|
|
Скачати 1.9 Mb.
|
Sp = S/Ii.де Sр — майбутня реальна вартість грошових коштів; S —майбутня номінальна вартість грошових коштів; Ii — індекс інфляції, що прогнозується. Розрахунки згідно з цією формулою, дозволяють визначити реальну майбутню вартість грошових коштів, якщо в процесі її нарощення у ставці відсотка не була врахована її інфляційна складова. Щоб визначити темп інфляції за період часу за даними про значення цього показника за більш короткі проміжки розглянутого періоду, необхідно: 1) перейти від приростного показника за короткі проміжки до показника темпу росту цін (наприклад, темп інфляції по кварталах): = 40%, 2 = 30%, 3 = 20%, 4 = 50%; визначимо темп росту цін: 1+ 100% = 140%, 2 + 100% = 130%, 3 + 100% = 120%, 4 + 100% = 150%; 2) перейти від темпу росту у відсотках до коефіцієнта росту (К): Ка1 = 140/100 = 1,4; Ка2 = 130/100 = 1,3; Ка3 = 120/100 = 1,2; Ка4 = 150/100= 1,5; 3) перемножити коефіцієнти за досліджувані періоди й тим самим визначити річний темп росту цін: К рік = Ка1* Ка2* Ка3* Ка4 = 3,276; 4) для знаходження темпу інфляції в цілому за рік необхідно річний індекс цін помножити на 100 і з отриманого добутку відняти 100, тобто 3,276 * 100 - 100 = 227,6% - річний темп інфляції. Сума, яку одержує вкладник (або кредитор) в умовах інфляції, не дозволяє збільшити кількість благ, що здобуваються на цю суму, пропорційно номінальному росту початкової величини засобів. Для визначення реальної купівельної спроможності нарощеної суми необхідно привести її до цін базового періоду. Із цією метою величину нарощеної суми ділимо на індекс цін. Отриману величину позначимо через ТVR: TVR = P(1+i) . (1+ 1) (1+ 2)… (1+ n) Суму реального доходу визначаємо за формулою 1R=TVR – P. (3.10) Приклад 1. Р = 400 тис. грн..., ТV = 600 тис. грн., І = 200 тис. грн.. (Р — первинна сумма, І — номінальний дохід). Визначити реальний дохід, враховуючи темп інфляції на рівні 227,6%. Вирішенння. TVR= 600/3,276 = 183,3; IR = 183,3 - 400 = -216,6. З урахуванням інфляції вкладник не отримав дохід, а має збиток. Формула Фішера пов’язує три показники: номінальну (“не очищену”) від інфляції відсоткову ставку, рівень інфляції і реальну проценту ставку:
або r = (R - ) / (1+), де — темп (рівень) інфляції; г — реальна відсоткова ставка (доходність фінансової операції); R — номінальна відсоткова ставка. В даному випадку номінальна ставка – це відсоткова ставка, що враховує наявність інфляції Приклад 2. Річний темп інфляції – 20%. Банк розраховує отримати 10% реального доходу в результаті надання кредитних ресурсів. Яка номінальна ставка, згідно з якою банк надає кредит? Вирішення. (1 + R) = (1 + 0,1)(1 + 0,2), звідси R = 0,32. Таким чином, номінальна ставка згідно з кредитом складе 32%. 3.3.Тимчасова база нарахування відсотків Застосування тієї або іншої формули нарахування відсотків припускає врахування у ній тривалості тимчасового періоду, що характеризує тривалість фінансової операції. Оскільки процентна ставка встановлюється для річного нарахування відсотків, часовий період необхідно привести до річного виміру. У цьому випадку формула (1.3) трансформується в такий спосіб: TVn = P (1+t/K*i), (3.13) де t _ тривалість фінансової операції ; K — тимчасова база (прийнята в розрахунок тривалість року). Розмір відсотка в розглянутому варіанті може бути розрахована по формулі I = P*t*i . (3.14) К Існують різні методи виміру тимчасової бази. Можна сказати, що можуть нараховуватися точні й прості відсотки, а також ураховуватися точний і приблизний час тривалості фінансової операції. Більш конкретно це приводить до появи наступних варіантів: 1. Тривалість року умовно приймається рівною 360 дням (звичайні відсотки), тривалість місяця - 30 дням ( приблизна тривалість фінансової операції). 2. Тривалість року приймається рівною, як і в попередньому випадку, 360 дням, але враховується точне число днів операції, наприклад позички. 3. Тривалість року дорівнює 365 або 366 дням (точні відсотки), ураховується точна кількість днів позички. Донедавна в українській практиці використовувався облік приблизного числа днів позички (тривалість місяця приймається рівною 30 дням і тривалість року - 360 дням). Перший і останній дні видачі позички приймаються за один день (вони спочатку враховуються в розрахунках як повні дні, а потім із загальної кількості днів, включаючи названі, віднімається одиниця). Наприклад, позичка в сумі 100 млн грн. видана на період з 25.02 по 10.05 за простою ставкою 40% річних. Тривалість цієї фінансової операції буде: лютий - 6 днів (з огляду на день видачі позички); березень - 30 днів; квітень - 30 днів; травень - 10 днів (з огляду на день повернення позички). Разом: 76 - 1 = 75 днів. Цю ж кількість днів можна одержати, застосовуючи й інший метод розрахунку. Спочатку розрахуємо кількість днів з 25.02 по 25.05., припускаючи по 30 днів у кожному місяці. Одержуємо 90 днів. Потім віднімаємо зайві 15 днів (з 11.05 по 25.05). Маємо той же результат: 90 - 15 = 75 днів. ТV = 100(1 + 0,4 • 75/360) = 108,3 млн. грн. 3.4.Ануїтет Окремі види грошових потоків, що оцінюються протягом часу, робляться послідовно через рівномірні проміжки часу і згідно з однаковою ставкою відсотку. Така послідовність грошових потоків (рівномірних платежів) має назву ануїтету. Прикладом ануїтету можуть бути квартальні суми відсотків щодо купонних облігацій або ощадних сертифікатів, рівномірна сплата взносів щодо оренди майна та ін. Послідовність грошових потоків (платежів) у вигляді ануїтету відчутно полегшує процес нарощення або дисконтування вартості грошей, дає змогу затоссовувати набір спрощених формул зі стандартними значеннями окремих показників, які наводяться у спеціальних таблицях. Так, формула визначення майбутньої вартості ануїтету має вигляд Sa = A x Ia, (3.15) де Sa — загальна майбутня вартість ануїтету на кінець періоду; А — сума ануїтетного платежу; 1а — множинник нарощення вартості ануїтету, який визначається згідно із спеціальними таблицями з урахуванням прийнятої ставки відсотка і числа періодів. Відповідно формула щодо визначення теперішньої вартості ануїтету має вигляд Pa = A /Ra, (3.16) де Ра — теперішня вартість ануїтету; А — сума ануїтетного платежу; Rа —дисконтний множник ануїтету, який визначається згідно із спеціальними таблицями з урахуванням прийнятої дисконтної ставки і числа періодів. Розглянуті положення концепції оценки вартості грошей протягом часу є основною формування інвестиційного прибутку підприємства. 4. ФІНАНСОВА БАЗА ІННОВАЦІЙ 4.1. Фактори і критерії фінансування інноваційної діяльності Інноваційна діяльність вимагає значних інвестицій, пов'язаних з розвитком ресурсного, кадрового й інформаційного потенціалу організацій. Таким чином, формування фінансової бази для здійснення інновацій є найважливішим елементом інноваційної політики. При цьому форми і методи залучення ресурсів навіть із традиційних джерел не залишаються постійними в зв'язку зі змінами господарської практики. Поява ж нових джерел, форм фінансування, що зарекомендували себе в ринковій економіці, потребує від суб'єктів інноваційної діяльності придбання нових знань і навичок їхнього застосування. При оцінці ефективності системи фінансування використовують наступні критерії: * критерій цільової орієнтації фінансового забезпечення науково-технічної й інноваційної діяльності. Критерій визначає в якому ступені висунута державою мета науково-технічної політики забезпечені відповідними ресурсами, фінансовими засобами; * критерій оптимальності форм прямої державної підтримки по конкретних напрямках розвитку науки і техніки; * критерій ефективності механізму, що стимулює залучення ресурсів з позабюджетних джерел; * критерій адаптивності, тобто пристосування системи фінансуванняв цілому і всіх її елементах, зокрема, до динамічно що змінюється умов економічного розвитку з метою підтримки максимально можливої в цих умовах оптимальності. Критерій адаптивності вимагає формування фінансового механізму як системи не тільки з негативним зворотним зв'язком (співвідношення досягнутих результатів із проектованими і внесення коректування у реалізаційну систему), але і гнучкими елементами, що забезпечують перебудову системи фінансування відповідно до змін, які відбуваються в зовнішньому середовищі і впливають на комплекс найбільш важливих характеристик системи. До факторів, що впливають на загальносистемному рівні, слід віднести: загальні тенденції розвитку економіки, що прогнозують роль і місце науки в економічному житті; зміна можливостей фінансування науково-технічної діяльності за рахунок державних джерел; тенденції розвитку інноваційних процесів в економіці, що складаються під впливом ринкових механізмів саморегуляції, що відбиваються в динаміці промислових інвестицій у сфері НДР; змін у стані самого об'єкта фінансування; еволюцію змісту і термінів основних напрямків макроекономічної реформи і пов'язане з цим вжиття заходів щодо державного регулювання в області найважливіших економічних і інстітуціональних напрямків (грошова і соціальна політика, структурно-інвестиційна і податкова політика, регулювання зовнішньоекономічної діяльності і т.д.). Облік і оцінка рівня цих факторів забезпечують досягнення оптимальних співвідношень між прямими і непрямими методами державної підтримки, дотримання пріоритетності в розподілі наявних ресурсів. При переході до більш конкретного її елементного аналізу розробляється структура цілей, пріоритети й основні напрямки державної політики поточного періоду. Нові цілі державної інноваційної політики визначили і нові пріоритети при фінансуванні науково-технічної галузі: * вибіркова підтримка провідних наукових організацій; * цільова виборча підтримка конкретних програм, проектів і робіт; * індивідуальна підтримка провідних вчених. 4.2. Шляхи і джерела фінансування Ефективність інноваційного процесу, що представляє сукупність окремих стадій, обумовлена тим, наскільки ці стадії інтегровані в єдине ціле і забезпечені достатнім фінансуванням. У свою чергу, розмаїтість цілей при здійсненні інноваційного процесу, можливість альтернативних шляхів їхньої реалізації і застосування однієї і тієї ж науково-технічної ідеї в різних галузях з дуже різним результатом з погляду ефективності, впливають на пошук і вибір потенційних джерел фінансування. Тому вирішення завдання залучення фінансових ресурсів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності, може бути забезпечене щонайкраще лише в тому випадку, якщо самі різні джерела фінансування будуть усвідомлені й адресно використані до різних етапів життєвого циклу інновації. Світова практика виділяє такі джерела фінансування інновацій: * державні асигнування; * власні кошти промислових фірм, вищих навчальних закладів; * кошти некомерційних організацій; * кредитні ресурси, приватні заощадження населення й іноземний капітал. Державна статистика веде облік джерел фінансування за наступними напрямками:
Розвиток ринкових відносин сприяє формуванню новиых джерел інноваційного фінансування, що формуються безпосередньо при участі держави за допомогою залучення на вільному ринку капіталів у всіх його видах (оборотний, статутний, акціонерний, венчурний). Держбюджетне фінансування. Виділяючи кошти з бюджету, держава має реальну можливість прискорювати інноваційні процеси, орієнтувати їх у потрібному напрямку і сприяти загальному підвищенню ефективності використання ресурсів, формуванню інноваційного клімату. В цілому законодавчим шляхом закріплене положення про те, що асигнування на фінансування наукових досліджень і розробок цивільного призначення виділяються з державного бюджету в розмірі не менше 3% від видаткової частини річного бюджету. Прямі бюджетні асигнування здійснюються на основі співвідношення двох форм прямої підтримки: * у формі базового фінансування наукової організації; * у формі конкурсного розподілу засобів на проведення фунда-ментальних і пошукових досліджень (система грантів) і реалізацію завдань державних науково-технічних програм (система контрактів). Грант - грошові, матеріальні та інші ресурси, передані будь-якими фізичними (юридичним) особами безповоротно і безоплатно будь-якої фізичної (юридичної) особі винятково з метою здійснення наукової діяльності. Більш пріоритетною є форма розподілу бюджетних коштів на основі рівнобіжних конкурсних досліджень і розробок з найбільш важливих проблемах науки і техніки - форма конкурсного розподілу коштів, що сприяє формуванню конкурентного середовища в інноваційній сфері. Можлива подвійна форма проведення конкурсів на одержання держзамовлень для проведення досліджень і розробок: 1) форма держзамовлення на основі конкурсу пропозицій, коли на попередньому етапі з кола претендентів на одержання держзамовлення визначається організація, яка запропонує найбільш ефективне рішення; 2) конкурс готових рішень, коли кілька виконавців, які запропонували свої оригінальні і багатообіцяючі шляхи вирішення проблеми, одержують держзамовлення. Надалі для промислового освоєння вибирається найбільш ефективне рішення. Перша форма - більш економічна з погляду витрати коштів , але не завжди дає оптимальний результат, друга - дозволяє вибрати найбільш ефективне рішення і за рахунок отриманих від його реалізації доходів покрити оплату робіт декільком виконавцям. При цьому знаходить застосування фінансування проектів з виділенням держбюджетних засобів по етапах з наростаючим підсумком. Держава прагне звести до мінімуму ступінь ризику, тому на початковому етапі сума коштів мінімальна, а якщо будуть отримані підбадьорюючі результати, сума асигнувань зросте. У противному разі держбюджетне фінансування буде припинено. Ще одним шляхом зниження ризику є пошук замовника, безпосередньо зацікавленого в результатах досліджень, які фінансуються з бюджету, який би контролював хід і якість робіт, відповідав за цільове використання коштів. Такими замовниками виступають спеціально уповноважені комерційні банки і фонди, промислові підприємства й організації, а також безпосередньо державні органи, які курирують науково-технічну політику. Позабюджетне фінансування. Власні кошти. В усіх розвинутих країнах власні кошти організацій підприємницького сектора щодо обсягу та питомої ваги займають лідируюче місце, спостерігається їх постійне зростання. Саме вони як товаровиробники і зацікавлені в одержанні закінчених науково-дослідних розробок, на основі яких може бути розгорнуте виробництво нових видів техніки і матеріалів. Джерелами фінансування в даному випадку є прибуток, накопичений амортизаційний фонд і статутний капітал. До основних напрямків, які фінансуються за рахунок цих джерел можна віднести: 1) роботи і дослідження, спрямовані на підтримку конку-рентоздатності і скорочення строків окупності діючого капіталу, тобто розвиток і удосконалення виробництва; 2) роботи і дослідження, спрямовані на вишукування нових при-буткових галузей додатку капіталу, тобто на пошуки нової продукції і технології; 3) науково-дослідні роботи загальнопроблемного, базисного характеру, покликані забезпечити перспективне поле діяльності для вишукувань прикладного характеру. Як наслідок комерційного підходу до науково-дослідної роботи перші дві категорії досліджень, орієнтованих на прибуток в найближчому майбутньому, фінансуються набагато повніше (60-95%). Третя категорія досліджень фінансується значно слабкіше, у багатьох підприємств вона відсутня взагалі і ведеться тільки у великих фірмах. Обсяг фінансування досліджень першого напрямку широко варіюється, знаходячись у прямій залежності від фази їхнього розвитку. Так, на ранніх стадіях інноваційного процесу відношення обсягу фінансування цього виду досліджень до обсягу продажів досить високе. Далі, у міру становлення виробництва і зміцнення ринкових позицій скорочуються витрати по цих стадіях. Вважається, що темпи росту обсягу продажів товарної продукції повинні постійно випереджати темпи зростання витрат на цей вид досліджень, що, як правило, коливаються в межах 3-5% обсягу продажів. При плануванні фінансування досліджень другого напрямку виходять з розрахунку, що у відомому проміжку часу гривня, яка витрачена на цю мету, відкриє можливість прибуткового інвестування 2-3 гривень. Якщо науковий пошук закінчується безрезультатно, то витрачені на нього кошти списуються в графі фінансових утрат. Оскільки в ринкових умовах науково-дослідна робота є складовою частиною підприємницької стратегії, то питання економічної ефективності витрат, комерційної вигідності досліджень є в центрі уваги управлінських і економічних підрозділів. Обмеженість у власних коштах змушує організації оцінювати ефективність наукових досліджень, порівнюючи здійснення їх як власними силами, так і силами сторонніх організацій. Пошук критерію економічної ефективності НДР пов'язаний з : фактором часу, елементом невизначеності, тісною кооперацією функціональних груп. Американські фахівці виділяють чотири основних методи оцінки ефективності дослідження і розробок:
* відношення дослідницьких витрат до валових прибутків; * відсоток надходжень від реалізації нової продукції до загальної суми продажів; * зміни в долі ринку того чи іншого товарного продукту відносно обсягу дослідницьких витрат; * відношення дослідницьких витрат до розширення продаж чи фірми до змін у долі продажів "старої" і нової продукції; * відношення дослідницьких витрат до чисельності працівників, адміністративним витрат і витрат, пов'язаних з реалізацією продукції. Недоліками цього методу є: а) неповний облік усіх компонентів результативності досліджень і факторів впливу на їхню ефективність, тому що часто витрати на проведення досліджень не відповідають прибутку за той же період часу, в такому випадку використовується кумулятивний метод їхнього виключення за 5 років; б) складно розробити методологію розрахунків і виявляти доходи кожної категорії продукції, оскільки у формуванні прибутку беруть участь крім дослідницьких служб служби виробництва і збуту:
Після завершення робіт із проекту й одержання нового продукту розраховуються дослідницькі витрати, пов'язані з ним. Далі береться деяка частка прибутків від продажів нової продукції як за рахунок наступних відрізків часу. Далі сума фактичних і очікуваних доходів розноситься за роками роботи над проектом, що відкриває можливість прямого зіставлення щорічних дослідницьких витрат з дослідницькими доходами за відповідні роки. До перспективних джерел фінансування можна віднести лізинг, венчурне і трастовое фінансування, цінні папери. |
| План Вступ Розділ Теоретико-методологічні засади усиновлення в контексті... Розділ Теоретико-методологічні засади усиновлення в контексті соціального захисту |
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ На правах рукопису ДУДАР Володимир Тарасович ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ РИНКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ 79 |
| РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ... Теоретико-методологічні аспекти визначення сутності конкурентоспроможності підприємства як економічної категорії |
ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ МОДЕЛІ У НАПРЯМКУ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ У статті розкриті теоретико-методологічні основи дослідження економічної безпеки, визначено сутність і структуру категорії, систему... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
В. Ю. Биков ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ Вочевидь, що кожна з цих складових повинна сьогодні знайти свій подальший розвиток, створити тим самим умови щодо реалізації завдань... |
| Теоретико-методологічні засади моделювання навчального середовища сучасних педагогічних систем Сучасний рівень науки і техніки формує технологічне та інформаційне середовище, в якому існує людина, впливає на відносини між людиною... |
ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ Виявлено найсуттєвіші проблеми фінансового забезпечення їх інвестиційної діяльності. Сформульовані рекомендації щодо підвищення ефективності... |
| СУЧАСНА АКСІОМАТИКА УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ В УКРАЇНІ Обґрунтовано зв'язок рівнів функціонування інноваційно-інвестиційних систем. Висвітлено переваги та недоліки сучасної системи управління... |
Є актуальною через недостатню повноту дослідження її аспектів з боку... Нвестиційної привабливості підприємств будівельної галузі. Визначена система основних чинників та запропоновані показники, які характеризують... |