|
|
Скачати 390 Kb.
|
|
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики КОНДРАТСЬКА Вікторія Леонідівна УДК 070.19(477.75): 316.774 «2002/2007» МЕДІАОБРАЗ КРИМУ В ПОЛІЕТНІЧНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ Автономної Республіки Крим 2002–2007 рр. Спеціальність 27. 00.01 – теорія та історія соціальних комунікацій АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій Київ - 2008 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність дослідження зумовлена кількома важливими чинниками. У ХХ столітті у царині журналістики відбулися не тільки технологічні зміни в отриманні, обробленні й передаванні інформації, а й саме розуміння журналістики як галузі соціальної комунікації значно трансформовано, й ці процеси тривають, вимагаючи адекватного рівня досліджень, нових методик і технологій, їх практичного застосування. Стрімкий розвиток масових комунікацій, формування глобального інформаційного простору, незважаючи на наявність спільних уніфікаційних характеристик, останнім часом це нерідко призводить до поглиблення розбіжностей між людьми різних культур і національностей, до різкого посилення напруженості в людських стосунках. Подолання роз’єднаності, постійна загроза конфронтації і непорозумінь є однією з головних проблем сучасного медіапростору України. Перед засобами масової комунікації Криму стоїть важливе завдання – побороти непорозуміння (політичні, національні, соціально-економічні, культурно-духовні тощо) і роз’єднаність на півострові; виховати повагу реципієнтів (читачів, глядачів, слухачів) до історичного й духовного минулого всіх націй і народностей, насамперед тих, які живуть поруч; привчити до толерантного ставлення одне до одного, народу до народу, громадянина до держави й суспільства загалом. Сьогодні у соціально-комунікативних процесах виникає нагальна потреба пошуку взаєморозуміння, відчувається гострий дефіцит технологій, що дозволять структурно систематизувати, усвідомити, проаналізувати і збалансувати процеси, що відбуваються в медіа, спрогнозувати результати цих процесів. Здобуття Україною незалежності активізувало відродження національних меншин. Інтеграція в українське суспільство відбувається шляхом самоідентифікації, розвитку національної культури, освіти, мистецтва. Особливо актуальною є ця проблема в поліетнічному інформаційному просторі Автономної Республіки Крим; ці теми знаходять постійне відображення у ЗМІ півострова. У цьому процесі значну роль відіграє як преса національних меншин, що виступає засобом єднання та духовного взаємозбагачення етносів, так і загальнокримські видання, створюючи разом медіаобраз Криму. Дотичність медіа до всіх без винятку проявів соціальної, міжетнічної, міжконфесійної напруги разом із підвищенням відповідальності ЗМІ за розвиток подій актуалізує потребу в подібних дослідженнях. Прикладне значення таких розвідок полягає у подоланні спонтанності, непередбачуваності соціальних та етнополітичних процесів, важливих для майбутнього як певного реґіону, так і країни в цілому. Медіаобраз Криму є важливою складовою частиною інформаційного простору, як реґіонального (у Криму), так і загальноукраїнського. Досі подібна проблема не була предметом окремого наукового дослідження. Досвід аналізу та моделювання медіаобразу Криму має важливе значення для розуміння та оцінки суспільно-політичних процесів, що відбуваються нині не лише в Криму, але в Україні загалом. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження пов’язана з науковою програмою Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка і є складовою частиною цілісної наукової теми, зокрема в межах бюджетної комплексної наукової програми Інституту журналістики “Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія, термінологія і стандарти” (реєстраційний номер №06БФ045–01). Мета дослідження – виявити закономірності й принципи формування медіаобразу Криму в інформаційному просторі Автономної Республіки Крим у період 2002–2007 рр., сформувати об’єктивний медіаобраз реґіону. Для досягнення мети визначено такі завдання: - вивчити історіографію питання; - комплексно проаналізувати основні напрями розвитку ЗМІ Криму (2002–2007), визначити їх роль у створенні медіаобразу реґіону; - з’ясувати головні чинники впливу суспільно-політичних процесів, що відбуваються в реґіоні, на діяльність медіа; - простежити розвиток етнічних ЗМІ в Криму та визначити їх вплив на формування медіаобразу Автономної республіки; - довести необхідність вивчення медіаобразу Криму, створеного на сторінках місцевих, всеукраїнських та закордонних ЗМІ; - проаналізувати структуру медіаобразу, виявити закономірності та принципи його формування; - створити прогностичну оптимальну модель медіаобразу Криму. Об’єкт дослідження – матеріали, вміщені в засобах масової інформації АРК (за виключенням ЗМІ, зареєстрованих в м. Севастополі) та наявних в її інформаційному просторі медіа, що відображають багатогранне життя реґіону, особливо в періоди соціальної активності та політичної напруги. Матеріали севастопольських ЗМІ залишились поза межами дослідження, тому що за адміністративно-територіальним устроєм України Севастополь, що розташован на півострові Крим, не входить до складу Автономної Республіки Крим, а є окремим адмінистративним утворенням. Предмет дослідження полягає у виявленні особливостей формування медіаобразу реґіону засобами масової інформації, аналізі їх функціонування у конкретному суспільно-політичному, історичному та духовному контекстах. Джерельна база дослідження – наукові праці з теорії й практики журналістики, журналістської творчості та журналістської етики, з історії кримських ЗМІ, історії України та Криму, соціології, психології, політології, етнології, етносоціології та етнопсихології, геополітики. У дослідженні використано державні законодавчі акти та міжнародні документи, зокрема Конституцію України, ”Концепцію державної етнонаціональної політики України”, статистичні дані тощо. В основу аналізу покладено матеріали таких провідних періодичних видань Криму, як ”Первая крымская”, ”Крымская правда”, ”Крымское время”, ”Голос Крыма”, ”Полуостров”, ”Кримська світлиця”, деяких всеукраїнських та російських видань, а також телевізійні програми різних телеканалів. Методологічна основа і методи дослідження. Методологічною основою послужили наукові праці М. Багрова, І. Блохіна, Г. Богданович, О. Габріеляна, Г. Гачева, Ф.Гекманна, Й. Дзялошинського, В. Євтуха, В. Іванова, К. Коростеліної, А. Леонтьєва, А. Мальгіна, А. Никифорова, Р. Овсепяна, Г. Почепцова, Є. Прохорова, В. Різуна, Н. Сидоренко, О. Швець, Ю. Фінклера, В. Шкляра та інших дослідників, а також матеріали наукової та навчальної літератури з історії України, етнології, етнопсихології, етносів Криму, історії журналістики ХІХ та ХХ ст., словникових та енциклопедичних видань. Методологія дисертаційної роботи ґрунтується на системному підході, який дозволив зрозуміти функціонування медіаобразу реґіону в сучасному інформаційному просторі України, детально проаналізувати механізми впливу реґіональних ЗМІ на створення медіаобразу, а також простежити розвиток комунікативних процесів в окремому реґіоні, виявити специфіку етнічних ЗМІ Криму. Поєднання описово-аналітичного, проблемно-хронологічного та порівняльно-історичного підходів дало можливість з’ясувати історично та національно зумовлені складники медіаобразу; видокремити реґіонально зумовлені особливості громадсько-політичного, поліетнічного, соціального, духовного та культурного впливу на створення медіаобразу. Для повнішої аргументації висновків у дисертації використано метод контент-аналізу, а також застосовано моніторинг та опитування з актуальних для цього дослідження питань. Хронологічні межі дослідження охоплюють період формування й активізації в медіа Криму теми національної ідентифікації, толерантності, національного самопочуття, становлення громадянського суспільства на засадах європейського розвитку (2002–2007). Наукова новизна роботи. Дослідження медіаобразу – новітнє явище в галузі соціальної комунікації. Це перша дослідницька спроба на основі матеріалів ЗМІ, наукових понять журналістикознавства, політології, історії, етнології, культурології з’ясувати засоби створення медіаобразу такого унікального полікультурного реґіону, як Крим. На підставі результатів дослідження вперше запропоновано власну оптимальну модель медіаобразу окремого реґіону, що може слугувати прикладом для розробки подібних зразків. Практичне значення результатів дослідження. Дисертація не лише розширює уявлення про реґіональну пресу, а й визначає її вплив на створення позитивного образу держави. Поява в Криму нових типів і моделей реґіональних видань, значна кількість етнічних медіа, нові кримські телевізійні та радіопроекти суттєво сприяють формуванню медіаобразу реґіону. Матеріали та висновки дисертаційного дослідження можна використовувати для підготовки спецкурсів із вивчення та аналізу преси національних меншин, у лекціях із таких фундаментальних курсів, як ”Теорія журналістики”, ”Теорія і методика журналістської творчості”, ”Журналістська етика”. Дисертаційне дослідження може стати в пригоді науковцям для розробки проблем створення медіаобразу певного реґіону України. На підставі проведеної роботи створено мультимедійний посібник ”Медіаатлас Криму”, який рекомендовано для використання в навчальному процесі на засіданні кафедри міжмовних комунікацій та журналістики факультету слов’янської філології та журналістики Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Особистий внесок здобувача. Розв’язання всього комплексу завдань дисертації, автореферат, наукові статті, в яких викладені основні положення наукової роботи, а також повідомлення на конференціях дисертантка виконала самостійно. Апробація роботи. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювались у редакційних колективах, на міжнародних та всеукраїнських конференціях із журналістики, на щорічних науково-звітних конференціях викладачів Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського та Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Положення і результати дослідження було оприлюднено на таких міжнародних конференціях: ”Журналістика-2003” (Мінськ, 2003), ”Міжкультурні комунікації: діалог і співробітництво” (Алушта, 2003), ”Журналістика–2003: надбання і втрати, стратегії розвитку” (Москва, 2004), „Міжкультурні комунікації: простір і час” (Алушта, 2004), ”Журналістика–2004 : ЗМІ у багатополярному світі” (Москва, 2005), ”Міжкультурні комунікації: традиції і нові парадигми” (Алушта, 2005), ”Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта” (Алушта, 2005), ”Журналістика–2005: трансформація моделей ЗМІ у пострадянському інформаційному просторі” (Москва, 2006), ”Міжкультурні комунікації: проблеми російсько-українського білінгвізму” (Алушта, 2006), ”Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта” (Алушта, 2006), ”Національна періодика початку ХХ ст.: розвиток і реалізація української ідеї державотворення” (Київ, 2006), ”Професія – журналіст: виклики ХХI ст.” (Москва, 2007), ”Українська журналістика ХХ ст.: досвід, традиції, практичні уроки” (Київ, 2007), ”Міжкультурні комунікації: стратегії освіти і методика навчання мов” (Алушта, 2007), ”Історія журналістики: навчально-методичне забезпечення, теоретичні та практичні знання і навички” (Київ, 2007), ”Журналістика і медіаосвіта” (Алушта, 2007), ”Культура світу і формування толерантності в мультикультурному суспільстві” (Сімферополь, 2007), ”Міжкультурні комунікації: ноосферна парадигма в мові” (Алушта, 2008), а також всеукраїнських: ”Актуальні проблеми журналістикознавства” (Одеса, 2005), ”Теорія і технологія іншомовної освіти” (Сімферополь, 2005). Публікації. Основні положення і результати роботи викладені у 3 статтях опублікованих у фахових виданнях, 5 статтях у наукових збірниках, 5 тезах доповідей на конференціях. Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (семи підрозділів), висновків, списку використаних джерел (231 позиція), п’яти додатків. Загальний обсяг дослідження – 220 сторінок. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й основні завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, його хронологічні межі, з’ясовано розробленість тематики в науковій літературі, охарактеризовано основні джерела, зазначено методологічні принципи розробки поставленої теми, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, подано відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів наукових пошуків, список опублікованих робіт, структуру роботи. У першому розділі ”Теоретичне обґрунтування дослідження і огляд джерел” проаналізовано ступінь наукового опрацювання теми, пов’язаної з особливостями формування цілісного медіаобразу Криму в поліетнічному інформаційному просторі АРК. Пропонується термінологічне обґрунтування для подальшого дослідження медіаобразу Криму за матеріалами ЗМІ. У першому підрозділі ”Історіографія питання” наголошено, що тема малодосліджена, але історіографія питання досить розгалужена, оскільки будь-який факт чи явище журналістського процесу не можна розглядати ізольовано, поза суспільно-політичним і духовним контекстом української журналістики. Україна, як і багато інших країн світу, нині переживає кризу ідентичності, однією з ознак якої є роз’єднаність населення країни. До того ж Крим, як особливий реґіон у складі України, має свої специфічні труднощі політичного та національного характеру. Зокрема суспільству нав’язується думка, що роз’єднаність різних реґіонів України – наслідок конфронтації політичних сил, блоків, партій та окремих політичних діячів. Однак знання історії, хронології здобуття Україною незалежності разом із вивченням аргументації політичних опонентів дозволяють стверджувати, що політики лише використовують давно існуючі в суспільстві стереотипи. Особливості і значення журналістського процесу, специфіку підготовки матеріалів преси, роль ЗМІ в контексті суспільно-політичного життя детально розглянуто в працях пpесознавців Є. Прохорова, В. Здоровеги, А. Москаленка, О. Тертичного, Г. Лазутіної, В. Іванова, В. Різуна, А. Чічановського, В. Шкляра та ін., чиї дослідження використовувалися для аналізу інформаційного середовища Криму. Згадані автори характеризують тенденції на ринку реґіональних видань, визначають типологію преси, вплив авторської позиції, поглядів власника медіа на аудиторію. Водночас чимало вчених (І. Блохін, Г. Богданович, Ю. Колісник, Н. Яблоновська та ін.) вказують на вплив етнічних ЗМІ на свою цільову аудиторію, визначають особливості їх функціонування та розповсюдження, виявляють причини, що призводять до економічної залежності ЗМІ, розрахованих на невибагливого реципієнта. Короткий історіографічний огляд свідчить, що українське журналістикознавство зосереджене переважно на дослідженнях загального процесу розвитку ЗМІ в Україні, а не в певних реґіонах. Обмаль пpаць, в яких би реґіональні ЗМІ аналізувалися за типологічною структурою, фаховою диференціацією, напрямами, стилістикою, мовою. У другому підрозділі ”Теоретично - методологічне підґрунтя дослідження” йдеться про існуючі в сучасній комунікативістиці наукові підходи до створення позитивного і негативного медіаобразу в сфері масової комунікації. Для доведення позиції про те, що аудиторію справді цікавить якість та об’єктивність отримуваної інформації, проведено вивчення громадської думки (опитування), що дозволило з’ясувати, наскільки збереження громадянського миру в Криму залежить від діяльності ЗМІ. Усно й у мережі інтернет опитано майже 200 респондентів. Відповіді на питання ”Чи згодні Ви з думкою, що кримські ЗМІ провокують міжнаціональні конфлікти”? наведено та проаналізовано в дисертаційному дослідженні. Також здійснено моніторинг заголовків у друкованих та електронних виданнях щодо використання “мови ворожнечі”, детально проаналізовано окремі факти. Для проведення контент-аналізу суспільно-політичної періодики були відібрані найвпливовіші та найбільш цитовані реґіональні й загальноукраїнські видання, серед яких: ”Первая крымская”, ”Голос Крыма”, ”Крымская правда”, ”Крымское время”, ”События”, ”День”, ”Дзеркало тижня”, ”Комсомольская правда в Украине”. Аналізувалися передусім матеріали преси, опубліковані з січня 2002 по грудень 2007р.; цей п’ятилітній інтервал яскраво характеризує період суспільних трансформацій в Україні. Крим є унікальним автономним реґіоном України зі своєю культурно-історичною й національно-політико-географічною своєрідністю. Сьогодні АРК виконує важливі функції в житті країни – міжнародної й державної оздоровниці, літньої політичної ”столиці” України, ”кримського мосту” у взаєминах України й Росії тощо. З іншого боку, важливість самого феномену медіаобразу, його об’єктивне значення спричинило появу досліджень (зокрема в інших галузях науки), в яких фактично розглядаються важливі фрагменти медіаобразу, позначені іншими термінами. Це стає очевидним, якщо підходити до питання не з формально-термінологічної точки зору, а проводити пошук за важливими функціональними ознаками. Наприклад, у дослідженні ”Географічна іміджелогія: свідоцтво про народження” (М. Багров, О. Швець, А. Самулєв), присвяченому ”ЗМІ-інформації”, ”інформаційному іміджу держави”, йдеться перш за все про поняття, що у нашому дослідженні позначено терміном ”медіаобраз”, але розглядається з погляду геополітики. Ставлення до чужої думки, відмінної від власного світорозуміння, нерідко призводить до того, що на екрани телевізорів і сторінки газет і журналів виливаються фальш та агресія. Через нав’язування протилежних точок зору інформаційний простір України став полем маніпуляцій громадською думкою, засобом впливу на поведінку суспільства. Значну увагу відведено в дисертації використанню “мови ворожнечі” у ЗМІ Криму, спираючись на праці відомих дослідників цього питання (Й. Дзялошинського, В. Малькової, І. Стерніна). В ідеалі, журналістика в країні, яка перебуває в стані перехідного періоду зміни суспільно-політичної формації, зміцнення факторів незалежності і становлення громадянського суспільства, повинна прагнути до головних цілей: 1) об’єктивно і вчасно інформувати суспільство про події, факти і тенденції; 2) прищеплювати суспільству розуміння й адекватне сприйняття точки зору, позиції співрозмовника або опонента. Саме медіапростір об’єднує людство, коли кордони держав усе менше збігаються з межами економічних систем, етнічних і конфесійних утворень, культурних просторів. Проаналізувати прийоми створення різними засобами масової інформації об’єктивного медіаобразу, розробити методику висвітлення образу Криму в поліетнічному інформаційному просторі – у цьому полягає актуальність дослідження. У другому розділі ”Особливості інформаційного простору АРК в історичному, політичному, соціокультурному контекстах” розглянуто такі ідейно-концептуальні засади і проблеми, як соборність, інформаційний простір держави, толерантність до чужої думки, вплив соціальних і політичних проблем на тематику журналістських публікацій у ЗМІ Криму. У першому підрозділі ”Інформаційний простір АРК” детально проаналізовано інформаційне середовище, запропоновано оптимальні шляхи розвитку медіапростору Криму. За даними Міністерства юстиції і Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, в Україні зареєстровано понад 20 тисяч газет і журналів, більше тисячі телерадіокомпаній. Теоретично вибір джерел інформації величезний, доступ до інформації вільний. Але якісного вітчизняного інформаційного продукту, за рідкісним винятком, усе ще немає. Кількість і якість ЗМІ, що доступні мешканцеві столиці, значно вища за кількість і якість джерел інформації, якими можуть користуватися мешканці більшості реґіонів України, у тому числі й Криму. На сьогодні в Автономній Республіці Крим, за даними Міністерства юстиції АРК, зареєстровано 1345 друкованих періодичних видань зі сферою поширення на території Криму. Однак, за результатами моніторингу контрольних примірників, які надходять у Республіканський комітет АРК з інформації, виявлено, що постійно виходять у світ лише 165 видань. Проаналізовано успішні реґіональні журналістські проекти на кримському медіаринку – ”Первая крымская”, ”Кафа”, ”Боспор”, інші видання. Визначено проблеми, що існують на реґіональному медіаринку: брак коштів, недостатня кваліфікація місцевих журналістів, жанрова одноманітність публікацій, великий відсоток запозиченої і неперевіреної інтернет-інформації, бідність ілюстративних матеріалів. У другому підрозділі ”Етичні та правові проблеми інформаційного середовища” розглядаються питання толерантності, аналізується взаємодія медіа й багатонаціонального суспільства. Відносини між етнічними меншинами й більшістю у багатонаціональних суспільствах у всьому світі майже завжди були нелегкими й часто конфліктними. Коли журналіст звертається до тем, пов’язаних із взаємодією різних етносів і культур, перед ним неминуче постає проблема толерантності. Досить часто толерантність розуміють як терпимість у стосунках, соціальне і культурне співробітництво. Хоча, на думку російського дослідника І. Дзялошинського, поняття ”толерантність” слід розглядати як “критерій норми журналістської діяльності”. У третьому підрозділі “Соціокомунікативна специфіка етнічної преси Криму” досліджено, як на сучасному етапі на території пострадянського простору, зокрема в Криму, що має поліетнічний ”ландшафт”, виникла складна ситуація, коли межами єдиної державності охоплюються етноси, що відрізняються один від одного в культурному, мовному, релігійному аспектах. Аналізується розвиток преси, при якому в умовах тісної взаємодії перебувають неспоріднені мови і культурні традиції там, де тривалий час важливе місце посідала мова-”посередник”, що забезпечувала міжетнічне спілкування при комунікації і взаєминах малих етносів. За даними Республіканського комітету з інформації АРК, зареєстровані й розповсюджуються на території півострова автономної республіки (мають республіканський статус) такі етнічні ЗМІ: кримськотатарські газети ”Арекет”, ”Авдет”, ”Голос Крыма”, грецька ”Греческая газета”, караїмські ”Крымские караимы” і ”Караимская газета”, вірменські журнали ”Сурб-Хач” і ”Голубь Масиса”, єврейські газети ”Хаверим” і ”Шалом”, литовська газета ”Tiltas”, німецьке видання ”Хоффнунг” та ін. Українською мовою видаються ”Кримська світлиця” і ”Дзвін Севастополя”. Діалог ”етнічне видання – представник етнічної групи” є одним із виявів демократизації суспільства. Можливість вести цей діалог у полікультурному демократичному суспільстві виступає однією з умов підвищення соціальної активності аудиторії. Кримський комунікативний простір унікальний тим, що має найвищу в Україні насиченість етнічних ЗМІ. Їх наявність дає можливість отримувати інформацію рідною мовою (навіть якщо це мова малої етнічної групи). Це зближує учасників інформаційного процесу, підвищує рівень сприйняття інформації. Довірі до інформації, що надходить через етнічні ЗМІ, сприяє й те, що засновниками більшості згаданих видань виступають національні товариства. Таким чином, у свідомості споживача інформації складається враження, що від підготовки матеріалів усунені ”сторонні”, тобто на всьому шляху проходження матеріалів їх супроводжують лише ”обрані” учасники процесу. Тема міжетнічних стосунків у журналістиці стає інструментом національної політики. Журналістика в такій ролі виконує як ідейно-політичні, так і соціально-психологічні функції. Як провідник національної політики, журналістика стикається з проблематичністю одночасного задоволення різнопланових вимог національного, етнокультурного і політичного самовизначення і міжнаціонального зближення в межах багатонаціональної цілісності. В окремому виданні цю проблему, очевидно, вирішити неможливо, власне і завдання таке не ставиться, це частково вирішується наявністю широкого спектра етнічних і загальнореґіональних ЗМІ. У третьому розділі ”Медіаобраз Криму: змістово-типологічний аспект” викладено результати змістового аналізу статей з метою підтвердження визначальної ролі морально-етичних норм не тільки в соціально-етичній характеристиці медіаобразу, а й у ціннісних орієнтаціях, авторської позиції, журналістів, які пишуть на теми міжетнічних відносин. У першому підрозділі ”Медіаобраз Криму в реґіональних ЗМІ: формально-змістовий аспект” у результаті проведеного дослідження матеріалів кримських ЗМІ було отримано низку цікавих свідчень, що відображають рівень поінформованості населення Криму про власне кримські проблеми і дозволяють стверджувати, що існує певний ”імідж Криму” у реґіональних ЗМІ. З-поміж різних визначень терміну “імідж реґіону” слід зупинитися на такому: імідж реґіону – це сукупність думок цільових аудиторій про реґіон. Говорити про наявність образу, що сформувався, можна лише тоді, коли він не тільки створений у публікаціях, не тільки сприйнятий свідомістю аудиторії, а й узятий за основу при формуванні взаємин усередині суспільства, між окремими громадянами, групами і верствами аудиторії, при формуванні відносин суспільства і держави. Отже, наявність образу нерозривно пов'язана з наявністю розвинутого громадянського суспільства, соціально-комунікативними процесами, що динамічно розвиваються. У свою чергу, рухливий і змінюваний медіаобраз є необхідним елементом створення і консолідації громадянського суспільства, засобом подолання кризи самоідентифікації. Ця взаємозалежність і взаємний вплив підтверджують усю важливість процесу формування медіаобразу. Медіаобраз Криму виступає в дослідженні як уявлення про півострів, що формується ЗМІ. Його сутнісні риси: фрагментарність, ситуативність, динамічність. За досліджуваний період медіаобраз еволюціонує від статичного до гнучкішого і динамічнішого. Процес формування медіаобразу має безліч аспектів: особистість журналіста і найважливіші складові його професійної свідомості: світогляд, ціннісні орієнтації, політичні переваги, психоемоційний склад, власне ставлення до реалій, авторська позиція. Функціональна специфіка медіаобразу – забезпечити динамічність громадської свідомості, спрямовувати процес ідентифікації в суспільстві. Формування образу Криму в реґіональних медіа залежить від тематичної структури публікацій про реґіон. У свою чергу, частота “позитивних” чи “негативних” матеріалів про півострів залежить від джерела інформації і від значимості подій, що відбуваються в реґіоні, для споживача інформації. Це можна підтвердити результатами контент-аналізу публікацій ЗМІ. Для цього дослідження з суспільно-політичної періодики були відібрані найвпливовіші та найбільш цитовані реґіональні й загальноукраїнські видання: “Первая кримская”, “Голос Крыма”, “Крымская правда”, “Крымское время”, “События”, “День”, “Дзеркало тижня”, “2000”, “Аргументы и факты в Украине”, “Комсомольская правда в Украине”. Аналізувалися друковані матеріали, опубліковані з січня 2002 по грудень 2007 р. (період суспільної трансформації України). Важливо було визначити жанрову різноманітність матеріалів про Крим у різних друкованих виданнях, щоб з’ясувати, як жанри формують медіаобраз, впливають на доказовість та діалогічність у побудові матеріалу. Так, у жанрі замітки написано 40,3 % усіх матеріалів; інтерв’ю і бліц-опитування складають 30,5 %. Третю позицію за частотою появи на сторінках преси посідає стаття – 20,1 %, але в більшості випадків журналісти просто відображають факти. Аналітичних статей про проблеми Криму вкрай мало. Кореспонденції, коментарі, звіти і рецензії становлять від 1,5 % до 3 %. Безпосередньо від жанру залежить обсяг матеріалу; оскільки домінує жанр замітки, то найбільше публікацій невеликого обсягу – 40,4 %; матеріали в жанрі інтерв'ю і звіту дуже часто середнього обсягу, їх також достатньо – 35,3 %. У газетах “Комсомольская правда в Украине” і “Дзеркало тижня” багато публікацій великого обсягу – 47, 2 % складають аналітичні статті, інтерв’ю, журналістські розслідування. Показники кількісного контент-аналізу наочно демонструють, що теми, які формують позитивний медіаобраз Криму, на сторінках друкованих видань з'являються значно рідше, ніж відгуки на політичні події. Для сприйняття тексту важливий мовно-лексичний аспект. Виділений нами лексичний матеріал, що містить конфліктну і схвальну оцінку, включає 35 % позитивних, 49 % негативних і 16 % неоднозначних публікацій. Таким чином, на підставі цих показників можна зробити висновок, що преса тиражує переважно негативне ставлення до кримського регіону, адже матеріали з конфліктною оцінкою переважають. Можна виділити кілька видів вираження журналістської оцінки медіаобразу Криму: обігрування власного імені, навішування ярликів, використання розмовних, лексично знижених зворотів. 46 % матеріалів позиціонують реґіон як нестабільний, екологічно малопривабливий. Позитивні висловлювання про дії кримської влади чи місцеві події дуже важливі, але вони складають лише 20 % від загальної кількості позитивних лексем. Варто зазначити такі основні прийоми створення позитивного медіаобразу: використання фрагментів тексту, що акцентують увагу на унікальності Криму, репортажі про культурно-розважальні заходи (джаз-фестиваль у Коктебелі, концерти в гроті Шаляпіна в Новому Світі, лицарський турнір “Генуезький шолом” у Судаку, музичні фестивалі в Балаклаві, виставка однієї картини в галереї Айвазовского у Феодосії, “антик-раллі” на Південнобережжі, форуми байкерів, фестиваль “Боспорські Агони” у різних містах півострова, дитячі карнавали у Євпаторії і т.п.); звертання до подій, що гідно представляють регіон як відкритий, інвестиційно привабливий край (міжнародні туристичні ярмарки, інвестиційні та економічні форуми, форум “Ялтинська європейська стратегія”, організований В. Пінчуком у Лівадійському палаці, спеціальні тури й автопробіги для журналістів тощо). Однак ці інформаційні приводи з’являються переважно влітку (окрім туристичних ярмарків), приурочені до курортного сезону, сконцентровані на короткому часовому відрізку (липень–вересень). У дисертації звертається увага на конфліктні оцінні лексеми, що зустрічаються в текстах, де предметом розбіжностей виступає зображувана ситуація (особистість, група індивідуумів), її індивідуальні, колективні, професійні, соціальні характеристики. Оскільки такі лексеми переважають у регіональних ЗМІ (61 %), з’явилася необхідність проаналізувати, якими засобами і прийомами користуються представники журналістського співтовариства для створення деструктивного іміджу півострова. З усього обсягу оцінних лексем лише 5,3 % – нейтральні (з них 4 % – конфліктної оцінності та 3,3 % – підтримуючої), інші – особисті, рідше – неособисті. Таким чином, журналісти не претендують на істину в останній інстанції, пропонуючи читачу робити об’єктивні висновки на підставі суб’єктивної інформації. У сприйнятті матеріалу, концентрації суті проблеми велике значення має заголовок. Заголовки подають інформацію про смисл публікації, привертають увагу читача до матеріалу; деякі інтригують, але вирізняються неоднозначністю трактування проблем, подій, фактів. Наприклад, “Караул, Крым устал” (Крим.ru. – 2005. – № 35), “Да, скифы мы, да азиаты...” (Полуостров. – 2006. – № 29), “Дружба народов по-крымски” (Первая крымская. – 2007. – № 15). Деякі заголовки мають досить провокаційну сутність: “Полуостров превращают в Хиросиму” (Комсомольская правда в Украине. – 2007. – 8 лист.), “Зверская зачистка на Ай-Петри” (Голос Крыма. – 2007. – № 46), “Территория раздора” (Крымский обозреватель. – 2007. – № 45) та ін. Функція подібних заголовків – деструктивна, вони спрямовані на те, щоб закріпити за Кримом образ конфліктного регіону, нав’язати стереотипи про нестабільність, екологічну катастрофу і т.п. Контнент-аналіз підтвердив, що медіаобраз Криму будується на сполученні характеристик образу Криму як колишньої “всесоюзної оздоровниці”, літньої “політичної столиці” й місця постійних етнічних конфліктів. Одним із недоліків існуючого медіаобразу Криму є дисбаланс у висвітленні проблем життя півострова. Часто зустрічається непропорційне акцентування уваги на якомусь одному проблемному аспекті чи навіть на одній з його сторін. Такі матеріали завдяки сенсаційності найбільше запам’ятовуються, риси іміджу, які вони додають, дуже важко піддаються коригуванню. Прикладом незбалансованої подачі проблемних матеріалів можуть служити публікації з використанням займенників, що апелюють до стереотипного сприйняття навколишнього світу, побудованому на протиставленні за принципом “ми-вони”, “друг-ворог”. Журналісти реґіональних медіа повинні розуміти, що українські чи російські колеги для аналізу подій у Криму звертаються передусім до місцевої преси, що не завжди позитивно чи об’єктивно оцінює ситуацію, коли, наприклад, безпідставно з’являються заголовки на кшталт: “Крим може стати другою Чечнею”, “Криму пророкують друге Косово”. Таким чином створюється особлива думку про півострів. ЗМІ сьогодні виконують найважливішу функцію формування суспільної думки і впливу на неї, аж до маніпуляції аудиторією. Отже, медіа створюють імідж і підтримують вже існуючий. Головною характеристикою публікацій на тему міжнаціональних відносин стає використання “мови ворожнечі”, якою позначаються приховані, імпліцитні негативні оцінки, що вважають наслідком використання прийомів вербальної агресії. Безумовно, чимало журналістів використовують мову ворожнечі без певного наміру, через відсутність професійних навичок висвітлення теми земельних чи національних конфліктів і стереотипи мислення. У другому підрозділі ”Полікультурне значення образу Криму: імагологічний аспект” показано, що матеріали ЗМІ часто провокують до виникнення соціальної, міжетнічної, міжконфесійної напруги на півострові. Це призводить до того, що в загальноукраїнській і російській пресі створюється образ неблагонадійного реґіону. Аналіз ситуації щодо медіаобразу у кримських ЗМІ допомагає зрозуміти, як саме бачать Крим ззовні, тобто перейти в площину імагологічного сприйняття. Імагологія – наука про образи, що в сфері взаємодії культур посідає особливе місце, адже сприяє розвиткові культурного діалогу. У загальносвітовому діалозі культур, справі зміцнення взаєморозуміння між народами - велику роль відіграє компліментарний чи негативний образ чужої країни та її народу. Імагологія робить важливий внесок у цей процес, вивчаючи чинники, що призводять до формування того чи іншого образу (зі знаком плюс чи мінус), здійснює аналіз національних та етнічних стереотипів, чужого менталітету, кліше і міфів. Для журналістів, із погляду імагології, важливими є два чинники у висвітленні проблем міжнаціональних стосунків. Перший вимагає глибокого попереднього аналізу ситуації, опрацювання законодавчої бази, проникнення в історію питання. Другий передбачає вивчення проблеми наслідків виступів ЗМІ, ефективності й результативності журналістських матеріалів. Його реалізація спирається на етичний аспект у роботі журналіста та дотримання високих професійних стандартів. Загалом, проаналізувавши публікації деяких ЗМІ за досліджуваний період, можемо констатувати, що нині сформований не найвигідніший для півострова імідж: слабка влада, чиновницька сваволя, наявність постійних земельних конфліктів, скандали навколо Чорноморського флоту Російської Федерації; до того ж туристична сфера стрімко втрачає свої позиції, кількість відпочивальників різко зменшується, умови для туристів погіршуються, ціни зростають. Видання зовсім (або недостатньо) не висвітлюють історичне і культурне життя Криму. Негативні, проблемні матеріали не врівноважуються позитивними. Але інколи ЗМІ, подаючи досить оперативні, достовірні, якісні матеріали, сприяють формуванню у свого читача об’єктивного уявлення про життя в Криму. На нашу думку, такий підхід є зразком для наслідування, шляхом до створення оптимальної об'єктивної моделі медіаобразу Криму. У третьому підрозділі ”Оптимальна модель об’єктивного медіаобразу Криму” вперше в науці про журналістику структуровано медіаобраз, уніфіковано і класифіковано його базові складники, запропоновано основи й принципи створення оптимальної моделі об’єктивного медіаобразу. Зроблено висновок, що поняття ”медіаобраз” у вітчизняних дослідженнях розроблено недостатньо. Це слово хоча і вживається в практиці, але чітко визначеного термінологічного статусу не має. Аналіз висловлювань, наведених у роботі, дозволяє констатувати, що медіаобраз передусім є компонентом суспільної свідомості, частиною соціального світу держави. Якщо посилатися на зміст термінів ”медіа” та ”образ”, то за основу терміна ”медіаобраз” можна взяти сумарне уявлення, думку про країну або реґіон, що створюється засобами масової комунікації шляхом відображення в журналістських матеріалах сукупності фактів, думок, їхнього аналізу, коментарів та інтерпретацій. Це уявлення є лише одним із етапів формування в суспільній свідомості цілісного образу країни, реґіону, що створюється зусиллями різних суб’єктів духовної творчості, а також функціонуванням державних інституцій, у ході комунікативних процесів всередині громадянського суспільства. Для сприйняття ззовні, через межі держави (реґіону) це уявлення є первинним, початковим і бере участь у формуванні образу в сукупності з науковою, статистичною, біржовою і т.п. інформацією. Медіаобраз є частиною цілісного образу, що існує документовано, у вигляді матеріалів ЗМІ. Інша складова медіаобразу є частиною колективної свідомості, фрагментом суспільної думки. Крим, як й інші реґіони України, як уся країна в цілому, має складний розвинутий, багатовимірний медіаобраз. При погляді на Україну ззовні, як на країну загалом, деякі деталі, фрагменти реґіональних медіаобразів стають несуттєвими, тобто їхня наявність чи відсутність не впливає на формування, сприйняття і розвиток образу держави. Наприклад, наявність або відсутність конкретних і дуже важливих на реґіональному рівні характеристик, скажімо, образу потужного промислового реґіону: ”шахтарський край”, ”край металургів та енергетиків” – не впливає на формування, сприйняття й розвиток образу держави в цілому. Зазначені фрагменти реґіональних образів настільки важливі при розгляді медіаобразу окремо взятого реґіону, що підкреслюють його унікальність, визначають його специфіку – при розгляді образу держави в цілому, – можуть частково втратити точну реґіональну ”прив’язку”, переходять у характеристику загальнодержавну. Медіаобраз Криму, активно експлуатований у медіапросторі як у вигляді безумовних стереотипів, так і розвинутий в аналітичних матеріалах, у ході різних обговорень, дискусій, виступає як багатоплановий, багатопластовий, суперечливий. Крім того, цей медіаобраз є унікальним і в розрізі його тематичної структури, і з позиції характеристик його формування і розвитку, і за тим значенням, що має медіаобраз Криму для сприйняття медіаобразу України загалом. Аксіоматичним є твердження, що ситуація в Криму нерідко стає чинником, який визначає ”температуру” взаємин України з сусідніми державами. Починаючи з проведення Ялтинської конференції 1944 р., Крим став місцем багатосторонніх міжнародних зустрічей, результати яких відіграють важливу роль не тільки у відносинах України з іншими країнами, а й у подіях загальноєвропейського, геополітичного рівня. Усвідомлення умов зростаючого впливу локальних подій на глобальні сприяє активізації насамперед тих процесів, які за участю медіа стають предметом для обговорення за межами Криму (протести проти НАТО у Феодосії, виступи кримських татар напередодні курортного сезону, що водночас є періодом перетворення Криму в ”літню столицю” України і т.п.). Зазначені обставини роблять надзвичайно актуальним створення оптимальної моделі об'єктивного медіаобразу Криму. Його деталі, які при погляді ззовні на медіаобраз країни в цілому, можуть здатися несуттєвими або нерозрізненими, стають найважливішими чинниками при сприйнятті всієї України через медіаобраз цього реґіону, при спробах зрозуміти як медіаобраз Криму впливає на образ держави, у складі якої він перебуває. Лише деякі деталі медіаобразу Криму можуть без особливих трансформацій проектуватися на медіаобраз України. Так, скажімо, на відміну від Кіпру чи Таїланду з їх стереотипними медіаобразами, до України не застосуємо кримський реґіональний стереотип ”край туризму і курортів”. Інші стереотипні деталі – ”вузол міжетнічних і міжконфесійних проблем”, ”місце зустрічі та співіснування християнства й ісламу” – теж не можуть належати до значущих деталей медіаобразу України без локалізації, реґіональної прив'язки. Розуміння закономірностей формування медіаобразу Криму, його впливу в цілому і його складових на процеси самоідентифікації, сприйняття громадянами всього спектра подій, що відбуваються в реґіоні й державі, дозволяє прогнозувати розвиток цих процесів. Структура медіаобразу Криму містить у собі безліч фрагментів, прошарків, наявність яких визначена тематикою публікацій. Основу структури медіаобразу пропонується класифікувати за базовими для нього ознаками: обставинами його створення і сприйняття. Процес створення медіаобразу можна візуалізувати у вигляді вихідної спіралі: певні обставини (події, висловлювання) стають інформаційним приводом для публікацій, відтак інтерпретація фактів і висновків цих публікацій стає чинником суспільної думки. Наступні обставини, що виникають у суспільстві, думка якого формувалася під впливом попередніх публікацій, так чи інакше, скореговані їх контекстом. Подальші ”витки” цієї спіралі роблять нерозривним взаємний вплив подій, що відбуваються, їхнього висвітлення в медіа, реакції суспільства на ці процеси. Присутність медіа на шляху від здійснення подій до реакції суспільства – не тільки надає аргументи для адекватного реагування, а й більшою мірою формує цю реакцію. Процес сприйняття медіаобразу аудиторією включає два складники:
Таке поняття про медіаобраз визначає його динамічну суть, а також інтерактивну роль аудиторії. Отже, взявши за основу запропонований погляд на медіаобраз, можемо погодитися із припущенням про те, що базовими для медіаобразу ознаками є обставини його створення й сприйняття, злиті в єдине ціле й ті, що відбуваються безупинно, причому ці обставини властиві як аудиторії, так і медіа. Слід визначити основні пласти, що становлять структуру медіаобразу: |
| Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ стуенів №17 Програма гуртка з інформатики Метою гуртка є формування в учнів цілісного уявлення про глобальному інформаційному просторі і принципах отримання інформації, а... |
Книга і комп’ютер в інформаційному суспільстві: сучасне і майбутнє Довідково-бібліографічний апарат шкільної бібліотеки та його місце в інформаційному обслуговуванні вчителів та учнів |
| В. В. Мартинюк ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ... Ини, яка творчо мислить, свідомо орієнтується в інформаційному і науковому просторі самостійно опановує світоглядні парадигми. Глибоке... |
Державний стандарт передбачає формування ключових компетентностей... Діти,школа, вчитель… Слова усім відомі і знайомі. Але в кожного свої спогади, емоції, почуття викликають вони. Найчастіше – це дитинство,... |
| Уроку. Прямокутна система координату просторі. Мета уроку: знайомство... В кінці уроку збираються учнівські зошити для перевірки їх ведення й виконання домашнього завдання |
УРОК №54 Тема уроку. Взаємне розміщення прямої та площини і площин... Мета уроку: повторити, привести в систему й розширити відомості про площину та взаємне розміщення двох площин у просторі; ознайомити... |
| Навчальна діяльність Тема: Освоєння клавіатури. Орієнтування в просторі Програмовий зміст Програмовий зміст: повторити вивчений матеріал. Сприяти розвиткові логічного мислення. Детально розглянути складові частини клавіатури,... |
VI Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасний світ і незрячі:... Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасний світ і незрячі: становлення особистості з особливими потребами в інформаційному... |
| 38. Дистанційне навчання інформатики та цого організація Це освітній... Це освітній процесс, в якому значна частина викладання здійснюється викладачевіддаленим у просторі або у часі від учнів сучасне дистанційне... |
Тема уроку. Куля і сфера. Взаємне розміщення площини і кулі (сфери) у просторі. Мета уроку Мета уроку: формування понять куля, сфера, центр кулі, радіус кулі, діаметр кулі, діаметрально протилежні точки та вмінь учнів знаходити... |