Тема 2. Загальні проблеми економічного розвитку
План
Потреби та їх класифікація. Закон зростання потреб. Варіанти співвідношення потреб і виробництва.
Суть та класифікація виробничих ресурсів. Виробничі ресурси як фактори виробництва.
Виробництво: суть, еволюція поглядів.
Суспільний продукт, його структура та відтворення.
Ефективність використання ресурсів.
Крива виробничих можливостей. Альтернативна вартість.
Економічні інтереси: сутність, суб’єкти, об’єкти, класифікація.
Питання перше. Потреби та їх класифікація. Закон зростання потреб. Варіанти співвідношення потреб і виробництва.
Потреба – це необхідність в будь-чому, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.
Модель ієрархії потреб А. Маслоу
  
Самореалізація
Саморозвиток
П овага
Визнання
Соціальні потреби
Б езпека, захищеність
Фізіологічні потреби
Згідно з ієрархією потреб А.Маслоу вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.
Економічні потреби – це потреби в економічних благах. Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розвитку, обміну та споживання у рамках певної системи соціально – економічних відносин.
Класифікація економічних потреб
І. За характером виникнення:
первинні (пов’язані з самим існуванням людини);
вторинні (виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації);
ІІ. За засобами задоволення:
матеріальні;
нематеріальні (духовні потреби);
ІІІ. За нагальністю задоволення:
- першочергові (предмети першої необхідності);
- другорядні (предмети розкоші);
ІV. За можливостями задоволення:
насичені (мають чітку межу і можливість повного задоволення);
ненасичені (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення);
V. За участю у відтворювальному процесі:
виробничі (потреби у засобах виробництва);
невиробничі (потреби у споживчих благах);
VІ. За суб’єктами вияву:
особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності людства);
колективні (потреби колективу);
суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства);
VІІ. За кількісною визначеністю та мірою реалізації:
абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);
дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);
платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);
фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).
Економічний закон зростання потреб
Всезагальний економічний закон зростання потреб відбиває внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення.
Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.
Таким чином, потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потреби у споживанні породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби. Складний механізм взаємодії потреб та виробництва забезпечує безперервність суспільного відтворення.
Взаємовплив потреб і виробництва
Потреби –
основний спонукальний мотив розвитку
виробництва
Виробництво –
Доцільна діяльність людей, спрямована
на задоволення їхніх потреб
 задовольняє існуючі та
створює нові потреби
стимулюють виробництво
Вирішення протиріччя між невгамовністю та незадоволеністю потреб обмеженістю ресурсів породжує проблему вибору й визначає мету економічної діяльності.
Варіанти співвідношення потреб і виробництва
В господарському житті різних країн сформувалися три основні варіанти кількісних пропорцій між виробництвом і потребами.
Перший варіант – регресивний (з лат. – рух назад). Він виникає в тих країнах і регіонах, де довгостроковий спад господарства веде до згортання споживання, а тим самим до кількісного і якісного зменшення потреб. Відчувається рух назад до найвищого рівня людських потреб. Таку ситуацію можна бачити в ряді країн Азії, Африки, Латинської Америки.
Другий варіант – застійний. При цьому випуск порівняно обмеженого набору товарів зростає дуже повільно. Потреби залишаються досить традиційними і лише трохи розширюються. Рух по колії “виробництво – розподіл – обмін – споживання - потреби” нагадує замкнуте коло. Звідси випливає досить тривалий загальний застій в економіці. В наш час подібне положення можна спостерігати в окремих країнах і регіонах Азії та Африки.
Третій варіант – прогресивний (з лат. – рух вперед). В даному випадку виробництво кількісно зростає і якісно вдосконалюється, підвищується рівень споживання і потреб. Цей варіант характерний для провідних промислових розвинутих країнах: США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція та ін.
Питання друге. Суть та класифікація виробничих ресурсів. Виробничі ресурси як фактори виробництва.
Для ведення господарської діяльності використовують засоби, які прийнято називати ресурсами. Виробничі ресурси складаються з усього того, що неодмінне для виробництва товарів і послуг, потрібних людям. Це фабричні й сільськогосподарські будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту, зв'язку, незліченні види праці, земля, найрізноманітніші корисні копалини тощо.
Одні з цих ресурсів дає природа (відновлювані й невідновлювані), і вже тому вони абсолютно обмежені (земля, корисні копалини). Інші ресурси обмежені, оскільки обмежений наш власний розвиток (праця, знання, інформація, вміння, кваліфікація, види використовуваної енергії тощо). У будь-якому разі у кожний момент часу суспільство має лише певний обсяг ресурсів, які неможливо моментально збільшити. Правда, обмеженість ресурсів дещо відносна, бо вона зумовлена рівнем потреб. Звуженням потреб можна порівняно зменшити й обмеженість ресурсів.
Ринкова класифікація ресурсів
Економісти поділяють виробничі ресурси на дві великі групи:
- матеріальні ресурси — земля і капітал;
- людські ресурси — праця і підприємницький хист.
Земля як економічний ресурс - це всі дарові блага природи, які застосовують у виробництві: орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо.
Капітал, або капітальні блага, як економічний ресурс, охоплює всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому обмежений ресурс; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі виробництва. Процес виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням. Економісти часто називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей. Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а тільки відображають капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них купують засоби виробництва), то їх не вважають економічним ресурсом. Гроші — це фінансовий капітал.
Праця — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у виробництві життєвих благ. Вона є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того надзвичайно високого ступеня матеріальної й духовної культури, який маємо нині і який є основою нашої цивілізації.
Розвиток національної економіки та її результативність зумовлені кількістю і якістю праці.
Кількість праці залежить від кількості населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров'я та господарської активності.
Якість праці визначають освітній і професійний рівень працівників, суспільний і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.
Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємництво (підприємливість), яке є ще одним, четвертим економічним ресурсом.
Підприємницький хист, або просто підприємливість, — це особливий людський ресурс. Підприємець виконує низку функцій.
По-перше, він організовує сполучення ресурсів землі, праці, капіталу в єдиний процес виробництва товарів і послуг.
По-друге, підприємець ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу.
По-третє, підприємець — це новатор, який намагається запровадити у виробництво нові продукти чи нові виробничі технолога.
По-четверте, підприємець — це людина, яка ризикує. У ринковій економіці прибуток не гарантований. Результатом господарської діяльності підприємця може бути і збиток.
Виробничі ресурси називають ще факторами виробництва. Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.
Економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.
Людський капітал – це сформований в результаті інвестицій і накопичений людиною запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.
Капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, які використовуються для виробництва товарів та послуг.
Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.
Наука – це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.
Інформація в сучасних умовах виступає найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збору, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у рівних сферах її життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.
Екологічний фактор – це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.
Підприємницькі здібності – це фактор виробництва, що відображає діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.
Питання третє. Виробництво: суть, еволюція поглядів.
Виробництво — це доцільна діяльність людей, спрямована на задоволення їхніх потреб. Результатом виробництва є матеріальні й нематеріальні блага, які задовольняють людські потреби. Погляди на зміст поняття "виробництво" як і на "багатство" зазнали змін. На науковому і побутовому рівні під багатством розуміли тільки матеріальні блага, а під виробництвом — виготовлення тільки матеріально-речових предметів. Сферою, де створювали матеріальні блага, а, отже, й багатство народу, фізіократи вважали сільське господарство (головно землеробство) Адам Сміт розширив цю сферу, увівши до неї промисловість. Це означало, що джерелом багатства є вся праця, яка була докладена до створення матеріальних благ (речей).
Однак ще з ХІІІ ст. висловлювали думки й щодо інших — нематеріальних — форм багатства. Адже людина має не тільки матеріальні, а й духовні потреби, які можуть бути задоволені тільки нематеріальними благами і послугами. Тому виробництво має виробляти і матеріальні, і нематеріальні блага й послуги.
Наприкінці XIX ст. особливу увагу проблемі нематеріальних благ приділяв англійський економіст А. Маршали.
Виробництво нематеріальних благ і послуг істотно зросло у XX ст., особливо в другій половиш, що зумовлено надзвичайним попитом на них. Адже нематеріапьні форми багатства важливі для розвитку працівника, його інтелектуальних і фізичних здібностей, фахових знань, підвищення освітнього і культурного рівня. Тому зміст поняття виробництво сьогодні розширився і збагатився. Вважають, що процес виробництва нині охоплює створення і матеріальних благ та послуг, і нематеріальних.
Процес пристосування багатства природи до потреб людей означає взаємодію людини з природою і навколишнім середовищем.
Виробництво - це процес дії людини на предмет (речовину) із використанням сил природи та пристосування їх для задоволення певних потреб. Взаємодія людини з природою означає процес праці, що складається із основних моментів: 1) праці людини; 2) предметів праці; 3) засобів праці.
Праця – це свідома, доцільна і творча діяльність людей, спрямована на виробництво життєвих благ.
Предмет праці – це все те на що спрямовано людську працю: грунт, що обробляє хлібороб; пряжа, з якої роблять тканини; метал, який обробляють на машинобудівному заводі ,та ін.
Предмети праці бувають двох видів: 1) дані самою природою ( риба , яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, що підлягають попередній обробці (видобута руда обробляється на металургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.
Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких люди впливають на предмети праці. Серед них вирішальну роль відіграють знаряддя праці. У сучасному виробництві до них належать машини устаткування, інструменти і прилади. У широкому розумінні слова до засобів праці відносяться всі матеріальні умови праці – виробничі будівлі, дороги, трубопроводи, а також природні умови – земля, повітря, вода.
Засоби праці в єдності з предметами праці утворюють засоби виробництва, які часто називаються капіталом.
Робоча сила являє собою особистий фактор, а засоби виробництва – уречевлені фактори виробництва ( ресурси).
Засоби виробництва і працівники в їх єдності і взаємодії утворюють продуктивні сили .
Продуктивні сили знаходяться у стані безперервного розвитку. У їхньому історичному прогресі виділяються три великі епохи:
до індустріальна, заснована на ручних ремісничих знаряддях праці;
індустріальна, заснована на великій техніці;
постіндустріальна, основою якої є електронізація та інформатизація суспільства.
Питання четверте. Суспільний продукт, його структура та відтворення.
Поняття "виробництво" вживають часто з означенням суспільне — суспільне виробництво. Визначення процесу виробництва як суспільного ґрунтується на тому фундаментальному факті, що воно відбувається в умовах суспільного поділу праці, який об'єднує окремі підприємства в єдину систему. Навіть найменше підприємство, окремий ремісник працюють у системі суспільного поділу праці й пов'язані з іншими виробниками господарськими зв'язками, хоча можуть цього й не усвідомлювати. Усі суб'єкти господарювання пов'язані певними правилами гри, обмеженнями (правовими, моральними, традиційними тощо), що також надає виробництву суспільного характеру.
Результатом суспільного виробництва є створення суспільного багатства.
Матеріальними носіями цілей і структури виробництва слугують його результати. Результатом окремого процесу праці виступає одиничний продукт – продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, верстати і т.д. А результатом суспільного виробництва є суспільний продукт (ССП), який проявляє себе в різноманітності споживчих вартостей. Чим більш розвинутим є суспільний поділ праці, тим різноманітнішою і більшою буде сукупність продуктів праці. До складу сукупного суспільного продукту входять як речі, так і послуги. В індустріально розвинутих країнах основну і переважну частину суспільного продукту складають послуги.
За своєю економічною роллю ССП поділяється на два види: предмети споживання; засоби виробництва.
Перши слугують задоволенню особистих і невиробничих потреб (продукти харчування, одяг, взуття, житло і. т.п.). Другі призначені для задоволення виробничих потреб (залізна руда, металорізальні верстати, автоматичні лінії, виробничі будівлі і споруди та ін.). Важливе місце в складі суспільного продукту посідає військова продукція.
У складі суспільного продукту розрізняють дві частини:
матеріальні витрати ( с );
чистий продукт ( v+m ).
Перша частина виражає витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, спрацювання засобів праці, що були використані при виробництві ССП. Ця частина втілює втрати минулої праці, призначена для продовження процесу виробництва (фонд відшкодування). Інша частина суспільного продукту – це дійсний результат виробництва даного періоду. У ньому втілена жива праця робітників суспільного виробництва за визначений період часу, наприклад, протягом року.
Розрізняють чистий продукт як необхідний і додатковий. Цей розподіл обумовлений, у свою чергу, розподілом на необхідну і додаткову працю.
Необхідний продукт (v) – це частина суспільного продукту, необхідна для відтворення робочої сили . Цей вид продукту спрямовується на задоволення потреб працівників і членів їхніх родин у продуктах харчування, одязі, взутті. Житлі. Призначення необхідного продукту – задоволення не тільки фізіологічних, но і культурних, соціальних і духовних потреб. Мінімальна величина необхідного продукту визначається мінімумом життєвих засобів, необхідних працівникові для відтворення його робочої сили. У багатьох країнах світу встановлюється державою у формі мінімального прожиткового мінімуму на одну особу.
Досягнутий рівень розвитку продуктивних сил у більшості країн світу за умов справедливих відносин економічної власності та влади дозволяє забезпечити не лише мінімальну величину.
Додатковий продукт ( m ) – це частина суспільного продукту, створення працівниками різних сфер суспільного виробництва понад необхідного продукту.
Додатковий продукт виникає в період розпаду первіснообщинного ладу на основі нових знарядь праці, першого суспільного її поділу. Поява додаткового продукту звільнила частину людей від створення засобів фізичного існування і дала змогу їм займатися мистецтвом, наукою, державними справами, сформувала необхідні умови для розвитку людської цивілізації.
Додатковий продукт призначений для задоволення загальних суспільних потреб, насамперед нагромадження , тобто розширення виробництва. Тому в свою чергу він поділяється на фонд споживання і фонд нагромадження.
У процесі розподілу необхідний продукт набирає форми заробітної плати, трудових доходів селян (фермерів), а додатковий продукт виступає у формах прибутку, земельної ренти, позичкового відсотка, Похідними формами виступають дивіденди, пенсії, стипендії.
Питання п'яте. Ефективність використання ресурсів.
Ефективність виробництва(використання ресурсів) – категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва.
Розрізняють в економічній теорії такі види ефективності виробництва:
1 – економічна ефективність – це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю праці;
2 – соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини.
Узагальненим показником економічної ефективності розраховується за формулою:
 
Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: трудомісткість, фондовіддача, фондомісткість, матеріаловіддача, матеріаломісткість, капіталомісткість, еколого ефективність, продуктивність праці.
З метою визначення рівня і динаміки продуктивності праці її оцінюють різними показниками.
Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу, і розраховується за формулою:
Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні:
Трудомісткість – це показник, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції:
Фондовіддача – це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів:
Фондомісткість показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції:
Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.):
Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції:
Капіталомісткість – це показник, близький до показника фондомісткості продукції і розраховується за формулою:
 , де
Ка – капіталомісткість продукції;
К – обсяг капіталовкладень;
 - приріст обсягу виробленої продукції.
Питання шосте. Крива виробничих можливостей. Альтернативна вартість.
Головна економічна проблема, що постає перед економічними індивідами полягає в обмеженості. Уся господарська діяльність людей була спрямована на подолання обмеженості ресурсів. Обмеженість виникає внаслідок незбалансованості між щораз більшими і невгамовними потребами та порівняно обмеженими і рідкісними ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб.
Припустимо, що економіка країни використовує власні ресурси на виробництво лише двох товарів: засобів виробництва - тракторів і предметів споживання – масла (рис.1).
Будь-яка точка на кривій показує максимальну кількість одиниць засобів виробництва і предметів споживання, які виробляються при повному і ефективному використання ресурсів.
Рис. 1. Межа виробничих можливостей.
т.А характеризує максимально можливу кількість засобів виробництва, яка виробляється з наявних ресурсів, за умов відсутності виробництва предметів споживання. т.F – навпаки. Пересуваючись уздовж кривої з т.В в т.E, слід відмовитися від виробництва певної кількості засобів виробництва. т.W знаходиться поза межею виробничих можливостей країни. Рух вздовж кривої характеризує альтернативну вартість або вартість втрачених можливостей, а саме кількість одиниць товару, якою необхідно пожертвувати заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару. Так, при переході з т.В в т.С ми відмовляємось від виробництва двох тисяч тракторів для того, щоб створити додатково 1 млн.кг. масла. В якій точці на кривій слід зупинитися, вирішує граничний аналіз, згідно з логікою якого: кращий вибір буде при рівності вартості втрачених можливостей і корисності від додаткових одиниць блага.
Економіка може вийти за межу своїх виробничих можливостей в наслідок запровадження нововведень. Крива виробничих можливостей під дією економічного зростання може переміщатися вгору. Якщо пропозиція ресурсів збільшується або вдосконалюється техніка й технологія, то крива виробничих можливостей переміщується праворуч.
Ринковій системі доводиться вирішувати такі основні питання: що виробляти? Скільки виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти? Чи здатна ринкова система до адаптації? При вирішенні цих питань керуються принципом альтернативної вартості на основі використання граничного аналізу.
В наслідок обмеженості ресурсів концепція ефективності є центральною в економічному аналізі.
Альтернативна вартість товару визначається кількістю товару, від якої треба відмовитись, щоб отримати деяку кількість іншого товару:
У нашому випадку ціна масла виражена кількістю тракторів, від виробництва яких треба відмовитись. До того ж, ціною придбання якогось товару може бути й час, яким довелось пожертвувати, щоб отримати цей товар. Тобто, ціна товару може бути виміряна у грошах, товарах, часі.
Питання сьоме. Економічні інтереси: сутність, суб’єкти, об’єкти, класифікація
Інтерес (від лат. іnteresse – мати важливе значення) – форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до задоволення.
Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування і розвитку економічних суб’єктів.
Економічні інтереси – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.
Суб’єкти економічних інтересів – окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.
Об’єкти економічних інтересів – економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).
Економічні інтереси суспільства утворюють складну та динамічну систему і можуть бути класифіковані за різними критеріями:
за суб’єктами: особисті, колективні, суспільні;
за нагальністю: першочергові, другорядні;
за часовою ознакою: поточні, перспективні;
за об’єктами: майнові, фінансові, інтелектуальні;
за ступенем усвідомлення: дійсні, уявні.
В  ринковій економіці виділяють також:
економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;
економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;
економічні інтереси держави спрямовані реалізацію потреб суспільства в цілому.
Водночас інтереси держави не тотожні суспільним інтересам, оскільки включають до свого складу інтереси державної бюрократії.
Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив спонукальної цільової дії. Мотив у літературі використовується у значенні усвідомленого спонукання.
Спонукання економічних суб’єктів до певних дій породжує конкретний результат у вигляді задоволення, часткового задоволення або незадоволення потреби, утворюючи, таким чином, логічний ланцюжок активної діяльності:
Потреба
Інтерес
Мотив
Дія
Дія
  
  
Результат (задоволення потреби,
часткове задоволення,
відсутність задоволення)
Отже, суперечлива взаємодія виробництва та споживання, інтересів та потреб є рушійною силою соціально – економічного розвитку.
Література
Основна: 3,5,6,7,11,14,17,18,20.
Додаткова: 5,14,28,30.
|