, як вторгнення в громадське місце без запрошення. Суспільне означає суспільне. Наприклад, якщо А коштує на куті вулиці, а В претендує на його місце, то В нітрохи не порушить загальноприйняті норми, якщо створить такі незручності для А, що змусять залишити своє місце. Відомо, що в Німеччині дверей в установах завжди щільно закриті, роз'єднуючи людей і створюючи відчуття приватного простору. Німці думають, що, що відгородили від сторонніх шумів, ходінь і розмов, персонал краще трудиться. Навпроти, у США двері кабінетів звичайно відкриті. Американці, що працювали в Німеччині, часто скаржилися, що закриті двері викликають у них почуття відчуження, змушують думати про те, що навколишні більш непривітні, чим вони були насправді. Очевидно, що той самий факт – закриті двері – мають у різних культурах різний зміст і тому він повинний оцінюватися виходячи з даного культурного контексту. Особистий простір людини розширюється і скорочується в залежності від ситуації. Часто близькість людей, що поруч коштують, сприймається як показник ступеня довірчості їхніх відносин. Ділова бесіда відбувається на одній відстані, дружня бесіда – на іншому, розмова люблячих один одного людей – на третьому. Можна зробити висновок про статус людей, аналізуючи дистанцію, що зберігається ними. Дистанція, що викладач витримує стосовно студентів, підтверджує їхні статуси. Лекція №7 |
|
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь... |
Лекційний курс: “Лінгвокраїнознавство” для студентів II курсу Для... «Glorious Revolution»,1688). Bill of Rights (1689) – new constitutional monarchy. Catholicism |
|
Лекційний курс: “Вступ до перекладознавства” для студентів I курсу... В лекціях розглядаються підходи до перекладознавства в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених; аналізуються види та особливості... |
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів... |
|
Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів... |
ПРАКТИЧНИЙ КУРС АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ Навчальний посібник з практики усного... Практичний курс англійської мови (англійською та українською мовами). Навчальний посібник з практики усного та письмового мовлення... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО КУРСУ “ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ” для студентів... Методичні рекомендації до курсу “Основи економічної теорії” для студентів неекономічних спеціальностей / За редакцією к е н., доцента... |
Методичні рекомендації для студентів І курсу, які навчаються за спеціальністю Сучасна українська мова (морфологія): Метод рек для студ. І курсу, які навчаються за спец. 030507 – Переклад (кредит модул система)... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА З КУРСУ ІСТОРІЇ... Укладач : ст викладач кафедри іноземних мов та перекладу Богатирьова Олена Євгенівна |
«Оптимізація комунікацій в організації як засіб підвищення ефективності управління» Методичні вказівки до виконання курсової роботи з курсу «Основи менеджменту» для студентів спеціальності 050201 «Менеджмент організацій»... |