|
|
Скачати 0.67 Mb.
|
|
№1Філософське вчення Л.Фейєрбаха. Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах(1804 – 1872 рр.), його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не створена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна, перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Фейєрбаха – це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах – матеріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст. Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У цетрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, “панує” над природою “шляхом покори її” в той як її слід розгляди як єдність біологічного і соціокультурного. №2 Філософське вчення Ф.Аквінського. Фома Аквінський (1125/26 – 1274 рр.) – один з найвидатніших представників середньовічної філософії, учень знаменитого теолога, філософа і природознавця Альберта Великого. Як і його вчитель, Ф.Аквінський намагався обгрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Аристотеля. При цьому вчення Аристотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не виступало у протирічча з догматами церкви. Вчення про буття. Під буттям Ф.Аквінський розуміє християнського бога, який актом своєї волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору Ф.Аквінського існує чотири рівня буття: Найнижчий рівень буття визначає зовнішню визначенність речей, сюди відносяться неорганічні стихії та мінерали. На наступному рівні перебуває форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще Арістотель назвав “рослинною душею” – це рослини. Третій рівень – тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить у матерію. На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух або розум, розумна душа, за Фомою Аквінським, наречена “самосущою”. Великого значення надавав Ф.Аквінський розуму. Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина, а тому вона здатна розрізняти добро і зло. Практичний розум – це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і поведінкою. Вчення про людину. Це вчення Ф.Аквінського грунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа не матеріальна і не субстанційна, вона отримує свою завершеність тільки через зв’язки з тілом. Особистість для Ф.Аквінського є найблагороднішою в усій розумній природі. За Фомою Аквінським розум вищий від волі, але любов до Бога набагато важливіша за пізнання його. №3 Поняття природи, його філософське осмислення. Людина і суспільство не можуть існувати і розвиватися паза природою, незалежно від них. Звідси виникає проблема взаємодії природи і суспільства, суспільного і природного. В широкому розумінні під природою мають на увазі весь навколишній матеріальний світ. Проте природа відрізняється від суспільства. Вона завжди існувала, а суспільство виникає на її основі в певний історичний проміжок часу. Природа є все те, що протистоїть суспільству, якісно від нього відрізняється. Це – вся сукупність природних умов існування людини і людства. Природа існувала і дали може існувати без суспільства. А суспільство без природи існувати не може. Тому, що воно є об’єктитвним сеоредовищем життя людей ( повітря, вода, земля тощо). Щоб жити, люди повинні задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, а вони можуть їх задовольняти лише претворюючи природу на основі суспільного виробництва. В процесі виробництва між суспільством і природою вібувається обмін речовиною, енергією і інформацією. Природа є таким могутнім засобом морального і естетичнго розвитку людини. Одже, існує не тільки фізичний але і духовний зв’язок людини з природою. Його проявом є пізнавальне ставлення, яке реалізується через природничі науки, оціночне ставлення, яке виражається за допомогою понять блага, краси та їм подібним. Нарешті, в сучасному світі людина змушена брати на себе відповідальність за збереження природи, якій вона досить часто завдає досить великої шкоди. Розрізняють природу натуральну і “олюднену”. №4 Філософія Стародавньої Індії. Перші ф-ські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку 6 ст. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Староінд. Ф-фія розвивалась у школах, так званих “дашанах”. Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувалися на визнанні або запереченні Вед. “Веда” (знання) – це збірник текстів на честь богів. Дашани астиків визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх”я, йога, ньяя, шиманса, вайшешика. Дашани нестиків (неорто-доксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму. Один з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм. Вони вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу “брахмана”, що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло – це зовнішня оболонка душі (атман). Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив”я-зана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього, а тому підкоряється закону необхідності (кармі): душа переселяється в інше тіло, якщо людина може звільнитися від повсякденних життєвих турбот, її душа перестає бути зв”язаною з цим тлінним світом, тоді і реалізується її тотожність з Брахманом. Буддизм виник у 6–5 ст. до н.е. Засновником був Сіддхартха із роду Гаутами. Він прозрів і пізнав вічні істини:
По будизму, світ – це єдиний потік матеріальних і духовних елементів – «дхарм». Висунув догму про переродження живих істот, стверджуючи, що смерть живої істоти є не що інше, як вияв розпаду певної комбінації дхарм, після чого утворюється нова комбінація дхарм. Ідеалом буддизму є досягнення нірвани – повного завершення процесу пе-рероджень і позбавлення таким чином страждань, які становлять сенс життя (ідея про розвиток людини, її безперервне вдосконалення). Ф-фський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання. Вчення про буття. В основі лежить вчення про дхарми – «носії своєі ознаки – частинки, або елементи». Дхарми – це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини. Вони проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Буддизм утверджував єдність матеріального і психічного світів. Вчення про пізнання. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього середовища. Проблема людини. Буд. заперечує існування душі, тобто окремої духовної істоти всередині людини. Буддисти заперечують існування і окремого атмана поза п”ятьма групами елементів, які становлять людську особистість, її психічну і матеріальні якості: свідомість, уява, почуття, кармічні сили, матеріальна оболонка людської особистості. Окремішнє людське життя – це результат попередніх існувань. Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії розви-валось і стихійно-матеріалістичне вчення – чарвака. Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу світу чотири елементи: земля, вода, вогонь, повітря. Особливість вчення – розробка етичної концепції, згідно з якою поняття добра і зла – ілюзорні, створені людською уявою. Реальним є тільки страждання і насолода чуттєвого буття. Вони утверджують єдину мету людського буття – одержання насолоди. Виступали з критикою релігії, зокрема буддизму. Вайшешика: Все складається з маленьких часток, що утв. предмет, утворюють різні комбінації і виникають різні комбінації і виникають різні за якістю речі. Ньяя: вважали, що головним є визнання логічних категорій. Ф-фія Ст. Ін. ставила питання “Хто породив світ”. №5 Французький матеріалізм, його тлумачення людини та суспільства Людину – «усереднену особистість», представника сурогатної суспільності, машину з кісток і м’яса – і ставить на передній план Просвітництво. Просвітники заперечували реальність самого змісту свободи як філософської проблеми. Ламетрі див. що людина не більше ніж тварина або ж сукупність рушійних сил, що взаємно збуджують одна одну. Душа є тільки рушійним початком або ж матеріальною частиною мозку, яку можна вважати головним елементом всієї нашої машини. Якщо людина – це машина, то зрозуміло, вона абсолютно не здатна на творчі дії. Специфічність людини, її нібито принципова відмінність від інших частин природи, на переконання Гольбаха, є лише видимістю людини, на думку Гольбаха , вважає себе специфічною істотою лише завдяки недостатньому міркуванню над природою, звідси виникають поняття духовності. Насправді ж, будучи природною істотою, людина цілком підпорядкована природі. Волю порівнював з кулею, яка отримавши перший поштовх, що примусив її рухатися по прямій лінії, повинна однак, змінювати свій напрямок, оскільки на неї подіяла інша сила, більш ніж перша. Людина не буває вільною ні хвилини у своєму житті. Всі наші вчинки підпорядковані фатальності. Фатальність, твердить він, це вічний, неминучий, необхідний, встановлений у природі порядок діючих причин з похідними від них діями. Активне втручання людей у вхід подій, на думку Гольбаха, не є розумним. Дещо своєрідною виявляється позиція Дідро, одного з найсловетніших представників блискучої плеяди просвітників 18 ст. Різниця між людиною та статуєю мармуром і пилом, Дідро вважав дуже незначна. Між людиною і природою немає якісної відмінності, і вона не менш механічна ніж розум. Він вважає що якщо свобода й існує, то тільки внаслідок незнання. Тому говорити всерйоз про свободу людини, за Дідро, можна лише відносно абстрактної людини, людини яка не збуджується жодними мотивами, людини, яка існує лише уві сні або ж у думці. Об’єктивна реальність охоплює собою і те, що було, і те що буде, тобто охоплює можливості які є не менш реальними ніж дійсність з її вимірами, але спосіб їх існування істотно інших, ніж дійсності. Людина, суспільне буття взагалі характеризуються існуванням багатомірним, одночасно в усіх (і дійсному, і можливому) параметрах об’єктивної реальності. Висновок зроблений Гельвецієм трактують про свободу , це тракт про наслідки без причин. №6 Філософське вчення Платона. Платон (427-347рр. до н.е.) древньо-грецький філософ, родоначальник платонізму. Навчався у Кратіла і Сократа). Він виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеалізму, яка одержала назву – лінії Платона. Він перший визначив філософію як науку, що будується на абстрактних поняттях (ідеях). Ним були розглянуті слідуючі проблеми: вчення про буття; теорія пізнання; людина та суспільство… Вчення про буття. Основа розуміння буття грунтується на ідеалістичному розв”язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву – універсалій. З точки зору Платона, ідеї вічні, незмінні, досконалі, і тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона собою являє “нульове буття”, або небуття, ніщо. Ідеї та матерія активно співіснують і взаємодіють. Теорія пізнання. Процес пізнання являє собою пригадування душі. Такою здатністю наділена тільки людська душа, яка до переселення в тіло існує в царстві ідеї. Людина та суспільство. Існують як єдине ціле. Індивідуальна добродійсність і суспільна справедли-вість – це два основні полюси людського життя, котрі повинні бути узгоджені між собою. Цінним для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди (філософи). (“Софіст”, “Політик”, “Мінос”). №7Філософські погляди І.Франка, Л.Українки, М.Драгоманова, М.Грушевського. І. Франко (1856 – 1913 рр.) – класик української літератури, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії. Брав активну участь у національновизвольному русі на Галичині, був у складі керівництва української радикальної партії, яка прагнула змінити спосіб виробництва на колективних засадах власності, наданні землі селянству. Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненність у пізнанні навколишнього світу. Згідно с марксизмом він надавав великого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійної сили історії. Він був великим просвітителем гуманістом українського народу, преклав на українську мову частину творів К.Маркса і Ф Енгельса, пропагувава вчення Чдарвіна та його послідовника матеріаліста Е.Геккеля. В цілому огліди І.Франка можно розцінити як матеріалістичні. Це був мислитель з енциклопедичною освідченістю, глибокий історик свого народу. Велике значення для розвитку філософської думки має оригінальне світорозуміння видатної украінської поетеси Лесі Українки (1871 – 1913 р.р.). У творах Лесі Українки відчутний вплив еволюційної теорії для розуміння історї і природи, роль вчення Дарвіна. Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Великке світоглядне значення має поезія Лесі Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення. Вона обстоювала гідність людської особистості, вважала необхідним розвивиати духовні сили народу, вивчати духовні скарби людства. М.Драгоманов (1841 – 1895 р.р.), - мислитель і громадський діяч, історик і публіцист. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався псля еміграції за кордон з причин «неблагонадійності». На його погляди мали вплив твори російських революційних демократів, соціалістів – утопістів. Свої погляди Драгоманов називав позитивізмом, у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях. Критично розцінював хритиянство. Драгоманов вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його заономірності. На його розуміння суспільства вплинув певним чином марксизм, хоч вчений і звертав увагу на неприпустимість пребільшення економічного фактора. Громадянський ідеал Драгоманова мав гуманістичний характер, відповідав ідеалу і прагненню украінського народу до самостійної державності. М.Грушевський (1866 – 1933 р.р.) - украінський історік і громадський діяч. Основні твори – «Історія України – Русі», «Нарис Історії Кіївської землі» та ін. Це був вчений що мислив широкими історично – філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного виізволення украінського народу, яке він пов’язував із загально демократичними претвореннями. Вчений підняв багато цікавого факичного матеріалу, змальовуючи самобутню історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови украінської держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період. №8 Філософське значення психоаналізу З.Фрейд. Австрійський невропатолог, психіатр, психолог, основоположник психоаналізу З.Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії і перш за все енергію сексуальних поглядів (лібідо), яка виливається з нервози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня ралізація цих потягів. Структура психіки за Ф складається з 3-х елементів. «Воно» - архаїчна безособова частина психіки, «Над-Я» - установка суспільства і «я». Свідоме «Я» виступає як поле боротьби між «Воно» і «Над-Я», яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери відомого, обмежує їх вільний прояв , заганяє їх в форму підсвідомого. Існують декілька різновидів, які одержали назву неофрейдизму, зокрема це біологізаторськи теорії, пов`язані з врахуванням зовнішних факторів, та культурно-соціологічні. № |
|
Вчення Фоми Аквінського про державу Фома Аквінський (Аквінат) (1225—1274), який намагався пристосувати вчення Арістотеля для обгрунтування католицьких догматів. Його... |
Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ... |
|
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - це філософське поняття,... Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) – це філософське поняття, що визначає позицію компанії щодо своєї країни, суспільства,... |
ТЕМА 1 Тому, щоб зрозуміти сутність аналізу, необхідно, перш за все, розглянути філософське розуміння теорії пізнання |
|
Урок у нас сьогодні незвичайний урок-дослідження ТЕМА. ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ КРАСИ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ В КІНОПОЕМІ О. ДОВЖЕНКА “ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА” |
Актуальність вибраної теми «Формування професійної компетенції учнів... «Формування професійної компетенції учнів в період виробничого навчання|вчення| і виробничої практики», і необхідність її розробки... |
|
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з особовим складом СДПЧ-1 по... ТЕМА Етика,як вчення про мораль. Категорії етики. Службова етика та культура поведінки працівників МНС |
Урок „занурення” На даному уроці важливо не лише вивчати гравітаційну взаємодію, але й заглибитися („зануритися”) в історію відкриття закону всесвітнього... |
|
Загадковий світ Михайла Булгакова У його художніх творах примхливо переплелися сатира і лірика, романтична героїка і фантастика, викривальний пафос і містика, прониклива... |
УРОК ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ БІОСФЕРА, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ... УРОК ВЛАСТИВОСТІ СКЛАДНИХ СИСТЕМ БІОСФЕРА, ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ В І ВЕРНАДСЬКОГО ПРО БІОСФЕРУ |