2.3. Методика вивчення варіативного модуля «Конструювання і моделювання швейних виробів»
Мета вивчення варіативного модуля «Конструювання і моделювання швейних виробів» – дати учням науково обґрунтовані знання і вміння з техніки і технології виробництва, обробки текстильних матеріалів за допомогою ручних інструментів, пристроїв, швейного обладнання. Під час навчання необхідно звернути увагу учнів на особливості обробки тканин різного волокнистого складу, пояснити вплив властивостей матеріалів на способи обробки виробів, їх конструкцію (Додаток А).
Під час проведення занять із розділу «Технологія виготовлення швейних виробів» вчитель посилається на знання і вміння учнів із технології обробки текстильних матеріалів, які вони здобули у 5–9-х класах. Теоретичний курс розраховано так, щоб учні оволоділи знаннями з технології ручних, машинних і волого-теплових операцій, обробки окремих вузлів і деталей швейних виробів, послідовності їх виготовлення, необхідними їм для подальшої практичної діяльності. Пояснюючи технологію ручної обробки, слід порівнювати її з методами машинної обробки. Кожен вид технологічної обробки вузлів швейних виробів має бути опрацьовано практично. На практичних заняттях треби виробити в учнів сталі навички дотримання загальноприйнятих у швейній промисловості технологічних умов виготовлення виробів, і ці умови мають бути єдиними впродовж усього навчання [40, с. 178].
Вивчення розділу «Обладнання швейних підприємств» ставить за мету формування в учнів технічних знань, практичних умінь і навичок роботи на промислових швейних машинах, іншому технологічному обладнанні. До курсу теоретичного навчання входить формування в учнів знань щодо будови швейних машин, пристроїв та обладнання для волого-теплової обробки. Будову універсальних і спеціальних швейних машин, принцип їх дії рекомендується вивчати на основі обладнання швейної майстерні і використовувати його як наочність. Після вивчення окремих тем передбачено проведення лабораторно-практичних робіт [41; 42].
У цей період учні практично освоюють основи швейної технології шляхом виконання всіх видів робіт (ручні, машинні, волого-теплові, спеціальні машинні і т.д.) і виготовлення основних вузлів швейних виробів, тобто цей період включає етап операційних тем і етап комплексних робіт. Існують різні методики організації підготовчого періоду в технікумах швейного профілю:
1. Перший варіант проведення даного періоду передбачає вивчення операційних тем, тобто виконання ручних, волого-теплових робіт, машинних і спеціальних машинних робіт і т.д., потім виконання комплексних робіт по виконанню машинних швів і обробці деталей і вузлів одягу і перехід до виготовлення швейних виробів.
2. Другий варіант припускає, що після вивчення кожної операційної теми навчальний матеріал необхідно закріпити на швейних виробах, що мають виробничу цінність тобто що вчаться паралельно з вправами на окремих відрізках тканини виготовляють перший виріб. Так після освоєння прийомів виконання прямих ручних стібків і строчок учні закріплюють їх при наживленні деталей швейного виробу і т.д. Такий метод навчання викликає великий інтерес у учнів, оскільки з перших днів навчання вони бачать результати своєї праці. Проте цей метод має недолік, що полягає в тому, що учні, ще не освоївши основні прийоми роботи, переключаються на інші види робіт і увага розсівається, оскільки вони відволікаються від основної мети – вивчення і освоєння прийомів виконання операцій і основних видів робіт.
3. Третій варіант передбачає, що учні освоюють всі необхідні види робіт, вживані при виробництві одягу, а вправи по відробітку окремих деталей одягу (комплексні роботи) поєднують з виготовленням першого виробу. Наприклад, після початкової обробки основних деталей жіночого плаття (перший виріб) передбачений процес виготовлення кишень в даному виробі, учнів виконують різні види кишень на відрізках матеріалу, а потім обробляють кишеню у виробі.
Перевага даного методу полягає в тому, що раніше вивчені прийоми і операції спочатку застосовуються при виготовленні деталей на тренувальному матеріалі, а потім ця деталь або вузол обробляється на виробі. Недолік цього методу в тому, що виріб великий період часу знаходиться в роботі.
Залежно від специфіки навчального закладу, змісту програми варіативного модуля, рівня методичної підготовки вчителів трудового навчання (технологій) вони можуть вибирати найбільш прийнятний для них варіант.
В період освоєння операційних тем в учнів формуються первинні уміння і навички у виконанні рухів, дій, прийомів роботи і в цілому операцій ручних, машинних, волого-теплових, клейових, спеціальних машинних, і інших робіт шляхом спеціальних вправ і аналітичного уявлення і розуміння що вчаться перенесення навику, що придбався, з однієї операції на іншу в конкретній групі операцій. Так, виконуючи ручну операцію виметування краю деталі, окрім придбання рухових навичок, здійснюють зоровий контроль за однаковою по ширині встановленої величини канта, виметувальних стібків і дотиковий контроль за товщиною краю деталі. Виконуючи вправи по з’єднанню двох деталей на універсальній машині, учнів тренують окомір за визначенням ширини швів і рухові рухи рук і ніг (Доаток Б).
На цьому етапі необхідно сформувати уміння:
- виконувати прийоми роботи на різному швейному устаткуванні, здійснювати заправку його нитками і регулювати деякі механізми (регулювання натяг ниток, довжини стібка і ін.);
- виконувати прийоми користування інструментами і пристосуваннями малої механізації;
- правильно виконувати і дотримувати технічні потреби;
- чітко і правильно організовувати робоче місце;
- дотримувати правила безпеки праці при виконанні всіх груп операцій [43, с. 20].
Розділ «Конструювання і моделювання одягу» побудовано з наростаючою складністю матеріалу. Креслення швейних виробів виконується її натуральну величину або в масштабі, на середній розмір за мірками, взятими з таблиць вимірів типових фігур, а також за індивідуальними мірками учнів. При цьому основну увагу учнів звертають на найважливіші принципи побудови креслень швейних виробів, щоб сформувати чітке уявлення про взаємозалежність ліній фігури людини з лініями креслення, Щоб підвищити ефективність занять, потрібно залучати учнів до виконання творчих розробок моделей. На уроках учитель повинен сприяти проявам ініціативи і творчості учнів, приділяти увагу питанням естетичного і художнього виховання, застосовуючи національні мотиви [44; 45; 46] (Додаток В).
Між формою одягу і тканиною завжди існує зв’язок. Тому, вивчаючи розділ «Матеріалознавство», учні ознайомлюються з асортиментом натуральних і штучних тканин, нетканих, утеплюючих, прокладних і оздоблювальних матеріалів, фурнітури, їхніми властивостями, будовою і призначенням, способом вироблення.
На заняттях із предмету «Спеціальне малювання і основи креслення» учні оволодівають знаннями і вміннями з геометричного креслення, графічного зображення фігури людини, правилами креслення моделей одягу.
Розділ «Охорона праці» ставить за мету дати учням вичерпні знання з основ безпеки праці у галузі пожежної і електробезпеки, виробничої санітарії. На заняттях необхідно звертати увагу учнів на дотримання правил безпечної праці на робочих місцях і в приміщеннях, раціонально організовувати своє робоче місце.
У процесі практичного навчання потрібно прищеплювати учням навички якісного виконання робіт, ефективного використання часу, економної витрати матеріалів, бережливого ставлення до обладнання, навчати раціональних прийомів і методів праці. Слід також залучати учнів до самостійного виконання робіт із пошиття швейних виробів. Навчання має бути спрямоване на розвиток в учнів технічного мислення, потреби до самоосвіти, тому неабияке значення мас залучення їх до самостійного опрацювання літератури.
Для чіткішого засвоєння учнями програмового матеріалу потрібно використати години загальноосвітніх предметів: основи електротехніки, біологія людини, креслення, основи безпеки і життєдіяльності, основи інформатики.
Навчальна практика учнів організовується відповідно до інструктивно-методичного листа Міністерства освіти і науки України.
Залежно від матеріального забезпечення, регіонального оточення вчитель може самостійно добирати методичні способи розв’язання освітніх завдань курсу, вносити необхідні корективи до порядку вивчення тем програми, а також змінювати кількість годин, необхідних для засвоєння навчального матеріалу з окремих тем.
Структура уроків з трудового навчання (технологій), варіативний модуль «Конструювання і моделювання швейних виробів» повинна бути такою, щоб вступний інструктаж і вправи з виконання за часом повинні бути якомога ближчими один до одного [Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; 47].
Організаційна частина триває 3-5 хвилин і включає перевірку присутніх, зовнішнього вигляду учнів, організації робочих місць.
Вступний інструктаж проводиться з метою закласти міцну основу в свідомості, учнів для успішного виконання майбутніх вправ і самостійної роботи.
Вступний інструктаж по темі триває 4-7 хвилин, в зміст якого вчителю доцільно включити:
Повідомлення теми і її задач, а також кількості часу на її вивчення.
Коротке ознайомлення учнів із змістом теми.
Повідомлення про навчально-виробничі роботи, які учні будуть виконувати при вивченні теми, демонстрація зразків цих робіт.
Вступний інструктаж по темі уроку включає:
Повідомлення теми і мети уроку (етап мотивації).
Перевірка знань і умінь учнів за матеріалом, пов’язаним з майбутньою навчально-виробничою діяльністю учнів на уроці (етап актуалізації).
Пояснення і показ прийомів і способів виконання операцій або видів робіт, що вивчаються, способів самоконтролю виконуваної роботи.
Розбір документації письмового інструктажу, розбір технічних вимог до навчально-практичних робіт.
Розгляд типових помилок, утруднень, дефектів, способів їх попередження і усунення.
Пояснення і показ способів організації робочого місця, правил безпеки праці.
Перевірка засвоєння, що вчаться матеріалу ввідного інструктажу.
Пробне виконання, що вчаться прийомів і способів роботи, показаних вчителем.
Видача завдань учням і розподіл їх по робочих місцях.
При повідомленні теми і мети уроку необхідно пам’ятати, що цільова установка є основою мотивації успішної діяльності учнів як під час вступного інструктажу, так і в процесі подальших вправ. Тому вчителю необхідно добитися усвідомлення теми і мети навчання учннями. Дидактична мета уроку включає навчальну і практичну, тобто дана мета відповідає на питання: «Чому навчитися?» і «Що належить зробити?». В процесі практичного навчання при випуску реальної продукції навчання поєднується з продуктивною працею. Це обумовлює реалізацію в процесі навчання як навчальної, так і виробничої мети, але пріоритет завжди, на будь-яких етапах навчання, а тим більше при вивченні основ професії, мають мету навчальну, що відповідає на питання: «Чому навчитися?». Повідомляти учням виховну і розвиваючу мету уроку немає необхідності, оскільки цю мету учитель визначає для себе і реалізує їх в процесі керівництва і управління процесом навчання учнів.
Щоб забезпечити високу ефективність інструктажу, учитель повинен бути переконаний, що учні мають необхідні знання, теоретичну і практичну базу для засвоєння і поглиблення умінь і навичок, а інакше процес формування умінь і навичок буде механічним, неусвідомленим, формальним. Якщо в результаті опитування виявиться, що базові знання і уміння у більшості учнів групи слабші, то доцільно заповнити пропуски в знаннях одним з методів навчання.
Основний структурний і змістовний елемент ввідного інструктажу при вивченні операційних тем – пояснення і показ трудових прийомів і операцій учителем. Йому в ході вступного інструктажу необхідно закласти в свідомості учнів міцну основу для успішного виконання майбутніх вправ і самостійних робіт, що є основною задачею вступного інструктажу. Найефективнішим аудіовізуальним засобом навчання при демонстрації трудових прийомів є навчальні відео- і мультимедійні фільми, які демонструють реальний трудовий процес, знятий з урахуванням всіх дидактичних вимог. Також можуть використовуватися і такі екранні засоби навчання, як слайди, діафільми, транспаранти із зображенням прийомів виконання операцій і їх складових частин.
Учитель свою навчальну діяльність повинен будувати так, щоб не стільки виправляти, скільки попереджати можливі помилки, недоліки, утруднення учнів. Для цього він повинен в процесі вступного інструктажу розглянути найтиповіші помилки при виконанні конкретного навчально-практичного завдання. При розгляді вчителем типових помилок, утруднень, дефектів, способів їх попередження і усунення необхідно враховувати наступні вимоги:
- повідомляючи помилки і дефекти в роботі, які частіше за все допускають учнів, учитель не повинен показувати, як виглядають ці помилки (а якщо показувати, то в різкому контрасті з правильними прийомами), бо учні ще не маючи достатній досвід і не розібравшись, що правильно, а що неправильно, починають часто виконувати прийом так, як показав учитель;
- у міру накопичення досвіду учнів їх слідує все більше і більше привертати до самостійного аналізу можливих помилок, утруднень, пошуку шляхів їх попередження і усунення.
При розгляді питань з організації робочого місця, підготовки до роботи, техніки безпеки в процесі вступного інструктажу вчитель повинен розуміти, що разом з вказівками – «що робити?», йому необхідно дати відповідь на питання – «як робити?», щоб учні не тільки сприймали статутні вказівки вчителя, але і наочно уявляли, як це повинно робитися насправді.
Заключний етап вступного інструктажу – перевірка якості засвоєння учнями матеріалу інструктажу, доцільно проводити з урахуванням наступних чинників:
- перевірку якості засвоєння матеріалу здійснювати двома шляхами: усне опитування учнів і практична перевірка правильності засвоєння прийомів і способів роботи, що вивчаються;
- усне опитування повинно носити суто прикладний практичний характер;
- основа перевірки засвоєння і закріплення матеріалу вступного інструктажу ‒ пробне виконання учнями показаних вчителем прийомів, способів і різновидів операцій, що вивчаються;
- задовільним можна рахувати засвоєння матеріалу вступного інструктажу, якщо не менше 75 % учнів класу в основному правильно відтворюють показані вчителем прийоми і способи виконання навчально-практичних робіт.
Вдосконалює розумову діяльність особистості багаторівневе опитування за запропонованою схемою:
1) буквальні (прості) запитання, відповіді на які потребують знання фактичної інформації в певній сфері (дати, персоналії, події тощо), тобто розраховані на механічну пам’ять;
2) уточнюючі запитання (пере формулювання) – запитання, які передбачають переконструювання інформації та представлення її у новому вигляді. Відповідаючи на такі запитання, необхідно проаналізувати асоціації, що виникають під час читання, слухання певного тексту тощо;
3) інтерпретаційні запитання спрямовані на пошук причинно-наслідкових зв’язків між фактами, поняття і гіпотезами. Уміння вбачати зв’язки між окремими ідеями, представляти інформацію у новому вигляді, породжувати нове значення є ключовими передумовами для розвитку самостійності мислення. Запитання щодо тлумачення можуть бути такими: «Як ви вважаєте, чому головний герой так вчинив? У чому, на ваш погляд, причина явища, що розглядається?». Подібні запитання стимулюють правдоподібні розміркування;
4) практичні запитання (використання знань) спрямовані на встановлення взаємозв’язку між теорією та практикою. Розв’язання практичних питань надає можливості розв’язувати або досліджувати проблему, ситуацію при подальшому вивченні;
5) аналітичні запитання передбачають розгляд обставин, логічну обумовленість подій, мотиви певної дії, логіку дослідження. Вони спрямовані на вивчення, складаючи елементи у світлі загального розуміння та усвідомлення безпосереднього процесу мислення;
6) творчі запитання (синтез) сприяють прийняттю творчого неординарного рішення. Надають можливості використання усього власного досвіду задля створення нової, оригінальної форми уявлень, нових сценаріїв. Наприклад, які, на ваш погляд, можуть бути ще засоби розв’язання цієї проблеми?
7) оціночні запитання передбачають вироблення в учнів системи поглядів і переконань, ціннісних орієнтацій: добре чи погано, правильно або неправильно. Відповіді на оціночні запитання спрямовані на «примірювання» нової інформації до самостійно визначених у попередній практиці стандартів, а також продукування нових незалежних суджень.
Основна мета практичного навчання – формування умінь і навичок, учнів, реалізується після вступного інструктажу, коли учні на своїх робочих місцях виконують навчально-практичні роботи.
Основна частина уроку (вправи або самостійна робота учнів по виконанню операцій і поточний інструктаж їх учителем).
У процесі операційного етапу підготовчого періоду учні виконують вправу по виконанню трудових прийомів і трудових операцій. Більшість вправ бажано проводити фронтально. При цій формі організації навчання легше вести урок вчителю. Помітивши помилки декількох учнів він зупиняє роботу і проводить додатковий інструктаж, показуючи правильні прийоми роботи.
Реалізувати основну задачу поточного інструктажу можливо шляхом застосування типових методичних прийомів поточного інструктажу:
- роз’яснення, вказівки, зауваження, поради, повторний показ прийомів і способів виконання вправ – це основні, найбільш часто практичні прийоми поточного інструктажу;
- вимоги і вказівки, які сприяють вихованню в учнів акуратності, уваги, дбайливого відношення до інструменту, устаткування, енергії, вихованню самостійності, наполегливості, відповідальності і т.д.;
- активне втручання в хід роботи учнів в тих випадках, коли їх дії можуть привести до аварії або явного браку, а також у випадках грубих порушень правил безпеки праці.
Цільові обходи в процесі поточного інструктажу, здійснюються вчителем з і метою:
- перевірки організації робочих місць;
- перевірки правильності виконання трудових прийомів, операцій, дотримання технічних умов виконання операцій;
- перевірки правильності ведення самоконтролю;
- перевірки дотримання правил техніки безпеки і правил пожежної безпеки і оцінка навчально-практичних завдань.
Заключний інструктаж – складова частина уроку, колективна форма роботи майстра з учнями. Чим активніше учитель залучає учнів до його проведення, тим ефективно він проходить.
Мета заключного інструктажу – показати учням, чому вони навчилися в результаті уроку, що і як потрібно робити, щоб попередити недоліки і закріпити успіхи. Він містить:
1. Прийом і оцінка виробів, виконаних на уроці учнями. При оцінці виконаних видів робіт вчителю необхідно враховувати наступні критерії: якість роботи і дотримання технічних умов; правильне виконання прийомів і операцій; дотримання норм часу; свідомість і самостійність учнів при виконанні завдання; дотримання режиму праці і техніки безпеки; організація робочих місць. Погану або забраковану роботу учень повинен переробити.
Аналіз виконання завдання учнів, якісна і кількісна оцінка його, узагальнення накопиченого досвіду, аналіз типових помилок, допущені ними в процесі роботи, розкриття їх причин і пояснення способів усунення і попередження.
Повідомлення оцінок за виконані навчально-практичні завдання.
Видача домашнього завдання.
Підготовчий період практичного навчання доцільно розподіляти на 2 етапи: вивчення операцій і виконання робіт комплексного характеру. Розподіл цей умовний, оскільки і операції (види робіт), і комплексні роботи зосереджені і перемежаються. Але проте в цілях спрощення в побуті застосовуються терміни «операційний етап навчання» і «етап комплексних робіт» [15, с. 200]. Етап виконання комплексних робіт більш тривалий і різнохарактерний в порівнянні з операційним етапом і включає виконання учнями простих комплексних робіт (машинні шви) і складних комплексних робіт (вузли швейних виробів). На цьому етапі навчання учитель повинен реалізувати наступні навчально-виховні задачі:
- удосконалювати у учнів уміння і навики по виконанню раніше вивчених операцій на базі їх об’єднання в цілісний процес виконання робіт комплексного характеру;
- формувати навики чіткого дотримання технічних і технологічних умов, якісних показників виконуваних робіт з поступовим підвищенням вимог;
- формувати уміння в учнів самостійно планувати технологічний процес виконання робіт комплексного характеру;
- навчити учнів виконувати роботи із застосуванням документації письмового інструктажу;
- привчати учнів економити матеріали і фурнітуру, дбайливо відноситися до устаткування;
- формувати навики зразкового змісту робочих місць і строго дотримання правил безпеки праці;
- систематично розвивати навчально-практичну самостійність, формувати уміння по самоконтролю.
На цьому етапі учитель продовжує виховувати і розвивати у учнів якості, основи яких були закладені при вивченні операцій: акуратність, сумлінність, відчуття відповідальності, професійна кмітливість і спритність, ощадливість і т.д.
Комплексні роботи полягають в обробці окремих деталей і вузлів швейних виробів відповідно до специфіки професії і програми практичного навчання. Перелік цих робіт повинен відповідати навчальній меті; за ступенем складності, точності і інших технічних вимог до їх якості ці роботи повинні відповідати рівню професійної майстерності учнів на даному етапі навчання, їх знанням і їх фізичним можливостям; вони повинні бути типовими і поступово ускладнюватися як в межах однієї теми, так і від теми до теми; навчально-практичні роботи повинні бути різноманітними за формою, конфігурацією, матеріалами, розмірами, технічними вимогами, прийомами, що включаються, і способами виконання, витратам часу і т.д., що забезпечує можливість формування професійних умінь і навичок виконання прийомів, операцій і способів роботи в різних поєднаннях.
|