Та завдання проекту

Скачати 466.86 Kb.

Назва	Та завдання проекту
Сторінка	1/4
Дата	17.03.2013
Розмір	466.86 Kb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Інформатика > Документи

1 2 3 4

Проект для учнів 3 класу

„Український рушник – народний оберіг”

Петрова Т.К. - вчитель

початкових класів ЗОШ І-ІІІст. №2

м.Тальне

2011рік

Епіграф: «І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов».

А. Малишко

Тема та завдання проекту

Наш задум Для чого це потрібно

Дізнатися якомога Визначити роль, значення

більше про український рушника у побуті, звичаях,

вишиваний рушник. традиціях українського

народу.

Дидактична характеристика проекту

тип проекту: колективний;

за предметною галуззю: інформаційний, пошуковий;

за тривалістю: середньої тривалості;

за характером контактів: вчитель, учні, їх родини;

за основною діяльністю: пізнавальний;

за формою проведення: самостійна дослідницька робота дітей з наступною презентацією матеріалів проекту (альбом, свято, заняття гуртка);

за кількістю учасників: колективний;

об’єкт пізнання: український вишиваний рушник;

навчальні цілі та очікувані результати: робота з додатковою літературою, використання інших засобів інформації, самостійна дослідницька робота дітей, власна творчість дітей;

провідна проблема: поглибити знання про український вишиваний рушник;

освітній продукт: альбом, вироби і творчі роботи дітей, заняття гуртка, свято.

План виконання проекту

1. Мотивація значущості проектної діяльності з даної теми.

2. Формулювання завдань, які вирішуватимуться.

3. Обговорення ідей, щодо вирішення проблеми та її представлення.

4. Визначення джерел потрібної інформації. Екскурсія в музей «Українського рушника» в місті Черкаси.

5. Розподіл доручень між учасниками проекту.

6. Вивчення та аналіз зібраної інформації.

7. Добір ілюстративного матеріалу, віршів, пісень, творів про рушники.

8. Оформлення колективної роботи. Фотоальбом українських вишиваних рушників.

9. Аналіз та оцінювання роботи учасників проекту.

10. Виставка стародавніх і сучасних вишиваних рушників.

11. Проведення заняття гуртка «Віночок творчості».

12. Народознавче свято «А на тім рушникові»

Етапи роботи над проектом

Оп Опрацювання інформаційних джерел

про вишивані рушники.

Екскурсія в музей.

↓

Дос Дослідники Пошуковці Літератори Художники Вишивальниці

1.Родові 1. Символи 1.Вірші, пісні, 1.Розробка 1.Вишивання

на рушники. на рушниках. легенди. ескізів. рушничків.

2. 2 2.Народні вишивальниці.

↑

1. Фотоальбом «Українські рушники».

2. Виставка сучасних та стародавніх рушників.

3. Заняття гуртка «Віночок творчості».

4. Свято «А на тім рушникові…»

Очікувані результати:

1. Розвиток життєвої компетентності учнів.

2. Набуття навичок дослідника.

3. Розвиток пізнавальних інтересів до історії українського народу.

4. Створення ілюстративних матеріалів (фотоальбом).

Дослідники

Багато символів має наша Україна. Серед них – український рушник – символ єдності сім’ї, символ любові до рідної землі, до любої матусі, до коханої дівчини, символ працелюбності нашого народу. Вишитий рушник передусім є оберегом, що захищає оселю та долю людини від усього лихого. Рушник на стіні – давній наш звичай.

Ще за язичницьких часів, коли наші предки обожнювали природу і вірили, що в лісах по дуплах живуть божества, віддаючи їм шану – обвішували дупла рушниками – обрусами. Полотнище – обрус –було для наших предків і скатертиною, і вузликом, де зберігалися харчі й елементом одягу, й прикрасою оселі. З часом це полотнище стали називати рушником. Не було, мабуть, жодної оселі в Україні, котру б не прикрашали рушники. Хоч би яке бідне було господарство, а все ж чисто прибрана оселя палахкотіла багатством вишитих рушників. Їх передавали як оберіг із роду в рід, з покоління в покоління. Як декоративна оздоба рушник надавав хаті святковості, урочистості, національного колориту. Він вражав багатим декором, соковитістю фарб, розмаїтістю орнаменту, що мав глибоку символіку.

Щоб заяснів рушник у хаті, треба було багато роботи переробити. Спочатку сіяли коноплі. Коли вони достигали, їх висмикували і складали корінцями в горшок, щоб був достаток у домі. Потім як висихали, замочували у річці на великій глибині. Через 3 - 4 дні вибирали, мили від глини, несли додому, клали під тин. Потім збирали сухе, терли на терлиці. Отримане волокно м`яли, микали мички. Готові мички закріплювали на гребінь і пряли полотно. Із грубішого полотна шили рушники для повсякденного використання, а з тонкого вибіленого – шили гарні рушники для різних обрядів, для прикрашання оселі.

У давнину в кожній сім`ї , де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Вишивка була одним з основних занять для дівчат, особливо довгими зимовими вечорами. Ще змалку, з 5 – 6 років, дівчаток привчали до ремесла: прясти, шити, вишивати. До 13 -15 років дівчина мала своїми руками готувати посаг до весілля. Навіть прислів’я таке було: «Як не вміє дівка шити, прясти, вишивати, буде вік свій дівувати». Вишиті дочкою рушники мати показувала сусідам і гостям. Кожній матері хотілось, щоб пішла селом добра слава про доньку працьовиту із золотими руками.

Ось так, донечко, кладеться стібок за стібком

Поможи нам, Божа Мати, вишити й сорочку,

І весільні рушники, щоб доня створила,

Щоб зіткалась з вишиття доленька щаслива.

Рушники за своїм призначенням поділялися на побутові, декоративні та обрядові. Від цього залежала і їх довжина (від 2,5м до 6м). Побутові рушники виготовляли з цупких невідбілених ниток. Вони могли бути зовсім не прикрашені, або вишиті непишним візерунком чи виткані кольоровими смужками, мережками. Такими рушниками користувалися при хатній роботі – витирали руки, стіл, лави, ходили до корови, порались біля посуду. Ще ними покривали діжу з тістом, хліб на столі. Обов’язково був рушник призначений для гостей. Він висів окремо на видному місці.

Коли в хату приходив гість, йому подавали рушник, зливали на руки воду, показуючи свою повагу до нього.

Вишивані рушники можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходяться ніякі свята, урочисті чи сумні події. Дуже багаті традиції використання рушника в обрядах. Він супроводжував людину протягом усього життя - від колиски до могили. На рушник приймала новонароджене дитя баба – повитуха. «Родимчик» - рушник на народження – виготовлявся з найтоншого лляного полотна найвищого ґатунку. Вишивався він дрібними вертикальними візерунками вздовж довгих боків полотна, серед яких обов’язково були «колодочки», що нагадують стежку, довгу життєву дорогу новонародженого. Вся середня частина рушника залишалася чистою, незашитою. Баба – повитуха і всі, хто брав участь у родинах, щедро обдаровувалися рушниками.

А потім замотували у повивач: на білому тлі вишиті колодочки, дороги, а ближче до кінців була замкнена лінія, щоб не торкалося дитини ніщо лихе. Самі кінці не обрублені, з торочками, бо життя тільки починається. Яскраво вишитим рушником прикрашали колиску.

З рушником мати випроводжала сина в далеку дорогу, промовляючи слова «На, руш, благословляю», що означає – на щасливу дорогу. Такий рушник з оберегами мав берегти дитину від злої долі та нагадувати про рідну домівку, про лагідні й добрі матусині руки.

Дай мені, мамо, рушник на щастя,

Вишитий півнями червонястими,

Хмелем – любистком шитий квітчасто,

Ніжно мережаний зоряним рястом.

Рушника, а часом і не одного, брали із собою в дорогу чумаки, військові, заробітчани та усі, хто надовго відлучався від рідної домівки. Рушник в дорогу був різнокольоровим, смугастим, і кожний колір являв собою певний символ: червона смуга означала побажання сонячного світла і людського тепла, допомоги в дорозі; зелена – зустрічей із добрими людьми; коричнева смуга – щасливу дорогу, синя – чистого неба; а жовта – була символом здоров’я і удачі.

Хлібом – сіллю на вишитому рушникові зустрічали гостей – це для українців символ гостинності, тому він був у кожній оселі. Прийняти рушник, поцілувати хліб – знак злагоди.

Найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних з рушниками, збереглося у весільному обряді. Вишивати рушники мати навчала дочок ще змалку. Весільні рушники, як і весь посаг, кожна дівчина готувала собі заздалегідь. Коли приходив час сватання, дівчина мусила старостів і молодого перев’язувати своїми рушниками на знак згоди. Дати рушники – означало готуватися до весілля. У випадку небажання виходити заміж дівчина казала, що в неї скрині немає та й рушників не надбала. А то ще й гарбуза підносила молодому:

Мали повернутися з рушниками,

Але повернулися з гарбузами

В одній із весільних обрядових пісень дівчина говорить:

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички вишивала.

Молодята стають на рушничок вишиваний, який називають ще рушником щастя, бо обереги на ньому мали захищати їх від зла, дарувати добру долю. Під рушники родичі молодого клали срібні гроші й пшеницю для щастя й добробуту нової сім ї. Молоді намагалися стати на рушник одночасно, щоб були між ними злагода і любов. Нареченим під час вінчання зв’язували руки рушником на якому був вишитий барвінок і пара голубів, які дивляться один на одного.

На дівич – вечір, коли відбувався обряд прощання з дівуванням, молода і подружки обв’язувалися вишиваними рушниками. На рушник ставили гільце. Після вінчання весільний поїзд вирушав до хати молодої, співаючи:

Лети, лети, соловейку, попереду

Та дай моїй неньці знати, що я йду.

При вході в хату батьки вітали молоду пару хлібом і сіллю та на простеленому рушнику проводили на почесне місце при столі. Ніхто, крім молодих, не міг стати на цей рушник. Над місцем, де сиділи молоді, також мав бути вишитий рушник.

Колись давно, як розповідали наші прабабусі, наречену на весіллі покривали не хусткою, а рушником. Він називався «намітка», «плат», «серпанок», «сповивало». Це був довгий рушник, оздоблений на кінцях, а іноді й посередині тканням або вишивкою з переважанням червоного кольору.

На весільному рушнику для молодих обов’язково має бути «дерево життя», яке символізує продовження роду, безсмертя. Кожна квітка – член великої родини, а стовбурець з трьома гілочками – це батько, мати й дитя. Ще весільний рушник мав бути прикрашений барвінком – символ вічності, кетягами калини – жіночий символ краси, дубове листя і жолуді - символ мужності і сили чоловіка, виноград – на добробут у родині.

Ой стелися, рушничку, стелись.

Щоб на тобі дві долі зійшлись.

А ви, молодята, станьте на рушник,

Щоб прожити разом довгий вік.

Коровай на весіллі несли на вишиваному рушникові. На другий день весілля вранці молода невістка знімала рушники у хаті свекрухи і вішала свої. Використовували весільний рушник і інших обрядах. Жінки йшли з ним до води: річки, ставу чи криниці, щоб вода захищала від різних напастей і хвороб.

Іде з хати мати Спаса припрошати.

Щоб відтак з криниці – тільки радість мати.

Щоб вода несла всім благодать і вроду.

Рушником весільним покриває воду.

Щоб здоров’я добре, захисток давала,

Щоб весною повінь чогось не забрала.

Широко використовувався рушник і в хліборобських обрядах. У перший день огляду озимини йшли в поле. Попереду батько ніс на рушнику хліб, а в кошику, накритому рушничком, несла різне частування мати. Так робили в перший день оранки, сівби та жнив. Хліборобу в поле давали обід, обов’язково загорнутий в біленький рушничок .

Використовували рушник і в обряді будівництва хати. Рушник стелили на підмурівок, сволок піднімали на рушниках, їх вішали вгорі, у кутку, коли стіни були вже зведені. Потім ці рушники дарували майстрам за роботу.

Щоб фундамент і підвали

сто років стояли,

Щоб у вікна широкі

Лились сонячні потоки.

Важливим атрибутом були рушники і на новосіллі. На новосілля першими до хати заходили з іконою, хлібом – сіллю на вишиваному рушнику, мискою зерна, дрібними грошима старші за віком господарі. Після цього господар виходив із хати, благословляв молоду сім ю на щасливе і довге життя у новому домі. Молоді господарі бралися за кінці рушника з яким виходив хтось старший за віком і їх вводили у нову хату.

Рушниками скріплювали купівлю – продаж домашніх тварин, щоб велись у господарстві. Їх дарували кумам після обряду хрещення дитини, щоб доля дитини стелилась рушниками. На хрестини виготовлявся окремий рушник – «крижмо». Батьки та куми обдаровували одне одного рушниками.

На цьому рушникові ясна позолота –

Ми наткали, аби не брала кумів лихота.

З рушником та на рушникові проводжали людину в останню путь. Такі рушники називалися ритуальними, або «жалобними», «поховальними», «поминальними».

Рушника вивішували біля вікна на знак того, що в хаті хтось помер. Ним зав’язували ворота після виносу домовини – щоб смерть не повернулася; накидали на двері, закривали дзеркало у хаті, щоб похорон не відображався, не було плачу. Рушниками перев’язували всіх, хто був причетний до похоронної процесії. Такий рушник по краях був вишитий чорними смужками.

Вишиваними рушниками прикрашають ікони в церкві. Обв’язують хрести, що стоять на перехрестях доріг і битих шляхах. Виготовляли рушники «обиденники» з охоронною метою. Ними могли обв’язати хрест, оперезати церкву, вистелити дорогу, вулицю і переганяти через полотно худобу чи давали проходити людям.

Як і раніше, сьогодні рушниками прикрашають образи, портрети родичів, дзеркала. В традиційній українській хаті рушники обов’язково мали бути над вікнами і дверима, на покуті. Це обереги від всього злого, що може зайти в дім. Ними прикрашали оселю під час великих релігійних свят: накривали столи (поверх ряден, ковдр, скатерок) вздовж та навхрест, на них викладали посвячені в церкві продукти, які і святилися на таких рушниках.

Рушник був обличчям оселі. Він характеризував жіночу працьовитість, майстерність, охайність.

Вишиваним рушничком

Стіни прикрасили.

Подивись, як у нас гарно,

Матусенько мила.

Рушники в Україні здавна супроводжує постійний епітет «чисті». Чисті рушники – це символи високих естетичних та етичних ідеалів. Видовжені прямокутники рушників за формою нагадують поля, дороги. Засіяні зерном орнаментів, вони певною мірою і є символом ланів та доріг.

Українські рушники надзвичайно різноманітні за добором кольорів та візерунків. Узор, або візерунок – це малюнок, який складається з окремих елементів, мотивів, кольорів та їхніх відтінків, розташованих у певному порядку. Послідовне повторення окремих мотивів, або цілої їхньої групи створює орнамент.

1 2 3 4

Схожі:

Дипломного проектУ спеціаліста Типове завдання на дипломну практику за спеціальністю 18010013 «Управління проектами» 2	«Екологічний театр у школі» Паспорт проекту Дидактична характеристика проекту: Тип проекту Всеукраїнської організації «Екологічна варта», члени клубу «AQUA», учні 9-11 класів
«Екологічний театр у школі» Паспорт проекту Дидактична характеристика проекту: Тип проекту Всеукраїнської організації «Екологічна варта», члени клубу «AQUA», учні 9-11 класів	План навчального проекту Автор навчального проекту Всі інші учасники конкурсу розробляють Web-сайт, презентацію проекту та висновок з ключового питання
План навчального проекту Автор навчального проекту Всі інші учасники конкурсу розробляють Web-сайт, презентацію проекту та висновок з ключового питання	Уроку. Технологія створення дизайн-проекту Мета уроку: засвоєння знань про основні вимоги до розроблення дизайн-проекту, етапи та стадії створення проекту, формування вмінь...
Харківські Феміністичні Студії Cost item (Berlin) Чернигіна Віра – координує загальну реалізацію проекту, аккумулює дані, стимулює команду своєчасно виконувати завдання, забезпечує...	План навчального проекту Автор навчального проекту Якщо ваш навчальний проект виберуть для збереження у базі даних програми „Intel® Навчання для майбутнього”, чи бажаєте ви, щоб було...
План навчального проекту Автор навчального проекту Якщо ваш навчальний проект виберуть для збереження у базі даних програми „Intel® Навчання для майбутнього”, чи бажаєте ви, щоб було...	План навчального проекту Автор навчального проекту Якщо ваш навчальний проект виберуть для збереження у базі даних програми „Intel® Навчання для майбутнього”, чи бажаєте ви, щоб було...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання