|
|
Скачати 161.52 Kb.
|
|
Доброзичливість і психолого-педагогічний такт у процесі контролю навчальної діяльності учнів Нема жахливішої роботи, ніж учительська Нема виснажливішої роботи від учительської, Де нерви паляться, мов хмиз сухий. Де серце рветься... Але нема щасливішої долі, Коли людина з твоїх рук, учителю, Іде у світ — на краплю світ людніє. («Дума про вчителя» Ї.Драч) Учитель іде на роботу... Що чекає на нього там? Загальноосвітня школа, що збирає (так і хочеться сказати «підбирає») всіх наших маленьких співгромадян. Навчальний кабінет, оснащений необхідним устаткуванням, у кращому разі, відсотків на тридцять. Клас, у якому живуть до сорока індивідів. Кожен із них неповторний за соціальним походженням, середовищем мешкання, темпераментом, характером і, нарешті, своєю унікальною освітньою траєкторією. Що й казати, діти різні, в класі їх багато. Причому видатні здібності мають далеко не всі. Але навчити хочеться всіх! «Національна доктрина розвитку освіти» ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення й самовияву. Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини. Педагогічний такт як основа професійної діяльності. Педагогічний такт — найхарактерніша професійна особливість вчителя. В будь-якій професії є щось особливе, що відрізняє її від інших професій, виявлятись це зможе і в звичках людини, і в його мові, зовнішньому вигляді. Особливість професії вчителя, перш за все, виявляється в його педагогічному такті. Саме слово „такт" (від латинського tactus) — це форма людських взаємовідносин. Такт — необхідна умова успішного спілкування між людьми. Тактовна людина намагається вести себе в колективі так, щоб ні своїм зовнішнім виглядом, ні необережним словом не зіпсувати настрій навколишнім. В деятельности педагога важную роль играет такт вообще и психологический такт в особенности. Психологический такт, с одной стороны, характеризуется как профессиональное качество педагога, а с другой –как целесообразное общение с учащимися. Условием тактичного поведения педагога является его умение уважительно строить взаимоотношения с учащимися. Наиболее существенными признаками психолого-педагогического такта являются: - человечность. - учет субъективных состояний учащихся. - требовательность без грубости и мелочной придирчивости, - умение слушать учащихся, не выражая безразличия или своего превосходства. - общение без раздражительности, - простота общения, но не допускающая панибратства, - объективный подход к оценке ответов учащихся, - юмор без насмешливости. Педагогический такт - интуитивное чувство меры, помогающее дозировать воздействия и уравновешивать одно средство другим. Тактика поведения учителя состоит в выборе стиля и тона в зависимости от времени и места педагогического действия, а также от возможных последствий применения тех или иных методов. Педагогический такт во многом зависит от личных качеств педагога, его кругозора, культуры, воли, гражданской позиции и профессионального мастерства. Он является той основой, на которой вырастает духовная близость между педагогами и учащимися, зарождается доверие. Особенно отчетливо педагогический такт проявляется в контрольно-оценочной деятельности педагога, где крайне важны особая внимательность и справедливость. Педагогическая справедливость - своеобразное мерило объективности учителя, уровня его нравственной воспитанности (доброты, принципиальности, честности), проявляющейся в его оценках поступков учащихся, их отношения к учебе, социально полезной деятельности и т.п. Справедливый учитель-это высшая похвала педагогу; в ней выражены уважение, признание ума и человечности, доброты и принципиальности, единства личных и деловых качеств. В.А.Сухомлинский писал: «Справедливость - это основа доверия ребенка к воспитателю. Но нет какой-то абстрактной справедливости - вне индивидуальности, вне личных интересов, страстей, порывов. Чтобы стать справедливым, надо до тонкости знать духовный мир каждого ребенка» (Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям.- Киев, 1969.-С.83). В.А.Сухомлинский считал педагогический такт важным условием учебно-воспитательного процесса. Вера школьника в учителя, взаимное доверие между ними, человечность и доброта - вот то, что необходимо воспитателю, то что хотят видеть дети в своем наставнике. Одно из самых ценных его качеств - человечность, в которой сочетается сердечная доброта с мудрой строгостью родителей. «Учительская профессия, - писал Сухомлинский, - это человековедение, постоянное, не прекращающееся проникновение в сложный духовный мир человека. Замечательная черта - постоянно открывать в человеке новое, изумляться новому, видеть человека в процессе его становления - один из тех корней, которые питают призвание к педагогическому труду. Я твердо убежден, что этот корень закладывается в человеке еще в детстве и отрочестве, закладывается и в семье, и в школе. Он закладывается заботами старших - отца, матери, учителя, - которые воспитывают ребенка в духе любви к людям, уважения к человеку». Именно так формировался педагогический талант самого В.А.Сухомлинского, источник которого - любовь к детям, глубокая вера в возможность воспитания каждого ребенка так, чтобы не нужно было потом исправлять допущенные в раннем детстве ошибки. Терпимость к детским слабостям, понимание тончайших побудительных мотивов и причин детских шалостей, чуткость, забота о ребенке - всю эту мудрость Сухомлинский вынес из собственного детства. Десятки, сотни нитей, духовно связывающих учителя и учащегося, - это те тропинки, которые ведут к человеческому сердцу, это важнейшее условие дружбы, товарищества учителя и учащихся. Учителя и учеников должна объединять духовная общность, при которой забывается, что педагог - руководитель и наставник. Воспитания без дружбы с ребенком, без духовной общности с ним можно сравнить с блужданием в потемках. Потреба в педагогічному такті дуже часто відчувається у взаєминах учителя з учнями, бо педагог з почуття професійного обов'язку змушений реагувати на поведінку дітей, повсякчас оцінювати її і вести боротьбу з негативними вчинками, домагатися дисципліни, засуджувати лінощі, нечесність, недбайливість. 1 все це він повинен робити так, щоб не втратити поваги з боку учнів, зміцнювати дружні взаємини з дитячим колективом. Дуже важливо також зважати на особливості конкретних обставин, індивідуальні риси кожного учня. Педагогічний такт потрібний для того, щоб не викликати з боку дітей образи і додаткового опору вимогам учителя, щоб роззброїти того, хто чинить опір, і, вплинувши на його совість, зробити з нього спільника в загальній справі. Ведучи боротьбу проти лінощів, недбайливості, учитель не повинен бути настирливим і надокучливим. Якщо він не впевнений у чесності і щирості учня, то не має права звинувачувати його в недоліках без достатніх підстав. Спрямовуючи вплив колективу на важкого учня, педагог водночас не повинен принижувати гідності дитини перед її товаришами. Коли він карає учня, то не має права виявляти неприязні і ненависті до нього. Ставлячи незадовільну оцінку, не повинен позбавити свого вихованця надії виправити її. Дотримуючись педагогічного такту, учитель мусить добиватися, щоб вчинки і дії учнів мали не тільки моральний, а й навчально-виховний вплив, обирати таку форму поведінки, завдяки якій можна було б досягти позитивних наслідків в обох сферах діяльності — моральній і виховній. Єдність обох цих аспектів робить вимоги педагогічного такту цілком реальними. Коли ми говоримо про моральну мету, то маємо на увазі захист учителем добрих і справедливих вчинків, непримиренність до відступів від моралі, боротьбу 3 нечесністю, індивідуалізмом, самолюбством, лінощами та іншими негативними явищами. Звичайно, недостатньо тільки засуджувати аморальність; треба, щоб заходи, яких вживає вчитель, сприяли усуненню недоліків, не порушуючи добрих взаємин з учнями. Боротьба з вадами повинна мати глибоко людський характер. Такт — це не пригладжування суперечностей, а розв'язання їх у найкращій формі: часом замість критики краще захистити учня. Це сприятиме усуненню хиб і перевихованню. Педагог, який володіє педагогічним тактом, стриманий, але вимогливий вчитель, який не буде закривати очі не недопустимі вчинки учнів, не боїться зробити будь якому з них строге зауваження, але робить це вміло, в формі, яка не принижує ні особу учня, ні особу вчителя. Тактовний педагог володіє великим і активним запасом різноманітних способів впливу на школярів. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Вчителі, які із широкого діапазону способів впливу користуються лише незначними, втрачають багато можливостей встановити контакт із учнями. Тактовний вчитель, який враховує різноманітні відтінки в поведінці учнів, почуває в їх середовищі вільніше. Тактовному вчителю не потрібно весь час слідкувати за дітьми. Його відношення з учнями побудовані на взаємній довірі І взаємній повазі. Тому він може дозволити собі пошуткувати з ними, зробити комусь із них іронічне зауваження. Все в поведінці тактовного вчителя г природнім. Тактовна поведінка з учнями стала його звичкою, невід'ємною рисою його характеру. Такий вчитель володіє спеціальним вмінням спілкуватися із дітьми. Таким вмінням повинен володіти кожен педагог. Педагогічний такт як форма взаємовідносин з учнями визначаться багатьма сторонами особистості вчителя, його ідейними переконаннями, культурою поведінки, загальною і спеціальною освітою, запасом відповідних умінь і навичок. Оволодіти педагогічним тактом, не маючи педагогічної майстерності, неможливо. Педагогічний такт не засвоюється шляхом заучування, запам'ятовування чи тренування. Він є наслідком творчості вчителя, показником гнучкості його розуму. Педагогічний такт не буває стереотипним. Педагогічний такт найбільше необхідний в конфліктних ситуаціях, але основне його призначення — попереджувати такі ситуації. Доброзичливість - відношення до людині, орієнтоване на сприяння його благу, на здійснення добра. Бути доброзичливим означає ставитися до учня так, як би ви поставилися до власної дитини. Визначення рівня навчальних досягнень учнів із усіх навчальних предметів і у процесі різних видів контролю відбувається з коментарем самого учня (самооцінка), однокласників (взаємооцінка) або вчителя. Нерідко доцільним є поєднання самооцінних суджень учня з оцінними судженнями вчителя. У процесі оцінювання в обов'язковому порядку відбувається навчальний діалог-аналіз відповіді учня чи результативності виконаної ним роботи. Коментар до процесу оцінювання спочатку здійснюється вчителем. Пізніше, в міру сформованості контрольно-оцінних умінь і навичок, оволодіння критеріями оцінювання конкретного виду завдань, власну оцінку з коментарем зможуть висловлювати і учні. У повному обсязі оцінні судження вчителя чи учнів висловлюються в такій послідовності:
Практика педагогічної роботи вчителів свідчить, що учні (особливо середнього шкільного віку) на етапі перевірки знань схильні до порушення дисципліни. Це зумовлюється тим, що більшість членів класного колективу за традиційного підходу до перевірки знань, умінь і навичок штучно виключені з навчальної діяльності. Тому вони психологічно намагаються заповнити цей вакуум сторонньою діяльністю, яка руйнує належний порядок у класі. Отже, залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності — надійний засіб формування у вихованців дисциплінованості й відповідальності, колективної злагодженості в роботі. У ході перевірки знань учнів нерідко виникає запитання: де має перебувати учень під час відповіді на поставлене вчителем запитання? Тут можуть бути різні варіанти. Якщо вчитель поставив конкретне запитання, яке вимагає однозначної відповіді ("Що називається іменником?"; "Назвіть двоскладові віршовані розміри"; "Що треба розуміти під композицією твору?"; "Назвіть голосні звуки"; "Яку площу займає Україна?" та под.), то учень має відповідати з місця, навіть не піднімаючись із-за парти. Це сприяє економії часу і не створює зайвого шуму. Техніка цієї дії досить проста: вчитель ставить запитання перед класом, витримує паузу 1—2 секунди (щоб зібралися з думками всі учні), звертається до конкретного учня, супроводжуючи свій голос рухом руки у напрямку вихованця; уважно слухає його. По закінченні відповіді може висловити своє ставлення до відповіді: "Дякую!", "Молодець!" чи под. Є потреба подивитися на цей вид роботи вчителя з учнями й з іншого боку. Якщо вчитель поставив перед учнями запитання більш широкого плану, яке вимагає монологічної відповіді, то в цьому разі варто запрошувати учня до дошки. Це сприятиме формуванню у вихованців почуття відповідальності, опанування елементами мовленнєвої культури, публічності. Адже треба враховувати, що учні — це майбутні працівники різних галузей і сфер, учасники соціальної діяльності. Тому перші кроки до цього вони мають робити в школі. Важливим аспектом перевірки й оцінювання навчальної діяльності школярів є вміння слухати відповіді учнів на поставлені запитання. Вся увага вчителя має бути зосереджена на діях учня — змісті і логіці відповіді на поставлене запитання. Вихованець має перебувати повністю в колі уваги педагога: треба дивитися в очі учня, стежити за змістом його мовлення, виявляти інтерес до відповіді, підбадьорювати й стимулювати його дії (стверджувальними рухами голови, окремими фразами "Молодець", "Так", "Правильно міркуєш", "Розумно" та под.). Зрозуміло, що зміст відповіді учня не є новою інформацією для вчителя. Але вчитель має трішки "грати", навмисне виявляти зацікавленість, співучасть у цьому дійстві. Не варто на півслові переривати монологічну відповідь учня. Адже він певним чином вибудував логіку своєї відповіді. І штучно втручатися в перебіг його думки — значить руйнувати цей процес, сіяти сумніви щодо певних можливостей учня. Треба до кінця вислухати відповідь і лише потім вдаватися до її аналізу: позитивно (з належним схваленням) оцінити дії учня, активізувати його думки щодо певних неточностей у відповіді, стимулювати до виправлення допущених помилок. У всіх випадках у процесі перевірки якості знань, умінь і навичок учнів учитель має постійно виказувати повагу до них, зацікавленість і доброзичливість. Ні в якому разі в діях педагога не мають виявлятися погрози, наміри спіймати на чомусь вихованця, поставити негативну оцінку із занесенням у щоденник, принизити перед однокласниками. Непоодинокі випадки, коли навіть на обличчі вчителя "написано": "Ось подивимося, який ти розумник. На уроці ти ж неуважно слухаєш пояснення вчителя". "Ось я тебе поганяю добряче — будеш знати, як корчити із себе отамана". Учні швидко розуміють подібні наміри вчителя і в них формується відраза і до педагога, і до тієї дисципліни, яку він викладає. У процесі вислуховування відповідей учнів недопустимо вдаватися до таких "рецензій": "Досить! Ти уже й так багато нагородив дурниць", "Ти хоч думаєш, що ти оце плетеш?", "Мені соромно слухати твої нісенітниці", "Отакої. Ти ніби з неба впав. У підручник і не заглядав", "Не тарабань, як горохом об стіну. Хіба не чула, як треба читати поезію?" та под. У процесі формулювання запитань окрім усього варто зважати на інтелектуальні можливості учня. Треба враховувати, що не кожен учень може досягти високих успіхів в інтелектуальній праці. Зате в морально-духовній сфері кожна особистість спроможна піднятися до високих вершин. Тому для учня, який має добрі інтелектуальні потенції, запитання чи певні завдання мають бути адекватні його можливостям. Якщо школяреві, який має посередні або низькі інтелектуальні можливості, вчитель пропонує складне запитання, яке тому не під силу, і доводиться відповідати на нього в присутності класного колективу, це ставить школяра в незручне становище, принижує його гідність, руйнує перспективу утвердження особистості в колективі. У таких випадках учитель має проявляти належний рівень тактовності. Варто добирати такі завдання чи окремі запитання, з якими учень може впоратися. Учитель має об'єктивно оцінити працю вихованця і цим самим сприяти збереженню його гідності та формуванню позитивних мотивів навчання. Наприклад, учень відповідав на запитання: "Які розділові знаки вживаються при прямій мові?" Учитель уважно вислухав відповідь і робить короткий коментар: "Дякую тобі за змістовну відповідь. Ти добре засвоїв цей матеріал. Але допустився маленької помилки: не зовсім точно пояснив, як виділяється непряма мова, яка стоїть між двома реченнями, що складають пряму мову. Ти заслуговуєш на добру оцінку". Трапляється, що окремі учні не готові до відповідей на певні запитання і вчитель про це знає. Навряд чи варто викликати їх для відповідей на поставлені запитання. Вчителі нерідко в таких випадках починають з'ясовувати в присутності всіх учнів, чому не вивчив навчального матеріалу, дорікати за недбалість і безвідповідальність, погрожують повідомленням батьків і под. Такий підхід веде, по-перше, до даремної витрати робочого часу уроку, а по-друге, сприяє зародженню конфлікту між учнем і вчителем та між учнем і колективом класу. В таких випадках важко запропонувати якийсь конкретний рецепт. Досвідчені вчителі намагаються знаходити адекватні прийоми для уникнення подібних ускладнень: учні напередодні уроку повідомляють учителеві, що вони не готові відповідати, аргументуючи певним чином свою поведінку. В іншому випадку (особливо в роботі з учнями старших класів) вихованці завчасно подають "заявку" про готовність звітувати про свої знання на уроці та ін. Загалом треба усвідомлювати, що педагогіка, за висловом A.C. Макаренка, — найбільш діалектична наука, яка вимагає творчого підходу до розв'язання різноманітних питань виховання людини. Тому і в царині контролю й оцінювання навчальної діяльності учнів необхідний вияв творчості. У будь-якому випадку не можна йти шляхом тотального контролю, спроб "спіймати" на чомусь учня, викрити його, покарати негативною оцінкою, принизити перед товаришами та ін. У процесі аналізу й оцінювання навчальної праці школярів необхідно зважати на розумові можливості конкретного учня, використовуючи оцінку як інструмент стимулювання особистості до підвищення інтенсивності інтелектуальної праці. Приклад 1 На уроках з української літератури за програмою учні мають вивчити напам'ять вірш Івана Франка "Каменярі". Учитель перевіряє якість виконання завдання. Учениця Оксана В., яка має високі інтелектуальні можливості, тонкі відчуття художнього слова, прочитала напам'ять вірш без зупинок і помилок.. Вислухавши ученицю, вчитель так коментує її дії: "Ви бездоганно вивчили текст вірша. Але ж цього замало. Треба наповнити його емоційним змістом, духовним підтекстом. Ви маєте добрі можливості зробити це. Я вам не ставлю оцінки. Рекомендую попрацювати над твором і показати товаришам духовну й емоційну велич цієї поезії Івана Яковича. Я допоможу вам у цьому". Приклад 2 Учителька української мови запропонувала учням 5-го класу написати дома невеличку замальовку, обравши одну із запропонованих тем ("Моя улюблена справа", "Наша родина", "Моя кішка", "Наш сад" та ін.), з метою оформити розгорнутий альбом і виставити його на класних батьківських зборах. Упродовж кількох днів діти працювали над завданням. У призначений час учні показували вчительці свої творіння. Ніна Сергіївна із задоволенням розглядала кожен твір своїх вихованців. Звернула увагу на роботу Галинки Д. Учениця мала слабкі інтелектуальні можливості, у письмових роботах допускала багато граматичних помилок, але виявляла наполегливість і старанність. Вона написала твір на тему: "Моя сестричка Оленка". Робота була написана на цупкому аркуші паперу (формат А4), доповнена маленьким фото сестрички, розмальована квіточками. У своїй роботі Галинка розповіла, як вона любить свою 5-річну сестричку, яка вона вродлива, як вона бавиться з нею разом з кішкою. У цій замальовці учениця допустила чимало граматичних помилок. Але зміст розповіді був наповнений почуттями, любов'ю до своєї родини. Ніна Сергіївна продемонструвала роботу перед усіма учнями і щиро похвалила Галинку за чудовий твір. Очі дівчинки світилися радістю. Після уроків учителька попросила Галинку залишитися в класі. Вона допомогла учениці виправити граматичні помилки. Через кілька днів відбулися батьківські збори, в ході яких презентувалися учнівські роботи. Серед них була й чудова замальовка Галинки. Усі батьки звернули на неї увагу. Повернувшись додому, батьки Галинки виказали доньці свою радість і вдячність. Це стало для учениці дієвим стимулом і мотивом у поліпшенні опанування навчальним матеріалом з української мови. Приклад 3 Був у мене учень, — розповідає вчителька, — слабенький, схильний до забування, неорганізований. Один день для нього склався зовсім невдало. Вірша не вивчив, на уроці фізичної культури не навчався (без спортивної форми на заняття не допускають), на контрольній роботі не розв'язав задачу. Таким чином у щоденнику з'явилося три двійки. Мама хлопчика працювала лікарем-психіатром. Наступного дня вона приходить до мене (я не викликала) з щоденником. Розмову з мамою пам'ятаю дослівно. —- Ви, здається, закінчили вищий навчальний заклад? — Так... — І педагогіку з психологією вивчали? - Вивчала. — А що таке рефлекс, можете пригадати? — Пам'ятаю. Зворотна реакція організму на подразник. — Дуже добре. А якщо подразник дуже часто повторюється, то організм може і не реагувати — також знаєте? Може зреагувати на одну двійку, на дві, але на три?... Організм дитини інтуїтивно починає певним чином захищати себе, виробляється так звана "товстошкірість", через яку надто складно добратися до серця й розуму дитини. Великого значення стимулюючій ролі оцінки в навчальній діяльності учнів надавав В.О. Сухомлинський. У праці "Сто порад учителеві" він писав: "...я ніколи не ставив незадовільної оцінки, якщо учень не міг через ті чи інші умови, обставини опанувати знання. Ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності: все, я ні на що не здатний. Зневіра, пригніченість — ці почуття позначаються на всій розумовій праці школяра, його мозок ніби ціпеніє. Тільки світле почуття оптимізму є цілющим струмком, який живить річку думки. Безрадісність, пригніченість приводять до того, що підкоркові центри, які відають емоційними імпульсами, емоційним забарвленням думки, перестають спонукати розум до праці, навпаки, вони мовби сковують його. Я завжди прагнув того, щоб учень вірив у свої сили. Якщо учень хоче знати, але не може, треба допомогти йому зробити хоч би маленький крок уперед, і цей крок стане джерелом емоційного стимулу думки — радості пізнання. Доброзичливість допоможе досягти того, щоб у дитини були успіхи у навчанні, виховати в ній почуття власної гідності, одухотворити її цією енергією, бажанням бути хорошим. В.О. Сухомлинський неодноразово підкреслював, що кожна оцінка має бути вагомою. У своїй практичній діяльності Василь Олександрович домагався, щоб учні відчули, що добру оцінку можна отримати лише за результатами наполегливої праці. Ось як він описує перебіг дій учителя, для "вагомості оцінки": "...нехай оцінок буде менше, але кожна з них хай буде вагомішою, значнішою. Мені доводилося за своє тривале педагогічне життя викладати майже всі предмети навчального плану середньої школи (за винятком креслення), і я ніколи не ставив оцінку за учнівську відповідь на одному уроці (нехай навіть на два, три і більше запитань). Оцінка завжди охоплювала працю учня за якийсь період і включала оцінювання кількох видів праці — і відповідь (може, кілька відповідей), і доповнення до відповіді товариша, і письмову роботу (невелику), і позакласне читання, і роботу практичного характеру. Певний період я вивчаю знання школяра, і він відчуває це. Приходить час, і я кажу: "Ось тепер я тобі ставлю оцінку". Починається наступний період вивчення знань, і учень знає: ніщо не випаде з моєї уваги". Співробітництво вчителя з учнем базується на взаєморозумінні, проникненні в духовний світ один одного, колективному аналізі ходу і результатів цієї діяльності. Учні мають зрозуміти та засвоїти основні правила обговорення у класі, водночас і вчителі повинні зрозуміти та засвоїти певні основні прийоми міжособистісного спілкування для полегшення роботи з класом. Нижче наводиться кілька корисних ідей для учнів і вчителів що мають підвищити рівень їх взаєморозуміння та ефективність навчання. Дискусії, доповіді та виконання завдань у класі проходять значно ефективніше, коли кожен учень знає правила та виконує їх. Правила вимагають навчитися користуватися своїми правами та керуватися своїми обов'язками. |
| Технології контролю навчальної діяльності учнів на уроках інформатики Серед сучасних технологій контролю навчальної діяльності учнів можна виділити декілька найбільш поширених |
Боговарова О.І. Психолого-педагогічний супровід учнів із труднощами... Ерозлитті, нерідко є ніби «сліпою» до певних літер чи цілих фраз… Тож за стандартний час, відведений програмою для навчання читанню,... |
| Урок узагальнення і систематизації знань і вмінь учнів. ХІД УРОКУ:... Форми організації навчальної діяльності: фронтальна, індивідуальна, робота в парах, робота в групах |
Системне дослідження статусу учнів 3(7)-А, 3(7)-Б класів за сукупністю... Системне дослідження статусу учнів 3(7)-А, 3(7)-Б класів за сукупністю психолого-педагогічних вимог(підсумкова робота творчої групи... |
| Використання різнорівневих завдань з метою формування ключових компетентностей під час контролю Иференційованого підходу до навчання, є суперечності між колективною формою організації навчальної діяльності й індивідуальним процесом... |
Мета: виховувати в учнів людяність, доброзичливість, повагу до людей,... |
| Методичні рекомендації для вчителя Найважливішою умовою ефективності системи контролю та оцінки результатів навчальної діяльності школярів є врахування їхніх індивідуальних... |
ДИСКУРСИВНІ АСПЕКТИ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОБДАРОВАНИХ УЧНІВ У даній статті автором порушується проблема створення під час навчально-виховного процесу психолого-педагогічних умов для самореалізації... |
| Уроках математики Компетентність як інтегрований результат навчальної діяльності учнів формується передусім на основі опанування змісту освіти. Виявити... |
ТВОРЧА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ УЧНІВ МОЛОДШОГО ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ... |