Лекція 3 Теоретичні основи фінансів підприємств
|
|
Скачати 206.39 Kb.
|
|
Лекція 3 Теоретичні основи фінансів підприємств.
1.Сутність та функції фінансів підприємств Фінанси підприємств є складовою частиною фінансової системи і займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід. Задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни залежить від стану фінансів підприємств. Фінанси підприємств призначені для забезпечення їх виробничої діяльності. Основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів, отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Брак ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність — до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального перебігу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу й ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств. Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть через такі функції:
2. Організаційно-правова характеристика суб’єктів підприємницької діяльності Кожне підприємство, яке бере участь в господарському обороті створюється в певній організаційно-правовій формі. Вона визначає відповідальність та повноваження засновників підприємства, загальну структуру управління підприємством, зокрема, структуру та характер управління фінансами, порядок формування капіталу та розподілу доходів (прибутків). Найпростішою формою організації бізнесу є одноосібне володіння. Власником є одна особа, яка особисто керує усією діяльністю і контролює її. Перевагами цієї організаційно-правової форми є простота та дешевизна створення й управління. Недоліками — обмеженість фінансового потенціалу, повна та необмежена майнова відповідальність, прибуток розглядається як особистий дохід. Подібною організаційно-правовою формою є партнерство. Партнерством є добровільне комерційне об'єднання двох і більше осіб (але до 50), де володіння та розподіл прибутків (збитків) регулюється укладеною між партнерами угодою. Важливою формою організації бізнесу с створення малих та мікропідприємств. Малим підприємством визнається юридична особа з чисельністю працюючих не більше як 50 осіб та з оборотом від реалізації не більше як 1 млн.грн. на рік (без ПДВ). Мікропідприємством визнається юридична особа з чисельністю зайнятих до 10 осіб та оборотом з реалізації до 250 тис.грн. на рік (без ПДВ). Перевагами цієї організаційно-правової форми є можливість швидко реагувати на нові зрушення на ринках, простота управління, спрощена реєстрація та бухгалтерія, пільгове оподаткування, однак недоліком є неможливість залучення значних фінансових ресурсів та істотне розширення бізнесу, що пов'язано з встановленими межами на річні обсяги реалізації. Найпоширенішою формою організації бізнесу є господарське товариство. Ним визнається підприємство, установа, організація, що створені на засадах угоди і шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Господарське товариство діє на підставі установчих та статутних документів. До господарських товариств належать: Акціонерне товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості та несе відповідальність по зобов’язаннях товариства виключно своїм власним майном. Загальна вартість випущених акцій становить початковий статутний капітал, зміна якого можлива лише шляхом випуску нових та вилучення старих акцій та подальшої перереєстрації. Акціонерні товариства поділяються на закриті (коли акції не можуть вільно обертатись на вторинному ринку та змінювати власника) та відкриті (коли коло власників акцій суворо не обумовлюється). Товариство з обмеженою відповілальністю є товариством, що має статутний капітал, розподілений на частини, визначені у статутних документах. Учасники несуть відповідальність виключно в межах своїх внесків і їм забороняється здійснювати відкриту підписку на акції (інакше це би нагадувало акціонерне товариство). Товариство з додатковою відповідальністю, яке нагадує попередній випадок, однак учасники за борги товариства відповідають своїми внесками, а при їх недостатності додатково належним їм майном у кратному розмірі до внесків кожного з учасників, при чому коефіцієнт кратності обумовлюється у статутних документах. Повне товариство, в якому учасники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім належним їм майном. Командитне товариство. Командитним товариством є товариство, в якому поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність усім майном, є один або декілька учасників, відповідальність яких обмежується їхнім внеском (що не перевищує 50% майна такого товариства).
Фінансові ресурси підприємства — це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси поряд з трудовими і матеріальними ресурсами є важливою складовою ресурсної забезпеченості підприємств. Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного капіталу, а також у процесі розподілу грошових надходжень, використання доходів та розподілу прибутків. Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах - це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовнішніх джерел. До власних джерел належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. Джерела утворення статутного фонду залежать від форми власності:
Зовнішніми джерела фінансових ресурсів підприємств:
Загальна сума фінансових ресурсів на підприємстві складається з наступних елементів:
Уявлення про склад пасивів (фінансових ресурсів) та їх розміщення у активах дає баланс підприємства (форма № І), Фінансова діяльність будь-якого підприємства розпочинається з формування статутного капіталу. Статутний капітал — це виділені підприємству або залучені ним, на засадах визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів, вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на правах власності або повного господарського відання. Порядок і джерела формування статутного капіталу залежить від типу підприємства та його організаційно-правової форми. Розмір статутного капіталу визначає потенційні масштаби діяльності підприємства, а також імідж фірми, потенціал її подальшого розвитку у конкурентному середовищі, потреби та можливості залучати банківське кредитування та зовнішніх інвесторів. Крім того, розмір статутного капіталу визначає можливий рівень прибутку, частину якого отримують власники. Початковий розмір статутного капіталу фіксується у статуті або установчому договорі, які обов'язково подаються до органів державної влади при реєстрації підприємства. 4. Необоротні активи та їх економічна характеристика Необоротні активи - це сукупність активів підприємства, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності. До необоротних активів належать основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, довгострокові фінансові інвестиції. До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій. Очікуваний строк корисного використання (експлуатації) цих активів більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) і вартістю більше однієї тисячі гривень без ПДВ, яка поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зносом. Склад основних засобів досить різноманітний, їх класифікують за такими ознаками: а) за функціональним призначенням основні засоби поділяються на виробничі, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють здійсненню цього процесу (будинки, споруди, силові машини та обладнання тощо, які функціонують у сфері матеріального виробництва), та невиробничі основні засоби, які не беруть безпосередньої участі у виробництві і які використовуються у невиробничій сфері; б) за використанням основні засоби поділяються на діючі (які використовуються у господарстві), недіючі (які не використовуються у цей період у зв'язку з консервацією) та запасні (устаткування, що знаходяться у резерві і призначені для заміни об'єктів основних засобів, що вибули або перебувають на ремонті); в) за ознакою належності: власні й орендовані; г) за натурально-речовим складом основні виробничі засоби діляться на такі групи: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти і приладдя, виробничий господарський інвентар, робоча й продуктивна худоба, багаторічні насадження, капітальні витрати на поліпшення земель, інші основні засоби; д) відповідно до закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з відповідними доповненнями для нарахування амортизаційних відрахувань, основні засоби поділяються на чотири групи: група 1- будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини, вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт і вузли до нього; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське обладнання, пристрої і приладдя до них; група 3 — сільськогосподарські машини та знаряддя, робоча худоба та інші основні засоби, не включені до 1,2,4 груп; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування і друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації. Ця група формується, починаючи з 1 січня 2003 року, але перегрупування об'єктів, раніше віднесених до групи 2, не проводиться. Основні засобів мають три види оцінки їхнього грошового виразу: первісна, відновна і залишкова вартість. Первісна вартість — це сукупність витрат, пов'язаних з придбанням, супроводженням об'єктів основних засобів, включаючи купівельну ціну, ціну доставки, монтажу та інших витрат, пов'язаних із доведенням основних засобів до робочого стану (без ПДВ). Якщо це підприємство виготовляє основні засоби господарським способом, то їхньою первісною вартістю буде сума понесених витрат на виробництво та монтаж. Отже, первісна вартість основних засобів відображає їхню вартість на період придбання або створення. Відновною вартістю основних засобів вважається сума витрат, які мають бути понесені для їх відтворення в даний момент. Необхідність відновної оцінки вартості основних засобів пов'язана із інфляційними процесами (знеціненням у номінальному виразі первісної вартості, номінальним здорожанням ремонтних робіт тощо). Враховуючи необхідність дооцінки основних засобів, запроваджено механізм індексації їхньої вартості. Підприємства усіх форм власності мають право (але не зобов'язані) застосовувати щорічну індексацію балансової вартості усіх основних засобів та нематеріальних активів на єдиний коефіцієнт індексації, яки визначається за формулою: Кі = (і-10) / 100 де і — індекс інфляції в процентах року, за результатами якого проводиться індексація (тобто минулого року) + 100. Якщо величина Кі не перевищує 1, індексація не проводиться. Тобто, коли інфляція перевищує 10% на рік (коли її індекс перевищує 110%), застосовують механізм індексації. Приклад: вартість основних засобів 10 тис. грн., річна інфляція 15%, то Кі,=(115 - 10) / 100 = 1,05. Отже, вартість основних засобів після індексації = 10 тис. грн. *1,05 = 10,5 тис. грн. Різниця, що утворилась між проіндексованою вартістю основних засобів та їх вартістю до індексації називається капітальним доходом. В даному випадку капітальний дохід дорівнює 500 грн. (10,5 тис. - 10 тис). Варто відзначити, що сума капітального доходу підлягає оподаткуванню. Вона списується на збільшення валових доходів наступного року на поквартальній основі. В даному випадку сума капітального доходу у 500грн. збільшить валові доходи наступного року на 125 грн. у наступному кварталі. Застосовуючи індексацію, підприємтсво створює додатковий фінансовий ресурс у вигляді збільшення бази для нарахування амортизації, сума якої не оподатковується. Залишкова вартість основних засобів - це їхня первісна або відновна вартість, зменшена на суму нарахованого зносу, тобто та частина вартості основних засобів, що перенесена на готовий продукт. Залишкова вартість є балансовою вартістю основних засобів. Важливою складовою необоротних активів є нематеріальні активи. Це група немонетарних активів (усі активи, крім грошових коштів) підприємства, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства) та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду, більшого від одного року або операційного циклу (якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, з адміністративною метою чи надання в оренду іншим суб'єктам господарювання. Розрізняють такі групи нематеріальних активів: а) права користування природними ресурсами (надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо); б) права користування майном (земельними ділянками, будівлями, спорудами, правом на оренду приміщень тощо); в) права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);  г) права на об'єкти промислової власності (права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, захист від недобросовісної конкуренції тощо);г) авторські та суміжні з ними права (права на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо); д) гудвіл (умовна вартість ділових зв'язків фірми у формі престижу торгових марок, досвіду, нових технологій, панівна позиція на ринку тощо, або грошова оцінка різниці між ціною підприємства та реальною вартістю його основного капіталу); є) інші нематеріальні активи (права на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо). Важливою складовою необоротних активів підприємств є довготермінові фінансові інвестиції. Довгострокові фінансові інвестиції — це активи, які підприємство утримує більше одного року з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу чи набуття інвестором інших вигод. Довгострокові фінансові інвестиції включають вкладення з метою одержання прибутку, здобуття контролю над іншими підприємствами, одержання доступу до певного сегмента ринку, створення інтегрованих корпоративних структур тощо. Об'єктами довгострокових фінансових інвестицій можуть бути цінні папери, які засвідчують право власності у формі акцій, цінні папери, що засвідчують відносини позички у формі облігації, ощадних та інвестиційних сертифікатів, векселів тощо, вкладення в статутний капітал інших підприємств та інші фінансові інвестиції. 5. Амортизація осноних засобів та методи її нарахування Під впливом часу, сил природи та в процесі експлуатації основні засоби поступово зношуються. Вони втрачають свої первинні фізичні якості, знижуються їх техніко-експлуатаційні можливості, в результаті зменшується реальна балансова вартість основних засобів. Амортизація — систематичний розподіл вартості основних засобів, яка амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вона відображає процес поступового списання (погашення) вартості об'єкта. Знос основних засобів — сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання. Строк корисного використання (експлуатації) — очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Об'єктом амортизації є вартість основних засобів (окрім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Амортизація основних засобів в бухгалтерському обліку (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів: 1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;
4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання; 5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів. На суму нарахованої амортизації усі підприємства збільшують витрати та знос основних засобів. Амортизація нематеріальних активів нараховується протягом терміну їх корисного використання, який встановлюється за відповідними розрахунками. Метод визначення суми амортизації підприємство обирає самостійно. За основу розрахунку беруться отримання майбутніх вигод протягом не більше 20 років за бухгалтерським обліком і 10 років — за податковим. 6.Оборотні активи підприємства Для здійснення процесу виробництва продукції суб'єктам господарювання необхідні засоби виробництва, які складаються із засобів праці та предметів праці. За характером функціонування у виробничому процесі та способі перенесення вартості на створений продукт засоби праці набирають економічної форми в необоротних, а предмети праці - в оборотних активах. Оборотні активи являють собою фінансові ресурси господарських суб'єктів, інвестовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції. Оборотні активи - це такі активи у формі предметів праці, які можуть бути перетворені у грошові кошти протягом одного календарного року або одного виробничого циклу. Постійна їх наявність забезпечує безперервний процес виробництва. Характерною особливістю оборотних активів є їх повне використання в кожному виробничому циклі та повне перенесення своєї вартості на готову продукцію. Оборотними фондами охоплюються всі три стадії кругообігу: грошова, виробнича і товарна. У своєму кругообігу вони послідовно приймають всі три форми. Це відповідає їх основному поділу на виробничі фонди і фонди обігу. Із аналізу кругообігу фондів господарських суб'єктів випливає, що авансована вартість на кожен даний момент кругообігу різними частинами перебуває одночасно в грошовій, продуктивній і товарній формах. Тому кругообіг фондів господарських суб'єктів може відбуватися лише за наявності певної авансованої вартості у грошовій формі. Оборотні фонди являють собою вартісну категорію. У буквальному розумінні вони не є матеріальними ресурсами і з них не можна виготовляти продукцію. Оборотні фонди являють собою предмети праці у грошовій формі. Тільки у процесі кругообігу вони набувають форми виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції і на відміну від товарно-матеріальних цінностей оборотні фонди не споживаються, а авансуються. Після закінчення першого кругообігу вони повертаються, щоб вступити в новий наступний кругообіг. У кожний даний момент часу процесу відтворення оборотні фонди перебувають у виробничих фондах (сировина, матеріали, паливо, запасні частини, незавершене виробництво тощо) та фондах обігу (готова продукція, грошові кошти на рахунках у банках та в касі підприємства, кошти в розрахунках тощо). Основне призначення виробничих оборотних фондів полягає у забезпеченні безперебійного процесу виробництва у предметах праці, фондів обігу - у забезпеченні грошовими коштами процесу обороту на підприємстві. Оборотні фонди та фонди обігу перебувають між собою в єдності і тісному взаємозв'язку. Обслуговуючи єдиний процес відтворення на виробництві, вони забезпечують його безперервність: Організація оборотних активів зумовлена їх складом і розміщенням. Усі оборотні активи класифікуються за такими ознаками. 1. За функціональним призначенням оборотні активи поділяються на: а) оборотні виробничі фонди (активи, що беруть безпосередню участь у процесі виробництва: сировина, матеріали, купівельні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети тощо); б) фонди обігу (активи, які залучаються до сфери обігу і безпосередньої участі у виробничому процесі не беруть: готова продукція на складі, готова продукція відвантажена, грошові кошти та їх еквіваленти у національних та іноземних валютах тощо ). 2. За принципами організації оборотні активи можуть бути: а) нормовані - це такі активи, що можуть бути точно визначені і зафіксовані як планові величини: сировина, матеріали, паливо та інші оборотні активи, обсяг яких наперед точно визначений для забезпечення безперервного процесу виробництва; б) ненормовані - це такі оборотні активи, які не можна або надзвичайно важко точно встановити або зафіксувати у формі нормативу чи планового обсягу: продукція відвантажена, кошти в рахунках тощо. 3. За джерелом формування оборотні активи поділяються на власні, позикові і залучені: а) власними вважаються грошові кошти підприємства, якими покриваються мінімальні розміри оборотних активів у формі запасів і витрат, необхідних для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. Джерелом власних оборотних активів є статутний капітал, частина якого спрямовується на формування цих же оборотних активів. Прирівняними до власних вважаються сталі пасиви. Це грошові кошти цільового призначення, які не належать підприємству, але в результаті діючої системи розрахунків вони постійно перебувають у господарському обігу підприємства. До них належить мінімальна (стала) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на соціальні заходи, резерв майбутніх платежів, аванси покупців тощо; б) позиковими є грошові кошти, які підприємства отримують у формі банківських кредитів для створення сезонних запасів матеріальних цінностей та покриття тимчасових виробничих витрат; в) залученими називаються грошові кошти, які не надаються підприємству у позичку на термін до одного року з оформленням боргового зобов'язання, та грошові кошти, які не належать підприємству, але внаслідок діючої системи розрахунків тимчасово перебувають у його обігу. Найбільш поширеною формою залучених коштів виступає комерційний кредит та кредиторська заборгованість. Використання комерційного кредиту набуло значного розвитку в період становлення ринкової економіки та створення суб'єктів господарювання різних форм власності. Загалом його використання позитивно впливає на розвиток економіки, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу у власних та кредитних ресурсах. Кредиторська заборгованість - це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за розрахунками з бюджетом, постачальниками за товари (роботи, послуги), за невідфактурованими поставками, за короткостроковими кредитами тощо. Вона вважається нормальною, якщо її наявність в межах чинного порядку розрахунків. Обсяг і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежить від конкретних умов організації і використання обігових активів та від розміру і тривалості простроченої дебіторської заборгованості. Саме кредиторська заборгованість є головним джерелом покриття дебіторської заборгованості. Залежно від джерел формування оборотних активів значною мірою залежить швидкість обігу оборотних коштів та ефективність їхнього використання. Раціональна структура джерел формування оборотних коштів (власних, позикових і залучених) здійснює позитивний вплив на виробничий процес та організацію фінансової діяльності на підприємстві. 4.За ступенем ліквідності та ризику вкладення оборотні активи можуть бути: а) високоліквідні, вони включають грошові кошти в касі та на поточних і валютних рахунках, а також вкладені у цінні папери; б) середньоліквідні, вважається, що до них належать товари відвантажені та дебіторська заборгованість; в) низьколіквідні, вони включають вкладення оборотних коштів у виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, невідвантажена готова продукція. Це зумовлено тим, що ця частина оборотних активів є найбільш віддаленою від моменту реалізації і найбільше залежить від кон'юнктури ринку. 7. Формування фінансових результатів підприємства. Фінансовим результатом діяльності підприємства є прибуток або збиток. Фінансові результати відображають кількісні й якісні чинники діяльності підприємств. Прибуток (чи збиток) є інтегрованим показником, на нього впливають усі фактори діяльності підприємств. Залежно від рівня дії вони поділяються на макро- і мікроекономічні. До макроекономічних факторів належить збалансованість попиту і пропозиції. Діяльність підприємства починається з маркетингових досліджень з метою визначення його місця на ринку, прогнозування відповідних змін. Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники, однак воно мусить максимально їх враховувати. Безглуздо випускати продукцію, яка потім не матиме збуту. Зміна ситуації на ринку (поява нових товаровиробників, нових ідентичних товарів, переорієнтування попиту на інші товари) може істотно вплинути на рівновагу попиту і пропозиції, що відіб’ється на обсязі продажу і цінах, а в підсумку — на фінансових результатах. Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Система мікроекономічних факторів визначається характером і умовами формування прибутку в галузі. Наприклад, на прибуток у промисловості впливають такі фактори: — обсяг виробництва продукції; — ціна за одиницю продукції;
Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Прибуток є метою діяльності підприємства та джерелом витрат на розвиток виробництва. Прибуток і його рівень характеризує ефективність виробництва, збиток свідчить про неефективне господарювання. Прибуток означає примноження фінансових ресурсів, збиток — їх втрати. Фінансовий результат складається з :
Переважну частину становить прибуток від основної діяльності. Він формується за рахунок реалізації продукції (робіт, послуг). В Україні з 2000р. затверджена нова методика обрахунку прибутку: 1. Виручка від реалізації продукції – ПДВ, акцизний збір = Чистий дохід; 2. Чистий дохід – собівартість реалізованої продукції = Валовий прибуток (збиток); 3. Валовий прибуток + інший операційний дохід (продаж майна) – адміністративні витрати – витрати на збут – інші операційні витрати = фінансовий результат від операційної діяльності. 4. Фінансовий результат від операційної діяльності + фінансові доходи (отримані дивіденди) – фінансові витрати (сплачені дивіденди) = Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування; 5. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування – податок на прибуток = чистий прибуток; |
Схожі:
|
ТЕМА Основи фінансів підприємств Поняття й сутність фінансів підприємств.... Сфери фінансових відносин підприємств. Фінансові відносини між підрозділами підприємств, між суб'єктами господарювання, з державою,... |
1 Значення і теоретичні основи фінансового аналізу Дана спеціальність передбачає вивчення процесів формування і виконання бюджетів різного рівня, механізму управління державним боргом,... |
|
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ... Теоретико-методологічні аспекти визначення сутності конкурентоспроможності підприємства як економічної категорії |
Фінанси підприємств Навчальний посібник Схвалено Міністерством аграрної... Редькін О. С. завідувач кафедри фінансів Одеського інституту фінансів Українського державного університету фінансів і міжнародної... |
|
1. Загальна характеристика фінансів підприємств За вплив держави через ціновий, кредитний, фіскальний механізм на фінансову діяльність підприємств відповідає |
1. Основи фінансів підприємств Робоча програма вступного іспиту за спеціальністю 0305081 «Фінанси і кредит», 0305081 «Фінанси і кредит», освітньо-кваліфікаційний... |
|
1. Основи фінансів підприємств Робоча програма вступного іспиту за спеціальністю 0305082 «Банківська справа», 0305082 «Банківська справа», освітньо-кваліфікаційний... |
Воробйова О.І., д е. н., професор кафедри фінансів і кредиту, Національна... У статті розглядаються теоретичні питання діагностики фінансового стану будівельних підприємств. Доведено, що в процесі діагностики... |
|
Тема Сутність і основи організації фінансів підприємств Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства,... |
3. Грошові надходження та витрати підприємств 15 Віртуальні схеми складено за темами згідно навчальної програми з фінансів підприємств у вигляді таблиць і структурних схем, в яких... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua