|
|
Скачати 1 Mb.
|
|
Тема 11. Планування насінництва. План нагромадження і внесення добрив. Планування захисту рослин План
Рекомендована література 1.А.І. Батіг та інші Планування та організація діяльності аграрного підприємства. Посібник - К. Аграрна освіта, 2003 р. ст.68-82. 2.Л.І.Шлеюк. Організація і планування діяльності аграрних формувань. Навчально-методичний посібник. К.: «Аграрна освіта», 2011 р. ст.155-160. 3.За ред. Л.Я.Зрібняка. Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах. – К.: “Урожай”, 1999 р. ст.160-162. Основні поняття та положення теми: система насінництва, система удобрення. Завдання та методичні поради по темі Під час самостійного опрацювання теми студенти повинні оволодіти методикою розрахунку насіння, нагромадження і внесення добрив. Основною умовою підвищення врожайності с.г. культур є посів сортовим насінням, застосування органічних та мінеральних добрив. Організаційно-господарський план підприємства включає план нагромадження і внесення органічних добрив, потреби в мінеральних добривах, вапні, гіпсі та хімічних засобах захисту рослин. Потребу в насінному матеріалі різних культур обчислюють множенням площ посіву на норми висіву. Джерелами покриття потреби у насінному матеріалі є: наявність насіння на початок року, надходження насіння з урожаю планового року, обмін, купівля. Н основі площ посіву в наступному за плановим році відповідно до перспективного плану підприємства визначають кількість насінного матеріалу, потрібного для цих площ, а також створення страхового платежу. Насіння власного виробництва оцінюють за собівартістю. Вартість насіння, одержаного в результаті обміну, складається з собівартості продукції, яку здавали на обмін, різниці між вартістю одержуваного насіння і зданої продукції, а також витрат на транспортування продукції на пункт обміну й насіння у господарство. Систему удобрення розробляють для кожної сівозміни. Норми внесення добрив під різні культури визначають за потребою культур у добривах і передбачуваною наявністю їх у господарстві по роках. Розрахунки оформляють у вигляді таблиці, де зазначають номер поля, сівозміни, склад та чергування культур у сівозміні, площу, планову врожайність, види і норми внесення добрив на 1 га посіву. Розробляючи схеми чергування культур у сівозмінах, системи добрив та інші агротехнічні заходи, слід широко використовувати матеріали зональних сільськогосподарських науково-дослідних установ. На зрошуваних землях залежно від спеціалізації підприємств та їхніх планових завдань щодо виробництва сільськогосподарських культур запроваджують зерно кормові, овочеві, кормо овочеві, рисові сівозміни з різним чергуванням культур на осушуваних землях – переважно зерно кормові, кормові й овочеві. Питання для самоконтролю знань 1.Розкрийте суть поняття система добрив. 2.Опишіть методику планування добрив. 3.Обгрунтуйте внесення добрив в сівозмінах під різні культури. 4.Опишіть методику розрахунку виробництва насіння. Тема 12. Методи планування витрат. Нормативне планування План 1.Методи планування. 2.Нормативна база планування. Рекомендована література 1.За ред. Л.Я.Зрібняка. Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах. К.: “Урожай”, 1999 р. ст.135-137. Основні поняття та положення теми: методи планування, нормативна база планування. Завдання та методичні поради по темі Під час самостійного вивчення теми потрібно звернути увагу на те, що при плануванні діяльності підприємства користуються різними методами планування. Слід мати на увазі що кожне підприємство формує свою нормативну базу для планування. Основними методами планування є нормативний, балансовий, програмно-цільовий, розрахунково-конструктивний (варіантних розрахунків), екстраполяції, монографічний, статистичні, економіко - математичні та ін. Нормативний метод. Суть його полягає в обґрунтуванні показників плану техніко-економічними розрахунками, що ґрунтуються на використанні науково- обґрунтованих норм і нормативів затрат праці та коштів. Балансовий метод є основним у плануванні на сільськогосподарських підприємствах. Програмно-цільовий метод передбачає поєднання цілей плану з необхідними ресурсами, розробку комплексної цільової програми, яка включає необхідні ресурси й спрямована на розв’язання відповідних завдань найефективнішим шляхом у певні строки. Метод варіантних розрахунків полягає в тому, що розробляють кілька варіантів розв’язання поставленого завдання й вибирають найефективніший із них. Для обчислення планових показників та їх обґрунтування застосовують також метод екстраполяції. Для цього аналізують фактичні дані за кілька років. Статистичні методи це групування, метод статистичної вибірки . Застосування економіко – математичних методів значно полегшує роботу працівників відділу планування, включає суб’єктивний підхід до розв’язання відповідних завдань. Норми та нормативи, що використовуються при плануванні на сільськогосподарських підприємствах, можна розподілити на такі групи: норми витрат матеріальних цінностей, норми затрат праці, єдині планово-облікові ціни на товарно-матеріальні цінності, роботи. Норми і нормативи, що використовуються на підприємстві, повинні періодично оновлюватися й вдосконалюватися у зв’язку із зростанням технічної озброєності праці та зміною умов виробництва. Питання для самоконтролю знань
Тема 13. Закон України «Про ціни і ціноутворення». Цінова політика підприємства План 1. Поняття ціни. 2. Закон України «Про ціни і ціноутворення». Рекомендована література 1. Господарський Кодекс. 2. За ред. Л.Я.Зрібняка. Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах. К.: “Урожай”, 1999 р. ст.185-189. Основні поняття та положення теми: ціна, собівартість. Завдання та методичні поради по темі Під час самостійного вивчення теми потрібно звернути увагу на визначення поняття ціни. Обґрунтувати політику держави щодо визначення та встановлення ціни. Обґрунтувати загальні поняття ціни, оволодіти методикою ціноутворення. Залежно від виробничого напряму річний план підприємств може включати такі основні розділи: виробництво й собівартість продукції рослинництва (посівні площі, врожайність, валові збори сільськогосподарських культур, багаторічні насадження і валовий збір їхньої продукції, калькуляція собівартості продукції рослинництва); виробництво та собівартість продукції тваринництва; виробництво комбікормів і кормо сумішей та витрати на них; чисельність працівників і фонд заробітної плати; капітальні вкладення; вартість валової продукції й продуктивність праці; реалізація продукції і прибуток тощо. Методика планування рослинництва й тваринництва на підприємствах багато в чому подібна до методики планування цих галузей на сільськогосподарських підприємствах. При цьому показники розвитку рослинницьких і тваринницьких галузей визначають відповідно до потреб підприємств. В обороті поголів'я худоби у прибутковій частині показують, скільки всього надійшло тварин, у тому числі за рахунок приплоду й від підприємств-учасників, а у видатковій — продаж худоби, зокрема племоб'єднанню тощо. При плануванні виробництва комбікормів і кормосумішей передбачають обсяг одержуваної сировини від підприємств-учасників та кількість вироблених кормів. Одночасно обчислюють загальні витрати на їх виробництво й собівартість 1 ц кормів за видами кормосумішей. Для розрахунку показників продуктивності праці визначають вартість валової продукції рослинництва і тваринництва у порівнянних цінах, середньорічну чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, та кількість відпрацьованих годин. На основі цих даних визначають, скільки вироблено валової продукції сільського господарства на одного середньорічного працівника і на 1 люд.-год по підприємству в цілому й окремо в рослинництві та тваринництві. Річні плани підприємств затверджують збори уповноважених підприємств-учасників. Ці плани розробляють на основі договорів, що укладаються з підприємствами-учасниками. Фонд заробітної плати підприємства планують відповідно до виробництва продукції та виконуваних робіт, передбачених у річному плані. Ціни мають відшкодовувати всі витрати й забезпечувати підприємствам однаковий рівень рентабельності виробництва продукції. Розрахункові ціни на худобу, птицю, корми повинні включати нормативну собівартість продукції, яку визначають на підставі нормативів матеріально-грошових витрат відповідно до конкретних умов виробництва на підприємствах, що кооперуються. Статті витрат обчислюють за методикою, прийнятою на сільськогосподарських підприємствах. Так, суму витрат на оплату праці обчислюють, виходячи з тарифних ставок і посадових окладів відповідних категорій працівників державних підприємств. Власні корми оцінюють за нормативною собівартістю, куповані — за цінами їх закупівлі. До розрахункових цін включають також прибуток. Його суму визначають відніманням від виручки за продану продукцію нормативних витрат на виробництво цієї продукції. Прибуток включають у розрахункові ціни за рішенням зборів підприємств одним із трьох способів: 1) пропорційно до нормативної собівартості; 2) пропорційно до нормативних виробничих фондів; 3) пропорційно до нормативних фондів і трудомісткості продукції. Якщо розрахункові ціни визначають першим способом, передбачають одержання прибутку кожним учасником тільки з розрахунку на власні нормативні витрати. Другий спосіб доцільно застосовувати тоді, коли на підприємствах дуже різна фондооснащеність окремих стадій виробництва. Третім способом рекомендується користуватися, якщо є істотні відмінності у фондооснащеності й трудомісткості окремих галузей виробництва. Розрахункові ціни переглядають й уточнюють при істотних змінах у механізації, технології та організації галузей виробництва на підприємствах. Для визначення розрахункових цін на молодняк тварин, яких вирощують на підприємствах-репродукторах і продають відгодівельному підприємству, найчастіше використовують планово-нормативний показник собівартості м'яса. Розрахункову ціну купівлі-продажу молодняка встановлюють у такій послідовності. Спочатку обчислюють планову собівартість 1 ц живої маси молодняка великої рогатої худоби або свиней на підприємствах-репродукторах і на відгодівельних підприємствах, після чого визначають загальну суму витрат на вирощування та відгодівлю однієї голови. Потім на основі середньої реалізаційної ціни 1 ц і планової живої маси однієї голови при знятті з відгодівлі обчислюють виручку за одну голову. Від виручки віднімають загальну суму витрат, у результаті чого одержують чистий доход із розрахунку на одну голову. Чистий доход розподіляють пропорційно загальну суму витрат, у результаті чого одержують чистий доход із розрахунку на одну голову. Чистий доход розподіляють пропорційно до суми виробничих витрат підприємств-репродукторів і відгодівельних підприємств. Щоб установити розрахункову ціну 1 ц живої маси молодняка великої рогатої худоби або свиней, підсумовують витрати підприємства-репродуктора на вирощування однієї голови молодняка і частину чистого доходу, яка припадає на ці витрати, а потім знайдену суму ділять на живу масу однієї голови. У процесі розвитку міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції склалися різні організаційні їх форми. Всі вони дають змогу поглиблювати спеціалізацію виробництва в тісному зв'язку з його кооперацією на сучасній індустріальній основі. У результаті прискорюються темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції, підвищується його ефективність. На підприємствах створюють такі фонди: розвитку підприємства, соціального розвитку та матеріального заохочення. Прибуток підприємства використовують у такій послідовності. Частину його направляють на погашення позичок, одержаних у банках, оплату платежів у бюджет, утворення фонду розвитку тощо. Решту прибутків розподіляють між підприємствами-учасниками з урахуванням їхніх пайових внесків, кількості переданих тварин, кормів та інших видів участі у виробничій діяльності міжгосподарського підприємства. Розміри відрахувань від прибутку міжгосподарського підприємства у фонди визначають відповідно до положень про ці фонди. Фонд розвитку підприємства (організації) використовують на створення нових, розширення і реконструкцію діючих основних фондів, формування основного стада, приріст нормативу власних оборотних засобів, а також на фінансування інших заходів розвитку виробництва; фонд матеріального заохочення — на преміювання робітників, керівників, інженерно-технічних працівників, службовців та інших категорій працюючих, виплату винагород за загальні річні підсумки роботи і премій колективам та окремим працівникам, на видачу одноразової допомоги. Кошти фонду соціального розвитку спрямовують на будівництво житлових будинків та інших об'єктів соціально-культурного призначення, поліпшення культурно-побутового і медичного обслуговування працівників, здешевлення громадського харчування, придбання медикаментів, путівок у санаторії, будинки відпочинку, на фізкультурні заходи та інші культурно-побутові потреби Кошти фонду матеріального заохочення і фонду соціального розвитку по різних напрямах розподіляє рада міжгосподарського підприємства разом із місцевим комітетом профспілки. Питання для самоконтролю знань 1.Опишіть основні положення Закону України про ціну і ціноутворення. 2.Обгрунтуйте поняття ціни. 3.Обгрунтуйте методику ціноутворення на підприємстві. Тема 14. Продуктивність праці. Методи її планування План 1. Поняття продуктивності праці. 2. Методика розрахунку показників продуктивності праці. Рекомендована література
сільськогосподарських підприємствах. К.: “Урожай”, 1999 р. ст.172-174. Основні поняття та положення теми: продуктивність праці. Завдання та методичні поради по темі Під час самостійного вивчення теми потрібно звернути увагу на те, що найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів. Продуктивність праці як економічна категорія відображує взаємозв'язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці. Продуктивність праці — це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів. Розвиток продуктивних сил І неухильне зростання потреб суспільства об'єктивно зумовлюють необхідність підвищення продуктивності праці. На всіх етапах історії людства діє економічний закон неухильного зростання продуктивності праці. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів І добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу країни. Виробництво сільськогосподарської продукції вимагає сукупних затрат живої і уречевленої праці. Тому підвищення продуктивності суспільної праці відбувається за рахунок скорочення затрат як живої, так І уречевленої праці, необхідної для виробництва одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці полягає в тому, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, причому загальна сума праці, втіленої в товарі, зменшується. Таким чином, продуктивність праці зростає при економії живої і уречевленої праці на одиницю продукції, а також зміні їх співвідношення на користь останньої. Якщо на виробництво певної машини затрачено таку ж кількість праці, що й зберігається при її застосуванні, то відбувається просте переміщення праці з однієї галузі в іншу. При цьому сукупні затрати праці, необхідні для виробництва одиниці продукції, не зменшуються, отже, продуктивність праці не зростає. З розвитком агропромислового комплексу і вдосконаленням його структури має відбутися значний перерозподіл робочої сили між окремими його галузями. Зменшення чисельності працівників сільського господарства супроводжуватиметься зростанням їх у галузях з переробки сільськогосподарської продукції та виробництва засобів праці для агропромислового комплексу. В цих умовах підвищення продуктивності праці в АПК. здійснюватиметься лише за рахунок зниження сукупних затрат живої і уречевленої праці на виробництво одиниці кінцевого продукту, який надходить в особисте і виробниче споживання. Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють систему показників і методику обчислення продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в сільському господарстві визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції І затрат живої праці. Обсяг валової продукції сільського господарства може обчислюватися як у натуральному, так і у вартісному виразі. У галузях сільського господарства, де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, вовна тощо), обсяг валової продукції виражається в натуральних або вартісних показниках. Оскільки у господарствах виробляється багато видів продукції різної споживної вартості, валовий обсяг її виражається у вартісній формі І оцінюється в порівнянних цінах. При визначенні обсягу виробленої валової продукції сільського господарства враховують не лише кількісні, а й якісні показники за встановленими стандартами якості певної продукції. Наприклад, виробництво молока різної жирності обчислюється в перерахунку на базисну жирність (3,6 %). Затрати праці в сільському господарстві виражаються в одиницях робочого часу (людино-годинах, людино-днях), а також у чисельності середньорічних працівників сільськогосподарських підприємств. При виробництві сільськогосподарської продукції затрачається праця безпосередніх виробників (механізаторів, майстрів машинного доїння, скотарів, чабанів, пташниць та Ін.) та спеціалістів і керівників господарств. В умовах підвищення рівня технічної озброєності сільського господарства прямі затрати праці скорочуються, а затрати праці інженерно-технічних працівників (агрономів, зооінженерІв, ветеринарних лікарів), які обслуговують рослинницькі І тваринницькі галузі, постійно зростають. У колгоспах і держгоспах рівень продуктивності праці визначають за затратами робочого часу лише тих працівників, які беруть безпосередню участь у виробництві сільськогосподарської продукції (за прямими затратами праці). Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямих показників. Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі. До прямих показників продуктивності праці належать:
3) вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год; 4) вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника. Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції, а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою І чистою продукцією можна більш глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви дальшого її підвищення. У сільському господарстві продукцію одержують раз на рік або дуже нерегулярно, в той час як затрати праці відбуваються, як правило, постійно, особливо в тваринницьких галузях. Тому прямі показники продуктивності праці за виходом кінцевої продукції сільськогосподарських галузей визначаються по закінченні господарського року. Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, які визначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять: І 1) затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год);
Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначати його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. За не підвищення продуктивності праці на окремих стадіях сільськогосподарського виробництва. Рівень продуктивності праці по окремих роках істотно коливається, тому його динаміку вивчають за середніми даними за 3—5 років. Динаміку продуктивності праці на виробництві окремих видів продукції в сільськогосподарських підприємствах України можна простежити за даними табл. 6. До 1990 р. трудомісткість виробництва сільськогосподарської продукції знижувалась. Нині затрати праці на виробництво одиниці продукції, особливо у тваринництві, зросли. Порівняно з колгоспами продуктивність праці в держгоспах значно вища, зокрема в птахівництві та свинарстві. Досвід передових господарств показує, що при виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції можна досягти підвищення продуктивності праці завдяки впровадженню індустріальних технологій. Так, при виробництві свинини на індустріальній основі в Калитянському держгоспі-комбінаті Київської області продуктивність праці більш як у 18 разів вища, ніж у середньому по колгоспах України. У 1992 р. прямі затрати праці на 1 ц приросту живої маси свиней тут становили3,6 люд.-год { у держгоспах 28,8- в колгоспах — 66,3 люд.-год). Вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника збільшилася за період з 1980 по 1990 р. на 54,6 %. Проте у 1991 р. продуктивність праці порівняно з 1990 р. зменшилась на 14,9%, а в 1992 р.—на 28,9%. Досягнутий рівень продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах недостатній І відповідно стримує підвищення її оплати. На основі докорінних структурних змін в агропромисловому комплексі, Інтенсифікації та індустріалізації сільськогосподарського виробництва передбачається значне підвищення продуктивності праці і зменшення частки працівників сільського господарства в загальній чисельності працівників. Питання для самоконтролю знань 1. Обгрунтуйте продуктивність праці. 2. Опишіть методику розрахунку показників продуктивності праці. |