|
|
Скачати 3.34 Mb.
|
|
При філософському підході культура розглядається як явище, що виділяється аналітичне й умовно пов'язане із суспільним розвитком. В останні десятиліття виникло два нових підходи до розуміння культури. Перший підхід визначається в усвідомленні культури як процесу творчої діяльності. Культура аналізується через процеси духовного виробництва (виробництва духовних благ, цінностей, інформації), функціонування та удосконалення особи. Другий підхід — культура розглядається як специфічний спосіб людської діяльності. Представники другого підходу (концепції) пропонують загальну модель культури як універсальної властивості суспільного життя. Ці підходи слід використати і для аналізу е-культури як складової інформаційної культури суспільства, яка є частиною феномену культури суспільства (поряд із політичною, моральною, екологічною, виробничою, правовою тощо). 5.1.2. Природа культури: філософський аспект її еволюції Більшість дослідників вважають, що культура як соціальне явище змінюється. Одні називають ці зміни революцією, інші — еволюцією. Більш правильною можна вважати думку, що культура швидше еволюціонує, ніж розвивається революційним шляхом. У філософській думці є також теза про створення людини культурою. Вважають, що вперше цю ідею висловив Л.А. Байт (у книжках "The Science of Culture" (New York, 1949) та "The Evolution of Culture" (New York, 1959)). Інший дослідник — Ф.А. Хайєк — вважає, що цю ідею зіпсувала віра Л.А. Байта в "закони еволюції". Він також висловлює думку, що тим часом віра в добірну еволюцію не має нічого спільного з вірою в закони еволюції, постулюючи лише дію певного механізму, наслідки якої цілком залежать від тих невідомих маргінальних умов, що в них вона відбувається. Ф.А. Хайєк заявляє: "Я не вірю в існування жодних законів еволюції. Закони уможливлюють прогнозування, а наслідки процесу добору завжди залежать від непередбачених обставин" (див.: Хайєк ФЛ. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. — Т. 3: Політичний устрій вільного народу: Пер. з англ. — К.: Сфера, 2000. — С. 186). Ф.А. Хайєк також неодноразово зазначав, що хибний погляд на закони еволюції глибоко увійшов до нашого мислення внаслідок неправильного поділу на "природне" та "штучне", успадкованого від давніх греків (див.: Право, законодавство та свобода. — Т. 1. — С. 25). Концепція еволюції, спонтанного порядку та способів і меж наших намагань пояснює складні соціальні явища більш раціонально, (її викладено у праці А.Ф. Хаєка "The Sensory Order. An inquiry into the Foundations of Theoretical Psychology" (London; Chicago, 1952.)) 5.1.3. Методологічні підходи щодо співвідношення категорій "культура", "цивілізація", "суспільство" та пізнання їх З окремими аспектами змісту категорії "культура" тісно переплітається зміст категорії "цивілізація". Як і категорія "культура", категорія "цивілізація" належить до багатозначних. Нерідко обидві категорії розглядаються окремими дослідниками як тотожні за змістом у ряду "культура" — "цивілізація" — "суспільство". Також до цього ряду додають категорію "людство" (див.: Бестужев-Лада И£. Альтернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — С. 15). 7» 101 Розділ 5 100 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права Дискутивність такого підходу може зумовлювати серйозні соціальні, когнітологічні проблеми. Адже категорія "цивілізація" може вживатись як більш загальна, за допомогою якої здійснюється порівняльна характеристика стану минулого суспільства у змісті найвищої стадії (епохи, ери) його розвитку. У зазначеному контексті було б недоцільно використовувати терміни-синоніми в умовах дефіциту понять. До того ж слід зазначити, що в межах однієї цивілізації можна розглядати протиставлення таких явищ, як культура й антикультура (субкультура). Система гуманітарної просвіченості чи освіти передбачає набуття цілісних знань про соціокультурний розвиток людства — як макроцивілізації, що складається з регіональних цивілізацій та мікроцивілізацій. Розуміння зазначеного підходу покликане стати важливим чинником гуманітарного знання і гуманітарія, і технократа, оскільки без загального бачення генетики культури суспільства неможливо системно усвідомити окремі феномени культури (у тому числі культури будь-якої науки). Кожне соціальне явище з погляду науки має певну генетику — закономірності спадковості чи мінливості свого об'єкта (предмета). Все це набуває відображення в онтології — множині емпіричного матеріалу, на основі якого формуються теорія, наука. Вивчення історії будь-якого соціального явища потребує того, щоб людина мала уявлення про розвиток та інваріантні характеристики як окремих цивілізаційних систем (регіональних — наприклад євро-атлантичної, азіатської, африканської, чи мікроцивілізацій — окремої країни, народу, нації, етносу та ін.), так і загальнолюдської цивілізації (макроцивілізації) в цілому. Історія світової цивілізації вже має обов'язкову складову сучасної гуманітарної освіти. У навчальних закладах історію різних цивілізацій вивчають починаючи з початкових класів загальноосвітньої школи і закінчуючи здобуттям вищої освіти, незалежно від того, чи ця освіта гуманітарна, технічна або інша. Щодо сутності цивілізаційно-культурної єдності можна взяти до уваги думки Юрія Павленка про те, що "розгляд основних концепцій соціокультурного розвитку людства підводить до висновку про те, що адекватне осмислення останнього сьогодні вже неможливе на базі самої лише стадійної парадигми. На одному щаблі еволюції, як правило, існує два чи більше типів соціокультурних систем із притаманними їм специфічними тенденціями й напрямками подальшого руху" (див.: Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства: Навч. посіб. / Відп. ред. С. Кримський. — К.: Либідь, 1996. — С. 13). "Синергетичне" мислячі історик, культуролог, політолог, економіст, правознавець оцінюють певне соціальне явище (соціальне рішення) не шляхом прямолінійного порівняння попереднього та наступного станів динамічних систем, а порівнюючи реальний хід і наступні події з вірогідним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні. Щодо останнього, синергетика співвідноситься з альтер-нативістикою — міждисциплінарним напрямом прогнозування перспектив переходу до альтернативної цивілізації (суспільства, культури), цивілізації відмінної від існуючої, що знаменує вихід суспільства з катастрофічного стану, який було визначено попередньо у рамках футурології. Сьогодні альтернативістика особливу увагу приділяє проблемам, які мають глобальні чинники (див.: Бестужев-Лада И.В. Альтернативная цивилизация. — М.: Владос, 1998. — 352с.). Через глобальні чинники зазначені вище наукові дисципліни співвідносяться з глобалістикою — напрямком філософсько-соціологічних досліджень проблем, які мають позитивний чи негативний планетарний (світовий, глобальний) зміст. Нові підходи щодо з'ясування сутності соціальних явищ пропонує і когнітологія — наука про пізнання та соціаль- 102 Розділ 5 103 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права ну рефлексію на рівні індивідуального та соціального інтелекту. Вона зародилася на межі соціальної психології та теорії інформації про ентропію (невизначеність), а також критичну масу інформації як чинник щодо подолання невизначеності (незнань, відсутності знань внаслідок обмеження можливостей доступу, обробки та усвідомлення даних, даних, які не стали інформацією). Простіше ця думка звучить у народній мудрості: "Чому ми бідні? А тому що... мало маємо знань". Наступний методологічний аспект, через який пропонується пізнання сучасних соціальних змін, формування світової культури, — це нормативістський підхід. Основним чинником його об'єктивного відображення є культура права, що набуває логічного завершення в нормах публічного права на рівні законодавства: кодифікованого — Конституції країни, кодексів окремих галузей права (цивільного, адміністративного, трудового, кримінального) та кодексів комплексних міжгалузевих інститутів права (зе> мельного, водного, повітряного, лісного тощо) і некодифі-кованого (господарського, комерційного, підприємницького, інформаційного права тощо). У культурологічному аспекті право завжди було і є відображенням культури суспільних відносин, у тому числі суспільних інформаційних — суспільних відносин щодо інформації. На основі названих методологічних засад пропонується з'ясування сутності такого предмета дослідження, як інформаційна культура. Для його з'ясування за методом системного аналізу розглянемо сутність провідних складових інформаційної культури — інформації та культури, а також синтезуємо їх у новій якості, як одну категорію. Відповідно до когнітивного суспільствознавства будь-яка категорія (дефініція), термін, поняття у конкретного індивіда чи соціальної групи викликає відповідну сутніст-ну рефлексію (розуміння). Ця рефлексія визначається рівнем ентропії (невизначеності), яка сформована у комплексі знань, набутих протягом певного періоду життя. Бажання подолати сформований комплекс знань породжує нові знання, які все одно асоціюють із попередніми знаннями. Щодо цього між фахівцями різних професій, різних галузей знань побутує подібне за змістом порівняння альтернатив. Наприклад, між "фізиками" і "ліриками" (поетами), між "юристами" і "технарями", хоч історія і знає багато прикладів "фізиків-ліриків", "юристів-технарів", "технарів-юристів". Це, як правило, люди, що подолали професійні (світоглядні) комплекси. Проте не виключено, що деякі з тих, хто має "подвійну освіту", лише роблять вигляд, що подолали такі світоглядні комплекси. У соціальних науках з історії відомо, що нові знання, як правило, зароджуються на межі різних традиційних наук, як гарна троянда народжується на культивованому ґрунті, у якому вдосталь мертвого — колишнього живого (перегною). 5.1.4. Основні положення теорії культурної еволюції Значне місце в сучасному суспільствознавстві щодо культури посідає теорія культурної еволюції. У чому сутність цієї теорії? Для зручності її дослідження процес змін у розумінні культури умовно поділяють на історичні етапи її становлення. Наприклад, на думку Ф.А. Хайєка, культурна еволюція є наслідком не свідомого створення людським розумом усталених норм, а певного процесу, в якому культура й розум розвивалися паралельно. Заявляти, що людина, здатна мислити, створила свою культуру, не більш виправдано, ніж стверджувати, що ця культура створила її розум. Структури, утворені традиційними людськими звичаями, не є ані природними, тобто генетич-но зумовленими, ані штучними. Тобто вони є не породженнями інтелектуального заміру, а результатом процесу відвіювання чи відсіювання. 104 105 Розділ 5 Інформаційна культура як об'єкт Інформаційного права Щодо з'ясування сутності останніх двох категорій, то антрополог Р. Турнвальд говорить про Siebung [відсіювання] на відміну від біологічного добору, хоча застосовує це поняття лише до добору людей, а не звичаїв (див. Thurn-wald Richard. Zur Kritik der Gesellschaftsbiologie, Archiv fur Sozialwissenschaften, 52,1924; Die Gestaltung der Wirtschart-sent-wicklung aus ihren Anfangen heraus in Die Hauptpro-bleme der Sozio-logie. Erinnerungsgabe fur Max Weber (Tbbingen, 1923)). Відсіювання кероване тими характерними перевагами, що їх здобувають групи людей зі звичаїв, засвоєних із якихось невідомих і, можливо, суто випадкових причин. З біології відомо, що не лише серед тварин — птахів і, особливо, мавп — засвоєні звички передаються шляхом імітації, поміж різними групами цих тварин також можуть навіть розвиватися різні "культури" (див.: Letwin W.L. Law and Economic Policy in America (New York, 1965. P. 281)). Важливим чинником становлення культури соціумів є' мова. В історичному аспекті становлення мови можна вважати, що в рудиментарному вигляді мова виникла з артикуляції. У культурологічному аспекті це можна розглядати як генетичний добір відповідного мовного апарату. Майже в усіх працях на тему культури наголошується: те, що ми називаємо культурною еволюцією, відбувалося протягом останнього одного відсотка часу існування "людини розумної" (Homo sapiens). Ф.А. Хайєк стверджує, що стосовно того, що ми маємо на увазі під культурною еволюцією у вужчому сенсі, тобто швидкого й дедалі швидшого розвитку цивілізації, це досить слушно. Оскільки вона відрізняється від генетичної еволюції тим, що покладається на передачу набутих властивостей, то вона дуже швидка й, зайнявши домінуючу позицію, поглинає генетичну еволюцію. Однак це не виправдовує хибного уявлення, нібито саме розвинутий інтелект, у свою чергу, спрямовував культур- ну еволюцію. Вона відбувалася не лише після виникнення Homo sapiens, а й упродовж набагато тривалішого попереднього існування роду Homo та його предків-гомінідів. Концепція здогадної історії мало довіри вселяє сьогодні, коли неможливо точно визначити, що і як відбувалося. Проте розуміння того, як це могло відбуватися, може стати основою для дуже важливих висновків. Еволюція суспільства й мови та еволюція розуму пов'язані в цьому аспекті з одним і тим самим утрудненням: найважливіша складова культурної еволюції — приручення дикуна — завершилася задовго до початку документально зафіксованої історії. Саме ця культурна еволюція, що її зазнала лише людина, відрізняє тепер людину від інших тварин (Хайєк ФЛ. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. — Т. 3: Політичний устрій вільного народу: Пер. з англ. — К.: Сфера, 2000. — С. 186). Ернест Гомбріх зазначав, що "історія цивілізації та культури була історією зростання людини від майже тваринного стану до витонченого суспільства, розвитку мистецтв, засвоєння цивілізованих цінностей та вільного застосування інтелекту" (див.: Gombrich E.H., In Search of Cultural History (Oxford, 1969). P. 4). Цей вислів можна порівняти з думкою Кліффорда Гірца (див.: Clifford Geertz. The Interpretation of Cultures (New York, 1973), p. 44): "Людина — це саме та тварина, що най-безнадійніше залежить від багатьох позагенетичних, зовнішніх механізмів контролю, таких собі культурних програм для організації поведінки". Або з іншою його думкою (ibid., p. 49): "Не існує такого явища, як людська природа, незалежна від культури... Наша центральна нервова система... розвинулася насамперед у взаємодії з культурою... Коротко кажучи, ми є недосконалими й незавершеними тваринами, які завершують і вдосконалюють себе через культуру". 107 106 Розділ 5 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права Аби зрозуміти розвиток культури, ми маємо цілком відмовитися від уявлення, нібито людина здатна розвивати культуру тому, що її було наділено розумом. Чим вона, безсумнівно, відрізнялася, так це здатністю копіювати й передавати те, чому навчилася. Людина почалася, мабуть, із якоїсь виняткової здатності засвоювати, що треба робити (або навіть більше — чого не робити) за різних обставин. І багато, якщо не більшість, того, чому вона навчилася в цій сфері, вона засвоїла, вивчаючи значення слів (Див.: Whorf B.J. Language, Truth, and Reality, Selected Writings, ed. by J.B.Carroll (Cambridge, Mass., 1956); Sapir E., Language: an Introduction to the Study of Speech (New York, 1921); Selected writings in Language, Culture and Personality, ed. by D. Mandelbaum (Berkeley; Los Angeles, 1949); Lenneberg F.B., Biological Foundations of Language (New York, 1967)). Правила поведінки людини, що змушували її пристосовувати свої дії до оточення, були для неї, безперечно, важ- : ливіші, ніж "знання" про те, як поводяться інші. Інакше кажучи, людина, напевно, частіше навчалася вчиняти правильні дії, не розуміючи, чому вони правильні, й сьогодні їй усе ще нерідко краще стає в пригоді звичай, аніж розуміння. Інші об'єкти первісне визначалися для людини відповідним способом поведінки стосовно них. Саме сукупність засвоєних правил, які повідомляли людині про правильний і неправильний способи дій за різних обставин, забезпечила їй дедалі більшу здатність пристосовуватися до мінливих умов — зокрема, співпрацювати з іншими членами соціуму (локальної групи). Традиція як форма закріплення та вираження правил поведінки у суспільстві, чинних незалежно від будь-якої окремої людини, що їх засвоювала, почала керувати життям людей. Генетична першість правил поведінки, звичайно, не означає (як, схоже, вважають біхевіористи), що Ми й досі мо- жемо зводити модель світу, яка сьогодні керує нашою поведінкою, до правил поведінки. Якщо орієнтир поведінки становлять ієрархії класифікації сукупностей стимулів, що впливають на наші безперервні розумові процеси таким чином, аби здійснити ту чи іншу модель поведінки, то нам усе-таки доводилося б пояснювати більшість з того, що ми називаємо розумовими процесами, перш ніж прогнозувати нові реакції. На думку Ф.А. Хайєка, неправильно зображати людський мозок або розум як вінець ієрархи складних структур, породжених еволюцією, який потім створив те, що ми називаємо культурою. Розум — невід'ємна складова традиційної об'єктивної структури засвоєних правил, а його здатність упорядковувати досвід — це набута копія культурних норм, які кожний окремий розум виявляє вже існуючими. Соціальний порядок зберігається й може розвиватися лише завдяки тому, що мільйони інтелектів постійно вбирають і модифікують його складові. Аби зрозуміти це, слід спрямувати свою увагу на той процес відсіювання звичаїв, яким систематично нехтує соціобіологія. На думку Ф.А. Хайєка, це — третє й найважливіше джерело того, що він назвав людськими цінностями. Про них відомо доконечно мало, але саме їм присвячено більшість з того, що можна сказати про природу виникнення культури суспільства. 108 Розділ 5 109 Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права 5.2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ТА ЗМІСТУ КАТЕГОРІЇ "Е-КУЛЬТУРА" |
|
Формування особистості дитини Помчалова О. Г Навч посіб для вищ навч закл. / Валентина Тарасун, Ганна Хворова; Ін-т спец педагогіки АПН України. – К.: Наук світ, 2004. – 98,... |
Григорія Сковороди "ПОГОДЖЕНО" Робоча програма складена на основі: Блуда А. А. Практична підготовка вчителя історії в пед навч закладах України: Етапи і особливості.—К.,... |
|
Захарченко П. П. З 38 Історія держави та права України: Навч посіб для дист навч Рекомендовано до друку Методичною радою університету „ Україна. (Протокол засідання від 27. 10. 2003 №1) |
Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб. – К.: Знання, 2006. – 407 с. (ст. 257-290) |
|
Книга розрахована на студентів юридичних факультетів, практикуючих... П68 Пішірисчниііьке право: Навч посіб. / За ред. О В Старцсва. К. Істина, 2006. 208 с |
Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи... Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб.... |
|
План Об’єктно-орієнтована технологія. Case-технологія Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб.... |
Досвід і напрями діяльності інформаційної освітянської мережі ЮНЕСКО... Досвід і напрями діяльності інформаційної освітянської мережі ЮНЕСКО для розвитку освітніх процесів України // Засоби і технології... |
|
1 Держава, право та Конституція України Основи конституційного права і чинного законодавства України / Г. Ю. Каніщев, В. Б. Селевко, С. С. Бичкова. – Навч посібник. – Харків:... |
Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч посіб Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с |