ТЕМА 5. Вексельний обіг та формування портфеля цінних паперів.
1. Розрахунки векселями.
2. Формування портфеля цінних паперів
1. Розрахунки векселями.
З одного боку, вексель - це засіб платежу (п. 13 Інструкції про безготівкові розрахунки). Загальні правила обігу векселів встановлені в Женевській конвенції, а додаткові умови для їх обігу в Україні - Законом про обіг векселів. У разі видачі векселя як засобу платежу відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.
З іншого боку, вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власникові векселя (векселетримачу) (ст. 21 Закону про цінні папери). Як і інші цінні папери, векселі можна придбавати, продавати, обмінювати, здійснювати з ними інші дії на фондовому ринку згідно із Законом про цінні папери. Цей Закон визначає умови та порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації їх обігу.
Професійна діяльність на ринку цінних паперів підлягає ліцензуванню. Не належать до професійної торгівлі цінними паперами такі операції:
проведення суб’єктами господарської діяльності розрахунків з використанням векселів, а саме: видача (передача) векселя за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, а також погашення векселів (у тому числі дострокове та/або авалістом).
Векселі треба оформляти на бланках суворої звітності. Приклади заповнення простого та переказного векселів наведені відповідно на рис. 1 та рис. 2.
Видача та внесення до реєстру...
Самі бланки векселів можна придбати у банках. При видачі юридичним та фізичним особам бланків векселів банки реєструють їх за номерами у журналі продажу бланків векселів. Крім того, підприємства-векселедавці (трасанти) повинні вести реєстр виданих векселів згідно з Порядком ведення реєстру, затвердженим Рішенням НКЦПФР № 296.
Реєстр ведеться українською мовою у хронологічному порядку у міру виникнення фактів видачі переказного та/або простого векселя. У разі ведення реєстру у паперовій формі він має бути прошитий, аркуші - пронумеровані, кількість аркушів у реєстрі - засвідчена підписом керівника та печаткою векселедавця - для юридичних осіб та підписом векселедавця та печаткою, у разі її наявності, - для фізичних осіб.
У разі ведення реєстру в електронній формі векселедавець (трасант) повинен забезпечувати, за потреби, його друк на паперовому носії.
Виправлення у реєстрі не допускаються. Для забезпечення належного ведення реєстру керівник векселедавця (трасанта) - юридичної особи наказом призначає особу, відповідальну за ведення реєстру.
ПЕРЕКАЗНИЙ ВЕКСЕЛЬ має містити такі реквізити:
1. Найменування "переказний вексель", включене до самого тексту документа, тією мовою, якою цей документ складено.
2. Проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити визначену суму.
3. Найменування того, хто повинен платити (платника).
4. Зазначення терміну платежу.
5. Зазначення місця, у якому має бути зроблено платіж.
6. Найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути зроблено.
7. Зазначення дати і місця складання векселя.
8. Підпис того, хто видає вексель (векселедавця).
Переказний вексель може підлягати оплаті за місцем проживання третьої особи, або в тому ж місці, де знаходиться місце проживання платника, або в якомусь іншому місці.
У переказному векселі, який підлягає оплаті строком за пред'явленням або у такий-то час від пред'явлення, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому переказному векселі така умова вважається ненаписаною.
Відсоткова ставка має бути вказана у векселі; при її відсутності умова вважається ненаписаною. Відсотки нараховуються від дня складання переказного векселя, якщо не вказана інша дата.
Якщо сума переказного векселя зазначена і словами, і цифрами, то у випадку розбіжності між ними, вексель має силу на суму, зазначену словами.
Якщо у переказному векселі сума зазначена кілька разів (або
словами, або цифрами), то у випадку розбіжності між ними вексель має силу лише на меншу суму.
ПРОСТИЙ ВЕКСЕЛЬ містить:
1. Найменування "вексель", включене до самого його тексту, тією мовою, якою цей документ складено.
2. Проста і нічим не обумовлена обіцянка сплатити визначену суму.
3. Зазначення терміну платежу.
4. Зазначення місця, в якому має бути зроблено платіж.
5. Найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути зроблено.
6. Зазначення дати і місця складання векселя.
7. Підпис того, хто видає документ (векселедавець).
2. Формування портфеля цінних паперів
Портфель цінних паперів - це підібрана сукупність окремих видів цінних паперів: акцій, облігацій, ощадних сертифікатів та ін., якими володіє певна особа.
Формування портфеля цінних паперів - це операція фондового ринку, яка передбачає проведення постійних операцій із цінними паперами, які входять до портфеля, для підтримки якості портфеля, забезпечення зростання його поточної вартості, збереження та приросту капіталу, доступу через придбання цінних паперів до дефіцитної продукції та послуг, майнових і немайнових прав, до власності.
До складу портфеля можуть входити цінні папери одного типу, наприклад акції, це буде портфель акцій, - або входити різні фінансові інструменти, які будуть формувати його структуру - певне співвідношення між конкретними видами цінних паперів у портфелі.
Основними принципами формування портфеля цінних паперів є:
=> ризиковість - невизначеність, пов'язана з величиною та часом отримання доходу за портфелем цінних паперів. Ризик інвестування в портфель визначається сумою ризику ліквідності, ризику неплатежу (невпевненість в отриманні виплат) та ризиком, пов'язаним з терміном обігу цінних паперів, що сформували портфель (більший період часу пов'язаний з більшою невизначеністю, а отже, і з більшим ризиком несвоєчасного отримання доходу за активом);
=> дохідність - показник, що відображає очікуваний у майбутньому дохід за портфелем цінних паперів. Дохідність прямо пов'язана із ризиковістю: чим більший потенційний ризик несе цінний папір, тим вищий потенційний дохід він повинен мати, і, навпаки, чим надійніший дохід, тим нижча його ставка. Це завдання вирішується шляхом придбання цінних паперів відомих АТ, які мають високі фінансові показники і відповідні індикатори фінансового стану;
=> безпечність - це принцип, що досягається за рахунок зниження дохідності й темпу зростання вкладень у портфель цінних паперів і визначає невразливість їх (цінних паперів) до потрясінь на фондовому ринку та стабільність в отриманні доходу;
=> ліквідність - одна з найважливіших властивостей портфеля цінних паперів, яка означає спроможність швидкого перетворення всього портфеля цінних паперів або його частини в грошовий капітал при відсутності значних втрат. Таке перетворення супроводжується своєчасним погашенням зобов'язань перед кредиторами, поверненням їм запозичених грошових ресурсів, за рахунок яких був сформований портфель. Чим вищий ранг фінансового ринку, на якому знаходяться в обігу цінні папери портфеля, тим більш ліквідним є цей портфель. Різні категорії цінних паперів, що перебувають в обігу на одному ринку, мають різний ступінь ліквідності і впливають на ліквідність портфеля цих цінних паперів. Так, акції вважаються менш ліквідними ніж облігації, довгострокові цінні папери - менш ліквідними ніж короткострокові, корпоративні цінні папери - менш ліквідними ніж державні. Найліквіднішим в багатьох країнах вважається портфель, що сформований із високонадійних державних цінних паперів, які завжди забезпечують інвесторам мінімальний для певного ринку рівень доходу.
Пріоритети інвестора визначають мету формування портфеля і його тип (взаємозв'язок мети і типу портфеля представлений на рис. 3).
Якщо метою інвестора буде:
=> отримання доходу - формується і портфель доходу, характерною ознакою якого є отримання доходу за рахунок дивідендів і відсотків (тому його часто називають дивідендним). Так як рівень доходу за портфелем планується, він має майже нульовий ризик. Портфель доходу має свої різновиди:
а) конвертований - дохід отримують за рахунок конвертації (обміну) облігацій на акцій, які входять до складу портфеля;
б) грошового ринку - дохід одержують за рахунок готівки та активів, що входять до його складу і швидко реалізуються;
в) облігацій - середній дохід отримують майже за нульового ризику;
=> забезпечення приросту капіталу на основі підвищення курсу цінних паперів - формується портфель зростання, в якому капітал збільшується не за рахунок відсотків і дивідендів (як у портфелі доходу), а за рахунок підвищення курсу цінних паперів, тому його часто називають курсовим портфелем. Основні вкладення здійснюються переважно в акції. Портфель зростання потребує постійного зіставлення очікуваного зростання капіталу та ризику, що є основою поділу його на різновиди:
а) портфель агресивного зростання - орієнтиром є максимальний приріст капіталу;
б) портфель консервативного зростання - орієнтується на невеликий ризик;
в) портфель середнього зростання - має високу дохідність і середній ступінь ризику;
=> гарантована дохідність інвестицій - формує інвестиційний портфель, до якого мають входити як надійні, але менш прибуткові, так і ризикові, але більш дохідні папери різних емітентів, галузей, видів. З метою зменшення ризику інвестування необхідно враховувати різноманітні фактори, найважливішими з яких є дохідність, рівень оподаткування, термін фінансових вкладень. Принцип рівності доходів передбачає, що прибутковість від різних варіантів інвестування повинна бути однаковою, інакше почнеться активна скупка дохідніших активів, що викличе приплив капіталу в одні галузі на шкоду іншим. При виборі стратегії інвестування факторами, що визначають галузеву структуру інвестиційного портфеля, залишаються ризик і дохідність інвестицій. При виборі цінних паперів чинниками, які визначають дохідність інвестицій, є рентабельність виробництва і перспектива зростання обсягу продажу. Інвестиційна привабливість окремого підприємства залежить від показників, що характеризують його фінансовий стан. Інвесторів, у першу чергу, цікавлять показники, що впливають на дохідність капіталу підприємства, курс акцій, рівень дивідендів. Від рівня дохідності залежить, за інших рівних умов, розмір дивідендів за акціями. Це найзагальніший показник, що відповідає на запитання, який прибуток отримає підприємство з розрахунку на 1 грн активів;
=> збереження капіталу - формує переважно галузевий диверсифікований портфель. Інвестори при формуванні такого портфеля для забезпечення його стійкості обмежують розмір вкладень у цінні папери одного емітента, досягаючи таким чином зниження ступеня ризику. Так, при вкладанні коштів у акції промислових компаній здійснюється їх галузева диверсифікація. Взаємні фонди грошового ринку, які працюють із короткостроковими цінними паперами приватних емітентів і держави, проводять диверсифікацію, управляючи змішаним пакетом фінансових активів. Такий пакет містить державні облігації, короткострокові цінні папери муніципалітетів, сертифікати пайової участі інших інвестиційних інститутів. Управління диверсифікованим портфелем потребує проведення постійних операцій із цінними паперами для підтримки якості портфеля і забезпечення зростання його поточної вартості;
=> отримання максимального економічного ефекту - формує фіксовані і змінні портфелі цінних паперів. Фіксовані - зберігають свою структуру протягом встановленого терміну, тривалість якого визначається терміном погашення цінних паперів, що до нього входять. Змінні (керовані) портфелі мають динамічну структуру цінних паперів, склад яких постійно оновлюється з метою отримання доходу;
=> зниження ступеня ризику - в якійсь мірі властива будь-якому типу портфеля. Можливо, більше відношення має до спеціалізованих портфелів іноземних і вітчизняних цінних паперів, так як їх є переважна більшість. Портфелі іноземних цінних паперів обмежуються певною конкретною країною або охоплюють регіони (найчастіше країни, що розвиваються), що дає можливість скоротити ймовірність ризику в кожній окремо взятій країні. Такі портфелі дають можливість закордонним інвесторам при порівняно невеликому ризику освоювати нові ринки і за необхідності швидко реалізувати місцеві акції. Портфелі цінних паперів можуть мати галузеву і територіальну спеціалізацію, наприклад, портфель цінних паперів підприємств харчової промисловості, паливно-енергетичного комплексу або металургійних підприємств. Портфелі цінних паперів також можуть бути орієнтовані на залучення до свого складу лише короткострокових або середньострокових і довгострокових цінних паперів. Більшість портфелів цінних паперів є спеціалізованими, включаючи переважно один вид цінних паперів: акції, облігації, неемісійні цінні папери тощо. В країнах з розвинутим фінансовим ринком така спеціалізація є правилом, що не можна сказати про Україну, в якій спеціалізація портфелів цінних паперів чітко не виражена через недостатньо розвинений фондовий ринок. У країнах з ринковою економікою переважають портфелі акцій підприємств, опціонів, іпотечних цінних паперів, облігацій корпорацій, муніципальних паперів тощо.
В Україні через нерозвиненість фондового ринку при формуванні портфеля цінних паперів інвестори переважно ставлять за мету:
o збереження та приріст капіталу;
o придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть заміняти готівку;
o розширення сфери впливу, перерозподіл власності;
o спекулятивна гра на коливаннях курсів в умовах нерозвинутого ринку цінних паперів;
o похідні цілі, наприклад, страхування від зайвих ризиків та ін.
З часом інвестиційні цілі вкладника змінюються, що веде і до зміни складу портфеля. Проводиться аналіз співвідношення дохідності й ризику паперів, що входять до портфеля, і за результатами приймається рішення щодо продажу якогось із видів цінного папера та придбанні у разі необхідності іншого. Всі процеси, що пов'язані із зміною складу портфеля, його аналізом, відносяться до управління портфелем цінних паперів.
Управління портфелем цінних паперів - це операція ринку цінних паперів, яка включає планування, аналіз і регулювання складу портфеля, здійснення діяльності щодо його формування й підтримки з метою досягнення поставлених перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності й мінімізації витрат, пов'язаних з управлінням.
В економічній літературі розглядається дві форми управління портфелем цінних паперів: активна й пасивна.
Активна передбачає постійну роботу з портфелем цінних паперів, яка включає:
=> вибір видів цінних паперів;
=> визначення термінів придбання їх та продажу;
=> проведення заходів, які забезпечують отримання чистого доходу.
Пасивна форма управління портфелем цінних паперів полягає у складанні диверсифікованого портфеля із завчасно визначеним рівнем ризику і тривалим зберіганням портфеля в незмінному стані. Форма пасивного управління портфелем цінних паперів має свої методи:
=> диверсифікація - передбачає внесення до складу портфеля різноманітних цінних паперів із різними характеристиками. Структура диверсифікованого портфеля цінних паперів повинна відповідати певним цілям інвесторів. Формувати диверсифікований портфель в умовах вітчизняного фондового ринку дуже складно, що пов'язано з трудністю у пошуку достовірної інформації про властивості цінних паперів, їх емітентів;
=> індексний метод (метод дзеркального відображення) - побудований на основі певного портфеля цінних паперів, який визнається як еталон. Структура портфеля-еталона характеризується певними індексами, які в процесі управління портфелем беруться за основу (дзеркально повторюються). Застосування даного методу ускладнюється труднощами добору еталонного портфеля;
=> збереження портфеля - ґрунтується на підтримці структури і збереження рівня загальних характеристик портфеля. Не завжди вдається зберегти незмінною структуру портфеля, оскільки, враховуючи нестабільну ситуацію на українському фондовому ринку, доводиться купувати інші цінні папери.
При здійсненні інвестиційної стратегії на ринку цінних паперів можна орієнтуватися на різні цільові напрями: на отримання більш або менш високого і стабільного поточного доходу або дивідендів чи на зростання вартості цінних паперів, тобто на збільшення вкладеного капіталу.
Цінні папери існують як особливий товар, що повинен мати свій ринок із властивою йому організацією і правилами роботи на ньому. Однак товар, що продається на цьому ринку, є товаром особливого роду, оскільки цінні папери - це лише титул власності, документи, що дають право на дохід. Вітчизняний ринок цінних паперів став потужним механізмом у розподілі, перерозподілі та мобілізації фінансових ресурсів для динамічного розвитку економіки. Ринок цінних паперів є одним із небагатьох можливих фінансових каналів, якими заощадження перепливають в інвестиції, водночас такий ринок надає інвесторам можливість зберігати і збільшувати свої заощадження. Механізм функціонування ринку цінних паперів регламентується чинним законодавством, має свої особливості, пов'язані з конкретною структурою обігу цінних паперів, діловою активністю учасників ринку, загальним станом економіки. Ринок має враховувати специфіку і природу окремих цінних паперів як фінансових інструментів. Роль цінних паперів у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні, надзвичайно велика. Конкретна ефективність і роль цінних паперів в економіці України залежить від забезпечення досягнення таких цілей:
=> створення механізму інвестування, на основі якого залучати вітчизняний та іноземний капітал в економіку;
=> узгодження майнових державних, інституційних та індивідуальних інтересів у процесі обігу цінних паперів;
=> розвиток вторинного ринку цінних паперів і залучення населення до операцій з цінними паперами;
=> співпраця з міжнародними організаціями, які регулюють обіг цінних паперів, захищають інтереси інвесторів на світовому фінансовому ринку та ін.
Разом з цим обіг цінних паперів пов'язаний і з негативними рисами, зокрема: інформаційна недостатність, обмеженість прав акціонерів, ігнорування деяких законодавчих вимог, недостатнє державне регулювання обігу цінних паперів, психологічна непідготовленість населення до операцій з цінними паперами тощо. На сучасному етапі розвитку обігу цінних паперів необхідно:
- обмежити ризики інвесторів;
- включити у процес котирування всі зацікавлені сторони;
- запобігти можливості монопольного встановлення цін на фінансові активи;
- формувати довіру у населення до цінних паперів;
- поширювати інформацію про емітентів, їх цінні папери.
Перелічені заходи направлені на формування стабільності ринку, яка сприяє залученню іноземних інвестицій, зміцнює довіру населення до цінних паперів, а наявність єдиного центру котирування створює умови для здорової конкуренції торгівців цінними паперами з одночасним збереженням гарантій для інвесторів та емітентів.
|