Методист лабораторії природничо-математичних дисциплін Черкаського обласного інститут післядипломної освіти педагогічних працівників

О.І.Замулко, методист лабораторії природничо-математичних дисциплін Черкаського обласного інститут післядипломної освіти педагогічних працівників ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ У ВИВЧЕННІ ХІМІЇ В умовах реформування середньої та вищої освіти парадигма сучасної хімічної освіти вимагає змістити акцент із засвоєння фактів на оволодіння засобами діяльності, уміння працювати з різними джерелами інформації, здатності критично мислити, аргументувати свою думку; здійснювати дослідження, самостійно проводити експеримент. Модернізація хімічної освіти має сприяти активізації дослідної діяльності учнів, розвивати в них навички використання отриманих знань у реальних життєвих ситуаціях. Наприкінці 50-х років XX ст. академік А.М. Несміянов висловив думку, яка до сьогодні залишається актуальною: «Загальний недолік середньої та вищої освіти – недолік мимовільний, у ньому винні ми всі. Це прагнення дати учню якомога більший обсяг знань без належної турботи про якість цих знань. Одночасно власне обсяг цих знань має нульову цінність. Головне значення і в житті, і в науці має їх застосування. Ми ж переважно піклуємося про обсяг знань, а не про вміння їх використовувати. Будь-яка освіта – середня, вища – має розглядатися не як певний накопичувач знань, що дає можливість збирати знання, а як тренування мозку. Тренування мозку й у середній, і у вищій школі має бути посиленим. Якщо мозок тренований, то знання закріплюються легко, майже автоматично». Дійсно, це лише спосіб розвитку мислення. Розум же розвивається в процесі діяльності. Хімія як навчальна дисципліна характеризується такими особливостями: високим рівнем логіки, точністю, абстрактністю, складністю конструкцій, зниженими можливостями створення довільної уваги в учнів, підвищеним впливом на формування інтелекту й розумових можливостей. Відповідно вивчення хімії сприяє інтелектуальному розвитку особистості, в першу чергу, розвитку логічного мислення, просторових уявлень та уяви, алгоритмічної культури, формування вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, обґрунтовувати твердження, моделювати ситуації. Набуті знання, вміння та навички можуть широко використовуватись для розв’язування завдань різних галузей науки, економіки, виробництва. Це підтверджує актуальність хімії як навчальної дисципліни. Сучасний урок хімії має забезпечувати засвоєння учнями основ знань на рівні впровадження новітніх технологій, навчити їх прагнути до знань упродовж життя, відчувати у цьому постійну потребу. Необхідно навчити учня критично мислити, аналізувати, узагальнювати, а головне - творчо застосовувати знання в повсякденні. Сьогодні перед учителем стоїть завдання не тільки навчати хімії, а й досліджувати навчальні досягнення учнів (моніторинг), що є засобом стимуляції роботи. Моніторинг якості освіти надає педагогу достовірну інформацію про результати своєї роботи, свій фаховий і методичний рівень. Якщо вчитель постійно відстежує навчальні досягнення учнів, порівнюючи їх з метою навчання, то моніторинг може стати засобом стимуляції навчальної діяльності. Для якісного моніторингу необхідна певна система роботи. Вивчення будь-якої теми починається з ознайомлення учнів з програмою роботи над нею: план, форми та терміни контролю, основні вимоги до знань і вмінь, наводяться приклади типових та творчих завдань, критерії оцінювання знань, умінь і навичок учнів з даної теми. Така організація дає можливість учням на основі особистого досвіду сприйняти завдання теми як свої особисті, відчути взаємозв’язок нового матеріалу з раніше засвоєним. Мотивом для активного пошуку інформації стає проблемне питання, яке виникає на початку вивчення теми. У процесі пошуку відповіді учні працюють у групах та індивідуально, проводять лабораторні досліди, стежать за демонстраційним експериментом, розвивають навички науково-дослідницької діяльності, обговорюють й узагальнюють інформацію. Протягом вивчення теми, учитель проводить самостійні, контрольні роботи, що дозволяють визначати рівень засвоєних знань, вмінь, навичок та при необхідності корегувати їх. З метою формування пізнавальної активності учнів у вивченні хімії слід використовувати комплексну систему методів активного навчання з поступово зростаючою складністю. Управління творчою самореалізацією дітей здійснюється через системність і послідовність упровадження методів активного навчання, використання індивідуальної і групової форм роботи, що можливо за умов інтерактивної навчально-пізнавальної взаємодії. На основі перелічених підходів можна виокремити такі рівні пізнавальної самостійності учнів: низький рівень - це копіювальна, репродуктивна самостійність, яка може бути показником низького рівня пізнавальної активності і виявляється в умінні відтворити самостійно вивчений матеріал або застосувати засвоєний алгоритм розв’язування задачі певного типу в подібних умовах. Однак учні не пасивно сприймають готові факти, закони, поняття, судження, а намагаються їх оцінювати. Тому актуалізується формування другого рівня пізнавальної самостійності - комбінованого. середній рівень - це вибірково-відтворювальна самостійність, що виявляється в умінні учнів відтворювати методи інтелектуальної діяльності, здійснювати процеси мислення (аналіз, синтез) у нових умовах. Цей вид пізнавальної самостійності властивий учням, які готують повідомлення (короткий переказ інформації), огляд (подають анотацію вивченого джерела, класифікують хімічні поняття, явища, об’єкти, роблять порівняльний аналіз проблем), реферат; розв’язують логічні задачі, коментуючи хід мислення, хімічні ребуси, кросворди тощо, тому цей рівень можна назвати ще й змістово-діяльнісним. Системність використання на уроці таких завдань забезпечує активне, а не репродуктивне вивчення матеріалу. Такі заняття розширюють знання і тих учнів, які готують завдання, і тих, які одержують готову інформацію в процесі інтерактивної взаємодії. Поступове ускладнення задач з метою активізації діяльності дає змогу учням розкривати свої можливості, бачити результат учіння, переконуватися у власних силах, реалізувати себе. Важливим на цьому етапі є мотив «я не гірший за інших», який формується тільки в умовах інтеракції, і згодом, з розвитком пізнавальної активності та креативних здібностей, переростає в мотив «я знаю», «я можу». високий рівень пізнавальної самостійності - творчий, виявляється в таких інтерактивних формах: розв’язування ситуаційних задач, що потребує самостійного вирішення проблемних питань; підготовка аргументованого виступу чи доповіді для участі в диспуті чи дискусії; структурування вивченого матеріалу, підготовка наочності у вигляді схеми, таблиці, моделі, ребуса, кросворда тощо; участь у дидактичних, рольових, ділових іграх, коли вчитель позначає тільки задачі певної ролі, а її насиченість є самостійною роботою школяра; самостійне складання проблемних запитань, задач, розробка сценаріїв, анкет, творів на хімічну тематику. На цьому етапі пізнавальної самостійності виявляється необмежена широта для творчої діяльності учнів. Потреба в творчому пошуку стає внутрішньою потребою. Пріоритетним в оцінюванні творчої самостійної пізнавальної діяльності стає моральне задоволення. Підготовка до виявлення такого виду пізнавальної самостійності потребує вмінь опрацьовувати додаткову літературу з хімії, збирати, узагальнювати матеріал, аргументовано висловлювати свої думки, використовуючи наукові терміни, поняття, категорії. При поступовому ускладненні інтерактивних технологій та ігрових занять індивідуальна самостійна робота кожного учня переходить у колективну і навпаки. У результаті сформованої пізнавальної самостійності деякі учні беруть активну участь в олімпіадах і конкурсах з хімії, долучаються до науково-дослідної роботи, виявляючи творчу ініціативу. Учень у ролі зацікавленої особи в навчально-пізнавальній діяльності - запорука не лише результативності навчання, а й вищого рівня інтелектуального розвитку особистості. Тому самостійну роботу можна розглядати як засіб організації навчального пізнання чи творчої діяльності школяра та як форму виявлення ним певного способу пізнавальної активності з виконання певного завдання для здобуття нових знань, формування умінь або їх поглиблення і впровадження в практичну діяльність. Під час самостійної навчально-пізнавальної діяльності учня відбувається його самоосвіта, коли обсяг знань і вмінь за кількістю та якістю чітко не визначений, а їх варіації обирає сам школяр. Парадокс полягає в тому, що, навчаючись традиційно, учень переходить від незнання до знання, а самонавчаючись - ніби навпаки, від знання до незнання, оскільки самоосвіта - процес нескінченний. Зростанню пізнавальної активності учнів сприятиме і забезпечення прикладної спрямованості знань і вмінь, їх зв’язок з життям та широке використання знань зі споріднених предметів, міжпредметних зв’язків, що забезпечує всебічне вивчення об’єктів, оволодіння методами наукового пізнання. Як спробу зближення навчальних і життєвих задач, засіб набуття школярами предметної компетентності з хімії можна розглядати використання практично орієнтованих завдань. Це різновид навчального завдання, окремі складові якого: дане чи шукане, відоме чи невідоме, умова чи вимога, вихідний чи кінцевий стан системи, явища, об’єкти, процеси, про які йдеться, безпосередньо пов’язані з повсякденною реальністю, що оточує учня, з якою він безпосередньо взаємодіє. Проте цей зовнішній бік завдання є менш важливим порівняно з його сутністю, яка полягає в необхідності застосовувати такі самі узагальнені способи дій що й для розв’язування практичних проблем, які виникають у повсякденному житті. Діяльність школяра при виконанні практично орієнтованих завдань спрямована як безпосередньо на виконання завдання (найближча перспектива), так і на оволодіння способами дій, які можна буде використати в реальних життєвих ситуаціях (віддалена перспектива). Такими способами дій є: виявлення проблем або ситуацій, які потребують розв’язування; здатність орієнтуватися як у різноманітних практичних ситуаціях повсякденного життя, так і в наукових або технічних проблемах теоретичного характеру; робота з інформацією із різних джерел, поданою в різних формах, інтеграція її в єдине ціле; розмежування достовірної та ймовірної інформації, наукових і життєвих уявлень; аналіз та інтерпретація даних; виділення головного, суттєвого в надлишковій інформації; пошук недостатньої інформації, або, принаймні, з’ясування, яка саме додаткова інформація необхідна для виконання завдання; використання інформації з метою пояснення явищ і процесів, про які йдеться в завданні, обґрунтування проблем, обрання певних способів дій; планування діяльності, формулювання та аргументоване пояснення гіпотез; використання існуючих алгоритмів і методів розв’язування або створення на їх основі нових, відповідних до специфіки даного завдання; пошук можливих способів виконання завдання; обрання найбільш ефективної, оптимальної заданих умов процедури, метода, стратегії: визначення причинно-наслідкових зв’язків: прогнозування можливих наслідків перебігу подій, заданих у завданні або змінених відповідно до запропонованої стратегії дій умов; прийняття рішень, здійснення практично-результативних дій, самооцінювання отриманого результату; формулювання обґрунтованих висновків: оцінювання впливу хімічних знань і хімічних технологій, створених на їх основі, на матеріальне, інтелектуальне, духовне життя суспільства. Розв’язування практично орієнтованих завдань ґрунтується на наявних знаннях основних понять основоположних хімічних принципів. Їх використання розглядається у двох площинах: по-перше, як засіб організації навчальної діяльності учнів, у ході якої відбувається набуття ними предметної компетентності з хімії; по-друге, як засіб діагностики та оцінювання рівня сформованості предметної компетентності. Виконання практично орієнтованих завдань шляхом простої репродукції знань, як правило, неможливе. Такі завдання вимагають від учнів застосування творчих, дослідницьких способів дій. У зв’язку з цим практично орієнтовані завдання мають досить високий рівень складності, і самостійне виконання їх школярами з низьким чи середнім рівнем навчальних досягнень із хімії є малоймовірним. Тому за традиційної організації навчального процесу практично орієнтовані завдання використовуються на етапі узагальнення та систематизації знань, оперування знаннями в нових ситуаціях. При використанні системи завдань наростаючої складності вони як найскладніші є завершальними в системі завдань кожної теми: контрольні, діагностичні, перевірні роботи мають включати в себе практично орієнтовані завдання, проте не можуть складатися лише з них, їх частка залежить від складності теми та навчальних можливостей учнів. У 2009 – 2010 навчальному році проводився Всеукраїнський конкурс «Учитель року – 2010» в номінації «Хімія». У листопаді – грудні 2009 року відбулися I тури конкурсу (міські та районні), переможці яких наприкінці грудня взяли участь у I етапі II туру конкурсу (обласному). 19 учасників представили власні матеріали (опис педагогічного досвіду, систему уроків до однієї теми, позакласний захід, презентацію досвіду) виконували завдання з педагогіки, психології та фаху. Контрольна робота з фаху була складена у тестовій формі. Аналіз результатів учасників показав необхідність більше уваги приділити самоосвіті, покращити знання з будови атома, хімічного зв’язку, номенклатури солей та органічних речовин, хімічних перетворень. Не всі конкурсанти змогли правильно розподілити свій час, тому на виконання відкритих завдань його не вистачило. Як результат – відповіді на останні завдання – не повні, або відсутні. За результатами I етапу було визначено учасників II етапу. Ними стали: Залізна Тетяна Іванівна, учитель хімії I категорії Ватутінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім. М.Ф. Ватутіна Ватутінської міської ради; Купрієнко Людмила Андріївна, учитель хімії I категорії, «старший вчитель» Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 Смілянської міської ради; Ткаченко Ірина Іванівна, учитель хімії вищої категорії Черкаської загальноосвітньої школи I-III ступенів №21 Черкаської міської ради. У лютому 2010 року відбувся фінал II туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2010» в номінації «Хімія». Протягом трьох днів конкурсанти проявили себе як висококваліфіковані спеціалісти, яким притаманний інноваційний стиль педагогічної діяльності, високий рівень компетентності з фаху, педагогіки та практичної психології, вміння ефективно організовувати навчально-виховний процес. У номінації «Хімія» переможцем ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2010» стала Ірина Іванівна Ткаченко. З 15 по 23 квітня 2010 року на базі комунального закладу «Харківський обласний науково-методичний інститут безперервної освіти» відбувся ІІІ (заключний) тур Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2010» в номінації «Хімія». За результатами теоретичного туру (вивчення матеріалів, презентації досвіду, контрольної роботи, майстер-класу) Ткаченко І.І. ввійшла у 12 найкращих вчителів України. Ірина Іванівна працює над методичною темою «Створення освітнього середовища, сприятливого для проявів активності і самостійності учнів на уроках хімії». У практиці роботи Ткаченко І.І. – проведення уроків різних типів за інтегральною технологією з використанням комп’ютерних та інформаційних технологій, зокрема, мультимедійних програм, електронних підручників та посібників, програмно-методичних комплексів навчального призначення. З метою інтенсифікації навчального процесу вчитель ефективно використовує сучасні технічні засоби – комп’ютер, мультимедійний проектор та інтерактивну дошку, тобто створює освітнє навчальне середовище. У своїй роботі Ірина Іванівна використовує проблемно-пошукові, інтерактивні методи та прийоми навчання, сприяючи розвитку логічного мислення учнів. Проводить ділові та рольові ігри, експерименти з комп’ютерними моделями. Ефективність уроків Ткаченко І.І. досягається шляхом створення проблемних ситуацій та ситуацій успіху, використання логічних вправ, розрахункових та пізнавальних задач. Учні вчаться вибирати теми дослідження, складати план дій, представляти результати роботи у вигляді доповіді та мультимедійної презентації. Педагог будує свою професійну діяльність таким чином, щоб вихованці не лише отримали глибокі і системні знання з предмета, а й стали розвиненими особистостями, здатними творчо й критично мислити, інтерпретувати здобуті знання у різних ситуаціях та застосовувати їх у реальному житті, вміти швидко орієнтуватися у сучасному інформаційному просторі. У нашому суспільстві існує певна хімофобія. Вважається, що саме хімія завдає багато шкоди природі. Не знаючи, не розуміючи, не вміючи використовувати закони хімії значна частина суспільства звинувачує її у всіх своїх бідах. Винна не хімія, а невміння людини дотримуватися її правил і законів, нехтування ними («а й так пройде, пронесе, якось буде»). Необхідно більше уваги приділяти практичному значенню хімічних знань, важливості хімічних речовин для повсякденного життя людини та вмінню користуватися ними. Особливо наголошувати на вплив досягнень хімічної науки на розвиток різних галузей господарства, науково-технічного прогресу. Розвиток хімії зумовлений потребами сучасної цивілізації, оскільки є основою для розвитку галузей промисловості, що забезпечують матеріальний фундамент розвитку суспільства. Тому при викладанні хімії в школі необхідно: більш широко використовувати методики навчання, спрямовані на інтелектуальний розвиток учнів; посилити увагу до формування загальнонавчальних й інтелектуальних умінь; формувати уміння працювати з різними джерелами інформації, великими блоками інформації, таблицями, схемами, графіками; використовувати міжпредметні зв’язки для пояснення можливостей інтегрованих знань (саме на стику різних наук можна отримати найбільш несподівані відкриття); посилити практичну спрямованість змісту хімічної освіти, акцентуючи увагу на вивченні явищ, процесів, об’єктів, речовин, з якими стикаються учні у повсякденному житті; збільшити частку завдань на застосування знань для пояснення явищ повсякденного життя; використовувати різноманітні за формою перевірні завдання, зокрема такі, що подають інформацію у вигляді рисунків, схем, таблиць, графіків і діаграм; удосконалювати систему контролю навчальних досягнень шляхом використання завдань, які перевіряють різні види діяльності; збільшити увагу до виявлення в учнів помилкових уявлень, установлення причин їхнього виникнення, ширше впроваджувати коригувальну методику навчання; використовувати всі можливості для проведення хімічного експерименту; проводити експерименти з використанням речовин і препаратів ужиткової хімії, лікарських препаратів, харчових продуктів, тобто звичайних речовин і матеріалів, що дозволить сформувати в учнів навички грамотного поводження з речовинами в повсякденному житті та сприятиме формуванню життєвих компетентностей. Доцільно використовувати технології хімічного експерименту з малими кількостями речовин та організувати спеціальну цілеспрямовану роботу з учнями щодо вивчення правил безпечного проведення хімічних досліджень; формувати соціально-екологічні знання (вміння поєднувати хімічні знання з конкретними реальними ситуаціями); життєву позицію учнів, їхню ціннісну орієнтацію засобами хімії як навчального предмета шляхом розуміння користі та шкоди продуктів хімічного виробництва та промислових хімічних процесів, реальної, а не гіпертрофованої екологічної картини сучасного світу, доцільності застосування хімічних продуктів, можливості змінити життя на краще завдяки хімічним знанням. До початку навчального року вчителям та адміністрації шкіл потрібно привести кабінети у відповідність до «Правил безпеки під час проведення навчально-виховного процесу у кабінетах хімії загальноосвітніх навчальних закладів». Відповідно до «Положення про навчальні кабінети загальноосвітніх навчальних закладів» (Наказ Міністерства освіти і науки України від 20 липня 2004 р. № 601) учитель має оформити документацію кабінету: інвентарну книгу, у яку заносяться усі матеріальні цінності кабінету (прошнурована, пронумерована, скріплена печаткою); матеріальну книгу – матеріали, що витрачаються в процесі роботи (хімічні реактиви, посуд…) (прошнурована, пронумерована, скріплена печаткою); перспективний план кабінету (оснащення кабінету протягом 5 років); акт-дозвіл на роботу кабінету; журнал реєстрації інструктажів з питань охорони праці для учнів (прошнурована, пронумерована, скріплена печаткою); інструкції з охорони праці при роботі в кабінеті хімії (скріплені печатками та підписами відповідних осіб); каталог підручників, посібників, методичних розробок, роздаткових матеріалів. Тематична оцінка виставляється на підставі результатів опанування учнями матеріалу теми (модуля), з урахуванням поточних оцінок, різних видів навчальних робіт (практичних, самостійних, контрольних, творчих робіт) та навчальної активності школярів. Проведення окремої тематичної атестації при здійсненні відповідного оцінювання не передбачається (наказ МОН України від 03.06.2008 №496 «Про затвердження Інструкції з ведення класного журналу учнів 5-11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів»). Обов’язковим є проведення однієї контрольної роботи в семестр. Учитель приймає рішення про відпрацювання пропущених учнем практичних, контрольних робіт. Важливе завдання сучасного навчання хімії - забезпечити засвоєння учнями предмета на рівні функціональної грамотності, а у профільних класах - на рівні освітньої компетентності (уміння вчитись, розкривати суть і значення теоретичних побудов і символіко-графічних форм, оперувати мовою науки та ін.). Для варіативної складової (факультативи, спецкурси, предмети за вибором) можна використовувати збірник програм, рекомендованих Міністерством освіти і науки України: «Навчальні програми курсів за вибором та факультативів з хімії: Варіативна складова Типових навчальних планів. / Упор.: О.А. Дубовик, С.С. Фіцайло». – Тернопіль: Мандрівець, 2010. – 272 с. збірник містить 18 програм факультативних курсів та курсів за вибором з хімії для до профільної підготовки та профільного навчання учнів. Клас Назва Кількість годин Автор(и) 5 - 6 факультативний курс «Основи хімічних знань» 68+68 Г.Кушнір, І.Сірко 7 факультативний курс «Цікава хімія» 34 О.Замулко, Ю.Смаглюк факультативний курс «Зв’язок між історичним розвитком та сучасною хімією» 17 І.Стеценко 8 факультативний курс «Хімія в побуті» 34 О.Замулко 7 - 9 факультативний курс «Хімія і довкілля» 34 Т.Вороненко 9 факультативний курс «Кроки до хімії» 12 В.Бондар, І.Максимов факультативний курс «Розрахунки з розчинами» 10 І.Стеценко факультативний курс «У світі окисно-відновних реакцій» 9 І.Стеценко факультативний курс «Хімія живих організмів» 10 І.Стеценко 10 факультативний курс «Розв’язування задач з хімії» 34 І.Овчаренко курс за вибором «Метали і неметали навколо нас» 68 І.Стеценко 10(11) курс за вибором «Безпека харчування» 35 Г.Гупаленко 10 - 11 факультативний курс «Розв’язування задач з хімії» 35+35 С.Дехтяренко 11 курс за вибором«Основи біохімії» 47 О.Бабенко курс за вибором «Біохімія нітрогеновмісних органічних сполук» 35 Л.Короп, О.Замулко, Ю.Смаглюк 11 факультативний курс «Дослідження органічних речовин методами оптичної спектроскопії» 18 Л.Перешивана 11 курс за вибором «Вибранні питання загальної та органічної хімії» 68 І.Стеценко 7 - 11 факультативний курс «Розв’язування та складання завдань з хімії» 7 кл-17 8-11 кл-64 В.Староста, К.Староста, К.Бреусова У навчальному процесі доцільно використовувати педагогічні програмні засоби з хімії (ППЗ), сертифіковані Міністерством освіти і науки України. Вони містять як теоретичний матеріал, так і практичні та лабораторні роботи, завдання, вправи, довідкову інформацію, персоналії, словники термінів. Зокрема, це такі ППЗ: дистанційний курс з хімії, 8-11 класи (Н.М. Буринська, Л.П. Величко, Г.А. Лашевська, Н.В. Титаренко); віртуальна хімічна лабораторія, 8-11 класи (Л.П. Величко, Г.А. Лашевська, Н.В. Титаренко); навчальне програмне забезпечення для викладання та вивчення хімії у 8 класі ЗНЗ (Н.М. Буринська); ПМК навчального призначення для ЗНЗ «Хімія, 9 клас» (Г.А. Лашевська, Н.В. Титаренко); «Органічна хімія, 10-11 класи» (Л.П. Величко); бібліотека електронних наочностей «Хімія, 10-11 класи» (Л.П. Величко, Г.А. Лашевська). ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА Навчальні програми курсів за вибором та факультативів з хімії: Варіативна складова Типових навчальних планів. 5 – 12 класи / Упор.: О.А. Дубовик, С.С. Фіцайло. – Тернопіль: Мандрівець, 2010. – 272 с. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Хімія. 8-11 класи. – К.: Шкільний світ, 2001. – 190 с. Хімія. 10-11 класи. Програми для профільн. кл. загальноосвіт. навч. закладів з укр. мовою навч. / І. Базелюк, Н. Буринська, Л. Величко та ін. – К.: Пед. преса, 2004. – 44 с. Хімія. 10-12 класи: Програми для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів: рівень стандарту, академічний рівень, профільний рівень та поглиблене вивчення. – Тернопіль: Мандрівець, 2010. – 248 с. Гурняк І.А. Практично орієнтовані завдання як засіб формування предметної компетентності з хімії // Біологія і хімія в шк. – 2010. - № 1. – С. 39 – 40. Лицур Ю.М. Формування пізнавальної самостійності учнів у навчанні хімії// Біологія і хімія в шк. – 2009. - № 1. – С. 15 – 18. Сучасні методики викладання хімії в школі / Уклад. К.М. Задорожний. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 127, [1] с. – (Б-ка журн. «Хімія»; Вип. 12 (84)).

Схожі: