|
|
Скачати 0.67 Mb.
|
| 40 Проблема життя та смерті в філософії, життя як цінність. Смерть - естествеений кінець усякого живого існування. Людина на відміну від всіх інших живих істот, усвідомлює свою смертність; з точки зору усвідомлення смислу С. як заключного моменту людського життя С і розглядалася філософію. Відношення до С багато в чому визначає форми релігії культів, що особливо видно при розгляданні культур стародавнього світу. Життя, формула існування матерії, яка закономірно виникає при визначних умовах в процесі ії розвитку. Живі об`єкти відрізняються від неживих обміном речовин, роздратування, здатністю до розмноження, росту, активної регуляції свого складу і функції, до будь-яких форм руху. Життя можливе лише при визначних фізичних і хімічних умовах. Однак припинення життєвих процесів не веде до втрати життєздатності №41 Проблема єдності чуттєвого та раціонального пізнання. Чуттєве відображення базується на безпосередній взаємодії суб`єкта і об`єкта, має конкретно-образну чуттєву форму виразу, дає знання явищ. Раціоналізм - філософський нарпрямок, який признає розум основою пізнання і поведінку людей. Р протистоїть як ірраціоналізму так і сесуалізму. Сенсуалізм - напрямок в теорії пізнання, згідно з яким, чуттєвість є головною формою достовірного пізнання. В протилежність раціоналізму С прагне вивести весь зміст пізнання із діяльності органів почуття. На відміну від чуттєвого відображення, абстрактне мислення відображає дійсність у формі абстракцій. В ісорії філософії були філософи, які надавали перевагу живому спогляданню і такі, що визнавали провідну роль за абстрактн мисленням. Насправді не ці дві форми пізнання становлять єдине ціле, вони діалектично взамопов`язані, доповнюють одна одну. №42 Категорії форми та змісту в філософії. Философские категории, отражающие взаимосвязь двух сторон природной и социальной реальности: определённым образом упорядаченной совокупности елементов и процесов, образующих предмет и явления, тоесть содержание, и способа его существования и выражения этого содержания, его различных модификаций, то есть форма. Взаимоотношения содержания и формы - типичный случай взаимоотношения диалектических противоположностей, х-щих как единством содержания и формы, так и противоречиями и конфликтами между ними. Единство содержания и формы относительно, переходяще, в ходе развития неизбежно возникают конфликты и противоречия между ним. В результате появляется несооответствие между содержанием и формой, которое в конечном счёте разрешается сбрасыванием старой и возникновением новой форсмы, адекватной изминившемуся содержанию. Возникновение, развитие и преодоление противоречий между содержанием и формой, борьба содержания и формы - важный компонент диалектической теории развития. №43 Суспільство як феномен, проблеми його осмислення в філософії. Поняття суспільства доцільно розглядати не як конгломерат сукупності людей та творених ними суспільних діянь, а як цілісну систему історично визначених форм суспільних відносин, що складаються в процесі діяльності людей по приведенню природи і власного життя у відповідність до своїх потреб Існують два підходи до розуміння суспільства - матеріалістичний та ідеалістичний - підходи до розуміння суспільства та його історії.. Ідеалістичний - вважатьи першопричиною розвитку суспільства дух, ідею, свідомість. Матеріалістичний підхід - це визнавати, що суспільство розвивається в першу чергу на базі матеріальних чинників, зокрема виробництва. К.Маркс розглядає наявність у суспільстві двох факторів - матеріального та ідеального. Матеріальні фактори займають провідне місце, вони виражаються в наявності виробничих відносин, які в своій сукупності складають економічний базис суспільства. Ідеальні фактори с відбитком матеріальних факторів і складають в своії сукупності надбудову. №44 Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін в діалектиці. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін необхідно починати з визначення таких понять як якість, кількість, міра. Якість - це внутрішня визначенність предметів і явищ. Якість взагалі є тотожна з буттям визначенність. Дещо, завдяки своїй якості, є те чим воно є і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, що воно є. Якості об’єктивні. Якість виявляє себе через властивість. Різниця між ними відносна. Кількість – це зовнішня визначенність буття, яка вже не є тотожною з буттям. Чистою кількісною визначенністю є число, яке практино не пов’язане з якістю. Незважаючи на це кількість і якість між собою взаємопов’язані, гармонійно поєднані. Єдність кількості і якості виражається в категорії міри. Міра показує межу, в якій предмети залишаються якісно визначені. Перехід від одного якісного стану до іншого відбувається завдяки кількісним змінам. До певної міри кількісні зміни не ведуть до виникнення нової якості. Іде поступове, безперервне збільшення цінності. Безперервне накопичення кількості зупиняється, коли міра вичерпує себе і виникає нова якість. Перехід від кількісних до нових якісних відбувається завдяки стрибкам. Стрибки розрізняються за характером, масштабністю, змістом, формою їхнього прояву та ін. Отже, основні зміни цього закону полягають в тому, що перехід від однієї якості предмета до іншої здійснюється не стихійно, а закономірно в межах своєї міри. Визначивши малу міру, можна передбачити характер стрибка, його тип і відповідно зреагувати на нього. №45 Система діалектики: принципи, закони, категорії. Саме як система діалектика являє собою єдність принципів, законів і категрій. Крім цього слід розрізняти два типи діалектики – об’єктивну, яка існує і діє в самих речах, і суб’єктивну, яка існує в людському мисленні, як відображення об’єктивної діалектики. Принципи діалектики – вихідні, об’єктивні за змістом ідеї, які відображають найзагальніші закономірності предмета теорії і водночас виконують методологічну функцію в її побудові. До основних принципів діалектики належать: - принцип розвитку; принцип об’єктивності; принцип детермінації; принцип відображення; принцип взаємозв’язку. До основних діалектичних законів належать – 1)закон взаємного преходу кількісних і якісних змін; 2) закон єдності і боротьби протилежностей; 3) закон заперечення заперечення. Категорії діалектики – формуються на відповідних етапах розвитку суспільства. В категоріях діалектики тісно зв’язане об’єктивне знання про відповідну форму зв’язку явищ з формою думки, завдяки якій осягається і обмірковується цей зв’язок. Універсальні зв’язки буття: одиничне і загальне та проміжно – особливе, явище і сутність, діалектичні закономірності як форма зв’язку. Структурні зв’язки буття: частина і ціле, принцип цілісності; форма ізміст, система, елемент, структура, принцип системності. Зв’язки детермінації: причинні зв’язки, необхідність і випадковість, можливість і дійсність. У філософів різних часів і епох було дуже багато справедливих здогадок про діалектику. Але у вигляді стрункої теоретичної системи вона вперше була представлена у вченні Гегеля. Діалектика виконує дві основні функції: свіотоглядну і методологічну. №46 Феномен релігії, його осмислення в філософії. Релігія – це форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному через уявлення про надприродне відображення тих сил, що панують над людьми в їх повсякденному жииті. Специфічною ознакою релігії є віра в реальне існування надприродних осіб та можливість їхнього втручання в реальн життя. Спроба пояснити сутність релігії мала місце ще в судженнях стародавніх філософів. Для матеріалістів стародавнього світу основною філософською проблемою, пов`язаною з релігієй була проблема з`ясування причин що спонукали людей створити в своїй йяві образи богів і повірити в їхню всемогутність, в той час, як для ідеалістів головною проблемою було філософське обгрунтуання існування бога взагалі чи окремих богів.Для матеріалістів головним у вивченні релігії було з`ясування причиниії їснування, для ідеалістів- визначення сутності надприродного і його впливу на людину. №47 Поняття практики у філософії Практика (грецьке – діяння, активність) є матеріальна, чуттєво – предметна цілеспрямована діяльність людини по освоєнню і перетворенню природних та соціальних об’єктів і становить всезагальну основу, рушійну силу людського суспільства і пізнання. Під практикою розуміють не тільки і не стільки діяльність окремої людини, скільки спільну діяльність, досвід всього людства в його історичному розвитку. Практика – специфічний людський спосіб буття, що має суспільний характер. Вона є матеріальною основою, що забезпечує зв’язок часів (минулого, сучасного, майбутнього) людства, спадкоємність культурного досвіду поколінь. Найхарактерніша особливість практики – здатність виражати всезагальність людського способу буття, таку всезагальність, яка втілюючись в конкретних діях, конкретних індивідів, і суспільних властивостях створюваних ним предметів та ситуацій, і має водночас статус безпосередньої дійсності. Всезагальність та безпосередність – ті властивості практики, діалектична взаємодія яких забезпечує її постійний динамізм та рухливість. №48 Філософське вчення Р. Декарта. (31.03.1569, Лае, Турень, – 11.02.1650, Стокгольм), видатний фран. філософ і математик, засновник класичного раціоналізму. В 1629-49 жив в Голандії, де були створені основні твори “Рассуждения о методе”, “Метафизические размишления”, “Начало философии” та ін. В історії нової філософії Д. займає особливе місце як творець дуалістичного філософського вчення. Він побудував свою філ. систему на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості і матерії, душі і тіла. “Світ стверджував Д., – складається з двох незалежних субстанцій – духовної і матеріальної”. Атрибутом духовної субстанції, вважав мислення, а матеріальної – протяжність в довжину, ширину і глибину. Людина, за Д., це механічне поєднання цих двох субстанцій. Єдино правильним методом пізнання Д. вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно і апріорно існують в розумі. Концепція раціоналізму включає в себе два елементи: це уявлення про розум як вищий спосіб досягнення істини; і друге: правильно розуміючи якісну відмінність раціонального пізнання, відривав його від емпіричного ступеню, як єдиного джерела інформації про світ і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму. Намагаючись очистити дедуктивний метод від схоластичного формалізму, але не розуміючи ролі практичної діяльності в формуванні змісту логічних понять, Д. розробляє вчення, згідно з яким вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї. Вони, на думку Д., скриті в глибині інтелекту і можуть бути усвідомлені тільки інтуїтивно. №49 Поняття суспільно-економічної формації, його місце в історії філософії. Для ісорико-філософського вивчення процесу розвитку суспільства К.Маркса була введена така важлива категорія, як суспільно-економічна формація(СЕФ). Вона виражає тип суспільства, що характеризується своїм способом виробництва і відповідними йому виробничими відносинами. Суспільству відомі такі типи формації: первіснообщинний і рабовласницький лад, феодализм, капіталізм, комунізм, постіндусріальні країни і посткомуністичний лад. Основними структурними елементами СЕФ є базис та надбудова, а також надбазові та надбудовні елементи - нація, мова, культура, побут, сім`я та інше. Базисом називається сукупність усіх виробничих ваідносин, що складаються в суспільстві. Можна дотримуватись і іншого визначення : базис є сукупність наявних у суспільстві економічних укладів. Надбудова - це відображення базисних відносин в ідеалізованій формі. Вона існу для захисту базису і складається з 3-х елементів : 1- сукупність ідей, теорій; 2- наявності відповідних інститутів та організацій, які культивують ці ідеі , теорії; 3- наявності ідеологічної спрямованості - забеспечення функціонування панівного ладу. Між бахисом та надбудовою існує діалектичний зв`язок, в якому провідне місце посідає базис. №50 Роль Києво-Могилянської академії в розвитку української філософії. Видатну роль у духовному відродженні українського народу за часів Російської імперії відіграла Києво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольнила освітні потреби Росії та Білорусії. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу з працями грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалася 2-3 роки, при чому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислітелів, як античності,середньовіччя ,так і Нового часу. Серед діячів академії 17-18 ст. провідне місце у розвитку філософської думки посідали І.Гізель, С.Яворський, Ф.Прокопович, Г.Бужинський та ін. №51 Філософське вчення Канта. Іммануїл Кант тяжів до просвітнитницької програми. Позиція Канта мала явно матеріалістичне спрямування. Наша філософія пізнання, зазначає Кант, не може вийти за межі досвіду хоч це і найсуттєвіше завдання метафізики. Спочатку Кант вважав всяке знання має узгоджуватися з предметами. Але поки Кант доходить , що пізнання є не спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет виявляється не вихідним а кінцевим продуктом пізнання. Кант зробив вихідним пунктом саме пізнання, а не предмет, суб’єкт, а не об’єкт. Кант обирає альтернативу що до своєї дотеперішньої орієнтації думки орієнтацію – ідеалістичну. Він так і називає відтепер свою позицію у філософії – критичний ідеалізм. Кант робить висновок, що загальність необхідність результатів пізнання не залежить від сваволі пізнання, або від досвіду. Ці результати мають своїм джерелом апріорні . №52 Ф-ке вчення Гегеля, суперечність між його методом та системою. Г. (27.08.1770, Штудгард, – 14.11.1831, Берлін) нім. філ., представник нім. клас. філ., создатель систематичної теорії діалектики на основі об”єктивного ідеалізму. Якщо в цілому характеризувати філ. Г., то потрібно сказати, що це найбільш відомий філ. об”єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об”єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Основні роботи: “Наука логіки”, “Філ. природи”, “Філ. права”, “Філ. руху”, “філ. історії” та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя – природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право. Заслуга Г. полягала також у тому, що він весь природний, історичний і дух. світ вперш подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Розробляючи філ. історії, Г. перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття люд. є вивчення діалектики суб"”ктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою, звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики. Вона вся була зверенена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Г. скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; в природі – людський дух; в філ. права – конституційна монархія; в історії філ. – філ. система самого Г. Г. вважав, що розвиток завершується, досягши рівня Пруської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином філософія Г. була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій. №53Поняття істини, абсолютність та відносність. Кінцевою метою пізнання є досягнення істини. Істина є правильне відображення суб`єтом об`єктивної дійсності, підтверджене практикою. Абсолютна істина - означає повне- вичерпане знання про щось. До абсолютних істин можна віднести вірогідні встановлені факти, дати подій, народження і смерті тощо, алек такі істини не становлять пізнавальної цінності, їх просто називають вічними істинами. Абсолютна істина - в широкому поніманні - це всеосяжна істина про реальність вцілому, або реальність окремих ії фрагментів. Абсолютна істина складаєтьсЯ із суми відносних істин. Відносна істина - це обмежено правильне знання про щось. Основні х-ки істини: обєктивність, абсолютність, відносність, конкретність і перевірка практикою. Абсолютизація моменту абсолютного в знаннях веде до догматизму, абсолютизація відносно до релятивізму, тобто агностицизму, фактичнрї відмови від пізнання. № |
|
Вчення Фоми Аквінського про державу Фома Аквінський (Аквінат) (1225—1274), який намагався пристосувати вчення Арістотеля для обгрунтування католицьких догматів. Його... |
Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ... |
|
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - це філософське поняття,... Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) – це філософське поняття, що визначає позицію компанії щодо своєї країни, суспільства,... |
ТЕМА 1 Тому, щоб зрозуміти сутність аналізу, необхідно, перш за все, розглянути філософське розуміння теорії пізнання |
|
Урок у нас сьогодні незвичайний урок-дослідження ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ КРАСИ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В КІНОПОЕМІ О. ДОВЖЕНКА “ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА” |
Актуальність вибраної теми «Формування професійної компетенції учнів... «Формування професійної компетенції учнів в період виробничого навчання|вчення| і виробничої практики», і необхідність її розробки... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з особовим складом СДПЧ-1 по... ТЕМА Етика,як вчення про мораль. Категорії етики. Службова етика та культура поведінки працівників МНС |
Урок „занурення” На даному уроці важливо не лише вивчати гравітаційну взаємодію, але й заглибитися („зануритися”) в історію відкриття закону всесвітнього... |
|
Загадковий світ Михайла Булгакова У його художніх творах примхливо переплелися сатира і лірика, романтична героїка і фантастика, викривальний пафос і містика, прониклива... |
УРОК ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ БІОСФЕРА, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ... УРОК ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ БІОСФЕРА, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ В І ВЕРНАДСЬКОГО ПРО БІОСФЕРУ |