1.3. Метод проектів у професійній підготовці
Сучасна освіта постійно вдосконалюється, що виявляється у виникненні не лише нових методів навчання, а й великої кількості педагогічних течій, систем і технологій. На основі критичного аналізу педагогічного досвіду й результатів шкільної практики науковцями обґрунтовано поняття «педагогічна технологія». Сьогодні розрізняють близько 500 навчальних технологій, які поділяються на виховні та соціально-виховні. Серед найсучасніших навчальних технологій виділяють інтерактивні, проблемного навчання, проектні тощо.
У методичній і науковій літературі не існує чіткого розмежування між термінами «метод проектів» і «проектна технологія», зазвичай вони ототожнюються. Утім, перший термії швидше відображає історичний аспект щодо розвитку навчальної технології як системи педагогічних методів і прийомів роботи вчителя й учнів, ніж сучасний стан проектної діяльності учнів у загальноосвітній школі. Тому, погоджуючись і науковцями, які досліджують проектну діяльність школярі) (О. Коберник та ін. [20, с. 55]), ми вважаємо, що в сучасній шкільній практиці метод проектів як система форм і методів організації учнів є педагогічною технологією.
Проектна технологія орієнтована не лише на інтеграцію фактичних знань, а й на їх застосування і внаслідок цього формування відповідного учнівського досвіду.
Проектна технологія – це система навчально-пізнавальних прийомів, які дозволяють розв’язати певну проблему шляхом самостійних, колективних, інтерактивних дій учнів і обов’язкових презентацій результатів роботи.
Проектну технологію науковці часто визначають як модель особистісно орієнтованого навчання. Це зумовлено тим, що в центрі проектної технології як певної системи завдань і методів взаємодії учителя й учнів знаходиться учень як рівноправний суб’єкт такої взаємодії. Проектна технологія передбачає систему взаємопов’язаних завдань, які виконують учні. Причому діяльність учнів має низку суттєвих ознак:
самостійна робота;
елементи дослідно-пошукової діяльності;
інтерактивна взаємодія учасників проекту;
наявність запланованого кінцевого результату у вигляді об’єкта проектування [21, с. 28].
Проектна технологія дає відповідь на запитання, як (за допомогою яких методів, прийомів, засобів) досягти поставленої мети на певному уроці трудового навчання, визначаючи певну послідовність застосування різноманітних моделей особистісно орієнтованого навчання.
Модель особистісно орієнтованого навчання – це найкоротший шлях від початкових умов до запланованих результатів. У змісті такої моделі закладено комплекс методів і засобів навчання, але чільне місце в ній належить особистості учня, оскільки саме він повинен стати суб’єктом процесу пізнання, іншими словами, методи й засоби навчання в проектній технології мають бути підпорядковані головній меті – розвитку особистості школяра через залучення його до проектно-технологічної діяльності, що передбачає самостійну роботу над проектом.
Для того, щоб з’ясувати, які переваги має така технологія щодо традиційної методики, слід зауважити, що відмінність між ними в царині освіти аналогічна відмінності між технологією та ремісництвом у галузі виробництва – по суті це відмінність між високопродуктивним машинним виробництвом і порівняно малоефективною ручною працею.
Найбільш сильною складовою проектної технології є самостійна робота учня над проектом. Проектування починається з усвідомлення школярем мети, визначення проблеми, над якою він буде працювати. Далі здійснюється оформлення задуму, розробка організаційного плану, робота за цим планом, підведення підсумків і аналіз виконаної роботи у вигляді письмового звіту [22, с. 52].
Для вчителя трудового навчання новим і незвичним є те, що така робота школяра має ґрунтуватися виключно на основі його особистого вибору, з урахуванням його інтересів. Традиційно учитель сам визначав, що саме потрібно знати учневі, і це, по суті, зруйнувало принцип природовідповідності. Отже, особистісно орієнтований підхід є своєрідним «пусковим механізмом» цього принципу. У проектному навчанні він реалі-чується так: учень має чітко усвідомлювати, що саме пізнає, для чого йому це потрібно (чи відповідає його інтересам?) і, що особливо актуально для трудового навчання, де ці знання і вміння можна застосувати. Відповідно до цього учитель визначає, який обсяг академічних і прагматичних знань необхідно викласти під час навчання проектуванню. За такого підходу вчитель має не лише виступати транслятором певної суми знань, а й навчати здобувати ці знання, застосовувати їх дня розв’язання практичних завдань.
Характерною особливістю проектної технології є інтелектуальний і розумовий розвиток учнів через залучення їх до спілкування. Тобто учитель має формувати в школярів уміння працювати в різноманітних групах, виконуючи різні соціальні ролі. Це може бути реалізовано через розв’язання певної проблеми – спочатку колективно, потім групою і з часом індивідуально, за допомогою різноманітних методів (від методів фантазування й «мозкового штурму» до теорії розв’язання винахідницьких задач). При цьому технологія проекту про що вже йшлося вище, передбачає інтеграцію знань і з різних галузей науки, техніки, творчості.
У США особливу роль при підготовці кваліфікованих фахівців приділяють письмовим роботам, так званим проектам. Проекти розвивають логічне мислення, навики стилістичного оформлення своєї думки, правильного добору слів тощо. «Не потребує доведення, що письмова діяльність це важка праця, до того ж ризикована: оформлення наших думок до написаних слів змушує нас бути чутливими до критики, заперечень, неправильної інтерпретації» [23, с.135].
Виконання такого завдання, як написання проектів, вимагає від учня обдумування і формулювання основних ідей з предмета, що вивчається у вищій школі. Допомагає з’ясовувати ґенераційні ідеї аутентична бесіда, яка є життєвим засобом для випробування цих ідей. Аутентична бесіда, як і будь-який вид розмови, передбачає діалог, проте вона спроможна розв’язати і проблеми вищого рівня і застосовується як засіб розвитку вмінь [8, с. 140-143].
Викладачі за допомогою методу проектів намагаються сформувати із учнів самостійних дослідників, спроможних трансформувати себе і виробити власну робочу теорію. З цією метою учень повинен робити дві презентації своєї роботи (фактично, це портфоліо) на початку і в кінці півріччя. За вимогами презентації кожен учень, виконуючи роль вчителя, протягом 7-10 хвилин викладає учнівській спільноті своє бачення проблеми або її вирішення, розв’язання тощо.
У процесі дискусії у роботі з малими групами інколи виникає потреба у конкретних завданнях-проектах, які отримує кожна група учнів. Формулює проблему вчитель, саме він контролює різні підходи до вирішення і їх аргументацію. Наприклад, вирішується екологічна проблема: «Яким чином знизити рівень забрудненості повітря у нашому місті?» [24, с. 150-152]. Спочатку кожен записує ідеї, що приходять на думку, потім вчитель розподіляє клас на групи по 4-5 учнів. Тепер вони переглядають свої записи, обирають 1-2 найбільш продуктивні ідеї та, обговорюючи протягом 10-15 хвилин, розвивають їх. Висувається один представник з кожної групи для обстоювання ідеї перед цілою аудиторією. Можливий і наступний етап роботи над цією проблемою: учні самі розподіляються на групи, обираючи ті ідеї , які є на їх погляд продуктивними і розподіляють завдання у вигляді завдань-проектів. Кожна група має конкретну роботу: вимірює рівень забрудненості, зв’язується з представниками влади, які контролюють екологічну ситуацію, з представниками преси, партії «зелених» тощо. Головна мета методу-проектів – висунення та розв’язання творчих ідей.
Отже, суть проектної технології – стимулювати інтереси учнів до певних проблем, що передбачають засвоєння певної суми знань, і показати практичне застосування цих знань через проектну діяльність, яка передбачає розв’язання низки проблем методами проектування.
Як і будь-яка педагогічна технологія, проектна теж має відповідати основним критеріям технологічності, до неї належать:
системність (логічність усього процесу, взаємозв’язок його частин);
керованість (можливість діагностики досягнення цілей);
ефективність (технологія повинна гарантувати певні стандарти навчання);
відтворюваність (можливість застосування в інших однотипних навчальних закладах іншими суб’єктами).
Для ефективного використання проектної технології обов’язковою є наявність постійного зворотного зв’язку, коригувань подальшої діяльності. Тому, з точки зору практичного впровадження проектної технології, суттєвим її елементом є таке планування або прогнозування навчальних і практичних результатів [25, с. 55].
На жаль, сьогодні поняття «проектна технологія» досить часто використовується як новомодне слово, яким лише прикривають старий зміст і методи роботи, тому вчитель повинен знати вимоги, які висуває ця модель навчання до уроку трудового навчання. Наведемо найсуттєвіші з них:
планування результатів;
наявність техніко-технологічної проблеми, розв’язання якої потребує творчого пошуку (наприклад, розробка чи вдосконалення інструмента, пристрою або будь-якого іншого об’єкта технологічної діяльності);
наявність у структурі уроку мотивації та очікуваних результатів навчальної практичної діяльності учнів (слід наголосити, що учитель має формулювати очікуваний результаті не для себе, а для учнів);
розв’язання проблеми або виконання завдання має відбуватися за певною структурою (так, змістова частина проекту і повинна мати чотири етапи: організаційний (підготовчий), конструкторський, технологічний, заключний);
діяльність учнів має бути самостійною (індивідуальною, парною, груповою);
учні мають застосовувати творчі методи розв’язання винахідницьких або проблемних задач (фантазування, зразків та ін.);
наявність рефлексії, тобто усвідомлення учнями здобутків на уроці, знань і вмінь [26, с. 124].
З метою ефективного застосування проектної технології на уроці учителю не варто вилучати з неї будь-які з вищевказаних елементів. Сукупність особливостей технології, яка проектується виходячи з конкретних умов і орієнтована на очікуванні, а не на передбачуваний результат», суттєво відрізняє її від методики, що «виникає в результаті узагальнення досвіду або впровадження нових засобів». Застосування проектної технології виключає вплив на якість навчального процесу тих чинників, які зазвичай мають вагу за умов використання певної методики навчання, а саме: здібностей та обдарованості дітей, настрою вчителя, рівня матеріально-технічного оснащення школи тощо. Це одна з головних відмінностей і переваг технологічного навчання.
У профільному навчанні проектування варто розглядати як основний вид пізнавальної діяльності школярів. У професійному навчанні проектування варто розглядати як основний вид пізнавальної діяльності учнів. Як пише І. Лернер, «у старшій школі, імовірно, варто прагнути оцінювати успішність свого освоєння знань і умінь за результатами проектування, які виявляються на публічному захисті проектів» [27, с. 86]. Використовуючи проектування як метод пізнання, учні приходять до переосмислення ролі знань у соціальній практиці над проектом, а головне рефлексивна оцінка планованій і досягнутих результатів допомагають їм усвідомити, що знання – це не стільки самоціль, скільки необхідні засоби, що забезпечують здатність людини грамотно вибудовувати свої розумові та життєві стратегії, приймати рішення, адаптуватися у соціумі та самореалізуватися як особистість [28, с. 38].
Уміння, напрацьовані учнем у процесі проектування, на відміну під «накопичувально-знаннєвого» навчання формують осмислене виконання життєво важливих розумових і практичних дій. Інакше кажучи, формуються складові пізнавальної, інформаційної, соціальної, комунікативної й інших компетенцій. До таких, наприклад, належать:
уміння виявляти потреби в удосконаленні предметного світу, в поліпшенні споживчих якостей і послуг;
уміння розуміти поставлене завдання, суть навчального завдання, характер взаємодії з однолітками й викладачем, вимоги до виконаної роботи або її частин;
уміння планувати кінцевий результат роботи й представляти його у вербальній формі;
уміння планувати дії, тобто розпоряджатися бюджетом часу, сил, коштів.
Сполучати послідовність дій з орієнтовними оцінками витрат часу:
уміння виконувати узагальнений алгоритм проектування;
уміння вносити корективи в раніше ухвалені рішення;
уміння конструктивно обговорювати результати й проблеми кожного етапу проектування;
формулювати конструктивні питання й запити про допомогу (поради, додаткова інформація, оснащення та. ін.);
уміння виражати задуми, конструктивні рішення за допомогою технічних малюнків, схем, ескізів креслень, макетів;
уміння пошуку та знаходження необхідної інформації самостійно;
уміння складати схеми необхідних розрахунків (конструктивних, технологічних, економічних), представляти їх у вербальній формі;
уміння оцінювати результати за досягненням планованого, за обсягом і якістю виконаного, за трудозатратами, за новизною;
уміння розуміти критерії оцінювання проектів;
уміння захищати свій проект під час процедури публічного захисту проектів;
уміння конструювати уявлення про професійну проектну діяльність, про індивідуальність проектувальника, що проявляється у результаті, готовому виробі;
уміння розшифровувати задум, ідеї, рішення проектувальника за «посланням» («знаком», «змістом»), яким є готовий виріб, що з’явився на ринку [29, c. 20].
Підготовка викладача до занять за груповою формою навчання передбачає такі етапи:
1) правильно обрати інтерактивний метод для конкретного заняття, що визначається метою уроку, особливостями матеріалу, який вивчається.
2) правильно сформувати групу учнів.
3) ретельно продумати структуру уроку з використанням групових форм навчальної діяльності.
4) обрати проблему для розв’язання та намітити шляхи її вирішення.
5) важливо продумати інтер’єр аудиторії.
Учні повинні мати умови для того, щоб достатньо вільно рухатися в аудиторії, об’єднуватися у групи. Тому потрібно з’ясувати, чи є можливість в аудиторії пересунути столи, стільці тощо.
Меблі в аудиторії, яка призначена для заняття з малими групами, повинні бути «мобільними». Можна змоделювати кілька варіантів для проведення занять за методом участі, інтерактивними методиками: стільці в колі, «банкетний стиль», «П»-подібний стиль; «ялиночка» [9, с. 175].
Безумовно, інтер’єр дуже важливий у груповій роботі з учнями. Якщо ж немає відповідних умов для роботи, достатньо просто розвернути учнів, що сидять на двох партах, обличчями один до одного, і вже створено маленькі групи для заняття. Можна спробувати працювати зі учнями, що сидять на одній парті, – створено парну групу. Якщо розвернути всіх учнів, що сидять у одному ряду (наприклад, на 6-7 партах), обличчями один до одного, то створюється уявне коло, де разом можуть працювати 12-14 учнів. Потрібно лише викладачеві пересунути свій стілець ближче до них. Працювати зі учнями, коли ви бачите очі всіх, цікаво. Це створює додатковий комфорт у спілкуванні, підтримує у вирішенні важкої проблеми, розвиває комунікативні здібності, необхідні у дискусіях. Можна запропонувати взятися всім за руки, щоб відчути готовність працювати у команді.
Висновки до розділу 1:
Інноваційна педагогічна діяльність полягає у розробці, поширенні чи застосуванні освітніх інновацій, що дозволяє нам розглядати інноваційну педагогічну діяльність як складне утворення, сукупність різних за цілями та характером видів робіт, що відповідають основним етапам розвитку інноваційних процесів і спрямовані на створення і внесення педагогом змін до власної системи роботи. Інноваційна діяльність є системним видом діяльності, спрямованим на реалізацію нововведень на основі використання і впровадження нових наукових знань, ідей та підходів.
Нині розроблено багато інноваційних методик (робота в малих групах, дискусії, турніри, диспути, дебати, «міні-уроки», навчання як систематичне дослідження, ділові ігри, імітаційні ігри, ситуаційні вправи, задачі, проблеми, вправи та ін.), які з успіхом використовуються вчителями трудового навчання (технологій) як для викладання, засвоєння нового матеріалу, так і для перевірки знань учнів.
Динамічний розвиток у процесі практичної допрофесійної підготовки особистісних якостей і ключових компетенції стає ядром змісту профільної освіти. А ядром педагогічної технології, що дозволяє реалізувати новий зміст, на сьогоднішній день є метод проектів.
Щодо недоліків проектної технології, то найбільш суттєвим з них є нераціональне використання часу на уроці. Нині це питання є особливо актуальним у зв’язку з тим, що кількість годин для трудового навчання, на жаль, зменшується. Утім, це не означає, що слід відмовитися від проектного підходу. Труднощі, які виникають в роботі вчителя, є свідченням того, що настав час ґрунтовного перегляду структури та методики уроку трудового навчання. Уже сьогодні практичний досвід роботи показує, що одним зі шляхів розв’язання проблеми нестачі часу є ретельна підготовка вчителя до уроку, складання чіткого алгоритму своїх дій, розробка роздаткового матеріалу, більш точний хронометраж часу, тощо.
РОЗДІЛ 2
|