|
|
Скачати 1.9 Mb.
|
|
5. Ринок інноваційної продукції 5.1. Характеристика ринку Однієї з причин низького рівня стану інноваційної галузі є нерозвиненість ринку інтелектуальних і інноваційних продуктів. Формування ринкових відносин у цій сфері ускладнюється труднощями, пов'язаними, з одного боку, зі специфікою науково-технічної продукції як товару і, з іншого боку, слабкістю відносин, що визначають інноваційний характер суспільного розвитку. Науково-технічна продукція являє собою логічний результат інтелектуальної діяльності. Науково-технічна продукція визнається товаром, якщо вона виступає засобом поглиблення, розширення й одержання нових знань, а її використання забезпечує економію витрат суспільної праці при збереженні споживчої вартості матеріального продукту, створеного на його основі. При цьому ринок науково-технічної продукції представляє форму економічних відносин між власниками інтелектуальної власності і покупцем права володіння, користування і розпорядження, у результаті яких відбувається еквівалентний обмін платіжного попиту покупця на споживчу цінність науково-технічної продукції. Суб'єкти інноваційного ринку - держава, підприємства, фонди, фізичні особи (учені, фахівці). Об'єкти ринку - це результати інтелектуальної діяльності, представлені: * в упредметненій формі (у вигляді устаткування, агрегатів, дослідних установок, інструментів і зразків, технологічних ліній і т.д.); * у неупредметненій формі (дані науково-дослідних, проектно-конструкторських, технологічних робіт у вигляді аналітичного звіту, що узагальнює опису способу, конструкторської і технічної документації); * у вигляді знань, досвіду, консультування у виді консалтинга, маркетингу, проектного керування, інжиніринга й інших науково-практичних послуг, зв'язаних із супроводом і обслуговуванням інноваційної діяльності. Загальноприйнятим у світовій практиці є узагальнення всього спектра економічних відносин із приводу купівлі-продажу результатів наукової, інноваційної діяльності і надання послуг у цій сфері в понятті "технологічний обмін" чи "передача (трансфер) технологій". В основі такого підходу лежить сучасне розуміння сутності технології, що містить у собі як технічні засоби, систему відповідних навичок і знань, так і фінансові, матеріально-технічні, кадрові й інформаційні ресурси, виробничу культуру, систему адекватного керування, соціальне і природне середовище, в якій реалізується технологічний процес, а також само систему соціально-економічних наслідків (насамперед екологічних). Технологія (узагальнююче поняття об'єкта інноваційного ринку) стає товаром лише за певних умов і на певній стадії просування ідеї. Технологічна пропозиція, що не володіє достатнім потенціалом трансферу і комерціалізованості, відсівається у процесі внутрішньої і зовнішньої експертизи. Ринок інновацій характеризується такими особливостями: 1) він традиційно є новим для вхідної на ринок фірми: внаслідок новизни розробленого товару доводиться мати справу з незнайомими споживачами; 2) він є малоеластичним внаслідок обмеженого впливу цінової політики на обсяг збуту; 3) він характеризується обмеженою кількістю покупців і продавців. Попит на інноваційну продукцію може виходити із наукового співтовариства, чи промисловості від суспільства в широкому його розумінні. У багатьох випадках створення не спричиняє попиту, оскільки характерною рисою для неї є високий ступінь ринкової і технологічної невизначеності. Ринкова невизначеність полягає у відсутності інформації щодо характеру і ступеня задоволення тієї чи іншої вимоги ринку за допомогою нової наукомісткої продукції. У разі появи на ринку принципово нової продукції важко передбачити реакцію споживача через його неінформованість про свої запити. Технологічна невизначеність полягає у відсутності у виробника впевненості в тому, чи зможе продукція задовольнити усвідомлені запити потенційних споживачів. В даний час всі високотехнологічні фірми розвинутих країн виробляють і ретельно дотримують вигідні для них правила передачі технології, що навіть здобувають характер технологічної стратегії. Можна виділити дві орієнтації, яких може придтримуватися фірма - виробник: а) орієнтація на продукт, заснована на технологічній пропозиції; б) техніко-ринкова орієнтація, заснована на вивченні ринкового попиту. Продуктова орієнтація мала велике поширення в той період, коли позиції споживача стосовно виробника були досить слабкі, і він змушений був приймати продукцію в тому вигляді і такій якості, якими для себе представляв їхній виробник. Розповсюдженим недоліком подібної орієнтації є неадекватна оцінка потреб сфери споживання і власного виробництва з боку фірми. Вона, як правило, не володіє (і не прагне володіти) достатньою інформацією про споживачів, переваги, а також про найбільш гострі проблеми власного виробництва. У рамках техніко-ринкової орієнтації процес нововведення розглядається як передача наукового чи технічного знання безпосередньо в галузь задоволення потреб споживача. Продукт при цьому перетворюється тільки в носія технології, і форма, яку він приймає, визначається тільки після узгодження самої технології і потреби, що задовольняється. Таке поводження важливе і з тієї причини, що є багато свідчень того, як за словами Дж. Брайта, "найбільш значуще застосування нової техніки і технології не завжди здійснювалося там, де воно вперше спостерігалося; науково-технічні нововведення часто служать найбільш ефективно тим цілям, про які і не вважали в момент зародження нововведення". Виділяють наступні правила, якими необхідно керуватися при розробці інноваційних рішень: * ретельне вивчення потреб ринку перед виходом на нього з продукцією; * співробітництво з потенційними споживачами, для яких якість продукції, готовність надання послуг і відгук на попит важливіше самих технічних розробок; * оперативний добір моменту виходу на ринок, широке застосування диференціації, прагнення до того, щоб розробки випереджали, а не доганяли попит. 5.2. Форми передачі технологій Передача технології може здійснюватися в різних формах, різними способами і по різних каналах. Вона може передаватися на комерційній і некомерційній основі, бути внутріфірмовою, державною і міжнародною. Форми передачі технології на некомерційній основі:
Основний потік технології в некомерційній формі припадає на некомерційну, непатентоспроможну інформацію фундаментальні дослідження, наукові відкриття і незапатентовані винаходи. Некомерційні форми передачі технології, у тому числі внутріфирмовий трансфер, здійснюються вільно і не мають потребу в договірно-правовому оформленні і регламентації. Основними формами комерційної передачі інформації є:
За напрямком передачі технологій виділяють вертикальну і горизонтальну передачу. Вертикальна передача - це міжорганізаційний процес за стадіями циклу "дослідження - виробництво". Горизонтальна передача - внутріорганізаційний процес передачі інформації з однієї наукової області в іншу. На практиці ці форми можуть доповнювати одна одну. За кількістю учасників і ступенем їхньої участі розрізняють активні й пасивні види передачі. При активній передачі посередником між передавальними обовязкове виступає яка-небудь нейтральна організація, яка бере на себе обов'язок допомогти передавальному знайти більш вигідного покупця його технології. При пасивній передачі - виробник технології сам шукає собі партнера, беручи на себе всі ризики ініціювання інновацій і їхньої комерційної реалізації. У даному виразі важко обійтися без спеціалізованих послуг проектно- і бізнес- консультування, тому що розробники самі не володіють необхідними умінням і знаннями. Існують ще інші форми передачі технології:
6. Інноваційне підприємництво 6.1. Малий бізнес і інновації Головна частина наукових досліджень виконується крупними підприємствами, які здатні до 5-10% коштів від продажу своєї продукції направляти на самофінансування НДОКР. Радикальні нововведення, що змінюють напрямки розвитку галузі з незмінною закономірністю стають результатом діяльності дрібних, раніше невідомих фірм, які діють в авангарді НТП. За даними аналізу національного наукового фонду США у створенні 352 найбільш важливих винаходів, що з'явилися після 1993 року, внесок малих підприємств склав: у США - 35%, у Великобританії - 23% і в Німеччині - 26% нововведень. При цьому характерною особливістю цієї діяльності малих фірм є їх орієнтація на створення продуктових, а не нових технологій. Саме така орієнтація приносить найбільший комерційний успіх на початкових стадіях функціонування фірми на ринку. Інноваційний процес, будучи складним і багатоетапним, охоплює весь спектр видів діяльності від досліджень до реалізації нового товару, дозволяє різним типам фірм зайняти в ньому відповідне їх особливостям місце в інноваційній галузі. Найчастіше ступінь участі малої фірми в інноваційному процесі залежить від життєвого циклу продукту. Галузі з коротким циклом життя продукту (високотехнологічні галузі) вимагають регулярної розробки і виробництва нових видів продукції, що створює передумови для діяльності невеликих новаторських фірм саме в цих галузях. Фактори, що обумовлюють важливу роль малих інноваційних фірм в області нововведень:
Таблиця 6. - Підсумки порівняльного аналізу переваг і недоліків малих і великих фірм у розвитку інноваційних процесів
Таким чином, недоліки одних нівелюються достоїнствами інших форм, з чого логічно випливає висновок про необхідність оптимізації сполучення великих і малих фірм за критерієм ефективності здійснення системних інноваційних процесів. За характером інноваційної продукції малі фірми виявляють наступні види спеціалізації: 1) науково-дослідна діяльність, розробка і проектування нововведень; 2) надання послуг у сфері наукового обслуговування (інжиніринг, консалтинг, навчання кадрів, обслуговування нової техніки). Значна роль малого інноваційного бізнесу визначається також тим, що великі корпорації здобувають відомі переваги від інтеграції з малими фірмами в цій сфері. 6.2. Технопарки Одним з напрямків підтримки малого підприємництва й інтенсивності інноваційного процесу є розвиток територіальних науково-виробничих систем. Наукові парки, інноваційні технологічні центри, інкубатори нововведень і т.д., орієнтовані на прискорене втілення результатів наукових досліджень у нову техніку, технології, матеріали, стали важливим фактором посилення віддачі науки, інтеграції її основних ланок з виробництвом. Науково-технологічний парк - це самостійна організаційна структура, створена в галузі науки і наукового обслуговування з метою підтримки малого науково-технічного підприємництва і формування середовища для освоєння виробництва і реалізації на ринку високотехнологічної продукції. Основні завдання створення технопарків:
Технопарки дозволяють сформувати те економічне середовище, яке забезпечує стійкий розвиток науково-технологічного і виробничого підприємництва, створення нових малих і середніх підприємств, розробку виробництво і постачання на вітчизняний і закордонний ринки конкурентоздатної наукомісткої продукції. Саме на цій основі досягається узгодження інтересів вищої школи, великих технологічних інститутів, промисловості, міста і регіону. Регіон, сприяючи створенню і розвитку технопарків, одержує можливість формування і прискореного розвитку науково-виробничої і соціальної інфраструктури, залучення в регіон висококваліфікованих фахівців, підтримки і розвитку сектора економіки і, у зв'язку з цим, створення нових робочих місць. Промисловим підприємствам надається можливість повною мірою використовувати потенціал науково-технічного комплексу регіону для підвищення конкурентоздатності своєї продукції, прискореного впровадження нових технологій, цільового добору випускників, які пройшли гарну школу роботи в малих інноваційних підприємствах, ризикових фірмах. Вузи і технологічні НДІ одержують можливість надати своїм науковим колективам і окремим вченим умови для завершення досліджень і створення на їхній основі конкурентоздатної науково-технологічної продукції. При цьому формується колектив за участю автора ідеї, розробників, аспірантів і студентів, які надалі продовжують працювати в цьому напрямку і на виробництві. Такі колективи на практиці опановують навички активної підприємницької діяльності, що здійснюється в умовах твердої конкуренції в області виробництва наукомісткої продукції. Парки підвищують престиж вузу, НДІ, їхню роль у розвитку регіону. Інтелектуальний капітал і фізична інфраструктура університету служить визначеним магнітом, що притягає і підтримує інтереси промисловості і підприємництва, які прагнуть одержати доступ до ресурсів, наявних тільки у вузі (бібліотеки, інформаційні можливості, дослідницькі лабораторії, спеціальне устаткування, наукові заділи, висококваліфіковані викладацькі і наукові кадри). Класифікація науково-технологічних кадрів: Дослідницький парк здійснює неприбутковий фундаментально-прикладний науковий трансфер, діє від стадії завершення фундаментальних досліджень. Його основним об'єктом є нові наукові ідеї і проекти, що випливають з них, і розробки, що мають прикладне значення, нерідко в довгостроковій перспективі (понад 10 років). Тому державна підтримка тут повинна бути визначальною. Науково-технологічний парк здійснює прибутковий чи прибутковий-не-прибутковий прикладний експериментальний, науково-експериментальний трансфер, функціонує переважно від стадії прикладний НДОКР до стадії виробництва експериментальній-дослідно-експериментальної партії нового продукту (відпрацьовування нової технології) нерідко середньострокової перспективи (понад 5 років). Компанії парку тиражують технічну документацію і готують продукт (технологію) до освоєння у виробництві (випуск першої виробничої партії). Тут необхідна паритетна підтримка держави і бізнесу. Технологічний парк здійснює прибутковий експериментально- виробничий трансфер, діє переважно від стадії дослідно-конструкторських і експериментальних робіт до організації серійного виробництва нової продукції (освоєння нової технології), що має майже гарантований попит на ринку. Компанії технопарку реалізують готову документацію (ноу-хау), виробляють новий продукт (можливо малими партіями) чи беруть участь у його серійному виробництві на підприємствах. Тут очевидна головна роль бізнесу-підтримки. Технологічний, промислово-технологічний парк здійснює прибуткову діяльність, пов'язану з наданням у тимчасове користування площ, приміщень і устаткування для організації виробництва нового продукту за новою технологією. Технопарк відрізняється від традиційних виробничих і винахідницьких підприємств тим, що: * його основна функція - безупинне формування нового наукомісткого бізнесу; * розташовується поблизу джерела сировини, яким у даному разі виступає інтелект, але технопарк не стільки споживає інтелект, скільки сприяє його розвитку, працює на нього; * надає комплекс послуг усім, хто до нього звертається, чиї пропозиції і проекти визнаються перспективними і спрямованими на істотне поліпшення соціально-економічної ситуації в місті; * мінливість складу фірм технопарку, постійний кругообіг, приплив нових сил; * винятково ринкова спрямованість діяльності технопарку, тут займаються тільки тими технологіями і продуктами, що мають попит на ринку. Для промисловості ця взаємодія вигідна тому, що скорочується розрив між ідеєю, її проробленням і матеріалізованим втіленням у продукті; знижуються витрати і ризик створення і виробництва неконкурентоздатної продукції; забезпечується вибір технологій, завантажуються виробничі потужності і зберігаються робочі місця. Взаємодія через технопарк великого підприємства і малої фірми дозволяє максимально використовувати концентрацію і спеціалізацію, з одного боку, і гнучкість, комбінування висококваліфікованої і некваліфікованої праці, безліч трудомістких операцій, готовність до ризику і нововведень - з іншої. 6.3. Інкубатор бізнесу У класичному технопарку його ядро - інкубатор починаючих малих інноваційних фірм, в якому розміщені сервісні фірми, які надають послуги в області складного сервісу (ліцензування, стандартизація, сертифікація, інжиніринг, патентознавство і т.д.) і в галузі простого сервісу (побутовий, транспорт, зв'язок, відпочинок, спорт і т.д.). Інкубатор бізнесу - це структура, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для виникнення ефективної діяльності малих інноваційних фірм, що реалізують оригінальні науково-технічні ідеї. Своє призначення інкубатор бізнесу здійснює завдяки виконання наступних функцій: а) забезпечення систем підтримки фірм за рахунок надання мате-ріальної (відчутна) і нематеріальної (невловима) підтримки: відчутна - це надання на пільгових умовах приміщень, місця в офісі, устаткування (лабораторного й офісного), дослідного виробництва, надання на пільгових умовах правових, рекламних, інформаційних консультаційних послуг; невловима - це забезпечення доступу початківців і незнайомих широкому колу підприємців і малих фірм до інтелектуального потенціалу університету, корисних зв'язків з органами влади, великими корпораціями, рекомендації і гарантії у фінансові джерела; б) досягнення успішної стратегії комерціалізації ризикової технології. Інкубатор за рахунок створення тепличних умов на початковому етапі становлення фірми повинний підготувати цю фірму до дій у жорстких умовах конкуренції. За час перебування фірми в інкубаторі вона повинна стати успішною, тобто побудувати свої канали товароруху, розмістити виробництво, знайти перших покупців і одержати перші заявки і контракти; в) утворювальна - бізнес-освітня функція у вигляді навчання у вільній чи обстановці організації безкоштовних семінарів, забезпечення умов для оволодіння практичними навичками бізнесу студентами і випускниками університету. Високотехнологічний бізнес орієнтований на кваліфіковані кадри, разом з тим він ризикований і непередбачений і потребу від майбутнього підприємця особливих особистісних і психологічних якостей. Беручи участь у прийнятті рішень на всіх стадіях інноваційного процесу, студенти одержують безцінний життєвий досвід. Перелік потреб і послуг, найбільш часто затребуваних вітчизняними малими підприємствами в порядку їхньої значущості: * планування, бізнес-планування, пошук інвесторів і надання фінансування; * доступ до засобів інформації і зв'язку, інформаційних джерел; * проведення маркетингових досліджень, вивчення ринку і каналів сбуту товарів; * реєстрація, створення команди підприємств та інших організаційних послуг; * надання юридичних консультацій і правового захисту; * надання приміщень офісного і виробничого характеру; * доступ до наукового потенціалу; * надання соціально-побутових послуг; * надання в оренду устаткування і технологічних ліній. Інкубатор бізнесу встановлює критерії добору для розміщення в ньому малих фірм, основу яких складають:
Інкубатори бізнесу можуть функціонувати і поза технопарками, як самостійна організація. У цьому випадку між даними організаційними структурами можна виділити наступні розходження: 1) інкубатори підтримують винятково нові фірми, що знаходяться на ранній стадії розвитку; 2) інкубатори підтримують не тільки фірми високих технологій, але і малий бізнес самого широкого спектра діяльності; 3) інкубатори не мають землі, а отже, і програм роміщення філій і представництв великих корпорацій, здачі в оренду ділянок під будівництво офісів і інших приміщень самими клієнтськими фірмами; 4) політика постійного відновлення клієнтів у них дотримується жорсткіше, ніж у технопарках. В умовах сучасного стану економіки матеріально-технічну базу українськіх інкубаторів складають галузеві науково-дослідні і технологічні інститути. Створення і реалізація нового организаційно-економічного механізму взаємодії великої і малої форм забезпечують гармонію інтересів організацій науки, підприємницьких структур і в той же час дозволяють успішно ров’язувати всі завдання, які традиційно вирішуються за допомогою "класичних" технопарків.
7.1. Інноваційно-інвестиційна діяльність у житловому господарстві Житлове господарство (ЖГ) – одна з провідних підгалузей міського господарства, що має особливе соціальне значення. Це насамперед пов’язано з тим, що його функціональним призначенням є створення оптимальних умов для мешкання населення. Таким чином вiд стану та ефективності діяльності ЖГ значною мiрою залежить реалізацiя одного з важливих елементів відносин у суспільстві – турботи про нормальні умови проживання громадян, що є об’єктивною необхідністю для будь-якої суспільно-економічної формації, якщо вона зацікавлена у своєму стабільному розвиткові. Житлове господарство - галузь економіки, покликала задовольняти потреби населення у житлових послугах, для чого вона здійснює: - реконструкцію , ремонт та технічну експлуатацію житлового фонду ; утримання, відповідно до санітарних вимог, міст загального користування у житлових будинках та прибудинкової території, надання комплексу додаткових супутніх послуг. Житловий фонд – сукупність нерухомого майна, що використовується для помешкання, незалежно від форм власності, включаючи житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, будинки для одиноких престарілих, дитячі будинки, будинки – інтернати для інвалідів, ветеранів, інтернати при школах і школи-інтернати ), квартири, службові приміщення, інші житлові приміщення в будівлях, придатних для проживання. Як бачимо, особливий соціальний статус, який має житло в житті суспільства, а відповідно і діяльність житлово-експлуатаційних організацій тісно пов’язані з економічними чинниками, котрi, в свою чергу, впливають на розвиток продуктивних сил країни ( зростання суспільної продуктивності праці; збільшення обсягів випущеної продукції та наданих послуг; зниження рівня безробіття і стабілізація економіки в цілому ). Зростає рівень благоустрою житла, забезпечення населення загальною площею. Достатньо сказати, що за період з 1987 по 2007 рр. цей показник підвищився на 28% і становив у 2007р. в середньому на одного жителя 21,9 м2. Будівництво нового житлового фонду потребує освоєння нових територій, розвитку мереживного господарства міст і нарощування його потужностей; розвитку підприємств міського пасажирського транспорту та шляхового господарства; створенню у нових житлових масивах відповідної інфраструктури підприємств і організацій побутового обслуговування, закладів охорони здоров’я, торгівлі, громадського харчування, освіти і т. ін. [60] Для нового будівництва необідні кошти, а також нові, прогресивні технології, таким чином необхідною передумовою розвитку житлового господарства є покращення стану інноваційно-інвестиційної діяльності. Житлова проблема має декілька важливих аспектів:
За таких обставин оптимальне використання виділених коштів, ефективна робота підприємств житлового господарства із залучення інвестицій є однією з передумов, необхідних для вирішення житлової проблеми. Таким чином, житлове господарство – особливо важлива частина соціальної інфраструктури міст, саме того комплексу галузей сфери обслуговування, який повинен забезпечувати задоволення соціально-побутових потреб населення. Від стану справ у житловому господарстві значною мірою залежить рівень життя населення. Діючий житловий фонд України нараховує близько 10,5 млн. будинків. Він належить до різних форм власності. Фахівці виділяють приватний і усуспільнений житловий фонд. Останній, в свою чергу, складається з державного, кооперативного та колективного. Державний житловий фонд - це фонд державних установ, підприємств та організацій (загальнодержавна власність) і фонд адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність) Колективний житловий фонд – це фонд колективних та орендних підприємств, господарських товариств, об’єднань недержавних підприємств (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни), релігійних організацій, політичних партій, об’єднань громадян тощо. Приватний житловий фонд – це житлові будинки, приватизовані квартири, власники яких є фізичними особами (громадянами). Кооперативний житловий фонд – це фонд житлово-будівельних кооперативів. З розвитком ринкових відносин посилились тенденції до зростання господарської самостійності і відповідальності підприємств, з’явились підприємства різноманітних форм власності. Цей процес зачепив і житлове господарство, де одночасно з посиленням госпрозрахункових відносин між структурними підрозділами підприємств з’являються самостійні підприємства, які були раніше підрозділами ВЖРЕП, і підприємства, що раніше не входили до складу житлово-експлуатаційних, але тепер складають останнім конкуренцію на ринку послуг по обслуговуванню житла. Разом з тим тепер основою системи організацій, виконуючих функції по обслуговуванню житла, є, напрклад, у Харкові – “Житлкомунсервіс”, який заключає договора щодо обслуговування населення з іншими організаціями. |
||||||||||||||||||||||||||||||
| План Вступ Розділ Теоретико-методологічні засади усиновлення в контексті... Розділ Теоретико-методологічні засади усиновлення в контексті соціального захисту |
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ На правах рукопису ДУДАР Володимир Тарасович ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ РИНКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ 79 |
| РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ... Теоретико-методологічні аспекти визначення сутності конкурентоспроможності підприємства як економічної категорії |
ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ МОДЕЛІ У НАПРЯМКУ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ У статті розкриті теоретико-методологічні основи дослідження економічної безпеки, визначено сутність і структуру категорії, систему... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
В. Ю. Биков ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ Вочевидь, що кожна з цих складових повинна сьогодні знайти свій подальший розвиток, створити тим самим умови щодо реалізації завдань... |
| Теоретико-методологічні засади моделювання навчального середовища сучасних педагогічних систем Сучасний рівень науки і техніки формує технологічне та інформаційне середовище, в якому існує людина, впливає на відносини між людиною... |
ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ Виявлено найсуттєвіші проблеми фінансового забезпечення їх інвестиційної діяльності. Сформульовані рекомендації щодо підвищення ефективності... |
| СУЧАСНА АКСІОМАТИКА УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ В УКРАЇНІ Обґрунтовано зв'язок рівнів функціонування інноваційно-інвестиційних систем. Висвітлено переваги та недоліки сучасної системи управління... |
Є актуальною через недостатню повноту дослідження її аспектів з боку... Нвестиційної привабливості підприємств будівельної галузі. Визначена система основних чинників та запропоновані показники, які характеризують... |