МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ
ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ
Затверджено на засіданні
кафедри економіки підприємств
і корпорацій
Протокол №2 від 10 вересня 2002 р.
Тернопіль – 2003
Насінник В.З. Фінансова санація та реструктуризація підприємств. – Тернопіль: ТАНГ, 2003 р. –252 c.
Укладач: Насінник Володимир Збігневич
кандидат економічних наук, доцент
Рецензент: Гринчуцький Валерій Іванович
доктор економічних наук, професор
Відповідальний за випуск: Насінник Володимир Збігневич
Затверджено на засіданні кафедри економіки підприємств і корпорацій Протокол №2 10 вересня 2002 р.
Схвалено науково-методичною радою інституту економіки і управління Тернопільської академії народного господарства.
Протокол №2 від 17 вересня 2002 р.
ВСТУП
У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. На межі банкрутства перебуває сьогодні багато підприємства, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов’язання.
Зрозуміло, що неодмінною умовою оздоровлення вітчизняної фінансової системи є санація суб’єктів господарської діяльності. Лише в такому разі можна буде відновити платоспроможність і прибутковість основної маси платників податків, а отже, оздоровити державну фінансову систему. Водночас оздоровлення економіки значною мірою залежить від своєчасної та якомога безболіснішої ліквідації (реорганізації) неефективних виробничих структур, які не лише не поповнюють бюджету держави, а й потребують її постійної фінансової підтримки.
Актуальність цієї проблематики підсилюється прийняттям Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що регулює питання фінансової санації та банкрутства підприємств.
Виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосування ліквідаційних процедур до інших ускладнюється дефіцитом теоретико-методичного забезпечення процесів санації (ліквідації) та відсутністю кваліфікованих фахівців у сфері управління санацією.
На вимогу часу в багатьох вищих навчальних закладах України, які готують фахівців зі спеціальності “Фінанси” та “Економіка підприємств”, запроваджено навчальну дисципліну “Фінансова санація та банкрутство підприємств”. Предмет її вивчення – фінансові відносини, що виникають у ході санацій, реорганізації, банкрутства та ліквідації суб’єктів господарювання.
Даний посібник містить нові законодавчі і нормативні документи, що регулюють фінансову санацію та банкрутство суб’єктів господарювання, та інші науково-практичні джерела.
ТЕМА 1 Фінансова санація
підприємства. Економічний
зміст та порядок проведення
1.1. ФІНАНСОВА КРИЗА НА ПІДПРИЄМСТВІ. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ І ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ
Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть дати позитивні результати лише за умови санації фінансів базової ланки економіки – підприємств та організацій. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.
В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від “ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до “ринку покупця”. Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.
Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансове неспроможних підприємств. Частку збиткових підприємств в економіці України за окремими галузями економіки характеризують дані табл. 1.1. Так, 1993 року збитковим було кожне дванадцяте підприємство, 1994-го – кожне дев'яте, 1995-го – кожне п'яте, 1996-го – кожне третє, а в 1997–98 рр. – кожен другий суб'єкт підприємницької діяльності працював збиткове. У 1999 році, незважаючи на певні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення частки збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств працювали збиткове.
Таблиця. 1.1
Частка збиткових підприємств в економіці України, %
Рік
|
Загалом
|
Промисловість
|
Будівництво
|
Сільське господарство
|
1992
|
9,5
|
3,7
|
3,3
|
0,7
|
1993
|
8,3
|
4,0
|
3,6
|
1,0
|
1994
|
11,4
|
6,5
|
4,5
|
5,7
|
1995
|
22,2
|
11,5
|
9,8
|
283
|
1996
|
43,0
|
30,0
|
31,7
|
66,0
|
1997
|
53,4
|
45,1
|
44,6
|
80,1
|
1998
|
54,5
|
53,9
|
48,2
|
70,0
|
Ще однією негативною тенденцією, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської і дебіторської заборгованості. Структуру та обсяг дебіторської заборгованості суб'єктів господарювання всіх форм власності характеризує табл. 1.2.
Таблиця 1.2
Структура дебіторської та кредиторської заборгованості, млн. грн. (частка від загальної суми, %), суб'єктів господарської діяльності України станом на 01.01.99
Стаття заборгованості
|
Дебіторська заборгованість
|
Кредиторська заборгованість
|
Всього
|
З неї прострочена
|
Всього
|
З неї прострочена
|
За товари, роботи, послуги
|
77345 (75,1)
|
46695 (81,8)
|
84350 (62,3)
|
518831 (63,5)
|
За векселями
|
3663 (3,5)
|
974 (1,8)
|
5817 (4,2)
|
1362 (1,7)
|
З оплати праці
|
-
|
-
|
6485(4,7)
|
4845(5,9)
|
З розрахунків за платежами до бюджету
|
47645 (4,7)
|
1454 (2,6)
|
15477 (11,3)
|
9824 (12)
|
За авансами
|
2370 (2,3)
|
949 (1,6)
|
3037 (2,2)
|
1149 (1,4)
|
За учасниками
|
461(0,5)
|
171(0,3)
|
466 (0,3)
|
119 (0,1)
|
Зі страхування
|
-
|
-
|
5970 (4,3)
|
4562 (5,6)
|
За дочірніми підприємствами
|
5482 (5,3)
|
2948 (5,2)
|
5381 (3,9)
|
2307 (2,8)
|
Інша заборгованість
|
8910 (8,6)
|
3745 (6,7)
|
10629 (7,7)
|
5551 (6,8)
|
Разом:
|
102976
|
57079
|
137613
|
81550
|
Як бачимо, близько 55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості є простроченими. Це є наслідком неплатоспроможності більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. Так, протягом 1996 року арбітражні суди порушили 6552 справи про банкрутство, з них 1691 закінчилась прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом; у 1997 році ці цифри склали відповідно 9645 та 4107, в 1998 році – 12281 та 4525, а в 1999 році – 12618 та 6244, ця ж тенденція зберігається і нині. Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. На межі фінансової кризи опинилось і чимало фінансово-кредитних установ.
З огляду на сказане вивчення теми “Фінансова санація та банкрутство підприємств” є надзвичайно актуальним.
У ринковій економіці банкрутство підприємств – нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств утримується на ринку не більш як 20–30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, досягла близько 30 000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств нині є актуальною не менш ніж для України. Так, у ФРН починаючи з 1990 року спостерігається стійке зростання кількості підприємств, які оголошено банкрутами:
1990 – 8730; 1991 – 8837; 1992 – 10920; 1993 – 15148;
1994 – 18837; 1995 – 22344; 1996 – 25 530.
Причому кількість фінансове неспроможних підприємств зростає не лише в абсолютному, а й у відносному вираженні. Так, на кожну тисячу підприємств 1991 року припадало 3,4 банкрутства;
1992-го – 4,1; 1993-го – 5,8; 1994-го – 6,8; 1995-го – 8,0;
1996-го – 9,2'. Найбільша кількість збанкрутілих у ФРН підприємств, як правило, спостерігається в галузі будівництва (1996 року – 27,5% всіх підприємств-банкрутів). А в Україні найбільше збанкрутілих підприємств припадає на галузь матеріально-технічного постачання та збуту, хоча потенційно банкрутами є майже всі сільськогосподарські підприємства.
Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.
Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів. Класифікацію ознак фінансової кризи наведено на
рис. 1.1.
Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.
Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:
• спад кон'юнктури в економіці в цілому;
• зменшення купівельної спроможності населення;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність господарського та податкового законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• криза окремої галузі;
• сезонні коливання;
• посилення монополізму на ринку;
• дискримінація підприємства органами влади та управління;
• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств – постачальників сировини (споживачів продукції);
• конфлікти між засновниками (власниками).
Джерело кризи
Рис. 1.1. Класифікація ознак фінансової кризи
Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.
Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.
1. Низька якість менеджменту.
2. Дефіцити в організаційній структурі.
3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політиці.
8. Брак інновацій та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).
Співвідношення факторів, що зумовлювали фінансову кризу та стримували зростання виробництва на вітчизняних підприємствах у 1998 році, відбиває табл. 1.3.
Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.
Таблиця 1.3.
Частка кожного з факторів, що зумовили фінансову кризу на підприємствах України за кварталами 1998 року, %
Квартал
Фактор
|
І
|
ІІ
|
ІІІ
|
ІV
|
Рівень податків
|
93,4
|
82,8
|
82,3
|
90,0
|
Брак обігових коштів
|
69,9
|
71,8
|
58,3
|
72,3
|
Недостатня кількість замовлень
|
67,9
|
57,9
|
55,9
|
60,3
|
Високі прцентні ставки
|
39,0
|
39,6
|
30,2
|
42,7
|
Відстала технологія
|
22,3
|
20,0
|
15,3
|
14,3
|
Несприятливий регуляторний клімат
|
12,9
|
19,8
|
10,4
|
14,0
|
Брак сировини і матеріалів
|
16,7
|
10,6
|
19,1
|
20,3
|
Брак кваліфікованих працівників
|
3,1
|
2,6
|
2,8
|
2,7
|
Брак виробничих потужностей
|
2,8
|
1,8
|
4,9
|
4,0
|
Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:
втрата клієнтів і покупців готової продукції;
зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;
неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;
виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;
підвищення тиску на ціни;
істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.
Рис. 1.2. Розвиток симптомів банкрутства
Розрізняють три види кризи:
стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);
криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);
криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані в табл. 1.4. Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Розвиток симптомів фінансової кризи на підприємстві унаочнює рис. 1.2. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого – до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.
Важливою передумовою застосування правильних антикризо-вих заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:
а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризово-го управління);
б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.
Таблиця 1.4
Фактори, що зумовлюють різні види кризи
Стратегічна криза
|
Криза прибутковості
|
Криза ліквідності
|
Неправильний вибір виробничого майданчика (місця розташування підприємства)
Неефективна політика збуту та асортиментна політика
Недосконале планування та прогнозування
Помилкова політика диверсифікації
Неефективний апарат управління
Дефіцит в організаційній структурі
Відсутність виробничої програми
Зайві виробничі потужності
Відсутність або недієздатність системи контролінгу
Форс-мажорні обставини
|
Несприятливе співвідношення цін та собівартості
Невиправдане завищення цін
Ризиковані великі проекти
Зростання собівартості за стабільних цін
Зменшення обороту від реалізації продукції
Збитковість окремих структурних підрозділів
Придбання збиткових підприємств
Значні запаси готової продукції на складі
Високі витрати на персонал
Високі процентні ставки
Неефективна маркетингова політика
Форс-мажорні обставини
|
Невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків)
Незадовільна структура капіталу
Відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів
Незадовільна робота з дебіторами
Надання незабезпечених товарних кредитів
Великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності
Великі обсяги низьколіквідних оборотних активів
Зниження кредитоспроможності підприємства
Високий рівень кредиторської заборгованості
Форс-мажорні обставини
|
|