|
|
Скачати 0.67 Mb.
|
| 17 Філософське вчення Б.Спінози. Значний внесок у подаланні дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза (1632- 1667 р.р.). З точки зору Спінози світ це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно своерідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії. Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення Пантеізму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеістична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування единої субстанції, Спіноза стояв на позиції гелозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає енаявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деяки дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден. №18 Поняття матерії, місце матеріалізму в історії філософії. Матерія – це бескінечна кількість всіх існуючих в світі об’єктів і систем, субстрат будь яких якостей, зв’язків, відношень і форм руху. Матеріалізм одне ізі двох головних філоофських напрямків, яке вирішує основне питання філософії на користь превинноостті матерії, природи, буття, фізичного, об’єктивного і роз8лядає свідомість, дух, мислення і т.д. Признання первинності матерії означає, що вона некім нестворена, а існує ваічно, що пространв\ство, час і рух – об’єктивно існуючі форми буття матерії, що мислення неід’ємне від матерії, що єдність сіту состоїть в його матеріальності. Слово «М.» Почали використовувати в 17 ст. головним чином в розумінні фізичних уявлень про матерію, а пізніше в більш загальному філос. розумінні для протиставлення М. Ідеалізму. №19 Предмет та призначення філ-ії. Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Предметом філософії є не тільки вичення наявного і минулого, але і можливо і майбутнього. Тому й називається наукою мудрості (слово філософія – з грецьк. мови любов до мудрості). Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина. Філософія – форма суспільної свідомості яка виробляє загально цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, цінністне, етичне та естетичне відношення людини до світу. Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моніоничне, дуалістичне, пляралістичне. Основні функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, логічна, примічна, практично – перетворювальна та ін. №20 Французький матеріалізм. Французкий материализм 18 столетия имеет много общего с филисофией Просвещения, но ему свойственны и отличительные черты. Его отличает материалистическая направленность во взглядах на природу. Материя существует объективно, связана с движением. По Гольбаху существует движение материальных масс (атомов) а также энергетических; материя существует в пространстве и времени. Ж.Ламерти сделал попытку показать процесс постепенного перехода от животного до человека, показать их сходство и различия. Человек отличается от животного , считал он, лишь боьшим кол-вом потребностей и большим кол-вом разума. Во взглядах Дидро видно наклонность рассматривать всё как такое, что развивается. Мир постоянно зарождается и умирает, он никогда не стоит на месте. К.Гельваций указывал на единство личного и общественного интереса. Человек - продукт но вместе с тем и субъект общественных отношений несёт за них ответственность. Они также настаивали на том, что с помощью разума можно изменить человека, единственный возможный способ улучшить общество и особенно мораль - просвещение и воспитание. №21 Проблема соціального прогресу та його критерії. Об`єктивною причиною соціального прогресу є сам х-р суспільства, як життєдіяльного организму. Регрес якшо і з`являється, носить тимчасовий х-р і повинен переходити в стабілізацію, а потім в прогрес. Осн. критерієм сусп. прогресу є розвиток продукт сил, виробничих відносин, НТП. Є допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свобода, рівень спілкування людей тощо. Основними щаблями сусп прогресу є зміна суспільно-економ формацій, епох, поворотних моментів тощо. Прогрес буває двох типів - прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті утиску експлуататорських класів і прогрес антагоністичного суспільства, який є постійним і досягається рівномірно всіма класами та групами сусп-ва. Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи в об`єкта пригноблення, експлуатації в суб`єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу. №22Карл Маркс про відчуження праці. К.Маркс (05.05.1818, Трір – 14.03.1883, Лондон) ген. Теоретик і вел. пролитарський революціонер, основоп. Діалектич. І істор. Матеріалізму, марксистської політ. Економії і наукового комунізму, засновник і керівник перших міжнар. Пролетарських організацій. М. Звенувачує приватну власність, тому що вона кінець-кінцем порджує всі форми відчуження. Тому він займає позицію заперечення приват. Власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох власників виникає один власник – держава, яка експлуатує і поневолює людину. М. Стверджує ідею про необхідність перетворення “прив власності” у реальну власність кожного індивіда, а натомість – в реальне “присвоєння люд. Відчуженого від неї багатства”. Йдеться про все багатство – матеріальне і духовне, тому людина вільного суспільств, де зліквідовано відчуженість, – це люд. багата, багата різнобічними потребами, інтелектуал., морально і фізично розвинена, тобто це універ. люд., яка живе в злагоді з суспільством і природою. М. гордо критикує так званий “казармений комунізм”, який уніфікує люд, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості. №23 Філософські погляди Т.Шевченка. Т.Г. Шевченко - видатний український поет, художник, мислитель, революційний демократ, творчість якого має величезне значення для становлення і розвитку духовності українського народу. У творах великого Кобзаря простежується еволюція його поглядів. Поетична творчість Шевченка відображала думи і сподіваня укр народу, являла собою певною мірою прапор класової і національно-визвольної боротьби. Кріпацтво і самодержавства він вважав основною причиною соціальних і економічних проблем у Російській Імперії. Протягом усього свого життя він був неприметимим противником царського режиму, національного і соціального гноблення, рішуче відстоював почуття людської гідності, боровся за національну свободу. Поет високо цінував волелюбний дух українського народу, уособленням якого вважав Запорізьку січ. Ідея свободи - центральна в його творчості.Оригінальні погляди Шевченка, що стосується проблем соціального погресу, пов`язанного з прогресом техніки, промисловості. Філософські погляди поета дуже складні. В центрі його уваги перебуває насамперед людина, ії багатий духовний світ, ії свобода, щастя, доля. Елементи матеріалізму переплітаються з ідеалізмом, звернення до Бога - х критикою релігії. Шевченко відіграв велику роль у розвитку української літератури і мистецтва , в поширенні революційно-демократичної ідеології в Україні. №24 Закон єдності і боротьби протилежностей в діалектиці. Є основним із законів діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні. Причини руху і розвитку криються у внутрішних суперечностях, притаманнх процесам і явищам об`єктивної дійсності - боротьбі протиложностей. Кожний предмет, явище, процес є суперечливою єдністю протилежностей, які взаємно переходять одна в одну, перебувають в стані єдності й боротьби. Єдність, збіг протилежностей означає, що вони взаємопороджують і взаємозумовлюють одна одну, одна без одної не існують. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і ,взаємодіючи, стикаються між собою, вступають в взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм. Боротьба протилежностей веде з рештою до розв`язання суперечностій, яка є переходом до нового якісного стану. Боротьба протилежностей приводить до розвитку, під яким ми розуміємо зміни, що пов`язані з оновленням системи, ії внутрішними структурами і функціональними змінами, перетворення їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення. №25 Ідеї матеріалізму та діалектики в роботах Ф. Енгельса. Класична нимецька філософія - філософська праця Енгельса. В 1888 році разом з додатком - тезами про Фейрбаха- К. Маркса - ця праця Енгелься вийшла окремим виданням. У творі дано всебічний глибокий аналіз становлення і розвитку марксицької філософії, ії теоритических джерел, розкрита сутність здійсненного к Марксом револійційного перевороту в філософії, показано докоріну відмінність діалектичного матеріалізму, як наук, теорії пізнання і перетворення світу, як до кінця послідовного і партійного вчення від усіх попередніх філософських систем. У першому розділі розглядається філософія Гегеля, як одне з ідейних джерел Марксизма . Розкриваючи революційну ролю діалектичного методу Гегеля, Енгельс разом з тим показує, що революційна сторона Гегелівської філософії вступає в соперечність з догматичним змістом його системи, внаслідок чого з філософії гегеля можуть випливати різні і навідь цілком протилежні - революційні і консервативні - погляди і практичні дії, залежно від того , що в ній береться за озброєння - діалектичний метод чи ідеалистична система. Ніщивного удару ідеалістичної філософії Гегеля, за словами Енгельса, завдав Фейрбах. Він віднови материалізм, як наук.філософію. Напрям і тим самим зробив величезний вплив на подальший розвиток філософії. Філософія Фейрбаха є другим важливим теоритичним джерелом Марксизма. Однак Фейрбах критикуюч ідеалізм Гегеля, не сміг розкрити суть його філософії. Він відкинув також націніше його досягнення - діалектику. Новий висший стан у розвитку філософії Енгельс пов`язує з іменем маркса, який не тільки поєднав матеріалізм з діалектикою а й докорінно переробив їх, долаючи обмеженність філософії Гегеля і Фейрбаха. У другому рощзділі Енгельс дає наукове визначення основного питання філософії його двух сторін, розкриває наукову неспроможність ідеалістичної філософії, протиставить ій діалектичний матеріалізм як науковий світогляд. Говорячи про пізнанність світу Енгельс піддає критиці агностицизм Канта і Д.Юма. Він показує, що найрішучішим спростуванням всякой не наукової філософії, агностицизму і скептицизму з очки зору діалектичного матеріалізму є практика. У Третьому розділі Енгельс дав критичний аналіз поглядів Фейрбаха на мораль і релігію, розкрив їхній абстрактний антропологічний х-ер, ідеалізм Фейрбаха у поглядах на суспільний розвиток. У 4 останньому розділі Енгельс виклав основні положення філософії, ідеаликтичного матеріалізму як революційне вчення, що перетворює дійсність. №26 Філософська думка Київської Русі. Філософсько-історична концепція Ілларіона (“Слово про закон і благодать”). Переходячи від загального до окремого, від питань зародження світу в цілому до роздумів про долю Русі, Ілларіон в своєму творі записує думку про універсальний і цілісний характер історії людства, органічною частиною якого є кожний народ. Спільна схема руху в історії руху людства обосновується в "Слові", де протис-тавляються епоха Вітхого завіту (рабство) – епоха Нового завіту (влада свободи, “благодаті”). Перший етап – тимчасова стадія в історії людства, бо стосується одного народу. В новому етапі проповідується ідея рівності всіх народів, об”єднаних в християнському світі. Підкреслюється ідея переваги “нових” народів по відношенню до “старих”. В зв”язку з цим, в культурі Київської Русі, нове сприймається як відхід від старого, що закріплене традиціями. Нове стримує добро, якщо розуміти під ним тимчасову віддаленість від вічного, до істини якого це нове приєднується. По уявленням в Київській Русі, чим довше шлях помилок, тим більш значить акт прозрівання, тим більш масштаби переродження, яке відбувається з моменту прозрівання та приєднання до істини. Підкреслюється необхідність нової віри для нових народів. Іларіон хвалить князя Володимира за те, що ввів християнство, що він достоін своїх предків, як володар держави, слава якої почалася не з введення християнства, а на багато раніше. Теорія суспільного примирення та всезагальної згоди в “Поучении” Володимира Мономаха. “Початок всякому добру” – страх божий та милостиня. Перше розуміє надію на бога, терпіння, задоволення своєю долею та незлобливість. Носіями цих чеснот повинні бути ”праведники, володіючі, малим”. “Сильні цього світу не повинні доходити до крайніх мір в нерівнецтві; повинні підтримувати милостею “сірих і убогих”. Володимир ставить собі в заслугу, що він худого смерда і убогу вдову не дав образити. Це вчення прагнуло зберігти існуючий суспільний устрій. №27 Філософська думка української діаспори – Д. Чижевський, В. Липинський. В. Липинський (1882 – 1931), представник укр. аристократії, прихильник монархічного ладу. Л. брав активну участь в укр. революції, був організатором укр. демократично – хліборобської партії, а з 1918 р. – послом у Відні. Необхідною умовою успішного державотворчого процесу в Україні він вважав орієнтацію на монархію, що мала спиратися на активну аристократичну меншість нації, єдино здатну, на думку Л., повести за собою пасивну більшість нації. державницька ідея, вважав учений, не може успішно реалізуватися без месіанської ідеології, яка за його твердженням, найбільшою мірою сприяла зміцненню державних підвалин у Росії, Польщі та інших країнах. Месіанізм, котрий тлумачився Л. як свого роду віра в наперед визначене призначення укр. народу здійснити високу місію в історії людства, мав стати його романтичним світовідчуттям у змаганнях за незалежність батьківщини. Центральною фігурою в укр. державі мав бути, за Л., політичний українець, тобто громадянин країни, незалежно від його етнічної приналежності. Д. Чижевський (1894 – 1977) на відміну від Л. активної участі в політичному житті не брав. Він був мислителем, так домовити «Академічного» типу. Народився в м. Олександрія Кіровоградської обл. Надзвичайно багато зробив у справі дослідження проблем укр. та російської філософії, історії літератури (його праці «Філософія сковороди», «Нариси з історії філософії на Україні» та інші). Велику дослідницьку роботу провів Ч. вивчаючи вплив німецької філософії на Україну та Росію (праця « Гегель у Росії»), при цьому він особливо наголошував на специфіці сприйняття німецької філософії в Україні і Росії. Багато і плідно він працював у сфері вивчення етнонаціональних характеристик філософського знання. Його праці значною мірою збагатили українську історико – філософську думку 20 ст. №28 Проблема людини в філософських вченнях В. Соловйова та М.Бердяєва. Філософські погляди Юркевича, який пізніше викладав у Московському університеті, мали значний вплив на формування поглядів російських філософів. Так В.С Соловйов (1853-1900 р.р) - представник об`єктивного ідеалізма, засновник так званої «філософії всеєдності». Головна його праця - «Виправдання добра». Надзвичайно складна філософська система Соловйова складається з трьох частин - вчення про красу, про знання, про красу. Прагнучи поєднати в одне ціле філософію, науку і теологію, Соловйов наслідує ідеї Платонізму - «царство вічних ідей», яке є інше буття Бога. Природа є породженням «світової душі», результатом гріхопадіння, відходу від Бога. Людина пов`язана з двома світами - природним і божественним, з першого вона вийшла, до другого прагне. Ідеальним втіленням Бога у людині є Христос. Завдання християнської релігії полягає в об`єднанні світу в боголюбстві. Творений, гріховий світ, що «відпав» від Бога, еволюційним шляхом знову зирається в єдине ціле, він проходить кілька ступеней : мінеральне царство, рослине царство, тварине царство, людське царство, божествене царство. Існує, таким чином, світовий прогрес, єдність Всесвіту, його прагнення до Бога - відродження всеєдності. Привертають увагу моральні погляди цього христианського філософа, зокрема його твердження, що стимулом до морального способу життя є впевненість людини у розумній підставі свого існування. Моральна людина живе заради того щоб творити добро. М.О. Бердяєв ( 1874- 1948 р.р.) - представник київської філософської школи, в подальшому видатний російський мислитель, що справив великий вплив на розвиток філософії сучасного екзистенціалізму та персоналізму. Основні праці - «Зміст творчості», « Філософія вільного духу» та інше. Філософська концепція Бердяєва базується на визнанні свободи головною цінністю, поряд з цінністю людини, ії творчості. Власне у творчості Бердяєв бачить смисл свободи, так би мовити «прорив за межі повсякденного буття», у невідоме. Генеза свободи складає три ступенв. Першій - коли сама можливість свободи закладена Бердяєвим в існуванні «добуттєвої свободи буття», ірраціонального хаосу, що передує Богу і природу. Цей первісний хаос аболютно вільний, не має ні яких перешкод для своєї діяльності. З нього виходить Бог, який творить природу і людину. Таким чином Бердяєв малює космічну систему творіння, систему, в якій людина ніби приречена за своїм поодженням на роль творця. Другий ступінь свободи бердяєв пов`язує з існуванням людини, ії діяльністю. Основний зміст діяльності людини Бердяєв вбачає у творчості. Людина фактично творить з нічого. Творчість нічим не зумовлена, вона вільна за своєю сутністю Мислитель розмірковує над проблемаи цивілізації 20 століття, бачить у ній великий розрив між цілями і наслідками людської діяльності, бачить кризу гуманізму. Технічна цивілізація поневолює людину, розриває ії цілісність. Третій ступніь свободи Бердяєв пов`язує з майбутнім людства, яке не піде ні капіталістичним шляхом. Його ідеал - вільне суспільство, збудоване на християнській ідеології і моралі, об`єднання вільних трударів.. Це буде суспільство, роль держави в якому зведеться до мінімуму, де не буде експлуатації людини людиною. № |
|
Вчення Фоми Аквінського про державу Фома Аквінський (Аквінат) (1225—1274), який намагався пристосувати вчення Арістотеля для обгрунтування католицьких догматів. Його... |
Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ... |
|
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - це філософське поняття,... Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) – це філософське поняття, що визначає позицію компанії щодо своєї країни, суспільства,... |
ТЕМА 1 Тому, щоб зрозуміти сутність аналізу, необхідно, перш за все, розглянути філософське розуміння теорії пізнання |
|
Урок у нас сьогодні незвичайний урок-дослідження ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ КРАСИ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В КІНОПОЕМІ О. ДОВЖЕНКА “ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА” |
Актуальність вибраної теми «Формування професійної компетенції учнів... «Формування професійної компетенції учнів в період виробничого навчання|вчення| і виробничої практики», і необхідність її розробки... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з особовим складом СДПЧ-1 по... ТЕМА Етика,як вчення про мораль. Категорії етики. Службова етика та культура поведінки працівників МНС |
Урок „занурення” На даному уроці важливо не лише вивчати гравітаційну взаємодію, але й заглибитися („зануритися”) в історію відкриття закону всесвітнього... |
|
Загадковий світ Михайла Булгакова У його художніх творах примхливо переплелися сатира і лірика, романтична героїка і фантастика, викривальний пафос і містика, прониклива... |
УРОК ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ БІОСФЕРА, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ... УРОК ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ БІОСФЕРА, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ В І ВЕРНАДСЬКОГО ПРО БІОСФЕРУ |