|
|
Скачати 0.67 Mb.
|
|
29 Поняття світогляду, його функції та історичні типи. Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, які визначають загальне розуміння світу і місце в ньому людини. Тобто основою світогляду є знання, які формуються всім життям, комплексом природничих та суспільних наук. Але світогляд не просто сума знань, а їхній «сплав», їхнє складне переплітіння. Для світогляду дуже важливе, щоб знання стали переконанням, способом життя і визначали норми поведінки. Тут світогляд стискається з мораллю. В світогляді виділяються: -пізнавальний рівень; -логічна послідовність; -інтелект. сила аргументів; -повсякденно-практ. рівень; -теоритичний рівень. Світогляд складається: -світовідчування; -світостримання; -світорозуміння. Складові світогляду: -знання; -цінності; -програми дій. Історичні типи світогляду: -міфологія; -релігія; -філософія. Міфологія – форма суспільної свідомості,характерна для первинного суспільства. Релігія – форма світогляду де пізнання світу здійснюється через потусторонній та поцюсторонній світи. Філософія – любов до мудрості. Для фил. думки основою стали розум, інтелект. Реальне споглядання,логіч. аналіз почали витісняти фантаст. сюжети. №30 ”філософія серця” П.Юркевича. Відомим філософом другоі половини Х!Х ст. був П.Юркеви(1827 – 1874 рр.), професор Київської духовної академії. У1860 р. він опублікував статтю «З науки про людський дух», де виступив проти матеріалізму Л.Фейєрбаха та М.Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля. У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскількі в основі світу лежить божествена мета, яку здіснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв’язок, а лише ідеальний, «доцільний», в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважав не можливим, щоб свідомість походила з матеррії. Таким чином він активно виступав проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і відтворити правильну картину світу. Отже, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважав єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини №31 Філософія неопозитивізму - історія та проблеми. Історія позитивізму має три періоди розвитку. ! - початковий позитивізм, представниками якого були О.Конт, Г. Спенсер, О.Михайловський. Програма початкового похитивізму зводилися до таких засад:
Другий позитивізм виріс з першого. Його відомими представниками були : Австрійський фізик Е.Мах, Р. АвенаріусЮ Ж.А. Пуанкаре. Вони звернули уваги на факт релятивності наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об`єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання , відірваної від світу. Третя форма похитивізму - неопозитивізм, який має два різновиди : логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму - це розвиток семантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники : Б. Рассел, А.Тарський, К. Поппер, Л. Вітченштейн. №32 Соціально-філософські погляди ідеологів Кирило-Мефодієв. братства. Визначну роль у суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 року. Його засновниками були М.Костомаров, В. Білозерський , П. Куліш. У квітні до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також у «Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу , де всі люді будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко розправився з товариством у 1847 році. №33 Філософія екзистенціалізму. Екзистенціалізм виник на початку 20 ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї ф-фії був С.К”єркегор (1813-1855рр.), а серед російських філософів – М.О.Бердяєв (1884-1948 рр.) Основною категорією екзист. є категорія, або екзистенція, що ототожнюється з суб”єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність – це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Жити як усі – значить втравчати свою індивідуаль-ність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним. №34 Практика як критерій істини, ії абсолютний і відносний характер. Яким же чином ми можемо переконатися, чи правильно наші зання, чи помилкові? В Кінцевому підсумку це досягається за допомогою практики практики. Практика різноманітна - від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою, об`єктивним критерієм істини. Якщо предмет під час його використання проявляє себе так як передбачалось, то це означає, що наше уявлення про нього правильне. Практика істор развивається. Тому практика виступає і як абсолютний і як відносний критерій. Крім виказаннаго критерію є багато критерієв істини, логічний, прогматичний, еститичний, утілітарний, етичний, конвенциальний, екзистенціальний, інтуітивний та інші. Істина - є праильне відображення суб`єктом об`єктивної дійсності підтверджене практикою. Протилежним ії поняттям є хибна думка. Хібна думка - це зміст свідомості, який не відповідає реальності, але сприймається як істина. Основна проблема теорії істини - як можна встановити відповідальність одержаних знань Реальним об`єктом, які постійно розвиваються. Для вирішення цієї проблеми необхідно розглянути основні х-тики істини : об`єктивність, абсолютність, відносність, конкретнісь, і перевіврка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається суб`єктом є субєктивної за формою та обєктивною за своїм змістом. Абсолютизація моменту субєктивного в наших знаннях веде до субєктивізму, агностицизму. На противагу цим хибним поглядам наукова філософія виробила поняття - обєктивна істина. Обєктивна істина - це такий зміст знань, який незалежить не від окремої людини, ні від людства вцілому. Обєктивність істини не як не означаєії незалежність від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була і залишиться однею з найважливіших цінностей людини. Визнання обєктивної істини зумовлює необхідність визнання в цій чи в іншій формі абсолютної істини. Абсолютна істина означає повне, вичерпане знання про щось. До абсол істин можна віднести достовірно встановленні факти, дати подій, народження і смерті тощо, але такі істини не становлять пізнавальної цінності, іх просто називають вічними цінностями. Важливо визнати, що абсол істина існує , як момент пізнання. Аб істина складається з суми відносних істин. Відносна істина вказує на обміжність правильного знання про щось. У кожній відносній істині є зерно , елемент абсолютної істини. Абсолютизації момента абсолютного в нашіх знаннях веде до догматизму, що означає омертвлення знань, а абсолютизація відносного - до релятивізму, тобто агностицизму ( фактичної відмови від пізнання). З аналізу діалектики аб, та відносной істини виводиться ії фундаментальна х-ка - конкретність. Конкретність істини - це така ії ознака, за якою істина з того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу а також тільки в певній визначеній системі відліку тощо. Істина завжди конкретна. №35 Людина, як індивід, індивідуальність, особа та особливість. На суть людини постійно діють і природні, і соціальні фактори. У зв`язку з цим поняття людини розглядається в таких різновидах як «індивід», як правило, розглядається людина, як біологічна істота зі своїми природними даними без врахування ії соціальних якостей «індивідуальність» виражає людини в сукупності ії біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють ії від інших людей. В умовах підготовки до ринку завдання освіти та виховання полягає у всебічному розвитку індивідуальності, ії сутнісних сил. Під «особою», «особистістю» мається на увазі людина з певним урахуванням ії соціальних якостей. Важливою якістю тут виступає принциповість, висока відповідальність за свою справу. Негативинми соціальними рисами людини виступають конфорізм (пристосовність), кар`єризм, індівідуалізм, соціальна пасивність, схильність до корумпованості, безводповідальність №36 Філософія Неотомізму - історія та проблеми. Сутність філософії неотомізму. Неотомізм - філософська школа в католіцизмі що виходить з вчення Фоми Аквинського і є сучасним етапом в розвитку томізма. З 1979 року неотомізм отримав офіційне визнання Ватикану. Головними представниками цього напряму є Мартієн, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує вчення Ф.Аквінського, поєднуючи його з філософ. Системами Канта, Шеллінга, Гегеля і т.д. Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності Бога та об`єктом його управління. Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття, і буття, створене Богом. Абсолютне буття - Бог. Розум людини - неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Знання, що здобуті за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання - це форма віри і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії. Центральну для неотомізму антропологічну проблематику розробляли Е.Корет та К.Ранер. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію ( єдиність душі і тіла). Особа в неотомізмі універсальною метою і смислом свого існування має споглядання божественного блага. Прагнучи до блага, вона набуває інтелектуальних моральних та теологічних чеснот на становлення чких і має бути орієнтоване суспільне життя. Історичний процес за неотомізмом підкоряється божественому проведінню. №37 Наукове пізнання, його специфіка, рівні та форми організації. Наукове пізнання – це такий рівень функціонування свідомості, в результаті якого одержується нове знання не тільки для окремого суб’єкта, але й для суспільства в цілому. Нові знання є результатом професіональної діяльності вчених. Наукові знання розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивідуальний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику. Розрізняють емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду, підданого деякий раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Теоретичне рівень – це пояснення підстав відтворення. Теоретичні форми: наукова картина світу, теорія, система законів, теоретичні поняття, ідея; Емпіричні форми: факт, гіпотеза, проблема концепція; емпіричні закони, емпіричні поняття. №38 Закон заперечення в діалектиці Є також одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність, а також специфічно діалектичну форму розвитку предметів і явищ об’єктивної діяльності. Схематично діалектичні заперечення можна показати так: Теза Антинеза Синтез Теза – така форма думки (судження) в якій щось стверджується. Антитеза – заперечення тези перетворення її на свою протилежність. Синтез – в свою чергу заперечує антитезу, стає вихідним моментом наступного руху і об’єднує в собі риси двох попередніх ступенів, повторюючи їх на вищому рівні. Діалектичне заперечення передбачає не тільки зв’язок а й перехід від одного стану до іншого, що розвивається на вищій основі. Діалектичне заперечення виступає насамперед як зумовлене суперечливістю самого предмета, як внутрішня неминучість його якісного перетворення. Сутність закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу, розвитку явищ. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на передніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні. В об’єктивній діяльності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а покладає собі шлях через безліч випадковостей. Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечності, тенденцій. №39 Проблема сутності людини в філософії, людина як цілісність. Людина є найвищий витвір природи. Її сутність досить складна і багатогранна. Невипадково вона вивчається багатьма науками в різних аспектах. Філософія ж завжди намагається збагнути людину в її цілісності. Філософську програму можна коротко, стисло створити слідом за Сократом: «пізнання самого себе», в цьому сутність інших філософських проблем. В античній філософії людина розглядалася переважно як частина космосу, як певних мікрокосмос, в своїх людських проявах підвладний вищому началу – долі. Християнство вважає, що справжнім покликанням людини є залучення її до вищої сутності – бога і тим самим одержання спасіння в день страшного суду. Філософія Нового часу набула в людині насамперед її духовну сутність. В сучасній філософії, як мінімум, можна виділити три точки зору на людину. 1) біологізаторська – згідно з нею людина - це особливий високоорганізований механізм; 2) соціологізаторська, стверджує, що людина – це система людства; 3) визначає людину, як суверену особистість з її моральним і естетичним світом. Людина являє собою біо- психо- соціальну цілісність, при визначенні ролі соціального фактора. Це жива істота, яка перетворює природу з допомогою засобів праці з метою задоволення свої матеріальних і духовних потреб, спираючись на систему суспільних відносин. Виступаючи й взаємодію з природою і один з одним люди утворюють новий вид матеріальної діяльності – суспільство. № |
|
Вчення Фоми Аквінського про державу Фома Аквінський (Аквінат) (1225—1274), який намагався пристосувати вчення Арістотеля для обгрунтування католицьких догматів. Його... |
Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ... |
|
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - це філософське поняття,... Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) – це філософське поняття, що визначає позицію компанії щодо своєї країни, суспільства,... |
ТЕМА 1 Тому, щоб зрозуміти сутність аналізу, необхідно, перш за все, розглянути філософське розуміння теорії пізнання |
|
Урок у нас сьогодні незвичайний урок-дослідження ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ КРАСИ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В КІНОПОЕМІ О. ДОВЖЕНКА “ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА” |
Актуальність вибраної теми «Формування професійної компетенції учнів... «Формування професійної компетенції учнів в період виробничого навчання|вчення| і виробничої практики», і необхідність її розробки... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з особовим складом СДПЧ-1 по... ТЕМА Етика,як вчення про мораль. Категорії етики. Службова етика та культура поведінки працівників МНС |
Урок „занурення” На даному уроці важливо не лише вивчати гравітаційну взаємодію, але й заглибитися („зануритися”) в історію відкриття закону всесвітнього... |
|
Загадковий світ Михайла Булгакова У його художніх творах примхливо переплелися сатира і лірика, романтична героїка і фантастика, викривальний пафос і містика, прониклива... |
УРОК ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ БІОСФЕРА, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ... УРОК ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ БІОСФЕРА, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ В І ВЕРНАДСЬКОГО ПРО БІОСФЕРУ |