|
|
Скачати 0.67 Mb.
|
|
54 Поняття буття, проблеми його філософського осмислення. Буття - філософська категорія, яка обозначає реальність, яка існує об`єкетивно, вне і незалежно від свідомості людини. Філософчське розуміння Буття і його співвідношення з свідомістю визначає рішення основного запитання філософії. Є три аспекта проблем філософського буття. 1-Смисл проблеми в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змфінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот. 2- Існування всього, що є, було і буде є об`єктивною передумовою єдності світу. 3- він пов`язаний з тим що світ вцілому і все що в ньому існує є сукупною реальністю, дійсеістю, яка має внутрішню логіку всього існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих інливідів і поколінь людей. №55 Поняття випадковості, можливості та необхідності Для розвитку характерна інтегративніть (накопичення нових ознак на основі синтезу старих). Сам розвиток є нескінченним і парадоксальним. Вище присутнє у нижчому у вигляді можливості (в хімії є можливість виникнення живого, в живому – людини). Можливість не є небуття, це потенційне буття. В світі ні що не виникає в силу тільки можливості, все виникає в силу об’єктивної необхідності. В суспільстві перехід від нижчих форм існування до вищих називається прогресом. Закон діалектики заперечення заперечення б об’єктивний в дійсності діє не в чистому вигляді, прокладає шлях через безліч випадковостей. №56 Роль потреб, інтересів та цінностей в житті людини та суспільства. Цінністю називається позитивне чи негативне значення речей, подій, духовних витворів тощо. Цінність має як об`єктивний так фі суб`єктивний х-р. Основними типами цінностей є гносеологічні ( наукові відкриття), етичні, естетичні, соціальні, ринкові, проіесіональні, індивідуально-особисті, групові, загально-людські. Еа основі аналізу і співвідношення цінностей формується ціннісна орієнтація особи, яка є важливою складовою частиною ії світогляду і регулятором поведінки. Ціннісна орієнтація, як і самі цінності, соціально обумовлена і вимагає відповідного підбору. Основними типами ціннісної орієнтації є переконання, моральні принципи, інтереси, мотиви, психологічні установки. №57Філософські погляди Г.Сковороди Г. Сковорода ( 1722-1794 рр.) – видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Його філософські твори можна поділити на чотири цикли: 1. належить праця “Нарцис”, мислитель стверджує, що людина віддільна від природи; 2. входить декілька робіт, одна з них «Дружня розмова про духовний світ» – подає вчення про людину, щастя, мораль; 3. Сковорода узагальнює думки про духовний світ, загальний ідеал життя; 4. визначає те, з чим повинна боротись справжня людина. За Сковородою, Бог і природа єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Єдність натур утворює об’єктивну реальність. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами чуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», вона піддається руйнуванню і переходить від одного стану в інший. Таким чином, … близько підходить до поняття про незнищуванність матерії, неперервність її руху. Філософія «серця», вчення про сродну працю, безумовно мала дещо утопічний характер в час поневолення українського козатцтва, приниження гідності людини, яка перебувала в повній залежності від пана. Кріпатцтво і «сродна» праця не сумісні. Сковорода бачив, що у суспільстві панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною рушійною силою людських вчинків, матеріальний інтерес, гонитва за наживою. Але саме ці ідеї роскривають гуманізм його поглядів, непересічний характер , їх життєву силу і значення для сучасності. №58 Категорія явища та сутності в філософії. Это философские категории, отражающие всеобщие необходимые стороны всех объектов и процессов в мире. Сущность - совокупность глубинных связей, отношений и внутренних законов, определяющих осмновные черты и тенденции развитие материальной системы. Явление - конкретное событие, свойства итли процессы, выражающие внешние стороны деятельности и представляющие форму проявления и обнаружения некоторой сущности. Категории сущности и явления всегда неразрывно связаны между собой. Познание сущности даёт возможность отделить подменное объективное содержание явления от его видимости, устранить елементы искажения и субъективности в исследовании. Во взаимодействии сущности и явления обнаруживается диалектика единства и многообразия. Сущность всегда более устойчиво чем конкретное явление, но в конечном счёте и сущнести всех систем и процессов в мире также изменяется в соответсвии со всеобщими диалектическими законами развития материи. №59 Категорія окремого та загального в філософії. Это философские категории, выражающие объективные связи мира, а также степени их познания. Эти категории также формируются в ходе развития практически познавательной деятельности. Каждый объект предстаёт перед человеком сначало как нечто единичное. Общие признаки, обнаруживающиеся у всех бех исключения представителей определённого класса, рассматриваются как всеобщие. Роскрывая объективную связь вещей и явлений мира с помощью категорий единичного и всеобщего, материалистическая диалектика говорит, что всеобщая воплощает, в себе всё багатство индивидуального, отдельного, что единичное не существует без всеобщего, а последнее без единичество, что в известных условиях единичное не только связано с всеобщим, но и переходит в него. В категории единичного фиксируются отдельные вещи и явления, которые х-ться соответствующими границами. Единичное существует как диалектическое противоречие и мера всеобщего. В категории общего фиксируется объективно-существ неравенство между предметами явления и процессами в границах конкретной качественной вызначенности. №60 Проблема причинності, характер і види причинних зв”язків. Практичний досвід та наукові дослідження з”ясували, що у багатьох випадках знаходиться джерело відбувающихся в світі змін. Це джерело назване причиною, а те що сталося – наслідком. Причинно-наслідкові зв”язки не зворотні. Причини викликають певні наслідки, які їм відповідають (з кісточки винограду виростає виноградна лоза). Буває, що одночасно діє кілька причин, які викликають один наслідок, та навпаки: з однієї причини виникають багато наслідків. Існують причини, які викликають цілу низку наслідків, коли з одного наслідку витікає інший (П-Н1-Н2-…Нп). Причинні зв”язки можуть бути прямими та опосередкованими. До більш складних типів відносяться: – відображення (наслідок залишає в собі сліди впливу причини); – взаємодія ( причина та наслідок взаємовпливають один на одного, виконують одночасно роль і причини і наслідку (економіка-політика)). Причини розрізняють: – головні та другорядні; – прямі та не прямі. При аналізі причин зараховуються умови, поводи, а при участі людини – інтереси, мотиви, цілі, волю. Умови – внутрішні зв”язки предмету та зовнішні фактори, відображаючі середовища, в якому можливі розвиток причинних явищ і наслідків. Самі по собі умови не дають наслідку. Умовами обумовлене перетворення потенційної можливості причини в дійсність. Поводи – це явища (поштовх, імпульс), які розв”язують дію всього причинного комплексу. Причинна основа – сукупність всіх обставин при наявності яких настає наслідок. Вона включає: причини, умови, поводи, стимули. №61 Поняття свідомості, ії структура та функції. Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозгу, яка полягає в узагальненному і цілеспрямованому відображенні длійсності, в попередній уявній побудові дій і передбачанні іх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності. Головними ознаками свідомості є відображення сіту, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з ії націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й ії носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю. Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення ії новим знанням про кавколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості. №62 Проблема пізнання філософії. Християнський Бог недоступний для пізнання, але він відкриває себе людині і його відкриття явлено в священих текстах Біблії, тлумачення якиз і є основним шляхом пізнання. Вивчення священого писання привело до створення спеціального методу інтерпритації історичних текстів, який отримав назву герменевтика. Таким чином, знання про створення світу можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра. В середньовічній філософії необхідно розрізняти буття і сутність. Пізнання тієї чи іншї речі починається з відповіді на такі запитання:
Відповідь на перше запитання дає можливість з`ясувати існування речі. Відпоповівши на решту питань, можна з`ясувати сутність речі. Цю проблему в середньовічній філософії розглядає Боецій. Згідно з його поглядами буття і сутність сходяться тільки в богові. Що ж стосується створених речей, то вони складні де буття і сутність в них не ототожнюється. Щоб та чи інша сутність одержала своє існування, вона повинна бути створена Богом. №63 Наука, як гносеологічний та соціальний феномен. Наука – система знань, яка постійно розвивається і уточнюється в процесі суспільної практики. Наука – система понять про дійсність і має свою ціль дослідження на основі методів пізнання об”єктивніх законів розвитку природи, суспільства і мислення для передбачення і перетвореннядійсності в інтересах суспільства, людини наука виконує такі основні функції:
Наука має справу з особливим набором об”ектів реальності, які не можливо звести до об”єктів щоденного досвіду Для опису цих об”єктів наука виробила спеціальну мову, а для безпосереднього впливу на них створила систему спеціальних знарядь. №64 Проблеми соціального пізнання, його специфіка. Соціальне пізнання має особливо складний характер. Головні його особливості в тому, що в соціальному пізнанні суб’єкт і об’єкт збігаються. Відображення дійсності відбувається через інтереси людей, які можуть сприяти об’єктивному пізнанню, а можуть бути і серйозною перешкодою на шляху до нього. Соціальне знання має в основному імовірний статистичний характер. №65 Поняття суспільної свідомості, її структура та основні форми. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Важливими елементами структури суспільної свідомості виступають суспільна психологія та ідеологія. Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму 'їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Діалектика розвитку суспільної свідомості полягає в суперечливому переході суспільної психології в ідеологію, спонукаючи тим самим до якісних змін у ній (суспільній свідомості). При всіх відмінностях між соціальною психологією та ідеологією їхнє формування має здійснюватись в органічній єдності, оскільки межа між ними дуже відносна і передбачає взаємопроникнення їх одна в одну. А тому в розвитку суспільної свідомості конче необхідним є врахування особливостей функціонування як психологічних, так і ідеологічних моментів, оскільки прорахунки в цій сфері здатні привести до незворотних негативних процесів у становленні в людей духовної культури. Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідомості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона поступово набуває певною мірою рис науково-практичного відображення дійсності, що сполучає і побутове, й ідейно-теоретичне. Масовій свідомості, на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів узагальнено-теоретичних уявлень про дійсність. Таким чином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психологічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності. Передові ідеї, пов'язані з усвідомленням необхідності підвищення соціальної активності людей на шляху до прискорення прогресу суспільства, його свободи, гармонізації суспільних відносин, ще не оволоділи повною мірою масовою свідомістю, не знайшли в ній достатнього відображення. В цьому полягає суперечливий характер розвитку як масової свідомості, так і суспільної свідомості в цілому. №66 Загальні методи пізнання. Існують прийоми і методи пізнання притаманні людському пізнанню вцілому, на базі яких будується як наукове так і повсякденне знання. Вони називаються загальнологічними: моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, аналіз-синтез, абстрагування. №1 Геракліт 544-483 до н.е Древньо-грецький філософ з Ефеса, Іонійська філософія, матеріалізм, «досократики». Для його філософії характерний речово-тілесний характер світогляду буття (першооснова світу - вогонь) . Спробував визначити єдину об`єктивно-логічну закономірність (діалектику). №2 Сократ 469-399 д н.е Древньо-грецький філософ класичного періоду. На практиці довів значення діалогу, як основу методу віднайдення істини. «Сокративський переворот», тема людини; жив в Афінах №3 Платон 427-347 до н.е Др грецький філософ «платонізм» творець першої послідовної системи ідеалізму - «місія Платона.»; процес пізнання - процес пригадування; людина і суспільство - єдине ціле; пізнання істинної дійсності - тільки розумом. Ідеї (універсалії)- первинні у бутті. №4 Арістотель 384-322 до.н.е Др грецький філософ - провідний філософ класичного періоду, філософська школа - Ліней.; буття - єдність матерії та форми; засновник формальної логіки; засновник етики евдемонізму - «щастя найвище благо» №5 Августин єпископ з Північної Африки, представник патрістики пропогує верховенство Церковної влади. Проповідує ліцемірний аскетизм №6 Фома Аквінський 1125/26-1274 Вчення пролюдину - єдність душі і тіла; існування 4 рівеів буття; засновник томізму; намагався обгрунтувати основні принципи христ теології; поміркований реаліст. №7 Мартін Лютер 1483-1546 Німецький філософ - засновник нім.протистантизма (лютеранства); намагався замінити авторитет церкви. №8 Френсіс Бекон 1561-1626 Родоначальник пов.форми англійського матеріалізму; обгрунтував принцип емпіризму (фактично фундатор індуктивного методу наукового пізнання); визначив систему ідолів ; «Новий Органон», афоризм « Знання - сила». №9 Р.Декарт 1506-1650 Видатний французский філософ, дуаліст, засновник раціоналізму; вважав єдино правильним методом пізнання раціоналізм, дедукцію. №10 Б.Спіноза 1632-1667 Нідерландський філософ - матеріаліст (Амстердам), значний внесок в подолання дуалізму Декарта Вчення «пантеїзм», помилково стояв на позиціях гідозеїзму. №11 Лейбніц 1646-1716 німецький філософ- ідеаліст, математик і логік, є завершником філософії 17ст., попередника німклас.філософії намагався ствоити всезагальну людську логіку; відстоював множинність субстанцій; виступав за раціональне пояснення світу;( компрміс між раціоналізмом Декарта і емпірізмом Локка). №12 Імануіл Кант 1724-1804 Німецький філософ, вчений, родоначальник нім.клас.філософії ; гіпотеза (виникнення сонячної системи з газової туманності). 2 періоди діяльності (1-матеріалізм, 2- дуалізм, агнотистизм, ідеалізм ( критичний період)) - в філософії - компроміс між матеріалізмом і ідеалізмом. В центрі проблеми теорії пізнання. №13 Фіхте 1762-1814 Німецький філософ представник нім.класичного ідеалізму, важливий крок в розробці ідеалістичної ідеї « про джерело розвитку ( взаємодія протилежн.) №14 Фрідріх Гегель 1770-1831 Німецький філософ клас.філософії; засновник систематичної теорії діалектики на основі об`єктивного ідеалізму «Філософія права.... духу інше» |
|
Вчення Фоми Аквінського про державу Фома Аквінський (Аквінат) (1225—1274), який намагався пристосувати вчення Арістотеля для обгрунтування католицьких догматів. Його... |
Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ... |
|
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - це філософське поняття,... Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) – це філософське поняття, що визначає позицію компанії щодо своєї країни, суспільства,... |
ТЕМА 1 Тому, щоб зрозуміти сутність аналізу, необхідно, перш за все, розглянути філософське розуміння теорії пізнання |
|
Урок у нас сьогодні незвичайний урок-дослідження ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ КРАСИ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В КІНОПОЕМІ О. ДОВЖЕНКА “ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА” |
Актуальність вибраної теми «Формування професійної компетенції учнів... «Формування професійної компетенції учнів в період виробничого навчання|вчення| і виробничої практики», і необхідність її розробки... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з особовим складом СДПЧ-1 по... ТЕМА Етика,як вчення про мораль. Категорії етики. Службова етика та культура поведінки працівників МНС |
Урок „занурення” На даному уроці важливо не лише вивчати гравітаційну взаємодію, але й заглибитися („зануритися”) в історію відкриття закону всесвітнього... |
|
Загадковий світ Михайла Булгакова У його художніх творах примхливо переплелися сатира і лірика, романтична героїка і фантастика, викривальний пафос і містика, прониклива... |
УРОК ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ БІОСФЕРА, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ... УРОК ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ БІОСФЕРА, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ В І ВЕРНАДСЬКОГО ПРО БІОСФЕРУ |