Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних процесів” для студентів спеціальності 090202 "Технологія машинобудування"


НазваКонспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних процесів” для студентів спеціальності 090202 "Технологія машинобудування"
Сторінка8/10
Дата05.05.2013
Розмір1.24 Mb.
ТипКонспект
bibl.com.ua > Інформатика > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

? Запитання для самоперевірки



  1. Чим відрізняється детерміністська система від стохастичної?

  2. Наведіть узагальнену структурну модель технологічної операції.

  3. Які ви знаєте структурні моделі та приклади безелементних, одноелементних, двоелементних і триелементних операцій?

  4. Які операції є найбільш cтруктурно досконалими і мають кращі виробничі та техніко-економічні можливості?

  5. В чому суть закону нерівномірності розвитку і старіння елементів технологічної системи?

  6. До чого приводить ізольоване удосконалення елементів технологічної системи?

Тема 5 Системно-структурний підхід

при проектуванні технологічних

процесів
5.1 Функціональна, часова і просторова

структури технологічного процесу


Необхідно відзначити, що в кожному технологічному процесі можна виділити функціональні, часові і просторові зв'язки між різноманітними його структурними елементами. Кожному виду зв'язку відповідає своя структура. Тому можна говорити про функціональну, часову і просторову структури технологічного процесу і його частин Sф , Sв , Sп.

Функція будь-якого технологічного процесу полягає в перетворенні тп деталі з вихідного стану заготовки Оо в кінцевий Ок , що обумовлений конструкторським кресленням:

тп : Оо Ок.
Функція кожної операції полягає в перетворенні деталі з одного проміжного стану в інший:

i : Оi-1 Оi.

Проміжний стан Оi характеризує форму, міжопераційні розміри деталі та їх точність, фізико-механічні властивості поверхонь деталі, отримані в результаті виконання i-ї операції. Стан Оi-1 позначає зазначені властивості деталі-заготовки, що надходить до операції. Перетворення i має відповідність виду технологічної операції (токарна, фрезерна і т.д.).

Функціональні зв'язки операцій характеризуються станом деталі, що надходить із попередньої операції на наступну, і можуть бути записані у вигляді відношення

Оi-1i Оi.

Сукупність взаємозв'язаних відношень, у яких правий елемент Оi одного відношення є лівим елементом іншого Оi i+1 Оi+1, утворює граф функціональної структури технологічного процесу Sф(O,F). Вершинам графа відповідають стани деталі Оi , а ребрам - позначення операцій або переходів F{1 ,2 ,…,k}, за допомогою яких деталь перетворюється з одного стану в інший.

Функціональна структура визначає частково упорядковану послідовність перетворень деталі зі стану заготовки в кінцевий. Наприклад, формула функціональної структури



позначає таку послідовність перетворень. Спочатку деталь із стану заготовки Оо за допомогою операції 1 перетворюється в стан О1 . Далі можливо виконання операцій 2 або 3. З погляду забезпечення параметрів точності деталі послідовність їх виконання не має значення: таке положення можна зустріти при обробці другорядних поверхонь. Потім за допомогою операції 4 деталь перетворюється в новий проміжний стан О4 , і так доти, поки не буде отриманий необхідний кінцевий стан деталі О8. На рисунку 5.1 зображено граф функціональної структури відповідного технологічного процесу.



Рисунок 5.1 – Граф функціональної структури

технологічного процесу

Наведемо інший приклад аналізу функціональної структури під час вибору варіантів механічної обробки. Технологічний процес одержання отвору Ø120Н7 може включати декілька різних методів обробки (перетворень), серед яких найбільш поширені такі:

1 - розточування обдирне; 2 - розточування чорнове; 3 - розточування напівчистове, 4 - зенкерування, 5 - розточування чистове; 6 - розгортання; 7 - чистове протягування.

Заданий кінцевий квалітет ІТ7 буде отриманий шляхом послідовного переходу від більш грубого квалітета (попередня та чорнова обробка) до більш точного (чистові методи обробки). При цьому на кожній стадії обробки отвір буде мати певну точність отриманого розміру: О0 - стан отвору в заготовці; О1 - стан отвору після обробки з точністю ІТ14; О2 - з точністю ІТ12; О3 - з точністю ІТ10; О4 - з точністю ІТ9; О5 - з точністю ІТ7.

Тоді можна записати варіанти функціональної структури технологічного процесу, що відповідають орграфу, зображеному на рисунку 5.2:
Ф1 = Оо 1 О1 2 О23 О35 О5 ,

Ф2 = Оо 1 О1 2 О23 О36 О5 ,

Ф3 = Оо 1 О1 2 О24 О36 О5 ,

Ф4 = Оо 1 О1 2 О24 О47 О5 .


Рисунок 5.2 – Орграф

Критерієм оцінки того або іншого варіанта маршруту обробки повинна бути технологічна собівартість у конкретних умовах виробництва.
Остаточну послідовність виконання операцій визначають часовою структурою технологічного процесу. Часову упорядкованість елементів процесу задають трьома типами відношень: ii+1 або ii+1 (послідовне виконання i та i+1), ii+1 (одночасне виконання) та ii+1 (зсув за часом на розмір початку виконання відносно i).

Сукупність зазначених відношень утворює граф Sв(F,) часової структури технологічного процесу або різних його компонент. Множина вершин графа відповідає операціям, переходам, прийомам, а множина ребер - відношенням, що відбивають відповідно послідовне, одночасне або зі зсувом фаз виконання операцій, переходів. Наприклад:
Sв(F,) = 1(23) 4 (56) 1 78 .
Це означає, що операції 2 та 3 виконуються одночасно, 7 зсунута за фазою на 1 щодо (56), а 8 виконується одночасно з нею. Граф відповідної часової структури зображено на рисунку 5.3.

Рисунок 5.3 – Граф часової структури технологічного

процесу
Просторова структура Т-системи може бути описана графом Sп(T,B), множина вершин Т якого відповідає елементам системи, а множина ребер B - відношенням, що визначають взаємне розташування елементів у просторі, їх розмірні і точнісні зв'язки. Так, граф просторової структури операції характеризує компонування елементів верстата в робочій зоні, тобто взаємне розташування в просторі шпинделя, стола, пристрою, деталі, інструмента, а також розмірні зв'язки між ними (рисунки 5.4 та 5.5).

На рисунках взяті такі умовні позначення:

Д – деталь; Шп- шпиндель; Вт – втулка; Св – свердло; Пр – пристрій верстатний; Ст - стіл верстата.



Рисунок 5.4 – Ескіз налагодження технологічної

операції свердління

Рисунок 5.5 – Граф просторової структури

технологічної операції

5.2 Теоретичні закономірності побудови

принципової схеми технологічного

процесу


Рівень проектування процесів обробки, якому відповідає початкова стадія деталізації проектних рішень, у технології машинобудування є найменш дослідженим і обґрунтованим. У працях багатьох учених наводяться різні рекомендації щодо складу та змісту проектних завдань, що вирішують на цій стадії. Одні дослідники, наприклад, у початковий період виділяють розроблення основних напрямків проектування технологічних процесів, з обліком яких надалі можна формувати різні варіанти технології виготовлення конкретних деталей. При цьому звертається увага на те, що при визначенні основних напрямків варто більше висвітлювати питання вибору видів заготовок, термічних операцій та методів обробки основних поверхонь, при цьому менше приділяти уваги вибору верстатів і структурі операцій, тому що ці завдання вирішуються при проектуванні маршруту обробки та операцій.

Існує також інша точка зору на ступінь деталізації технологічних рішень на першій стадії проектування. Відповідно до неї до початкової стадії проектування відносять складання плану процесу, що включає формування операцій і визначення їх послідовності, вибір устаткування та технологічних баз, розроблення операційних ескізів, пов'язування обраних операцій з етапами технологічного процесу та ін.

Якщо у першому випадку початковий період проектування пов'язаний з визначенням основних напрямків розроблення технологічного процесу і характеризується найменшим ступенем деталізації проектних рішень, то відповідно до другого варіанта план процесу містить у собі рішення всіх основних завдань з формування маршруту обробки деталі. При традиційних методах проектування формування основних напрямків або розроблення плану процесу здійснюється технологом на основі загальних рекомендацій і наявного досвіду. Формалізація процесу технологічного проектування в обох випадках утруднена. У першому випадку це пов'язано з недостатньою визначеністю структури основних напрямків, а у другому - внаслідок недостатності вихідних і довідково-нормативних даних для формального розв'язання всіх завдань, що входять до плану процесу. У зв'язку з цим виникає завдання обґрунтування ступеня деталізації технологічних рішень на першому рівні проектування і визначення системних характеристик принципової схеми процесу. При цьому необхідно враховувати, що ступінь деталізації технологічних рішень у принциповій схемі повинен бути таким, який можна одержати на основі наявних до початку проектування вихідних даних і технічних обмежень. Вихідними технологічними поняттями на даному рівні проектування є методи та об'єкти обробки (поверхні та об'ємні елементи деталей). Об'єкти обробки характеризуються початковим , проміжними та кінцевим станами. Між методами та об'єктами обробки існує зв'язок, описуваний функцією методу

: .

Зазначене відношення задає технологічне перетворення за допомогою методу об'єкта обробки з попереднього стану в , що має більш високі значення точнісних параметрів або фізико-механічних властивостей. Тому як вихідні посилання обирають такі системні принципи та технологічні закономірності, які впливають на вибір методів обробки, порядок їх виконання і параметри станів оброблюваних поверхонь деталей та їх елементів.

Одним з важливих системних принципів, що впливає на вибір елементів процесу обробки, є принцип технологічної сумісності. Він визначає таку спільність елементів технологічної системи за сукупністю структурних і функціональних властивостей, завдяки якій елементи поєднуються в систему і забезпечують її функціонування відповідно до заданих вимог. На основі цього принципу формулюється наступне вихідне посилання.
Посилання 1 Методи і об'єкти обробки є технологічно сумісними, якщо форма об'єкта, його розмірні, точнісні параметри та фізико-механічні властивості можуть бути отримані даним методом.

Наступні два вихідних посилання відображають похибки, що виникають у результаті механічної обробки і які необхідно враховувати при побудові технологічного процесу.
Посилання 2 При механічній обробці завдяки піддатливості елементів технологічної системи похибки попередньої обробки або заготовки усуваються неповністю, і тому в зменшеному і зміненому вигляді вони передаються деталі на виконуваній операції . Відбувається уточнення деталі за різними характеристиками точності. Це фундаментальне теоретичне положення широко вивчене й описане в літературі.
Посилання 3 При механічній обробці у результаті зняття припусків і напусків відбувається деформація деталі від перерозподілу внутрішніх напружень, і внаслідок цього виникають похибки форми і взаємного розташування елементів деталі.

Похибки , пов'язані із зазначеним видом деформації, мають особливо великі значення при обдиранні та чорновій обробці нежорстких заготовок, коли знімаються значні припуски. При наступній напівчистовій і чистовій обробці вони тим менше, чим менше величини припусків, що знімають. В повній мірі ця деформація проявляється через деякий час після обробки. Таким чином, похибки залежать від жорсткості деталі , величин припусків z і часу t, що пройшов після обробки,

.

Наступні три посилання відображають явища, що відбуваються при обробці деталі термічними методами і які необхідно враховувати при побудові принципової схеми процесу.
Посилання 4 Похибки деталі за різними характеристиками точності після термообробки збільшуються в порівнянні з похибками попередньої механічної обробки і визначаються векторною сумою

.

Передатне відношення похибок, отриманих після термообробки, до похибок попередньої механічної обробки визначається за формулою

.

Воно завжди більше одиниці. Деталь внаслідок виникаючих при термообробці деформацій губить раніше отриману точність.
Посилання 5 При термічній і хіміко-термічній обробці фізико-механічні властивості матеріалу змінюються за глибиною r перетину деталі . У зв'язку із цим необхідна твердість та інші характеристики матеріалу можуть бути отримані тільки до певної глибини rт. Наприклад, при азотуванні глибина шару становить rт 0,3-0,5 мм, а зона найбільшої твердості поширюється на глибину rт 0,1.
Посилання 6 У результаті термічного та хіміко-термічного впливу, проведеного для одержання високих фізико-технічних властивостей, оброблюваність матеріалу механічними методами погіршується (тут не розглядається термообробка заготовок для поліпшення оброблюваності матеріалу).
Прийняті посилання відображають найбільш загальні й безперечні функціональні властивості відношення : , що установлені технологічною наукою і практикою і що випливають із принципу технологічної сумісності. Розглянуті посилання незалежні одне від одного. Жодне з них не може бути отримане з інших шляхом логічного виведення. Вихідні посилання не суперечливі. Це означає, що технологічний факт, зафіксований в одному посиланні, не суперечить іншим фактам, отриманим з інших посилань.

Сукупність вихідних посилань не є повною і замкнутою. При впровадженні нових методів обробки та матеріалів, що роблять істотний вплив на побудову технологічного процесу, до наявних вихідних посилань необхідно додати нові. Вони повинні відображати закономірності нових методів, які варто враховувати при побудові технологічного процесу. На основі посилань 1 - 6 формулюється ряд тверджень, що визначають вибір методів обробки, види і взаємне розташування механічної й термічної обробки, що забезпечують найбільш ефективне досягнення необхідних точнісних параметрів і фізико-механічних властивостей деталі й окремих її елементів.

Вибір припустимого методу обробки поверхні здійснюється порівнянням його функціональних можливостей, тобто параметрів стану , з необхідними значеннями точнісних параметрів і фізико-механічних властивостей оброблюваної поверхні. На основі посилан-

ня 1 формулюється твердження, що визначає структуру алгоритмів вибору припустимих методів обробки.
Твердження 5.1 Припустимими із заданої множини методів обробки М ={Мi} будуть такі методи, які забезпечують одержання необхідних форм оброблюваної поверхні ФП, точності її розмірів і взаємного розташування , шорсткості ШП і фізико-механічних властивостей , тобто

, (5.1)

, (5.2)

, (5.3)

, (5.4)

, (5.5)

, (5.6)

. (5.7)
Співвідношення (5.1) системи означає, що форма оброблюваної поверхні повинна бути елементом множини форм, одержуваних за допомогою даного методу. Співвідношення (5.2)–(5.5) свідчать, що значення точнісних параметрів і фізико-механічних властивостей оброблюваної поверхні повинні перебувати в межах від економічно доцільних , , до технічно припустимих значень , , для даного методу обробки. Величини економічних і технічно досяжних значень , , , отримані на основі узагальнення досвіду виготовлення деталей і визначаються за заводськими нормалями та довідковою літературою.

Нерівність (5.6) характеризує величини припустимих для даного методу значень фізико-механічних властивостей поверхні , отриманих у результаті попередньої обробки. Ці значення повинні бути такими, щоб забезпечити нормальні умови різання та ефективну обробку поверхні обраним методом. Співвідношення (5.1)-(5.7) утворюють математичну модель вибору припустимого методу обробки поверхні. Вона є основою для побудови алгоритмів рішення зазначеного завдання.

Наступне твердження визначає види й послідовність методів обробки, необхідних для одержання заданих кресленням параметрів оброблюваної поверхні зі стану заготовки.
Твердження 5.2 Для одержання заданих точнісних параметрів поверхні та виходячи з аналізу впливу піддатливості технологічної системи, види, послідовність і кількість переходів визначаються наступними співвідношеннями:

, (5.8)

, (5.9)

· · · · · · ·

, (5.10)

· · · · · · ·

. (5.11)
Доведення цього твердження здійснюється на основі посилання 1. Співвідношення (5.8) показує, що із заготовки з точнісними параметрами за допомогою методу М1 досягається проміжний стан , точнісні параметри якого через посилання 1 будуть більшими, ніж у заготовки . Обробляючи цю поверхню вдруге методом М2, одержуємо новий проміжний стан , що характеризується більш високою точністю, ніж . Цей процес триває доти, поки не буде отримана поверхня необхідної точності . В окремому випадку для досягнення заданої точності поверхні може знадобитися лише один перехід. Для одержання необхідних фізико-механічних властивостей поверхні в співвідношення (5.8)-(5.11) включають перетворення поверхні (або деталі в цілому) термічними або хіміко-термічними методами
.
Послідовність методів обробки, необхідних для досягнення потрібних розмірних, точнісних параметрів і фізико-механічних властивостей поверхні, називають елементарним процесом, або маршрутом обробки поверхні МОП. Подавши перетворення у вигляді відносин , одержимо функціональну модель МОП у вигляді послідовності перетворень поверхні з початкового стану О0 у кінцеве ОК :

.

У МОП кожному виду технологічного перетворення відповідає похибка обробки, що визначається за формулою . Підставивши замість його значення , а замість відповідно , і так до останньої операції, одержимо відому формулу для визначення результуючої похибки на останньому переході МОП

...

Із цього твердження випливає важливий висновок:
чим вище точнісні параметри оброблюваної поверхні та її фізико-механічні властивості, тим більшу кількість переходів за інших однакових умов (матеріал деталі, жорсткість системи та ін.) необхідно для їх досягнення. У зв'язку з цим маршрути обробки головних поверхонь через їх високу точність будуть мати більше число переходів, ніж маршрути обробки допоміжних поверхонь.
Положення термообробки «поліпшення» у технологічному процесі визначається на основі такого твердження.
Твердження 5.3 Якщо величина прожарювання rт менше мінімального розміру Вi найбільшого Smax за величиною перетину заготовки , то термообробку «поліпшення» варто виконувати після попередньої механічної обробки, коли основні припуски й напуски будуть зняті; якщо ж , то термообробку треба виконувати в заготовці перед механічною обробкою.

У першому випадку буде досягнуто найбільшої глибини прожарювання деталі, у другому - забезпечується прожарювання заготовки по всьому перетину, а процес механічної обробки не переривається термічною операцією.
Твердження 5.4 Якщо сумарна похибка деталі від попередньої механічної та термічної обробки не перевищує заданих кресленням величин , то термообробка, проведена для одержання високих фізико-механічних властивостей, призначається наприкінці технологічного процесу. У протилежному разі вона повинна передувати етапу остаточної механічної обробки.

В першому випадку, виходячи з посилання 5, розташування термообробки наприкінці технологічного процесу є найбільш економічним і не викликає збільшення трудомісткості механічних операцій, тому що вони не будуть перериватися операціями термічної обробки, виконуваними, як правило, в окремих цехах. Такий порядок застосовують для неточних і жорстких деталей або для невідповідальних поверхонь у деталях високої точності. Розташування термічної обробки перед завершальними етапами дозволить зменшити обсяг механічної обробки важкооброблюваного загартованого матеріалу до значень, мінімально необхідних для одержання потрібних точнісних параметрів деталі.

На основі наведених посилань і тверджень формулюється наступне твердження, що визначає структуру принципової схеми технологічного процесу.
Твердження 5.5 При недостатній жорсткості деталі та необхідності її термообробки для одержання високих точнісних параметрів і фізико-механічних властивостей технологічний процес виготовлення деталі розділяють на ряд послідовних етапів, у кожний з яких включають однорідні за характером і точністю методи обробки різних поверхонь і деталі в цілому.

Відповідно до вибору поверхні за базовий структурний елемент деталі загальна функція технологічного процесу розчленовується на сукупність підфункцій елементарних процесів обробки окремих поверхонь , описуваних такими перетвореннями:
, (5.11)

, (5.12)

. . . . . . . . .

, (5.13)
де , , …, – елементарні процеси обробки поверхонь деталі; , ..., - параметри оброблюваних поверхонь у заготовці; , …, – точнісні параметри і фізико-механічні властивості поверхні згідно з кресленням.

На підставі твердження 5.2 загальні вирази функцій елементарних процесів можуть бути записані у розгорнутому вигляді як функціональні моделі маршрутів обробки поверхонь деталі. У результаті співвідношення (5.11-5.13) набудуть вигляду:
, (5.14)

, (5.15)

. . . . . . . . . . . .

. (5.16)

При обробці поверхонь одного виду (наприклад, площин) застосовують різні методи: стругання, фрезерування, шліфування, шабрування та ін. У зв'язку з цим кількість варіантів МОП стає більшою, і їх формування може здійснюватися на базі наступного твердження.
Твердження 5.6 Якщо для обробки поверхні певного виду Пk і точності можуть бути застосовані різні методи обробки М={Мq}, то можливі варіанти маршрутів обробки такої поверхні утворюють граф Н(З, М), вершинам якого відповідають стани поверхні, а дугам - множина методів обробки, за допомогою яких ці стани можуть бути досягнуті.

Функція методу обробки як перетворення М поверхні з одного стану в інший (більш точний), може бути інтерпретована дугою графа з вершинами та . Якщо для досягнення точнісних параметрів стану поверхні можна застосувати різні методи обробки М1, М2, ..., Мь, то сукупність їх функцій утворить підграф з вершиною . Кожен зі станів етапу (i-1) аналогічним чином відображається в множину станів етапу (i-2) і так доти, поки попередні стани не будуть збігатися з параметрами заготовки або начорно обробленої деталі.

У результаті одержують граф можливих варіантів маршруту обробки поверхні певного класу, у деякі вершини якого можуть входити кілька ребер. Це означає, що запропоновані методи обробки характеризуються однаковими точнісними параметрами проміжних станів. Тому будь-який з можливих шляхів на графі з Оо в Ок буде одним з варіантів МОП.

Важливим є також те, що, ґрунтуючись на посилан -

ні 3, для усунення похибок, викликаних деформацією деталі від перерозподілу внутрішніх напружень при знятті великих припусків і напусків, стає необхідним розрив у часі між чорновою, чистовою та остаточною обробкою поверхонь деталі. За цей час зазначені деформації встигнуть виявитися і при подальшій обробці їх буде усунуто. Відповідно до поділу МОП на переходи різної точності механічна обробка високоточних деталей поділяється на чорнову, чистову, остаточну та оздоблювальну.

Крім того, виходячи із тверджень 5.3 та 5.4, процес механічної обробки може багаторазово перериватися термічними операціями. На підставі зазначених міркувань отримана множина МОП може бути розділена по вертикалі на непересічні підмножини (етапи) так, щоб методи обробки, загальні за класом (заготівельні, механічні, термічні) та видом, у межах одного класу входили в один етап
. (5.17)

У результаті такого розчленовування співвідношення (5.11-5.13) можуть бути перетворені в таблицю, у якій кожен рядок таблиці відповідає етапу технологічного процесу, а кожен стовпець – маршруту обробки окремої поверхні. Одні етапи належать до всієї деталі (наприклад, етап заготівельний Е1 або термічний Е3), інші – до сукупності окремих поверхонь.

У виразі (5.17) сукупність методів обробки узагальнено характеризує вид технологічного перетворення на i-му етапі, а множина станів окремих поверхонь - стан деталі, що отриманий в результаті її обробки на етапі Еi. У зв'язку з цим функція Еi етапу визначається як перетворення деталі зі стану , отриманого на попередньому (i-1) етапі, у стан на виконуваному етапі .

Етапи механічної обробки в певному порядку чергуються з термічними і утворюють принципову схему технологічного процесу. Таким чином, основним структурним елементом принципової схеми є етап обробки.

У цілому функціональна структура принципової схеми процесу характеризується послідовністю перетворень оброблюваної деталі з початкового стану на заготівельному етапі в стани , ,…, на проміжних і вирішальних етапах:

.

Часова структура принципової схеми технологічного процесу являє собою впорядковану послідовність етапів обробки деталі

.

Так, заготівельний етап властивий більшості деталей. Виняток становлять деталі, що виготовляють, наприклад, з каліброваного прутка на токарних автоматах. Необхідність чорнового етапу характеризується низкою евристичних критеріїв, що відбивають обсяг чорнової обробки разом з деякими організаційними факторами, і визначається окремим алгоритмом.

Стан деталі на заготівельному етапі описують завданням виду заготовки (пруток, труба, кування, виливок та ін.), а в чорновому - переліком ділянок деталі, з яких знімаються напуски і припуски . Наприклад, у деталях класу «тіла обертання» необхідно вказати чорнову обробку зовнішнього контура і центрального отвору, а для площинних і корпусних деталей установлюють перелік плоских ділянок і груп співвісних отворів, що підлягають чорновій обробці.

На чистовому етапі здійснюються напівчистова й чистова обробка основних поверхонь деталі і остаточна - другорядних (невеликих і неточних отворів, площин, пазів та ін.). У зв'язку з цим на чистовому етапі поверхні деталі можуть оброблятися в один або кілька переходів (свердління-нарізування різьблення, свердління-розточування).

Подальшому поділу технологічного процесу на етапи сприяють, зокрема, термообробка і хіміко-термічні операції, проведені для одержання необхідних фізико-механічних властивостей деталі або окремих її елементів.

Для конкретної деталі залежно від матеріалу і типу термообробки деякі етапи можуть бути відсутніми. Наприклад, деталі невисокої точності без загартування обробляють тільки на перших етапах, а в окремому випадку – на одному етапі. Це належить, в першу чергу, до обробки жорстких невеликих деталей з виливків, штампувань і пруткового матеріалу. Однак навіть при комплексній обробці деталей на агрегатних верстатах в окремі позиції групують чорнову і чистову обробки деталі.

На різних підприємствах кількість етапів також може змінюватися. Так, на підприємствах приладобудування чорновий етап часто є відсутнім.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

КУРС ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ОПТИМІЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ГАЛУЗІ”...
Всі цитати, цифровий та фактичний матеріал, бібліографічні відомості перевірені. Написання одиниць відповідає стандартам
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ»
Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,...
Конспект лекцІй з дисципліни “ ПОТЕНЦІАЛ і розвиток ПІДПРИЄМСТВА”...
Конспект лекцій з дисципліни “Потенціал і розвиток підприємства” для студентів ІV курсу / Укл доцент кафедри економіки підприємства...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів спеціальностей: 010100(21) Професійне...
Професійне навчання. Електромеханічне обладнання, автоматизація процесів добування корисних копалин і руд
Робоча навчальна програма з курсу ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО В 2-х частинах...
Тематика та короткий зміст лекцій, семінарських занять, самостійної роботи студентів, зразки ситуацій та тестів
Робоча навчальна програма з курсу ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО В 2-х частинах...
Тематика та короткий зміст лекцій, семінарських занять, самостійної роботи студентів, зразки ситуацій та тестів
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ ЕКОНОМІКА ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНО...
Конспект лекцій з дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини” для студентів ІІІ курсу. Павлоград: ЗПІЕУ, 2007
КУРС ЛЕКЦІЙ для студентів спеціальностей 091700 «Технологія зберігання,...
«Технологія зберігання, консервування та переробки молока» і «Технологія жирів і жирозамінників» напряму 0917 «Харчова технологія...
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей
України. / Г. Ю. Каніщев, Ю.І. Кисіль, В. О. Малишев, Г. Г. Півень, О. А. Яцина. – Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Устаткування закладів ресторанного господарства" для студентів денної та заочної форм навчання напряму підготовки 051701 "Харчові...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка