7 Поняття та структурні елементи міжнародного фондового ринку


Скачати 164.5 Kb.
Назва7 Поняття та структурні елементи міжнародного фондового ринку
Дата19.04.2013
Розмір164.5 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Фінанси > Документи
ТЕМА 4
МІЖНАРОДНИЙ ФОНДОВИЙ РИНОК ТА РИНОК ДОРОГОЦІННИХ МЕТАЛІВ
7.1. Поняття та структурні елементи міжнародного фондового ринку
Важливим сегментом світового фінансового ринку є міжнародний ринок цінних паперів. Його роль останніми роками значно зросла. За високих темпів економічного піднесення багатьох промислово розвинутих країн світу традиційні джерела фінансування вже не повною мірою задовольняють потреби великих корпорацій у капіталі. Тому такі компанії не обмежуються послугами національних банківських систем і, покладаючись на свій високий кредитний рейтинг, залучають дешеві фінансові ресурси шляхом емісії цінних паперів. Зростання попиту з боку емітентів, збільшення пропозиції в результаті інтеграції національних ринків, конкуренція як наслідок відкритості та глобалізації економіки призводять до посилення інвестиційної та позичкової діяльності на міжнародному фондовому ринку.

Міжнародний фондовий ринок – це складова частина міжнародного фінансового ринку, на якому здійснюються операції з цінними паперами між емітентами та інвесторами та/або тільки інвесторами, які є резидентами різних країн. Результатом цих операцій, як і операцій з іншими інструментами фінансового ринку, є переміщення капіталів між країнами.

Ознаками існування міжнародного фондового ринку є:

  • переміщення капіталів у формі цінних паперів між країнами;

  • наявність центрів міжнародної торгівлі цінними паперами на базі національних фондових бірж;

  • існування міжнародних цінних паперів, які не підпадають під юрисдикцію окремої держави.

Міжнародний фондовий ринок функціонує не відособлено від національних ринків, адже базується на національних фондових біржах і організаціях інфраструктури фондового ринку. З іншої сторони, – на міжнародних організаціях – міжнародних фондових біржах, міжнародних системах клірингу, розрахунків і депозитарного обслуговування тощо. Таким чином, міжнародний фондовий ринок не має чіткої територіальної базованості, а операції і діяльність його суб’єктів регулюється як національним законодавством, так і нормами, встановленими різного роду міжнародними організаціями та об’єднаннями учасників ринку.

До основних тенденцій сучасного розвитку світового фондового ринку відносять:

  • зростання валютного чинника в операціях світових фондових ринків. Нестабільність валютних курсів справляють істотний вплив на рух фінансових потоків між ринками розвинутих країн;

  • сек’ютеризація фінансових операцій з акцентом на розвиток корпоративних фінансових інструментів (передусім акцій та їх похідних);

  • посилення взаємозалежності національних фондових ринків. Це проявляється насамперед у практично синхронному підвищенні або падінні курсів цінних паперів на національних ринках капіталів різних країн;

  • зростання амплітуди коливань курсів цінних паперів. Синхронне коливання руху котировок цінних паперів на національних ринках створює умови для збільшення масштабів їх коливань і тривалості циклів руху курсів;

  • посилення впливу ринку капіталів на економіку;

  • зміна інфраструктури фондового ринку;

  • уніфікація нормативної бази регулювання операцій на фондових ринках;

  • розвиток інфраструктури транскордонних операцій з фінансовими інструментами.

Міжнародному фондовому ринку властиві ряд функцій:

  • перерозподільча – полягає у перерозподілі національних капіталів між компаніями і приватними інвесторами різних країн;

  • спекулятивна – визначаться можливістю отримання доходів від коливання цін інструментів міжнародного фондового ринку;

  • хеджування – пов’язана з необхідністю убезпечення суб’єктів ринку від різного роду ринкових ризиків, що виникають в процесі міжнародної фондової торгівлі;

  • диверсифікації активів – ґрунтується на оптимальному розподілі капіталів між активами міжнародного фондового ринку.

В організаційному плані міжнародний фондовий ринок не має чіткої структури. Це складна система міжнародних фінансових інструментів та інститутів, що функціонує здатна генерувати різноманітні коротко- і довгострокові фінансові активи.

У структурі міжнародного фондового ринку в залежності від класифікаційних ознак прийнято виділяти декілька елементів. Загалом міжнародний ринок цінних паперів об’єднує два великі умовні сегменти: іноземні ринки та євроринок.

Іноземні фондові ринки – це національні ринки, де здійснюються угоди з фінансовими активами нерезидентів. Такі ринки є традиційними міжнародними фінансовими ринками, регулювання діяльності яких відбувається в межах правового поля тієї чи іншої країни.

Євроринок – це частина світового фінансового ринку, операції на якому проводяться у євровалютах, тобто у валютах, розміщених на депозитах банків поза межами країни, якою вона була випущена. Європапери (єврооблігації, євроакції, євродепозитні сертифікати, комерційні європапери) – це цінні папери, що номіновані у валюті, яка є іноземною для емітента. Розміщуються переважно серед інвесторів, для яких валюта цінних паперів також є іноземною.

За типом фінансових прав у складі міжнародного фондового ринку можна виокремити міжнародний ринок боргових цінних паперів (облігацій) та міжнародний ринок прав власності (акцій).

На міжнародному ринку боргових цінних паперів здійснюються операції з різного роду міжнародними облігаціями. Дані інструменти засвідчують відносини позики між позичальниками (емітентами) та кредиторами (інвесторами). На міжнародному ринку прав власності (акцій) реалізуються угоди, що підтверджують права на співволодіння корпорацією-емітентом. Ринок представлений в основному міжнародними акціями корпорацій та похідними від них інструментами.

Міжнародний ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку здійснюється початкове розміщення емітованих цінних паперів. Інвесторами на первинному ринку в основному виступають інвестиційні та комерційні банки різних країн, страхові та фінансові компанії, а також приватні особи.

На вторинному ринку перепродаються уже розміщені раніше цінні папери, на які існує стійкий попит. Перепродаж здійснюється як на біржовому, так і позабіржовому ринку. Біржовий сегмент ринку виділяється більш жорсткими правилами і регламентом здійснюваних операцій купівлі продажу міжнародних цінних паперів. Правила позабіржового ринку не є настільки жорсткими.
7.2. Міжнародні ринки облігацій
Для мобілізації фінансових ресурсів корпорації, державні і муніципальні органи випускають в обіг на ринок цінних паперів облігації.

Облігація – це борговий інвестиційний цінний папір, який засвідчує внесення її тримачем грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому в передбачений у ній строк номінальну вартість зі сплатою фіксованого відсотка від номінальної вартості облігації. Тримач облігації (інвестор) не є співвласником акціонерного капіталу, він – кредитор і має право на отримання твердого доходу і повернення у певний строк номінальної вартості облігації або іншого майнового еквіваленту.

Види облігацій

Класифікаційна ознака

Види облігацій

Залежно від емітента

Державні облігації (випускаються центральними органами управління, як правило, Міністерством фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів)

Облігації місцевих позик (випускаються місцевими органами управління)

Інституційні облігації (випускаються суб’єктами підприємницької діяльності, фінансовими товариствами)

Залежно від способу виплати доходу

Процентні облігації (передбачають виплату доходу у вигляді річного процента, що встановлюється до номінальної вартості)

Дисконтні (дохід формується у вигляді різниці між номінальною вартістю і цінами купівлі)

Конвертовані облігації (передбачають не виплату доходу, а обмін їх на нові. При цьому, номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок різниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій)

За терміном випуску

Строкові облігації, безстрокові та облігації з правом дострокового погашення

За умовами обігу

Облігації з вільним і обмеженим обігом (залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника)

За надійністю

Забезпечені облігації (передбачають гарантії на їх погашення і виплату доходу з дотриманням установлених термінів)

Незабезпечені облігації (не передбачають встановлення їх забезпечення, на що вказується в умовах випуску)


Привабливість облігацій для інвестора полягає в тому, що в них вищий ступінь надійності порівняно з акціями, хоча дохідність нижча. Найнадійнішими вважаються облігації державних і місцевих позик, котрі гарантуються владою і забезпечуються відповідним майном. Недоліком облігацій є те, що фіксована купонна ставка являє собою періодичну виплату відсотків через певні проміжки часу без врахування інфляції. Для підвищення привабливості облігацій для інвесторів емітуються облігації з плаваючою відсотковою ставкою, котра змінюється разом із зміною доходності і позичкового відсотка, облігації з індексованим відсотком за рівнем цін.

Міжнародний ринок облігацій відіграє важливу роль у світових фінансах як джерело середньо- та довгострокового капіталу.

Усі види міжнародних облігацій поділяють на три групи:

1) облігації з фіксованою відсотковою ставкою прибутку (займають 75 % ринку міжнародних облігацій);

2) прості облігації з плаваючими відсотковими ставками (займають 20 % ринку міжнародних облігацій);

3) короткострокові зобов’язання із відсотком, що змінюється (становлять 5 % від загального обсягу міжнародних облігацій). Термін погашення таких облігацій 5-7 років, а відсоткова ставка за ними змінюється залежно від умов на ринку.

Іноземні облігації випускаються на внутрішньому ринку облігацій позичальниками-нерезидентами в місцевій валюті даного ринку облігацій. Наприклад, американська корпорація може продавати облігації у швейцарських франках на швейцарському ринку іноземних облігацій. Найбільш важливими центрами торгівлі іноземними облігаціями є Цюріх, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт, Лондон та Амстердам. Найбільш популярні іноземні облігації мають загальновживані найменування – “янкі-бони” (облігації в американських доларах, емітовані іноземними компаніями та розмішені на ринках облігацій у США), “самурайські” (облігації в японських ієнах, емітовані іноземними компаніями та розміщені на ринках облігацій в Японії), “бульдожі” (облігації в англійських фунтах стерлінгів, емітовані іноземними компаніями та розміщені на ринках облігацій у Великій Британії). Облігації можуть бути деноміновані як в окремій валюті, так і в будь-якій комбінації будь-якої кількості валюти. Такі облігації називають валютними коктейлями.

Іноземні облігації випускаються на окремих національних ринках довгострокового позичкового капіталу, тому відсоткові ставки по них, як правило, визначаються рівнем відсоткових ставок даного ринку облігацій.

Доступ до ринків іноземних облігацій ускладнений для всіх позичальників, які не мають достатньо високого рейтингу кредитоспроможності.

Єврооблігації відрізняються від іноземних тим, що вони випускаються відразу на декількох національних ринках облігацій, причому валюта, у якій вони деноміновані, не є місцевою для більшості інвесторів, які їх купують. Ринки єврооблігацій не мають конкретного географічного місцезнаходження, але нові їх випуски часто здійснюються в Лондоні та Люксембурзі. Ринок єврооблігацій забезпечує інвестору високий рівень анонімності, тому що вони випускаються у формі “на пред’явника”.

Терміни погашення єврооблігацій коротші за терміни іноземних облігацій і становлять 5, 10 та 15 років. Іноді випускають трирічні єврооблігації. Єврооблігації можуть бути придбані як інституціональними, так і індивідуальними інвесторами.
7.3. Міжнародний ринок акцій
Міжнародний ринок акцій залежно від рівня економічного розвитку країн поділяється на зрілі ринки та ринки, що розвиваються.

Зрілі ринки – це ринки акцій розвинутих країн, які характеризуються високою часткою організованої торгівлі через біржі, високим рівнем ринкової капіталізації, розвинутою системою організаційного та правового забезпечення торгівлі акціями. Зрілими ринками акцій вважаються ринки США, Японії, країн ЄС, Канади, Австралії та ін.

Сукупний показник капіталізації (показник, що відображає ринкову вартість всіх компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової різниці її акцій на кількість акцій, що перебувають в обігу) зрілих ринків становить 93% від загального обсягу світового ринку акцій.

Ринки, що розвиваються (формуються) – це ринки акцій країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, які характеризуються високими темпами зростання, високим ризиком, низьким рівнем ринкової капіталізації і механізмом правового регулювання, який ще формується.

Серед ринків, що розвиваються, розрізняють три типи ринків акцій:

  • старі, давно створені (Греція, Іспанія, Аргентина, Бразилія, Індія);

  • ринки, які розвиваються внаслідок особливих специфічних ситуацій (Гонконг, Сінгапур);

  • новітні ринки, які виникли на базі швидкого економічного зростання (Південна Корея, Тайвань, Філіппіни, Індонезія).

Міжнародний ринок акцій поділяється на ринок іноземних акцій та ринок євроакцій.

Іноземні акції – це акції, які випущені корпорацією-нерезидентом на фондовий ринок іншої країни. На ринку іноземних акцій знаходяться в обігу: акції компаній-нерезидентів, які випущені або котируються на національному фондовому ринку певної країни в її валюті.

Євроакції – це акції, які розміщуються одночасно на кількох національних фондових ринках міжнародним синдикатом фінансових установ, який продає їх за євровалюти.

Ринок євроакцій виник у 1983 році. Євроакції продаються на євроринках, котируються в світових фінансових центрах (переважно в Лондоні), а доходи, отримувані за ними, не підлягають будь-якому національному оподаткуванню.

Мобілізацію фінансових ресурсів за допомогою євроакцій, як правило, здійснюють ТНК розвинутих країн, частка яких у загальному обсязі емісії становить близько 50%.

Ринок євроакцій характеризується збільшенням обсягів емісії, розширенням складу та кількості учасників, але його масштаби порівняно незначні (4 – 7% сукупного обсягу емісій на євроринках цінних паперів).

Емісія євроакцій позитивно впливає на діяльність компанії, яка патентує експорт на іноземні ринки та розвиток зарубіжного виробництва, оскільки вона стає широко відомою за кордоном, що сприяє просуванню її продукції на цьому ринку. Випуск євроакцій часто поліпшує кредитну репутацію фірми-емітента, що спрощує для неї доступ до інших ресурсів, а також є непрямою рекламою за кордоном.

Однак емісія євроакцій може бути ризиковою через можливості переходу контрольного пакету акцій компанії до акціонерів іншої країни.

Особливо швидким зростанням міжнародного ринку акцій характеризувалася друга половина 90 – х років.

Головні чинники інтернаціоналізації ринку акцій в сучасних умовах:

інтернаціоналізація корпоративної власності;

розширення компаніями-нерезидентами свого володіння акціями шляхом реєстрації своїх акцій на ринках інших країн. Це пов’язано з тим, що реєстрація акцій на іноземному ринку, як правило, передує випуску акцій на цьому ринку з метою одержання додаткового капіталу. Нерезиденти використовують ліквідність іноземних ринків і в такий спосіб збільшують наявні для інвестування кошти й зменшують вартість капіталу для фірми. Розміщення акцій на іноземному ринку полегшує придбання іноземних компаній у майбутньому;

іноземними акціями компанія-нерезидент може скористатися для оплати праці місцевих менеджерів, службовців; володіння ними допомагає створити позитивний образ компанії в очах місцевих споживачів та постачальників інвестиційного капіталу;

зменшення фінансового ризику шляхом диверсифікації своїх портфелів акцій у різних країнах.

7.4. Міжнародний ринок дорогоцінних металів у системі світового фінансового ринку: сутність, структура та функціональне призначення.
Ринок дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння – це сфера економічних відносин між учасниками угод з дорогоцінними металами, і дорогоцінним камінням.

Ринок дорогоцінних металів складається з таких секторів: ринок золота; ринок срібла; ринок платини; ринок палладію; ринок виробів із дорогоцінних металів; ринок цінних паперів, що котируються у золоті; ринок дорогоцінного та ювелірно-виробного каміння.

Його функції полягають у:

    • забезпеченні промислового і ювелірного споживання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

    • створенні золотого запасу держави;

    • страхуванні від валютних ризиків;

    • одержанні прибутку за рахунок арбітражних угод.

З огляду на історичну ретроспективу та функціональне призначення золота у валютній сфері можна виділити такі основні трансформації наприкінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. щодо його ролі як світових грошей:

1) золото перестало безпосередньо обслуговувати економічні взаємозв’язки товаровиробників як засіб обігу і платежу, але при цьому зберігає важливу роль в економічному обігу як надзвичайні світові гроші;

2) золото перестало виконувати функцію стихійного регулятора грошового обігу, тому що воно не може автоматично переходити зі скарбу в обіг, і навпаки;

3) офіційні золоті запаси, зосереджені в центральних банках, фінансових органах держави і міжнародних валютно-фінансових організаціях, мають інтернаціональне значення як міжнародні активи;

4) обсяг золотого запасу відображає валютно-фінансові позиції країни і служить одним із показників її кредитоспроможності;

5) відпала необхідність міжнародних розрахунків золотом;

6) золото досі є загальним еквівалентом світових грошей (за нього можна придбати на ринках золота необхідні валюти, а вже за ці валюти – будь-який товар і погасити заборгованість);

7) у випадку кризи роль золота як надзвичайних світових грошей зростає (валютні кризи супроводжуються «золотими лихоманками», тобто «втечею» від нестійких валют до золота).

Таким чином, незважаючи на юридичну демонетизацію золота, воно продовжує відігравати важливу роль у міжнародних валютно-кредитних відносинах.

Сьогодні золотий запас існує в таких трьох формах:

  • централізовані запаси в казначейських і державних банках, у якості держав­ного резерву та резервів міжнародних організацій;

  • приватні накопичення фізичних та юридичних осіб (фірм, банків);

  • галузеві запаси (метал використовується в різних галузях економіки, наприклад у ювелірній та зубопротезній).


7.5. Світовий ринок золота: класифікація та особливості функціонування
Важливим сектором ринку дорогоцінних металів є ринок золота.

У широкому розумінні ринки золота – це спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковими цінами з метою промислово-побутового споживання, приватної тезаврації, інвестицій, страхування ризику, спекуляції, придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків.

За організаційною структурою ринок золота – це консорціум з декількох банків, уповноважених укладати угоди з золотом. Вони є посередниками між продавцями і покупцями золота, акумулюють їхні заяви, зіставляють їх один з одним і за взаємною домовленістю фіксують середній ринковий курс золота (зазвичай два рази в день).

Сьогодні чільне місце за обсягом обороту займають вільні міжнародні (світові) ринки, зокрема: Лондона, Цюріха, Нью-Йорка, Чикаго. Головним є Лондонський ринок золота. Він монополізований п'ятьма фірмами – офіційними членами ринку золота, які збираються разом двічі впродовж робочого дня на фіксінг задля встановлення орієнтовної ціни на золото.

На внутрішніх ринках золота (Париж, Гамбург, Франкфурт-на-Майні, Амстер­дам, Відень) задовольняється промисловий попит, попит ювелірів, місцевих інвесторів і тезавраторів (тезавратор – приватна особа, яка нагромаджує золото як скарб). Тут переважають операції з монетами, медалями, дрібними злитками золота.

«Чорні ринки золота» виникають як реакція на валютні обмеження, що вво­дяться державою, і поширюються на операції із золотом.

Характерною ознакою золота є його широке застосування майже всіма державами світу як страхового і резервного фонду. Державні запаси золота, що зберігаються у центральних банках різних країн та в МВФ, становлять понад 31 тис. тон. Значна їх частина може бути виставлена на продаж.

Незважаючи на те, що основною часткою пропозиції золота за ідеєю має бути нововидобутий метал, на практиці нині все ще домінує пропозиція брухту цього металу, а також золота, виставленого на продаж банками та інвесторами.

Загалом попит на золото формує в основному ювелірна промисловість. Однак її роль у формуванні цього попиту поступово зменшується. Якщо у 2005 році частка ювелірної промисловості в загальному попиті становила 70%, то у 2011 - му – 50%. Спад попиту спостерігався в усіх країнах, крім Китаю та Індії, де протягом двох останніх років істотно зросли інвестиції в золото і ювелірну продукцію.

Підвищення попиту на золото у Китаї зумовлене насамперед стрімким економічним розвитком держави і зміцненням юаня, а також зростанням чисельності та рівня добробуту середнього класу, високою нормою заощаджень населення та політикою держави, спрямованою на лібералізацію і розвиток внутрішнього ринку дорогоцінних металів. Зростання попиту на золото в Індії зумовлене як національними традиціями, так і вагомою роллю ринку ювелірних прикрас на тлі економічного піднесення країни.

Якщо попит на золото в ювелірній промисловості у 2005–2009 роках падав, то інвестиційний попит унаслідок поширення світової валютної кризи у цей час, навпаки, – зростав.

У 2009 році було досягнуто історичного максимуму обсягів продажу інвестиційного золота на суму 55 млрд. доларів США. При цьому велику частину інвестицій здійснено біржовими індексними фондами (ETF-фондами). Слід зауважити, що інвестиційний попит є по суті інвестиціями саме у вигляді придбання банківських злитків, монет, “металевих” рахунків. Інвестиції в ювелірні прикраси дещо відрізняються від перелічених вище, оскільки ці вироби мають водночас і художню цінність, що додає їм спорідненості з об’єктами тезаврації.

Пропозицію на ринку золота формують насамперед такі фактори, як обсяги його видобутку, продаж офіційним сектором і надходження золота після вторинної переробки.

До основних країн, які постачають золото на світовий ринок, належать ПАР, Росія, США, Канада і Китай. Слід наголосити, що динаміка золотовидобування у Китаї протягом 2008–2010 років стала несподіванкою для всього світу: у 2009 році Китай випередив ПАР і став найбільшим у світі виробником золота.

На світовому ринку золота спостерігається профіцит на тлі рекордних цін на метал.

До 2010 року центральні банки всього світу протягом двох десятиліть були переважно продавцями золота. З II кварталу 2010 року вони змінили свою політику, перетворившись у покупців. Передусім це стосується центральних банків країн, що розвиваються, з великими золотовалютними резервами. Так, Національний банк Індії збільшив за 2010 рік свої золоті запаси на 200 тон, таким чином частка монетарного золота в його резервах зросла з 4,1 до 7,8%. Народний банк Китаю збільшив свої золоті запаси за п’ять років до 1,054 тис. тон. Активно купує золото й Банк Росії. Він та Національний банк Індії в 2009–2010 роках лідирували у цій сфері. Однак порівняно з країнами з розвинутою економікою частка золота в їхніх золотовалютних резервах є невеликою. За даними Світової ради з питань золота (World Gold Council – WGC), на початок 2010 року вона становила у Китаї – 1,5%, Росії – 5,1%, Південній Кореї – 0,2%, Бразилії – 0,5%. Щодо розвинутих країн, то світовим лідером за цим показником є США – 70,4%. Золоті резерви Німеччини становлять 66,5% від загального обсягу резервів, Франції – 64,6%, Великобританії – 16,3%. У свою чергу центральні банки західних країн знизили до мінімуму або зовсім призупинили продаж золота.

Згідно з новою угодою на найближчі п’ять років центральні банки Європи оголосили про зменшення ліміту на продаж золота на 20% – до 400 тонн за рік. Приблизно за рік дії нової угоди ними було продано лише 6,2 тонни, що на 96% менше порівняно з попереднім роком. Сьогодні багатьма центральними банками, що володіють найбільшими обсягами золотих резервів, підтримується консервативна стратегія. Лідерами з нарощення власних золотих резервів є Народний банк Китаю та Банк Росії, мета політики яких полягає у підвищенні ролі національної валюти у світі, що потребує істотного збільшення її золотого забезпечення та диверсифікації власних резервів.

Схожі:

ВИСНОВОК ЩОДО ВИМОГ ЗАКОНОДАВЧИХ ТА НОРМАТИВНИХ АКТІВ
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку при розкритті інформації емітентами та професійними учасниками фондового ринку,...
ПРЕС-РЕЛІЗ 20
«Крок назустріч. Закон України “Про акціонерні товариства”», організований державною установою «Агентство з розвитку інфраструктури...
Аудиторська перевірка проведена для надання регулярної звітності...
Аудиторська перевірка проведена для надання регулярної звітності до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку відповідно...
Питання Поняття “валютні відносини” та “світова валютна система”
Кожна країна є складовою світового ринку, жодна країна не є ізольованою. Усі вони пов’язані між собою міжнародними валютними відносинами,...
Закон кількості грошей. Інфляція, її основні види та характеристика....
Визначте поняття матеріального та нематеріального виробництва, виробничої та невиробничої сфери діяльності людей
АУДИТОРСЬКИЙ ВИСНОВОК
Товариства з обмеженою відповідальністю КУА «ГЕРЦ», фінансова звітність якого перевіряється і може бути використаний для подання...
Тема 2 (заняття 2). Джерела міжнародного права (2 год.)
Поняття і значення джерел міжнародного права. Роль ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН у визначенні джерел міжнародного права
ТОВ «ВІЗІЛАЙН ІНВЕСТ» №1-л від 22. 07. 2011 р у редакції наказу Директора
України, правил (стандартів) провадження професійної діяльності на фондовому ринку, затверджених об’єднанням/саморегулівною організацією...
ЗАТВЕРДЖЕНО
Порядок і строки розгляду звернень клієнтів та професійних учасників фондового ринку
«ЛФЦ Брок» станом на 31. 12. 2012 року Адресат: Учасникам та керівництву ТОВ «ЛФЦ-БРОК»
Аудиторський висновок подається до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку при розкритті інформації професійними...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка