Розділ I. ФІНАНСОВЕ ПРАВО І ДЕРЖАВА
Тема 1. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ
1.1. Фінанси — економічна і юридична категорія,
1.2. Фінансова діяльність держави.
1.3. Поняття і склад фінансової системи України.
1.1. Фінанси — економічна і юридична категорія
Фінанси виникли ще у рабовласницькому суспільстві під впливом розвитку функцій та потреб держави. Термін "фінанси" латинського походження й означає грошовий платіж. Використовувався в Італії (Флоренція, Венеція, Генуя) з XIII — XV ст. у центрах торгівлі та банківської справи. Далі термін поширився в усьому світі і почав застосовуватися як поняття, пов'язане з системою грошових відносин, утворенням грошових ресурсів, що мобілізуються державою для виконання своїх політичних та економічних функцій.
Існування фінансів нерозривно пов'язане з товарно-грошовими відносинами, розвиток яких обумовлений суспільним поділом праці, наявністю різних форм власності та організаційно-правових формах господарської, у т. ч. підприємницької, діяльності, зовнішньоекономічними зв'язками тощо. Саме фінанси пов'язані з розподілом та перерозподілом внутрішнього валового продукту (ВВП) та національного доходу (НД), що виражаються у грошовій формі.
Коротко розглянемо сутність фінансів як економічної категорії.
З цієї позиції фінанси є різностороннім і складним явищем, що характеризується різними істотними ознаками, має певні якості й форми прояву. Головним їх призначенням є забезпечення кожного суб'єкта і всього суспільства, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами (активами). Фінанси є особливою сферою економічних відносин. їх зміст, характер використання, закономірності розвитку визначаються соціально-економічними відносинами у державі, природою держави та її функціями. Це сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання ВВП. Наукове вивчення цієї категорії виходить з того, що фінанси — не просто гроші, доходи, видатки або суспільне чи персоніфіковане багатство, а сукупність відносин, насамперед розподільного характеру, опосередкованих через доходи і видатки підприємницьких структур, держави, фінансових інститутів і міжнародних організацій.
Західна фінансова наука у визначенні фінансів виходить із прагматичного аспекту їх функціонування, тобто з фінансової діяльності. Проте визначення нею фінансів як доходів і видатків є неповним, адже гроші нізвідки не беруться і нікуди безслідно не зникають, а доходи одного суб'єкта завжди є витратами іншого. Вітчизняна наука більше уваги приділяє фінансовим відносинам, розглядаючи доходи і видатки як їх результат. Суперечностей і принципових відмінностей у підходах до розуміння сутності фінансів у світовій фінансовій науці немає, оскільки розглядаються і вивчаються саме відносини між суб'єктами, що й приводить до виникнення фінансів.
Сучасна фінансова наука має можливість вивчати фінанси з позицій різних рівнів, у т. ч. загальної теорії фінансів, економіки, менеджменту, права тощо.
Б. Нікбахт і А. Гроппеллі визначають фінанси як "застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу".
Фінанси, як і будь-яке інше явище, мають певні ознаки, за якими їх ідентифікують. Суттєвою ознакою фінансів є їх розподільний і перерозподільний характер, і відносини обміну до них не належать. Однак формування доходів та здійснення видатків переважно на основі розподілу та перерозподілу вартості створеного продукту стосується лише державних фінансів. На рівні фінансів підприємств цей процес більшою мірою пов'язаний саме з обмінними відносинами. Водночас і обмінні, й розподільні, й перерозподільні відносини охоплюють ширше коло відносин, ніж фінанси, а тому не можуть бути їх ключовою ознакою.
Фінанси мають дві форми прояву — зовнішню і внутрішню.
Зовнішня форма фінансів — це грошові потоки, рух яких відбувається між суб'єктами фінансових відносин. Характер і форма, спрямованість і обсяги потоків є предметом практичної фінансової діяльності.
Внутрішня форма — зміст фінансів, тобто відображення тих чи інших грошових потоків, а саме — рух вартості створеного ВВП, — тобто обмінні і розподільчі відносини, від яких залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Обмінно-розподільчі відносини характеризують внутрішню сутність фінансів — предмет фінансової науки*
Зазначимо, що фінанси — не просто гроші, доходи або видатки, а сукупність відносин, що мають розподільчий характер і опосередковуються через доходи і видатки фізичних і юридичних осіб, фінансово-кредитних установ, держави, міжнародних фінансових організацій тощо, а фінансова діяльність будь-якого суб'єкта проявляється у формуванні доходів і здійсненні витрат.
Отже, характеризуючи фінанси, слід виходити з таких ключових елементів, як фінансові відносини та фінансова діяльність. Фінансові відносини відображають рух вартості від одного суб'єкта до іншого, характеризують розподільні, перерозподільні та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках. У свою чергу фінансова діяльність, як зазначалось вище, проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат суб'єктами.
Об'єкт фінансової діяльності — фінанси, основний інструмент фінансових відносин — гроші. Співвідношення між категоріями "фінанси" і "гроші":
• гроші — загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюються затрати праці виробників;
• фінанси — економічний інструмент розподілу і перерозподілу НД, знаряддя контролю за фондами грошових ресурсів.
Сфери функціонування грошей і фінансів широкі і розгалужені і перетинаються у певному сегменті. Цей перетин настільки важливий, що визначає характер дії і грошей, і фінансів. З одного боку, фінанси неможливі без грошей — інструменту фінансових відносин, зовнішнім, видимим проявом яких є грошові потоки. З іншого, функціонування грошей без фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних питань обміну. Звідси відбувається побутове ототожнення фінансів і грошей.
Отже, можна сказати, що фінанси — це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства у зв'язку з формуванням грошових доходів і нагромаджень у суб'єктів господарювання та держави і використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства, а функціонування фінансів пов'язане з поняттями фінансових відносин, фінансової діяльності, грошей і грошових коштів, фінансових ресурсів, доходів і видатків (витрат).
Фінанси як економічна категорія, тобто відносини у сфері фінансової діяльності, отримали нормативно-правове закріплення та стали об'єктом дослідження юриспруденції — правової науки, і специфічної її галузі — фінансового права, предметом дослідження якого, як галузі права, науки, навчальної дисципліни, є фінанси, що здійснюють рух у суспільстві та економіці.
1.2. Фінансова діяльність держави
Одним із завдань держави є нагромадження бюджетних коштів за рахунок стабільного й ефективного суспільного виробництва, вмілого управління та ефективного власного виробництва, проведення розумної цінової, кредитно-грошової й валютної політики, нагромадження капіталу за рахунок міжнародної торгівлі тощо.
Фінанси — категорія фінансової науки, ключове питання науки фінансового права. Предмет фінансового права виявляється у взаємозв'язку із фінансовою діяльністю держави. Більшу частину фінансових відносин у суспільстві охоплює фінансова діяльність держави, слід мати на увазі, що не всі вони підпорядковані державно-владній організації. Фінансові відносини всередині підприємств, установ, організацій, а також пов'язані з муніципальною формою власності будуються на рівності учасників, на диспозитивності сторін і виходять за межі фінансового права.
Предметом дослідження фінансового права є фінанси держави, тобто економічні відносини з мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави та органів місцевої влади і місцевого самоврядування для забезпечення розширеного відтворення та соціально-культурних потреб. У процесі руху фінансів держави відбуваються розподіл та перерозподіл сукупного суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб. Державні фінанси нерозривно пов'язані з існуванням держави, проте в історичному аспекті е значно пізнішою категорією.
Відмінності між державними і приватними фінансами були сформульовані у праці французького вченого П.М. Годме:
1) державні фінанси:
• визначаються рішеннями держави і діями публічної влади;
• держава може у примусовому порядку забезпечити власні доходи;
• пов'язані з грошовою системою держави як засіб досягнення загального інтересу;
2) приватні фінанси:
• залежать від законів ринкової економіки;
• приватні особи не можуть у примусовому порядку забезпечити власні доходи;
• грошова система не залежить від волі приватного власника;
• орієнтовані на отримання прибутку.
Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами потреб, які не можна задовольнити через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином, у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, громадян, які з'являються на ринку як споживачі — малозабезпечені, інваліди, діти, престарілі, а також проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров'я тощо.
Загальновідомо, що необгрунтовано висока частка централізації фінансових ресурсів зумовлює негативні наслідки, оскільки на рівні суцільної централізації важко здійснювати раціональний розподіл і забезпечувати їх ефективне використання. З іншого боку, зниження централізації за високої частки державної власності спричинює безгосподарність і різні перекоси в розподілі та використанні фінансових ресурсів, а у кінцевому підсумку — фінансовий розлад у державі. Потрібна також оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні населення: якщо держава надмірно втручається у перерозподіл частки населення у валовому національному продукті, це підриває стимули до праці, знижує темпи економічного зростання. Водночас невтручання держави у цей процес або значне скорочення ресурсів також має негативні наслідки — стримує розвиток освіти, науки, призводить до зубожіння окремих верств населення тощо.
Отже, перерозподільні процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, — явище макрорівня, проте роль державних фінансів виявляється у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами і в якій формі відбувається їх рух, за якими критеріями їх виокремлюють і використовують.
Матеріальний зміст фінансів — це фонди грошових коштів. Централізовані фонди коштів перебувають у розпорядженні держави як суб'єкта публічної влади (державний бюджет, Пенсійний фонд) та органів місцевої влади й місцевого самоврядування (місцеві бюджети). За рахунок зібраних до цих фондів коштів фінансуються державні та місцеві видатки, здійснюється капітальне будівництво, інвестиційна та інноваційна діяльність, утримується соціально-культурна невиробнича сфера — освіта, наука, фізична культура та спорт, охорона здоров'я; утримуються органи державної влади, правоохоронні органи тощо.
Децентралізовані фонди коштів створюються у межах окремих суб'єктів господарської діяльності та певних галузей національної економіки (як за рахунок власних прибутків, так і за рахунок держави). їх не використовують органи державної влади для фінансування видатків держави, проте вони відіграють істотну роль на фінансовому ринку держави. Зокрема, за рахунок цих коштів мобілізуються фінансові ресурси держави шляхом сплати податків. Вони здійснюють рух у кредитно-фінансовій системі, в т. ч. у банківській, і дають додаткові прибутки як власникам, так і кредитно-фінансовим установам і, відповідно, державі.
Сукупність централізованих і децентралізованих фондів коштів є фінансовими ресурсами держави, що відображаються у її зведеному фінансовому балансі.
Таким чином, фінансова діяльність держави — планована діяльність у сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави.
Розуміння державою визначальної ролі фінансів для виконання її завдань і функцій, які залежать від конституційного ладу та державної політики зазначено у ч. 2 ст. 92 Конституції України: "Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи...".
Однією з функцій держави є формування грошової системи країни та забезпечення нормального її функціонування. Ст. 99 Конституції України: "грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення її стабільності — основна функція центрального банку держави — НБУ".
Фінансовими інструментами, що обертаються через централізовані і децентралізовані фонди, є не лише гроші, а й цінні папери, емітовані як державою, так і суб'єктами господарювання, та валютні цінності. Валютними цінностями, згідно з декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", є валюта (національна, іноземна, готівкова чи безготівкова), цінні папери, дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння тощо.
Централізовані фонди держави (Державного банку України, місцеві бюджети, спеціалізовані фонди) є грошовими, оскільки здійснення видатків потребує грошових розрахунків.
Разом із тим децентралізовані фонди можуть містити не лише гроші, а й інші фінансові інструменти.
Принципи здійснення фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування поділяються на загально-правові, галузеві, міжгалузеві та принципи окремих правових інститутів галузі права.
Загально-правові: законність; принцип верховенства права; суверенітет держави; рівність усіх форм власності; право власності народу України на природні об'єкти та інші принципи, закладені в Конституції України.
Галузеві принципи е базовими для визначення кола суб'єктів, що беруть участь у фінансових відносинах, та об'єктів правового їх регулювання. Зокрема, як зазначав П.С. Пацурківський, принципи фінансової діяльності держави гарантують безперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв'язок фінансового законодавства та фінансової політики, є своєрідним камертоном усієї подальшої нормотворчості у цій сфері суспільних відносин.
Галузеві принципи фінансової діяльності:
1) публічний характер фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, наприклад, прийняття і публікування законів;
2) принцип розподілу функцій між представницькими органами та органами виконавчої влади у сфері фінансової діяльності, наприклад, повноваження Верховної Ради України і КМУ. Пріоритет представницьких органів держави та місцевого самоврядування перед виконавчими органами;
3) пріоритет публічних видатків над доходами (для держави видатки є первинними, а доходи — вторинними, для приватних суб'єктів — навпаки);
4) контроль у сфері фінансової діяльності держави, що здійснюється на всіх стадіях фінансової діяльності і має широке коло учасників, наділених компетенцією у сфері фінансового контролю;
5) інші принципи: єдності фінансової та грошової систем держави; фінансової безпеки держави; міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави; гласності, плановості, цільового використання фінансових ресурсів тощо.
Держава реалізує розподільчу, перерозподільчу та контрольну функції фінансів, що виражається через методи фінансової діяльності, тобто способи, які поділяються на три основні групи, що пов'язано з роллю та призначенням державних фінансів:
1. Методи мобілізації фондів коштів. Мобілізація — це комплекс заходів, які здійснюються у державі з метою планомірного формування фондів коштів. Збирання коштів здійснюється за допомогою обов'язкового та добровільного методів мобілізації. Обов'язковий метод є, по суті, справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, за рахунок яких і формуються переважно дохідна частина бюджетної системи країни та цільові фонди коштів. Держава на рівні закону встановлює види обов'язкового платежу, розміри, ставки, об'єкти та платників, порядок справляння. Метод обов'язкових відрахувань застосовується і у процесі проведення обов'язкового державного страхування.
Добровільний метод мобілізації передбачає і реалізується у вигляді грошово-речових лотерей, благодійної допомоги, подарунків тощо. Особливо це стосується позики, що здійснюється державою та органами місцевого самоврядування шляхом емісії державних або муніципальних цінних паперів з метою покриття дефіциту бюджету або виконання певних цільових програм. Зокрема Бюджетний кодекс України доходами бюджету вважає усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, дарунки, гранти.
2. Методи розподілу коштів: фінансування та кредитування. Фінансування — безповоротний, безоплатний цільовий відпуск коштів, що здійснюється на основі затверджених фінансових планів з відповідного централізованого фонду коштів; кредитування — виділення коштів на певний строк на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення. Ці методи, у свою чергу, поділяються на кілька підвидів залежно від об'єктів та суб'єктів, які беруть участь у відносинах з розподілу фінансових ресурсів. Зокрема бюджети установи можуть отримувати кошти на умовах як фінансування, так і кредитування.
Розподіл коштів є також одним із важливих напрямів фінансової діяльності держави. Саме під час розподілу коштів чіткіше простежуються пріоритети державної політики та її співвідношення з функціями держави, в т. ч. закріпленими у законодавстві (насамперед у Конституції України). На цьому етапі відображається перерозподільча функція фінансів. Розподіл коштів здійснюється на підставі БКУ відповідно до затверджених річних фінансових планів як держави (державний бюджет), так і окремих суб'єктів (місцеві бюджети, бюджетні розписи, кошториси бюджетних установ тощо).
3. Методи використання фінансових ресурсів: плановість; цільовий характер використання коштів; ефективність; економія та науковий підхід у визначенні обсягів видатків та ін. Видатки здійснюються за економічним призначенням (за сферами та економічними операціями, в які спрямовуються кошти) та за функціональним призначенням (за напрямами спрямування коштів на виконання функцій держави, АРК, органів місцевого самоврядування тощо).
Призначення методу фінансового контролю є досить важливим, оскільки фінансових ресурсів завжди не вистачає, їх мобілізація й витрачання регламентуються спеціальними правовими нормами. Фінансовий контроль є постійним і всебічним, оскільки фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, а також юридичних і фізичних осіб. Звідси випливають і широкі повноваження органів фінансового контролю. Фінансова діяльність кожного суб'єкта має бути прозорою і здійснюватися у межах чинного законодавства.
У сфері фінансової діяльності відбувається постійна поступова гармонізація із законодавством інших країн і організацій, наприклад ЄС. Однією зі сфер такої гармонізації є галузь фінансового права та її підгалузі — фіскальне, банківське, бюджетне законодавство. Така гармонізація фінансових систем забезпечить більш повну і якісну співпрацю між Україною і міжнародним співтовариством.
1.3. Поняття і склад фінансової системи України
Функції та механізми управління фінансовою діяльністю мають у повному обсязі регламентуватися законами та відповідними нормативними актами, а державні кошти слід виділяти та витрачати лише за наявності відповідних на це правових повноважень, а також за напрямами, визначеними в межах фінансової системи держави.
Термін система (з грец. system — ціле, що складене з частин; сполучення) означає сукупність елементів, що перебувають у відносинах і взаємозв'язку один з одним і створюють певну єдність, цілісність. Елементи системи об'єднані в підсистеми прямими й зворотними зв'язками. Система, з філософського погляду, розуміється як ієрархічна впорядкованість сукупності підсистем і структурних одиниць.
Фінансова система, як і будь-яка система, є сукупністю взаємопов'язаних елементів, які мають однорідні ознаки. Вона поділяється залежно від теоретичного погляду, на категорії "фінанси", "фінансові ресурси", "фінансові відносини" тощо.
Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах, наприклад:
• як сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню відповідних централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави, тобто діяльності щодо мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів для виконання завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування;
• як сукупність різних сфер фінансових відносин, у процесі яких створюються і використовуються фонди грошових коштів, тобто фінансова система будується за блоками фінансових відносин — централізованих і децентралізованих (Л.А. Дробозіна, В.М. Родіонова);
• як сукупність відокремлених певних складових фінансів, які мають свої характерні ознаки й особливості і відображають специфічні форми та методи розподілу і перерозподілу ВВП (В.Н. Опарін);
• як сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які у межах своєї компетенції здійснюють керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ та організацій, що беруть у ній участь (з погляду порядку її організації).
Якщо характеризувати фінансову систему з позицій економіки, то вона буде значно ширшою і включатиме державні фінанси (бюджет держави, фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси державних підприємств), фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси (валютний ринок, фінанси міжнародних організацій, міжнародні фінансові інституції) та фінансовий ринок (ринок грошей, капіталів, цінних паперів та кредитний ринок).
Фінансова система України як предмет дослідження фінансового права складається з таких основних ланок (елементів):
• державний бюджет;
• місцеві фінанси;
• фінанси державних підприємств, установ та організацій;
• спеціальні цільові фонди;
• кредит.
Державний бюджет — найбільший централізований фонд коштів, який перебуває у розпорядженні КМУ та виконує державну політику. За його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину НД, що перерозподіляється фінансовими методами. У державному бюджеті органічно пов'язані основні фінансові інститути — податки, позики й видатки.
Бюджетний кодекс України: бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Державний бюджет тісно пов'язаний з іншими ланками фінансової системи і є координуючим центром, який в умовах ринкової економіки надає необхідну їм допомогу. Це, зокрема, бюджетні дотації, субвенції, субсидії, кредити, гарантії, які сприяють забезпеченню нормального функціонування інших ланок фінансової системи.
Місцеві (муніципальні) фінанси. Компетенція щодо їх формування визначається чинним законодавством України: Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування", "Про місцеві державні адміністрації" тощо. У сфері фінансової діяльності їх компетенція встановлюється насамперед Бюджетним кодексом України та періодичними актами про бюджет місцевих органів.
Структура місцевих фінансів визначається державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом держави. В Україні це бюджети областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл. У США до місцевих фінансів належать бюджети штатів, графств, муніципалітетів, округів із закріпленими за ними видатками, джерелами доходів, у ФРН — бюджети земель, громад та міст.
Фінанси державних підприємств.
Основну роль у фінансовій діяльності держави, особливо у сфері фіскальної політики і формування дохідної частини бюджетної системи, відіграє приватний сектор шляхом перерозподілу частки отриманих доходів у вигляді податків та обов'язкових цільових платежів. Однак значення фінансів державних підприємств є великим. Є навіть поняття "державне підприємництво".
Одним із завдань фінансів державних підприємств є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку низки важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низьку рентабельність і є невигідними для підприємництва, а також галузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є державними монополіями (наприклад, виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів).
Спеціальні фонди мають певне цільове призначення та визначену законодавством самостійність, характерною рисою яких є чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед державою, тому їх склад та включення до бюджетів є різноманітним.
В Україні досить довго спецфонди функціонували у межах Державного бюджету України для підвищення контролю (парламентського та спеціального фінансового контролю) за мобілізацією, розподілом та використанням коштів, що надходять до таких фондів. Ці фонди включаються до Спеціального фонду Державного бюджету України і передбачають обов'язковий цільовий характер використання коштів, визначений законодавством. Переважно кошти, що надходять до таких фондів, спрямовані на підтримання соціальної політики держави — забезпечення зайнятості населення, державного страхування у разі безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням тощо.
Пенсійний фонд України є загальнодержавним цільовим фондом коштів, який не входить до складу Державного бюджету України і має свій апарат та власні повноваження у сфері здійснення контролю за мобілізацією та витрачанням зібраних коштів. Його діяльність також спрямована на виконання соціальної політики держави.
Кредит — державний (муніципальний) та банківський. Основні риси таких видів кредиту: відплатність, строковість, поворотність, забезпеченість. У відносинах щодо державного кредиту позичальником є безпосередньо держава. Наприклад, випускаючи облігації державної внутрішньої позики (ОДВП), держава визначає умови їх випуску та розміщення, строк, термін повернення та розмір відплатності (тобто процентів, що будуть нараховані за розміщення таких ОДВП), а забезпеченням є все майно держави. Фактично кошти, які збирає держава шляхом розміщення емітованих випусків державних цінних паперів (ОДВП, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань тощо), є боргом держави перед юридичними та фізичними особами. Наявний борг має погашатися у встановлені державою строки. Отримані кошти спрямовуються на покриття дефіциту Державного бюджету України, на фінансування поточних видатків держави.
У свою чергу банківський кредит передбачає обов'язковий цільовий характер використання позичених коштів. Кредитором є фінансово-кредитна установа, що має відповідні повноваження на здійснення активних операцій щодо розміщення залучених ресурсів, позичальником — юридичні та фізичні особи, які отримують такі ресурси під відповідне забезпечення на умовах, визначених кредитором. Тобто на відміну від державного кредиту, умови кредитування встановлює кредитор, а не позичальник. Банківський кредит перебуває на межі регулювання фінансового й цивільного права, однак істотно впливає на формування ринку позичкових капіталів і, відповідно, на утворення та обіг державних фінансів.
Перелічені ланки є основними і є предметом дослідження науки фінансового права. Проте фінансову систему України не можна обмежувати тільки названими вище ланками, оскільки крім них є й інші, більш специфічні.
Запитання і завдання для самоконтролю
1. Що таке фінанси як економічне явище? Які ознаки і характер їх функціонування?
2. Які є форми існування фінансів?
3. Охарактеризуйте фінансові відносини та діяльність. їх забезпечення.
4. Що таке об'єкт фінансової діяльності, які його основний інструмент і принципи?
5. Охарактеризуйте фінанси як правову категорію.
6. Які є принципи здійснення фінансової діяльності? Охарактеризуйте загально-правові і галузеві принципи.
7. Назвіть предмет дослідження фінансового права.
8. Які відмінності між державними і приватними фінансами?
9. Поясніть, що таке централізовані і децентралізовані фонди коштів та фінансові ресурси держави?
10. Які є методи фінансової діяльності?
11. Розкрийте поняття фінансової системи України.
12. Охарактеризуйте елементи ФСУ: державний і місцевий бюджет.
13. Охарактеризуйте елементи ФСУ: фінанси державних підприємств, спеціальні фонди і кредит.
|