|
|
Скачати 477.89 Kb.
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИКИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУКАФЕДРА ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИКОНТРОЛЬНА РОБОТА З ПРЕДМЕТУ:“БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ”Роботу виконала: студентка III-го курсу групи номер залікової книжки номер за списком (варіант): 10 Роботу перевірив: КИЇВ - 2010 План роботи:
1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Поняття – безпека, ризик, прийнятий ризик, небезпека. Аксіома про потенціальну небезпеку. Небезпека — це явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей. Номенклатура небезпеки - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками. Таксономія небезпек - класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди. На сьогодні чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не існує, тому в загальному їх класифікують за: за джерелами (сферою) походження: природні, техногенні, соціальні, комбіновані та ін.; за часом проявлення: імпульсні, кумулятивні; за локалізацією: пов'язані з космосом, атмосферою, гідросферою, літосферою; за наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі; за збитками: соціальні, екологічні, технічні та ін.; за сферою прояву: побутова, виробнича, спортивна тощо; за структурою: прості, складні, похідні; за характером дії на людину: активні і пасивні (останні активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі, нерухомі елементи, ями, ухили, нерівності поверхні тощо). Ідентифікація небезпек - знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків. Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику. Концепція допустимого ризику Для оцінки ступеня (рівня) небезпеки вводяться кількісні характеристики, тобто квантифікація небезпек. З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, не менш важливою характеристикою небезпек, є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик. Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Необхідно розрізняти правомірний, допустимий ризик, який є виправданим при багатьох видах діяльності і неправомірний ризик. Ризик визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу: R = n / N Наведена формула дозволяє розраховувати розміри загального та групового ризику. За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний. Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня. Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному стані свого розвитку. Гранично допустимий ризик - це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків. На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки , неможливо. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику. Суть концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час. Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік. Фактично ми всі щодня приймаємо рішення про співвідношення ризику з вигодою. Як правило, ми згодні погодитись на відому долю ризику, як ціну за вибраний нами спосіб життя. Все це дозволяє сформулювати аксіому про потенційну небезпеку діяльності: будь-яка діяльність потенційно небезпечна. Цей постулат є основним при розв'язанні одного із завдань безпеки життєдіяльності - ідентифікації небезпек. Для того, щоби визначити серйозність небезпеки використовують категорії серйозності небезпеки (І катастрофічна, II критична, III гранична, IV незначна), які встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов та рівні ймовірності небезпеки ( (А) часта, (В) вірогідна, (С) випадкова, (D) віддалена, (Е) неймовірна ), які є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки. 2. Глобальні екологічні проблеми – походження, сутність, шляхи розв`язання У ХХ столітті широкого поширення набули такі процеси, як забруднення води, грунту і повітря, опустелювання земель, знищення лісів і т.і. Виникли такі специфічні явища як кислотні дощі. Несприятливі екологічні явища перетворились в суттєвий елемент життєдіяльності людства, здійснюючи відчутний вплив на різноманітні сторони людської діяльності: економіку і політику, моральний стан і здоров`я людини, і багато, багато іншого. Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних), усі помислові об`єкти (в першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні і целюлозо-паперові), екстенсивне, перехімізоване с/г виробництво, військова промисловість і військові об`єкти, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний), гірниче виробництво. Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, надмірним теплом. Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, що неодмінно супроводжується збільшенням темпів і обсягів скорочення природних ресурсів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва і побуту, забрудненням довкілля - глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням. З розвитком хімії, металургії, енергетики і машинобудування світові почали загрожувати відходи від синтетичних пральних порошків, нафтопродуктів, важкі метали, нітрати, радіонукліди, пестициди та інші шкідливі речовини, що не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, а накопичуються тисячами тон у грунтах, водоймах, підземних водах. Протягом 80 років з початку нашого століття з надр Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію людства. Нині, лише в результаті спалювання паливних ресурсів, в атмосферу планети щорічно потрапляє понад 22 млрд тон двоокису вуглецю. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 км3 шкідливих стоків, щорічно в грунти людством вноситься 500 млн тон мінеральних добрив і близько 4 млн тон пестицидів, більша частина яких осідає в грунтах або виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів - у десять разів. Ще однією - не менш важливою ніж попередні проблеми, є проблема відходів. Збитки від них - це не лише величезні площі землі, зайняті звалищами, териконами, шлакосховищами та ін. (наприклад, на площі, де розташовані звалища навколо Києва, можна було б побудувати місто з населенням 300 тисяч чоловік), а й смертельні дози різних токсикатів та дими й пилюка від них . Здавалося б, дрібниця - биті люмінісцентні лампи на звалищах. Але кожна така лампа містить 150 мг ртуті, що здатна отруїти близько 500 м3 повітря. До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім вище названих, належать також різні шуми від виробничих підприємств, транспорту, іонізуюче випромінювання, вібрації, світло-теплові впливи . Спеціалісти вважають, що близько 80-86% забруднювачів повітря сконцентровано над сильно розвиненими промисловими районами, 10-15% - над містами, 1-2% - над сільською місцевістю, 0,1% - над центральними районами Світового океану. Якщо у великому місті за добу осідає 1,5 тон пилу на кожен квадратний кілометр, то вже в 100 км від нього - приблизно 100 разів менше. Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн гектарів родючих земель; 11 млн гектарів лісу вирубується, гине від пожеж або забруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють десятки тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище «парникового» ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки вуглекислого газ, випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця. Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичаих відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів j океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтонативний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою. Окреслились зміни глобального характеру, які можуть призвести до незворотних порушень у біосфері. Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах. Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку так значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу. Екологічна криза - це порушення взаємозв'язків в системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду. Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходах до висвітлення екологічної кризи є два напрями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства. Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захист географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору. Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціональнішого використання природи. Життя географічної оболонки планети - не підвладне обмеженням, які створює політичне розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси і процеси е більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо. Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або перемішуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можливо тільки за умови міжнародного співробітництва, До цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористування, їх кілька. Проблема раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості. В ній найбільш яскраво проявляється основнe протиріччя економіки - між необмеженістю пошт людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі залізної руди, нафта й газу, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодостутпих районах або на шельфіюрів та океанів. Розв'язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів. Позаяк розвиток виробництва невід'ємно зв'язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики. Глобальна проблема раціонального розвитку енергетики. У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають вуглевод, нові енергоносії - нафта та газ. Розміщуються основні види палива на планеті вкрай нерівномірно. То ж цілком очевидно, що основні проблеми цієї системи господарства полягають у необхідності перебудови світової енергетики, зміни її структури, впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії. До того ж, розвиток енергетики, зокрема атомної, має загальмуватись, оскільки вже тепер помітне теплове забруднення - підвищення температури. Проблема раціонального використання земельних ресурсів та виробництво продовольства стоїть немов би на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціонального використання сільськогосподарських угідь, розвитку сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу. В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці - зона Сахель (райони на південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії - південна та південно-східна частини Азії; в Південній Америці - гірські райони Анд і Амазонія. Але проблема забезпечення світу продовольством полягає не в тому, що в світі не вистачає сільськогосподарських продуктів ( на планеті виробляється на душу населення достатньо зерна, м'яса, цукру, овочів тощо), а тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв'язання проблеми полягає в пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства, передусім країнами, що розвиваються. Важливою є проблема використання ресурсів Світового океану - біологічних, мінеральних, енергетичних. Океан - це також «легені» планети. Він забезпечує основну частину регенерації кисню (на суходолі таку я роль відіграють ліси) і є своєрідним регулятором температури на земній кулі. Особливо посилилася господарська діяльність у Світовому океані в другій половині XX ст. Зріс видобуток мінеральних ресурсів (нафта, газ, залізо-марганцеві конкреції, магній та ін.), що супроводжується збільшенням забруднення океанів До гранично допустимих меж наближається вилов риби та інших морепродуктів Зменшився вилов червоної риби (кета, горбуша та ін.), крабів біля східного узбережжя Азії, анчоусів біля західного узбережжя Америки, тріски та оселедців Північній Атлантиці тощо. Особливо сильно забрудненими виявилися такі акваторії Світового океану, як зона Карибського басейну, Північного та Балтійського-Середземного й Чорного морів, Перської затоки, вод біля південного узбережжя Японських островів. Помітно зріс тоннаж флоту та обсяги перевезень. У економічно розвинутих країнах відбулися зрушення виробничих потужностей до моря - виникли великі приморські промислові комплекси. Зросло також рекреаційне навантаження на узбережжя морів і океанів. Щороку сотні мільйонів відпочиваючих їдуть до моря, на узбережжя популярних світових курортів. Стає очевидним, що проблеми Світового океану є водночас економічними, соціальними, технічними, екологічними. Для їх розв'язання потрібні узгоджені міжнародні дії. Усвідомивши наближення глобальної екологічної катастрофи, світове суспільство вживає заходів щодо її відвернення. Екологічні питання стали актуальними як для окремої країни, так і для всього міжнародного співтовариства. В діяльності природоохоронних органів окремої країни поєднуються створення системи природокористування, яка діє на засадах обраної екологічної політики держави, і певної науково обгрунтованої системи захисту природи. Основними еколого-господарськими напрямами охорони природи є такі: а) використання очисних споруд, в тому числі біологічних; б) відбір і вирощування рослин, які поглинають забруднювачі; в) створення маловідходних і безвідходних технологій виробництва; г) використання здатності природи до самоочищення. Створені великі всесвітні і регіональні організації з охорони навколишнього середовища, їх налічується понад 200. Провідною є спеціалізована установа - Програма 00Н з навколишнього середовища (ЮНЕП) з штаб-квартирою в Найробі (Кенія), яка покликана координувати і частково фінансувати дії держав в цій діяльності. Важливу роль під час розробки екологічної політики має обмін інформацією. Створена міжнародна довідкова система джерел інформації довкілля (ІНФОТЕРРА). Екологічні проблеми глобального характеру покликаний розв'язувати також Міжнародний союз з охорони природи та природних ресурсів з штаб-квартирою в Швейцарії. Саме він видає так звану Червону книгу, в яку заносять рідкісні та зникаючі види живих організмів, що потребують охорони. |
|
ОПТИМАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ: РІШЕННЯ ВАРІАЦІЙНОЇ ЗАДАЧІ РОЗВИТКУ Ключові слова: виробнича задача, критерії оптимальності, задача оптимального агрегування, багатовимірна оптимізаційна задача |
Задача 2 Задача (5 балів) На резисторі 3 Ом виділяється напруга 100 мВ. Знайти значення струму через резистор в мА і потужність в кВт |
|
Додатки Словник деяких зарезервованих слів та основних операцій мови |
Додатки Хрестоматійні уривки для вчителя з роману «Маруся Богуславка» |
|
Навчально-виховне об’єднання Додатки: книжкові виставки “Не порушуйте наші права!” та “Межу закону не переступи!” |
УРОК 7 Тема. Контрольна робота. Мета уроку. Оцінити рівень засвоєння... Задача (З бали.) Виконати зображення правильної трикутної піраміди, вписаної в конус. Описати властивості одержаної комбінації фігур.... |
|
Зміст Експрес-діагностика в ДНЗ. Комплект матеріалів для практичних психологів./ [Уклад. О. Дєдов] – Хотин, 2014. – 41 с.+ Додатки: діагностичні... |
Тема: Формування вхідних та вихідних грошових потоків на підприємстві.... Задача Визначити чистий рух грошових коштів і скласти звіт про рух грошових коштів підприємства прямим та непрямим методами |
|
Вих. №39 від 20. 02. 2012р. Директору школи Хмельницький обласний Центр здоров’я надає інформаційний матеріал «Що потрібно знати про туберкульоз» (додатки на 5 аркушах) |
Додатки до уроку «Материки Землі» Додаток Історичні відомості про виникнення материків Земля — одна з 9 планет, якi обертаються навколо Сонця i утворюють Сонячну систему |