ТЕМА 15. ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ПРОЕКТНОГО АНАЛІЗУ: ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ
1. Мета і завдання фінансового аналізу
Фінансовий аналіз проекту є, мабуть, найбільш фундаментальною і трудомісткою частиною проектного обґрунтування, який здійснюється для визначення фінансової життєздатності проекту як з точки зору ризику, так і очікуваного прибутку. Фінансовий аналіз має супроводжувати розробку проекту з самого початку, тому фінансовий аналітик повинен бути включений до складу проектної команди на початковому етапі підготовки проекту.
Межі та цілі фінансового аналізу значною мірою визначаються оцінкою вкладень, яких потребує проект, та очікуваною віддачею, в тому числі чистих вигод, виражених у фінансових показниках.
Фінансова діагностика проекту базується на:
впевненості аналітика в якості інформаційної бази, що використовується, та вірогідності прогнозованих характеристик проекту;
аналізі структури і величини проектних витрат і доходів ,а також рівня їх впливу на здійснюваність проекту;
визначенні й оцінці щорічних і накопичених фінансових чистих вигод, виражених через показники ефективності проекту;
врахуванні фактору часу стосовно цін, вартості капіталу та проектних рішень, що приймаються в умовах ризику і невизначеності.
Процес інвестування, який розглядається як довгострокове вкладення економічних ресурсів з метою утворення та отримання вигоди, ґрунтується на перетворенні ліквідності власних і залучених коштів інвестора на виробничі активи (основний і чистий оборотний капітал), а також у створенні нової вартості при використанні цих активів.
Фінансування проекту включає розробку відповідної фінансової схеми з урахуванням умов, за яких кошти можуть стати доступними, і раціоналізацію цієї схеми з точки зору підприємства та інвесторів.
Метою фінансового аналізу є ідентифікація всіх фінансових наслідків проекту, визначення його фінансової життєздатності для прийняття рішень про доцільність інвестування та фінансування проекту.
Таким чином, умовами позитивної оцінки проекту є його технічна здійснюваність з фінансової точки зору, можливість реалізації проекту в даному соціально-економічному та екологічному середовищі, а також прийнятність часового періоду для осіб, які приймають рішення про інвестування.
Аналітична робота з оцінки фінансових аспектів проекту потребує встановлення найбільш привабливих з можливих альтернатив проекту в умовах невизначеності, а також розробки стратегії управління чи контролю за критичними параметрами проекту. Важливою складовою цього розділу є визначення потоків фінансових ресурсів, необхідних на етапах інвестування, пуску та експлуатації, виявлення фінансових ресурсів, доступних з точки зору вартості та часового горизонту.
Етапи проведення фінансового аналізу проекту:
аналіз фінансового стану підприємства, яке здійснює проект;
прогноз обсягів реалізації продукції проекту;
оцінка інвестиційних витрат і розрахунок поточних витрат за проектом;
прогнозування прибутків;
прогноз грошових потоків;
прогноз бухгалтерського балансу ;
визначення потреб у фінансуванні, вибір джерел фінансування проекту;
розрахунок показників ефективності проекту з урахуванням ризиків та невизначеності.
Результати фінансового аналізу безпосередньо впливають на проектне рішення кожного з учасників проекту: замовників, власників, інвесторів, кредиторів, урядових установ. Приватні підприємці чи урядові установи, які інвестують проект, завдяки фінансовому аналізу отримують інформацію про можливості проекту генерувати явні та неявні вигоди. Раціональні власники капіталу при прийнятті інвестиційного рішення повинні бути впевнені У віддачі вкладених грошових коштів. Комерційні кредитні організації вивчають інформацію фінансового аналізу для визначення доцільності фінансування даного проекту, можливості отримання процентних платежів, що забезпечують прибуток, і повернення боргових зобов'язань. Вивчення руху грошових коштів по роках проекту дозволяє обґрунтувати вибір типу фінансової позички та схеми повернення боргу. Організації, що забезпечують пряму та непряму підтримку проектів шляхом надання субсидій, пільгового кредитування, а також стимулюють розвиток регіонів, галузей чи окремих виробництв, використовують фінансовий аналіз для визначення економічної ефективності та привабливості проекту.
Фінансовий аналіз, як правило, передує економічній оцінці проекту, яка визначає цінність його для суспільства. Тому учасники проекту, які здійснюють його підтримку, отримують з фінансового аналізу інформацію про доцільність і необхідність стимулювання інвестиційного процесу.
Оцінка фінансової спроможності проекту базується на концепціях прийняття інвестиційних рішень, що потребують знань фінансового та податкового обліку, управлінського аналізу господарської діяльності, правового поля оподаткування та інших сфер підприємництва.
2. Особливості підготовки фінансового обґрунтування проекту
Фінансовий аналітик, розробляючи проект, керується методологією, в основі якої лежать концепції проектних вигод і витрат, зміни вартості грошей у часі, альтернативної вартості, грошового потоку.
Фінансовий план проекту є результатом роботи фінансового аналітика, яка починається зі збору інформації стосовно техніко-технологічних аспектів реалізації проекту, вивчення комерційних елементів його здійснення. Зібрані дані є основою фінансових прогнозів, що базуються на встановленій обліковій та податковій політиці тієї країни, де реалізується проект. Підготовка прогнозного балансу і звіту про прибутки необхідна для оцінки рівня прибутковості проекту, величини витрат з виплати податків та погашення зобов'язань. Ці дані дозволяють акціонерам, інвесторам і фінансовим організаціям отримати необхідні відомості для прийняття рішення щодо участі у проекті.
Аналітики, які готують фінансове обґрунтування проекту, Мають виокремити аналіз фінансової спроможності проекту від Умов його фінансування. Це необхідно для визначення фінансові ефективності проекту без податкових знижок, пільгових умов фінансування, які зроблять його привабливим для підтримки приватними інвесторами, банківськими організаціями чи урядовими фінансовими агенціями. Слід пам'ятати, що досить часто проект виглядає фінансове привабливим тільки завдяки можливості залучення пільгового фінансування, надання інвестиційного чи податкового кредиту, субсидій чи субвенцій. Такі проекти, як правило, не створюють нових вигод, а перерозподіляють існуючі вигоди від фінансових установ до інвесторів.
Одним з найбільш важливих завдань фінансового аналізу є розрахунок майбутніх грошових потоків, необхідних для здійснення проекту. Потрібно враховувати, що учасників проекту більш цікавить величина грошових потоків, а не прибуток чи дохід, який принесе проект. Інформація про очікувані потоки готівки з урахуванням усіх виплат та оподаткування повинна бути представлена у вигляді різниці між грошовими потоками з проектом і без нього. Ключ до прийняття вірного проектного рішення — аналіз фінансової ситуації з урахуванням реалізації інвестиційного проекту та без його здійснення. Тому фінансові аналітики повинні показати можливий приріст грошових коштів завдяки реалізації проекту.
Прогноз грошового потоку проекту базується на прогнозі звіту про прибутки, який, у свою чергу, починається з прогнозування продажу та розрахунку витрат за проектом. Відповідно до основних правил визначення витрат за проектом при підготовці його фінансового обґрунтування необхідно:
ігнорувати попередні витрати, оскільки аналітик оцінює тільки додаткові витрати і прибуток, отримані від проекту, а покриття попередніх витрат не береться до уваги у процесі визначення фінансової спроможності проекту;
вартість ресурсів проекту розраховувати на основі витрат втрачених можливостей, якщо ці ресурси можуть бути використані будь-яким іншим, відмінним від проектного, способом. Наприклад, коли компанія розглядає можливість використання будівлі, що на цей час не експлуатується, але яку можна продати за10 тис. грн. Вартість цієї будівлі слід оцінити як величину першочергових витрат за проектом.
При прогнозуванні звіту про прибутки та чистого потоку грошових коштів слід враховувати такі фактори, які впливають на їх величину:
метод нарахування амортизації;
вплив ліквідаційної вартості;
потребу в оборотному капіталі та його облік;« використання номінальних і постійних цін.
У процесі розрахунку чистого потоку грошових коштів у результаті прийняття проекту ключовою складовою є амортизація та величина податкової економії, яка виникає при зменшенні оподатковуваного прибутку на суму амортизації. Тому метод нарахування амортизації може значною мірою вплинути на величину грошового потоку. У випадку, коли період амортизації менше за строк експлуатації активів проекту, податкове прикриття діє тільки при нарахуванні амортизації, після чого повна сума грошових накопичень підлягає оподаткуванню. Це явище позитивно впливає на поточну вартість грошових потоків і робить цей метод більш привабливим порівняно з методом рівномірної амортизації.
Профіль грошового потоку зміниться на краще, якщо активи мають ліквідаційну вартість в кінці строку експлуатації проекту. Оскільки до того часу об'єкт буде повністю замортизований, дохід від реалізації підлягає оподаткуванню за звичайною ставкою. Ліквідаційна вартість збільшує потік грошових коштів та підвищує привабливість проекту.
Крім інвестицій в основний капітал, необхідно мати у розпорядженні додаткові грошові кошти для формування оборотного капіталу. Інвестування в оборотний капітал відбувається, як правило, у нульовий рік проекту, а його відшкодування — після його реалізації. Через різницю у часі витрати на оборотний капітал зменшують величину дисконтованого грошового потоку (наприклад, 20 тис. грн., вкладені в оборотні кошти в перший рік проекту, не тотожні 20 тис. грн. після відшкодування на 10-му році реалізації проекту).
Між проектними аналітиками не припиняється дискусія з приводу того, в яких цінах прогнозувати грошові потоки: постійних чи номінальних. Постійні ціни дозволяють ігнорувати інфляцію при визначенні умов оплати, а номінальні враховують інфляційні очікування учасників проекту. Аргументація на користь використання постійних (чи дійсних) цін базується на твердженнях, що зміни в рівні цін не впливають на вартість, тому існує можливість ігнорування інфляції, оскільки всі показники проекту можна оцінити за дійсною вартістю. Такий підхід дозволяє зберегти рівень валюти проекту протягом усього періоду функціонування, що значно полегшує кореспондування потоків грошових коштів по роках проекту.
Разом з тим існує ряд ситуацій, коли використання постійних цін у проекті може призвести до серйозних ускладнень. Це пов'язано передусім з умовами фінансування проектів. Як правило, кредитне фінансування передбачає встановлення процента виплат боргу в номінальному обчисленні, що може призвести до неузгодження планової величини відшкодування боргу (якщо проект розраховано у постійних цінах) і дійсної суми його покриття кредиторам (визначеної за номінальною ставкою). Найбільш поширеною ситуацією, пов'язаною зі зміною рівня цін, є необхідність збільшення витрат при здійсненні проектних закупівель. Це може позначитися на перевитраті бюджету, появі необхідності пошуку додаткових фінансових ресурсів.
Очікувані зміни рівня цін не впливають на амортизаційні відрахування по існуючих активах, їх обсяг визначається при придбанні активів і є величиною, що не підлягає інфляції. Тому грошовий потік, що включає податкову економію за рахунок амортизації, завжди відповідає номінальній величині, встановленій у початковому періоді. У випадку, коли всі інші припливи та відтоки коштів розраховуються у постійних цінах, їх підсумок з амортизаційними відрахуваннями може призвести до серйозних огріхів.
При використанні постійних цін передбачається, що їх зміна на сировину та матеріали буде аналогічною зростанню цін на готову продукцію і відповідною рівню інфляції. Однак, як свідчить практика, ціни на ресурси (газ, електроенергію, капітал, розмір заробітної плати) контролюються державою і підвищуються значно повільніше, ніж ціни на товари і послуги, та не відповідають рівню інфляції. Такі інфляційні сценарії призводять до того, що грошові припливи збільшуються за рахунок зростання цін і відбувається це значно швидше, ніж грошові відтоки.
Проектний аналітик завжди обмежений у часі, який йому необхідно присвятити оцінці проекту. Досвід підготовки проектів показує, що найбільш ретельно аналітики працюють над визначенням величини витрат — як першочергових, так і поточних — і практично не залишають часу на детальне обґрунтування прогнозу майбутніх прибутків.
Прогноз річного прибутку — дуже важлива частина фінансового аналізу, оскільки прибуток є найбільш суттєвою статтею припливу грошових коштів і має серйозний вплив на вартість проекту. Головна мета цієї частини прогнозу — визначення величини доходу, який компанія одержить, а потім утримає у виробництві для реінвестування протягом планового періоду.
3. Фінансування проекту
Одним з центральних моментів підготовки проекту є визначення умов фінансування, вибір та раціоналізація джерел фінансування та розробка плану узгодження припливу і відтоку грошових коштів від проекту.
Фінансування — забезпечення проекту ресурсами, до складу яких входять не лише грошові кошти, але й виражені в грошовому еквіваленті інші інвестиції, в тому числі основні та обігові кошти, майнові права і нематеріальні активи тощо.
Фінансування проектів спрямоване на вирішення таких завдань:
забезпечення потоку інвестицій, необхідного для планомірного виконання проекту;
зниження капітальних витрат і ризику проекту за рахунок раціональної структури інвестицій і отримання податкових пільг;
забезпечення балансу між обсягом залучених фінансових ресурсів і величиною отриманого прибутку.
До основних принципів фінансування слід віднести:
необхідність повернення фінансових коштів, що сприяє підтриманню постійної платоспроможності компанії;
забезпечення підвищених темпів зростання доходу та капіталу, що дозволяє забезпечити високу дохідність проекту та ефективну діяльність компанії у довгостроковій перспективі (стратегічна мета);
мінімізацію інвестиційних ризиків, яка сприяє зменшенню загального рівня ризиків по інвестиційному проекту та забезпечує над ними контроль.
Пошук джерел фінансування проектів є, мабуть, найважливішою проблемою, яка постає перед будь-яким підприємством.
Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на дві основні групи:
власні;
залучені;
позичкові.
Власні інвестиційні ресурси. До них належать чистий нерозподілений прибуток, спрямований на виробничий розвиток, амортизаційні відрахування, іммобілізована в інвестиції частина обігових коштів, реінвестована шляхом продажу частина основних фондів, страхова сума відшкодування збитків, спричинених втратою майна, тощо. Вони характеризуються простотою залучення, високим рівнем прибутковості інвестованого капіталу, зменшенням ризику неплатоспроможності і банкрутства під час їх використання, але в той же час мають обмеженість обсягу залучених коштів та відсутній зовнішній контроль.
Залучені інвестиційні ресурси характеризуються високими обсягами їх можливого залучення, зовнішнім контролем за використанням, певною складністю залучення, частковою втратою управління компанією (у разі емісії акцій). Існують певні особливості формування цього виду інвестиційних ресурсів для підприємств різних організаційно-правових форм власності. Цими інвестиційними ресурсами фінансуються в основному досить ризиковані та прибуткові проекти.
Серед залучених джерел фінансування інвестицій в першу чергу розглядається можливість запозичення акціонерного капіталу. Це джерело може бути використано компаніями, які створюються в формі акціонерних товариств. Для інвестиційних компаній та інвестиційних фондів аналогічною формою залучення є емісія інвестиційних сертифікатів. Для підприємств інших організаційно-правових форм основним способом додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків. Як показує досвід, у світовій практиці найбільш істотну роль серед зовнішніх джерел відіграє додаткова емісія акцій, яка є основною формою фінансування інвестиційних проектів.
Позикові інвестиційні ресурси. За сучасних умов позичкові інвестиційні ресурси стали основним джерелом фінансування. Вони в основному використовуються для кредитування проектів з низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту.
Позичкові ресурси можна поділити на:
довгострокові кредити банків та інших кредитних установ, які використовуються для фінансування довгострокових і великомасштабних проектів.;
емісія облігацій компанії (набула поширення у світовій практиці);
цільовий державний кредит, спрямований на конкретний вид інвестування.;
податковий інвестиційний кредит, суть якого полягає в тому, що підприємство звільняється від сплати податків на ту суму, яку воно зобов’язується інвестувати у виробництво;
інвестиційний лізинг, який надається в натуральній формі, а погашається в розстрочку.
При виборі варіанта фінансування слід пам'ятати, що раціоналізація структури фінансування є одним з етапів стратегії формування інвестиційних ресурсів компанії.
На першій стадії формування інвестиційних ресурсів прогнозуються потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів, на другій вивчається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел, на третій визначаються методи фінансування з урахуванням специфіки бізнесу, розміру проекту та юридичної форми власності. І, нарешті, заключним етапом розробки стратегії формування - є раціоналізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів.
Головними критеріями раціоналізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності є необхідність забезпечення високої фінансової стійкості компанії та максимізація суми прибутку від інвестиційної діяльності, який знаходиться в розпорядженні засновників компанії при різних співвідношеннях внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане з певними витратами: акціонерам треба виплачувати дивіденди, банкам — проценти за надані кредити і т. ін. Загальна сума коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансування, називається ціною капіталу. У ринковій економіці поняття капіталу як фактора виробництва означає певну суму грошей або цінностей, активів фірми. При фінансовому проектуванні передбачається, що поточні витрати фінансуються за рахунок поточних, а капітальні — за рахунок довгострокових активів. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залученого капіталу.
Величина і частка в загальній сумі коштів джерел фінансування, а також їх ціна можуть бути різними.
Ціна власного капіталу розраховується у вигляді ставки диві дендів, якщо капітал акціонерний, або норми прибутку, яку необхідно сплатити учасникам господарського товариства, якщо його створено у відмінній від акціонерної формі.
Ціна акціонерного капіталу (ЦАК) розраховується за такими формулами:
для простих акцій —
де Дп — прогнозне значення дивіденду на певний період; Цза — ринкова ціна простої акції; п — прогнозований темп приросту дивідендів;
для привілейованих акцій —
де Д— фіксований дивіденд у грошовому виразі; Цпа — ринкова ціна привілейованої акції.
Ціна позичкового капіталу залежить від його різновидів.
Ціна кредитів банків дорівнює процентам за кредит.
Ціна облігацій підприємств (ЦОБ) розраховується за формулою:
де Сн — номінальна вартість облігацій;
р — процент по облігаціях (частках одиниць);
Ср — поворотна (реалізаційна) вартість облігацій;
t — термін обігу облігацій (в роках);
Н — ставка податку на прибуток (у частках одиниць, якщо проценти по облігаціях оподатковуються).
Ціна кредиторської заборгованості (постачальникам, податковій адміністрації, з оплати і т. п.) залежить від її виду. Якщо ця заборгованість нормальна, тобто пов'язана з дозволеним часовим лагом, вона дорівнює нулю. Якщо вона перевищує встановлений термін, то ціна кредиторської заборгованості дорівнює штрафним санкціям за її непогашення.
Ціна державних субсидій звичайно дорівнює нулю, але держава може брати плату за надання субсидій.
Таким чином, вартість капіталу являє собою той прибуток, який потрібний, щоб задовольнити власників капіталу. Оскільки в більшості випадків залучати капітал доводиться не з одного джерела, а з кількох, то для оцінки вартості капіталу може застосовуватися модель оцінки середньозваженої вартості капіталу.
Середньозважена вартість капіталу (Weighted average cost of capital — WACC) може бути визначена як той рівень дохідності, який має приносити інвестиційний проект, щоб можна було забезпечити отримання всіма категоріями інвесторів доходу, аналогічного тому, який вони могли б отримати від альтернативного вкладення коштів з тим же рівнем ризику.
Вартість капіталу для фінансування проекту — це середньо зважена вартість капіталу по кожному джерелу фінансування (WACC). Загальна формула для визначення середньозваженої вартості капіталу має такий вигляд:
де wi — частка капіталу (інвестиційного ресурсу), отриманого з джерела i;
ki — дохідність (норма прибутку) за капіталом, отриманим з джерела i;
WACC = wd * kd + wp * kp + ws * ks + we * ke,
де kd — проценти за кредит;
kp — необхідна дохідність по привілейованих акціях;
ks — необхідна дохідність по простих акціях;
kе — необхідна дохідність по альтернативних інвестиціях;
wd, wp, ws, we — частка відповідного джерела в усьому обсязі інвестицій.
Вартість капіталу водночас відображає якість інвестиційних рішень і, через вплив на NPV, — доцільність інвестицій у даний проект. Таким чином, розрахунок середньозваженої вартості капіталу пов'язаний з розрахунком дисконтної ставки для оцінки проекту з урахуванням рівня ризику.
Раціоналізація формування інвестиційних ресурсів проекту базується на такому принципі: середньозважена вартість капіталу повинна бути меншою, ніж внутрішня норма рентабельності проекту (WACC < IRR), оскільки розрахунок середньозваженої вартості капіталу пов'язаний з розрахунком дисконтної ставки для оцінки проекту з урахуванням рівня ризику.
Вартість капіталу відображає якість інвестиційних рішень тому що безпосередньо впливає на величину чистої теперішньої вартості, яка є одним з основних критеріїв ефективності та доцільності інвестицій у даний проект.
Останнім кроком етапу фінансування проекту є узгодження в часі припливу коштів (оплачений акціонерний капітал, довгострокові та короткострокові позички, надходження від реалізації продукції, кредиторська заборгованість) та їх відтоку (витрати, пов'язані з інвестиціями та експлуатацією підприємства). Якщо ця стадія проектування не буде добре розробленою, реалізація проекту може наштовхнутися на несподівану нестачу коштів і проблему ліквідності. При неякісному плануванні може виникнути ситуація, коли керівникам проекту необхідно буде брати в борг кошти на короткий час. Це, безперечно, супроводжуватиметься більш високими витратами по обслуговуванню боргу, що піддасть проект загрозі нерентабельності, а також затримкою виконання робіт з будівництва та здійснення проекту. При накопиченні фінансових залишків, які виникають внаслідок перевищення припливів над відтоками грошових коштів, проект супроводжується проблемою необхідності сплати процентів за кошти, які не працюють у даний момент.
Фінансове планування повинно гарантувати наявність фінансування інвестиційних та експлуатаційних витрат, фінансових зобов'язань, податків та дивідендів та синхронізацію фінансових припливів і відтоків коштів.
ТЕМА 16. ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ПРОЕКТНОГО АНАЛІЗУ: ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ
1. Мета і завдання економічного аналізу
Сучасна вітчизняна практика відбору та оцінки проектів обмежується визначенням ступеня впливу проекту на добробут його власників або інвесторів, що відображається у фінансовому аналізі проекту.
Здійснюючи фінансовий аналіз, проект вивчають з погляду фінансової і комерційної привабливості для інвестора та організацій, які його реалізують. Тому всі витрати й доходи, одержані в результаті здійснення проекту, мають явний характер і фінансову відчутність. Критеріями відбору проектів за результатами фінансового аналізу є додаткові грошові потоки, що виникають при реалізації, його рентабельність та окупність вкладеного капіталу. Проект аналізується в тому чи іншому діловому оточенні, нормативно-правовому полі, в якому він здійснюватиметься. Його оцінка заснована на узгодженості цілей проекту з корпоративними цілями розвитку, які не завжди збігаються з національними інтересами.
Серйозною помилкою є ототожнення фінансових та економічних аспектів проекту, ігнорування інвесторами оцінки значення проекту для суспільства.
Аналіз економічних аспектів покликаний визначити, чи сприяє даний проект здійсненню цілей розвитку національної економіки, а також чи існують альтернативні шляхи досягнення тих самих економічних вигод меншими витратами. Економічний аналіз має на меті оцінити відповідність проекту його економічному середовищу, що регламентує розподіл доходів, обмеження або стимулювання виробництва й торгівлі тощо, і безпосередньо впливає на фінансову здійснимість проекту.
Цілі економічного аналізу вимагають абсолютно іншого аналітичного підходу. Базовою концепцією економічного аналізу є концепція альтернативної вартості, яка засвідчує, що, оскільки всі ресурси суспільства обмежені і можуть мати різне застосування, їх вартість повинна вимірюватися з погляду втраченої можливості займатися найкращим з доступних альтернативних видів діяльності, які вимагають використання тих самих ресурсів.
Метою економічного аналізу проекту є встановлення його національної привабливості, оцінка його економічної ефективності на підставі альтернативної вартості ресурсів, які використовуються у проекті, і продукції проекту та визначення можливості сприяння проекту національному добробуту країни.
Проілюструємо відмінність фінансового та економічного підходів до оцінки проекту на конкретному прикладі. Фермер планує вирощувати соняшник, використовуючи насіння, добрива, пестициди, паливо та інші матеріали і закуповуючи їх на внутрішньому ринку. Всі роботи по посіву, вирощуванню та збиранню соняшнику виконуватимуть фермер та члени його родини. Він планує продати вирощений врожай соняшнику по закупівельних цінах, встановлених державою. Фінансист оцінює цей проект з огляду на грошові потоки, сформовані відповідно до цін внутрішнього ринку на ресурси проекту та його готову продукцію. Однак ціни на насіння, добрива, паливо та соняшник в Україні, використані для аналізу, не відображають реальної вартості даних товарів, оскільки їх ринки не є конкурентними. Аналітик, розглядаючи цей проект, оцінює реальну вартість вирощування соняшнику. У своєму аналізі він використовує не субсидовані ціни, а ціни вільного ринку на сировину й матеріали, беручи їх значення на рівні світових. Оцінка праці членів родини здійснюється не за реальними доходами, які вони фактично одержують в результаті роботи у фермерському господарстві, а за величиною можливої винагороди, яку вони могли б заробити, маючи вільний вибір місця докладання своєї праці. І, нарешті, він оцінює дохід від вирощування соняшнику на основі цін, які б держава заплатила при закупівлі його на світовому ринку, а не тих закупівельних цін, які вона заплатила фермерові.
Ефективність використання національних ресурсів
Безпосередній вплив проекту на економіку країни
Вплив проекту на розвиток національної економіки
Опосередкований вплив проекту на національний добробут
Економічна цінність проекту
Рис. 16.1. Фактори, які впливають на економічну цінність проекту
Наведений приклад демонструє зовсім інший підхід економіста до оцінки вартості використовуваних матеріалів, праці та продукції, що виробляється. Цей підхід визначає цінність проекту на основі очікуваних вигод і витрат, які має одержати суспільство у разі його реалізації.
Визначення економічної цінності проекту засноване на:
оцінці впливу результатів проекту на розвиток національної економіки (економічної привабливості);
оцінці використовуваних ресурсів і результатів проекту за цінами, що відображають їх справжню цінність для національної економіки (тіньове ціноутворення);
встановленні безпосередніх впливів проекту на економіку країни (зміна попиту і пропозиції на окремі товари, зайнятості, платіжного балансу, економічної ситуації і т. п.), а також опосередкованого впливу результатів проекту (розвиток нових галузей, залучення до виробництва недовикористаних потужностей). Вони відображаються в економічній оцінці відчутних і невідчутних вигод та витрат проекту.
Оцінюючи альтернативи та вибираючи проект, аналітику необхідно знати відповіді на такі запитання:
Яким буде чистий економічний дохід проекту?
Хто скористається одержаним доходом?
Яким буде доступ користувачів проекту до цього доходу?
|