                         
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З ДИСЦИПЛІНИ
“УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ”
(для бакалаврів)
Київ – 2010
Змістовий модуль I. Теоретичні основи управління персоналом
Лекція 1
Тема: «Предмет, зміст і структура курсу»
План
Базові категорії, що характеризують управління персоналом.
Основні категорії теорії управління
Поняття закону, принципу, мети, функції, технології, структури; їх використання в управлінні персоналом.
1. Базові категорії, що характеризують управління персоналом
Вирішальним чинником стабільного і тривалого функціонування організацій, їх поступального розвитку є високоякісний менеджмент у широкому розумінні й управління персоналу зокрема.
Менеджмент – це цілеспрямований організаційний вплив на діяльність підприємства в умовах ринку для досягнення цілей, поставлених перед підприємством, одержання прибутку (це складний соціально-економічний процес).
Менеджмент – це вміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент як наука – це перш за все управління людьми, наука про людину, її інтереси, поведінку та взаємодію з іншими людьми.
Основні функції менеджменту – планування (визначення цілей, майбутнього стану); організація (формування структури управління, система зв’язків і відносин), мотивація (спонукання на досягнення цілей), контроль (оцінка й аналіз результатів). Функції менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.
Головне завдання менеджменту – зробити людей здатними до спільних дій, визначаючи їм загальні цілі, наділяючи правами і обов'язками, формуючи раціональну організаційну структуру управління, забезпечуючи набуття необхідних трудових навичок і кваліфікаційного розвитку.
Поняття управління в широкому розумінні охоплює всю систему класів і явищ управління в неживій природі, у живих організмах і суспільстві, а поняття соціальне управління охоплює усі види управління соціальними системами. У вузькому значенні поняття управління складається, в основному, з розуміння лише технологічної організації об’єкта управління.
Поняття менеджмент у широкому розумінні означає загальний принцип соціального управління, означаючи владу і мистецтво управління людьми. У більш вузькому розумінні відноситься до галузі управління виробництвом, а також до безпосередньої організації роботи з досягнення поставлених цілей (але не до їхньої розробки).
Поняття адміністрування в широкому розумінні означає адміністративно-державне управління, а в більш вузькому – розробку і постановку цілей, визначення соціальної політики організації. У цьому більш вузькому розумінні, поняття управління, менеджмент, керівництво стосовно поняття адміністрування грають підкорюючу роль, означаючи діяльність скоріше виконавську, спрямовану на реалізацію поставлених цілей, розробка яких, у цьому розумінні відноситься до галузі адміністрування.
Поняття керівництво в широкому розумінні означає систему інститутів влади різної ієрархії в сфері діяльності, а в більш вузькому – безпосереднє управління людьми.
Таблиця 1.1
Основні поняття науки управління
Поняття
|
У широкому розумінні
|
У вузькому розумінні
|
Управління
|
Система класів, відносин і явищ управління в природі і суспільстві
|
Технологічна організація об’єкта управління
|
Менеджмент
|
Загальний принцип соціального управління. Влада і мистецтво управління людьми
|
Управління виробництвом: діяльністю, організації, досягнення поставлених цілей
|
Адміністрування
|
Адміністративно-державне управління
|
Розробка і постановка цілей, визначення політики, організації
|
Керівництво
|
Ієрархічна система інститутів влади
|
Безпосереднє управління людьми
|
Рис.1.1. Менеджмент як загальний принцип соціального управління
У вітчизняній науці управління її предметом вважають відносини управління, які є фундаментом управління персоналом.
Для досягнення поставлених цілей і розв'язання намічених завдань носії сучасної кадрової політики мають у своєму розпорядженні відповідний інструментарій, який добирають і реалізують у межах відповідного процесу виробництва з урахуванням вимог до персоналу.
У процесі виробництва здійснюється оптимальне комбінування таких факторів, як засоби виробництва, матеріали та праця. До цих факторів належить також змінний – управління, основними завданнями якого є планування, організація та контроль. Розглядаючи фактори виробництва, поряд з технічними та економічними проблемами необхідно враховувати соціальні та людські інтереси. Людина як носій виробничого фактора праці відрізняється від інших факторів виробництва насамперед тим, що вона не є пасивним предметом, а має власні думку, цілі, може проявляти ініціативу, керуватися певними потребами; у межах класичного підходу до управління людина є фактором виробництва. На думку вченого Г. Щокіна, такий підхід до управління не відповідає потребам часу. На зміну йому прийшов інший, новий підхід до управління людьми, згідно з яким кадрова політика перетворюється на активну стратегію. Дедалі більшою мірою ця стратегія інтегрується в загальну політику організації людських ресурсів. Нове, некласичне бачення управління дає змогу розглядати людину як фактор реалізації політики організації, джерело прибутків, культурно-перетворювальну, творчу силу. Людську працю в організації необхідно використовувати так, щоб забезпечувалось оптимальне використання людських ресурсів, потенціалу організаційної поведінки працівників.
Менеджерам потрібно враховувати два аспекти організаційної поведінки як проблеми управління:
• соціально-психологічний – методи та засоби, за допомогою яких керівник може вплинути на організаційну поведінку підлеглого;
• організаційно-технічний – заходи, які необхідно вжити в межах організації, щоб зорієнтувати організаційну поведінку співробітників на досягнення виробничих цілей.
Питання управління людською поведінкою в організації належать до сфери науки управління персоналом, основними елементами якої є людина як носій кадрової політики та відносини управління, що визначають і регулюють організаційну поведінку людини.
Теорію управління прийнято розглядати як комплексну науку або науковий напрям, що спирається на багато як теоретичних і практичних знань. Це пояснюється багатогранністю проблеми управління і багатооаспектністю управлінської діяльності, заснованою на свідомому використанні економічних, природно-технічних організаційних, соціально-психологічних законів і закономірностей, властивих об'єкту управління. Теорія управління очевидно повинна бути орієнтована на рішення практичних задач.
Елементами управління як загального вигляду людської діяльності є мета управління і спосіб досягнення мети, об'єкт і суб'єкт управління, взаємодіюча в певному навколишньому середовищі.
Предметом розгляду теорії управління є управлінські (організаційно-управлінські, організаційно-економічні) відносини, що реалізовуються як інформаційні зв'язки при організації виробництва і управлінні ним.
Процес управління включає збір, переробку і передачу інформації (предмет управлінської праці), що використовується для вироблення рішень (продукт управлінської праці).
2. Основні категорії теорії управління
Теорія менеджменту є порівняно молодою науковою дисципліною, що оформилася в окрему галузь знань у XX ст. При цьому інтенсивний її розвиток розпочався лише після другої світової війни. Теорія розроблялася швидко і в багатьох напрямах. Незважаючи на це, вона і нині перебуває в стадії розвитку, що зумовлюється рядом невирішених проблем у сфері термінології, невизначеністю масштабів, необґрунтуваністю принципів і факторів, узагальненістю і нечіткістю тверджень. І все ж набуті досягнення теорії менеджменту значною мірою сприяють вдосконаленню практики управління.
У найширшому розумінні поняття «управління» – це цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт управління за допомогою певної системи методів і технічних засобів з використанням особливої технології для досягнення поставленої мети.
Якщо вважати, що об'єкт – це предмет, на який спрямована діяльність людини, то предмет – це те, що виступає матеріальним джерелом діяльності. Діяльність – це робота, тобто систематичне застосування людських сил в якійсь галузі. Працювати означає приводити в дію, управляти. Управляти – тобто спрямовувати чиїсь вчинки. Вчинок – дія, здійснена кимось. Дія – вияв певної енергії. Відтак управління – це діяльність, спрямована на зміну об'єкта з урахуванням його здібностей, сил і енергії для того, щоб він міг функціонувати в оточуючому середовищі, спрямовувати вчинки і роботу даного об'єкта для реалізації поставлених цілей.
Для здійснення успішної управлінської діяльності суб'єктові необхідно володіти технічними, фаховими, організаційно-управлінськими, а також педагогічними знаннями, в тому числі й психолого-соціологічними.
Отже, здійснюючи процес управління, менеджер забезпечує найефективніше використання матеріальних і людських ресурсів організації для досягнення поставленої перед нею мети, що передбачає задоволення матеріальних потреб працівників, розвиток бізнесу, вирішення інших соціальних проблем.
Зміст управлінської праці розкривається в процесі управління, що складається з циклічного повторення функцій управління або конкретних видів управлінських робіт, що виконуються у всіх видах виробничої діяльності: науково-технічної; технологічної; облікової; фінансової; і ін.
Існують такі підходи до визначення терміну «менеджмент»:
- менеджмент – це сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності;
- менеджмент – це наука про управління людськими відносинами;
- менеджмент – це раціональний спосіб управління діловими організаціями;
- менеджмент – це особлива галузь наукових знань і професійної спеціалізації менеджерів, які складають адміністративний штат;
- менеджмент – це вміння добиватись поставлених цілей, використовуючи працю та інтелект інших людей;
- менеджмент – це функція, вид діяльності, що полягає в керівництві людьми в різнорідних організаціях;
- менеджмент – це управління бізнесом, а бізнес є унікальною, винятковою справою у суспільстві.
Менеджмент як наукова теорія виник і розвивається у зв'язку з необхідністю дослідження і пояснення таких явищ як процвітання або банкрутство організацій, визначення та застосування певних методів управління для забезпечення їх успішної діяльності.
Історія розвитку менеджменту пов'язана з двома підходами до процесу управління: перший акцентував увагу на управлінні операціями (технічному боці виробничого процесу), другий – на управлінні трудовими ресурсами, віддаючи пріоритет психологічним факторам, мотивації працівників й стимулюванню їх до діяльності.
Теоретико-наукову основу менеджменту можна визначити як акумульовані, логічно впорядковані знання, що являють собою систему принципів, методів і технологій управління, розроблених на базі інформації, отриманої як емпіричним шляхом, так і в результаті проведених досліджень в різних галузях науки.
Теорії менеджменту притаманні такі особливості:
- орієнтація на вирішення практичних завдань;
- міждисциплінарний характер;
- впровадження у міжнародному масштабі.
Менеджмент – це інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені управлінці створюють підприємства й управляють ними шляхом визначення певної мети й віднайдення способів її досягнення. Кінцевою метою менеджменту є забезпечення прибутковості підприємства.
3. Поняття закону, принципу, мети, функції, технології, структури; їх використання в управлінні персоналом
Закон – це загально прийнята моральна норма, обов’язкова для виконання.
Принцип – це певне правило, сформульоване на основі пізнання законів чи закономірностей.
Мета́ – означає стан сьогодні або в майбутньому, який необхідно досягнути. Тим самим мета є бажаною кінцевою точкою процесу, як правило дії людини. З досягненням мети пов'язаний успіх проекту, або важливої роботи.
Функція (виконання): 1) діяльність, обов’язок, робота, зовнішній прояв властивостей певного об'єкта в рамках даної системи відносин, до якої він належить (напр., функція органів відчуття, функція грошей); 2) вид зв'язку між об'єктами, коли зміна одного з них призводить до зміни іншого, при цьому другий об'єкт також називається функцією першого.
Технологія (від грец. мистецтво, майстерність, уміння; думка, причина; методика, спосіб виробництва) – комплекс організаційних заходів, операцій і прийомів, спрямованих на певну діяльність.
Структура (від лат. будова). Може бути синонімом системи, форми, моделі, організації. У своєму основному значенні, структура є внутрішній устрій чого-небудь. Внутрішній устрій пов'язано з категоріями цілого і його частин. Виявлення зв'язків, вивчення взаємодії та співпідпорядкованості складових частин різних за своєю природою об'єктів дозволяє виявити аналогії в їх організації і вивчати структури абстрактно без зв'язку з реальними об'єктами.
Лекція 2
|